Новини

Мабуть кожну родину, де росте малюк непокоїть питання, як забезпечити повноцінний розвиток дитини в дошкільному віці вцілому, та мовленнєвий розвиток зокрема.

Розвиток мовлення дитини починається від самого народження. Навички правильного мовлення дитина набуває в сім’ї. Все те, що роблять батьки для загального та мовленнєвого розвитку своєї дитини має велике значення для всього її подальшого життя.

Мовленню необхідно вчити, перш за все, шляхом особистого прикладу. Дитина повинна чути правильне, чітке мовлення, бажано, щоб батько і мати розмовляли з малюком на одній, на рідній мові. Дуже важливим є те, що саме, та в якому вигляді сприймає слух дитини в ранньому та молодшому віці, в найбільш сприятливі роки її життя.

Вплив розвитку дрібної моторики на формування мовлення дітей .

Розвиток рухливості органів артикуляційного апарату - важливий крок на шляху до правильного мовлення.

Артикуляційна гімнастика необхідна для розвитку правильного мовлення.

Словник

Скільки слів повинна знати ваша дитина?

Яку кількість слів може засвоїти людина? Чи є якісь межі, кількісні показники для кожного вікового етапу життя людини? Такі межі існують.

Словник кожної людини поділяється на пасивний і активний. Активний словник охоплює слова, які людина не тільки розуміє, а й повсякденно користується ними. Кількість слів в активному словнику людини визначає багатство і культуру її мови. Пасивний словник - це слова, які людина розуміє, але не завжди вживає. Пасивний словник завжди більший за активний.

Активний словник малюка постійно збільшується, він становить:

• до 1 року 6 місяців - 10-15 слів;

• у кінці 2 року - 300 слів;

• у кінці 3 року - 1000 слів;

• в 4 роки - 2 500 слів;

• в 5 років - 3 500 слів;

• в 6 років - 4 000 слів;

• в 7 років - 4 500 слів.

У дорослої людини словник нараховує 6- 8 тисяч слів.

Якісний склад словника у дітей різного віку неоднаковий. З усіх частин мови в активному словнику дитини переважають іменники - 50%, дієслова - 30%. Інші частини мови дитина вживає рідко. Дитина у 5 років надзвичайно допитлива, балакуча. Це сприяє швидкому збагаченню її активного словника: швидко засвоюються

прикметники, числівники та інші частини мови.

Проте і в середньому дошкільному віці є свої труднощі у засвоєнні слів. Діти мало вживають прислівників, багатоскладових

слів, слів на означення абстрактних понять, узагальнюючих назв предметів, слів ввічливості.

Активний словник дитини старшого дошкільного віку наближається до словника дорослої людини. Дитина вільно користується всіма частинами мови, правильно називає предмети,

явища; їх ознаки та властивості. Але і в мові старших дошкільнят ще багато неточно вживаних слів.

Тому батьки повинні постійно поповнювати словник дитини новими словами, постійно уточнювати, пояснювати значення слів, активізувати пасивний словник, добиватися заміни діалектизмів словами літературної мови, збагачувати дитячу мову образними народними виразами.

Пропоную Вам таблицю, в якій наведений орієнтовний порядок засвоєння дітьми звуків нашої мови.

ВІК ДИТИНИ ЗВУКИ МОВЛЕННЯ

Від 1 до 2 років А, О, Е, М, П, Б

Від 2 до 3 років У, І, И, Т, Д, В, Ф, Г, К, Х, Н, Й

Від 3 до 4 років С, З, Ц

Від 4 до 5 років Ш, Ж, Ч, Щ

Від 5 до 6 років Л, Р

Що потрібно знати батькам?

МОВА - невичерпне джерело розумового розвитку дитини, скарбниця всіх знань. К.Д. Ушинський образно назвав рідну мову народним педагогом, наставником і вихователем. Слово виховує, навчає і розвиває дитину. Під впливом мови вдосконалюються її почуття, сприймання, збагачуються знання про оточуючий світ.

Важлива роль у формуванні особистості дитини, зокрема розвитку її мови, належить сім'ї. Адже перші слова, перші речення малятко чує і вимовляє в колі рідних людей- матері, батька, бабусі, дідуся. Однак дехто з батьків вважає, що дитина починає навчатися літературній мові лише у школі і не звертає належну увагу на формування мовлення дітей у дошкільному віці. Навчання ж мови починається не тоді, коли дитині дають буквар, а з перших звуків, які вона починає вимовляти.Отже, дорослі повинні прагнути до того, щоб забезпечити правильний мовленнєвий розвиток дитини, починаючи вже з перших місяців її життя. Правильне мовлення допомагає малюку встановлювати контакти з іншими дітьми, вільно передавати свої думки і побажання, сприяє успішному навчанню у школі.Малюків потрібно вчити правильно вимовляти звуки в словах, ставити наголос, користуватися відповідною інтонацією, правильно дихати під час мовлення. Дошкільнят навчають узгоджувати слова в реченнях в роді, числі й відмінках, правильно будувати речення. У дітей дошкільного віку потрібно виховувати й загальну культуру мовлення: вміння слухати звернену до них мову, дивитися в очі співрозмовнику, не перебивати дорослих, не втручатися в їх розмову.

Батьки ні в якому разі не повинні залишатися байдужими до мовних недоліків своїх дітей. У колі своєї сім'ї дорослі розуміють дитину з півслова і вона почуває себе впевнено. Але з віком розширюється мовне коло спілкування дитини і

мовленнєві вади стають на перешкоді швидкого встановлення контактів з однолітками, виникають різні ускладнення, психологічні проблеми. Недостатньо розвинена мова, бідність словникового запасу, проблеми у вимові звуків, негативно впливають на загальний розумовий розвиток дитини.

Шановні батьки! Ви повинні орієнтуватися у вікових нормах розвитку всіх компонентів мовлення ( звуковимови, лексики, граматики, фонематичних процесів), щоб вчасно допомогти своїй дитині і у разі потреби звернутися до логопеда ще до навчання дитини у школі.

До уваги батьків, діти яких відвідують заняття з логопедом!

Пам 'ятайте!

1. Дитина має бути готовою до роботи, тому що її свідоме бажання виправити звуки має велике значення.

2. При виправленні певного звуку не звертайте увагу на інші спотворені звуки.

3. Матеріал має відпрацьовуватися послідовно, а не вибірково. Пропуски окремих етапів роботи впливають на якість виправлення вад мовлення.

4. Перехід від одного етапу до наступного відбувається тільки при засвоєнні попереднього матеріалу.

5. Кожний виправлений звук необхідно відразу вводити в розмовно-побутове мовлення.

6. Дитина повинна займатися щоденно по 15-20 хвилин, при можливості 2 рази на день, виконувати завдання перед дзеркалом, працювати як над новим, так і попереднім завданням.

7. Активно допомагайте дитині і вимагайте від неї виконання завдань.

8. Перевіряйте перед відвідуванням логопеда наявність зошиту, ручки, носової хустинки, чистоту носових ходів.

ПЕРЕВІРТЕ РІВЕНЬ МОВЛЕННЄВОГО РОЗВИТКУ ВАШОЇ ДИТИНИ!

1. Обстеження рухливості органів артикуляційного апарату

Запропонуйте дитині виконати деякі вправи:

Вправи для губ:

• розтягнути губи в посмішку,

• зробити губами трубочку,

• закрити верхньою губою нижню і навпаки.

Вправи для язика:

• широко відкрити рот, підняти язик до верхніх зубів, потім опустити до нижніх;

• потягнутися кінчиком язика до правого куточка губ, потім до лівого;

• поклацати язиком.

Вправи для щелеп:

• порухати нижньою щелепою праворуч - ліворуч;

• порухати нижньою щелепою вперед-назад.

Правила проведення домашніх занять

Для того, щоб ваші домашні логопедичні заняття проходили найбільш ефективними і не були важкими для дитини, вам потрібно дотримуватись певних правил в їх проведенні.

Рекомендації по проведенню занять

• Підготуйте дитину психологічно до занять. Вона повинна зрозуміти, що говорити потрібно правильно і цьому потрібно вчитися. Батькам потрібно запастися терпінням, налаштуватися на клопітку роботу. Будьте заінтересовані, уважні,наполегливі.

• Відведіть спеціальне місце для проведення занять, де дитину нічого не буде відволікати.

• До занять приступайте в хорошому настрої.

• Всі заняття повинні проходити по правилах гри, так як в іншому випадку ви можете наштовхнутися на небажання дитини займатися.

• Тривалість заняття без перерви повинна бути не більше 15-20 хвилин (починати потрібно з 3-5 хвилин).

• Заняття повинні проводитися 2- рази в день.

• Старайтеся не займатися з дитиною коли дитина втомлена або перезбуджена, такі заняття не дадуть результату.

• Не підганяйте дитину підчас виконання завдання.

• Добивайтеся того, щоб дитина чітко і виразно промовляла даний звук в запропонованих словах, самостійно називаючи малюнки чи повторюючи за вами слова.

• Розмовляйте з дитиною чітко, повернувшись до неї лицем; нехай дитина бачить і запам’ятовує рухи ваших губ.

• Пояснюючи щось дитині, користуйтесь наочним матеріалом.

• Якщо у дитини щось не виходить, не кричіть на неї, а домовтеся, щоб вона виконала завдання ще раз.

• Кожній дитині потрібен різний час для оволодіння правильною вимовою. Не порівнюйте успіхи вашої дитини з успіхами інших дітей. Тут потрібен індивідуальний підхід.

• Не забувайте посміхатися дитині, підтримуйте всі починання дитини, хваліть навіть за незначні успіхи.

- Молодець!

– Правильно!

- У тебе дуже гарно виходить!

- Ти сьогодні дуже гарно попрацював!

– Я знала, що у тебе все вийде!

– З кожним днем у тебе все краще і краще виходить!

Крім проведення конкретних занять, ви повинні як можна більше читати дитині.

Не забувайте про те, що для вашої дитини дуже важливо спілкування з вами

Захворювання, з якими дозволяють впоратися фізичні вправи:
порушення постави — тренує м’язи спини, розвиває симетричність тонусу.
плоскостопість — тренує м’язи зводу стопи.
ДЦП — коригує порушення ходи і підтримки пози.
хвороби дихальної системи — розвиває адаптаційні можливості.
хвороби серцево-судинної системи — розвиває адаптаційні можливості організму.
емоційні порушення — розвиває навички взаємодії з тренером, знижує рівень тривожно ти.
Для дітей до року застосовуються спеціальні комплекси, які розвивають їх мускулатуру, готують м’язи до сидіння, повзання і ходьби. Кожен з комплексів складений з урахуванням цілей, для яких він застосовується.
Види вправ
ЛФК переслідує дві мети — підвищити загальний тонус організму, його опірність хворобам і витривалість (ту ж мету переслідує звичайна фізкультура) і виправити конкретні порушення, які виражені у маленького пацієнта. Комплекс завжди повинен включати вправи, спрямовані на обидві ці цілі.
За впливу на організм вправи бувають:
дихальні — розвивають дихальну систему і підвищують загальний тонус.
рефлекторні — тренують м’язи, підвищують загальний тонус.
координаційні — розвивають взаємодію різних груп м’язів.
розтягують — рівномірно розподіляють м’язовий тонус.
розслаблюючі — знімають напругу після силових вправ.
корегуючі — спрямовані на опрацювання строго певного руху ення.
Лікувальна фізкультура для дітей школярів, новонароджених, підлітків. вправи ЛФК
Складаючи комплекс вправ, слід враховувати, що він повинен включати розминку (вправи на загальний тонус, підготовка дихальної та серцево-судинної системи до активних рухів), вправи на загальний тонус, вправи на опрацювання дефекту (корегуючі, координаційні), вправи на розтяжку і розслаблення м’язів.
Протипоказання до занять
Займатися фізкультурою не можна в наступних випадках:
гостра форма будь-якого захворювання, в тому числі висока температура.
важкі пороки серця і yoгкіх вимагають спеціального комплексу вправ.
схильність до кровотеч.
злоякісні пухлини.
Якщо дитина погано себе почуває, краще відмовитися від заняття — погане самопочуття може бути ознакою початку гострої форми захворювання. При вроджених вадах серця рухова активність необхідна, але вона суворо регламентується фахівцями, і такі заняття не можна назвати ЛФК в звичному сенсі слова.

Синдром Дауна - це не хвороба, а генетичне стан, при якому в організмі людини присутній зайва хромосома.
Хотілося б відзначити фізичні особливості дітей з синдромом Дауна:
Наявність однієї зайвої хромосоми в геномі людини зумовлює появу характерних для даної патології зовнішніх ознак:
пласке обличчя;
• укорочений череп;
• особлива шкірна складка на шиї у новонароджених дітей;
• особливий розріз очей;
• гіперподвіжность суглобів;
• плоска форма потилиці;
• недорозвинення середніх фаланг пальців;
• відкритий рот;
• різні зубні аномалії;
• плоска перенісся;
• короткий ніс.
Більшість із зовнішніх ознак людини з синдромом Дауна зумовлено властивою для даної патології затримкою внутрішньоутробного розвитку. Наявність всіх цих рис у зовнішності людей з синдромом Дауна не є обов'язковою ознакою.
У кого-то вони виражені сильніше і представлені в повному обсязі, у кого-то - ледь помітні риси (відзначається наявність 1-2 зовнішніх ознак).
Люди з синдромом Дауна дуже часто страждають патологіями, такими як:
• м'язова гіпотонія;
• катаракта;
• вроджений порок серця;
• косоокість;
• деформація грудної клітки;
• епісиндром;
• стеноз дванадцятипалої кишки;
• лейкоз.
Психопатологічне дослідження дітей з хворобою Дауна виявило у них різний ступінь розумової відсталості. Найчастіше це діти з важкими порушеннями інтелекту. За даними вчених близько 70% цих дітей мають помірну розумову відсталість, близько 7% легку форму, в інших випадках - глибоке порушення інтелекту.
У дитини з синдромом Дауна цей етап протікає так само, як і у дитини в нормі, але з особливостями:
• поява навичок запізнюється;
• навички не так яскраво виражені в силу фізіологічних причин (порушення
слуху, зору, слабкість м'язового тонусу і т. д.);
• формування певного досвіду вимагає більш тривалого часу, ніж у звичайного дитини.
Тому потрібно бути більш уважними до дитини і застосовувати стимулюючі прийоми з розвитку тих чи інших навичок у дитини.
Важливо пам'ятати, що затримка психомоторного розвитку може ускладнюватися внаслідок різних проблем зі здоров'ям, які в більшості випадків можна вирішити, підібравши відповідне лікування.
Рекомендації з розвитку і стимуляції дитини з індроми Дауна від народження до 1 року (дитячий вік).
Дуже часто малюк з синдромом Дауна виглядає менш рухливим, ніж його однолітки. Причиною цього є знижений м'язовий тонус і, як наслідок, недостатня здатність відчувати (відчувати) тіло. Тому для такої дитини особливо корисна тактильна (через дотики до тіла, рухова (через
дотику до тіла) і вестибулярна (через рух в просторі, утримання рівноваги) стимуляція.
Звертає на себе увагу і особливість дрібної моторики. Знижений тонус в руках ускладнює захоплення, утримання і маніпуляцію з предметами. Проблеми із зором заважають координації «рука - очей».
Анатомічні особливості: короткі пальці, відставлений убік великий палець - також впливають на розвиток дрібної моторики.
Розвиток дрібної моторики
Дрібна моторика - це здатність виконувати дрібні і точні рухи кистями і пальцями рук і ніг в результаті скоординованих дій найважливіших систем: нервової, м'язової і кісткової. Розвиток дрібної моторики грає важливу роль для загального розвитку дитини.
Слід зазначити, що у дітей з синдромом Дауна дрібні / тонкі руху рук також мають свої особливості:
• замість руху пензлем довше, ніж зазвичай, використовуються руху плечем і передпліччям. У дитини зі зниженим тонусом при відсутності спеціальних занять такий спосіб виконання рухів може спостерігатися до чотирьох-п'яти років.
• дитині простіше фіксувати зап'ясті в потрібному положенні, поклавши кисть руки на тверду поверхню великим пальцем вгору. Необхідність зберігати стабільність зап'ястя без опори стомлює дитини, і він втрачає інтерес до діяльності.
• формування захоплення різних предметів у дітей з синдромом Дауна проходить у звичайній послідовності: долонний захоплення, пучку, пінцетний захоплення і їх проміжні форми. Однак і тут відзначаються свої особливості: пізніше загасає мимовільний захват, при відсутності спеціальної роботи можливе тривале "застрявання" на долонних формах захоплення.
Сила захоплення знижена. Анатомічні особливості долоні і зап'ястя в ряді випадків можуть ускладнювати стабілізацію зап'ястя і затримувати формування пальцевих захоплень.
Незважаючи на наявність факторів, що ускладнюють формування навичок дрібної моторики, правильно організована робота дозволяє до трьох років сформувати у дитини практично всі види захоплення, за допомогою яких він може виконувати прості дії з предметами.
Найбільш прості й ефективні ігри для розвитку дрібної моторики:
масаж долоньок
Масаж долонь дуже корисний для розвитку тактильних відчуттів і дрібної моторики;
• масаж кистей рук і пальчиків з використанням всіляких ворсових
щіток (м'якою щіткою - по зовнішній поверхні кулака від кінчиків пальців до зап'ястя, жорсткої (зубної) щіткою - по подушечках пальців);
Розривання паперу.
Ця вправа підходить для дітей з 7 місяців. Дайте дитині папір різного кольору, нехай рве її на частини, але при цьому краще не залишати його одного і стежити, щоб він не пхав папір в рот.
• торкання дитячими ручками (їх рухає дорослий) губ, повік (якщо у дитини
при зближенні рук і губ з'являються смоктальні руху, то руки кілька днів утримуються близько губ для того, щоб дитина спробувала захопити їх губами);
• вкладання круглих предметів в розціпленого кулачки дитини, потім добав
-льон іграшок різної форми і з різною поверхнею (губка, ганчірочки, морквини, колечка тощо);
• спільні дії з предметами (штовхання м'яча, машинки, установка

кубиків один на одного, стискання гумових м'ячиків і пискавок, розривання паперу, серветок);

• «пальчиковий басейн» (руками дорослого перебирати пальці дитини в

гречці, горосі, горіхах, вкладати в пальчики сипучі матеріали);

• ігри з побутовими предметами (сковорідки, кришки від каструль тощо);

• спонукання дитини подавати вам руку, «вітатися», плескати в долоні, грати в «Ладушки», махати «поки» (перевага віддавати правій руці);

• ігри з нанизаними на нитку предметами (дрібні іграшки, великі намиста, гудзики);

• пальчикові ігри та вправи (катати пальчиками кульки, м'яти папір, стукати і ходити пальчиками по столу, махати всіма пальчиками з використанням потешек, пісеньок, наспівів).

У цей період вчимо дитину долоні захоплення, потім переходимо до щепотному.

Діти, які страждають на хворобу Дауна, все ж здатні при відповідному вихованні оволодіти навичками охайності, самообслуговування і деякими трудовими навичками. Навчання навіть у спеціальних школах для більшості з них є малодоступним. Тільки невелика частина цих дітей, за умови надання їм повсякденному допомоги з боку батьків здатні освоїти програму декількох класів допоміжної школи. Як показує досвід роботи з дітьми з даною патологією, успіх досягається тільки при тісній співпраці сім'ї з усіма фахівцями, які здійснюють спостереження і корекційну роботу з дитиною.

Незважаючи на наявність факторів, що ускладнюють формування навичок дрібної моторики, правильно організована робота дозволяє до трьох років сформувати у дитини практично всі види захоплення, за допомогою яких він може виконувати прості дії з предметами.
Сприятливе поєднання компенсаторних можливостей організму з правильно підібраними програмами на кожному етапі навчання, ефективними формами її організації можуть в значній мірі, а іноді і повністю нейтралізувати дію первинного дефекту на хід психофізичного розвитку дитини.
Однією з найбільш важливих складових корекційної роботи з дітьми даної категорії є робота по формуванню і розвитку базових психічних процесів, які забезпечують процес набуття досвіду. Ступінь складності та обсяг завдань визначаються відповідно до рівня порушення інтелекту.

1. Вправа «Повтори за мною».

Дитина повинна по інструкції: а) протягнути руки вгору, вниз, направо, наліво (якщо не знає «направо», «наліво», то «на вікно», «на двері»); б) показати витягнутою рукою на названий предмет (вікно, стіл, книга і т.д.); в) намалювати крейдою (олівцем) круг (паличку, хрестик) вгорі, внизу, праворуч, ліворуч дошки (зошита).

2. Вправа «Який я сильний».

Вправа для пальців рук: розчепірити пальці, стиснути кулак – розтиснути; з стиснутого кулака по черзі випрямляти пальці. Скачувати з пластиліну кульки, змійки, ланцюжки.

4. Вправа «Допоможи».

Перекладати дрібні предмети (кульки) із однієї коробки в іншу. Зібрати розсипані на підлозі дрібні предмети в коробку.

5. Вправа «Я майстер».

Проколювати товстою голкою дірочки в товстому папері.

6. Вправа «З’єднай».

Крейдою на дошці або олівцем на аркуші паперу ставлять дві крапки, дитина повинна пальцем провести лінію, що їх сполучає (крапки даються в різних напрямках)

7. Вправа на рівновагу.

Дитина повинна: а) пройти по накресленій лінії (пряма, круг, хвиляста); б) пробігти по дошці, несучи який-небудь предмет.

Вправи для розвитку пам’яті та уваги.

1. Вправа «Швидко назви».

Вихователь показує дитині картинки і швидко їх прибирає. Дитина повинна по пам’яті назвати, що бачила.

Кілька разів вдаряють по долоні або олівцем об стіл. Дитина повинна сказати, скільки разів.

2. Вправа «Повтори за мною».

Проводиться ритмічний стукіт (паличкою об стіл). Від вихованця вимагається повторити його.

3. Вправа «Покажи».

Виконується який-небудь рух. Дитина по пам’яті повинна його повторити.

4. Вправа «Не помились».

Дитині зав’язують очі, вихователь торкається її. Дитина повинна визначити, скільки разів до неї торкнулися.

Вправи для визначення кольору, форми, величин.

1. Показується якась фігурка з кольорової геометричної мозаїки (ромб, круг, трикутник). Дитина повинна вибрати таку ж за формою (по кольору).

2. Показується певна фігурка (з тієї ж мозаїки), а потім вона прибирається. Дитина по пам’яті повинна підібрати таку ж.

3. Розкладання різнокольорових кульок, кружечків, паличок в кучки по кольору.

4. Складання різних пірамідок.

5. Складання мотрійок.

6. Будування ланцюжком кубиків однакового розміру і одного кольору. Будування кубиків різної величини в ряд за принципом поступового зменшення розміру кожного наступного кубика.

7. Виставляють однорідні предмети різного розміру (грибочки, човники, ляльки і т.д.), дитині пропонують показати найбільшу – найменшу.

8. Розкладаються різні предмети контрастних кольорів. Дитині пропонують відокремити предмети одного кольору від предметів іншого кольору. Потім вчать правильно називати ці кольори; поступово вводять нові. Шляхом вправ на різних предметах, групуючи їх і називаючи колір, дитина навчається правильно розпізнавати і називати кольори. Можна використовувати намистинки, кульки, мотки ниток, смужки паперу, палички, прапорці, ґудзики, предмети, зроблені з пластиліну (кульки, ковбаски, яблучка) і т.д.

Корекційні вправи для неспокійних дітей.

Для неспокійних, імпульсивних дітей доцільно заняття чергувати зі спеціальними вправами, які вимагають спокою і самовладання. Ці вправи можуть бути наступними:

Посидіти спокійно 5-10-15 секунд.
Посидіти мовчки, заклавши руки за спину.
Повільно мовчки проводити рукою по краю стола.
Тихо встати і сісти.
Тихо пройти до вікна (до двору), повернутися на своє місце і сісти. 6. Тихо підняти і опустити книжку (можна кілька разів).

Корекційні вправи для досягнення відповідної швидкості рухів.

Ці вправи доцільно проводити з інертними, малорухливими дітьми.

Прибрати зі столу руки швидко по команді.
Швидкі рухи рук по команді (підняти руку, простягнути в сторону і т.д.).
Швидко постукати по столу 3,4,5 раз.
Швидко вийти з-за столу, сказати своє ім’я (або вік, або адресу) і сісти на місце.
Швидко підняти якийсь предмет (попередньо вихователь його упускає).
Швидко витерти дошку.
У швидкому темпі називати показувані предметні картинки.
Коли дитина навчиться складати пірамідку, збирати мотрійку, можна влаштовувати з нею змагання «Хто швидше». Вихователь одночасно з нею складає таку ж пірамідку, іноді випереджаючи дитину, іноді надаючи «перемогу» їй.

Корекційні ігри.

1. Гра «Що змінилось?»

1-й варіант. Перед дитиною ставиться іграшковий автомобіль, у нього садять декілька котиків (3-4). Дитині пропонується уважно подивитися і запам’ятати. Потім вона повинна закрити очі. Один котик приймається. Відкривши очі, дитина визначає, що змінилось.

2-й варіант. На стіл ставляться два кубики (червоний і зелений). Дається вказівка: «Подивись уважно і запам’ятай. Тепер закрий очі». Ставиться ще червоний кубик. Дитина повинна визначити, який кубик добавився або що змінилося. Цю гру можна широко варіювати, використовуючи різні іграшки та предмети. Гра розвиває увагу, спостережливість, пам’ять.

2. Гра «Квітка і метелик». Гру краще проводити з декількома дітьми. Із паперу зроблені квіти різного кольору і відповідні їм за кольором метелики. Ставляться квіти. Кожній дитині дається метелик якогось одного кольору (жовтий, білий, червоний). Вихователь каже: «Жовтий метелик, лети на свою квітку». Дитина, в руках у якої жовтий метелик, виходить і садить його на жовту квітку. Те ж саме повторюється з метеликами інших кольорів. В цю гру можна грати і з однією дитиною. Із поданих їй 3-4 метеликів різного кольору слід вибрати такого по кольору, що називає вихователь, і посадити його на відповідно квітку.

3. Гра «Маленька господиня». Мета гри – розвиток у дітей навичок самообслуговування, формування уміння слухати інструкцію (вказівку) і виконувати її. Використовуються іграшкові лялькові меблі, посуд. Дитині пропонується обставити кімнату. Дається одна вказівка, дитина її виконує. Після цього дається інша вказівка. Наприклад: «Поставити шафу, диван, стіл, стільці» і т.п. «Посади ляльку. Дай їй тарілку. Налий туди борщ. Погодуй її. Прибери посуд. Поклади ляльку спати» і т.п. (кожного разу виконується тільки одна дія). Цю гру можна використовувати і для розвитку мовлення. Дитина повинна розповідати про те, що вона робить. Наприклад: «Я саджу ляльку. Я даю їй тарілку. Наливаю їй борщ. Я годую ляльку.» і т.п.

Ігри із будівельним матеріалом.

1. Дитина будує за показом або по словесній інструкції.

За показом. Вихователь кладе кубик. Дитина повинна зробити те ж саме. На цей кубик кладеться інший. Дитина виконує цю ж саму дію.

По словесній інструкції. Вихователь мовою регулює дії дитини. «Візьми червоний кубик, біля нього постав такий же» і т.п. Деякі діти добре підпорядковують свої дії словесній регуляції і таким чином вчаться виконувати багато завдань.

2. Дитина будує за зразком. Цей вид діяльності більш складний. Подається нескладний зразок і пропонується: «Побудуй таку ж саму лавку» («хатинку», «садок» і т.д.). Якщо дитина не може виконати завдання самостійно, слід їй у цьому допомогти.

Розміщено в: Сторінка вчителя-дефектолога | Коментарі відсутні »
postheadericon «ЯКЩО У ВАС ГІПОАКТИВНА ДИТИНА»
Листопад 26th, 2019 | Author: Admin
ПОРАДИ БАТЬКАМ

Особливістю гіподинамічної дитини є недостатня активність кори головного мозку. Тому батьки повинні компенсува­ти цю стимуляцію зовнішнім впливом.

На дитину не можна кричати, постій­но смикати, її слід зацікавити. Саме інтерес має виступати тим зовніш­нім впливом, який стимулюватиме дитину.

Для гіподинамічного дошкільника важливим є інтелектуальне стимулю­вання. Це можуть бути настільні ігри, конструювання, ліплення.

Дуже важливо розвивати віру дити­ни в себе. Завдання, яке ставите перед нею: конструювання виробу, переказу­вання прочитаного, вивчення вірша, во­на має сприймати таким, з яким може успішно впоратися. Під час виконання завдання дорослий має вчасно надати допомогу, помітити і відзначити навіть незначний успіх, закріплюючи у такий спосіб віру сина чи доньки у власні сили.

Батькам потрібно пам’ятати, що у вихованні дитини з гіподинамічними проявами вагомим психотравматичним чинником є порівняння її з кимось іншим, який дають як зразок. Окрім низької самооцінки, воно є підґрунтям для формування у майбутньому за­здрості, егоцентризму і тривожного очікування оцінки взагалі, особливо на свою адресу.

Гіподинамічну дитину необхідно роз­вивати фізично. І для дівчинки і для хлоп­чика це може бути заняття у танцюваль­ному гуртку. Спірним є питання — чи від­давати дитину в спортивну секцію? Адже через свою незграбність вона постійно буде об’єктом глузувань однолітків.

До фізичних зусиль, розвитку швидкої реак­ції її може спонукати дорослий. Він пови­нен діяти так, щоб дитина змушена була встигати за ним. Це можуть бути різно­манітні ігри з м’ячем. Важливо, щоб темп гри був посильний для неї. Темп може зумовлюватися самим характером гри, наприклад футбол, хокей — для хлопчика, скакалка — для дівчинки.

У вихованні гіподинамічної дитини важливо розвивати вправність, координованість рухів. Якщо у неї зайва вага, намагайтеся її зменшити. Зробіть все, щоб дитина не стала об’єктом глузувань і у неї не виникало відчуття власної неспроможності (підґрунтя для неврозу).

Підбадьорювання, доброзичливе ста­влення у процесі виконання інтелекту­альних завдань, позитивно впливає на розвиток особистості такої дитини.

Корекційне виховання гіподина­мічної дитини — довготривалий процес.

Як тільки батьки побачать, що малюк млявий, малорухливий, загальмований, його треба терпляче спонукати до інтелектуальної і фі­зичної активності, розвивати впев­неність, віру в себе. Обов’язковим є консультування з дитячим психоневрологом.

1. Розглядайте книжки з цифрами, читати казки, оповідання, віршики, в назвах яких зустрічаються цифри (Наприклад, «Вовк і семеро козенят», «Три ведмеді», «Троє поросят» тощо) і викладайте кількість формами Нумікону.

2. Підбирайте або придумуйте ігри з цифрами та числами, перераховуючи предмети і підсумовуючи результати формами Нумікону.

3. Виліплюйте з пластиліну, піску чи глини цифри, щоб полегшити запам’ятовування дитиною графічного образу цифр.

4. Обговорюйте з дитиною числа, які мають для неї особливе значення (наприклад, вік, кількість членів сім’ї, номер будинку, квартири тощо), викладаючи кількість і цифри із форм Нумікону.

5. Розмальовуйте великі цифри олівцем по контуру, заштриховуйте, викладайте за допомогою шнурка, заповнюйте цифри ґудзиками, намистинками, крупами, квасолинами, камінчиками тощо.

6. Співвідносьте число та кількість, коли накриваєте стіл до обіду: кількість тарілок, виделок, ложок з кількістю людей.

7. Повісте у кімнаті дитини гірлянду з карточок, на яких намальовані цифри і відповідна кількість предметів на кожній з них та доповніть їх формами Нумікону.

ШАНОВНІ БАТЬКИ!

Карантин схожий на відпустку чи довгі вихідні, тому варто розуміти, що для дорослих і дітей – це все-таки період розслаблення. Не варто гнатись за досягненнями й змушувати дітей виконувати нереальний план.

1. Важливо дотримуватись розпорядку дня: чищення зубів, зарядка, прогулянка (якщо це можливо), денний сон та інші звичні для дитини ритуали повинні бути щодня. Дуже важливими є спільні прийоми їжі. Графік потрібен, щоб дитина мала певні межі, в яких вона буде більш організованою. Так і батьки встигатимуть більше, і малеча отримуватиме достатньо уваги.

2. Те, як наповнювати весь інший час, залежить від уподобань дитини. Згідно із системою Монтессорі, найбільш продуктивною частиною дня у дітей є час до обіду. Тому всі заняття, які спрямовані на розвиток дитини, краще планувати на першу половину дня.

3. Змушувати дитину не потрібно: лише йти за її інтересами. Дитина хоче читати – можемо почитати, вирішує складати пазли – займемось цим. Не варто складати список занять і виконувати їх по черзі: дуже важливо прислухатись до дітей та їхніх бажань.

4. На період карантину батькам або іншим членам сім’ї треба домовлятись, хто зараз сидітиме з дитиною. Наприклад, батько працює, поки мама гуляє з дитиною. Потім мама займається роботою, а батько грається із дітьми. Одному дорослому повноцінно працювати та займатися дитиною буде важко – діти рідко можуть три години спокійно гратись самі, не відволікаючи.

5. Планувати всі активності варто з урахуванням інтересів дитини, бо для кожного віку вони свої. Час, який зараз батьки проводять із малечею, можна використовувати для спільних приготувань їжі, занять йогою чи танцями, наведення порядку вдома. Дітей варто залучати до домашніх справ: вони за прикладом батьків вчаться багатьох речей. Якщо дитина виявляє інтерес до хатніх справ, потрібно заохочувати її до цього, навіть якщо в неї не все виходить добре.

6. Удома можна гратися і з кінетичним піском, пластиліном, робити аплікації з паперу. Для дітей цінно, коли батьки граються з ними на одному рівні: наприклад, сідають разом на килим і роблять щось спільне.

7. На час карантину потрібно підготуватись і знайти нові варіанти для ігор з дітьми: малеча не зможе робити одне й те саме щодня. У YouTube чи навіть у соцмережах інших мам можна знайти багато ідей, чим зайняти дитину. У періоди карантину варто стежити за кількістю солодкого, яке вживають діти. Солодощі збуджують дитину: їй важче заснути, складніше сконцентруватись на чомусь.

8. Для ігор та розваг не використовуйте часто гаджети. Краще звідти видалити усе зайве й залишити лише додатки для розвитку та навчання. Мультики варто обирати документальні та навчальні. Наприклад, після прочитання енциклопедії дитина зацікавилась Антарктидою – це чудово і можна наступного дня показати відео на цю тему.

Не варто сприймати карантин як те, що ускладнює життя. Використовуйте його для того, щоб провести більше часу з дітьми: вони насправді дуже потребують нашої уваги. І навіть разом розкласти речі після прання – це вже чудова спільна активність.

Бажаємо Вам успіху, терпіння і взаємної любові і поваги!

Спостерігаю картину спілкування дочки з мамою,
- «Мама, дай телефон".
- "НЕ ДАМ! Ти багато сьогодні грала "- говорить мама, ховаючи телефон подалі в свою дамську сумочку.
- "Мені нудно!!!" - почала істерити дівчинка. - «Ну, дай телефон! Ти, що не розумієш, що мені нудно .. »- починає демонстративно плакати чекаючи, що отримає своє (перевірена схема)
- «На! ... Візьми !!!, - мама роздратовано витягує телефон з сумки і віддає дитині.
Дівчинка заспокоюється і пропадає на кілька годин. Тиша.
Пригадую, як на одну зі змін табору-клубу «Я та інші», була дитина з ігровою залежністю. Йому було ВСЕ не цікаво, ніякі майстер-класи не приносили задоволення, ні групові ігри, ні анімації, а ні спорт. Він весь час говорив, що мені нудно. І постійно плакав батькам в телефон, що це самий занудний табір, де йому доводилося побувати, що йому тут дуже нудно (табір без гаджетів). Питаю, - «якби у тебе була чарівна паличка, щоб ти змінив би в нашому таборі -« дозволив би грати на смартфоні »- не піднімаючи голову, відповідає 10 річний хлопчина. Продовжую питати, щоб зрозуміти про захоплення дитини - «А що тобі найбільше подобається робити?». Чую - «грати на телефоні!». - А як ти проводиш час? - продовжую цікавитися. - «Приходжу додому зі школи, граю на смартфоні, роблю уроки потім знову граю». - «Тобі подобається як ти живеш, ти відчуваєш себе щасливим?» - знову цікавлюся. - «Коли є смартфон - так!».
Зараз багато батьків стикаються, що без гри на смартфоні дітям стає нудно. І батьки поспішають врятувати дитину від нудьги - даючи знову смартфон. І можливо, позбавити себе від дитячого ниття. У дитини не формується переносимість до такого стану. Їй складно вигадати гру, розважити себе, щоб позбавити себе нудьги. Дитина може довго нудитися, але в голову не приходять ідеї, щось створити з паперу, побудувати з конструктора літак або зліпити з пластиліну. Навіть якщо хтось і запропонує альтернативу створити гру в НЕ онлайн - це буде нудно.
Ігрова залежність або інтернет-залежність - ЛЕГКО ФОРМУЄТЬСЯ З РАННЬОГО ДИТИНСТВА. Мозок дитини сприйнятливий і пластичний. У смартфоні картинки швидко змінюються, в грі багато ступенів складності і багато заохочень, досягнень, виграв і отримав задоволення. В інтернеті багато не завжди корисної для дитини інформації. Мозок посилено харчується і з'їдає все. Чим харчується мозок дитини батьки не в змозі простежити. Часто на це не вистачає часу. А потім дитина, стикаючись з життєвими труднощами, все більше і більше хоче залишатися в онлайн. Там добре і цікаво. Там є віртуальні друзі (які ніколи не прийдуть в гості), відносини, спільні ігри, там хочеться жити. І діти живуть в штучному і барвистому світі, де хибним способом задовольняються їх потреби. А з реальністю все стає погано, спілкування мало, друзів теж, вчитися не хочеться, багато чого не цікаво, в загальному знову «нудно». Мама і тато зайняті, і з ними також «нудно». Нічого не хочеться. Хочеться отримати дозу «в руки смартфон». І заради цього дитина готова швидше прибрати в своїй кімнаті, зробити уроки, та що завгодно зробити, щоб тільки отримати від батьків смартфон. У моїй практиці у підлітків були і істерики, і демонстрація суїциду, коли дитину позбавляли смартфона.
Причина проста, отриманий досвід життя в онлайн і іграх створює певні зміни в мозку, формуються нейронні зв'язки ДЕ і ЯК можна отримати задоволення. Пластичний мозок дитини граючи комп'ютерні ігри або живучи в онлайн отримує велику дозу дофаміну, гормону задоволення. У реальному житті неможливо отримати таку дозу, тільки лише приймаючи наркотики. Коли діти живуть в онлайн від 3 до 5 годин, доза стає настільки сильною, що пропадає інтерес до життя, до хобі, до гуртків, до навчання і навіть до самого себе. Реальність стає похмурою і сірою - і знову підживлюється бажання втекти від реальності. Створюється замкнутий цикл.
Були випадки в моїй практиці, дитина чекала, коли батьки заснуть і до ранку грала тижнями (батьки про це навіть не знали), поки психіка не дала збій. Уже втрутилася психіатрія.
Дофамін - це гормон, який відповідає за заохочення від будь-якої діяльності. Організм отримує нагороду у вигляді дофаміну щоразу, коли дитина набирає рівень у грі. Гормон дофамін відноситься до широкого класу під назвою «катехоламіни», він підвищує уважність, створює гарний настрій, створює прихильність і коли його багато призводить часто до перевтоми. Дитина граючи втомлюється. По-справжньому втомлюється. Потім не вистачає сил, щоб робити уроки.
Дитина проживаючи життя в Інстаграм, в ютуб і в комп'ютерних іграх, і мозок, який в процесі формування, настільки перенасичується дофаміном, що йому стає складно правильно визначати, що добре і погано. Кольори віртуальності стають насиченими і яскравими. Мозку стає все важче переключитися на враження, що приходять з реального світу. Формується з дитини «Дофаміновий наркоман». Потрібна доза і він її вимагає, а батьки дають!
ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ З ДИТИНОЮ, ЩО БАГАТО ПРОВОДИТЬ ЧАСУ В ОНЛАЙН:
- стає дратівливною і емоційною, примхливою;
- агресивною, коли стикається з фрустрацією;
- з'являється безсоння;
- падає успішність (притупляються пізнавальні інтереси);
-стає розсіяною;
- слабо розвивається уява (складно, щось придумати своє);
- реальність стає чорно-біла, втрачається інтерес до життя;
- стають не цікаві гуртки та інші захоплення в реальності;
- не вміє спілкуватися;
- стає не цікавою для інших;
- з'являються проблеми із зором і хребтом;
- не вміє долати труднощі (швидко здається);
- мало рухається;
- послаблюється імунітет;
- формується сильне «Я віртуальне» і слабке «Я реальне»;
- формується залежність.
В здоровому варіанті можна отримувати дофамін невеликими порціями, радіючи життю, спілкуванню з друзями, насолоджуючись природою, погодою, хобі, подорожжю. І якщо ви надумали зменшити перебування дитини в онлайн, тоді разом створіть їй цікаве життя в офлайн. Створіть можливість отримувати дофамін в реальному житті здоровим способом. І не поспішайте рятувати від нудьги. Нехай дитина побуде в ній і придумає щось своє, свою реальну гру, запросить друга, і вони пограють в УНО, в Монополію, помалюйте або поліпіть. Нехай сама, а не ви для неї.
ДУЖЕ ВАЖЛИВО:
- Комп'ютерну гру можна давати грати тільки на 30 хв в день (щоб не сформувалася залежність). Пояснюйте дитині, ЧОМУ ви ставите обмеження. Важливо, щоб вона розуміла.
- 30 -40 хвилин улюбленого ютуба або мультфільму в день. Не більше (турбота про мозок дитини). Обмеження робляться з повагою до особистості дитини.
- За годину до сну ніяких гаджетів (мамі з татом також корисно побути без гаджетів, раптом збільшиться інтерес один до одного). Гаджети корисно прибрати з дитячої.
- золотий час укладання дитини спати з 21.00 до 22.00. Сон любить темряву і тишу. (Поліпшується самопочуття дитини на наступний день).
- Посилювати сімейні традиції: грати в ігри вечорами з дітьми, спілкуватися, спільні вечері без гаджетів, прогулянки на велосипеді, запрошувати друзів в гості граючи в звичайні і цікаві дворові і настільні ігри.
- Формувати хобі у дитини, дати можливість вибрати собі гуртки за інтересами. (Формується цінність того, що я можу).
- І дитині потрібний рух! Спорт в допомогу! (Формується стресостійкість)
- Прогулянка на вулиці від 2 до 4 годин день (кисень потрібен для живлення мозку)
- Формувати культуру обіймів в родині від 8 раз в день (формується здорова прихильність до близьких)
- Багато приємних слів один одному (формується цінність себе)
- Батькам бути прикладом вільної людини (діти наслідують).
!!! (Важливо! Без крайнощів! Не варто повністю позбавляти дитину інтернету або ігор на телефоні)
Батьки в процесі виховання дитини змушені робити обмеження. Кожен батько/мама бажає, щоб дитина була щасливою, іноді стає нестерпним стан страждання дитини, хочеться врятувати її від «нудьги», допомогти. Але, якщо ми по-справжньому любимо своїх дітей і бажаємо їм кращого, потрібно знайти в собі сили зменшити всередині себе напругу і дискомфорт, який ми відчуваємо, коли ставимо обмеження. Нам хочеться сказати: «ТАК» своїм дітям набагато частіше, але іноді сказати: «НІ» - це найкраще що ми можемо зробити для своєї дитини. Осмислені обмеження - створюють безпеку для вашої дитини.

Різниця в мовному розвитку хлопчиків і дівчаток, безсумнівно, є: вона статистично підтверджена і встановлена дослідниками різних країн.

Факт залишається фактом - різниця є, але немає єдиної думки, якому саме фактору цю різницю приписати: особливостям розвитку мозку і організму тієї чи іншої статі, чи все-таки особливостям раннього виховання. Швидше за все, істина десь посередині.

Нам же, дорослим, досить просто знати, що середньостатистична двадцятимісячна дівчинка має словниковий запас у два рази більший, ніж середньостатистичний двадцятимісячний хлопчик. А раз словник в два рази більше, то і мовного досвіду у дівчаток в цьому віці накопичується більше. Таким чином, завдяки життєвому досвіду, ми знаємо, що дівчатка раніше починають говорити: у них - у відповідному віці - більш чітка і правильна вимова, в мові раніше з'являються речення.

Все це в жодному разі не означає, що хлопчики далі не наздоженуть дівчаток. Неодмінно наздоженуть, особливо якщо їм допомагати і заохочувати до словесного самовираження. Виховуючи дітей різних статей, корисно розуміти деякі особливості, пов'язані з невеликими відмінностями в процесі розвитку мовлення. Наприклад, відрізняються переважні способи накопичення словникового запасу. Дівчата (в середньому) схильні словниковий запас «розширювати», а хлопчики - «поглиблювати». Для прикладу: дівчатка будуть намагатися охопити тему «машина-автобус-колесо-гараж-їхати-водій ...», а хлопчики - докладно і точно описати конкретну дію «машина-гараж-їхати-заїхати-приїхати-від'їхати-під'їхати...». Подібні «поглиблені» описи часто бувають складними, тому хлопчики досить часто допускають мовленнєві помилки.

Також варто зазначити, що хлопчики і дівчатка розуміють мову трохи по-різному. Наприклад, хлопчики пізніше починають розпізнавати емоційні відтінки. Нерідко батьки хлопчиків скаржаться, що сини ніяк не реагують на їхні догани. Це відбувається тому, що головна інформація, яку несе батьківська догана - емоційна, а маленькі хлопчики ще не вміють сприймати цю складову мови. Для них догана батьків зовсім не несе смислового навантаження, ніякого: неможливо десять хвилин вислуховувати, що він вліз на підвіконня! Він і так в курсі: він сам туди ліз і знає, що вліз! То про що розмовляти?

Дівчатка дещо інакші - для них якраз важливі почуття та емоції дорослого. Саме їх вони намагаються вловити, прислухаючись до мови батьків. Тому робити зауваження хлопчикам і дівчаткам має сенс по-різному. Хлопчикам треба говорити конкретно і коротко. Видавати інформацію за схемою «причина-вчинок-наслідок». Виразно і не розпорошуючись, інакше на третій хвилині він «піде в себе», і ви будете насолоджуватися монологом в порожньому театрі. З дівчатками можна говорити набагато довше, але - важливо! - тихим і спокійним голосом. Зайва ваша різкість і експресивність може справити на дівчинку занадто важке враження: вона не почує нічого «за змістом», але при цьому буде відчувати себе об'єктом поганого ставлення і нелюбові.

До речі, у вираженні емоцій теж є подібна різниця, підкріплена ще й стереотипами виховання. Дівчатка частіше висловлюють емоції словами і плачем. Хлопчики - діями, і нерідко ці дії виглядають агресивними: наприклад, від великого засмучення хлопчик може накинутися на маму з кулаками, порвати і розкидати по кімнаті невдалий малюнок, і тому подібне.

Є різниця і в сприйнятті хлопчиками і дівчатками інформації. Дівчатка сприймають думки й настанови оточуючих, виражені словесно. Саме тому у батьків складається враження, що з дівчатками легше домовитися. Хлопчики, в основному, черпають інформацію з поведінки дорослих, і часто копіюють цю поведінку. Особливо слід пам'ятати про це батькам, які, наприклад, не завжди переходять вулицю на зелене світло. Хлопчикам сказати недостатньо, їм потрібно переконливо показати, як себе поводити. На жаль, ми в цьому не завжди досягаємо успіхів.

У бесіду хлопчики і дівчатка теж вступають по-різному, тому що найчастіше роблять це з різних спонукань. Хлопчики ставлять питання, щоб отримати на нього конкретну відповідь. Дівчатка, нерідко, - просто щоб встановити контакт зі співрозмовником.

У багатьох методичних посібниках, у тому числі і в літературі, призначеній для логопедів, ми зустрічаємо суворі рамки, в які при своєму розвитку повинні укладатися діти незалежно від статі.

Нейропсихологами і психологами давно доведено, що у здорових хлопчиків і дівчаток різні шляхи розвитку мозку. Отже, їм необхідні різні програми навчання.

Ось деякі факти:

-у хлопчиків дитинство триває довше, ніж у дівчаток;

-дівчатка народжуються більш зрілими на 3-4 тижні;

-хлопчики на 2-3 місяці починають ходити пізніше, ніж дівчата;

-хлопчики на 4-6 місяців пізніше починають говорити;

-до періоду вступу до школи хлопчики «молодше» дівчаток по своєму біологічному віку на цілий рік.

Фізичне виховання дітей з порушеннями слуху — один з важливих напрямків корекційно-педагогічної роботи — знаходиться в тісному зв'язку з усіма іншими сторонами виховання і навчання. Правильно організоване фізичне виховання створює основу для зміцнення здоров'я дітей, розвиває активність, підвищує працездатність, стає базою для успішного проведення корекційно-виховної роботи.
Дослідження фізичного і моторного розвитку дітей раннього і дошкільного віку з порушеннями слуху (Р. Д. Бабенкова, А. А. Катаєва, А. А. Коржова, Н. А. Рау, Л. В. Рябова, Г. В. Трофимова й ін.) виявили деякі особливості, обумовлені зниженням слуху і порушенням діяльності вестибулярного апарату, що виникли в результаті важких захворювань. У слабочуючих і глухих дітей з рано придбаними чи уродженими недоліками слуху статичні і локомоторні функції відстають у своєму розвитку. На першому році життя в глухих дітей відзначається відставання в термінах утримання голови, запізнювання в оволодінні ходьбою. Діти часто не володіють тим руховим досвідом, що є до цього часу в дітей, що чують: не вміють швидко бігати, стрибати, повзати, робити найпростіші рухи, наслідуючи дорослих. Сформовані рухи характеризуються порушенням координації, орієнтування в просторі, острахом висоти, сповільненістю і скутістю. Найбільша своєрідність у розвитку рухових якостей у дошкільників з порушеннями слуху відзначається в рівнях швидкісних якостей і рівноваги. Слабочуючі діти трирічного віку не виконують завдання на збереження статичної рівноваги, з якими справляються однолітки, що чують. Хоча в дошкільному віці в дітей з порушеннями слуху починається процес поліпшення стану рівноваги, різких змін не відбувається. Глухі діти за показниками якості рівноваги поступаються не тільки чуючим, але і сліпим, слабозорим і розумово відсталим дітям.

Багатьом слабочуючим і глухим дітям притаманні порушення дрібної моторики (рухів пальців, артикуляційного апарата), що відбивається надалі на формуванні різних видів дитячої діяльності. При виконанні багатьох рухів, у тому числі і побутових, діти з вадами слуху створюють зайвий шум, неритмічні й уповільнені рухи. Це виявляється в хибкій ході, човганні ногами, некоординованих і неспритних рухах. Спостерігається асиметрія кроків, похитування корпусу, підвищена різкість рухів. Відсутність вербального спілкування в процесі формування рухів також є однією з причин, що знижують якість рухів. Серед дітей з порушеннями слуху виділяються ті, у кого є залишкові явища ДЦП, що зв'язано з паралічами і парезами тулуба, різко обмежуючи пересування дітей у просторі. Негативний вплив на моторний розвиток дошкільників з порушеннями слуху створює великий обсяг статичних навантажень, пов'язаний -з безліччю занять у дитячому саду і будинку. Гіподинамія, на думку Г. В. Трофимової, є однією з причин недостатнього розвитку деяких рухових якостей, викликає і- збільшує порушення постави, плоскостопість у глухих і слабочуючих дошкільників. Фізичний розвиток глухих і слабочуючих дошкільників має деяку своєрідність, причинами якого є перенесені дитиною захворювання, соматичне ослаблення. У цих дітей відзначаються більш низькі в порівнянні з дітьми, що чують, показники росту, маси тіла, окружності грудної клітки, м'язова слабкість, зниження тонусу м'язів, вегетативні розлади. У групі дітей з порушеннями слуху відзначаються великі індивідуальні розходження усередині однієї вікової групи. Разом з тим, у фізичному і моторному розвитку таких дошкільників відзначаються тенденції, характерні для дітей, що чують.

Фізичне виховання дітей з порушеннями слуху спрямовано на охорону і зміцнення здоров'я, гармонійний фізичний розвиток, загартовування дитячого організму, розвиток потреби в руховій активності, формування основних рухів і рухових якостей, корекцію і профілактику порушень фізичного розвитку. У процесі роботи з фізичного виховання реалізуються як загальні з масовими дошкільними завдання, так і специфічні, обумовлені наявністю своєрідності у фізичному і моторному розвитку дітей з порушеннями слуху.

Рішення оздоровчих завдань — зміцнення здоров'я дітей, сприяння їх фізичному розвитку і загартовування організму припускають систематичний контроль за здоров'ям дітей з боку педагогів і лікарів, проведення постійних медичних оглядів, правильну організацію режиму дня в дитячому саду і будинку. Чергування різних видів діяльності, занять і відпочинку сприяє чіткій роботі організму. Режим кожної вікової групи побудований з урахуванням психофізичних особливостей дітей, у ньому регламентований час сну (11-годинний нічний сон і 1,5 — 2 години вдень), чотириразове харчування, ранкові і вечірні прогулянки (у цілому 3 — 4 години), вільні ігри дітей (близько 1,5 години), заняття. З огляду на більше (в порівнянні з масовим дитячим садком) число занять і значні статичні навантаження, особливого значення набуває контроль з боку сурдопедагога і вихователів .за зміною видів діяльності на заняттях, включення в них рухливих ігор, фізкультурних хвилинок, фонетичної ритміки

Глибоке дихання.
Зробити глибокий вдих, випинаючи живіт уперед до відчуття участі в цьому діафрагми. Тепер трохи повільніше, видихаючи повітря до втягування живота всередину
Фізичні навантаження
Найкращим способом зняття нервового напруження є фізичні навантаження - фізична культура та фізична праця. Якщо в дитини поганий настрій, їй необхідно гратися на свіжому повітрі в рухливі спортивні ігри: футбол, волейбол, теніс тощо, здійснювати велосипедні прогулянки з ровесниками, а ще важливіше - разом із батьками.
Живопис
Живопис своїм розмаїттям кольорів, світла і тіні створює особливу музику картини. Колір сам по собі, незалежно від предмета, якому він властивий, справляє на глядача особливий психофізіологчний вплив.
Художнє слово
Читання цікавої казки, оповідання сприяє зменшенню нервового напруження і заспокоює дитину.
Театр
Вважають, що він має магічну силу впливу на психіку людини.
Позитивні емоції
З давніх - давен відомо, що усмішка, жарт, гумор знімають психічне напруження і заспокоює дитину.
Музика
Людям здавна відомо про цілющі властивості музики. Російський невропатолог і В. Бехтєєв довів, що в дитячому віці нормальному, здоровому розвитку організма сприяють ніжні колискові пісніі, спокійна музика.
Спілкувуння з природою
Природа заспокоює нервову систему, робить людину добрішою. Тому прогулянки з дитиною у парку або виїзди на природу усією сім'єю - найкращі ліки від нервових перенапружень та чудовий засіб зміцнення родинних стосунків.
Гра
Гра - явище феноменальне, вона притаманна всім дітям. БЮез неї дитина не може нормально жити та розвиватись. Особливого значення набуває участь в іграх дітей та батьків під час спільного проведення відпочинку.
Дитина чесна зі своїми батьками тільки тоді, коли:
1. Довіряє їм.
2. Не боїться їх гніву чи осуду.
3. Впевнена, щоб не сталося його (її) не принизять як особистість.
4. Обговорювати будуть не її, а вчинок, який потрібно виправити.
5. Допоможуть, підтримають, коли їй погано.
6. Дитина твердо знає, що Ви на її боці.
7. Впевнена, якщо накажуть, то мудро, справедливо.

Дитина із особливими освітніми потребами потребує постійної батьківської підтримки. Підпорядкувати таку дитину загальноприйнятим правилам поведінки в суспільстві неможливо, тому треба навчитися взаємодіяти і спілкуватися з нею. Пам’ятайте, що дитина не винна в тому, що вона особлива. Особливості такої поведінки в кожному конкретному випадку зумовлені певними причинами: проблемами під час вагітності матері, ускладненням під час пологів, психосоціальними причинами (стиль виховання в сім’ї). Усвідомте, що виховання та навчання дитини з особливими потребами – це довготривалий, складний процес, що потребує Вашого уміння, терпіння, знання.
Навчіться давати інструкції: вони повинні бути короткими, не більше 3-4 слів. В іншому разі дитина просто «виключиться» і не почує Вас.

У взаєминах з дитиною не допускайте «вседозволеності», інакше дитина буде маніпулювати Вами. Чітко визначіть і обговоріть з дитиною, що можна, а що не можна робити вдома, в дошкільному закладі.

Для підняття самооцінки, віри дитини в свої можливості – хваліть її за успіхи і досягнення, навіть самі незначні.

У повсякденному спілкуванні з дитиною із особливими потребами уникайте різких заперечень, тому що такі діти є імпульсивними і відразу ж відреагують на заборону непослухом або вербальною агресією. В цьому випадку треба говорити з дитиною спокійно і стримано, бажано дати можливість вибору для малюка.

Разом з дитиною визначте систему заохочень і покарань за хорошу і погану поведінку. Визначіть систему правил поведінки дитини в групі дошкільного закладу, вдома. Просіть дитину вголос промовляти ці правила.

Старанно, своєчасно виконуйте побажання і завдання педагогів. Не нехтуйте порадами педагогів щодо необхідності консультування та лікування у лікарів–фахівців.

Намагайтеся щоденно закріплювати завдання, по можливості, в ігровій формі. Допомагайте дитині, але не виконуйте завдання за неї.

Якщо дитина втомилася – дайте їй невеликий відпочинок, або займіть її іншою діяльністю.

Не вимагайте від дитини більше, ніж вона може.

Корекція затримки психічного розвитку дітей потребує тривалої і систематичної роботи, яка охоплює всі види її діяльності. Через це дуже важливо, щоб корекційним завданням було підпорядковане не тільки заняття, а й режимні моменти, організація дозвілля дитини, де знайдуть корисне застосування різні розвиваючі ігри, відповідно до віку і можливостей дитини.

Подібні розвиваючі ігри можна з успіхом проводити й вдома, тим самим підтримуючи навчальний потенціал дитини.

Гра «Закрий!»
Мета: вчити сприймати, порівнювати, виділяти предмети схожі та відмінні за формою.
Матеріал: дві баночки контрастного розміру, маленькі та великі кульки (кришечки).
Хід:
Показати дитині дві баночки, вказати, що одна баночка велика, а друга – маленька. Потім продемонструвати маленькі і великі кульки. Великі кульки потрібно зібрати у велику баночку, а маленькі – в маленьку (показ). Після виконання завдання попросити закрити баночки відповідними кришечками.

Гра «Де звучить?»
Мета: розвиток зорової і слухової уваги, навичок орієнтування у просторі.
Матеріал: будь-яка іграшка, яка створює звук.
Хід:
Показати іграшку дитині. Поторохтіть іграшкою, щоб дитина звернула на неї увагу, а потім іграшка відводиться в сторону і знову торохтить. Дитина із закритими очима повинна вказати напрям звідки іде звук. Гра повторюється 2-3 рази.

Гра «Хто як говорить?»
Мета: спонукати дитину повторювати звуконаслідувальні слова.
Матеріал: іграшки добре відомих дитині тварин або їх зображення.
Хід:
Показати дитині по черзі іграшки, назвати їх. Запитати: Як говорить котик? (мяу-мяу ). Собака? (гав-гав) тощо.

Гра «Прищепки»
Мета: корекція дрібної моторики пальців.
Матеріал: прищепки, аркуш картону/лінійка/мотузка, силуети одягу.
Хід:
Прищепки в грі використовуються як тренажер для пальчиків.
Вирізати з паперу декілька силуетів різного одягу (кофтинка, спідниця, шкарпетки, сорочка та ін.). Попросити дитину допомогти Вам розвісити білизну на мотузку за допомогою прищіпок.
Якщо у Вас немає часу виготовити силуети – можна прищіпки чіпляти на міцний аркуш паперу чи широку лінійку.

Гра «Оплески»
Мета: розвиток фонематичного сприйняття.
Хід:
Дитина має плеснути в долоні стільки разів, скільки предметів знаходиться на столі;
Дорослий повільно ритмічно плескає в долоні – дитина повинна відтворити кількість оплесків.

Примітка: спочатку кількість предметів та оплесків має не перевищувати 3. З часом кількість і темп оплесків збільшується.

Гра «Збери фігуру»
Мета: Удосконалити вміння розташовувати предмети в спадаючому за величиною порядку; правильно називати деталі за величиною (великий, менший, найменший).
Матеріал: вирізані з картону/паперу частини сніговика, ялинки.
Хід:
Розкласти перед дитиною деталі сніговика. Запропонувати зібрати його, починаючи з найбільшого круга.

Гра «Подарунок ляльці»
Мета: закріпити поняття про колір.
Матеріал: лялька, кружки основних кольорів – білого, чорного, червоного, синього, жовтого, зеленого (по 2 шт.).
Хід:
а) Спочатку запропонує назвати, якого кольору кружок Ви даєте дає ляльці.
б) Попросіть дитину дати ляльці червоний (зелений, синій…) кружок.
в) Покажіть дитині червоний (зелений, синій…) кружок і попросіть її «Дай ляльці такий же самий кружок».

Гра «Весела пташка»
Мета: закріпити знання про розташування предметів в просторі; розуміння та вживання простих прийменників в, на, під, за.
Матеріал: дві іграшки-пташки, іграшкові меблі (шафа, стіл, стілець).
Хід:
а) Дві пташки, Ваша і дитини, літають. Дитина повторює дії за Вами.
б) Ви говорите, куди полетіла пташка – вгору, вниз, а дитина виконує дію.
в) Дія навпаки: «А зараз пташка літатиме, а ти скажеш, куди вона полетіла».
г) Запропонуйте заховати пташку за шафу, в шафу, посадити на стіл, стілець, під стілець і т. д.

Виконання простих побутових інструкцій
Мета: формувати здатність дитини розуміти часто використовувані в побуті слова, виконувати прості словесні інструкції.
Хід:
Розуміння дитиною цілісних словосполучень, які вона могла багато раз чути. Запропонувати їй виконати відповідні дії, наприклад:
- поцілувати маму;
- обійняти тата;
- пограти в ладоньки;
- закрити очі;
- помахати ручкою;
- узяти маму за руку і йти до столу і т. д.
2) Закріпити назви знайомих іграшок. З'ясувати, чи може дитина показати частини свого тіла і частини тіла ляльки або іграшкової тварини:
- Покажи зайчика, собачку, машину, ляльку.
- Візьми ляльку.
- Дай мені ляльку.
- Покажи, де у ляльки голова. А де в тебе голівка?

Гра «Де дзвенить дзвіночок?»
Мета: орієнтування в просторі відносно себе.
Матеріал: дзвіночок.
Хід:
Попросити дитину закрити очі та відгадати, де дзвенить дзвіночок, називаючи напрям відносно себе (вгорі, внизу, попереду, позаду).

Короткозорість (міопія) виникає через те, що дитина повинна тривалий час концентрувати погляд на близько розташованих предметах: зошитах, книгах, альбомах. Багаторічний досвід свідчить, що не варто рано відправляти дитину в школу, щоб не нашкодити її зору. Оптимальний вік для вступу в школу – 7 років. До цього часу очна система закінчує свій ріст і формування (у тому числі і циліарний м'яз, що відповідає за зір).
Яким має бути робоче місце дитини?
Зробіть робоче місце дитини зручним. Контролюйте свого школяра, поки він робить уроки. Привчіть його не сутулитися, ретельно слід регулювати висоту столу і стільця під ріст дитини.
Один з найважливіших моментів – освітлення кімнати. Для поліпшення попадання в кімнату природного світла регулярно мийте вікна в дитячій. Стежте, щоб штучне освітлення було досить яскравим. Під час підготовки домашніх завдань включайте верхнє світло і настільну лампу. Для правшів її потрібно розташувати зліва, для лівші – праворуч. Абажур настільної лампи не повинен бути прозорим, а потужність лампочки повинна становити 75-100 вт.
Привчайте малюка тримати підручники на відстані не менше 40 см від очей. Ця звичка в майбутньому допоможе уникнути проблем з короткозорістю.
Корисні для очей заборони
Не можна читати лежачи. Поясніть дитині, що в такому положенні очі будуть сильно втомлюватися. Також потрібно встановити заборону на ігри на приставках або планшеті під час їзди в транспорті. Результатом трясіння є постійна зміна відстані від пристрою до очей. Таким чином, зір не встигає адаптуватися, через це виявляється занадто велике навантаження на цей аналізатор.
У всіх маленьких дітей зір ще не сформований. Саме тому не рекомендується саджати біля телевізора дітей до 3-х років, краще придумати малюкові інші розваги. Далі ліміт на перегляд телепередач і роботу на комп'ютері можна збільшити до 30-40 хвилин в день. У старшому віці ця цифра може збільшитися до 3 годин, проте дитина повинна дотримуватися певні інтервали часу, через кожні 20-30 хв потрібно дати очам відпочити, а краще зробити спеціальну гімнастику.
Спосіб життя
Зміцнюйте імунітет своєї дитини. Міцний організм менше схильний до різних захворювань. Малюк повинен щодня бувати на свіжому повітрі. Різноманітні спортивні секції будуть незамінні в цьому плані. Влітку це можуть бути футбол, баскетбол, волейбол, біг і велосипед, взимку – лижі і ковзани.
Незалежно від ваших особистих пристрастей в їжі, пам'ятайте, що дитина повинна харчуватися різноманітно і збалансовано. Її раціон повинен містити достатню кількість білка (а це риба, яйця, нежирне м'ясо), кальцію (молочні продукти, горіхи, бобові) та продуктів з високою концентрацією вітамінів А, С, Е (морква, гарбуз, абрикоси, цитрусові).
Графік безперервної роботи на комп'ютері чітко регламентуйте:
- для молодших школярів – 10-15 хв в день;
- для середніх класів – 20-25 хв в день
- для старшокласників – 40 хв в день.
Здоровий сон
Дитині потрібно більше часу для повноцінного відпочинку, ніж дорослому. Слідкуйте, щоб малюк спав 10-12 годин на добу. Таким чином, очі будуть встигати відпочити і не виникне перенапруження зорового аналізатора. Не забувайте також, що дитині потрібно чергувати різні види діяльності. Складіть розклад так, щоб навчання чергувалося з розвагами, іграми або заняттями спортом. Це зміцнить не тільки зір маляти, але сприятливо позначиться на загальному стані організму.

і

Чудова погода дозволяє гуляти хоч цілий день, однак хочеться, щоб дитяче дозвілля було активним та цікавим водночас. Пропонуємо підбірку ігор, що допоможуть захопити дітей.

Підсічка
У центрі кола стає ведучий. У його руках мотузка, на кінці якої підвішений мішечок з піском. Ведучий обертає мотузку так, що мішечок ковзає по землі. Гравці підскакують над мотузкою. Хто зачепить мотузку, той заміняє ведучого.

Спритна акула
Вихователь розділяє учасників гри на групи, даючи їм назви риб. "Акула" розташовується в центрі кола ігрового поля, "риби" - у своїх колах на кромці ігрового поля. Вихователь голосно вимовляє одну або кілька назв риб, які починають бігати навколо "акули". За сигналом вихователя "акула" намагається зловити "риб", плаваючих навколо. "Риби", до яких торкнулася "акула", перетворюються в "акул" і допомагають ловити інших гравців. Гра продовжується до тих пір, поки всі "риби" не стануть "акулами". Перемагають гравці, які найбільше спіймали "риб".

Кіт і миші
У кутку майданчика креслиться коло "будинок кота". З гравців вибирається "кіт", решта - "польові миші", які розміщуються по краях майданчика в "нірках". Ведучий говорить: "Мишки, мишки, виходьте! Побігайте, потанцюйте, виходьте по швидше, спить вусатий кіт - злодій!". Мишки вибігають з норки і пританцьовують зі словами: "Та-та-та, не боїмося ми кота!". По сигналу "кіт іде!" - всі "мишки" завмирають на місці без рухів. "Кіт" крадеться до них; хто ворушиться, того забирає до себе в будинок. За командою "Кіт пішов" - "мишки" починають бігати. Повторюється 2-3 рази, потім "кіт" змінюється. Перемагає той, хто жодного разу не був пійманий, а також проявив витримку і кмітливість.

М'яч сусідові
Гравці стають у коло на відстані витягнутих рук. У 2-х гравців, що стоять на протилежному боці кола, - по волейбольному м'ячу. По сигналу обидва гравці передають м'яч один одному вправо або вліво, по колу, в одному напрямку, щоб один м'яч як би наздоганяв інший. Програє гравець, у якого виявилося 2 м'ячі. Потім м'ячі передаються гравцям, які стоять в протилежних сторонах кола, і гра починається спочатку.

Заєць і мисливець

З числа гравців вибирається мисливець і бездомний заєць. Решта гравців - зайці, креслять собі коло, і встають в усередину. Безпритульний заєць тікає, а мисливець його доганяє. Заєць може врятуватися від мисливця, забігши в будь-яке коло, тоді заєць, що стояв у колі, повинен відразу ж тікати, тому що він стає бездомним, і мисливець буде його полювати. Як тільки мисливець зловить зайця, він сам стає зайцем, а колишній заєць - мисливцем.

Британський бульдог

Діти призначають двох ловців («бульдогів»). «Бульдоги» стоять з одного боку майданчика, а всі інші - з протилежного. За сигналом одного з «бульдогів» всі гравці повинні перебігти на інший бік. Але так, щоб гравця не зловили «бульдоги». Той, кого зловлять, стає ловцем. Гра продовжується до тих пір, поки всі бігуни не перетворяться на «бульдогів».

Вище землі

Перед грою діти вибирають територію, за межі якої не можна вибігати. Потім вибирають одного ловця. Він починає ловити гравців, що тікають. При цьому діти намагаються відірвати ноги від землі (стати на лавку або камінь). У такому положенні ловець не має права їх всалити. Ловцеві забороняється підстерігати гравця, а інші не повинні залишатися з піднятими ногами більш ніж 20-30 секунд. Якщо ловець наздожене гравця, то вони міняються ролями.

Сардини

Обирається один гравець, який йде ховатися, в той час, коли решта закривають очі і рахують до 30. Потім гравці по одному йдуть шукати того, хто сховався. Хто знайшов схованку - теж залишається в ній. Мета цієї гри: як можна швидше знайти гравця, який сховався. Той гравець, який останній знаходить місце, де ховаються всі інші, йде ховатися першим.

Втримай кульку

Діти діляться на пари. Для кожної пари креслять коло діаметром 1м. Гравці встають в це коло, їм дається повітряна кулька. Вони повинні, не виходячи з кола, дути на кульку так, щоб вона піднімалася і опускалася над ними і над межами їх кола. Не можна «поправляти» траєкторію польоту кульки руками. Виграє та пара, яка зможе протриматися довше за всіх.

Горобчики

Попередньо на асфальті крейдою креслять коло. У центрі кола стоїть ведучий - «ворона». За колом стоять всі гравці, які є «горобцями». Вони встрибують в коло і стрибають всередині нього. Потім так само з нього вистрибують. «Ворона» намагається зловити «горобчика», коли той скаче всередині кола. Якщо «горобчика» все-таки зловили, то він стає ведучим і гра починається спочатку.

Слухай сигнал

Діти йдуть в колоні по одному. Ведучий подає заздалегідь обумовлені сигнали - звукові (плескаючи долонями). Наприклад: коли ведучий плескає в долоні один раз, то діти біжать, коли плескає два рази - діти сідають, коли три - діти йдуть.

«Рана від шаблі заживає. Рана від слів – ні» Х. Давуд.
Не один раз варто подумати перед тим, як вимовити якусь фразу. Особливо, це стосується дітей, життя яких тільки починається і надзвичайно важливо закласти в них віру в себе і свої сили.
Отже, до Вашої уваги фрази, які не можна говорити дитині.
1. «Давай я зроблю сама, у тебе все одно не вийде». Здається, нічого жахливого тут немає, адже ми просто хочемо допомогти дітям. Проте, таке ставлення сформує в дитини невпевненість у собі, що аж ніяк не допоможе в майбутньому.
Варто сказати: «Спробуй зробити сам, але якщо в тебе не вийде, можеш розраховувати на мою допомогу»
2. «Якщо ще раз так зробиш, я тебе покараю». Фраза, яку теж часто можна почути… Але навряд чи після неї дійсно було серйозне покарання. Дитина просто звикає до попереджень і знає, що ніякого покарання не буде. Тому, з часом, вони просто перестануть реагувати на неї. А коли після десяток попереджень Ви дійсно покараєте дитину, вона може серйозно образитись на Вас.
Варто сказати: « Я попереджала тебе про наслідки, тому не ображайся, але я змушена виконати свою обіцянку»
3. «Бери що хочеш, тільки не плач». Класична фраза, яку часто використовують батьки, аби заспокоїти дитину. Які від цього наслідки? Так, дитина заспокоїться, як тільки отримає бажане. Але зауважте, що в подальшому малюк буде завжди добиватись того, чого хоче, істериками, плачем і маніпуляціями.
Варто сказати: «Я розумію, що тобі дуже хочеться, але зараз у нас немає можливості дозволити собі це»
4. «Припини зараз же, кому кажу». Уявіть, що цю фразу сказали Вам. Ну як? Ви захотіли її виконати? У Вас покращився настрій? Навряд. Чому Ви тоді думаєте, що подібні слова будуть прийнятні для дитини? Сприймайте Вашу дитину як особистість, спілкуйтесь на рівних, щоб розвивати у ній почуття гідності і самоповаги.
Варто сказати: « Я бачу, що ти зараз засмучений. Давай поговоримо про це коли ти заспокоїшся»
5. «Невже ти не розумієш, що…». Ні, не розуміє. Дитині важко зрозуміти, чому «… так не можна», «… він маленький, уступи йому», «… таке буває у всіх» і т.п. Краще перемкнути увагу дитини (якщо це малюк) чи дати виговоритись (якщо це підліток) в ситуації, яка сталась.
Варто сказати: «Давай і щось пограємо» (для малюків); «Я готова тебе вислухати» (для підлітків)
6. «Ну хто засмучується через таке?». Знову ж таки, ніби типова фраза, яка не несе в собі нічого жахливого. Однак, і дорослі часто засмучуються через незначні речі, то що вже говорити про малюків? Просто прийміть це маленьке розчарування дитини і підтримайте її, щоб в подальшому не втратити довіри.
Варто сказати: « Я знаю, як тобі образливо. Мене б це також засмутило»
7. «Якщо ти такий нечемний, то я тебе не люблю». Жахлива фраза, яка дає дитині зрозуміти, що її люблять тільки тоді, коли вона хороша.
Варто сказати: «Ти зробив погано, але я все одно тебе люблю»
8. «Он в інших діти як діти, а у мене…». Ще одна жахлива фраза, яка може сформувати комплекс неповноцінності у Вашої дитини.
Варто сказати: «Я тебе люблю таким, як ти є.»

Що таке рівновага та координація?

Рівновага – це здатність підтримувати контрольоване положення тіла під час виконання завдання, наприклад, сидячи за столом, ідучи по колоді або наступаючи на бордюр. Для ефективного функціонування та виконання певних завдань людині необхідна здатність підтримувати контрольоване положення тіла під час статичних (нерухомих) і динамічних (рухливих) занять.

Статична рівновага – це здатність зберігати й контролювати стаціонарне положення тіла (наприклад, під час гри «Море хвилюється раз» чи «Статуя»).
Динамічна рівновага – це здатність залишатися збалансованим у русі (наприклад, під час бігу або їзди на велосипеді).
​Координація – це процеси узгодження активності м'язів тіла, спрямовані на успішне виконання рухової задачі, тобто це здатність здійснювати точні цілеспрямовані рухи.

Чому настільки важливі рівновага й координація?

Рівновага й координація, що відповідають віку людини, дозволяють їй досить успішно займатися спортом, оскільки забезпечують плавний рух тіла під час фізичних вправ (наприклад, під час ходьби по колоді або гри у футбол). У свою чергу, заняття спортом корисні для формування хорошої саморегуляції, побудови соціальних зв'язків і досягнення почуття приналежності до суспільства або певного мікросоціуму. Крім того, правильні й контрольовані рухи тіла під час виконання вправ зменшують витрату необхідної енергії та мінімізують утому.

При добре розвиненій рівновазі й координації знижується ймовірність отримання травм, оскільки дитина розвиває відповідні реакції тіла, коли це необхідно (наприклад, виставляє руки при падінні). Також вони забезпечують прийняття відповідних поз для виконання завдань, сидячи за столом, і відповідний успіх при виконанні завдань з використанням дрібної моторики.

Для правильного розвитку рівноваги й координації необхідні такі елементи:

Увага й концентрація – здатність концентрувати увагу на конкретному завданні протягом тривалого періоду часу.
Усвідомлене сприйняття тіла – знання різних частин тіла й розуміння принципів руху тіла у просторі стосовно власних кінцівок і різних предметів.
Білатеральна (двостороння) інтеграція – використання двох рук, при цьому одна з них провідна (наприклад, відкривання кришки банки; друга рука, яка не веде, підтримує й балансує банку).
Перетинання середньої лінії – здатність перетинати уявну лінію, що пролягає від носа до тазу людини, яка ділить тіло на праву й ліву сторони.
Зорово-моторна координація – здатність обробляти інформацію, отриману за допомогою очей, для контролю, керівництва та спрямування рук під час виконання конкретних завдань, таких як письмо чи ловля м'яча.
Провідна рука – послідовне використання однієї й тієї самої руки для виконання завдань, що дозволяє розвивати навички вдосконалення певних дій.
М'язова сила – здатність докладати силу для опору.
М'язова витривалість – здатність м'яза або групи м'язів неодноразово докладати силу проти опору.
Саморегулювання – здатність досягати, підтримувати та змінювати певний рівень концентрації уваги відповідно до завдання чи ситуації.
Керування положенням тіла – здатність надавати стійкість тулубу й шиї для координації руху кінцівок.
Пропріоцепція (відчуття себе у просторі) – це інформація, яку мозок отримує від м'язів і суглобів і яка розповідає йому про положення та рух тіла у просторі.
Обробка сенсорної інформації – точна обробка інформації, отриманої за допомогою сенсорної стимуляції факторами навколишнього середовища і власного тіла.
Ізольований, відокремлений рух – здатність переміщати руку чи ногу, зберігаючи решту тіла нерухомою.
​У дитини є певні проблеми з рівновагою та координацією, якщо вона:

Легко падає, часто спотикається або не може швидко «відновитись» після втрати рівноваги.
Рухається скуто, рухам тіла не вистачає плавності, гнучкості (наприклад, бігає, як «робот»).
Уникає фізичної активності (наприклад, активних ігор на майданчику, занять спортом).
Відстає на етапах розвитку (наприклад, пізно починає повзати або ходити).
Повільніше, ніж однолітки, освоює фізичні навички (наприклад, їзду на велосипеді, плавання чи лазіння по деревах).
Менш спритна, здібна, ніж однолітки, у спорті (наприклад, у командних видах спорту).
Штовхає важче, рухається швидше або порушує особистий простір інших дітей більше, ніж вони того хочуть.
Боїться нових фізичних ігор (наприклад, гойдалок) або висоти, яка не лякає однолітків.
​Коли дитина відчуває труднощі з рівновагою та координацією, ви також можете звернути увагу на такі параметри:

моторне (м'язове) планування та виконання фізичних завдань (наприклад, дитина може починати виконання із середини, а не з початку);
м'язи «мляві», при цьому тіло виглядає в'ялим, або, навпаки, м'язи надмірно напружені, тіло виглядає негнучким;
орієнтування у просторі або те, як дитина розташовує тіло у просторі (наприклад, дитина порушує особистий простір іншої дитини, не розуміючи цього);
витривалість під час виконання завдань на дрібну й велику моторику;
розвиток навичок письма – дрібні штрихи, з яких складається більшість букв, цифр і ранніх малюнків;
утримання олівця – ефективність і манера тримати олівець і рухати ним певним чином;
управління олівцем – точність, з якою рухається олівець під час малювання й письма;
дискримінацію лівої чи правої половини тіла – візуалізація відмінностей між правою й лівою сторонами тіла, при цьому домінуюча сторона тіла стає чітко видимою;
провідну руку – послідовне використання однієї й тієї самої руки для виконання завдань, що дозволяє розвивати навички вдосконалення дій;
артикуляцію – чіткість звуків мовлення й розмовної мови;
догляд за собою – самостійне вдягання та використання столових наборів;
обробку сенсорної інформації – точна реєстрація, обробка та реакція на сенсорну стимуляцію факторами навколишнього середовища і власного тіла.
​Способи та необхідні заходи для розвитку в дитини навичок рівноваги й координації

Покращення уваги до завдань і рівня концентрації як готовності швидко реагувати при втраті рівноваги.
Докладне вивчення механіки певних дій – правильне вирівнювання положення тіла для збереження рівноваги (наприклад, згинання рук у ліктях і притиснення до плечей, а не витягування вперед при повзанні).
Зміцнення «головних», великих м'язів тіла для забезпечення кращої стійкості (особливо м'язів тулуба).
Спрощення завдання для зосередження дитини на кожному русі по черзі, доки вона не буде готова до кількох рухів одночасно.
Збільшення м'язової сили для забезпечення кращого управління м'язами.
Покращення м'язової витривалості, щоби збільшити проміжок часу, протягом якого дитина може утримувати рівновагу та координацію.
Покращення обробки сенсорної інформації, щоб організм отримував та обробляв правильні повідомлення від м'язів про їхнє положення, взаємозв'язок один з одним, швидкість їх скорочення та кількість використаної сили.
Соціальні джерела мотивації – якщо друг або член родини дитини успішно займається спортом, це може мотивувати дитину займатись теж і розвивати ці особливі навички.
​Види діяльності, які можуть допомогти покращити рівновагу та координацію:

Нестійкі поверхні – ходіння по нестійких поверхнях (наприклад, по подушках, кріслах-мішках чи ковдрах на підлозі) змушує тулуб працювати над тим, щоби зберігати вертикальне положення.
Нестійкі гойдалки й рухливі ігри, підвішені сходи й канати. Коли гойдалки рухаються несподіваним чином, це змушує м'язи тіла інтенсивніше працювати.
Ходьба типу «тачки» (дитина ходить на руках, а дорослий підтримує її ноги).
Плавання – змушує тулуб боротися з опором води, забезпечуючи тим самим більш глибоке відчуття себе у просторі.
Присідання на коліна, не торкаючись рукою підлоги, підйом і передача повітряної кульки рукою іншому гравцю.
Гра у класики – вимагає від дитини зміни напрямку руху та стрибків швидко й часто.
Гра в сапера з великими стрибками (наприклад, не можна наступати на міни) – це хороше завдання для дитини на збереження рівноваги.
Велосипеди та скутери (самокати) – обидва види вимагають від дитини постійно вносити корективи у свою поставу, положення тіла для збереження рівноваги.
​Для чого необхідне лікування при проблемах з рівновагою та координацією?

Для посилення впевненості вашої дитини в діяльності із залученням великої моторики (наприклад, в іграх на дитячому майданчику, бігу, стрибках).
Для підвищення її самооцінки (щоб дитина не піддавалась остракізму інших дітей і щоб її не вибирали останньою у спортивну команду через її проблемні фізичні можливості).
Для підвищення здатності займатися спортом і впевненості в собі під час цих занять. Заняття спортом дозволяють дитині збагатити своє життя знайомством з позитивними людьми й розвивати міцні дружні стосунки з ними.
Добре розвинені рівновага й координація дозволяють дітям займатися спортом, а ми знаємо, що активні діти, швидше за все, виростають активними дорослими людьми, у результаті живуть здоровим і довшим життям.
Фізична культура – це частина шкільної програми, яка включає в себе змагання з легкої атлетики та плавання, до того ж, відвідування уроків фізкультури часто є обов'язковим. Без відповідного почуття рівноваги й координації дітям буде важко брати активну участь у заняттях фізкультурою та змаганнях.
Почуття рівноваги й координації необхідне, щоб успішно оволодівати навичками великої моторики, які дозволяють уникати травм, і, таким чином, розвивати здатність дитини займатися спортом.
​При відсутності спеціального лікування труднощі з рівновагою та координацією можуть призвести до:

соціальної ізоляції, оскільки дитина не зможе брати участь у таких групових заходах, як катання на ковзанах, верхова їзда, теніс, волейбол та інші;
низької самооцінки, коли дитина розуміє, що її навички не відповідають навичкам однолітків;
знущань, коли інші діти дізнаються про проблеми дитини;
поганих навичок дрібної моторики (наприклад, письма, малювання й вирізання), коли в дитини немає міцної основи для підтримки рухів рук і кистей;
нездатності їздити на велосипеді (або самокаті), що означає обмежені можливості для гри з однолітками, більшість з яких люблять кататись на велосипеді.
​Який спосіб лікування рекомендується при проблемах з рівновагою та координацією?

Якщо ваша дитина має труднощі з рівновагою та координацією, необхідно проконсультуватися з лікарем-ерготерапевтом, окупаційним терапевтом. Також при проблемах з навичками великої моторики доцільно проконсультуватися з фізіотерапевтом. Важливо знати, що в багатьох (але не всіх) випадках принципи ерготерапії та фізіотерапії даних проблем співпадають.

Що робити, якщо застрягли з дітьми вдома? Цей великий перелік активних заходів в приміщенні компенсує потребу ваших дітей – від малюків до підлітків – в фізичній активності.

Всі ми розуміємо, що «діти + енергія+ під замком» – рівняння, яке може дорівнювати хаосу та неминучій катастрофі. Тож пропонуємо активні ігри та заняття у приміщенні, завдяки яким ваші діти будуть рухатися та рухатися, навіть у найпохмуріші дні.

Ці ідеї не лише допоможуть боротися з нудьгою від перебування в закритому приміщенні, але й стимулюватимуть мозкову та фізичну активність, зміцнюючи тіло та звільняючи невгамовну енергію.

Ігри зі стрічкою (тейпами)
Простий рулон тейп-стрічки стане вашим новим найкращим другом, як тільки ви спробуєте ці геніальні ідеї, завдяки яким діти проявляють свою енергію різними творчими способами.

Ігри зі стрічкою у форми, букви та цифри. Використовуйте цю стрічку, щоб розмістити на підлозі різноманітні форми, букви та/або цифри. Попросіть дитину стати на улюблений елемент, а тоді давайте їй вказівки, за якими вона слідуватиме, та попаде до наступного пункту призначення. Наприклад: «Ведмідь повзе на площу», «Скакайте, як жаба до Т», «Біжіть до прямокутника». Гра тримає дитину в русі, а також допомагає вивчити форми, букви та цифри.

55 енергійних ігор та розваг для дітей вдома (адже карантин – не жарт)

Лінії зі стрічки. Зробіть 5-10 окремих ліній стрічки, кожна приблизно на відстані 30 см одна від одної, на підлозі чи килимі. Позначте першим рядок «Старт», а потім дайте дітям прості інструкції:

Довгий стрибок: подивіться, скільки ліній вони можуть перестрибнути. Нехай намагаються кожного разу побити власний рекорд. Експериментуйте з положенням рук – розмахуючись, тримаючи за спиною тощо.

Стрибок з розбігу: тепер нехай діти розганяються та стрибають. Чи зможуть з розбігу побити попередній рекорд?

Довгий стрибок назад: підвищуйте рівень складності. Тепер – стрибки задом наперед, тобто назад.

Коник: Як далеко вони можуть стрибати на одній нозі?

Дотягнутися до n-ї стрічки: наскільки далеко зможе дотягнутись їхня нога з лінії старту до якоїсь стрічки.

55 енергійних ігор та розваг для дітей вдома (адже карантин – не жарт)

Створіть трек для автомобілів. Використовуйте стрічку художника, щоб створити величезну дорожню систему для іграшкових автомобілів дитини. Мисліть ширше. Будуйте дорогу і на меблях, і на диванах та інших перешкодах. Ключовий фактор, щоб активізувати такий трек, його масштабність. Чим більший трек, тим більше основних м’язів залучатимуть діти, повзаючи з машинками по ньому.

55 енергійних ігор та розваг для дітей вдома (адже карантин – не жарт)

rnrn

Числові квадрати. Зробіть великий квадрат зі стрічки, розділіть його на 9 або більше маленьких квадратів, позначивши випадкові числа у кожному. Тепер попросіть дитину здійснити певний рух, щоб дістатись до наступного числа, наприклад «стрибок до 10», «збільшення до 3», «ковзання до 67» тощо.

rnrn

55 енергійних ігор та розваг для дітей вдома (адже карантин – не жарт)

Ігри з повітряними кулями
Діти завжди раді повітряним кулькам. Підніміть це захоплення на наступний рівень, додавши кілька «правил», і вони будуть радісно рухатися, розвиваючи свої рухові навички та спалюючи якусь частину своєї безкінечної енергії.

Проте нагадуємо, що шматочки лопнувших кульок можуть становити серйозну небезпеку задухи для молодших діток, тож подбайте про їхню безпеку та контролюйте ігри із повітряними кульками.

Не дозволяйте повітряній кулі торкнутися землі. Класична гра, якій діти раді щоразу. Правила прості – запустіть кулю в повітря, але не дайте їй торкнутися землі. Щоб ускладнити завдання для дітей старшого віку, запропонуйте їм жонглювати більше однієї повітряної кулі або грати із зв’язаною однією рукою за спиною. Нехай діти контролюють час, скільки триматимуть кульки в повітрі (і ставлять рекорди, змагаючись із собою), або ж рахують, скільки разів встигнуть вдарити кулю, тримаючи у повітрі. Гра чудово підходить для покращення сили рук та координації рук і очей.

Пінгвінова хода. Поставте повітряну кулю між колінами дитини і рухайтесь по кімнаті, тримаючи її. Ускладнюйте завдання для старших дітей, попросивши їх обійти кілька перешкод. Якщо вони загублять кульку, мають повернутися на початок гри. Для декількох дітей можна запропонувати таку команду гру, фіксуючи час, за який вони пройдуть перешкоди із кулькою, затиснутою між ногами.

55 енергійних ігор та розваг для дітей вдома (адже карантин – не жарт)

Підвішена кулька. Повісьте повітряну кулю так, щоб вона була на кілька сантиметрів вище за зріст дитини. Нехай спробують стукнути кульку рукою. Порахуйте, скільки разів поспіль вони зможуть її штовхати/стукати, без перерви та пропусків. Це дуже втомлює! Підніміть складність завдання. Чи зможуть діти підстрибувати і торкатися повітряної кулі головою? Можливо, для цього варто підвісити кульку дещо вище.

Перегони кулі подихом. Встановіть «курс» і подивіться, чи може дитина додмухати повітряну кулю аж до фінішу. Для цього доведеться робити багато армійських повзань, працюючи верхньою частиною тіла та втрачаючи багато сили цією дорогою.

55 енергійних ігор та розваг для дітей вдома (адже карантин – не жарт)

Балансування повітряної кулі. Киньте виклик дітям, чи зможуть вони збалансувати повітряну кулю на тильній стороні руки, і подивіться, як довго вони можуть це робити, перш ніж кулька впаде на землю. Ви були б здивовані, скільки вони будуть рухатися для виконання такої вправи.

Кульки на веслах. Використовуйте мухоловку, ракетку для тенісу/бадмінтону або зробіть щось подібне на «весло», використовуючи паперову тарілку та велику паличку/пластикову ложку, і нею, а не руками, грайте у всі ігри із кульками, подані вище.

Такі інструменти цікаві для балансування повітряної кулі. Нехай діти намагаються тримати свою кульку на «веслах», коли вони пересуваються через перешкоди або бігають по дому. Це зовсім непросто.

Балансування кульки ногами лежачи. Нехай діти ляжуть, піднявши ноги в повітря, і спробують врівноважити повітряну кулю на ногах. Це непросте завдання і вимагає великої концентрації. Чудова основна тренування!

Волейбол повітряною кулькою. Створіть «сітку» між двома стільцями (можна із ниток), а потім попросіть дитину вдарити повітряну кулю вперед і назад, бігаючи з однієї сторони на іншу, намагаючись утримати її над підлогою. Якщо дітей більше, попросіть їх тримати кульку в повітрі над сіткою настільки довго, скільки вони зможуть.

Хокей повітряною кулькою. Використовуйте невелику хокейну паличку або зробіть власну з картону. Завдання – перемістити повітряну кулю в ворота, якими можуть стати корзина для білизни або коробка, перевернута на бік тощо.

Веселі ігри
Одразу попереджаємо. Вам буде складно вирішити, у що грати спершу, адже усі ці ігри веселі та настільки цікаві, що і дорослі їх полюбляють.

Липка павутина. Використовуйте тейп або скотч, щоб створити сітку-павутинку в дверному отворі. Дайте дітям якусь газету, щоб вони згорталися і кидалися в цю мережу. Або проявляйте творчість та використовуйте інші легкі об’єкти, наприклад, повітряні кулі. Попросіть їх підрахувати, скільки об’єктів прилягає до кількості, скільки не потрібно для додаткових балів.

55 енергійних ігор та розваг для дітей вдома (адже карантин – не жарт)

Липкі записки на дверях. Прикріпіть липкі записки до дверей і напишіть на кожній з них літери (у довільному порядку). Зробіть лінію «старт» на певній відстані від дверей (подалі для дітей старшого віку), і попросіть дитину стояти за нею з м’яким м’ячиком, мішком з бобами, іграшкою, парою згорнутих шкарпеток. Нехай тепер звідти спробують поцілити в «A», «T» тощо. Гравці з більш досконалими цілеспрямованими та орфографічними навичками можуть спробувати складати слова з літер. А для вищої складності, якщо одна з літер буде пропущеною, нехай починаються заново! Можна ввести елемент змагання, визначивши бали або кількість очок, обмежити кількість спроб тощо.

55 енергійних ігор та розваг для дітей вдома (адже карантин – не жарт)

Боп на підлозі. Необхідно наклеїти липкі папірці на підлогу. Замість того, щоб прицілюватися вгору, дітям тепер доведеться кидати предмет просто на папірці на підлозі. Правила можуть бути ті ж самі, що і в грі «Липкі записки на дверях».

Кольорові кидки. Як і в попередній грі, розмістіть на підлозі кольорові шматочки будівельного паперу або килимки. І почніть кидати іграшки, шкарпетки тощо у нові цілі. Створіть власну оціночну систему, коли отримаєте 1 або 5 балів. Наприклад, завдання – кидати, стоячи на одній нозі, або вцілити всіма знаряддями лише у зелені килимки тощо.

55 енергійних ігор та розваг для дітей вдома (адже карантин – не жарт)

Ловець пінг-понг кульок. Візьміть пластикові чашки та кілька кульок для пінг-понгу (або будь-який невеликий предмет, який поміститься у чашці). Діти мають кинути м'яч партнеру та спробувати його спіймати своєю чашкою. Почніть з ближчої відстані між вами і поступово збільшуйте її, роблячи крок назад. Можна грати й одному – кидати м'яч у повітря і ловити його чашкою.

55 енергійних ігор та розваг для дітей вдома (адже карантин – не жарт)

Алея алігаторів. Просто розкидайте кілька «островів» або «човнів» по підлозі, використовуючи подушки, іграшки, книги тощо, а потім дозвольте дітям стрибати з одного островка на інший, не потрапляючи у «воду», де водяться голодні алігатори.

Крабова прогулянка. Навчіть дитину ходити, як краб, а потім подивіться, наскільки швидко вона зможе просуватися по кімнаті. Проведіть перегони з братами та іншими дітьми. Підвищуйте рівень складності, наприклад, дитина має тримати іграшку на голові тощо, а якщо та впаде – починай спочатку.

Перегони бавовняних кульок. Зробіть кульку з бавовни (вати). І влаштуйте перегони – ложкою необхідно переганяти кульки з однієї кімнати в іншу.

Крокет в приміщенні. Створіть власний критий крокет, використовуючи рулони туалетного або будівельного паперу. Підвищуйте складність, придумуючи активні завдання на кожен пройдений «тунель». Наприклад, як тільки м'яч пройде через тунель, необхідно зробити 15 стрибків або 2 рази збігати по якомусь маршруту.

Ланцюгова реакція. Для гри необхідні щонайменше два гравці. Перша людина починає з певного руху, чогось простого, наприклад, два стрибки, або складнішого – тримання дошки протягом 30 секунд. Наступна людина повинна повторити перший рух і додати новий. Наступна людина повторює попередні 2 рухи, додає свої. Гра продовжується, поки ланцюжок не буде розірваний (як правило, забутий). Останній, хто пам’ятатиме і повторить весь ланцюжок рухів, стає переможцем.

Картопляні перегони. Учасники мають зафіксувати картоплину між колінами, з нею пройти визначений маршрут і на фінішній лінії опустити у визначену миску або відро. Якщо картоплина впала, або якщо до неї торкаються руками, потрібно повернутися на старт і спробувати ще раз. Класна гра для великої кількості людей, коли можна розділитися на команди і проводити естафети.

Дзеркало-дзеркальце. Встаньте обличчям до дитини, тримаючи невеличку дистанцію, і починайте рухатися. Дитина має спробувати скопіювати всі ваші рухи. Підніміться і потягніться до неба. Зробіть 10 стрибків. Пробіжка на місці. Мавпячі рухи. Робіть усе весело та енергійно, і тоді вам обом буде не лише цікаво, а й швиденько спітнієте від активності. Поміняйтеся ролями та тепер копіюйте дитину. Тепер вона точно заливатиметься від сміху, і ви також.

rnrn

Літак на посадку. Зробіть паперові літачки та запустіть їх. Впав? Тепер потрібно забрати їх та повернути до стартової лінії в будь-який спосіб, окрім звичайної ходи, – біг, стрибки, повзання тощо. Нехай діти самі вигадують нові рухи та будуть творчими!

Матрац-гірка. Гарний спосіб замінити дітям дитячі майданчики, коли застряли вдома. Візьміть матрац з ліжечка, підіпріть його на ліжко або до стільця, щоб створити гірку. Тепер діти можуть підніматися вгору і ковзати вниз знову і знову. Переконайтеся, що конструкція надійна і безпечна.

Практика влучності. Встановіть якісь цілі, наприклад, порожні пляшки з-під води, рулони з паперу тощо. Попросіть дітей спробувати їх збити, використовуючи іграшкові пістолети, або кидаючи в них м'які предмети. Контролюйте дистанцію від стартової лінії до об’єктів, ускладнюйте завдання, щоб діти якомога більше рухалися.

Мисливці

Ми постійно щось губимо вдома та знаходимо. Але на відміну від нашого стану, коли невчасно (завжди) губляться ключі, гаманець та телефон, діти можуть весело пограти у мисливців.

Полювання на кольори LEGO. Улюблена гра для малюків і надзвичайно проста у виконанні. Виберіть 4 аркуші паперу різного кольору і по 10 елементів з LEGO, які відповідають кожному кольору, тобто 10 жовтих частинок LEGO для жовтого аркуша паперу. Тепер сховайте всі елементи LEGO в одній кімнаті і покладіть кольоровий папір на стіл або підлогу поруч. Запустіть годинник, і малюки розпочнуть полювання. Щойно вони знайшли LEGO, нехай покладуть на відповідний папірець. Подивіться, скільки часу знадобиться, щоб знайти усі елементи. На новому колі гри можна спробувати побити власний рекорд. а потім сховайте їх, щоб вони могли спробувати менше часу.

Коли діти стомляться шукати, хай щось збудують зі знайдених елементів.

Полювання на частини пазлів. Оберіть дерев’яні пазли. Сховайте всі шматочки головоломки і попросіть дитину їх розшукати, повертаючи кожен знайдений шматок на дошку. Ця гра змушує тіло рухатись, а мозок працювати. До того ж, діти люблять досягати мети в таких іграх. Тож коли вони все знайдуть, попросять знову все заховати.

55 енергійних ігор та розваг для дітей вдома (адже карантин – не жарт)

Полювання на літери. Попросіть дітей ходити по дому з кошиком, збираючи предмети, які починаються з кожної літери алфавіту: Я – яблука, Б – Барбі, О – олівці тощо. Дайте контрольний список літер, тобто абетку, щоб вони відмічали, які предмети вже відшукали. Запустіть таймер, щоб рухалися швидше.

Полювання на нестандартні предмети. Відправляйте дітей на веселе полювання будинком, збираючи різні предмети, які ви їм попередньо перерахували. Але загадуйте предмети весело, не навиваючи конкретну річ, а абстрактно – «улюблена іграшка для ванни», «рожева шкарпетка». Ускладнюйте завдання, загадуючи ще більш загальні категорії предметів, наприклад, «щось, що починається з літери T» тощо. Звичайно, встановіть таймер.

Полювання в темряві. Якщо у вас є кімната, в якій може бути досить темно (і безпечно), вимкніть світло, закрийте жалюзі та відправте дітей на пошуки прихованих предметів в темряві за допомогою ліхтарика. Діти шаленіють від цієї гри.

Лабіринт та смуги перешкод
Як створити власний саморобний лабіринт або перешкоди? Є ідеї! Ці ігри перевірять стратегічні навички дитини.

55 енергійних ігор та розваг для дітей вдома (адже карантин – не жарт)

Місія неможлива. Використовуючи креп-папір, паперову стрічку або нитки, створіть складний лабіринт. Встановлюйте лінії високо та низько, змушуючи дітей їх переступати, повзати тощо. Дітям сподобається така гра настільки, що точно будете повторювати.

Книжковий лабіринт. Використовує книги або інші предмети домашнього вжитку – одяг, спортивний інвентар, палиці тощо, тобто все добре спрацює. Створіть масштабний лабіринт, у якому діти будуть повзати, скакати або ходити. Чудова гра для дошкільнят, щоб працювати над їхньою просторовою обізнаністю та навичками вирішення проблем.

Смуга перешкод. Ця ідея – перевірений хіт. Створіть захопливу смугу завдань, яка включає різноманітні рухи – стрибки, повзання, врівноваження тощо. Ось декілька креативних ідей для смуги перешкод: перестрибувати обручі, стрічка для балансування, скакати між подушками (на ліжку тощо), пройтися як краб під ковдрою, натягнутою поміж двох стільців, щось перекотити, бігати, тримаючи щось у руках або на інших частинах тіла.

Гру можна робити кожен раз різною, щоб вона ніколи не старіла. Чудова гра для дітей різного віку. Можна змагатися на час.

Спортивні ігри
Ще один спосіб залучення дітей до активності – адаптація спортивних ігор, у які зазвичай граємо на свіжому повітрі, до кімнатних умов. Спробуйте скористатися цими варіантами.

Баскетбол. Якщо у вас є баскетбольне кільце вдома, то ви вже готові до гри в домашніх умовах, просто використовуйте м'який м'яч з піни. Якщо ж кільця немає, не хвилюйтесь. Просто візьміть кілька кошиків для білизни або пляжні відра, встановіть на підлозі або повісьте до дверної ручки чи гачка. Зробіть кульки-м’ячі з газети, вати, м'яких іграшок або змотаних у клубок шкарпеток.

Подивіться, хто може зробити удар з найдальшої відстані. Або використайте стрічки, щоб встановити декілька ліній старту, та фіксуйте, хто більше разів поцілить у кошик з кожної лінії. Або встановіть таймер на 1 хвилину і змагайтесь – хто якомога більше поцілить кульок у кошик.

55 енергійних ігор та розваг для дітей вдома (адже карантин – не жарт)

Фігурне катання. Виділіть ділянку підлоги для встановлення «катка». Візьміть шапку та рукавиці та зробіть вигляд, що ви ковзаєте по льоду. Щоб виглядало все це максимально реально, використовуйте паперові тарілки, в які можна стати ногами та ковзати; натягніть на ноги вовняні рукавиці, які гарно ковзають по підлозі (а діти вважатимуть це дуркуватим та веселим); ковзайте на папері, шматках тканини, простирадла або чомусь подібному.

55 енергійних ігор та розваг для дітей вдома (адже карантин – не жарт)

Боулінг. Зробіть свою лінію старту для вашої «доріжки». Кеглями стануть пластикові пляшки, паперові стакани. Використовуйте будь-який тип шарів, м’ячів, кульок, які збиватимуть ваші кеглі. Мета – збити якомога більше. Кеглі можна встановлювати як в звичайному боулінгу, так і пірамідкою тощо.

55 енергійних ігор та розваг для дітей вдома (адже карантин – не жарт)

Футбол. Встановіть зовнішні стінки воріт, використовуючи 2 конуси, пластикові стаканчики, стільці або стрічку. Використовуйте будь-який м'який м'яч та грайте!

Міні-гольф. Візьміть декілька паперових стаканчиків, покладіть їх на бік та зафіксуйте на підлозі. Можна створити цілі тунелі з шматочків будівельного паперу. Ключкою можуть стати довгі рулони обгорткового паперу, хокейні палички, поролонові труби для басейну тощо. Правила встановлюєте ви – потрібно поцілити м’яч у встановлені лунки.

Класичні ігри-змагання

Перегони з яйцями на ложці. Візьміть ложку та будь-який невеликий круглий предмет, який поміститься зверху (або якщо ви сміливі та у вас легко чистити підлогу, можете використовувати справжні яйця!). Створіть для дитини смугу перешкод. Можна починати! Чи зможуть діти пройти лінію, тримаючи яйце в ложці? Як тільки вони зможуть легко долати смугу перешкод, починайте змагатися на швидкість!

55 енергійних ігор та розваг для дітей вдома (адже карантин – не жарт)

Перегони у мішках. Оновіть цю класику, використовуючи звичайні наволочки. Нехай діти залізуть в них, тримають біля талії, і в такий спосіб проходять якийсь маршрут. Гра проста, але дітям весело та вони дійсно швидко втомлюються, виконуючи таке завдання.

Витоки здібностей дітей
знаходяться на кінчиках пальців.
В.Сухомлинський
Розвинене мовлення – найважливіша умова всебічного повноцінного розвитку дітей. Що багатша й правильніша в дитини мова, то легше їй висловлювати свої
думки, ширші її можливості в пізнанні навколишнього середовища, змістовнішими
та більш повноцінними стають відносини з однолітками й дорослими, активніше відбувається психічний розвиток. Але останнім часом спостерігається зростання кількості дітей, які мають мовленнєві порушення.
Сьогодні в арсеналі вчителів – дефектологів та вчителів – логопедів є значний
практичний матеріал, застосування якого сприяє ефективному мовленнєвому розвитку дитини. Його умовно можна поділити на дві групи:
 матеріал який допомагає безпосередньому мовному розвитку дитини;
 опосередкований, до якого відносяться нетрадиційні логопедичні технології.
Нетрадиційні методи впливу педагогів стають перспективними методами
корекційно - розвивальної роботи з дітьми, які мають порушення мовлення. Одним
із таких методів є Су - джок терапія. У перекладі з корейської мови «су» означає
кисть, «джок» - стопа. Розробником Су - джок терапії вважається корейський професор Пак Чже Ву. Вона передбачає вплив через кисті рук та стопи ніг на організм людини. Доволі цікавим є те, що в будові кисті та стопи є дивовижна подібність із будовою людського тіла. У тілі людини можна виділити тулуб і п’ять частин, які виступають – голову з шиєю і чотири кінцівки. Подивившись на свою кисть,
ми бачимо, що вона теж складається з долоні й п’яти частин, які виступають,- пальців.
Систему відповідності всіх органів тіла на кисті та стопи можна вважати «дистанційним управлінням» нашого організму. На них є точки або зони, які взаємодіють із різними ділянками кори головного мозку, тому, визначивши відповідність за
мовлення дитини, можна впливати на них із метою профілактики й корекції мовленнєвих порушень. За мовлення в людини відповідають дві зони, що знаходяться в корі головного мозку, - зона Верніке, що відповідає за сприймання мовлення, та зона
Брока, що відповідає за вимовляння звуків самою людиною.
Для стимуляції мовленнєвого розвитку необхідно впливати на точки, які відповідають головному мозку. За теорією Су – джок, це верхні фаланги пальців. Під
час Су – джок терапії основну увагу необхідно приділяти саме цим ділянкам кисті
руки, а вплив на точки які відповідають за інші органи, покращує загальний стан
організму дитини. Отже вплив на кисть дитини допомагає здійснити комплексну
корекційну роботу.
Дуже важко не погодитися з тим, що дрібна моторика пальців дитини стимулює розвиток центральної нервової системи та сприяє розвитку мовлення. Здійснюється розвиток окремих психічних функцій, які формують у дошкільнят уміння, необхідні для навчання в початкових класах.
Методи Су – джок терапії – це ефективні засоби корекції, які деталі частіше
застосовуються в спеціальній педагогіці й допомагають досягти максимально можливих успіхів у подоланні мовних труднощів дітей дошкільного віку. На тлі комплексної логопедичної допомоги нетрадиційні методи терапії, не вимагаючи особливих
зусиль, оптимізують процес корекції мовлення і сприяють оздоровленню всього організму дитини.
Су – джок терапія – це висока ефективність, безпечність, і простота, найкращий метод самодопомоги, який нині існує. За допомогою спеціальних кульок («Їжачків») та кілець зручно масажувати пальці, що позитивно впливає на весь організм,
дає змогу збільшити потенційний енергетичний рівень дитини, збагачує її знання
про власне тіло, розвиває тактильні відчуття.
Су – джок терапія має таку мету:
 нормалізувати м’язів тонус;
 опосередковано стимулювати мовленнєві зони в корі головного мозку;
 коригувати мовленнєві порушення за допомогою нетрадиційної технології Су
– джок.
Завдання Су – джок терапії:
 нормалізувати тонус м'язів, стимулювати мовленнєві зони в корі головного мозку;
 використовувати елементи Су – джок терапії на різних етапах роботи з
корекції мовлення;
 впливати на зниження рухової та емоційної розгальмованості, нормалізувати тонус;
 розвивати орієнтацію в просторі, пам'ять та увагу
Для реалізації поставлених завдань в корекційній роботі ми використовуємо
такі форми й напрями роботи:
 розвиток фонематичного слуху;
 корекція звуковимови;
 розвиток орієнтації у просторі;
 розвиток лексико – граматичної сторони мовлення;
 розвиток загальної і дрібної моторики.

Прийми
роботи Су – джок терапії
 Масаж спеціальною кулькою. Оскільки на долоні знаходиться безліч активних точок, ефективним способом їх стимуляції є масаж спеціальною кулькою,
якою дитина в пливає на пальчики, кисті, долоньки. У дитини підвищується
тонус м'язів, відбувається прилив крові до кінцівок, унаслідок цього відбувається поліпшення дрібної моторики й чутливості кінцівок. Дітям подобається
масажувати пальці й долоньки «кульками – їжачками».
 Масаж еластичним кільцем. Пружинні кільця надіваються на пальчики дитини й прокручуються по них по них, масажуючи кожен палець до його почервоніння і появи відчуття тепла. Цю процедуру необхідно повторювати кілька
разів на день.
Використовуючи Су – джок терапію, ми застосовуємо такі методи роботи:
 Взаємодія з казковими героями. Дитині пропонують програти казку, використовуючи Су – джок терапію.
 Словесні прийоми. Скоромовки, вірші, казки, оповідання, запитання.
 Ігрові прийоми. Заняття – шоу, ігрові вправи.
 Наочні прийоми. Схеми, відеоматеріали, демонстрації, ілюстрації.
 Практичні дії. Масаж кисті, стопи й пальців.
Су – джок терапію проводять поетапно:
І етап:
 знайомство дітей із Су – джок терапією, правилами використання;
 діти виконують вправи мовчки за зразком.
ІІ етап:
 закріплення знань у вправах, іграх;
 діти повторюють текст.

Рекомендації батькам щодо розвитку пам’яті у дітей дошкільного віку.

Варто знати, що розвиток уміння користуватися пам’яттю залежить від того, як забезпечується управління цим процесом. Необхідно створювати умови, що прискорюють навчання, дають можливість краще засвоїти й зберегти в пам’яті знання. Адже від неповного використання уяви вміння пригадувати погіршується.

Розвиток пам’яті насамперед залежить від зацікавленості дитини, тому варто це враховувати при підготовці та проведенні занять. Яскраві образи, цікаві нестандартні порівняння, зрозумілі дитині запам’ятовуються набагато ефективніше, ніж багаторазове повторення незрозумілих понять.

Слабка пам’ять не існує сама по собі. Це є не що інше, як слабка увага, від відсутності інтересу до матеріалу, а тому спостережливість розпорошена, спрямована одночасно на кілька предметів. Вдосконалення пам’яті вимагає постійних тренувань.

Регулярне звернення до пам’яті-уяви стає звичкою, створює умови для формування продуктивної пам’яті. Тренування не повинно бути ізольованим актом, штучним повторенням одного і того самого. Не треба надмірно лякати себе невдачами, вдосконаленню пам’яті дуже шкодить перенапруження, негативні емоції, пасивність і лінощі. Завдання крок за кроком повинні збільшуватись, а їх виконання свідчитиме про зростання тренувального ефекту.

Шановні батьки, не варто забувати, що важливою умовою ефективного запам’ятовування є дотримання певних правил:

Запам’ятовувати треба в доброму настрої й на свіжу голову, коли ще не настала втома.

Під час запам’ятовування не треба чергувати матеріал, близький за формою і змістом.

Слід обробляти інформацію для запам’ятовування, порівнюючи різні дані, спираючись на асоціації, виділяючи опорні сигнали.

Потрібно творчо застосовувати ейдетичні прийоми, штучно наділяючи інформативний матеріал смисловими зв’язками, змістом, значенням, залучаючи різні види пам’яті.

Немає поганої пам’яті, а є невміння нею правильно користуватися.

Коли ваша дитина щось вивчає, налаштовуйте її на уявлення, а не на запам’ятовування.

Не порівнюйте здібності та успіхи вашої дитини з іншими, акцентуйте її увагу на досягненнях, а не на помилках.

Не примушуйте дитину щось зазубрювати, краще разом з нею пограйте з інформацією, використовуючи вправи «Школи ейдетики»

Ви дуже швидко помітите позитивні зміни. Підвищиться й самооцінка дитини, бо кожного дня її досягнення ставатимуть кращими порівняно з днем минулим.

Розвиток процесів пам’яті у дітей
Щоб піднятися на вищий ступінь розвитку, дитина має засвоїти знання про навколишній світ, оволодіти нормами поведінки, набути певних навичок і вмінь. Все це пов’язано з роботою пам’яті. Якби людина не запам’ятовувала те, що сприймала, переживала, робила, її психічний розвиток був би неможливий
Пам’ять у дітей молодшого шкільного віку достатньо хороша. Вони легко засвоюють нове, конкретне і яскраве. Як і всі психічні процеси, пам’ять дитини тісно пов’язана з усім її розвитком. Можна було б сказати, що це період нагромадження великої кількості уявлень, які відображають те, що учень бачить навколо себе, чує з вуст учителя, від оточення, в тому числі й однолітків, старших братів і сестер, про що читає та ін. У цьому віці діти жадібно поповнюють свої враження, уявлення.

Успіх розвитку пам’яті залежить від того, як забезпечують педагоги керівництво цим процесом. Важливе значення для розвитку пам’яті учнів має передусім знання вчителем умов продуктивності запам’ятовування, відтворення та вміння керувати ними в навчальній діяльності на уроках і поза ними. (2, с.8)

Уявімо собі плоский шматок глини, що має незвичні властивості. Якщо на його поверхню надавити пальцем і відразу ж вирівняти ямку, то після обжиг глини ямка знову стає ясно помітною. Ця глина має, відповідно, властивість впродовж певного часу зберігати слід від фізичного впливу так, що при певних умовах він знову може бути відтворений. Аналогічно пам’ять в психології найчастіше визначається як здатність відтворювати в більшій чи меншій відповідності з оригіналом минулі події після зберігання їх впродовж певного часу. (20, с.12)

Кілька років тому видатний сучасний математик і кібернетик фон Нейман зробив сенсаційне повідомлення. За його розрахунками виходило, що в принципі мозок людини може вмістити приблизно 100000000000000000000 одиниць інформації. В перекладі на загальноприйняту мову це означає – кожен з нас може запам’ятати всю інформацію, що знаходиться в мільйонах томів найбільшої у світі Бібліотеці імені Леніна. (17, с.30)

Немає сумнівів, що мнемічні процеси (процеси пам’яті) займають центральне місце і в інтелектуальній сфері особистості, і в загальному психічному розвитку школяра. (16, с. 60)

Потрібно відмітити,що дослідження пам’яті людини відкриває доступ до таких галузей психіки, знання яких має виключне значення для вирішення багатьох практичних завдань. Так, наприклад, для педагога дуже важливо знати, як краще структурувати учбовий матеріал та в якій послідовності пропонувати його учням, щоб забезпечити високу якість засвоєння при мінімальних витратах часу. Але для вирішення цієї проблеми необхідно визначити закономірності організації інформації в пам’яті та її відтворення. (20, с.14)

Пам’ять та її класифікація. Визначення поняття пам’яті

Пам’яттю з давніх-давен цікавилися філософи, психологи та фізіологи, але про явища пам’яті – складні, феноменальні – ще багато потрібно дізнатися. А поки що уточнимо відоме і почнемо з визначень понять, в своїй різнобарвності доповнюючих одне одного. У Великій Радянській Енциклопедії сказано: пам’ять – це “ здатність до відтворення минулого досвіду, одна з основних властивостей нервової системи, що виражається в можливості довгостроково зберігати інформацію про події зовнішнього світу та реакції організму і багаторазово вводити її у сферу свідомості та поведінки. (6)

Радянський психолог А. Р. Лурія говорить про пам’ять: “Кожне наше переживання, враження та рух залишає певний відбиток, який зберігається достатньо довгий час і при відповідних умовах проявляється знову і стає предметом свідомості. Тому під пам’яттю ми розуміємо запис, зберігання і відтворення відбитків минулого досвіду, що дає людині можливість накопичити інформацію і мати справу зі слідами минулого досвіду після того, як явища, що породили їх, зникли”. (13, с. 42)

І ще одне визначення: “Запам’ятовування, зберігання та наступне відтворення індивідом його досвіду називається пам’яттю. В пам’яті розрізняють такі основні процеси: запам’ятовування, зберігання, відтворення і забування.” (15)

З того, шо міститься в цих визначеннях, виділимо найбільш істотне, а саме:

Явища пам’яті спричинені нервовою системою, викликаються нею, складають одну з основних її якостей, властивостей.
Будь-який вплив – події зовнішнього світу або внутрішні реакції – залишають відбиток, інформацію у сфері наших рухів, емоцій або думок.
Пам’ять забезпечує довгострокове зберігання одержаної інформації.
Те, що стало надбанням пам’яті, при відповідних умовах оживає, становиться предметом свідомості.
Процеси пам’яті – запам’ятовування, зберігання, відтворення та забування (Часто, кажучи про процеси пам’яті, говорять про сприйняття, запам’ятовування, відтворення.).
Отже, пам’ять – поняття багатозначне. З його не побутових, а наукових ознак – філософських, фізіологічних, психологічних – вчитель повинен виділити свій аспект їх розгляду – педагогічний, вирішальний у впливі на школяра при організації його складної учбової діяльності.

Головна та постійна турбота вчителя – озброювати учнів міцними знаннями, тобто у великому обсязі і надовго. Щоб школярі зберегли здоров’я та емоціональну стійкість, рівновагу, вчителю недостатньо знати тільки свій предмет і сучасну методику його викладання. Крім цього він повинен враховувати і відомості, що стосуються психіки та безпосередньо пам’яті учня. Спершу ті, що випливають вже з визначень пам’яті: будь-який вплив, що йде від вчителя, залишає відбиток в сфері почуттів, думок або рухів учня; довгострокове зберігання потрібної інформації в його пам’яті можна організувати процесом навчання; при дотриманні певних умов сліди пам’яті оживають і набута школярами інформація (знання) виявляється, актуалізується; в залежності від нервової системи (універсальних, відповідних віку, та індивідуальних особливостей школярів) мнемічна діяльність має як загальні, так і специфічні риси.

Стихійно або свідомо вчитель впливає на характер явищ пам’яті, сприяє їх правильному рухові, але буває і заважає повноцінному функціонуванню пам’яті та її розвитку. (21, с. 8-9)

Типи пам’яті

Людина з дитинства запам’ятовує, зберігає, а в потрібний час згадує і використовує засвоєні знання. З якою ж відповідальністю повинні ми відноситись до відбору тої інформації, як по її суті, так і по її кількості, яку з уроку в урок на протязі 10 років даємо школярам!

Спробуйте розібратися в пам’яті школярів! Важко знайти такого, у якого вона однозначно “погана” або однозначно “добра”. Як правило, вона різна – у чомусь гарна, у чомусь погана.

Пам’ять окремої людини індивідуальна і залежить від багатьох факторів – фізичних та психологічних. Тому кажуть, що пам’ятей стільки ж, скільки і доброчинностей.

Та все ж різнобарвність видів нашої пам’яті можна класифікувати, що, звичайно, спрощує, але в той же час і впорядковує це явище. Класифікація дає перспективну можливість вивчати феномен пам’яті.

В основу класифікації пам’яті покладені три ознаки, згідно з якими її розподіляють:

по переважанню форм психічної активності – моторній, емоціональній, образній або інтелектуальній;
по способу запам’ятовування – довільному або мимовільному;
по тривалості, строку зберігання інформації.
Об’єкти діяльності – рух, почуття, образ або слово – дали назви таким видам пам’яті, як моторна, емоціональна, образна та словесно-логічна.

Моторна пам’ять – запам’ятовування, зберігання та відтворення рухів.

(“пам’ять тіла”, “пам’ять-звичка”). Вона виражається у формуванні звичок, лежить в основі усіх практичних та трудових дій, часто непомітних, не фіксуємих людиною. Походка, манера розмовляти, сміятися, почерк пов’язані з моторними навичками.

Кажуть: “ Стиль – це людина ”, але багато що може бути змінено та покращено при самоконтролі та коректуванні системи власних рухів. Тому-то фізіолог І. С. Бериташвілі називав моторну пам’ять пам’яттю вправляння. Моторну пам’ять закріплюють та вдосконалюють природній дар та постійні тренування.

Моторна пам’ять іноді виявляється домінуючою, і вчитель на перших етапах навчання не повинен беззастережно перешкоджати тому, що деякі учні, заучуючи слова або запам’ятовуючи текст, ворушать губами. Поволі їх треба вчити діяти інакше – промовляти про себе або записувати.

“Якщо ви здатні побліднішати або почервоніти при одній згадці про пережите, якщо ви боїтеся думати про давно пережите нещастя – у вас є пам’ять на почуття ”, – писав К. С. Станіславський про емоціональну пам’ять. (19, с. 217)

Гнів і радість, відчай і надія, ненависть та любов – почуття полярні. Вже в підсвідомості оцінюється життєво важливе для нас: потрібно негайно відчувати, що нам пропонує ситуація. В цьому й полягає перша підготовча мета емоцій, і чим вони яскравіші, тим певніше діє людина, роблячи вибір між позитивними та негативними впливами, між добром та злом.

Радянський педагог і психолог П. П. Блонський на одному із зайнять зі студентами запропонував їм згадати та записати події, які вони пережили в поточному році, а потім в своєму житті до інституту. Чотири п’ятих спогадів в першому випадку стосувалися подій, що викликали сильні емоції. В другому випадку майже всі спогади відносились до емоціонально пережитого.

Емоціональна пам’ять адаптує нас до того, що відбувається, відвертаючи увагу від поганого і скеровуючи до доброго – для здобуття настрою, що допомагає роботі, творчості.

Сила емоціональної пам’яті у людей неоднакова. Емоціонально бідні не можуть відтворити пережиті почуття, більшість людей відтворюють їх у певному ступені, артистичні ж натури (про них-то й писав Станіславський!) не тільки сприймають гостро свої почуття та почуття інших, але й яскраво запам’ятовують пережите. Не вигадані розповіді про Флобера, який разом зі своєю Еммою Боварі відчував у роті отруту, про Тургенєва, який голосив через смерть Базарова.

Ще один вид пам’яті – образна, або наглядна, вона оперує уявленнями – образами предметів, сформованими в нашому досвіді. У відповідності з модальністю – набуттям уявлень з різних сенсорних сфер – образна пам’ять поділяється на зорову, слухову, осязальну, обоняльну, вкусову. Найбільш розповсюдженою у більшості людей є зорова та слухова пам’ять. Дотику, нюхова та смакова пам’ять (підтверджуючи нашу феноменальну пластичність та вправність) інтенсивно розвивається у зв’язку з особливими умовами діяльності – у дегустаторів або при компенсації недостаючої зорової, слухової пам’яті у сліпих або сліпоглухих.

Вражаючого розвитку пам’яті на основі неспецифічних для нас видів психічної діяльності досягла О. С. Скороходова, радянський вчений в галузі дефектології, педагог, літератор, кандидат педагогічних наук (з психології), яка у п’ятирічному віці втратила зір та слух.

Подібно О. С. Скороходовій, після спеціального навчання, живуть та працюють і інші сліпо-глухі, при раціональному переключенні їх на збережені у них структури образної пам’яті – осязальну, смакову, моторну.

Чудова образна пам’ять – особливий дар художників, музикантів, письменників.

Чуйне, уважне ставлення вимагається від вчителя до особливо сприймаючих дітей. За зовнішньою неуважністю, заглибленістю всередину себе, часто приховується вразлива, тонко відчуваюча натура. Тому є неприпустимим такий спосіб впливу на трохи відрізняючогося від багатьох учня, як натиск, крик. Таке часто призводить до важких колізій і навіть до конфліктів. Вчителю необхідно мати доброзичливість і такт для включення дитини в активну учбову діяльність.

Моторна, емоціональна та образна пам’ять в своїх особливих формах притаманна і тваринам. Специфічно людська пам’ять – словесно-логічна, змістом якої є наші думки та мова.

Словесно-логічна пам’ять – це не просто запам’ятовування, а переробка словесної інформації, виділення з неї найбільш суттєвого, відхилення від другорядного, несуттєвого, і збереження в пам’яті не безпосередньо сприймаємих слів, а тих думок, які ними виражені. В основі словесно-логічної пам’яті завжди лежить складний процес перекодування повідомляємого матеріалу, пов’язаний з відстороненням від несуттєвих деталей і узагальненням центральних моментів інформації. Ось чому людина, запам’ятовуючи зміст великої кількості матеріалу, одержуємого з усних повідомлень та прочитаних книг, одночасно є неспроможною утримати в пам’яті його буквальне словесне вираження. А. Р. Лурія, даючи визначення і характеризуючи словесно-логічну пам’ять, розкриває її “технологію”, принцип дії, в якому здійснюється можливий для нас відрив вже не тільки від реальності, але й від того, що дано у вигляді її образних уявлень.

У аборигенів Австралії були виявлені знамениті “жезли вісників” – палички з зарубками у вигляді кружечків, клинишків. Рятуючи від провалів у пам’яті, вони виконували роль своєрідного конспекту або плану повідомлення, тезисів. Подумки рухаючись від зарубки до зарубки, вісник згадував все повідомлення і в потрібний момент відтворював його повністю, без пропусків. В Північній Америці діяли іншим чином: індіанці одного племені носили на поясі пакунок з пахучою речовиною. При запам’ятовуванні чогось особливо важливого вони відкривали пакунок та вдихали її запах. А потім, відкриваючи цей пакунок, могли довільно, за своїм бажанням викликати з пам’яті події, думки або переживання, пов’язані з цим запахом. Так вже на ранніх етапах розвитку суспільства утворювались “опори” пам’яті, що організовували мнемічну діяльність, і людина виходила за межі безпосередньої (мимовільної) пам’яті, при здійсненні якої відсутні спеціальні наміри що-небудь запам’ятати або пригадати, і здобувала довільну пам’ять, засновану на спеціальних мнемічних діях. (21, с. 11-15)

Те, що ми сприймаємо, може зберегтися в нашій пам’яті і в тому випадку, коли перед нами не стоїть завдання запам’ятати це. Така форма запам’ятовування має назву мимовільного запам’ятовування. Для нього характерна не тільки відсутність наміру запам’ятати даний матеріал, але також і те, що ми не вдаємося при цьому до якихось засобів та прийомів, сприяючих його запам’ятовуванню. Сприйняте нами зберігається наче саме по собі.

Коли ми здійснюємо ту чи іншу діяльність, у нашій пам’яті закріплюється певний матеріал, хоч ми й не докладаємо особливих зусиль та не вдаємося до спеціальних прийомів, щоб запам’ятати його. Припустимо, що ми намагаємося якомога краще розібратися у змісті статті, що нас цікавить. Ми слідкуємо за думкою автора, з’ясовуємо основні думки статті, зіставляємо з тим, що нам вже відомо в цій галузі і т.ін. Ця напружена розумова робота над матеріалом сприяє його запам’ятовуванню: зміст статті може досить добре закріпитися в нашій пам’яті не дивлячись на те, що ми не ставили перед собою завдання запам’ятати його. Результатом несвідомого запам’ятовування є, зокрема, наші спогади про минуле. Ми можемо згадати багато з пережитого нами, хоча в той момент, коли ці події відбувалися, ми зовсім не збиралися запам’ятовувати їх.

Разом з тим, далеко не все, що ми сприймаємо, закріплюється в нашій пам’яті. Сприйняти – ще не означає запам’ятати. Спеціальне опитування значної кількості людей продемонструвало, що звичайні об’єкти, які ці люди бачили сотні й тисячі разів, не збереглися в їхній пам’яті. Шпалери кімнати, в якій жили опитувані, фасад будинку та ін. вони не змогли змалювати по пам’яті скільки-небудь точно, а на питання відповідали невпевнено, хоча ці об’єкти постійно були в них перед очима.

Нерідко для закріплення матеріалу в пам’яті необхідно, щоб перед людиною стояло пряме завдання – запам’ятати даний матеріал. Це завдання визначається соціальними вимогами, що ставляться перед людиною.

Так, завдання, що стоїть перед учнями – запам’ятати певні відомості з учбової програми, випливає з вимоги, щоб школяр оволодів знаннями.

При постановці завдання у людини виникає намір запам’ятати матеріал. Намір полягає в загальній готовності людини діяти певним чином, в даному випадку – якомога краще запам’ятати те, що вимагається. Виникнення наміру є лише початковим моментом процесу свідомого запам’ятовування. Головний чинник – здійснення наміру. Так, наприклад, коли перед нами ставиться завдання запам’ятати текст якомога точніше, намір реалізується шляхом використання цілої серії засобів та прийомів, що сприяють точному запам’ятовуванню. Ми не задовольняємося лише тим, що відмічаємо, на які розділи поділяється стаття та яка її головна думка. Ми виділяємо логічний центр в кожному реченні, для того, щоб у подальшому, спираючись на нього, можна було б відтворити ціле речення. Інколи ми намагаємося відмітити початкові слова фраз, поєднювальні частки, яскраві вирази. Вони є своєрідними опорними пунктами, що сприяють точному запам’ятовуванню текста.

Запам’ятовування, для якого характерна наявність завдання запам’ятати та використання різних методів і прийомів, направлених на якомога успішніше закріплення матеріалу в пам’яті, називають довільним запам’ятовуванням.

Виділяють особливу форму довільного (свідомого) запам’ятовування – заучування. Воно здійснюється в процесі багаторазових повторень. При заучуванні особливу роль має завдання, а також способи та прийоми, що слугують якомога кращому закріпленню матеріалу в пам’яті. Заучування необхідно тоді, коли потрібно запам’ятати матеріал з великим ступенем точності та зберегти його в пам’яті на довгий час.

В процесі учбової роботи велике місце займає свідоме запам’ятовування. Коли вчитель повідомляє та пояснює учням новий матеріал, вони зосереджують на ньому увагу, намагаються зберегти в пам’яті повідомлені їм відомості. Коли учень готує уроки вдома, він ставить перед собою завдання якомога краще запам’ятати матеріал, що йому задано. В тому чи іншому випадку він вдається до таких прийомів та засобів, які сприяють точному закріпленню в пам’яті вивчаємого матеріалу.

Зрозумівши зміст статті, школяр розбиває її на окремі частини, виділяє основні думки, відмічає зв’язок між ними та ін. Він контролює себе, перевіряє, чи все добре запам’ятав, і тоді зосереджує зусилля на тих місцях , які являють собою найбільші труднощі для запам’ятовування. Коли потрібно вивчити вірш, формулювання закону чи правило, школяр свідомо намагається досягти точного, дослівного запам’ятовування. (11, с. 17-19)

Незалежно від модальності, або від ступеню зв’язку з волею та мисленням, пам’ять класифікують і як процес, протікаючий в часі та маючий дві стадії – короткочасну та довгочасну. Виходячи з того, що під пам’яттю ми розуміємо запис, зберігання та відтворення слідів колишнього досвіду, який дає змогу людині накопичити інформацію та мати справу зі слідами колишнього досвіду після того, як явища, що їх викликали, зникли, А. Р. Лурія визначає короткочасну пам’ять як стадію, “коли сліди виникли, але не стали міцними”, довгочасну пам’ять – як стадію, “коли сліди не тільки виникли, але й настільки зміцніли, що могли існувати довгий час і чинити опір побічним впливам”. (13, с.52)

Порівняно недавно почали говорити ще про оперативну пам’ять, пов’язану з процесом швидкої переробки великого обсягу інформації.

Короткочасну пам’ять іноді називають верхівкою пам’яті, псевдопам’яттю, тому що без зміцнення, консолідації слідів минулого воно, як і скороминуче сьогодення, не стає нашим набутком. (21, с. 16)

Ведучи розмову про короткочасну та довгочасну пам’ять, спеціально торкнемося ситуації, яку можна визначити прислів’ям: “не в коня корм”, коли нічого не зберігається передусім у короткочасній пам’яті. Тому вже з моменту сприйняття знань школярами вчитель повинен спрямовувати свої зусилля на те, щоб необхідні відомості були зафіксовані спочатку в короткочасній, а потім і в довгочасній пам’яті школярами міцно, в оптимальному розмірі і точності. Говорячи про організацію процесу засвоєння знань, гармонічний розвиток короткочасної і довгочасної пам’яті школярів, не можна обійти увагою і прислів’я: “Повторення – мати вчення”. Не примушуючи до тупого, механічного повторення, необхідне постійне оживлення в пам’яті різними шляхами організованого вивчаємого матеріалу і повернення до нього у відповідності з особливостями природи пам’яті, зокрема з її розділенням на короткочасну і довгочасну.

Л. В. Занков, працюючи над створенням своєї методичної системи початкової освіти, серед її типових педагогічних якостей, особливо виділив таку, як процесуальність, пов’язану з механізмами пам’яті. “Згідно процесуального характеру нашої методичної системи, кожний відрізок учбового курсу входить в якості залежного елементу в органічний зв’язок з іншими елементами. Як це показано експериментально, справжнє пізнання кожного елементу весь час прогресує по мірі оволодіння іншими, наступними елементами предмета і усвідомлення відповідного цілого, аж до всього учбового курсу і його продовження в наступних класах”. (14, с. 404)

Закінчуючи розгляд явищ пам’яті, відмітимо ще й те, що їй притаманні також розбіжності в швидкості запам’ятовування, його міцності, розмірі та точності.

При всій складній різноманітності показників, поєднання яких доходить до унікальності й неповторності пам’яті кожного, єдине й визначальне полягає в тому, що у неї є домінуючі характеристики. Вони обумовлені особливостями діяльності, що здійснюється й направлена на досягнення поставленої мети.

З двох людей з рівними природними даними й однаковим життєвим досвідом краще пам’ять у того, хто постійно її вдосконалює в своїй безпосередній діяльності. Тому-то й кажуть: “ Секрет гарної пам’яті в наших руках ”. (21, с. 18-19)

Процеси пам’яті

Окремі уроки присвячені перевірці знань учнів та закріпленню в їх пам’яті пройденого матеріалу. Ставлячи перед учнями певні питання, вчитель досягає того, що відповідний розділ програми буде повторений.

Якщо розглянути діяльність учнів на уроці з точки зору психології пам’яті, можна ясно побачити своєрідність окремих процесів пам’яті та зв’язок між ними. Кожне питання вчителя викликає відтворення учнем певних знань з пройденого матеріалу. Деякі частини відповіді учня відтворюються достатньо повно та точно, інші – з помилками. В деяких випадках відтворення відбувається без вагань, в інших – відчувається невпевненість.

В цих явищах ми знаходимо риси, що визначають відтворення як один з основних процесів пам’яті. Він не зводиться до того, що у свідомості спливає в незмінному вигляді матеріал, що був “записаний” до пам’яті школяра. При відтворенні матеріалу можливі відхилення від сприйнятого оригіналу. Учень не вичікує, поки потрібний матеріал спаде йому на думку: він діє, він шукає те, що потрібно відтворити в даному випадку – те, що відповідає питанню вчителя. В учня є відповідне ставлення до відтворення їм матеріалу: впевненість в правильності відтворення або ж вагання, невпевненість.

Необхідною умовою правильного відтворення школярем засвоєних знань є їх зберігання в пам’яті. Але далеко не все, що запам’ятовував школяр, зберігається в його пам’яті. Частину матеріалу він забуває. Забування виявляється в тому, що учень не може пригадати засвоєного матеріалу або його окремих частин, а також у тому, що цей матеріал викривляється. Зберігання засвоєних знань в пам’яті школяра неможливо уявляти собі як звичайне перебування їх у такій собі “коморі” до того часу, поки вони не будуть добуті звідти. Після того, як школяр запам’ятав даний матеріал, він проходить подальші розділи учбового курсу, накопичує знання з інших предметів. Подальші надбані знання приводяться до зв’язку з тим, що було засвоєно раніше, матеріал, що зберігається в пам’яті, тепер вже набуває іншого змісту.

Визначального значення для зберігання матеріалу в пам’яті та його правильного відтворення має якість запам’ятовування.

Отже, ми бачимо, що основні процеси пам’яті - запам’ятовування, зберігання та відтворення – при всій своєрідності кожного з них, нерозривно пов’язані один з одним.

В будь-якій діяльності людини можна побачити в тому чи іншому вигляді процеси пам’яті. Оволодіння основами наук було б неможливим, якби учні не були б здатні запам’ятовувати знання. Ми можемо користуватися засвоєними знаннями завдяки тому, що вони зберігаються в нашій пам’яті та можуть бути поновлені в свідомості тоді, коли це буде потрібно. Неможливо мати гарну освіту та добре володіти матеріалом з різних галузей людської культури, не маючи розвинутої пам’яті. Пам’ять є необхідною умовою накопичення досвіду, а також формування свідомості людини. Якби в нашій пам’яті не зберігалось те, що було пережито, кожний з нас кожну хвилину починав би життя спочатку, все було б для нас постійно новим, незнайомим. (11, с.6-7)

Оцінити поведінку дитини, як гіперактивний, можна по наступним стандартним ознаками:

надмірна рухова активність, яка вкрай висока в контексті очікуваної в цій ситуації і в порівнянні з іншими хлопцями однакового віку і розвитку,
починається рано, в більшості випадків до шести років,
має велику тривалість,
спостерігається не тільки вдома, але і в школі, і в лікарні, і на вулиці та ін.
Гіперактивність

Гіперактивність проявляється, як правило, в ранньому дитячому віці. Вже на першому році життя дитина весь час крутиться, здійснює велику кількість зайвих рухів, через що його важко улодіть спати або нагодувати.

Фізичне виховання дітей з гіперактивністю

Таке виховання робить дитину з гіперактивністю спокійніше. Сон стає нормальним, формується правильна координація рухів, відновлюються поведінкові реакції.
Фізичне виховання дітей з гіперактивністю необхідно проводити строго під контролем педіатра. Обов’язково обговоріть з фахівцем, які вправи підходять саме вашому малюкові і що потрібно прибрати або додати. Але це не означає, що фізичні заняття повинні бути тільки в спеціальних залах і по годинах. Заняття на дачі або будинку будуть набагато полезенее. Фізкультура буде ефективна тільки лише при тривалих і регулярних заняттях.
Перевантажувати дітей не можна, тому варто обмежувати завдання з підвищеною рухливістю. Не забувайте про те, що навіть мінімальне досягнення і зусилля повинне бути обов’язково заохочено і відзначено.

На першому році життя необхідно використовувати рефлекторні, пасивно-активні і пасивні рухи.
На другий році — ходьба, повзання, повільний біг, вправи на рівновагу, загальнозміцнюючі гри.
На третьому році — необхідно більше використовувати ігрові вправи, вправи спрямовані на моторику пальчиків і загальнозміцнюючі вправи.
На четвертому році — слід застосовувати складні вправи і ставити перед дитиною конкретні цілі: довести вправу до кінця або зупинитися за сигналом. В цей же час потрібно поступово замінювати показиваніе гімнастики на пояснення.
На п’ятому році — можна вже застосовувати такі прогулянки, їзду на велосепеде, біг і продовжувати загальнозміцнюючі вправи. Діти на цьому етапі повинні розуміти зі слів, що треба робити і давати самостійну оцінку своїм діям.
На шостому році необхідно почати вправи, які будуть розвивати тулуб і кінцівки.
На сьомий рік — застосовуйте вправи, які спрямовані на розвиток узгодженості рухів, наприклад: лижі, ігри з м’ячем і плавання.
По мимо вищеперелічених вправ включайте у фізичне виховання заняття, які розвивають слухо-моторну і зорово-моторну координацію, і звичайно ж, здатність дитини орієнтуватися в просторі і тренувати пам’ять і увагу. Також включіть завдання на оригінальність, кмітливість, точність, і особливу увагу зверніть на вправи, які спрямовані на розвиток міжпівкульних взамосвязей.

Для того, щоб гіперактивна дитина спокійніше і уважніше був на уроках і в дитячому садку, приділіть ранкові години, які передують занять, фізичним навантаженням. Як показує практика, після двох або однієї години фізичних навантажень гіперактивні діти здатні до концентрації уваги, спокійніше сидять на уроках, краще засвоюють матеріал.
Крім щоденних фізичних вправ доцільно буде записати дитину в спортивні секції, які вимагають великого фізичного навантаження.

Сотніченко Алена Миколаївна

Особливості педагогічного карантину —
як подолати стрес
Поради психолога

Так сталося, що для одних карантин став незапланованою відпусткою, а для інших, навпаки, потрійним навантаженням. І якщо на передньому краї боротьби за майбутнє опинилися медики, на другому — вогнеборці, то третій фронт, значно менш помітний оку, тримають учителі.

Учителі — третя передова
Учителі опинилися в ситуації, коли їм по суті доводиться опановувати нову спеціальність. Причому в авральному режимі, не збавляючи швидкості й не втрачаючи якості. Насправді це важка і вкрай стресова ситуація, тим паче в умовах, у яких це відбувається. Адже за поєднання цілої низки обставин маємо множинний стрес і множинну кризу.

Тривожність, що нині панує в Україні та у світі, наявність загрози — це безумовний стрес. Другим стресом є карантин з його суворими обмеженнями зовні та необхідністю переглядати умови співіснування з близькими у власному помешканні.

З одного боку, до наших домівок увірвалося те, що раніше існувало переважно поза ними: робота, навчання, керівництво, безліч інших контактів.

З іншого, існує відчутний дефіцит соціальних контактів і підтримки, яку можна було б отримати від живого спілкування. Це також стрес.

Професіонали цього фаху зараз потребують значної підтримки.

Підтримайте себе — психологічні рекомендації
Дистанційна робота — це нелегко

Доволі стресовим є процес організації роботи з дому, особливо в невеликому просторі, за наявності дітей, якщо треба ділити продуктивний час і простір. Додамо ще сюди необхідність опановувати нову технологію, необхідність адаптувати до неї матеріали, зрозумілу невпевненість у власній обізнаності, вимоги керівництва, незадоволення з боку батьків і при цьому необхідність зберігати драйв і позитив — і ми отримаємо досить типову ситуацію, у якій опинилися сьогодні вчителі.

Найголовніше — здоров'я. Нинішня ситуація — це не час для нових досягнень та завищення планок. Основне завдання нині — максимальне збереження фізичного та психічного здоров'я, стабільного стану та ресурсу.

Наше становище — це марафон із туманними перспективами, який неможливо подолати разовим напруженням сил. Тому важливо розставити пріоритети, дещо знизити планку вимог до себе й оточення.

Дозвольте собі бути неідеальними. Дистанційне навчання — це не просто навичка користуватися певною апаратурою (що також буває непросто).

Це новий формат спілкування з аудиторією, який дуже відрізняється від звичного.
Це нові способи подання матеріалу та утримання уваги слухачів, інші шляхи мотивування, маємо нові можливості щодо контролювання процесу та отримання зворотного зв'язку.
Та для багатьох це доволі виснажлива робота — саме через відсутність живого контакту.
Комусь така форма роботи припаде до душі, а хтось зробить висновок про те, що це не для нього/неї. І це нормально — адже всі ми різні.

Нинішній формат навчання не обирали ані вчителі, ані учні. Для всіх це незвично і складно. Тому основне завдання для всіх — адаптуватися, а це потребує зусиль і часу.

Окресліть кордони. Віртуальний зв'язок підступний тим, що він постійний. Ми не можемо переключитися, як це робимо це, коли йдемо з роботи додому. Цілодобова доступність через чати, соцмережі, повідомлення тощо — це важко, це спричинює відчуття постійного напруження і повсякчасного вторгнення.

Варто уникати такої доступності, якщо є така можливість: вимкнути звукові сигнали повідомлень та обмежити час ділового спілкування.

Допоможіть собі!

Залучіться підтримкою батьків. Конструктивний діалог з батьками допоможе якнайкраще підлаштувати дистанційне навчання під можливості родин. У нинішній ситуації ми всі в одному човні, у кожної сім'ї свої проблеми. Добре, якщо у вашому класному колективі вже є звичка відверто й толерантно говорити про проблемні моменти.

Спільний чат або конференція в Zoom, де ви зможете обговорити всі питання без взаємної агресії та незадоволення, полегшить процес і сприятиме взаєморозумінню.

Значно краще, коли вчителі та батьки не є конкурентами або перекидачами "гарячої картоплі", а є партнерами, які з розумінням ставляться до проблем одне одного. Ви можете розповісти, які маєте труднощі у викладанні, а у відповідь почути, що заважає вашим учням працювати. Так ви підлаштуєте свої вимоги, а батьки дізнаються, чого ви очікуєте від дітей.

Попіклуйтеся про себе. Не забувайте про свої власні емоційні потреби. Можливо, це бажання усамітнитися, розслабитися, поспілкуватися. Варто намагатися задовольняти ці потреби — хоча б трохи.

Залиште до кращих часів висування до себе суворих вимог і покарання себе за помилки. Розглядайте все, що відбувається зараз, як корисний досвід і сходинки власного розвитку. Знаходьте час на турботу про себе й тіште себе приємними дрібничками.

Колись цей час стане спогадом, а зараз ми маємо пережити його з найменшим стресом.