Новини

З першого ж дня в школі хребет дитини починає отримувати підвищені навантаження. Гіподинамія, незручні меблі вдома і в школі, тривале вимушене неправильне положення тіла, відсутність навику правильної постави, неправильно підібраний портфель або ранець – все це погіршує стан опорно-рухового апарату. Є навіть такий тип порушення постави, який інколи називають «шкільним сколіозом».
Можна сказати, що без спеціальних заходів профілактики неправильна постава гарантована практично кожному учню. «Спеціальні заходи» - звучить занадто грізно. Насправді це лише дотримання елементарних правил, що не так уже і важко.
Почнемо з того, як першокласник сидить, коли робить уроки. Найчастіше - в напівтемряві, за обіднім або письмовим столом, розрахованим на дорослого, і на дорослому стільці. Край столу при цьому знаходиться на рівні підборіддя, плечі – вище вух, спина, щоб обпертися на спинку стільця, вигинається так, що навіть дивитися на неї боляче. Або другий варіант: дитина сидить боком на краєчку стільця, формуючи собі класичну сколіотичну поставу. Або тримає книгу на колінах…
Необхідно підготувати вдома робоче місце школяра.
Це повинно бути добре освітлене місце, бажано ближче до вікна. Якщо все ж таки темно, настільну лампу встановіть так, щоб світло падало зліва.
Купіть дорогий, але зручний стілець на гвинтах і шарнірах, у якого ви зможете підігнати і висоту сидіння, і його глибину, і нахил спинки.
Глибина сидіння стільця повинна бути трохи меншою відстані від крижів (крестця) до підколінної ямки.
Край столу повинен знаходитися на рівні сонячного сплетіння. При цьому трохи розставлені лікті вільно спираються на нього, а поверхня зошиту повинна знаходитись на оптимальній відстані від очей - 30-35 см. Для перевірки можна поставити лікоть на стіл і підняти голову, дивлячись прямо перед собою. Середній палець повинен знаходитися на рівні кута ока.
Під ноги дитині підставте стільчик такої висоти, щоб вони не звисали в повітрі та не піднімалися догори. Гомілковоступневі, колінні і тазостегнові суглоби повинні бути зігнуті під прямими кутами, стегна – лежати на сидінні, беручи на себе частину ваги тіла.
Книги бажано ставити на пюпітр на відстані витягнутої від очей руки. Це дозволяє малюкові тримати голову прямо (знімає навантаження на шийний відділ) і запобігати розвиткові короткозорості. Ну і, звичайно, забезпечте гарне освітлення робочого місця.
Навчіть дитину сидіти прямо, з рівномірною опорою на обидві ноги і сідниці. Груди повинні бути майже впритул наближені до столу, лікті розташовуватися симетрично і спиратися на стіл. Зошит треба повернути приблизно на 30 градусів, щоб малюкові не доводилося повертати тулуб. Відстань від очей до книжки повинна становити 30-35 см, а від очей до екрана комп’ютера – не менше 50 см. Нахиляти голову треба якнайменше. Можна, і навіть бажано, по можливості спиратися підборіддям на вільну руку, але при цьому не можна нахиляти голову і тулуб убік.
Час від часу при сидінні треба трохи міняти позу. Через кожні 30 – 45 хвилин занять слід встати та походити 5 – 10 хвилин.
Слідкуйте, щоб у дитини не виникла звичка сидячи класти ногу на ногу, підігнувши ногу під себе, прибирати зі столу і звішувати неробочу руку, сидіти боком до столу, із зігнутою спиною.
Сучасне людство, як відомо, веде сидячий спосіб життя, звичка сидіти правильно, мінімально навантажувати хребет, так само необхідна і корисна, як звичка чистити зуби.
А що ще можна зробити для профілактики порушень постави і хвороб хребта?

Повноцінно харчуватися, щоб зростаючому організмові вистачало калорій, мінеральних речовин, мікро- і макроелементів, вітамінів і всього іншого, що міститься у здоровій їжі.
Спати на рівному ліжку з жорстокою підставою і м’яким матрацом, з невисокою, бажано спеціальною ортопедичною подушкою. Тоді нормальні фізіологічні вигини хребта будуть зберігатися і під час сну. Привчіть дитину спати на спині або на боці, а не на животі або скрутившись «калачиком».
Повернувшись зі школи, дитина повинна відпочити, а для молодших школяриків не зайве годинку-дві поспати, щоб м’язи змогли розслабитися і відпочити, а тоді вже сідати за уроки.
Дитина обожнює читати в ліжку? Читати в ліжку можна, але обережно. Необхідні хороше освітлення, поза, яка зберігає фізіологічні вигини (напівлежачи на великій і достатньо жорсткій подушці з невеликим валиком під попереком), і пюпітр або покладена на коліна подушка, щоб книга знаходилася подалі від очей, а руки лежали на опорі і не навантажували шийний відділ хребта. У такому положенні навантаження на хребет майже повністю відсутнє.
Підбираючи шкільну сумку, надайте перевагу рюкзаку, особливо для учнів 1-4 класів. Тепер навіть можна придбати ортопедичний рюкзак, на якому є невеличкі «пухирці-масажери» для спини. Недоліки ж шкільної сумки у тому, що її одягають на одне плече. Плече при цьому доводиться постійно тримати піднятим. Ремінь сумки необхідно перекинути через шию. Не потрібно брати портфель завжди однією і тією ж рукою.
Коли дитина збирає ранець у школу, батьки повинні проконтролювати, щоб вона випадково не поклала непотрібних речей. Вага підручників із шкільним приладдям для учнів 1-2 класів не повинна перевищувати 1,5-2,0 кілограми, 3-4 класів – 2,0-2,3; 5-6 класів – 2,3-3,0; 7-8 класів – 3,0-3,5; 9-11(12) класів – 3,5-4,5. При цьому, ще додається вага ранцю, яка не повинна перевищувати кілограма.
Одягайте дітей відповідно до їхнього фізичного розвитку. Ніколи не шийте «на виріст».
Ну і, звичайно, дитині необхідно побільше рухатися і хоча б по 20-30 хвилин у день займатися фізкультурою. Якщо школяреві важко це робити вранці, тоді можна займатися корисною фізкультурою протягом дня або ввечері за дві години до сну. Зовсім неправі батьки, які звільняють фізично ослаблених школярів від занять фізкультурою – цим вони тільки шкодять дитячому здоров’ю. Батьки, навпаки, повинні слідкувати за фізичним здоров’ям своєї дитини, намагатися, щоб школяр відвідував спортивні гуртки.
Спортивні гуртки – це прекрасно, але вид спорту і інтенсивність навантажень слід підбирати відповідно до стану здоров’я. Найменш небезпечні і найбільш корисні для хребта – плавання, танці, лижі, ковзани, художня гімнастика та інше. Приймають у ці секції дітей з 5 - 6 річного віку.
Отож, шановні батьки, віддаючи свою дитину до школи, пам’ятайте, що пізнаючи нові горизонти та отримуючи нові знання, ваша дитина повинна при цьому не завдати шкоди своєму здоров’ю на майбутнє, зокрема опорно-руховому апарату та зору.

Останнім часом батьки часто чують про дрібну моторику і про необхідність її розвивати. Що ж таке дрібна моторика і чому вона така важлива?

Дрібна моторика – це сукупність скоординованих дій людини, спрямованих на виконання точних дрібних рухів кистями і пальцями рук і ніг.

Значення дрібної моторики дуже велике. Чим краще розвинені дрібні рухи пальців, тим гармонійніше розвивається людина. Встановлено, що рівень розвитку мовлення дітей знаходиться в прямій залежності від їх ступеня розвитку дрібної моторики.

Вчені довели, з анатомічної точки зору близько третини всієї площі рухової проекції кори головного мозку займає проекція кисті руки, що розташована дуже близько від мовленнєвої зони. Саме величина проекції кисті руки і її близькість до моторної зони дають підставу розглядати кисть руки як «орган мовлення», такий же, як і артикуляційний апарат. У зв'язку з цим, було висунуто припущення про суттєвий вплив тонких рухів пальців на формування і розвиток мовленнєвої функції дитини.

Якщо рухи пальців розвиваються «за планом», то і розвиток мовлення також буде в межах норми, та навпаки. Інакше кажучи, чим краще розвинені пальчики малюка, тим простіше йому буде опановувати мовлення. Тому, щоб навчити малюка говорити, необхідно не тільки тренувати його артикуляційний апарат, а й розвивати дрібну моторику.

Дрібна моторика рук взаємодіє з такими вищими психічними функціями, як увага, мислення, оптико-просторове сприйняття (координація), уява, спостережливість, зорова і рухова пам'ять, мова. Розвиток навичок дрібної моторики важливий ще й тому, що все подальше життя дитини вимагатиме використання точних, координованих рухів кистей і пальців, які необхідні, щоб одягатися, малювати і писати, а також виконувати безліч різноманітних побутових і навчальних дій.

Займатися розвитком рухів пальців рук і починати активне тренування пальців дитини потрібно вже з раннього віку, тим самим стимулюючи відділи мозку, що відповідають за мову і рухи пальців рук.

У старшому дошкільному віці робота по розвитку дрібної моторики і координації рухів руки повинна стати важливою частиною підготовки до школи, зокрема, до листа.

Дрібну моторику рук розвивають:

• Різноманітні ігри з пальчиками, де необхідно виконувати ті чи інші рухи в певній послідовності;

• Ігри з дрібними предметами;

• Ігри, де потрібно щось брати або витягувати, стискати - розтискати, виливати - наливати, насипати - висипати, проштовхувати в отвори;

• Малювання олівцями (фломастерами, пензликами);

•застібання і розстібання гудзиків, одягання і роздягання, тощо.

Звичайно, розвиток дрібної моторики - не єдиний фактор, що сприяє розвитку мовлення. Якщо у дитини буде прекрасно розвинена моторика, але з ним не будуть розмовляти, то і мовлення дитини буде не достатньо розвинено. Необхідно читати дитині, розповідати про все, що його оточує, показувати картинки, які дитина із задоволенням розглядає. Тобто необхідно розвивати мову дитини в комплексі, багато і активно спілкуватися з нею в побуті, викликаючи його на розмову, і також займатися її розвитком дрібної моторики.

Сприйняття предметів і явищ навколишнього світу починається пізнання. Щоб сенсорне виховання дітей раннього віку відбувалося повноцінно, необхідно тренування органів чуття з самого народження - тільки в цьому випадку розвивається здатність тонко реагувати на сенсорні подразники різного характеру та інтенсивності.У цій статті ми поговоримо про те, як можна найкращим чином познайомити дітей раннього віку (1-3 роки) з такими значущими ознаками предметів, як колір, форма, величина і кількість. Що ж таке сенсорне розвиток?

У перші три роки життя дитини активно розвиваються його органи чуття. При цьому головною умовою повноцінного розвитку дітей раннього віку є розвиток сенсорики.

Ігри на розвиток сенсорики спрямовані на формування комплексного і гармонійного світосприйняття, а також служать першою сходинкою до придбання чуттєвого досвіду і пізнання світу.

Рівень сенсорного розвитку дитини надає безпосередній вплив на його естетичне, розумовий і фізичне виховання. При цьому під сенсорним розвитком розуміється те, наскільки повно і абсолютно маленький чоловічок бачить, чує і відчуває навколишній світ.

Значення сенсорного розвитку дітей раннього віку виражається в наступному:

• Воно являє собою базу для інтелектуального розвитку дитини:
• Структурує і впорядковує дитячі враження від спілкування із зовнішнім світом;
• Стимулює розвиток спостережливості та уваги;
• Робить позитивний вплив на естетику дитини;
• Стає базою для розвитку фантазії та уяви;
• Готує малюка до взаємодії з реальним світом;
• Дає маляті можливість навчитися новим метолам предметно-пізнавальної діяльності;
• Формує сенсорні еталони;
• Дозволяє розширити словниковий запас;
• Робить вплив на рівень розвитку слухової, зорової, образної, моторної пам'яті.

Ігри на розвиток сенсорики створюються з урахуванням вікових особливостей дитини і принципів добровільності, також права на самостійний вибір і самовираження.

Кожна дитина з своєму повсякденному житті стикається з величезною кількістю фарб і форм. Це і одяг, і іграшки, і побутові предмети, і рослини на вулиці. Засвоєння всіх цих знань і уявлень проходить стихійно, без прямої участі дорослих. Тому найчастіше дитина отримує дуже поверхневі знання про світ. Тут на виручку приходить сенсорний розвиток - системне, послідовне і поступове знайомство дитини із сенсорною культурою суспільства.

У кожному віковому періоді сенсорне виховання має власні цілі і завдання. У перший рік життя дитина активно накопичує уявлення про форму, колір і величину предметів. При цьому батьки повинні подбати про те, щоб ці уявлення були якомога різноманітнішим. Це означає, що буквально з перших місяців слід знайомити малюка з усіма видами властивостей - геометричними формами (овал, коло, овал, прямокутник, квадрат, трикутник, куб, куля, цегла), а також усім спектром кольорів. Найкраще розвивати мовні і пізнавальні навички через зорове, осязательно і рухове обстеження і порівняння предметів.

Середній дошкільний вік - це час формування сенсорних етапів - стійких, закріплених у мові пізнань про колір, співвідношенні величин, геометричних фігурах. При цьому формування еталонів має проходити одночасно з навчанням дитини способам обстеження навколишнього світу - угрупованню предметів за формою і кольором навколо зразка. Особливо пильну увагу слід приділити розвитку аналітичного сприйняття. Йдеться про вміння розбиратися в комбінуванні квітів, розчленування форми предметів, виділення окремих величин.

Старший дошкільний вік - підходящий час для засвоєння грамоти. І величезне значення тут відіграє рівень розвитку фонематичного слуху. Це і розрізнення мовних звуків, поєднане з розрізненням сприйняття зображення букв. Пам'ятайте, що при низькому рівні сенсорного розвитку існує ризик виникнення серйозних проблем при навчанні дитини в школі.

Головна
Інформаційна відкритість
Новини
Галерея
Наш колектив
Від минулого до сьогодення
Ми пропонуємо
Наші досягнення
Благодійний фонд
Сторінка керівника
Нормативно-правова база
Інклюзивна освіта
Фахівці рекомендують
Харчування в «Сонячному»
Протидія булінгу
Садочки нашого міста
ДНЗ №2 «Горобинка»
ДНЗ №3 «Козачок»
ДНЗ №4 «Пролісок»
ДНЗ №5 «Капітошка»
ДНЗ №6 «Яблунька»
ДНЗ №7 "Перлинка"
НВК «Берізка»
Контакти
тел/факс (045) 97-29-909

ел.адреса sado4ok_1@urk.net

м.Буча, вул.Енергетиків, 13/а,

поштовий індекс 08292

Мы у facebook

Корисні посилання

Будь-які відхилення в нормальному вимові звуків можуть створити масу незручностей для дитини дошкільного і молодшого шкільного віку. Дитина 6-7 років порівнює свою промову з промовою інших дітей, і, якщо є дефекти, він починає бентежитися, замикається, неохоче йде на контакт. Це заважає йому нормально будувати стосунки з однолітками і навчатися, адже навчання в початковій школі нерозривно пов’язана з мовними функціями.

Допомогти дитині подолати труднощі можуть логопед і дитячий психолог. Багато батьки й самі беруть активну участь в корекції мовлення дитини, займаючись з ним вдома. У цьому матеріалі ми представимо декілька найефективніших логопедичних ігор для дошкільнят.

Коли потрібні домашні заняття?

Дошкільнята, у яких є проблеми зі звукопроизношением, в дитячому садку чи в школі раннього розвитку проходять логопедичний обстеження. В ході цієї незвичайної діагностики мовленнєвих можливостей логопед з’ясовує, як рано малюк заговорив, які слова були першими, коли він навчився будувати речення, є в нього дефекти мови і труднощі з вимовою певних звуків.

Зазвичай досліджують наступні звуки і поєднання: C, Сь, З, Зь, Ц, Ш, Ж, Щ, Ч, Р, Рь, Л, Ль. Оцінюється не тільки окрему вимову, але і звучання в словах і складах.

Як побудувати заняття вдома?

Оптимальна форма засвоєння інформації для дітей 6-7 років — ігрова форма. У цьому віці у хлопчиків і дівчаток є потреба не просто в іграх, а в сюжетних і рольових завданнях, в яких вони зможуть спробувати себе у різних ролях. Це обов’язково потрібно враховувати, плануючи домашні логопедичні заняття.

Проводити їх слід щодня, приділяючи хоча б 10-15 хвилин. В ідеалі варто займатися з дитиною тричі на добу по 10 хвилин.

У кожне заняття бажано включати такі складові:

- розминка (гімнастика) для мовного апарату — 3-5 хвилин;

- логоритміка (вимову проблемних звуків в віршиках і чистоговорках) синхронно з рухом, в такт стрибків або ходьбі — 1-2 хвилини;

- дихальна гімнастика вимову проблемних звуків на видиху (1-2 хвилини);

- вірші і пісеньки, можна в поєднанні з рухом, забарвлені емоційно мімікою і жестами (3-4 хвилини);

- логопедичні ігри з дидактичним матеріалом (4 -5 хвилин);

- нові вправи — показ та повтор (2-3 хвилини).

Вправи для мовного апарату

Артикуляційна гімнастика може стати дуже смішним і цікавим дозвіллям. Батьки можуть запропонувати дитині висовувати язик як змія, «звішувати» його вниз як втомлена собачка, висунутим язиком можна намалювати в повітрі, щоб мама спробувала здогадатися, що ж чадо изобразило. Губи складають у трубочку, зображують слоника і рибку, розтягують в широкій посмішці, скалять зуби, подібно розлюченому леву.

Такі нескладні вправи добре розвивають мімічні м’язи, м’язи губ, мови, щелепу, а також піднімають настрій і дитині, і дорослим. Якщо супроводжувати артикуляційну гімнастику забавними звуками, які доповнюють зображуваної тварини, то веселощі для всіх забезпечено.

Скоромовки і чистомовки

Цінність чистоговорок складно переоцінити. Вони не дозволяють дитині пропустити в слові звук, вимова якого дається йому з працею, замінити його на схожий, але інший звук.

Чистомовки мами і тато можуть легко скласти самостійно. Для цього в початок і кінець римованого двустишия або чотиривірші включають той звук або сполучення звуків, з якими у дитини і виникають найчастіше проблеми.

Наприклад, у дошкільника з проблемним «Л», вимову буде виходити значно краще, якщо в ритмічних заняттях, при ходьбі, стрибках, в танці він буде вимовляти чистоговорку на цей звук:

Ла-ла-ла зима прийшла,

Лапи ялинок побілила,

Кригою скували, замела,

Ліс зачарувала.

Плоскостопість – це деформація стопи, при якій характерна підвищена плоскість її склепіння. Навіть невелике відхилення від норми може вплинути на здоров’я та фізичний розвиток дитини.

1.Контроль за розвитком стопи

Не варто чекати 5-річного віку, щоб виявити в дитини плоскостопість. Рекомендується регулярно відвідувати лікаря-ортопеда, який може визначити передумови до неправильного формування стопи. В такому випадку лікар дає рекомендації, що дозволяють запобігти розвитку деформації стоп.

2. Чим небезпечна плоскостопість

Діти з плоскостопістю швидше втомлюються, скаржаться на болі в ногах під час прогулянки або пішого походу. З плином часу з’являються болі в спині через неправильні навантаження на хребет. Поступово розвивається сколіоз – вигин хребетного стовпа вправо або вліво.

3. Лікування плоскостопості

Лікування плоскостопості повинне бути тривалим і комплексним. По суті, це навіть не лікування, а певний спосіб життя.

Ортопедичні устілки

Ортопедичні устілки незамінні в лікуванні плоскостопості. Вони допомагають «розвантажити» стопу, правильно розподіливши навантаження. Устілки підбираються індивідуально, їх висота залежить від ступеня плоскості стопи.

Устілки слід поміщати не тільки в вуличне, але й в домашнє взуття (носити домашнє взуття при плоскостопості обов’язково!). В міру зростання та розвитку дитини за рекомендацією ортопеда змінюється розмір та форма ортопедичних устілок.

Ортопедичне взуття

При важкій формі плоскостопості дитині потрібні вже не устілки, а спеціальні ортопедичні черевики. Вони не тільки створюють фізіологічно правильну основу для стопи, але також фіксують гомілковостопний суглоб завдяки жорсткій внутрішній бічній підтримці.

Ванночки для ніг

Така процедура допомагає лише на початкових етапах лікування плоскостопості. Щодня перед сном рекомендується влаштовувати теплі ванни для ніг (температура води 40-50 градусів) з морською сіллю. Тривалість процедури становить 20 хвилин. Після ванночок рекомендується виконання самомасажу – катання ногами спеціальних валиків або ходіння по килимку, який можна купити в ортопедичному салоні.

Словниковий запас дитини буває активним і пасивним. Активний словник – це той, який дитина використовує щодня у повсякденному житті. Пасивний словник – це слова, значення яких дитина розуміє, але часто їх не вживає.

Наприклад, слово гладіолус. Розкладіть перед дитиною квіти або їх зображення і попросіть понюхати гладіолус. Дитина, в пасивному словнику якої є це слово, з легкістю виконає завдання. Дитина, в пасивному словнику якої це слово відсутнє, навіть не зрозуміє вашої вказівки.

Тобто завдання батьків – розширювати пасивний словник дитини і з часом переводити пасивний словник в активний за допомогою бесід, обговорення, спілкування на тему: «Про все на світі».

Важлива порада: не упустіть період так званих «чомучок», який починається у дітей близько 3-х років. Безкінечне «чому?», «як?» і «для чого?» – це прекрасний інструмент, створений самою природою для розвитку мовлення та збагачення словникового запасу малюків.

Словниковий запас дитини: діагностика
Активний словник дитини поступово збільшується. В 1 рік дитина розуміє, чітко співвідносить з певними предметами та вимовляє близько 10 слів, а до 3 років її словник досягає 100 слів. В 4-5 років дитина вимовляє від 1500 до 2000 слів. Словниковий запас дитини 6-7 років має налічувати від 2000 до 3000 слів.

У мовленні дитини повинні бути представлені всі частини мови: іменники, дієслова, прикметники, прислівники, займенники, числівники, прийменники та сполучники. Звісно, дитині не обов’язково знати, що вона зараз, наприклад, вимовила займенник чи прислівник. Цими поняттями вона ово­лодіє пізніше. Однак дитина повинна вживати в повсякденному мовленні всі ці частини мови. Також повинні бути присутні й узагальнюючі слова (фрукти, овочі, посуд, меблі, одяг тощо).

Перш ніж поповнювати словниковий запас дитини, спочатку в загальних рисах оцініть цей запас. Для цього проведіть експрес-діагностику. Для початку з’ясуйте, чи достатньо вона вживає іменників. Запро­понуйте дитині, наприклад, назвати якомога більше тварин, яких вона знає. Для старших дошкільників можна ускладнити завдання, запропонувавши назвати якомога більше тільки свійських, або тільки диких тварин. Якщо у відповіді ви почуєте лише кішка та собака, то словничок дитини дуже бідний. Запитайте, які ягоди вона знає, яких знає птахів.

За аналогією слід перевірити також обсяг словника щодо інших частин мови. Оцініть словниковий запас і переходьте до логопедичних ігор та вправ для збагачення словникового запасу.

Читайте також цікаві статті про активізацію вживання нових слів та збагачення і уточнення словника дитини.

Логопедичні ігри та вправи для збагачення словникового запасу дитини
Логопедична вправа «Словник іменників»
Вам знадобляться овочі та фрукти, або картинки, на яких вони зображені. Спочатку покажіть їх, попросіть усі, а потім назвати їх одним загальним словом. Дитина повинна сказати: банан, яблуко, персик, лимон – це фрукти; огірок, морква, буряк, цибуля – це овочі. Далі називайте їй групи слів уже без опори на наочність.

Зразок:

огірок, помідор, картопля, капуста, морква, буряк, редька, кабачок, баклажан, гарбуз (овочі);
яблука, груша, банан, апельсин, лимон, мандарин, персик (фрукти);
малина, полуниця, суниця, смородина, журавлина, аґрус, вишня (ягоди);
лялька, м’ячик, пірамідка, дзиґа, кубики (іграшки);
корова, коза, вівця, кішка, собака, кінь, кролик (свійські тварини);
лисиця, вовк, заєць, білка, ведмідь, лев, мавпа, слон (дикі тварини);
півень, курка, качка, гуска, індик (свійські птахи);
голуб, ворона, горобець, сова, соловей, орел, папуга, чайка (дикі птахи);
муха, комар, павук, оса, бджола, жук, метелик (комахи);
сом, щука, окунь, карась, камбала, судак, тріска (риби);
спідниця, штани, халат, сарафан, шорти, плащ, куртка (одяг);
майка, труси (білизна);
туфлі, кеди, чоботи, кросівки (взуття);
тарілка, склянка, глечик, вилка, ложка (посуд);
стіл, стілець, диван, шафа, ліжко (меблі);
молоток, сокира, лобзик, пилка, обценьки, дриль (інструменти);
літак, автобус, трамвай, тролейбус, пароплав, метро (транспорт);
дуб, липа, верба, сосна, береза, клен, горобина, тополя, каштан (дерева);
ромашка, мак, волошка, гладіолус, тюльпан, чорнобривці (квіти).
Також можна повправлятись і в зворотному порядку. Запитайте у дитини, які інструменти (квіти, свійських птахів тощо) вона знає. Дитина повинна відповісти: "Я знаю такі інструменти: молоток, сокира, лобзик."

Логопедична вправа «Словник дієслів»
Для перевірки наявності у словнику дитини дієслів, а також для збагачення дієслівного словника, за­пропонуйте їй відповісти на такі запитання:

Хто як пересувається?

людина (ходить);
заєць (стрибає);
птах (літає);
змія (плазує);
кінь (скаче);
риба (плаває).
Хто як їсть?

курка (дзьобає);
корова (жує);
собака (гризе, відкушує);
кішка (злизує).
Що можуть робити ці тварини?

собака (гавкає, грає, кусається, лащиться, сторожить);
кішка…, вовк…, ведмідь…, тигр…, миша…, орел…, жаба…, змія… (крадеться, переховується, рятується, вистежує, доганяє, втікає, підстрибує, схоплює, видерся, пірнув, злетів, шкряба­ється, шелестить, виглядає, спостерігає тощо.)
Логопедична вправа «Словник прикметників»
Для з’ясування наявності у словнику дитини прикмет­ників, а також для збагачення прикметникового словника, запропонуйте їй завдання, розраховані на вміння на­зивати ознаки предметів.

Які на смак ці продукти?

Цурок, сіль, лимон, цибуля (кислий, солодкий, солоний, гіркий).
Якого кольору ці продукти?

Лимон, апельсин, огірок, помідор, слива, кавун.
Які основні риси характеру у цих тварин?

собака (вірна, надійна);
лисиця (хитра, винахідлива);
заєць (полохливий);
ведмідь (неспішний, вайлуватий).
Предмет який?

Запропонуйте дитині назвати якомога більше ознак кож­ного з перелічених нижче предметів, враховуючи характерні для них ознаки: величину, форму, колір, масу, смак, запах, темпера­туру, матеріал, приналежність.
Лимон, кавун, кішка, заєць, лисиця, стіл, стрічка.
Наприклад, яблуко – червоне, велике, кругле, солодке, смачне, пахуче; пальто – шерстяне, м'яке, тепле, в’язане, бабусине тощо.
Що буває?

Назвати якомога більше предметів, які мають певні ознаки. Наприклад, що буває довгим? (Нитка, стрічка, мо­тузок, пасок, хвіст, волосся, дорога, річка).
Що буває круглим?
Що буває високим?
Що буває жовтим?
Що буває холодним?
Що буває солодким?
Що буває дерев’яним?
Що буває глибоким?
Логопедична вправа «Словник прислівників»
Для з’ясування запасу прислівників, а також збагачення її мовлення прислівниками, поговоріть з нею про пори року, погоду, розташуван­ня предметів у просторі, поведінку різних тварин, ставлячи при цьому питання: як? де? коли?

Наприклад: Як буває на вулиці влітку? (Сонячно, жарко). Як буває на вулиці, коли дощить? (Волого, пасмурно). Як біжить хлопчик? (Швидко). Де лежить іграшка? (Ліворуч) Коли відлітають птахи? (Восени).
Як сказати про поведінку тварин?
Заєць оглядається... (полохливо).
Лисиця крадеться... (обережно).
Ведмідь ходить... (незграбно).
Лев дивиться... (поважно).
Слон іде... (величаво).
Черепаха повзе... (поволі).
Миша біжить... (швидко).
Соловей співає… (дзвінко).
Ворона каркає... (голосно).
Дятел стукає... (глухо).
Приклади відповідей дитини з використанням прислівників.

Дитина відповідає на запитання коли? (про пори року, частини доби, явища): вчора, сьогодні, завтра, післязавтра, вранці, ввечері, вдень, вночі, навесні, влітку, взимку, восени, давно, недавно, незабаром, рано, пізно.
Дитина відповідає на запитання як? (про погодні умови): жарко, холодно, тепло, прохолодно, хмарно, сонячно, темно, мокро, волого, сухо.
Дитина відповідає на запитання як? (про настрій лю­дей): весело, смішно, радісно, спокійно, бадьоро, жваво, сумно, понуро, тужливо.
Дитина відповідає на запитання де? (про розташування предметів у просторі): справа, зліва, прямо, високо (вгорі), низько (внизу), далеко (вдалині), близько (поблизу).
Дитина відповідає на запитання куди? (про напрямок руху): вгору, вниз, вперед, назад, вбік, праворуч, ліворуч, вправо, вліво, вище, нижче, вбік.

Рівновага – це здатність підтримувати контрольоване положення тіла під час виконання завдання, наприклад, сидячи за столом, ідучи по колоді або наступаючи на бордюр. Для ефективного функціонування та виконання певних завдань людині необхідна здатність підтримувати контрольоване положення тіла під час статичних (нерухомих) і динамічних (рухливих) занять.
Статична рівновага – це здатність зберігати й контролювати стаціонарне положення тіла (наприклад, під час гри «Море хвилюється раз» чи «Статуя»).
Динамічна рівновага – це здатність залишатися збалансованим у русі (наприклад, під час бігу або їзди на велосипеді).
​Координація – це процеси узгодження активності м'язів тіла, спрямовані на успішне виконання рухової задачі, тобто це здатність здійснювати точні цілеспрямовані рухи.
Чому настільки важливі рівновага й координація?
Рівновага й координація, що відповідають віку людини, дозволяють їй досить успішно займатися спортом, оскільки забезпечують плавний рух тіла під час фізичних вправ (наприклад, під час ходьби по колоді або гри у футбол). У свою чергу, заняття спортом корисні для формування хорошої саморегуляції, побудови соціальних зв'язків і досягнення почуття приналежності до суспільства або певного мікросоціуму. Крім того, правильні й контрольовані рухи тіла під час виконання вправ зменшують витрату необхідної енергії та мінімізують утому.
При добре розвиненій рівновазі й координації знижується ймовірність отримання травм, оскільки дитина розвиває відповідні реакції тіла, коли це необхідно (наприклад, виставляє руки при падінні). Також вони забезпечують прийняття відповідних поз для виконання завдань, сидячи за столом, і відповідний успіх при виконанні завдань з використанням дрібної моторики.
Для правильного розвитку рівноваги й координації необхідні такі елементи:
Увага й концентрація – здатність концентрувати увагу на конкретному завданні протягом тривалого періоду часу.
Усвідомлене сприйняття тіла – знання різних частин тіла й розуміння принципів руху тіла у просторі стосовно власних кінцівок і різних предметів.
Білатеральна (двостороння) інтеграція – використання двох рук, при цьому одна з них провідна (наприклад, відкривання кришки банки; друга рука, яка не веде, підтримує й балансує банку).
Перетинання середньої лінії – здатність перетинати уявну лінію, що пролягає від носа до тазу людини, яка ділить тіло на праву й ліву сторони.
Зорово-моторна координація – здатність обробляти інформацію, отриману за допомогою очей, для контролю, керівництва та спрямування рук під час виконання конкретних завдань, таких як письмо чи ловля м'яча.
Провідна рука – послідовне використання однієї й тієї самої руки для виконання завдань, що дозволяє розвивати навички вдосконалення певних дій.
М'язова сила – здатність докладати силу для опору.
М'язова витривалість – здатність м'яза або групи м'язів неодноразово докладати силу проти опору.
Саморегулювання – здатність досягати, підтримувати та змінювати певний рівень концентрації уваги відповідно до завдання чи ситуації.
Керування положенням тіла – здатність надавати стійкість тулубу й шиї для координації руху кінцівок.
Пропріоцепція (відчуття себе у просторі) – це інформація, яку мозок отримує від м'язів і суглобів і яка розповідає йому про положення та рух тіла у просторі.
Обробка сенсорної інформації – точна обробка інформації, отриманої за допомогою сенсорної стимуляції факторами навколишнього середовища і власного тіла.
Ізольований, відокремлений рух – здатність переміщати руку чи ногу, зберігаючи решту тіла нерухомою.
​У дитини є певні проблеми з рівновагою та координацією, якщо вона:
Легко падає, часто спотикається або не може швидко «відновитись» після втрати рівноваги.
Рухається скуто, рухам тіла не вистачає плавності, гнучкості (наприклад, бігає, як «робот»).
Уникає фізичної активності (наприклад, активних ігор на майданчику, занять спортом).
Відстає на етапах розвитку (наприклад, пізно починає повзати або ходити).
Повільніше, ніж однолітки, освоює фізичні навички (наприклад, їзду на велосипеді, плавання чи лазіння по деревах).
Менш спритна, здібна, ніж однолітки, у спорті (наприклад, у командних видах спорту).
Штовхає важче, рухається швидше або порушує особистий простір інших дітей більше, ніж вони того хочуть.
Боїться нових фізичних ігор (наприклад, гойдалок) або висоти, яка не лякає однолітків.

Поведінка на дорозі

Взимку дороги особливо небезпечні, оскільки випадає сніг і засипає їх. Від морозу сніг замерзає і дорога робиться особливо слизькою, як каток. Тому їх треба посипати піском, щоб відбувалося зчеплення коліс з дорогою, тобто тертя. Але дорогу посипали, а сніг іде й іде, дорога знову робиться слизькою. Машинам треба їхати, їх заносить на поворотах так сильно, що може крутити навколо своєї осі, як карусель. У таких випадках найчастіше трапляються ДТП з важкими наслідками. Водієві важко впоратися з керуванням. Тому взимку треба бути особливо обережним. А це означає, що не можна ковзатися на тротуарі, а тим більш на проїжджій частині дороги. Машину на слизькій дорозі зупинити неможливо. Гальмівний шлях транспортного засобу на слизькій дорозі збільшується у два - три рази. Хоч на колеса одягають зимову гуму з шипами, яка поліпшує зчеплення з дорогою, але це мало допомагає, коли дороги слизькі. Ви - пішоходи. Тому подумаймо разом, як вберегти себе від ДТП. Почнемо з того, що взимку треба бути особливо уважними на дорозі.

Правила поведінки на вулицях і дорогах у зимовий період

• Коли ви рухаєтеся по тротуару, то не поспішайте, не біжіть, бо можете посковзнутися і впасти.

• Ніколи не ковзайтеся, щоб не збити інших людей, які рухаються поруч, а ще тому, щоб не виїхати на проїжджу частину, бо це дуже небезпечно.

• Не ходіть близько біля краю тротуару, щоб вас не зачепила машина, яка випадково втратила керування

• При переході дороги будьте особливо пильні. Переходьте її лише на переході й уважно придивляйтеся, щоб не було поблизу машини. Або тоді, коли транспортні засоби вже зупинилися.

• Ніколи не перебігайте дорогу навіть коли немає транспортних засобів, бо по слизькій дорозі бігти небезпечно.

• Не катайтеся на ковзанах по тротуару чи дорозі - це небезпечно.

• Ніколи не чіпляйтеся до транспортних засобів, щоб прокататися з «вітерцем». Це приведе до тяжких трагічних наслідків.

• Ніколи не спускайтеся з гірки на санчатах або лижах з тієї гірки, що веде на дорогу.

• Залізниці взимку також небезпечні, адже скрізь слизько. Якщо виникає потреба перейти залізничну колію, то будьте уважні.

• Не грайтеся в рухливі ігри поблизу проїжджої частини. Не штовхайтеся, щоб не потрапити під колеса автомобіля.

• Коли чекаєте на зупинці громадський транспорт, ніколи не ставайте на край тротуару, тому що можете посковзнутися самі або ненароком хтось може штовхнути вас, і ви потрапите під колеса.

• Поводьтеся на вулиці та зупинці культурно, чемно, адже соромно бути невихованим.

• Обходьте транспортні засоби дуже уважно, коли обмежена чи недостатня видимість. • Зимова дорога криє в собі небезпеку, тому зосередьте на ній всю увагу.

Вибухонебезпечні предмети

• До виявлених вибухонебезпечних предметiв нi в якому разi не можна торкатись, перекладати, розряджати, зберiгати;

• забороняється використовувати снаряди для розведення вогню;

• не можна збирати, здавати снаряди в металобрухт;

• виявивши вибухонебезпечнi предмети, необхiдно термiново повiдомити мiлiцiю, школу, вiйськкомат.

Правила поведінки на водоймах, вкритих кригою.

• Не можна з'їжджати на лижах із крутого берега на кригу: у разі різкого навантаження він може провалитися.

• Категорично забороняється дітям грати на тонкій кризі.

• Небезпечно бути біля берегів, де найчастіше виникають промоїни, тріщини й розриви льоду.

• На льоду краще мати при собі знаряддя безпеки (лижі, мотузку, палицю).

• Обходь місця, вкриті товстим шаром снігу: під снігом лід завжди тонший; тонкий лід і там, де розливаються джерела, де швидка течія або струмок впадає в річку.

• Переходь річку тільки у встановлених місцях, товщина льоду має бути не менше за 15—20 см.

• Катайся на ковзанах лише в перевірених та обладнаних для цього місцях.

• Якщо лід почав тріщати та з'явилися характерні тріщини, негайно повертайся на берег. Не біжи, відходь повільно, не відриваючи ніг від льоду.

/Files/na_lodu2(1).jpg

Обережно: бурульки!

• Нестійкі погодні умови — відлига вдень і заморозки вночі — сприяють активному утворенню бурульок на покрівлях споруд (особливо старих будинків із похилим дахом) та великих деревах.

• Будь особливо уважним, проходячи біля будинків або високих дерев. Спершу впевнись у відсутності загрози падіння льодових наростів.

• Якщо це можливо, тримайся на відстані від будинків та інших споруд, обираючи найбільш безпечний маршрут руху.

• У жодному разі не заходь за спеціальні огорожі поблизу будинків або дерев.

Правила поведінки під час ожеледиці

/Files/f.png

• Ходи не поспішаючи, ноги злегка розслаб у колінах, ступай на всю підошву. Руки мають бути вільні. Пам'ятай, що поспіх збільшує небезпеку під час ожеледиці, тому виходь із будинку заздалегідь.

• У разі порушення рівноваги швидко присядь — це найбільш реальний шанс утриматися на ногах.

• Падай із мінімальною шкодою для свого здоров'я. Відразу присядь, щоб знизити висоту. У момент падіння зберись, напруж м'язи, а доторкнувшись до землі, обов'язково перекотися — удар, спрямований на тебе, зменшиться.

• Не тримай руки в кишенях: це збільшує можливість не тільки падіння, а й важких травм, особливо переломів.

• Обходь люки: як правило, вони покриті льодом. Крім того, люки можуть бути погано закріплені, що збільшує ризик травмування.

• Ідучи тротуаром, не проходь близько до проїжджої частини дороги. Це небезпечно, адже є ризик підковзнутися і впасти по, колеса автомобіля, що проїжджає.

• Не перебігай проїжджу частину дороги під час снігопаду та ожеледиці. Пам'ятай, що через ожеледицю значно збільшаться відстань гальмівного шляху.

• Якщо ти впадеш і через деякий час відчуєш біль у голові й суглобах, нудоту - терміново звернися до лікаря.

Правила пожежної безпеки під час святкування Нового року

/Files/ялинка(3).jpg

Щоб свято не затьмарилось пожежею, необхідно дотримуватись таких правил:

• Ялинка має стояти на стійкій основі.

• При виявленні несправності святкової ілюмінації (блимання лампочок, іскріння) слід одразу її вимкнути.

• Не можна прикрашати ялинку целулоїдними іграшками.

• Дітям забороняється купувати та використовувати піротехнічні засоби: феєрверки, петарди, ракети!

• Пам'ятай! Щороку збільшується кількість людей, які отримали травми через недотримання правил користування піротехнікою.

Правила використання піротехнічних предметів:

• використання піротехнічних предметів біля ялинки суворо заборонено;

• запалювання бенгальських вогнів біля хвої ялинки категорично заборонено;

• хлопавки у великому скупченні людей використовувати заборонено;

• якщо хлопавки використовують, то запалюють у напрямку від людей і вгору;

• петардами всіх видів дітям користуватися заборонено;

• у місцях святкування новорічних свят петардами користуватися заборонено.

Правила протипожежної безпеки

• Не грайся із сірниками та запальничками.

• Не запалюй свічки та бенгальські вогні без нагляду.

• Не залишай іграшки, книжки, одяг біля увімкнених обігрівачів.

• Не суши речі над газовою плитою.

• Не пали багать у сараях, підвалах, на горищах.

• Не вмикай багато електроприладів одночасно: електромережа може згоріти.

• Обов'язково вимикай електроприлади, коли виходиш із дому. Не тягни за дріт руками, обережно вийми штепсель із розетки.

• На дачі або в селі не відкривай грубку: від маленької вуглинки, що випаде з неї, може статися пожежа.

Правила поведiнки при користуванні електричними приладами

При користуванні електричними приладами не можна:

- залишати без догляду ввімкнені прилади;

- ставити під розеткою електронагрівальні прилади, бо контакти розетки можуть перегрітися;

- вмикати у розетку декілька приладів одночасно;

- торкатися оголених місць при порушенні електропроводки або оголенні електричного проводу, поломці розетки;

- вмикати несправні електричні праски, самовари тощо;

- стукати по екрану телевізора, що згас, він може зайнятися або вибухнути; телевізор необхідно негайно вимкнути.

При користуванні нагрівальними приладами не можна:

/Files/_.jpg

- вмикати їх через трійник та розміщати під розетками;

- накривати, адже прилад перегрівається;- використовувати у тривалому режимі.

Правила безпечного користування побутовими газовими приладами.

Гази, і особливо продукти їх згоряння, спричиняють отруйну дію, тому треба дотримуватися особливої обережності. Необхідно провітрювати приміщення, де є газові прилади.

Забороняється:

-- користуватися газовими колонками при відсутності тяги;

-- відкривати кран газопроводу, не перевіривши, чи закриті всі крани газової плити;

-- стукати по кранах, пальниках твердими предметами;

-- сушити речі над газовою плитою.

Почувши запах газу, перекрийте кран газопроводу і зателефонуйте 04.

Дії при виявленні запаху газу.

Якщо ви виявили запах газу в приміщенні, то дотримуйтесь наступних правил:

-- не вмикайте електрику;

-- не запалюйте сірники;

-- не паліть;

-- провітріть приміщення;

-- перекрийте крани газоподачі;

-- викличте аварійну бригаду за номером 104.

Часто розлади аутистичного спектру сприймають як алалію і навпаки, але між ними є суттєва різниця і батькам варто знати її.
⠀
ЧИМ ВОНИ СХОЖІ?
• Алалія і РАС схожі між собою тим, що розмови важко сприймаються дитиною, при чому порушень слуху у неї немає
• У дитини з РАС, можна запідозрити глухоту, адже реакції на звернення до неї відсутні, або дуже слабкі.
• Дитина дещо замкнута, знаходиться у пригніченому стані.
• Алалія і РАС можуть бути схожими розладом уваги і працездатності.
• При РАС і алалії присутня деяка відстороненість під час взаємодії з оточуючими і неуважність
⠀
В ЧОМУ РІЗНИЦЯ?
• Дитина з алалією охочіше йде на контакт, може бути задіяною в іграх, які потребують постійного спілкування.
▪️ У дітей за алалією можуть бути слабкі страхи та фобії, які поєднуються з порушеннями уваги і гіперактивністю. А для аутистів страхи не рідкість, вони часто безпричинні та сильні.
▪️ Дитина з алалією любить взаємодіяти з дорослими, йде на контакт. При РАС діти майже не мають потягу до спілкування, більше уваги приділяють предметам
▪️ Діти з РАС потребують допомоги, щоб навчитись певним жестам, а діти з алалією вчаться їм самостійно.
▪️ При алалії дитина більш схильна до діалогу, реагує на мовлення, а дитина з РАС сконцентрована лише на цікавих темах.
▪️ З алалією темп, забарвлення, інтонації присутні у мовленні дитини, а з РАС все це часто відсутнє.
▪️ У дітей з алалією присутня деяка недорозвиненість мовлення, але вона коригується. А у дітей з РАС найчастіше повністю відсутні звернення до когось, слова, що вказують на щось.
▪️ Діти з алалією можуть впадати в істерики, більш неспокійні, ніж однолітки. Але ці істерики можна розпізнати та попередити, дитину можна заспокоїти. В той час як діти з РАС легко впадають в істерику майже без причини і заспокояться лише після повного виплеску емоцій.
▪️ Порушення моторики і координації у дітей з алалією значно легше коригуються.
▪️ Нав'язливі рухи характерні більше для розладів аутистичного спектру. чи алалія - як відрізнити?

Вік молодших школярів – вік загостреної чутливості. Перехід від дитсадкового милування, відчуття своєї унікальності до шкільної відповідальності та критики – складний для багатьох дітей.

Перший клас школи, як мінімум, є адаптаційним, перехідним на фізіологічному, емоційному, інтелектуальному та соціальному рівнях розвитку дитини. Під час будь-якого адаптаційного процесу для дитини важливим є ресурс, підтримка і авторитет «ведення», адже дитина дуже чутлива та уважна до того, хто стає для неї опорою.

Перший Учитель є шкільним «психологічним коконом», який може допомогти зміцнити, проявитися і розкритися потенціалу дитини. Важливо, щоб перший учитель давав приклад авторитетності (поваги, усвідомлення свого місця, емоційної компетентності та зрілості), а не авторитарності (тиску, емоційної оцінки та нав`язування правил).

Я часто на семінарах нагадую легенду про Мікеланджело і його дивовижну скульптуру Давида: на околицях Флоренції знайшли брилу мармуру, її пропонували різним скульпторам, але вони відмовлялись брати її до роботи, бо на брилі була тріщина. Тільки Мікеланджело взявся за неї. І власне з неї з`явився Давид. Коли скульптора запитали, як йому вдалося створити такий шедевр, він відповів: «Я відсік усе зайве».

У кожному з нас, у кожній нашій дитині є всередині цей «досконалий потенціал». Він часто ховається ЗА тим, що ми вважаємо «зайвим». Власне на цьому потенціалі важливо робити акцент у розвитку і вихованні. Коли ми дивимося на людину будь-якого віку, часто звертаємо увагу саме на його «розколини», «шерехатість», «вибоїни», забуваючи про те, що за всіма цими прошарками знаходиться його істинний вищий потенціал. Можливо, наша задача – батьків, учителів, психологів – допомогти дитині зберегти контакт з його потенціалом і допомогти зняти ті прошарки, які вже з`явилися – оцінки, переконання тощо, які від нього відділяють.

Коли ми робимо акцент на помилках – акцентуємо увагу на цих «розколинах». Коли ми звертаємо увагу на успіхи, на реальні досягнення, на те, що в дитині або в дорослій людині є цілісним – ми зміцнюємо контакт з потенціалом.

ЧОМУ ВАЖЛИВО ОБЕРЕЖНО ВИКОРИСТОВУВАТИ ЧЕРВОНУ РУЧКУ (ЯК І БУДЬ-ЯКИЙ ЖОРСТКИЙ ВИЯВ КРИТИКИ)?
Зошит, малюнок, будь-який авторський витвір – це продовження внутрішньої території, внутрішнього простору дитини. Тому те, що туди привноситься «ззовні» (правки, пов’язані з діями або оцінка старанності), часто сприймається не логічно, а емоційно, іноді як вторгнення на внутрішню територію – і переноситься на самовідчуття, на ставлення до себе самого.
У дітей розвивається схильність до так званої «шкільної тривожності» – страху зробити будь-яку помилку. Чим більше вчитель, батьки, сама дитина фіксуються на помилках (а не на тому, що важливо закріпити у знаннях або на тому, що вже в неї виходить), тим більшим стає страх припуститись нової помилки. У такі моменти відключається неокортекс дитини й активується рептильна частина мозку, відповідальна за реакцію на стрес (її називають «бій-біжи-замри»), – а не за сприймання нової інформації. Будь-який розвиток відбувається тільки за умови відчуття безпеки і спокою.
Дитині важливо отримувати досвід, тому помилятися – МОЖНА! Ці знання сприяють розвитку особистості та розширенню меж її потенціалу. Залежно від психотипу діти по-різному поводяться: одна дитина може боятися припуститись помилки – і це призведе до невротичної напруги; інша з часом, щоб уникнути надмірної напруги, – припинить звертати увагу на помилки.
Те, на що звертається більше уваги, активніше проявляється і несвідомо використовується. Часто діти несвідомо починають привертати до себе увагу саме «неуспішністю».
Кожній дитині (і дорослому) під час засвоєння нового важливо мати опору, ресурс, від якого можна відштовхуватися. Ця опора – успіх, дещо вже засвоєне, те, що вже виходить.
Червоний колір сприймається як сигнал світлофору «СТОП», як обмеження і вияв авторитарності. Дитині часто складно перейти до нової дії після того, як вона побачить у зошиті червоне обмеження – оцінку. Продуктивніше використовувати два кольори ручки – червоний і зелений. Зеленим підкреслювати або виділяти те, що зроблено ідеально, червоним те, на що треба звернути увагу. Важливо, щоб зелених позначок було приблизно вдвічі більше, ніж червоних.
Діти дуже адаптивні, вони звикають до будь-якої запропонованої системи. Багато поколінь школярів виросло і стало професіоналами. Питання в тому, наскільки вони залишились у контакті зі своїм потенціалом, наскільки радісними і підтримуючими залишились їхні шкільні спогади. Шкільний час – це велика частина життя дитини, наскільки високою є її самооцінка, наскільки вона сприймає себе успішною та щасливою.

ДІТИ 6-9 РОКІВ (НАСПРАВДІ, ДІТИ БУДЬ-ЯКОГО ВІКУ, АЛЕ ДІТИ ЦІЄЇ ВІКОВОЇ КАТЕГОРІЇ – ОСОБЛИВО) МАЮТЬ ПОТРЕБУ (ОКРІМ БАЗОВИХ – БЕЗПЕКИ, ЛЮБОВІ, РОЗВИТКУ):
У відчутті належності до сім`ї, класу, групи. На питання, які турбують дитину, важливо відповідати, ініціативу – підтримувати, успіхи і починання заохочувати.
У підтримці, бо коли не отримують схвалення або стикаються з поразкою, часто відступають. Всілякі схвалення підтримують самооцінку, стають платформою для подальшого зростання. Але важливо, щоб ми звертали увагу на реальні досягнення, робили акцент на тому, що дитина сама доклала зусиль та отримала задоволення від процесу – і саме тому результат вийшов чудовий. Важливо відчувати різницю між похвалою та підтримкою. Похвала – оціночна, у ній часто звучать слова "гарний/кращий", а підтримка робить акцент на зусиллях дитини. Від похвали діти починають залежати – а підтримка додає їм упевненості та сил, вона важлива і приємна, але не викликає залежності.
У спокійному будуванні кордонів, чіткому визначенні правил, зупинці агресії, захисті від тролінгу, проясненні ситуації.
У безпеці – фізичній, емоційній, кордонів особистості.
У контакті з авторитетом. Дитині цієї вікової категорії потрібен (окрім батьків) дорослий друг-наставник, тьютор. Але важливо пам`ятати, що якщо такий контакт раптово переривається або змінюється тональність, у дитини виникає відчуття, що її зрадили.
У довірі. Якщо дитина раптом в особистому контакті ділиться приватною інформацією, важливо дякувати за довіру і зберігати етику довіри.
У контролі. Якщо завдання є, його потрібно перевірити. Якщо правило встановлено, за його виконанням треба стежити.
У неупередженості. Поганих дітей не буває – є діти, яким погано.
У грі, можливості грати. Це – можливість зберегти контакт з творчим потенціалом.

Про особливу роль дрібної та загальної моторики в мовленнєвому та
інтелектуальному розвитку дітей знають всі. Від народження маляти батьки а
згодом педагоги, приділяють значну увагу тренуванню пальчиків дитини.
Рівень розвитку дрібної моторики дитини – один із показників
готовності дитини до шкільного навчання, адже рівень розвитку мовлення
прямо залежить від ступеня сформованості тонких рухів пальців рук.
Зазвичай, якщо рухи пальців розвинені відповідно віку то і мовленнєвий
розвиток у межах вікової норми. Якщо ж розвиток рухів пальців відстає то
затримується і розвиток мовленнєвої сторони мовлення, хоча загальна
моторика при цьому може відповідати нормі.
Про проблеми з координацією рухів та дрібною моторикою у дитини,
батьки часто дізнаються лише у період підготовки до школи або вже у
шкільному віці, коли дитина починає відставати від однолітків, їй важко
опанувати навчальну програму. При цьому навантаження на дитину значно
зростає, адже, крім засвоєння нової інформації, ще доводиться утримувати
ручку в «неслухняних» пальчиках. Такі проблеми можна попередити, якщо
вчасно виявити відставання координації рухів і дрібної моторики у дитини.
При правильно спланованій корекційно-розвитковій роботі можна виправити
ситуацію ще у дошкільному віці.
Варто пам’ятати, що мовленнєві області у корі великих півкуль
головного мозку формуються під впливом збільшення імпульсів, які
інтенсивно йдуть від пальців рук. Дрібна моторика безпосередньо пов’язана з
мовленням і позначається не лише на його розвитку, а й сприяє запобіганню та
усуненню можливих мовленнєвих порушень.
Ось перелік приємних і цікавих забавок, рекомендованих спеціалістами і
просто активними мамами з доброю фантазією:

Масаж. Щоденно масажуйте кисті рук дитини
м’якими рухами та розминайте кожен
пальчик, долоньку, зовнішній бік кисті, а
також передпліччя. Це дуже корисні вправи,
вони чудово активізують мовні центри мозку.
Крім того, такий масаж здійснює позитивний
вплив на імунітет, на загальний розвиток і
контакт між мамою та дитиною.

Квасолеві ванни. В миску чи коробку
насипте квасолю або горох, киньте туди
дрібні іграшки та все це перемішайте.
Нехай малюк занурює руки у квасолю та
витягує іграшки. Така ванна сприяє
розвитку координації пальчиків.

Ігри з крупами. Нехай малюк перебирає
перемішані горох і квасолю, гречку чи
пшоно, пересипає їх з однієї посудини в
іншу, розтирає в руках. А ще можна
малювати по манній крупі, насипаній
просто на підносі.

Ліплення з різних матеріалів (тісто,
пластилін, глина). Окрім
очевидного творчого
самовираження, дитина розвиває
гнучкість і рухливість пальців. А ще –
знімає напругу, «вимішуючи»
матеріал, віддаючи йому свої
емоції.

Мозаїка. При складанні різноманітних
ігор-мозаїк покращується дрібна
моторика рук малюка, розвиваються
кмітливість і творчі здібності.

Сенсорні коробки. Для наповнення
сенсорної коробки підійдуть різноманітні
крупи, насіння, природні матеріали. Це і
жолуді, і каштани, листочки, гілочки,
камінці і все-все, що знайдете в парку, на
вулиці, в лісі чи на пляжі. Також можуть
знадобитись кольоровий рис, кольорова
манка, гідрогелеві кульки, макаронні
вироби, намистини, камінці, ґудзики,
різноманітні фігурки тварин, комах,
морських жителів, людей, героїв, овочі та
фрукти з полімерної глини, кришечки, кубики, пір’я, м’які і тверді кульки,
помпони, різні пристосування для маніпуляції з предметами (ложечки,
пінцети, щипці) та все-все, що трапиться під руку. І потім до цього щастя
лишається допустити маля. А мамі – дуже рекомендовано чогось смачного –
теж для зняття напруги і заспокоєння.

Шнурівки. Вони чудово розвивають дрібну
моторику рук, до того ж завдяки їм малюк
чудово оволодіває практичною навичкою
шнурування взуття. Найпростішу шнурівку
можна зробити власноруч. Візьміть картон,
виріжте з нього знайомий для дитини об’єкт
(яблуко, їжачка тощо) та зробіть по контуру
дірки за допомогою дірокола. В ці дірки
малюк має просовувати шнурочки. Також
можна «пришнурувати» один об’єкт до
іншого (їжачок несе яблуко тощо).
Ігри з ґудзиками та
намистинками. Нанизування на нитку
намистинок, защіпання ґудзиків,
перебирання пальцями намиста – прості й
корисні вправи для розвитку рук. Можна
нашити на одну тканину ґудзики різних
розмірів, а на іншу – різні петельки. Дитина
тренуватиме пальчики, одночасно
засвоюючи поняття «великий – маленький».
Але намисто – це круто, та макарони – ще
крутіше!
Пазли. Яскраві картинки розвивають увагу,
кмітливість, зір і, звичайно, дрібну моторику рук.
А ще – здатні всадити до гри навіть маму і тата.
Ігри та гімнастика для пальчиків, зокрема
качання долонькою олівців, кульок по столу
чи іншій поверхні. Ігри та гімнастика для
пальчиків сприяють всебічному розвитку
дитини та, звісно, її мовлення.
До речі, цим веселим заняттям присвячено
багато книг. Та й народна творчість
подарувала нам «сороку-ворону», «ладки-
ладусі», «козу рогату» тощо. Всі ми навіть зі
свого дитинства пам’ятаємо пальчикові ігри, які відтворюють реальність
навколишнього світу – предмети, тварин, людей, їхню діяльність, явища
природи.
Пальчикові ігри – це інсценування
яких-небудь римованих розповідей,
казок з допомогою пальчиків. Багато ігор
потребують участі обох рук, що дає
можливість дітям орієнтуватися в
поняттях «праворуч», «ліворуч»,
«вгору», «вниз». На початку та в кінці гри необхідно включати вправи на
розслаблення, щоб зняти зайве напруження у м’язах. Це може бути
погладжування від кінців пальців до долоні, легке потрушування,
помахування руками (наприклад):
Моя сім’я
Цей пальчик – мій дідусь, 
Цей пальчик – моя бабуся,
Цей пальчик – мій татусь,
А оцей – моя матуся,
Ну, а цей маленький – я,
Ось уся моя сім’я (Почергове згинання пальчиків, починаючи з великого)
Хованки
Пальці в хованки всі грались
Ось так, ось так,
В кулачки всі заховались,

Ось так, ось так. (Ритмічно згинати та розгинати пальці, покрутити
кулачком)
Соління капусти
Ми капусту порубали,
Свіжу моркву натирали,
Ми капусту посолили,
З неї соку надушили. (Різкі рухи прямими кистями рук, пальці з’єднані, долоні
прямі. Почергові рухи рук до себе і від себе. Пальці стиснуті в кулаки.
Кінчики пальців обох рук зібрані разом, імітуємо посипання сіллю. Інтенсивно
стискаємо пальці обох рук в кулаки).
Коза і козенята
Іде коза рогата,
Коза бородата,
Козенятко спішить,
Дзвоником дзвенить. (Вказівний і мізинець правої руки вгору. Інші притиснуті
до долоні. Вказівний і мізинець палець вгору. Пальці долоні прямі, з’єднані з
великим, опущені донизу)
Замок
На дверях замок висить,
Ми його відкриєм вмить.
Постукали, покрутили
І легесенько відкрили. (Ритмічні швидкі з’єднання пальців обох рук в замок.
Пальці зімкнуті в замок, руки тягнуться в різні сторони. Рухи зімкнутими
пальцями від себе, до себе. Пальці зімкнуті біля долоні постукують один
одного)
Цікаві ігри створюють бадьорий, радісний настрій, роблять життя дітей
повним позитивних емоцій, задовольняють їх потребу в активній діяльність.
Навіть в хороших умовах, при повноцінному харчуванні дитина буде погано
розвиватися, якщо вона позбавлена захоплюючої гри. У грі всі сторони
дитячої особистості формуються в єдності і взаємодії.

Сенсомоторна координація - це узгоджені дії рук і очей. За допомогою зору дитина вивчає навколишню дійсність, контролює свої рухи, завдяки чому вони стають більш досконалими і точними. Око як би «навчає» руку, а за допомогою ручних рухів в предметах, якими маніпулює дитина, відкривається більше нової інформації. Зір і рухи рук стають основним джерелом пізнання дитиною навколишньої дійсності. [15]
Опанування навичок письма для молодших школярів представляє чимало труднощів. Графічні рухи здійснюються дрібними м'язами кисті руки, які до початку шкільного навчання бувають недостатньо розвиненими і зміцнілими.
Моторна недостатність деяких дітей з мовною патологією до кінця дошкільного віку дещо згладжується і майже не проявляється в руховому поведінці дитини. Це характерно в основному для дітей з тимчасовою затримкою розвитку, з фонетико-фонематичним недорозвиненням і деякими іншими вадами мовленнєвого розвитку. У більшості ж випадків, що показово, головним чином, для дітей із загальним недорозвитком мовлення (ОНР), обумовленим алаліческім синдромом, з іншими складними мовними дефектами, відставання в розвитку рухової сфери спостерігається не тільки в дошкільному віці, але й впродовж усіх років перебування дитини в школі. Більше того, недоліки моторики без відповідної корекційної роботи закріплюються і залишаються на все життя, про що свідчать спостереження за випускниками мовних шкіл.
Вивчення рухової сфери дітей з ОНР показує, що у більшості з них недосконалість рухів спостерігається у всіх компонентах моторики: у загальній (великою), в лицьовій і артикуляційної, а також в тонких рухах кистей і пальців рук, - на різних рівнях організації рухових актів, а також труднощі в регуляції та контролі довільних рухів.
Несформованість великою (грубої) моторики (рухи рук, ніг, тулуба) проявляється у вигляді поганої координації частин тіла при здійсненні складних рухових дій, їх недостатньої точності і чіткості, у виражених утрудненнях при виконанні фізичних (гімнастичних) вправ і трудових операцій як з показу, так і по словесній інструкції. Недосконалість тонкої (дрібної) ручної моторики, недостатня координація кистей і пальців рук виявляються у відсутності або поганий сформованості навичок самообслуговування, наприклад: коли діти надягають і знімають одяг, застібають і розстібають гудзики, гачки, застібки, зашнуровують і розшнуровує взуття, зав'язують і розв'язують стрічки , шнурки, користуються столовими приладами і т.д. Більш виражено недорозвинення пальцевої моторики виступає під час дітьми спеціальних проб.
Наявність особливостей у психомоторике більшості дітей з ОНР свідчить про взаємозв'язок і взаємозумовленості розвитку мовної та рухової сфер, про тісну функціональному єдності між мовної системою (не тільки її моторним компонентом) і руховою системою організму в процесі їх становлення в онтогенезі дитини. Встановлено, що рухова система чинить значний вплив на весь організм, але особливо великий впливна діяльність мозку, на його функціональний стан. Виявлено роль рухової активності у своєчасному мовному і психофізичному розвитку дитини.
На думку М.М. Кольцовой, рівень розвитку мовлення знаходиться в прямій залежності від ступеня сформованості тонких рухів пальців рук: якщо розвиток рухів пальців відповідає віку дитини, то і мовний розвиток його буде в межах норми, якщо ж розвиток рухів пальців відстає, затримується і розвиток мови. М.М. Кольцова зазначає, що є всі підстави розглядати кисть руки як «орган мови» - такий же, як артикуляційний апарат. З цієї точки зору, рухову проекційну область кисті руки можна вважати ще однією мовної зоною мозку.
Розвиток словесної мови дитини починається, коли рухи пальців рук досягають достатньої тонкощі. Розвиток пальцевої моторики як би готує для подальшого формування мови.
Робота з розвитку тонкої моторики кистей і пальців рук надає вплив не тільки на становлення мови та її функцій, але і на психічний розвиток дитини.
Наявність особливостей моторного розвитку у дітей з ОНР, значимість рухової системи в нервово-психічному розвитку дитини переконують в необхідності спеціальної корекційно-педагогічної роботи з розвитку в дітей всіх сторін (компонентів) рухової сфери (груба моторика, тонка моторика рук, артикуляційна і лицьова моторика) .
Цілеспрямована робота з корекції психомоторики необхідна не тільки при явних порушеннях в руховій сфері, але і у випадках незначних, малопомітних особливостей в психомоторному розвитку дитини, а також з профілактичною метою для попередження відхилень у моториці, особливостей у психічному та мовленнєвому розвитку у дітей групи ризику та часто хворіють.
У комплексі заходів для корекції моторної сфери дітей з ОНР особливе значення має надаватися роботі з розвитку моторики кистей і пальців рук, ручний спритності. Тренування тонких рухів пальців рук не тільки надасть стимулюючий вплив на загальний розвиток дитини, але буде також сприяти подоланню та профілактиці порушень мовлення у дітей.
Таким чином, пальцеві вправи, що моделюють навколишній предметний світ дитини, при вмілому їх включенні в контекст різних занять та режимних моментів можуть сприяти розвитку у дітей елементів їх рухового поведінки, обумовленого ігровий, побутової чи навчальної ситуацією.

Термін «церебральний параліч» стосується різних неврологічних розладів, що проявляються в ранньому дитинстві та постійно впливають на координацію рухів, але не ускладнюються із часом. Хоча церебральний параліч впливає на рухливість м’язів, він спричиняється не проблемами з м’язовою або нервовою системами. У більшості дітей цей розлад виникає від народження, хоча й може проявитися через місяці й навіть роки. Початкові ознаки церебрального паралічу помітні до досягнення дитиною трьох років. Найчастіше це відсутність координації самостійних рухів (атаксія); напружені або розслаблені м’язи та спастичність; волочіння однієї ноги під час ходьби; ходіння на пальчиках, навприсядки або з відсічними рухами; тонус м’язів занадто напружений або дуже розслаблений. В окремих дітей церебральний параліч виникає внаслідок пошкодження мозку в перші місяці чи роки життя або через перенесений менінгіт чи вірусний енцефаліт, а також після травми голови.

ДЦП охоплює низку порушень руху із симптомами різної тяжкості. Дитина з ДЦП середньої тяжкості може бути просто незграбною, а з тяжким ДЦП — мати фізичні порушення із затримкою розумового розвитку або без нього. Залежно від місця і тяжкості порушень у мозку, ЦП може спричинити також й інші проблеми, а не лише ушкодження рухових функцій (наприклад, затримку розумового розвитку, напади, порушення мовлення, труднощі у навчанні, проблеми із зором і слухом).

Класифікація1

«Церебральний параліч» — це термін, що охоплює багато різноманітних порушень руху й постави.

1 Адаптовано за Schnell, Linda (n/a). Physical disabilities.

За тонусом м’язів1

Високий тонус (еластичність)

Діти з підвищеним тонусом мають гіпертонію або спастичність. Якщо в дитини високий тонус м’язів, її рухи різкі й незграбні, оскільки її м’язи занадто напружені, а тонус не врівноважений. Якщо в дитини зігнута спина й занадто випрямлені ноги, тоді в неї тонус м’язів високий. Вона пересувається не плавно, повільно, як моноліт.

Низький тонус

Діти з низьким тонусом м’язів мають гіпотонію або гнучкість. Їм важко без підтримки триматися прямо, оскільки їхні м’язи недостатньо скорочуються й занадто розслаблені. Такі малюки зазвичай лежать на спині, їхні голова, тулуб, ноги й руки безвільно лежать. Дітям з низьким тонусом важко стояти/сидіти прямо внаслідок дії сили тяжіння. Тому зазвичай вони сидять, нагнувшись уперед із зігнутою спиною. Також низький тонус не дозволяє дітям непорушно тримати своє тіло, щоб простягати руки вперед і щось брати. Інколи такий розслаблений стан впливає на дихальні й черевні м’язи, що може вплинути на розвиток мовлення.

Флуктуаційний тонус

У дітей флуктуаційний або варіативний тонус. Він може бути низький, коли дитина відпочиває, але зростати, коли вона активно рухається.

За місцезнаходженням травми мозку

Пірамідальний (спастичний) церебральний параліч

Найбільш частий тип. Він спостерігається майже в половини всіх дітей із ДЦП. У дітей із цим типом ЦП напружений один або більше м’язів, що обмежує рухи. Також у них можуть бути такі симптоми:

• занадто розтягнені суглоби. Коли лікар обстежує сухожилля над плечем, коліном, ліктем, кінцівка випрямляється швидше й сильніше, ніж за звичайних умов;

• швидке самовільне скорочення гомілкостопу. Коли швидко розтягти литку, піднявши стопу догори, м’язи литки і стопи швидко й ритмічно стягнуться;

• позитивний підошовний рефлекс (Бабінського). Якщо проводити тупим предметом уздовж зовнішнього краю стопи від п’ятки до мізинця, великий палець згинається вбік. У дітей, старших одного року, це свідчить про наявність захворювання головного або спинного мозку;

• тенденція розвитку контрактури або ненормального скорочення м’язів чи сухожиль навколо суглоба. Контрактура обмежує рух суглоба;

• постійні примітивні рефлекси. Ранні рефлекси, що тривають місяці або й роки після того, як уже мали зникнути.

Також під час пошкодження рухової зони головного мозку або корково-спинномозкового шляху в мозку виникають проблеми комунікації з однією (лівою чи правою) або обома частинами тіла. Пошкодження рухової зони головного мозку з лівого боку унеможливлює контроль рухів правої сторони тіла. Пошкодження рухової зони головного мозку з правого боку унеможливлює контроль рухів лівої сторони тіла.

1 Тонус м’язів — сила напруження м’язів для здійснення руху. Саме тонус м’язів дає змогу підтримувати поставу або певне положення тіла. Зміни тонусу м’язів забезпечують рухи людини.

Екстрапірамідальний церебральний параліч

Цей тип церебрального паралічу діагностують приблизно у 25% випадків. Він виникає під час пошкодження мозочка або базального ядра головного мозку (підкорки). Такі порушення можуть призвести до виникнення небажаних, хаотичних рухів, особливо рук, тіла і м’язів обличчя. Вони впливають на мовлення, прийом їжі, рухи, що потребують координації. Наприклад, самовільні гримаси й судоми язика можуть спричиняти проблеми з ковтанням, слиновиділення або нерозбірливе мовлення. У дітей часто спостерігається низький тонус м’язів і проблеми з утриманням прямої постави під час ходьби й сидіння.

Церебральний параліч змішаного типу

Близько 25% усіх випадків — це змішаний тип церебрального паралічу. У таких дітей спостерігається як спастичний тонус м’язів пірамідального церебрального паралічу, так і неконтрольовані рухи екстрапірамідального церебрального паралічу. Причина — пошкодження пірамідальних і екстрапірамідальних ділянок мозку.

За локалізацією місця та виду порушення руху

Моноплегія

Церебральний параліч уражає лише одну кінцівку (руку або ногу) з одного боку тіла дитини. Порушення руху здебільшого слабкі, і з часом можуть минати. Моноплегія виникає дуже рідко.

Диплегія

Церебральний параліч уражає головним чином ноги дитини. Через скорочення м’язів ніг діти зазвичай стоять на пальчиках й роблять ногами відсічні рухи. Також можуть виникати незначні порушення тонусу м’язів верхньої частини тіла, проте діти здатні добре керувати своїм тілом, руками й головою під час щоденної діяльності.

Геміплегія

Церебральний параліч уражає одну половину тіла. Зазвичай рука більше вражена, ніж ноги, тіло чи обличчя, й часто зігнута (у плечовому, ліктьовому суглобах або зап’ясті). Рука або нога з ураженого боку може бути коротша або менш розвинена, ніж з другого. Залежно від тяжкості порушення й збереження відчуттів, дитина може використовувати вражену руку.

Квадриплегія

Церебральний параліч уражає все тіло (обличчя, тулуб, руки й ноги). Ноги й стопи дитини зазвичай сильніше страждають від порушення тонусу м’язів і неконтрольованих рухів, ніж руки. У дітей також можуть спостерігатися значні порушення дії м’язів обличчя під час їжі або мовлення. Дітям складно виконувати щоденні дії внаслідок значних порушень моторної функції.

Подвійна геміплегія

Уражено все тіло дитини. Єдина відмінність від квадриплегії — у дитини більше вражені руки, ніж ноги. У дітей можуть спостерігатись проблеми з мовленням і прийомом їжі.

Лікування. Церебральний параліч не виліковується остаточно, однак лікування може суттєво покращити стан дитини та якість її життя. Багато які дорослі ведуть майже нормальний спосіб життя, якщо їхні особливі потреби належним чином задовольняються. Спектр лікувальних заходів обирається в кожному випадку індивідуально. Він охоплює: реабілітаційну та фізіотерапію, заняття з логопедом, прийом медикаментів для контролю за нападами (якщо вони є), зменшення напруги м’язів та полегшення болю, хірургічні втручання для виправлення анатомічних відхилень або послаблення напружених м’язів, бандажі та інші ортопедичні засоби підтримки, візок або ходунки, а також комунікаційні пристрої.

Прогнози. Церебральний параліч не завжди призводить до цілковитої немічності. В одних випадках дитина не зможе ходити й потребуватиме значного піклування впродовж усього життя, в інших — дитина може бути лише трішки незграбною й не потребувати постійного піклування і допомоги.

Загальні ознаки

Основними проявами дитячого церебрального паралічу є сповільненість і несформованість рухових навичок і вмінь, необхідних у навчальній та ігровій діяльності. У деяких учнів, особливо на перших етапах навчання, спостерігається нестійка рівновага під час ходьби, погана координація рухів, несформованість реакцій рівноваги, незвичайні положення тіла, кінцівок і голови. В окремих дітей порушення моторики ускладнюються мимовільними рухами (гіперкінезами) голови, рук, плечей, гримасами тощо, що особливо посилюються під час хвилювання, переляку, несподіваного звертання до дитини, а також під час спроб виконувати цілеспрямовані дії.

Діти із ДЦП часто із силою згинають пальці, напружують м’язи всієї руки, на обличчі з’являється гримаса. Тому їм потрібно пояснити, як треба виконувати рухи, показати, як робити правильно, повторити кілька разів перед дзеркалом, щоб дитина могла самостійно виконувати ці рухи, дотримуючись вимог дорослого.

Труднощі під час навчання

Труднощі оволодіння письмом пов’язані, насамперед, з несформованістю або порушенням в учнів із церебральним паралічем хапальної функції п’ясті. Акт письма, що потребує плавного руху п’ясті, порушений унаслідок слабкості м’язів, розладів м’язового тонусу в п’ясті, мимовільних рухів, відсутності можливості послідовного скорочення і розслаблення м’язів. Такі учні під час письма зазвичай тримають ручку неправильно, часто стискають її в кулаку, письмо виконується за рахунок рухів п’ясті, а іноді й усієї руки. Пальці при цьому дуже напружені і міцно стискають ручку. Це призводить до того, що діти пишуть дуже повільно, нерозбірливо, букви різні за розміром, «стрибають», плавність письма порушена. Особливо важко їм дається з’єднання окремих елементів букв. Можна виокремити два основні типи неправильного письма в таких дітей. В одному випадку учень починає писати нібито з достатньою силою і нормальними за розміром буквами, потім їхній розмір змінюється, рядки спускаються вниз, розбірливість письма помітно зменшується. В іншому — навпаки, учень починає писати дрібними буквами майже без натиску, потім розміри букв і сила натиску збільшуються.

Нерівномірність письма особливо виражена в учнів з гіперкінезом, оскільки мимовільні рухи перешкоджають роботі пальців у момент письма. Саме тому у цих дітей за гарного початку рядка раптово письмо обривається і йде хвиляста, переривчаста лінія вгору або вниз, часто з проривом сторінки зошита.

Необхідно враховувати, що акт письма в дітей із церебральним паралічем формується вкрай повільно. Водночас, навіть за сформованого акту письма, значні обсяги письмових робіт у старших класах, збільшення швидкості письма призводять до посилення порушення моторики руки.

Координація та просторове орієнтування

Розлади моторики рук виявляються у процесі формування трудових і побутових навичок. На уроках праці таким дітям без спеціальної корекції важко працювати з пластиліном: вони не можуть його розкочувати, розділяти на частини, ліпити фігурки. Несформованість функції диференціації захвату й утримання предмета, мимовільні рухи і неможливість вільно співвідносити м’язові зусилля з руховим завданням перешкоджають виконанню трудових операцій із природним матеріалом і папером.

Особливості рухових порушень в учнів із церебральним паралічем виявляються і на уроках фізичної культури. Виконання фізичних вправ ускладнене, оскільки учні не можуть правильно відтворити вихідні положення, зберегти стійкість у статичній позі, виконати вправи з потрібною амплітудою, здійснити рухи в потрібному темпі, узгодити рухи рук, тулуба і ніг.

У цих учнів можуть виникати труднощі під час виконання вправ з різними предметами: утруднені захват й утримання предметів різної форми та величини, порушена точність передачі і кидка та ін. Порушення рухової сфери ускладнює, а часом робить неможливими біг, стрибки, лазіння тощо.

Часто в дітей із церебральним паралічем під час виконання вправ спостерігається порушення дихання; воно стає поверховим, аритмічним, що ще більше заважає фізичній діяльності. На початкових етапах навчання виокремлюється значна група учнів, котрі внаслідок рухових порушень не можуть у заданому темпі пройти залою в загальній шерензі, виконати елементарні вправи з предметами, вправи на швидкість і координацію рухів.

У деяких дітей особливості навчальної діяльності можуть бути зумовлені несформованістю зорово-моторної координації (неузгодженою роботою рук і очей). Наприклад, дитина стежить очима за рухами рук і контролює їх поглядом під час застібання ґудзиків, шнурування черевиків, конструювання, малювання, письма. Зорово-моторна координація особливо важлива на початковому етапі навчання читання, коли дитина стежить очима за пальцем, яким визначає послідовність букв, складів, слів. Учні із церебральним паралічем не утримують робочий рядок у зошиті або під час читання, оскільки «зісковзують» з одного рядка на інший, унаслідок чого не можуть зрозуміти зміст прочитаного або перевірити своє письмо.

Несформованість зорово-моторної координації може виявлятися не тільки під час читання і письма, а й під час опанування навичок самообслуговування, трудових і навчальних умінь. Так, наприклад, на уроках праці таким учням надзвичайно складно правильно розмістити матеріал, прикріпити лекало.

Із цієї самої причини сповільнений і процес формування навичок самообслуговування. Неможливість простежити очима за діями своїх рук, скоординувати рухи рук та очей призводить до недостатньої організації довільного рухового акту на уроках фізкультури: діти не можуть утримати ціль, їм важко виконати кидок і зловити м’яч, опанувати вміння і навички в інших спортивних іграх.

У деяких дітей спостерігається недостатність просторового аналізу і синтезу, що виявляється під час оволодіння конструюванням, навичками самообслуговування, а також під час читання, письма, на уроках фізичної культури. Такі діти відчувають труднощі в диференціюванні лівої та правої сторін, у складанні цілого із частин. Вони не можуть дотримуватися рядка в зошитах, розрізняти його праву і ліву частини, можуть почати писати, малювати в будь-якому місці зошита чи альбому, читати із середини сторінки. Ступінь прояву таких труднощів значно збільшується за умов поєднання несформованості просторового аналізу і синтезу з недостатністю зорово-моторної координації. Такі діти із запізненням опановують більшість умінь і навичок самообслуговування (шнурування черевиків, застібання ґудзиків, прибирання ліжка тощо). Їм складно розрізнити правий і лівий черевики, визначити правий і лівий рукав піджака, сукні, знайти верх і низ.

Зазвичай на уроках трудового навчання їм непросто відтворити ціле з окремих частин (склеїти, скласти з конструктора будиночок тощо).

Несформованість просторових уявлень позначається на засвоєнні початкових математичних знань. Під час вивчення складу числа діти не можуть уявити його у вигляді окремих груп предметів. Однак особливо складний для них процес оволодіння матеріалом з геометрії і тригонометрії, що передбачає вміння уявляти окремі геометричні фігури і креслити їх.

У деяких учнів труднощі під час засвоєння програмового матеріалу з географії (розташування частин світу, напрямок течії річок тощо) можуть бути спричинені недостатньою сформованістю просторової уяви та пам’яті, найяскравіше це проявляється під час роботи з контурними картами.

Таким чином, рухові порушення визначають специфіку навчальної діяльності учнів цієї групи. Несформованість рухових навичок і умінь — результат не лише порушеної моторики, а й недостатності більш складних функцій, в основі яких рух (зорово-моторна координація, просторовий аналіз і синтез).

Мовлення

Особливості навчальної діяльності учнів із церебральним паралічем також значною мірою визначаються різними порушеннями мовлення. Характерними проявами мовленнєвих розладів є різноманітні порушення звуковимови. У деяких випадках окремі звуки взагалі не вимовляються, у інших — вимовляються перекручено чи замінюються іншими. Ось чому мовлення цих дітей невиразне і мало зрозуміле для оточуючих. Складність порушень звуковимови посилюється за рахунок розладів дихання: мовленнєвий видих скорочений, під час мовлення дитина робить окремі вдихи, тому воно втрачає плавність і виразність. Часто спостерігаються різні порушення голосу; він відрізняється монотонністю, немодульованістю, іноді має гугнявий відтінок.

У деяких дітей помітні мимовільні рухи в мовленнєвому апараті, що особливо яскраво проявляються під час усних відповідей і можуть спричинювати неприродну посмішку, гримаси, мимовільне відкривання рота, викидання язика вперед. Іноді ці прояви разом з посиленою слинотечею, незрозумілим мовленням, неадекватною мімікою, неприродним сміхом ускладнюють визначення міри засвоєння програмового матеріалу та оцінки знань учня. В усних відповідях такі учні намагаються висловлювати свою думку ощадливо, стисло, вони відповідають мовними штампами і лише на запитання вчителя. Трапляється, що дітям важко одразу відповісти на запитання, їм потрібний певний час для підготовки до відповіді; вони можуть взагалі відмовитися відповідати. Підготовка до відповіді потребує певного налаштування мовленнєвого апарату (подолання мимовільних рухів, підготовки дихання тощо).

Часто порушення звуковимови поєднується з труднощами розрізнення звуків на слух. У цих випадках діти плутають близькі за звучанням звуки, наприклад, свистячі і шиплячі, тверді і м’які, дзвінкі і глухі, також роблять помилки під час написання подібних слів на слух.

Словниковий запас цих дітей обмежений, особливо помітне недостатнє розуміння значень багатьох слів і понять навчального матеріалу. У дітей обмежене розуміння багатозначності слів, розрізнення (залежно від контексту) відтінків значення окремих висловів. Це призводить до того, що в усному мовленні діти користуються короткими, стереотипними шаблонними фразами, а іноді воліють спілкуватися окремими словами. У більшості випадків недорозвинення мовлення не первинне, воно лише віддзеркалює специфіку основного розладу.

У письмовому мовленні виявляються змішування, заміни і пропуски звуків, що спотворюються під час вимови. Слід зазначити, що ці труднощі під час письма часто не відповідають станові усного мовлення. В окремих дітей грубі порушення звуковимови жодною мірою не позначаються на письмі. І навпаки, у деяких випадках навіть незначне порушення звуковимови може спричиняти труднощі під час письма. Найскладніше вчителеві працювати з дітьми, у яких при написанні виникають помилки, пов’язані з недоліками диференціювання звуків, подібних за звучанням. Прикладом таких помилок можуть бути зміщення і заміни дзвінких і глухих, шиплячих і свистячих, м’яких і твердих. Ці помилки можуть зумовлюватися як порушенням фонематичного слуху, загальним зниженням слуху і порушенням слухового сприйняття, так і порушенням уваги, працездатності і невмінням виконати розумові операції, необхідні для порівняння слова зі слуховими і зоровими образами.

Своєрідність формування лексико-граматичного мовлення часто відображається на письмі. Найчастіше це проявляється в помилках, що пов’язані з порушенням морфологічної структури слова. Таким дітям притаманне неправильне вживання префіксів, суфіксів для утворення споріднених слів. У письмових роботах учні часто використовують слова, словосполучення, які їм зрозумілі. Унаслідок недостатнього розуміння змісту слів учні роблять пропуски, перестановки слів, повторення. Під час письма учні плутають префікси і прийменники, відривають префікс від слова, а прийменники можуть написати разом. Найчастіше вчителеві доводиться стикатися зі збідненням і деякою шаблонністю письмового мовлення таких учнів. Якщо вчитель бачить, що учень пропускає слова, помиляється в узгодженні слів у реченні, у написанні слів, то обов’язково слід проконсультуватися з логопедом, який зможе визначити причину цих порушень і дати педагогові конкретні рекомендації.

Психічна діяльність

Описуючи труднощі таких дітей під час опанування курикулуму, не можна не зупинитися на особливостях їхньої психічної діяльності. Зустрічаються діти, які повільно «входять» у завдання. У таких випадках потрібен індивідуальний підхід з боку вчителя, який має повторити завдання, загостривши увагу на складних місцях, спокійним голосом спонукаючи дитину до роботи. Якщо дитина важко переключається з одного виду роботи на інший, їй треба дати час перепочити перед виконанням нового завдання. Для таких дітей характерні низька, нестійка працездатність і значна виснаженість, знижена увага, що призводять до помилок (пропуски букв, складів, слів, їхнє переставляння, недописування слів тощо). Такі учні можуть у різний час ті самі завдання виконати краще або гірше, тобто кількість і якість їхніх помилок мінливі (залежать від самопочуття, стану дитини).

Організація навчання в інклюзивному середовищі

Насамперед, учитель має облаштувати робоче місце учня із церебральним паралічем в тому місці і за тією партою, де дитина може вільно стояти або виходити із-за столу; простір на столі чи парті має бути достатнім для вільної маніпуляції навчальним приладдям, підручниками та ін. Поспостерігавши за учнем певний час, учитель має зрозуміти, у якій позі йому легше виконувати письмові роботи, як зручніше відповідати: сидячи чи стоячи.

Несформованість рухової навички письма в учня потребує раціонального дозування виконання письмових і контрольних робіт. Маючи на меті виявлення знань чи засвоєння матеріалу, вчитель індивідуально добирає обсяг і способи виконання завдань у кожному конкретному випадку. Наприклад, для виявлення того, наскільки учень засвоїв правила правопису ненаголошених голосних, його просять написати окремі слова, словосполучення з тексту, речення.

З огляду на рухові особливості учнів із церебральним паралічем, їхню швидку стомлюваність, необхідно варіювати форми виконання письмових завдань. Так, наприклад, одним учням пропонується вставити в слова (або числовий вираз), написані на картці, пропущену букву (або цифру), іншим надається можливість писати не в зошиті, а в розлініяному альбомі, можна також запропонувати дитині писати крейдою на загальній або індивідуальній дошці. У найбільш складних випадках дитина може викладати слова і речення на спеціальних магнітних дошках. За наявності комп’ютера в окремих випадках можливе виконання дитиною завдання на комп’ютері.

Уповільнений темп письма в учнів із церебральним паралічем передбачає надання більшої кількості часу для виконання письмових робіт, а в деяких випадках дитина частково може відповідати усно. Таким чином, під час проведення письмових робіт і оцінювання знань учнів учитель має продумувати умови їхнього виконання, навчальний матеріал, його обсяг і спосіб виконання завдань.

Стратегії навчання в інклюзивному класі

За наявності просторових порушень і несформованості зорово-моторної координації вчитель має спеціально вказати (ручкою або олівцем) рядок і місце, з яких потрібно починати писати або малювати, позначити необхідну відстань між рядками або частинами завдання. Особлива увага вчителя необхідна під час написання цифр у стовпчик, оскільки неправильне написання може призвести до помилкового результату. Можна рекомендувати розфарбувати клітинки різнокольоровими олівцями (наприклад, для сотень — зеленим, для десятків — червоним, для одиниць — блакитним). Також доцільно використовувати індивідуальні картки з прорізами для вставляння цифр, що стоять на місці одиниць, десятків, сотень.

Під час навчання дітей читання рекомендується використовувати спеціальні закладки з прорізами, що дають змогу фіксувати слово, словосполучення або речення і перешкоджають «сповзанню» погляду з рядка.

Отже, вчитель може скористатися такими прийомами, як виділення (маркування) початку рядка, початку фрази тексту, з якої учневі пропонується читати або писати; обмеження потрібного слова, тексту, речення спеціальними прорізами тощо.

На уроках малювання труднощі просторового орієнтування можуть проявлятися значною мірою, тому вчителеві необхідно попередньо обговорювати розташування предмета на аркуші, називати його основні частини, а також послідовність їхнього зображення.

У тих випадках, коли в дітей із церебральним паралічем спостерігається неправильна вимова звуків, а також спазми при вимові слів і фраз або їм дуже важко почати усне висловлювання, учитель має дати учням час для підготовки до мовленнєвого акту. Спочатку краще звернутися із запитанням до всього класу, заслухати відповідь здорового однолітка, заздалегідь попередивши, що наступним відповідатиме учень із церебральним паралічем. Під час оцінювання усної відповіді і читання вчитель обов’язково має враховувати особливості мовлення учня і в жодному разі не знижувати оцінки (особливо на початкових етапах навчання) за недостатню інтонаційну виразність, уповільнений темп і відсутність плавності, скандування.

Для адекватної оцінки вчитель має дотримуватися індивідуального, диференційованого підходу під час перевірки знань із читання.

Оцінюючи результати письмових робіт, не слід знижувати оцінку за таке:

неправильне написання рядків (зубчастість, вигнутість, увігнутість, похиле розташування букв, недотримання і пропуск рядка, недотримання полів);
випадання елементів букв або їхню незакінченість, зайві доповнення букв, неоднаковий нахил, порушення розмірів букв і співвідношення їх за висотою і шириною, змішування подібних за накресленням букв;
переривчастість письма або повторення окремих його елементів за рахунок довільних рухів.
За оцінювання знань складно рахувати помилки, пов’язані з фонетико-фонематичним і загальним недорозвиненням мовленням. Вважаємо за необхідне зазначити, що стрижнем більшості труднощів під час письма є недостатня сформованість фонематичного сприйняття і розрізнення звуків мовлення. Це проявляється в акустичних помилках. Якщо діти на письмі змішують ті звуки, що вони неправильно вимовляють, то на першому році навчання вчитель має їх зараховувати до негрубих, специфічних помилок. Однак змішання дзвінких-глухих у слові є грубою орфографічною помилкою. Усі помилки, що допущені через незнання орфографічних правил, належать до грубих.

Практика свідчить, що вчителеві важко визначити, які помилки специфічні для даної групи учнів, а які пов’язані з незасвоєнням орфографічних правил. У таких випадках педагог після виконання контрольного диктанту разом з логопедом визначає характер помилок і намічає шляхи їхнього подолання.

Під час написання переказів і творів учителеві слід звертати увагу на формування в учнів із церебральним паралічем уміння зв’язно, самостійно, послідовно і грамотно переказувати текст, правильно будувати речення і граматичні конструкції. Для викладу беруться тексти, за змістом, обсягом, словниковими і синтаксичними конструкціями доступні учням.

Оцінювання знань учнів з різних предметів необхідно здійснювати на таких підставах:

повнота і глибина знань;
оперативність і гнучкість знань;
ступінь узагальненості і систематичності знань.
Одним з аспектів перевірки знань учнів є виявлення в них умінь раціональної навчальної діяльності. Це особливо важливо для дітей із церебральним паралічем, оскільки дає змогу сформувати вміння цілеспрямовано планувати, організовувати, контролювати і коригувати свою навчальну діяльність, а також вчить самостійно здобувати знання.

Під час вивчення кожної теми вчитель має знати, які вміння є основними, які мають бути сформовані саме на матеріалі даного уроку. Одне із завдань навчання — формування в учнів уміння стисло викладати основний зміст теми. Наприклад: скласти план прочитаного, відповісти на запитання, зробити малюнок, короткий запис тощо. Оволодіння цими вміннями сприяє корекції порушених функцій, формуванню внутрішнього мовлення. Крім того, за тим, як учень справляється із завданням, можна судити про рівень його знань.

Слід наголосити на важливості формування в дітей із церебральним паралічем уміння пов’язувати новий матеріал з раніше пройденим, вибирати зі старого матеріалу ті відомості, що необхідні для засвоєння нового, що поряд із завданнями більш міцного засвоєння знань сприяє встановленню і зміцненню причинно-наслідкових зв’язків.

Діти із церебральним паралічем повинні вміти працювати зі схемами, малюнками, картинками та іншим наочним матеріалом. Це вміння використовується в різних формах у різноманітних видах навчальної діяльності. Воно допомагає вчителеві проводити опитування учнів і виявляти рівень засвоєння знань. При цьому вчителеві слід визначити, чи може учень:

розповісти про те, що зображено на малюнку або схемі;
порівняти різні об’єкти на малюнку, зробити відповідні висновки;
відповісти на поставлене запитання, використовуючи як сам малюнок, так і текстівки до нього;
позначити на малюнку окремі об’єкти або частини та ін.
Значущість таких завдань для корекції порушених функцій в учнів із церебральним паралічем очевидна.

Пристосування/адаптації в навчальному процесі

Учні з особливими фізичними потребами можуть потребувати адаптацій/пристосувань в інклюзивному освітньому середовищі. Зокрема:

архітектурних пристосувань освітнього середовища;
використання адаптацій у процесі навчання;
спеціального обладнання;
пристроїв альтернативної комунікації.
Загальні рекомендації щодо використання адаптацій

Усі діти ефективніше працюють у передбачуваному середовищі, тому дитині з порушеннями фізичного розвитку може допомогти забезпечення сталості в освітньому середовищі. Слід:

усунути всі можливі архітектурні перешкоди, зробити доступним освітнє середовище;
намагатися не міняти фізичне оточення в класі (розташування дошки, парт, робочої зони) й матеріали для роботи;
розміщувати учнів з порушеннями фізичного розвитку в кінці ряду або за крайніми партами, щоб надати їм більше простору для руху;
ознайомитися з необхідним для дитини спеціальним обладнанням або медичними потребами;
садити дитину так, щоб вона могла бачити візуальну інформацію, адже наочна інформація зазвичай краще впорядковується, аніж словесна;
мінімізувати безлад у класі, стежити, щоб проходи між рядами в класі були вільними; звертати увагу дітей на предмети, що впали з парти і лежать на підлозі (олівці, інші особисті речі тощо);
упорядкувати простір класу: де дитина сидить, де двері, де висить одяг/складені речі, переконатися, що дитина може безперешкодно вийти з класу;
робити під час уроку перерви або фізкультхвилинки, щоб дитина могла порухатися або змінити позу (дітям з порушеннями фізичного розвитку потрібно часто змінювати положення тіла);
виділяти більше часу на переходи — дитині з фізичними порушеннями потрібно більше часу, щоб дійти до туалету, бібліотеки або спортзалу;
садити дитину так, щоб вона вас добре чула й бачила;
стежити за тим, щоб стілець, якщо дитина може на ньому сидіти, був низьким, щоб ноги доставали до підлоги (або потрібно підкласти що-небудь під ноги);
класти на сидіння стільця, якщо дитина часто сповзає з нього, гумовий килимок, щоб запобігти ковзанню;
дозволяти дитині, якщо їй важко під час сидіння тримати спину рівно, сидіти не на стільці (на підлозі, на великих м’ячах, можна використовувати спеціальні мішечки з піском тощо);
робити для розслаблення напружених м’язів масаж, проконсультувавшись із фахівцем, батьками;
допомагати дитині доглядати за собою (відвідувати туалет, зачісуватися тощо).
Прості адаптації в довкіллі допоможуть дитині краще рухатися та ефективніше навчатися. Можна зробити деякі з перелічених нижче пристосувань.

Пристосування в класі для учнів з особливими фізичними потребами

Поручні для учнів, які користуються милицями

Поручні допоможуть учню легше пересуватися класом та в коридорі.

Парти, пристосовані до потреб учня

Для одних учнів на візках краще буде створити спеціально обладнане робоче місце, для інших треба лише врегулювати висоту парти, щоб дитині на візку було зручніше працювати.

Широкі проходи між рядами й коридори

Учням на візках чи інших засобах пересування завжди потрібно більше місця для руху/розворотів. Замість того щоб ставити парти рядами, розміщуйте їх групами, створіть робочі зони.

Дошка

Якщо викликаєте учня писати на дошці, відрегулюйте висоту її кріплення або давайте дитині можливість писати на окремій невеликій дошці.

Заходи безпеки

Розмістіть у класі план евакуації на випадок виникнення надзвичайної ситуації. Якщо учні старших класів працюють у лабораторіях або майстернях, слід мати пристосоване під них обладнання або змінити правила дотримання техніки безпеки.

Необхідні адаптації в навчальному процесі залежать від типу й тяжкості порушень в дитини. Деякі учні потребують спеціальної допомоги впродовж усього дня, інші — лише під час певних видів діяльності. Інколи потрібні лише незначні адаптації, наприклад, більше часу для завершення завдання або змінена форма відповіді.

Наприклад:

Виконання письмової роботи на окремому аркуші з використанням спеціального тримача аркуша.
Закріплення окремого аркуша на парті нерухомо за допомогою скотча, кнопок або магнітів.
Обмеження відповіді лише одним словом або виконанням тесту множинного вибору (аби учень писав якомога менше).
Надягання гумових браслетів на приладдя (лінійки, калькулятор, інше обладнання), щоб воно не зісковзувало з парти.
Використання приладів для письма, на які потрібно менше тиснути під час написання (олівці з м’яким осердям, гелеві ручки тощо).
Надягання додаткових пристосувань на письмове приладдя, щоб його було легше/зручніше тримати.
Використання комп’ютерів, калькуляторів, клавіатур, для того щоб писати/рахувати було легше.
Під час виконання великих письмових завдань доречно дозволяти учням з особливими фізичними потребами не писати, а користуватися конспектами однокласників (записувати на диктофон).
Використання пристосувань, що полегшують читання, — підставок під книги, спеціальних підставок/постаментів під час виконання вправ стоячи.
За потреби використання пристрою для автоматичного перегортання сторінок книги або аудіокнижок для учнів, котрі не можуть тримати книжку.
Реабілітаційна терапія (ерготерапія)1

Реабілітаційна терапія спрямована на те, щоб діти могли реалізувати себе. Реабілітаційна терапія усуває/мінімізує бар’єри, що перешкоджають дитині в щоденній діяльності. Реабілітаційні терапевти (ерготерапевти) не лише вивчають фізичний вплив травми чи хвороби, а й розглядають психосоціальні та інші чинники, що впливають на життєдіяльність. У випадках, коли особливі потреби дитини триватимуть упродовж усього життя, реабілітаційний терапевт може надати корисні поради щодо адаптацій, які дадуть дитині змогу вільніше почуватися в різних життєвих ситуаціях.

1 Реабілітаційні терапевти займаються розвитком навичок і самостійності в усіх щоденних діях (догляд за собою, ведення домашнього господарства, відпочинок, навчання, робота). Для дітей: як мити руки, відвідувати туалет, лизати морозиво, різати ножицями, писати друкованими буквами, бігати, стрибати, правильно сидіти тощо.

Серед них можуть бути рекомендації щодо пристосувань робочого й домашнього середовища, використання допоміжного обладнання (ходунків, візка) тощо. Часто дитина з особливими фізичними потребами має труднощі сенсорної інтеграції. Реабілітаційний терапевт може порадити вправи, що мінімізують проблеми, пов’язані із сенсорикою. Важливо звернути увагу на процедури поводження та розміщення, необхідні під час роботи з учнями з особливими фізичними потребами. Учні, з якими обходяться належним чином і яких розміщують на відповідних місцях, можуть брати участь у більшості заходів освітнього закладу.

Реабілітолог (ерготерапевт) займається розвитком у дитини відповідних умінь і навичок1:

• утримувати рівновагу і керувати реакціями постави;

• керувати тонусом і силою м’язів;

• відчувати тіло;

• розвивати дрібні моторні навички

(щипати, хапати, користуватися олівцем, ножицями, писати);

• розвивати загальні моторні здібності (бігати, стрибати, лазити);

• планувати дії, розпочинати й виконувати дію;

• розвивати візуальне сприйняття і пам’ять (впізнавати форми);

• розвивати візуальну моторну інтеграцію (копіювати форми, блокові форми);

• розвивати сенсорну інтеграцію (відповідати на сенсорні стимули);

• керувати поведінкою (рівнем збудження, уваги);

• набувати навичок вирішення проблем

• доглядати за собою (приймати їжу, вдягатися, відвідувати туалет, купатися);

• жити в суспільстві (користуватися громадським транспортом, грошима, робити покупки);

• готуватися до навчання;

• навчатися ігор (різних видів ігор);

• набувати соціальних навичок

1 Адаптовано за Geralis Elaine (1998). Children with cerebral palsy: A parent’s guide. (pp. 115-122) / Елейн Джераліс (1998 p.).

Сенсорна інтеграція1

Наші тіла й навколишнє середовище надсилають у мозок інформацію через відчуття. Ця інформація обробляється й впорядковується, аби ми могли належним чином реагувати на конкретну ситуацію й вимоги оточення, почувалися зручно й впевнено. Це і є сенсорна інтеграція. Теорія сенсорної інтеграції враховує всі сенсорні системи, втім, насамперед, зосереджується на вестибулярній, тактильній і пропріоцептивній системах. Якщо в дитини спостерігаються дисфункції в цих системах, їй необхідна спеціальна корекційна допомога.2

Тактильна система

Через тактильну систему ми отримуємо відчуття наших дотиків. Тактильна система отримує інформацію про дотик від рецепторів на шкірі. Ці рецептори знаходяться на всьому нашому тілі й надають дані про тиск, вібрацію, температуру, біль.

Тактильна дисфункція

Діти з порушеннями тактильної системи можуть бути гіпер- або гіпочутливими до дотиків або мають проблеми тактильної дискримінації. Деякі занадто чутливі діти можуть не витримувати відчуття одягу, окулярів, волосся на своїй шкірі та ін.

Діти погано реагують на дотик. Вони можуть не відчувати дотик, навіть якщо він і дуже сильний. Можуть виникати проблеми з мовленням і прийманням їжі внаслідок зниженої чутливості тактильної системи.

У деяких дітей може бути порушена тактильна система. Вони відчувають дотик, але не можуть напевне визначити, якої поверхні торкаються. Їм складно встановити відмінність між тканинами, шукати речі в шухляді лише на дотик тощо.

Також окремі діти специфічно реагують на дотик — у них уповільнена реакція. Наприклад, біль від порізу пальця може відчуватися ними через години після порізу, а не відразу.

1 Сенсорна інтеграція — це неврологічний процес, що відбувається в нашому організмі. Ми отримуємо сенсорну інформацію від наших тіл та навколишнього світу. Наш мозок має впорядковувати або «інтегрувати» цю сенсорну інформацію, щоб вона стала значущою для нас. Ця інтеграція дає нам змогу автоматично, ефективно й зручно реагувати на конкретний сенсорний імпульс, що ми його отримуємо.

2 За Hendrickson S. (1988). Augmentative Communication. (р. 133) І Хендріксон С. (1988 р.).

Вестибулярна система

Вестибулярна система надає інформацію про рух, тяжіння та зміну положення тіла. Вона сповіщає про те, рухаємося ми чи стоїмо, а також напрямок та швидкість руху. Ця система допомагає стабілізувати наш погляд під час руху й сповіщає, рухаються предмети навколо нас чи ні. Вестибулярний апарат важливий для здійснення всіх дій. Нам слід точно обробляти вестибулярну інформацію, щоб належним чином пристосувати зір, підготувати поставу, дотриматися рівноваги, спланувати дії, рухатися, заспокоїтися та керувати своєю поведінкою.

Вестибулярна система формується ще до народження, активно використовується й розвивається впродовж усього життя. Рецептори вестибулярної системи знаходяться у вухах. Спеціальна рідина у вухах перетікає в окремі клітини вестибулярного апарату, внаслідок чого фіксуються зміни тяжіння та різних типів руху.

Візуальна й вестибулярна системи тісно пов’язані. Вестибулярна система впливає на рухи очей, зокрема стеження за об’єктом і фокусування на ньому.

Вестибулярна й візуальна системи разом допомагають тілу тримати рівну поставу.

Інформація від вестибулярної системи необхідна для підтримання тонусу м’язів, готовності м’язів виконувати певні дії.

Вестибулярна дисфункція

У деяких дітей виникають проблеми з обробкою інформації, що надходить від вестибулярної системи. Такі діти можуть бути вестибулярно гіпер- або гіпочутливими.

Діти, які дуже чутливо реагують на вестибулярні зміни, бояться будь-яких змін тяжіння або постави. Вони інтерпретують ці зміни як потенційно небезпечні, тому їх вважають гравітаційно нестійкими. Вони бояться висоти й відсутності опори, не люблять переміщення центру ваги. У цих ситуаціях вмикається сенсорна захисна реакція «переляк, політ або боротьба».

Деякі діти настільки чутливі до змін сили тяжіння, що падають на коліна й повзуть, а сходи стають для них нездоланною перешкодою. Вони уникають катання на велосипеді, лазіння по драбинах на ігрових майданчиках тощо.

Протилежне порушення — коли дитина не може не бігати. Вона постійно в русі й не може всидіти на місці. Ці діти так прагнуть рухатися, що неможливо втримати їхню увагу навіть на короткий час.

Деякі діти бажають рухатися багато, щоб заглушити неприємні відчуття від інших сенсорних систем. Легенькі коливання й повторювані ритмічні рухи мають заспокійливий вплив на нервову систему й можуть знизити гіперреакцію на отримані сигнали.

Пропріоцептивна система

Пропріоцепція — це неусвідомлене відчуття положення тіла. Вона сповіщає людині про положення частин тіла у просторі, положення відносно інших людей та об’єктів. Також надає інформацію, скільки сили потрібно м’язам для досягнення предмета й регулювання зусиль. Рецептори пропріоцептивної системи знаходяться в м’язах, зв’язках, капсулах суглобів та сполучних тканинах. Рецептори пропріоцептивної системи реагують на рух і тяжіння.

Ми залежимо від пропріоцептивної системи, що допомагає усвідомлювати дотики й рухи. Наприклад, коли ви тримаєте в руках квадратну коробку, ваша шкіра й положення м’язів і суглобів навколо куба дають інформацію про його форму. Ефективна пропріоцептивна система дає нам несвідоме усвідомлення нашого тіла.

Пропріоцептивна дисфункція

Деякі діти неадекватно отримують або обробляють інформацію від своїх м’язів, суглобів, зв’язок і сполучних тканин про рух і положення їхнього тіла. Для компенсації такого неповного відчуття тіла більшою мірою залучається зорова система. Здатність моторного планування може бути порушеною, а тонка та моторна координація затримані.

Деякі діти не можуть правильно врівноважити своє тіло під час їзди на велосипеді або ступання на ескалатор. Як тільки розпочнеться рух, таким дітям складно пристосувати своє тіло до змін середовища. Під час ігор з м’ячем їм може бути складно рухати правою або лівою ногою чи ловити м’яч. Діти з порушеннями пропріоцептивної системи здебільшого мають незграбний вигляд. Вони можуть легко втомлюватися. Одним з індикаторів труднощів обробки пропріоцептивної інформації є нездатність визначити силу, необхідну для зрушення або утримання предметів. У такої дитини предмети часто розбиваються, письмо нерозбірливе.

У кожної дитини є особливі сенсорні потреби, тому види діяльності мають бути налаштовані на їх задоволення. Реабілітаційний терапевт визначає здатність обробки сенсорних імпульсів та призначає дитині найбільш корисні види сенсорної діяльності.

Одним з підходів реабілітаційної терапії є «сенсорне голодування»1. Його мета — запобігти сенсорним та емоційним перевантаженням через задоволення сенсорних потреб нервової системи. Якщо воно правильно планується та реалізується, то запобігає формуванню в дитини неприйнятної поведінки, вона навчиться зосереджуватися, взаємодіяти й залучатися до виконання дій.

Орієнтовні заняття з дітьми з порушеннями фізичного розвитку2

Загальні ігри

• міні-батут, стрибки на старому матраці, «шторм на палубі корабля», стрибки на подушках, «пірнання» у великий манеж з маленькими м’ячиками, стрибки в пісок або сніг;

• хоппер (велика надувна куля з ручками, на якій можна сидіти верхи), його можна розташувати в кутку між стінами;

• великі іграшки, на які можна залазити, тунелі, великі блоки;

• бруси;

• доріжка з перешкодами, щоб дитина могла планувати свій шлях;

• біг, завдання з бігу (естафета);

• стрибки на місці з відкиданням ніг і рук у сторони;

• віджимання від стіни;

• набирання води у великий резервуар, перенесення його на певну відстань і виливання води;

• висіння на перекладині;

•їзда на велосипеді/скейті/великих іграшках, «аварії/зіткнення» з м’якими великими м’ячами або матами

Тактильні ігри

• щодня гратися із сухими сенсорними матеріалами (піском, рисом, горохом тощо);

• ховати улюблені іграшки в сухий сенсорний матеріал, щоб дитина могла дістати їх, зануривши руку всередину;

• «дай п’ять» упродовж усього дня;

• малюнки на піску або солі;

• терапевтичний ефект рукавичок: усередину насипають рис, борошно, пісок, одягають на руки, а потім руками потрібно брати різні предмети, виконувати певні дії;

• масаж рук;

• возити тачку на одному колесі по різних поверхнях

1 Сенсорне голодування — це спланована за розкладом діяльність, мета якої полягає у задоволенні особливих сенсорних потреб дитини. Вілбаргер і Вілбаргер (Wilbarger and Wilbarger, 1991) розробили спеціальний підхід для підтримки комбінації сенсорних подразнень, щоб досягти оптимального рівня збудження й діяльності нервової системи.

2 Адаптовано за Yack, et al. (1998) Sensory diet (pp. 61-65).

Заняття в колі

• під час сидіння в колі пропонуйте дитині перевалюватися на спину, з боку в бік — так відбуватиметься масаж тіла;

• вішайте на талію дитини важкий пояс (напханий різним матеріалом);

• під час спокійного сидіння давайте потримати «рухливі» іграшки — м’яч, ручку, що вібрує;

• дозволяйте сісти в більш складну позицію (з піднятими колінами, навприсядки);

• запропонуйте сидіти на подушці, що лежить на стільці або на мішку з горохом;

• запропонуйте пограти на будь-якому духовому музичному інструменті (губній гармошці, дудці тощо);

• визначте «власне місце дитини» за допомогою позначок, «кордонів» на

Артикуляційна гімнастика та мімічні вправи.

Швидшому виробленню у дитини правильної артикуляції звуків сприяють вправи гімнастики для язичка, мімічні вправи. Вправи на розвиток мовленнєвого дихання.

Спочатку спробуйте виконати вправи самі, згодом — разом із дитиною. Це обов’язково потрібно робити перед дзеркалом, що допоможе дитині проконтролювати правильність виконання вправ. Особливу увагу зверніть на чіткість, плавність, диференційованість, точність та рівномірність відтворюваних рухів, здатність переключення з одного руху на інший. Заняття доцільно проводити в ігровій формі, що сприятиме виникненню інтересу у дитини й досягненню нею найкращих результатів.

Кожну вправу дитина має повторювати 5-10 разів.
Після кожної вправи органи мовленнєвого апарату мають повернутися у вихідне положення, а потім у стан спокою.
Кожну вправу виконувати повільно й чітко.
Під час роботи із дзеркалом потрібно слідкувати за тим, щоб у дитини працювали лише ті м’язи, які тренуються у даній вправі. Шия й плечі мають бути не напруженими.
Під час виконання вправи використовуйте свою долоню і долоню дитини для імітації рухів язика.
Гімнастика не повинна набридати дитині та спричиняти її перевтомлення.

Розвиток рухових і сенсорних здібностей дитини безпосередньо пов’язаний зі становленням когнітивних (пізнавальних) функцій мозку. Неабияку роль у пізнавальній активності дитини відіграє формування системи «око — рука» як становлення зорово-моторної координації. Безумовно, розвиток пізнавальної діяльності дитини залежить від сту- пеня сформованості багатьох фізіологічних систем організму, при цьому становлення системи «око — рука» є провідним в активному освоєнні дитиною навколишнього світу.
Етапи формування:
в період новонародженості першими «інстру- ментами», за допомогою яких дитина починає пізнавати й освоювати навколишнє середовище, стають смоктальний і хапальний рефлекси; у віці 2-х місяців немовлята вчаться хапати предмети, що випадково потрапили їм «під руку», й підносити їх до рота;
на 3-му місяці життя дитина виявляє здатність захоплювати предмети, які трапляються на очі, і хоча ще важко сфокусувати очі на предметі, що знаходиться від неї на якійсь відстані, й домогтися точних, цілеспрямованих рухів рук, одного разу вона все ж захопить іграшку рукою;
на 9-му місяці життя з’являється пінцетний захват (великий палець вже починає відігравати самостійну й активну роль: він відставлений і проти- ставлений вказівному, дитина вже більш коорди- новано, більш акуратно двома пальчиками бере предмет). Це свідчить про те, що образ предмета почав активно керувати рухами руки і регулювати їх, тобто в дитини встановилася чітка зорово-моторна координація й система «око — рука» працює оптимально.
Завдання зорово-моторної координації:
формувати навички слідкувати за предметами, що рухаються, та за рухами власних рук;
не спускати з ока зоровий стимул;
розвивати моторику й тактильні відчуття;
розвивати графічні навички.
У кого виникають проблеми зорово-моторної координації?
Тривалий і проблемний розвиток зорово- моторної координації помічають у дітей із порушенням зору. Він зумовлений розладами зорової системи.
У чому проявляється несформованість зорово- моторної координації?
Вона може проявлятися під час оволодіння навичками самообслуговування: дошкільнята із за- пізненням засвоюють такі вміння й навички, як за- стібання та розстібання ґудзиків, застилання ліжка, шнурування черевиків. На заняттях із фізкультури діти не можуть запам’ятати завдання, виконувати рухи з м’ячем, неточно виконують рухи з різних видів ходьби, стрибків. Багатьом дітям важко виконувати завдання з малювання: рухи рук у них скуті, невпевнені, зображені лінії часто хаотичні; немає точності напрямку руху руки; не вміють зображувати предмет.
Що робити?
Передусім формувати захват предмета (підтягувати його до себе та відштовхувати) — розвивати моторику кисті руки — розвивати тактильні від- чуття — навчати елементарному самообслугову- ванню (утримання хліба, ложки, чашки; стягування речей з муляжу, тіла тощо). Надалі вдосконалювати ці дії: вчити діяти з предметами, дотримуючись принципу: від пасивних до активно-пасивних і до активних самостійних дій. Поступово здійснити перехід від дій із предметами до дій із картками.
НАПРЯМИ КОРЕКЦІЇ РОЗВИТКУ
1. Відновлювати і зміцнювати роботу м’язів ока за допомогою вправ для очей. Після їх виконання дитина почувається активнішою, послаблюється її зорова й розумова втома, укріплюються м’язи очей.
2. Вчити слідкувати за яскравими предметами, що рухаються, за звуковими предметами, світловими плямами, ловити їх, проводити ігри з намотування (підтягування) до себе яскравих предметів.
3. Розвивати дрібну моторику рук. Масаж і пальчикова гімнастика. 4. Корегувати графічні навички: точність направленості руху руки, регулювання розмаху, натискування на олівець, зображення ліній від крапки до крапки. Цьому сприяють ігри та вправи:
— графічні (оптичні) доріжки (обведення пальцем, олівцем, викладання доріжок дрібними предметами, мотузками з обов’язковим коментуванням напрямків руху, проведення предметів по доріжці);
— обведення предметів і форм, заповнення дрібними предметами із середини до контурів, їх розмальовування та штрихування;
— робота з трафаретом;
— конструктивні ігри (робота за схемами)
5. Формувати зорове сприймання предметів: ідентифікувати зображення (добирати пари, впізнавати контури й силуети); моделювати предмети (складати з частин, знаходити недомальовані частини, нісенітниці в зображенні предмета, складати з частин, складати з форм); класифікувати предмети, впізнавати зашуміле зображення предмета, накладного, знаходити предмет і/чи його деталі в сюжетній картині.
6. Розвивати зорово-просторову орієнтацію. Орієнтування у приміщенні, на вулиці, катання на велосипеді, самокаті, рух в обмежених площинах, ігри зі спортивним інвентарем, орієнтація на аркуші, в клітинці, графічний диктант.

Вправи з м’ячиком мають позитивний вплив на розвиток дитини. Вони домогають розвинути моторику і мовний апарат дітей, спритність пальців та рук. Ще Сухомлинський казав, що джерело знань знаходиться на кінчиках пальців. Імовірно, він мав на увазі читання та письмо, однак маленькі діти досліджують світ значною мірою через тактильні відчуття.
Для вдосконалення роботи мовного апарату, концентрації, кращою уваги та розвитку моторики рук, можна з вихованцем робити пальчикову гімнастику «М’ячик я в руці катаю». Для заняття використовуються м’ячики з м’якими шипами. Попри свою основну функцію іграшки, м’ячик допомагає розвивати тактильні зони.
Функції гімнастики:
покращення імунітету покращення кровообігу;
стимуляція тканин долоні;
розвиток моторики пальців і долоней;
покращення кровопостачання в периферичних судинах;
підтримка тонуса м’язів
М’ячик для масажу може використовуватися не тільки для вправ на руки, але і для інших частин тіла. Дія сприяє підвищенню тонуса м’язів, зменшенню застою в венах і покращу кровообіг в капілях, покращує роботу центральної і периферичної нервової системи.
Перед початком заняття дітей потрібно ознайомити з назвою частин рук (долоні, тильна сторона, пальці, горбики на долонях біля основи пальців, фаланги пальців). Руки і пальці повинні перебувати у зігнутоум стані, при цьому плечі не повинні підніматися. Одяг повинен бути з коротким рукавом, якщо рукав довгий, його потрібно закатати.
Усі дії виконують у повільному темпі, поступово збільшуючи темп. Необхідно акцентувати увагу на всі елементи гімнастики.
Такі вправи бажано проводити з дітьми, починаючи із трирічного віку. Саме починаючи із цього вікового періоду в дітей починає активно розвиватися дрібна моторика, яка впливає на вдосконалення мови.
Під час вправ потрібно постійно спілкуватися з малям, підвищуючи його інтерес.
Крім гімнастичних вправ, для підвищення ефективності занять, необхідно виконувати масування рук маля й робити загартовування.
Гімнастика для рук також сприяє розвитку творчого мислення, удосконаленню реактивності. Малятам у процесі занять легко вдається запам’ятати такі поняття як, «верх», «низ», «ліво»,»швидше», «повільніше» «право». Вони можуть швидше вивчати тексти віршів, які використовуються в ігровому процесі..
Масажні кульки
М’ячик сильно я стискаю
І долоньку поміняю. (м’ячик затискають поперемінно обома кінцівками)

***
По столу кульки катаю,
З-під рук не випускаю.
Взад-вперед його кочу;
Вправо-вліво — як захочу.
(М’яч при цьому катають по долоні в різні сторони)

***
Пограю я у футбол
і заб’ю в долоньку гол.
(швидко перекочують м’яч між долоньками)
Гімнастика для розвитку дрібної моторики — це методика, яка обов’язково може бути включена в комплекс занять для дитини дошкільного віку. Розвток пам’яті, мовних навиків, реакції, дрібної моторики рук — ці навики можна удосконалити за допомогою нескладних ігор з м’ячиком, які супроводжуються віршиками.

Як батькам дітей з особливими освітніми потребами на практиці використовувати нещодавно розпочату реформу інклюзивної освіти

Нещодавно в Україні розпочалася реформа інклюзивної освіти для дітей з особливими освітніми потребами — порушеннями слуху, мовлення, зору, з розладами аутичного спектру, з гіперактивністю та порушеннями уваги, з порушеннями опорно-рухового апарату, з синдромом Дауна. До реформи інклюзії більша частина дітей з особливими освітніми потребами навчалася у школах та дитсадках у оточенні таких саме дітей, тобто у групах, які повністю складалися з дітей з особливими освітніми потребами.

Реформа інклюзивного навчання передбачає, що у групі дитячого садка або шкільному класі має бути від одного до трьох дітей з особливими потребами, а всі інші мають бути нормотиповими. Таким чином діти з особливими потребами краще розвиватимуться та інтегруватимуться у суспільство, а нормотипові діти швидше звикатимуть до розмаїття й важливості толерантного ставлення до дітей з особливими потребами.
Рання інклюзія починається із дитячого садку. Створення інклюзивної групи у дитячому садку дає можливість розвивати дитину за індивідуальним планом, залучати до її розвитку асистента дитини та команду супроводу — психолога, дефектолога чи інших фахівців.

Перший крок: інклюзивно-ресурсні центри

Статус дитини з особливими потребами є пільгою, що дає право на першочергове зарахування до дитячого садка. Для отримання цієї пільги, відкриття інклюзивної групи у садочку та розробки індивідуального плану для дитини потрібно отримати ключовий документ — комплексну оцінку психолого-педагогічного розвитку дитини. Цю оцінку роблять у десяти інклюзивно-ресурсних центрах Києва (ІРЦ).

Мета створення цих установ — реалізація права дітей з особливими освітніми потребами віком від 2 до 18 років на здобуття дошкільної та загальної середньої освіти (в тому числі, професійно-технічної). Інклюзивно-ресурсні центри: проводять комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини, на підставі якої надають фахові рекомендації для розробки індивідуального плану розвитку, надають психолого-педагогічні та корекційно-розвиткові послуги; забезпечують системний та кваліфікований супровід дитини з особливими освітніми потребами.

Рання інклюзія починається із дитячого садку
Усього у Києві 10 ІРЦ — по одному на район. Записатися до ІРЦ можна онлайн, а для проведення комплексної оцінки вам знадобляться:

Документ, що посвідчує особу одного із батьків (або законних представників);

Свідоцтво про народження дитини;

Індивідуальна програма реабілітації дитини (у разі наявності інвалідності);

Медична картка «Історія розвитку дитини»;

Довідка від психіатра (у разі потреби).

Проведення комплексної оцінки може тривати від декількох годин до декількох днів, оформлення висновку займатиме до 10 робочих днів. Оцінка є підставою для отримання пільги на зарахування у садочок, але її необхідно підтвердити у районному управлінні освіти.

Другий крок: створення інклюзивної групи у дитсадку

Ініціатива з відкриття інклюзивної групи у дитячому садку може викликати супротив як зі сторони керівництва дитячого садку, так і зі сторони батьків. Але, як ми знаємо, об’єднання однодумців (тим більш, коли це люблячі батьки), творять дива, а у київських дитсадках вже працює 161 інклюзивна група. Тож якщо ви готові долучитися, вам буде необхідно зробити наступне:

— Подати заяву на вступ дитини до обраного садочка (там же ви зможете подивитися на перелік садочків, де є вже створені, але незаповнені інклюзивні групи);

— Після отримання запрошення на зарахування, подати всі необхідні документи (перелік є на цьому ж ресурсі);

— Якщо у садочку незаповнена група вже існує – зарахувати дитину до неї. Якщо її немає – подати керівництву дитсадка письмове звернення батьків або законних представників дитини з особливими освітніми потребами про створення такої групи.

— Дуже важливо пам’ятати — згідно з діючим законодавством, на підставі такої заяви група має бути створена в обов’язковому порядку.

Кінезіологія – гімнастика для мозку. Наука про розвиток розумових здібностей та фізичного здоров’я спеціальними руховими вправами. Не вимагає окремого часу. Налагоджує взаємозв’язок між батьками і дітьми, забезпечує вплив батьків на дітей і формує відносини між членами родини.
Кінезіологічні вправи дають можливість задіяти ті ділянки мозку, які раніше не брали участі у навчанні. Людина може мислити, сидячи нерухомо. Однак для закріплення думки слід рухатися.
У ході занять у дитини розвиваються міжпівкульні зв’язки, поліпшується пам’ять і концентрація уваги. Спостерігається значний прогрес у здібностях до навчання та вміння керувати своїми емоціями.
Вправи проводити щодня 6 – 8 тижнів 15 – 20 хв. у день.

Тілесні рухи

Мета:синхронізувати роботу півкуль.
«Людина – павук». Стати обличчям до стіни, ноги на ширині плечей, долоні покласти на стіну на рівні очей. Пересуватися вздовж стіни вправо, потім уліво приставним кроком, руками й ногами рухати паралельно. Далі робити рухи лівою рукою і правою ногою, правою рукою і лівою ногою.
«Незвичайне керування». Крок лівою ногою супроводжувати змахом лівої руки. Крок правою ногою супроводжувати змахом правої руки.
«Око – мандрівник». Початкове положення стоячи. Не повертаючи голови, знайти очима будь – який предмет, який назвав педагог
Дихальні вправи

Мета: активізувати роботу стовбурових відділів мозку, розвивати праву півкулю.

Вдих, пауза, видих, пауза. Ефективно використовувати образне уявлення ( візуалізацію), тобто підключати праву півкулю.
Дихання тільки через ліву, праву ніздрю. ( Дихання тільки через ліву ніздрю активізує роботу правої півкулі головного мозку, сприяє розв’язанню раціональних завдань).
Глибокий вдих. Пауза. На видиху вимовляти звуки.
« Свічка». Початкове положення сидячи за столом. Уявити, що перед вами стоїть велика свічка. Зробити глибокий вдих та спробувати одним вивихом задути свічку. А тепер уявити перед собою 5 маленьких свічок. Глибоко вдихнути та задути ці свічки маленькими порціями видиху.
«Аквалангіст». Початкове положення стоячи. Зробити глибокий вдих, затримати подих, при цьому закрити ніс пальцями. Присісти, ніби пірнути у воду. Порахувати до 5 і виринути – відкрити ніс і зробити видих.
« Хмара дихання». Початкове положення стоячи, руки опущені. Вдихнути через ніс, руки перед грудьми. Повільно видихнути через рот, малюючи коло двома руками 3 р. Тепер намалювати квадрати й трикутники.
Гімнастика мозку

Мета: розвивати міжпівкульну взаємодію.

Вправи: «Кулак – ребро – долоня», «Вухо – ніс», «Будинок – їжачок – замок», «Гусак – курка – півень».
«Жабка» ( кулак – ребро – долоня). Жабка (кулак) пливе (ребро) у ставку (долоня). Жабка (кулак) живе (ребро) у болоті (долоня).
«Оладки». Долоньки навпаки. Одночасна зміна. Гралися ми в ладки – смажили оладки. Ми посмажимо, повернемо. Знову гратися почнемо.
Масаж

Мета: енергетизація мозку.

Двома пальцями правої руки масажувати рухами по колу чоло, а двома пальцями лівої руки – підборіддя. Рахувати до 30.
Стиснути пальці в кулак. Вдих спокійно, стискати кулак із зусиллям. Послаблюючи стиск кулака, робити вдих. Повторити 5 разів. Виконання із заплющеними очима подвоює ефект.
Шановні батьки!

Готуючи дитину до школи, пам’ятайте: «Мозок, добре влаштований, вартий більшого, ніж мозок, добре наповнений» (М. Монтень).
Нерухома дитина не навчається. Будь-яка нова інформація повинна закріплюватись рухом.
Лінощі дитини-сигнал негараздів педагогічної діяльності дорослого, неправильно обраної методики роботи з дитиною.

Словниковий запас дитини: діагностика
Активний словник дитини поступово збільшується. В 1 рік дитина розуміє, чітко співвідносить з певними предметами та вимовляє близько 10 слів, а до 3 років її словник досягає 100 слів. В 4-5 років дитина вимовляє від 1500 до 2000 слів. Словниковий запас дитини 6-7 років має налічувати від 2000 до 3000 слів.

У мовленні дитини повинні бути представлені всі частини мови: іменники, дієслова, прикметники, прислівники, займенники, числівники, прийменники та сполучники. Звісно, дитині не обов’язково знати, що вона зараз, наприклад, вимовила займенник чи прислівник. Цими поняттями вона ово­лодіє пізніше. Однак дитина повинна вживати в повсякденному мовленні всі ці частини мови. Також повинні бути присутні й узагальнюючі слова (фрукти, овочі, посуд, меблі, одяг тощо).

Перш ніж поповнювати словниковий запас дитини, спочатку в загальних рисах оцініть цей запас. Для цього проведіть експрес-діагностику. Для початку з’ясуйте, чи достатньо вона вживає іменників. Запро­понуйте дитині, наприклад, назвати якомога більше тварин, яких вона знає. Для старших дошкільників можна ускладнити завдання, запропонувавши назвати якомога більше тільки свійських, або тільки диких тварин. Якщо у відповіді ви почуєте лише кішка та собака, то словничок дитини дуже бідний. Запитайте, які ягоди вона знає, яких знає птахів.

За аналогією слід перевірити також обсяг словника щодо інших частин мови. Оцініть словниковий запас і переходьте до логопедичних ігор та вправ для збагачення словникового запасу.

Читайте також цікаві статті про активізацію вживання нових слів та збагачення і уточнення словника дитини.

Логопедичні ігри та вправи для збагачення словникового запасу дитини
Логопедична вправа «Словник іменників»
Вам знадобляться овочі та фрукти, або картинки, на яких вони зображені. Спочатку покажіть їх, попросіть усі, а потім назвати їх одним загальним словом. Дитина повинна сказати: банан, яблуко, персик, лимон – це фрукти; огірок, морква, буряк, цибуля – це овочі. Далі називайте їй групи слів уже без опори на наочність.

Зразок:

огірок, помідор, картопля, капуста, морква, буряк, редька, кабачок, баклажан, гарбуз (овочі);
яблука, груша, банан, апельсин, лимон, мандарин, персик (фрукти);
малина, полуниця, суниця, смородина, журавлина, аґрус, вишня (ягоди);
лялька, м’ячик, пірамідка, дзиґа, кубики (іграшки);
корова, коза, вівця, кішка, собака, кінь, кролик (свійські тварини);
лисиця, вовк, заєць, білка, ведмідь, лев, мавпа, слон (дикі тварини);
півень, курка, качка, гуска, індик (свійські птахи);
голуб, ворона, горобець, сова, соловей, орел, папуга, чайка (дикі птахи);
муха, комар, павук, оса, бджола, жук, метелик (комахи);
сом, щука, окунь, карась, камбала, судак, тріска (риби);
спідниця, штани, халат, сарафан, шорти, плащ, куртка (одяг);
майка, труси (білизна);
туфлі, кеди, чоботи, кросівки (взуття);
тарілка, склянка, глечик, вилка, ложка (посуд);
стіл, стілець, диван, шафа, ліжко (меблі);
молоток, сокира, лобзик, пилка, обценьки, дриль (інструменти);
літак, автобус, трамвай, тролейбус, пароплав, метро (транспорт);
дуб, липа, верба, сосна, береза, клен, горобина, тополя, каштан (дерева);
ромашка, мак, волошка, гладіолус, тюльпан, чорнобривці (квіти).
Також можна повправлятись і в зворотному порядку. Запитайте у дитини, які інструменти (квіти, свійських птахів тощо) вона знає. Дитина повинна відповісти: "Я знаю такі інструменти: молоток, сокира, лобзик."

Логопедична вправа «Словник дієслів»
Для перевірки наявності у словнику дитини дієслів, а також для збагачення дієслівного словника, за­пропонуйте їй відповісти на такі запитання:

Хто як пересувається?

людина (ходить);
заєць (стрибає);
птах (літає);
змія (плазує);
кінь (скаче);
риба (плаває).
Хто як їсть?

курка (дзьобає);
корова (жує);
собака (гризе, відкушує);
кішка (злизує).
Що можуть робити ці тварини?

собака (гавкає, грає, кусається, лащиться, сторожить);
кішка…, вовк…, ведмідь…, тигр…, миша…, орел…, жаба…, змія… (крадеться, переховується, рятується, вистежує, доганяє, втікає, підстрибує, схоплює, видерся, пірнув, злетів, шкряба­ється, шелестить, виглядає, спостерігає тощо.)
Логопедична вправа «Словник прикметників»
Для з’ясування наявності у словнику дитини прикмет­ників, а також для збагачення прикметникового словника, запропонуйте їй завдання, розраховані на вміння на­зивати ознаки предметів.

Які на смак ці продукти?

Цурок, сіль, лимон, цибуля (кислий, солодкий, солоний, гіркий).
Якого кольору ці продукти?

Лимон, апельсин, огірок, помідор, слива, кавун.
Які основні риси характеру у цих тварин?

собака (вірна, надійна);
лисиця (хитра, винахідлива);
заєць (полохливий);
ведмідь (неспішний, вайлуватий).
Предмет який?

Запропонуйте дитині назвати якомога більше ознак кож­ного з перелічених нижче предметів, враховуючи характерні для них ознаки: величину, форму, колір, масу, смак, запах, темпера­туру, матеріал, приналежність.
Лимон, кавун, кішка, заєць, лисиця, стіл, стрічка.
Наприклад, яблуко – червоне, велике, кругле, солодке, смачне, пахуче; пальто – шерстяне, м'яке, тепле, в’язане, бабусине тощо.
Що буває?

Назвати якомога більше предметів, які мають певні ознаки. Наприклад, що буває довгим? (Нитка, стрічка, мо­тузок, пасок, хвіст, волосся, дорога, річка).
Що буває круглим?
Що буває високим?
Що буває жовтим?
Що буває холодним?
Що буває солодким?
Що буває дерев’яним?
Що буває глибоким?
Логопедична вправа «Словник прислівників»
Для з’ясування запасу прислівників, а також збагачення її мовлення прислівниками, поговоріть з нею про пори року, погоду, розташуван­ня предметів у просторі, поведінку різних тварин, ставлячи при цьому питання: як? де? коли?

Наприклад: Як буває на вулиці влітку? (Сонячно, жарко). Як буває на вулиці, коли дощить? (Волого, пасмурно). Як біжить хлопчик? (Швидко). Де лежить іграшка? (Ліворуч) Коли відлітають птахи? (Восени).
Як сказати про поведінку тварин?
Заєць оглядається... (полохливо).
Лисиця крадеться... (обережно).
Ведмідь ходить... (незграбно).
Лев дивиться... (поважно).
Слон іде... (величаво).
Черепаха повзе... (поволі).
Миша біжить... (швидко).
Соловей співає… (дзвінко).
Ворона каркає... (голосно).
Дятел стукає... (глухо).
Приклади відповідей дитини з використанням прислівників.

Дитина відповідає на запитання коли? (про пори року, частини доби, явища): вчора, сьогодні, завтра, післязавтра, вранці, ввечері, вдень, вночі, навесні, влітку, взимку, восени, давно, недавно, незабаром, рано, пізно.
Дитина відповідає на запитання як? (про погодні умови): жарко, холодно, тепло, прохолодно, хмарно, сонячно, темно, мокро, волого, сухо.
Дитина відповідає на запитання як? (про настрій лю­дей): весело, смішно, радісно, спокійно, бадьоро, жваво, сумно, понуро, тужливо.
Дитина відповідає на запитання де? (про розташування предметів у просторі): справа, зліва, прямо, високо (вгорі), низько (внизу), далеко (вдалині), близько (поблизу).
Дитина відповідає на запитання куди? (про напрямок руху): вгору, вниз, вперед, назад, вбік, праворуч, ліворуч, вправо, вліво, вище, нижче, вбік.

Дихальна гімнастика у вузькому значенні — це спеціальні вправи для розвитку дихальної мускулатури, які відіграють важливу роль в оздоровленні організму, тому дітей обов’язково потрібно навчати дихати правильно.
Почавши займатися з дитиною досить простими, але ефективними вправами з дихальної гімнастики, ви забудете, що таке простуда, бронхіт, ларингіт.
Отже, чим же щекорисна дихальна гімнастика для дітей:
Збагаченням киснем усіх клітин і органів дитини.
Поліпшенням роботи серцево-судинної і нервової систем, органів травлення.
Керування диханням і, як наслідок, володінням собою.
Зняттям напруги голосових зв'язок.
Профілактикою хвороб органів дихання.
Зміцненням імунітету.
Дихальна гімнастика для дітей дає можливість правильно дихати - при глибокому вдиху потрібно заповнити повітрям легені, розширюючи грудну клітку, а при видиху - виштовхнути все повітря стисканням легенів. При цьому вдих повинен проводитися через ніс, а видих більш плавно і повільніше через рот.
Займатися можна в будь-який час: вранці, після зарядки, на прогулянці в парку або після денного сну, як вам зручно.
Головне - виконуйте вправи разом з дитиною та дотримуватися деяких правил. Для початку потрібно добре провітрити приміщення. Потім почніть робити 1-2 вправи, поступово збільшуючи час і частоту. Плечі при цьому повинні бути опущені, а міміка виглядати природною. І обов'язково стежити за самопочуттям. При запамороченні, блідості, слабкості потрібно відразу припинити сеанс. Основні аспекти дихальної гімнастики:
Час сеансу 10-20 хвилин.
Займайтеся з дитиною не раніше, ніж через годину після їжі.
До вправ додавайте іграшки, машинки, ляльки, щоб сам процес проходив в розважальному форматі.
Форма одягу - легка, температура приміщення близько 20 С º.
Велике значення має регулярність занять. Адже результат буде помітний не відразу, а через деякий час.
Ми знаємо, що найлегше навчати дитину в процесі гри. Дихальні вправи не виняток. Тому придумуйте веселі і смішні назви вправам, модифікуючи і підлаштовуючи їх під дитину.
Для виконання дихальної гімнастики рекомендуємо наступні вправи:
"Повітряна кулька". дитина лягає на спину. На вдиху надуває свою повітряну кульку - животик, а на видиху здуває її. Головна умова - все робити повільно.
«Водолаз». Дитина уявляє собі, що на морському дні шукає скарби і затримує дихання на стільки, на скільки може.
«Паровоз». Зображуємо паровозик в русі, пародіюючи його звуком «Чух-чух-чух», а після зупиняємося і вимовляємо: «Ту-ту-тууу»
«Годинник». Махати ритмічно випрямленими руками вперед-назад повторюючи «тік-так».
«Квіти”. Як духмяно пахнуть квіти! Задоволені всі діти. Кожен з них відчути рад Цей чудовий аромат. Глибоко вдихнути через ніс, видихнути, промовляючи слова: “Чудово!”, “Який аромат!” Як духмяно пахнуть квіти! Задоволені всі діти. Кожен з них відчути рад Цей чудовий аромат.
«Носоріг». Уявляємо себе носорогом, який дихає по черзі через одну ніздрю.
Для дітей старшого дошкільного віку дихальна гімнастика стає грою, яку можна знайти скрізь. Наприклад, можна побулькати в склянку з соком через трубочку. Не поспішайте лаяти дитину, фахівці стверджують, що це чудова вправа для дихання. Важливо, щоб дитина при бульканні не надувала щоки, а губи тримала в одному, нерухомому положенні.
Крім цього, купіть дитині мильні бульбашки – це теж відмінна гра і тренування дихальної системи. У рухливих іграх, використовуйте звукові вправи, такі як клич індіанців (прикриваючи рот рукою, видаємо будь-які голосні звуки). Насправді, ідей для ігор з елементами вправ дихальної гімнастики – безліч. Все залежить, шановні батьки, від вашого ентузіазму та бажання займатися з дитиною.