Новини

Дитина з особливостями психофізичного розвитку - не пасивний член суспільства, а особистість, яка має право на задоволення власних соціальних потреб: на повноцінну освіту, відпочинок, працю, створення сім'ї, пенсійне забезпечення, доступ до культурних цінностей. Тому питання особистісного розвитку дитини з особливостями психофізичного розвитку привертає велику увагу батьків, педагогів, психологів, дефектологів. З огляду на це ведуться пошуки чинників, що сприяють успішному вихованню та навчанню маленької особистості та запобіганню труднощів її адаптації. Основну роль у вихованні дітей з особливими освітніми потребами відіграють саме батьки, що важливою функцією сімейного виховання є пробудження та підтримка в дітях прагнення навчатися.

У чому ж полягає вплив сім'ї і школи на успішне навчання особливої дитини?
Сучасна школа дає дитині наукові знання і виховує свідоме ставлення до дійсності, а родина забезпечує практичний життєвий досвід, виховує вміння налагоджувати дружні стосунки з ровесниками, дотримуватися позитивної соціальної поведінки, справедливості. Важливим є рівень психологічної зрілості дитини, що характеризується високим ступенем розвитку таких якостей і процесів, як:
сформованість прийомів ігрової діяльності;
розвиток соціальних емоцій і достатній рівень морального розвитку;
розвиток уяви;
достатній рівень наочно-образного мислення, пам'яті, мовлення, уваги, спостережливості;
адекватна самооцінка.
Важливо, щоб педагоги і родина виховували в особливого вихованця навички:
сприймати й оцінювати себе як повноцінну особистість;
усвідомлювати й відображати особисті почуття та бажання;
визначати своє місце в колективі;
адекватно реагувати на помилки та невдачі;
приймати рішення;
розв'язувати конфлікти позитивним шляхом;
позитивно сприймати інших дітей та спілкуватися з ними.
І батьки, і школа завжди можуть знайти можливість для формування пізнавального інтересу в особливих школярів. Перш за все потрібно сформувати позитивне ставлення до діяльності, розкрити її зміст, потім залучити дітей до розв'язання практичних та пізнавальних завдань; у ході роботи обов'язково підкреслити досягнення дітей, підбадьорювати та підтримувати інтерес постановкою все нових і нових завдань та питань.
Якщо стане помітно, що особливі школярі не цікавляться навчанням та навчальними предметами, то спершу потрібно з'ясувати, чим іншим цікавляться, яке коло інтересів. Це важливо знати, щоб виховувати пізнавальні інтереси на основі вже наявних та запобігти нерівномірному розвитку здібностей.
Якщо особлива дитина зазнає труднощів у навчанні, то можна скористатися такими порадами.
При появі у дитини труднощів в оволодінні письмом:
1. Важливо вчасно помітити, що дитині важко писати, можна самому, а краще з педагогом, проаналізувати, в чому утруднення: поганий почерк, повільне письмо, недописування, неправильне написання літер, порушена диференціація звуків тощо.
2. Звернутися до дитячого психолога, дефектолога чи логопеда.
3. Отримавши у дефектолога, логопеда рекомендації та певні завдання, потрібно виконувати їх разом з дитиною щодня по 20-25 хвилин.

Які ж можна дати рекомендації батькам щодо подолання у дітей труднощів у набутті навичок читання?
Постійно приділяйте увагу розвитку зв'язного мовлення, збагачуйте словниковий запас, слідкуйте за правильністю вимови звуків.
Своєчасно звертайтеся до логопеда при порушенні вимови звуків та утрудненні в опануванні навичками читання.
Доброзичливо, а не насильно прилучайте дитину до читання.
Необхідно обов'язково сформувати у дитини потребу та бажання читати. Для цього корисно пропонувати книги, які їй цікаві. Не наполягати, щоб дитина читала тільки вголос. Корисно щоденно читати вголос всього кілька хвилин для відпрацювання темпу та закріплення навичок читання. Добре заохочувати дитину та переконувати її, що труднощі в оволодінні навичками читання можна та потрібно подолати.
Виховання та розвиток кожної дитини відбувається за певних умов і під впливом інших осіб. Кожному, хто виховує дітей з особливими потребами, завжди треба пам'ятати слова великого вченого І. Павлова: "...Ніщо не залишається непорушним, а все завжди може змінитися на краще. Аби тільки були створені відповідні умови " .

Керувати почуттями та емоціями – це непросто. Це надзавдання насамперед для нас, батьків. Дуже важливо вміти навчити цьому дітей і бути поруч, коли ми їм потрібні.
РОЗВИТОК МОЗКУ
Частина мозку, яка робить нас раціональними мислителями, регулює емоції, допомагає нам думати перед тим, як діяти і приймати вірні рішення, стає повністю розвиненою віці 25 років. Однак частина мозку, яка контролює наші сильні емоції, повністю сформована з народження. Ось чому сказане маленькій дитині «Ні» часто призводить до істерики. Вони засмучені і здатні відчувати це засмучення. Але діти ще не в змозі думати, перш ніж реагувати, приймати рішення, раціоналізувати чи регулювати ці емоції. Насправді вони, мабуть, навіть не знають, що це таке. Їх інстинкти починаються з мінімальної провокації.
Завжди існує прямий зв’язок між тим, як почуваються діти, і тим, як вони поводяться. Коли діти почуваються добре, вони будуть поводити себе добре. Як ми можемо навчити їх почувати себе добре? Приймаючи і допомагаючи їм справлятися зі своїми почуттями. (Адель Фабер)
1. Слухайте уважно!
Перш за все, якщо Ви плануєте допомагати дітям керувати своїми почуттями, Ви повинні слухати їх уважно на 100%. Неприємно ж, якщо Ви намагаєтесь поговорити з ким-небудь, а їх увага приділяється чомусь іншому – наприклад, телефонам, телевізору, іншим завданням. Дітям набагато простіше говорити про свої проблеми та почуття з батьками, які повністю слухають їх. Поверніться і подивіться на свою дитину, опустіться на рівень очей. Якщо потрібно, знайдіть тихе місце.
Вам не обов’язково щось говорити. Іноді все, що потрібно дитині, співчутливо слухати. Утримайтеся від того, щоб запитувати, звинувачувати або давати поради…. Вони хочуть, щоб хтось слухав. Ви здивуєтеся, наскільки добре діти можуть вирішити проблеми самостійно, якщо послухаєте та дасте їм шанс.
І тут пункт №2 …
2. Підтвердити словами
Це означає дати зрозуміти дитині, що ви слухаєте їх історію / проблему, кажучи такі речі, як “Так” чи “Я бачу”, або повторити невелику частину того, що вони сказали перед цим, щоб показати, що Ви слухали та розуміли (рефлексивне слухання). Якщо Ви слухаєте свою дитину з розумінням, то цим даєте можливість визначити та висловити власні думки та почуття. Це надзвичайно важливо для розвитку навичок керування.
3. Дайте емоціям ім’я.
Ми часто намагаємось відмовити від поганих почуттів наших дітей. Це тому, що ми не хочемо, щоб вони відчували ці речі – ми хочемо, щоб вони були щасливими. Тож, якщо улюблена іграшка ламається, і дитина плаче, зазвичай перше, що Ви скажете: «Не плач, це лише іграшка!» Але цим ми робимо гірше. Це не лише іграшка для них! Це те, чим вони живуть і чому радіють. А тепер вони ще й відчувають, що Ви не розумієте їх. Найкраще, що можемо зробити, це назвати почуття. Часто діти відчувають сильні емоції, але не знають, що вони є. Почуття – це дуже абстрактне поняття.
Дитина, почувши назву для того, що відчуває, може заспокоїтися. Це допоможе з часом навчитися розпізнавати власні емоції та висловлювати їх, використовуючи слова замість реакцій.
4. Розмова про почуття інших.
Розмова з дитиною про те, як почуваються інші люди формує вміння розуміти власні почуття.
Якщо ви дитиною на вулиці і чуєте, як інша дитина плаче, запитайте «Чому вона плаче, як гадаєш?». Це спонукає задуматися про те, що може відчувати дитина.
Малюкам важко зрозуміти, що в інших людей емоції відрізняються від їх власних.
Переконайтесь, що Ви також розмовляєте про свої почуття з дитиною. Розкажіть що “Я так радію, коли ти прибираєш свою кімнату” або “Дивлячись на твої малюнки, я щаслива”.
Висловлюйте і негативні почуття: “Я так засмутилася, коли ти вдарив брата”.
5. Гумор та емоції.
Коли ваша дитина засмучена через те, що вона щось хоче, але зараз не може це мати, повторіть це вголос веселою та кумедною інтонацією. В момент, коли ви допомагаєте дитині впоратися з емоціями та почуттями, не зашкодить трохи гумору.
Інструменти, які допоможуть дітям керувати своїми почуттями:
• Дитячі книжки про емоції
• Візуальні матеріали (картки емоцій, емоційні лото, малюнки настрою)
• Діаграма емоцій
• Методи заспокоєння та релаксації (музикотерапія, розмальовки, ліпка, хвилинка усамітнення)
Існує фізіологічна відповідь на кожну емоцію, яку ми переживаємо. Допомога дитині встановити зв’язок між цими фізіологічними реакціями та емоціями, які вони викликають, є ключовим при навчанні. Використовуйте мапу тіла, яку можна заповнити, щоб допомогти дитині дізнатися, що відбувається з її тілом у різних емоційних станах. Запропонуйте їй зафарбувати частини тіла.
Пам’ятайте …
Навчитись контролювати емоції, саморегуляція – це довгий шлях для дитини. Будьмо підтримкою та опорою для неї!

Як зберегти дитячу психіку від травматичних подій під час війни.

Через воєнні дії на території України, люди втрачають оселі та змушені залишати домівки в пошуках безпечного укриття.

Цей складний період відбився на житті всіх українцях, особливо на дітях.

Енурез, нервові тіки, заїкання, депресії та тривожні різні стани – усе це наслідки жахливої трагедії. Тому батьки повинні докласти максимальних зусиль для того, щоб мінімізувати дитячий страх.

Психолог-практик Елена Архіпова розповіла на своїй сторінці в Instagram, як захистити дитячу психіку від руйнівного впливу війни.

Як вберегти дитячу психіку під час війни
Не дивиться при дітях новини
Маленькі діти, як губки, все поглинають в себе.

Тому, якщо вашій дитині до 10 років, краще прибирати їх від телевізора чи пристрою з якого переглядаєте новини.

Кадри війни – це глибоке потрясіння.

Навіть, якщо вам здається, що дитина грає та не звертає ні на що уваги, то вона все одно все чує і це на неї дуже сильно впливає.

Тому кращим рішенням буде слухати новини у навушниках, якщо є така можливість. Або ж читайте їх наодинці, щоб діти не бачили ці картинки.

Не обговорюйте негативні новини поряд зі своїми дітьми
Якщо ваша дитина постійно поруч з вами – це може бути складно.

До того ж, можливо, вам хочеться розповісти щось і поділитись тим, що у вас відбувається чи дізнатись як справи у ваших рідних.

Але коли дитина дивиться на маму в істериці, яка не може взяти себе в руки та розповідає про те, як все жахливо, то для дитячої психіки це просто катастрофа.

Тобто у неї немає на чому будувати базу впевненості.

Тому батьки зобов’язані тримати себе в руках та контролювати емоції.

Хоча б при дитині не обговорювати жахливі ситуації.

Для цього можна скористатись повідомленнями.

руки фото

Створюйте ігрові моменти для своїх дітей
Діти дуже добре залучаються до ігор, навіть за умови, що йде сирена і вам потрібно бігти в бомбосховище.

Ви можете говорити дітям про те, що давай зіграємо в гру хто з вас швидше туди добіжить, хто швидше збереться.

Знову ж таки, це складно. Але ніхто не говорить, що буде легко.

Ми просто намагаємось врятувати дитячу психіку.

Коли прямуєте до бомбосховища, то візьміть іграшку.

Краще ту, з якою малюк найчастіше грається, це заспокоюватиме.

Створіть з нею якусь ігрову ситуацію. Для того, щоб вона увійшла в цю гру і їй було менш болісно сприймати все те, що відбувається навколо.

Також по темі:
Рятівна небайдужість: як допомогти мирному населенню Києва
Психолог безкоштовно: як отримати онлайн-консультацію?
Додаток, що може врятувати життя: як встановити програму "Повітряна тривога"
Спробуйте зайняти мозок дитини чимось продуктивним
Діти не повинні готуватись до смерті, вони мають готуватись до життя.

Тож в укритті можна читати з дитиною книгу, розповідати їй добрі казки, говорити про приємне чи слухати аудіокнигу. Можливо дитина любить щось малювати, або вчіть англійську мову.

Але робіть все в ігровій формі та не підвищуйте голос, якщо дитина починає капризувати.

Це її налякає.

Якщо раптом запитують вас: “Мама, ми всі помремо?”, ви маєте розуміти, що це у дитини глибинний страх. Вам необхідно сказати їм, що ні, ми будемо жити.

У нас все буде добре. У нас буде прекрасне майбутнє. Намалюйте дитині це майбутнє і готуйтесь разом з нею до го, що все буде добре.

1. Ходьба на четвереньках протягом 2–3 хв. Використовується на підготовчому етапі з метою розвантаження хребта.

2. Пасивне витягування. У положенні лежачи на спині спробувати витягнути п’яти вниз, а голову вгору. На кожне витягування кількістю 3–4 рази відводиться по 10–15 сек.

3. Те ж саме виконати в положенні на животі.

4. Лежачи на спині із заведеними за головою руками, здійснювати рухи ногами по типу велосипеда. 2–3 вправи по 30–40 сек.

5. Не змінюючи позу, виконувати рухи рівними ногами по типу ножиці у вертикальній і в горизонтальній площині. Тривалість і кратність така ж, як і попередньої вправи.

6. У положенні лежачи на животі покласти голову на тильну сторону долонь. Потім спробувати підняти голову, верхню частину тулуба, руки і ноги над площиною підлоги. Після цього здійснювати рухи за типом плавання стилем брас. Точка опори в даному випадку – живіт. 2–3 рази по 10–15 вправ.

7. Те ж саме, але тільки статичного характеру, з нерухомо піднятою головою, верхньою частиною тулуба і кінцівками.

8. Виконати ножиці ногами в положенні лежачи на животі.

9. У положенні стоячи розвести лікті в сторони, а пальці привести до плечей. У такому положенні робити кругові рухи спереду назад

Молода та прогресуюча методика Нумікон зарекомендувала себе у багатьох навчальних закладах світу як ефективний шлях до вивчення основ математики для діток. Методика бере початок наприкінці двадцятого століття та набирає популярності у використанні не лише у навчальних закладах, а і під час навчання малюків вдома. Навчати малюків по методиці Нумікон можна розпочинати у віці від трьох років. Адже сама методика передбачає елементи гри. Numicon – це унікальна гра, у використанні якої діти поглиблюють математичні ідеї,а практичний досвід свідчать про те, що Numicon може бути успішним доповненням і ресурсом для роботи, не замінюючи, але успішно і ефективно доповнюючи досить відомі і традиційно існуючі методи і матеріали при роботі з дітьми з ООП.Нумікон - це набір логічних деталей які символізують цифри. Методика дає можливість вивчати цифри задіюючи не лише зорову та слухову пам’ять а також використовуючи тактильні відчуття. Найкраще знайомитись з методикою Нумікон у віці трьох років, коли дитина найбільш цікаво, легко сприймає та засвоює інформацію, та вже починає логічно мислити. Придбавши набір Нумікон головне не випереджати події. Дайте малюку можливість погратися з деталями, які нагадують конструктор. Дитина може для початку розглядати деталі, оцінювати їх розміри, вивчати кольори знайомитись тактильно надягаючи їх на пальчики. Деталі можна використовувати у грі по різному, можна їх застосовувати як трафарет для малювання. Можна їх використовувати як основу для печатки на яку можна наносити фарбу та робити відбитки формуючи, різні знаки, будиночки та звіряток. Згодом можна давати деталькам імена: рожева, блакитна, зелена, присвоюючи кожній із них унікальну ознаку. По цьому принципу можна їх називати як найменша, більша, найбільша. Коли малюк навчиться відрізняти деталі, описувати їх та характеризувати по різних ознаках можна вводити в розмову нові назви деталей такі як сімка, трійка, одиничка. Тільки поки під назвою сімка мається на увазі рожева деталь без математичних пояснень чи обґрунтувань. Такі назви необхідно постійно повторювати для того щоб вони закарбувались у пам’яті малюка, адже усі ці назви пригодяться при переході безпосередньо до занять математикою.

Під час занять математикою дуже легко та наглядно за допомогою фігурок можна пояснити математичні дії:

● Додавання
● Віднімання
● Множення
● Ділення
Додавання можна вивчити запропонувавши малюкові скласти з двох малих деталей конструкцію, яка повністю повторює форму та розмір однієї великої деталі (наочно це можна перевірити поклавши суцільну деталь на складений конструктор), і так пояснити малюкові сам принцип дії додавання та запропонувати малечі порахувати дірочки у складеній конструкції. Дію віднімання теж можна легко пояснити граючись у складання конструктора. Візьміть деталь( паттерн) , наприклад, з чотирьма отворами, та покладіть на неї деталь з трьома отворами, чверть четвірки з одним отвором буде незаповненою та матиме синій колір. Запропонуйте малечі порахувати окремо кількість отворів в більшій деталі та кількість отворів у меншій і отвір із кольором що відрізняється у вигляді з верху. Дуже важливо не зупинятись на досягнутому та щоразу вивчати нові і нові дії. Граючись Нуміконом можна вивчити знаки «більше» «менше» та «дорівнює», використовуючи додатково рисунки з пташкою, клюв якої відкритий завжди до більшої "здобичі" у вигляді більшої деталі і символізуватиме ці математичні знаки. Асоціативно дитина може здогадуватись, де деталь конструктора менша, а де більша.

Методика Нумікон це можливість ефективного навчання дітей з синдромом Дауна.

Діти з синдромом Дауна потребують більше часу, та уваги для засвоєння основних принципів методики, про те результати виправдовують старання, адже завдяки ігровій складовій методики Нумікон батькам та педагогам легше адаптувати дитину до навчання, привернути та затримати увагу малюка на кольорових пластинках з отворами. Початковий етап знайомства з фігурками може бути тривалим, проте цей етап допоможе розвинути у малюкова дрібну моторику, вивчати кольори, малювати, виготовляти із конструктора Нумікон буси, пронизуючи ниткою отвори в деталях, робити пластинами конструктору відліпки на тісті чи пластиліні. Коли малюки привикнуть до деталей та із задоволенням гратимуться у складання конструктора можна переходити до математичних пояснень. Запорукою навчання дітей з особливими потребами є постійне спілкування з дітками. Особливий підхід до дітей та любов, у сукупності з методикою Нумікон дають неймовірні результати і згодом «діти сонця» наздоганяють однолітків у розвитку та можуть навчатися разом із ровесниками в одному навчальному закладі.

Кому та для чого потрібен НУМІКОН?

1.Дітям загальноосвітніх шкіл.

Заняття з Нумікон підключає у дитини безліч каналів чуттєвого сприняття - слух, зір, рухові маніпуляції, мовлення, що сприяє більш швидкому засвоєнню матеріалу.

2.Дітям з ООП: з порушеннямизору, слуху, затримкою психичного розвитку,розладами аутистичного спектру, інтелектуальними та руховими проблемами, дітям с синдромом Дауна.

3. Закладам дошкільної освіти.

4. ІРЦ, реабілітаційним та корекційним центрам.

Рекомендовано кожному закладу для роботи з дітьми з ООП.

Що має робити вчитель у класі, де є діти з особливими освітніми потребами? Адже для 94% шкіл в Україні інклюзія — цілковито новий досвід.

Більшість методик навчання дітей з особливими освітніми потребами — специфічні. Наприклад, учневі з вадами зору допоможуть орієнтуватися в класі контрастні фарби та додаткове освітлення. А ось у дитини з епілепсією таке оформлення може спричинити погіршення стану здоров’я. Для кожного виду порушення є спеціальні методи, що допомагають повноцінно навчатися. Наприклад, шрифт Брайля, жестова мова чи дактильна абетка. Детальніше про них можна дізнатися із семи видів програм, які є на сайті Міністерства освіти. Але є дещо спільне, що допоможе будь-якому інклюзивному класу почуватися комфортно.

1. Командна робота — на всіх рівнях

Адаптація в класі дитини з особливими освітніми потребами — турбота не лише вчителя. Розробкою індивідуального освітнього маршруту займатиметься ціла команда: соціальний працівник, шкільний психолог, асистенти вчителя та дитини, реабілітолог, дефектолог. Але серед найважливіших її учасників — батьки такого учня. Утім, працювати важливо ще й з татами та мамами однокласників.До приходу дитини потрібно підготувати клас — і це не лише про обладнання приміщення. Йдеться про психологічний комфорт, атмосферу приязні. Починати роботу найкраще з родин. Для батьків варто проводити тренінги, перегляд фільмів про інклюзивне навчання або про такі самі особливості здоров’я, які є в нового учня. Спільною має бути й робота всіх дітей у класі. Бо що таке, власне, інклюзія? Типова помилка — вважати, що це просто навчання дітей з особливими освітніми потребами у загальноосвітніх школах. Таке навчання зветься інтеграцією. А ось інклюзія — підхід, за якого кожен учень має стати важливим для команди, незалежно від його особливостей. Хтось виразно читає, а хтось б’є по м’ячу краще за всіх. Той, хто гарно читає, може всім почитати. А той, хто гарно володіє м’ячем, може навчити решту дітей. За такої установки учні починають підтримувати та вчитися одне в одного.

2. Привчати учнів, що різноманіття — це норма

Діагнози, зазвичай, очевидні для дітей: особливості пересування за наявності ДЦП, протези, слухові апарати, окуляри зі спеціальними лінзами. За статистикою, чверть дітей у розвинених країнах мають значні порушення здоров’я, а 60% — виражені індивідуальні особливості (зайва вага, нюанси зовнішності тощо). Якщо учні не розуміють особливостей однокласника, у якого ВІЛ чи аутизм, це викликає ще більше запитань, тривоги та відчуження. Тож вчитель має все чесно й доступно для їхнього розуміння пояснити ще до появи дитини з ООП (особливими освітніми потребами). Варто запропонувати учням таку гру: відчути, як почувається однокласник. Якщо в нього є вади зору, можна усім зав’язати очі та попросити походити так. Якщо він не використовує мову через синдром Дауна чи аутизм — спробувати мовчки донести до інших свою думку. Якщо йдеться про дитину, в якої проблеми з координацією рухів, школярі можуть написати міні-есе лівою рукою (правші). Це значно знижує критичне ставлення до зовнішніх особливостей як до чогось дивакуватого. Усі діти мають навчатися разом, незалежно від відмінностей, що існують між ними.

3. Спиратися на сильні сторони

Зараз говоримо про єдину освіту для всіх дітей, а не окремо про спеціальне та загальне навчання. Давній радянський підхід допомогу дитині з ООП подавав як корекцію відхилень, втручання та реабілітацію. Такий учень сприймався як пацієнт лікарні — через призму хвороби. Першокласники «з нормою» мусили говорити, читати, рахувати та мати інші навички. Якщо ж дитина мала особливості, акцент робили на тому, як компенсувати вади, а не на розвитку сильних сторін. Натомість є країни, де взагалі немає корекційних шкіл (Норвегія, Фінляндія), а головна установка: прогрес швидше буде в тому, що школяр робить добре, ніж у тому, що не вдається. Змінилася парадигма сучасного учня. Засвоїти знання — більше не головна мета, важливіше користуватися ними та створювати щось нове. Ерудиція нині вже не так потрібна для роботи, значно важливіша креативність. Жодне захворювання не віднімає в людини творчих здібностей, кожен може згенерувати нову ідею. Тож є те, що варто створювати разом усім учням, а спиратися краще на сильні сторони кожного з них. Що вміє дитина з ООП? Що їй добре вдається? Навіть на рівні мови акцент краще робити не на тому, чого немає, чи неспроможності, а на тому, що є: наприклад, замість «не може ходити» казати «користується візком».

4. Робити комунікативні паспорти

Від імені дитини прописуємо всі її інтереси, здібності, хобі, що не подобається, як зручно комунікувати. Ця ідея пішла з польських шкіл.Починається паспорт вітанням: «Я — Боря, мені 7 років, всім привіт». Там можуть бути такі розділи: загальна інформація про учня, «Як я спілкуюсь», «Самообслуговування», «Мобільність», «Мої інтереси», «Важливо» (як допомогти під час приступів, які обов’язкові режимні моменти — наприклад, необхідність приймати інсулін у разі діабету I типу).Варто прикрасити паспорт малюнками, піктограмами, фото. Коли вчителі заповнюють такий паспорт, вони починають орієнтуватися на досягнення дитини, краще відчувати її індивідуальність. Добре до збору даних та оформлення долучити всіх фахівців, що працюють з дитиною, а також батьків.

5. Практикувати скаффолдинг

Скаффолдинг — створення умов для підвищення успішності кожного учня. Для цього дитина має вчитися у «зоні найближчого розвитку», тобто робити те, що їй цікаво, але поки що неможливо опанувати без підтримки. Ніщо так не поліпшує мотивацію, як можливість впоратися із завданням і досягти успіху.Скаффолдинг — це процес, який дає можливість дитині (у тому числі новачку) розв’язати проблему, виконати завдання або досягти цілей, які знаходяться за межами її індивідуальних зусиль чи можливостей. Як допомогти? Сказати «Молодець, тобі все вдасться»? Але ж дитина розуміє, що її спроби поки що далекі від результату. Цього мало. Фахівці знають чимало видів підтримки. Вербальна — може бути не лише прямою (заохочення), а й непрямою, не адресною: «Увесь клас скоро впорається», «Це не так складно, як здається». Підказки через міміку, жести, вказівки, рухи тіла — велика сила. Якщо вчитель побоюється чи ніяковіє під час занять з дитиною з ООП, вона дуже швидко «зчитує» це завдяки мові тіла. Тоді робота значно ускладнюється.Фізична підтримка — скажімо, можна писати, малювати чи конструювати щось з учнем разом «рука в руці».Моделювання — демонстрація виконання завдання. Візуальний стимул — картинки, піктограми, символи, письмова мова. Маніпуляція символами — розташування об’єктів у певному порядку. А от чого не можна робити в жодному разі, так це виконувати завдання замість учня.

6. Продумувати різнорівневі завдання

Заварити разом чай та випити зі смаколиками — усім дітям приємно. Після цього одним учням до снаги вивчати розчинність речовин (на прикладі цукру в чаї) мовою хімії. А дитина з інтелектуальними порушеннями, для якої абстрактні поняття поки що не доступні, зможе дізнатися більше про приготування чаю.

Коли всі аналізують певні поняття та створюють таблиці, дитині з ООП можна доручити замальовувати отриманий досвід. Експерти радять орієнтуватися не лише на такого учня, а на потреби всього класу. Різнорівневі завдання дають учневі вибір. Також, за потреби, важливо дати варіанти подання матеріалу (словесно, візуально, піктограмами).

7. Креативити і візуалізувати

Творчий підхід під час розробки уроку — найголовніший ресурс учителя. Діти здатні вчитися незалежно від рівня їхнього розвитку. Раніше відсутність мови чи нездатність до загальноприйнятого спілкування (як за аутизму) були підставою для визнання дитини ненавчуваною. А нині такий учень може лякати вчителя: як же подавати йому матеріал.Утім, діти із синдромом Дауна, маючи звичайний інтелект, у 6–7 років можуть не розмовляти, адже їм важко: у них специфічна анатомія органів мовлення та неправильно працюють артикуляційні м’язи. А в разі розладів аутистичного спектра діти шукають нові способи комунікації. Для немовленнєвих дітей зображення — це вже не просто наочність, а спосіб побудувати діалог. За аутизму, навіть якщо дитина розмовляє, для неї важлива опора на зорове сприйняття, бо так інформація сприймається значно краще. Тож у приміщені школи навіть роблять вивіски з малюнками, які пояснюють призначення кімнат: клас, туалет, їдальня, бібліотека тощо.Візуалізація може бути інакшою: нині в Україні почали видавати книжки, де поруч з чудовими ілюстраціями — рядки піктограм, які заміняють текст. Їх майже 10 тисяч, як у китайській мові. Образи допомагають дітям з різними діагнозами. Давно відомо, наскільки важливі наочно-зорові форми пізнання для дітей з вадами слуху. У випадку інтелектуальних порушень візуалізація допомагає генералізувати поняття у процесі конкретно-наочного мислення (наприклад, завдання співвідносити зображення та предмет). Візуалізація — це те, що нині «показано» майже всім.Які б методи не використовував вчитель, важливо донести: людину не можна вимірювати лише через дефіцит чогось. Та навіть здібності і досягнення — хоч це і важливий вклад у життя класу, але й ними не можна виміряти цінність людини.Бо інклюзія — це коли важливий кожен.

Серед основних чинників, які обумовлюють високі показники порушень опорно-рухового апарату є низький рівень фізичної активності дітей, неправильно підібрані меблі, нерівномірно розподілене навантаження на хребет. Це призводить спочатку до функціональних порушень, а згодом і до формування органічних змін в дитячому організмі.Сколіоз - це найпоширеніше захворювання опорно-рухової системи серед дітей і підлітків, якому легко запобігти або зупинити при перших проявах, знаючи основні принципи профілактики. Разом з тим, неуважність батьків і задавненість хвороби, в майбутньому може призвести до ускладнень, які важко коригувати, і навіть спричинити інвалідність.Сколіоз – це захворювання опорно-рухового апарату, що характеризується викривленням хребта у боковій площині з розворотом хребців (торсією) навколо своєї вертикальної осі, що веде до функціональних порушень у роботі органів грудної клітки, а також косметичних дефектів.Сколіоз починається та прогресує в юності, під час посиленого росту дитини. Зі збільшенням викривлення зростає тенденція до погіршення загального стану дитини.Основою профілактики сколіозу – є профілактика порушеної постави. Найважливіша умова правильної постави — нормальний розвиток хребта. Якщо положення тіла правильне, то негативних змін у стані здоров’я дитини не відбудеться, це стосується стану кісток та м’язів. Якщо дитина чи підліток неправильно сидить за партою чи столом, викривляючись в ту або іншу сторону, то це може призвести до сколіозу. Важливо, щоб дитина сиділа прямо, не згинаючи тулуба, голова злегка нахилена вперед, ноги впираються в підлогу всією ступнею і зігнуті в кульшових, колінних і гомілковостопних суглобах під прямим кутом, спина повинна спиратися на спинку стільця або крісла, а стегна лежати на двох третинах сидіння. Не можна щоб дитина сиділа, поклавши одну ногу на другу або прибравши ноги під сидіння, адже це призводить до порушення постави. Особливо потрібно стежити за плечима – вони повинні бути на одному рівні, не можна спиратися на одну руку, лікті повинні лежати на столі.Меблі, якими користується дитина, повинні відповідати її зросту. Підбирати дитячі меблі слід з урахуванням фізіологічних особливостей і зростання. Причому, це стосується не тільки шкільної парти. Меблі для дошкільнят теж повинні відповідати віку.Від сумки краще відмовитися на користь рюкзака. Купуючи портфель, вибирайте ранець з лямками з м’якого матеріалу, так навантаження буде розподілена рівномірно і постава дитини не зіпсується.Підлітковий вік — складний період життя, коли чадо починає «відбиватися від рук». Замість ранкових спортивних вправ йому хочеться подовше поспати, бо він допізна засидівся за комп’ютером. Дівчатка замість зручного взуття вимагають туфлі на підборах, носіння яких не дуже корисно для формування правильної постави. Завдання батьків в цей складний період – доброзичливо розказати дитині про причини і наслідки сколіозу.Харчування дитини має бути збалансованим і повноцінним. Додайте в раціон продукти з кальцієм, який сприяє зміцненню опорно-рухового апарату: вівсянка, соя, мигдаль, сардини, сир, риба, зелень.Для розвитку правильної постави і профілактики сколіозу необхідний нормальний розвиток м’язового апарату, що досягається виконанням фізичних вправ помірної інтенсивності (ЛФК та фізична праця). Тому важливо для профілактики сколіозу ведення активного способу життя: з малих років необхідно перебувати в стані руху від 4 до 6 годин на добу, проведення ранкової гімнастики, заняття ходьбою, бігом, плаванням, проведення активного відпочинку — це необхідний кожній дитині руховий мінімум. Можна облаштувати спортивний куток і вдома: для цього підійде шведська стінка або драбинка, поперечина або кільця. А на підлогу потрібно покласти паралоновий мат або матрац.Рекомендації для гіперактивних дітей Добре відомо, і не тільки лікарям, що заняття фізкультурою зміцнюють здоров'я людини, а часто навіть рятують його від різних захворювань. Фізичні вправи покращують роботу серцево -судинної і дихальної системи, покращують обмін речовин, зміцнюють м'язи і тканини, збільшують кисневий обмін, виводять шлаки, знімають м'язову втому, насичують організм людини додатковою енергією.Але як бути з дітьми, у яких є або передбачається (в ранньому віці) синдром дефіциту уваги з гіперактивністю? Адже вони і без того рухаються понад усяку міру. Не стане для них «тяжким тягарем» додаткове фізичне навантаження? Дослідження вітчизняних і зарубіжних фахівців показують, що не стане. Більш того, лікування дітей з СДУГ обов'язково повинно включати фізичну реабілітацію. Систематичні заняття гімнастикою сприяють тому, що дитина стає більш спокійною. У неї виробляється правильна координація рухів, відновлюються поведінкові реакції, нормалізується сон, розвивається кістково-м'язова система. Крім того, гімнастика надає загальнозміцнюючу дію на весь організм, що також надзвичайно важливо. Звісно, не всякі заняття фізкультурою корисні таким дітям.По-перше, вони повинні проводитися під контролем педіатра, невропатолога і лікаря ЛФК. Це, природно, не означає, що робити гімнастику потрібно тільки в спеціальних залах, суворо по годинах. Безумовно, вдома або на дачі з мамою це буде ще більш корисно. Адже вправи з лікувальної фізкультури дають бажані результати лише в тому випадку, якщо вони проводяться довгостроково, регулярно (добре навіть розбити їх на окремі цикли і проводити кілька разів протягом дня), з поступовим збільшенням навантаження. Але показати мамі їх повинен лікар лікувальної фізкультури або вчитель-реабілітолог, якого необхідно постійно інформувати про результати. З фахівцем треба обговорювати, які вправи корисні і подобаються дитині, які ні, що додати, а що виключити.По-друге, необхідно мати на увазі, що гіперактивним дітям не слід брати участь в іграх, де сильно виражені емоції: змагання, командні ігри (футбол, баскетбол), показові виступи.По-третє, перш ніж приступити до занять, дитина повинна пройти медичний огляд, щоб знати, чи не буде додаткове навантаження шкідливим для інших органів і систем.По-четверте, варто пам'ятати, що це все-таки лікувальна фізкультура і вона має конкретну спрямованість. Дуже непогано поєднувати її з плаванням або заняттями індивідуальними видами спорту (якщо дитині вони цікаві).У перший рік життя дитини (див. Лікувальна гімнастика і масаж при порушеннях функції центральної нервової системи) використовуються рефлекторні, пасивні, пасивно-активні та активні рухи.З метою:• збільшити рухливість дитини, навчити її правильно повзати, ходити, бігати;• розвинути вестибулярний апарат;• розвинути мануальні навички (ручна спритність).У другий рік використовуються такі вправи: ходьба, повзання і переповзання, вправи на рівновагу та загальнозміцнюючі рухливі ігри (15-20 хвилин), повільний біг. (Виключаються стрибки в глибину та вистрибування вгору з високою амплітудою.)З метою:• удосконалити у дитини навички ходьби по рівній гладкій поверхні;• навчити її плавно підніматися і спускатися по пересіченій місцевості;• навчити виконувати конкретні завдання.В третій рік (перша криза в індивідуальному розвитку людини) використовуються в основному ігрові вправи, вправи, спрямовані на розвиток моторики пальців та загально зміцнюючі. З метою: створити і закріпити основний фонд рухів дитини.У четвертий рік використовуються більш складні вправи. Перед дитиною ставляться конкретні завдання: виконати вправу до кінця, зупинитися за сигналом і т. д. Поступово треба переходити від показу вправ до словесного пояснення. Необхідно берегти дитину від надсильних подразників і емоційних перевантажень.

Десять порад для батьків, які допоможуть якісно покращити стосунки з підлітком
Поради батькам про виховання підлітка
Виховання підлітка – дуже складне завдання. У цьому віці діти, з одного боку, вже перестали бути залежними від вас малюками, а з іншого – ще не перетворились на дорослих молодих людей. Ця перехідна фаза приносить проблеми як батькам, так і самим підліткам. Проте за допомогою терпіння й корисних порад, викладених нижче, ви зможете успішно подолати цей період життя дитини й перетворити вашого підлітка на впевнену молоду людину.

Далі наводяться десять корисних порад, які допоможуть вам зміцнити й оздоровити ваші стосунки з підлітком.

Будьте не батьками, а друзями

Час балувати дитину минув! Будьте більше друзями, ніж батьками. На цьому етапі дуже важливо, щоб ваша дитина усвідомила, що ви любите її та дбаєте про неї. Замість того щоб виносити догани за помилки, продемонструйте підлітку, що ви розумієте ситуацію й завжди готові його підтримати. Це одна з найкращих порад про виховання підлітків, яку вам варто прийняти.

Поважайте особистий простір підлітка

Секрети складають більшу частину життя підлітка. Як батькам вам необхідно знати всі таємниці життя вашої дитини, але іноді їй необхідно надавати особистий простір та уникати втручання в її світ. Нехай ваша дитина приходить до вас тоді, коли вона дійсно потребує цього.

Підготуйте себе до особливостей підліткового періоду

Підліток – це вже не дитина, тому треба певною мірою готувати себе до його виховання. Читайте книги або пригадуйте свої підліткові роки й те, як ви справлялися зі змінами у вашому житті. Чим більше ви дізнаєтесь, вивчите й проявите емпатії, тим краще зможете зрозуміти вашого підлітка та його проблеми.

Дисциплінуйте, а не карайте

Коли ви намагаєтесь установити певні стандарти поведінки підлітка, не будьте нав'язливими. Обговоріть з дитиною дисциплінарні моменти й візьміть до уваги її думку. Поясніть, чому необхідно встановити правила дисципліни та яку користь вони принесуть їй. Дуже важливо дати підлітку можливість висловити свою точку зору перед установленням будь-яких дисциплінарних правил.

Прищеплюйте почуття відповідальності

У деяких культурах підліток уважається вже дорослим. Це сприятливий час, щоби зміцнити його почуття відповідальності. Спробуйте покласти на нього більше домашніх обов'язків, а також надайте йому можливість самому справлятися з ними. Це повинно вселити в підлітка почуття відповідальності та впевненості в собі.

Знайдіть час для систематичного довірливого спілкування з підлітком

Підлітки, як відомо, народ украй нетовариський, тому батьки просто зобов'язані забезпечити систематичне спілкування з дитиною. Незалежно від напруженого робочого графіка й ділового способу життя, батьки повинні знаходити час вільно спілкуватися зі своїми дітьми і співпереживати їхні життєві перипетії. Це може бути будь-який час: під час сніданку, удень або в кінці дня за вечерею.

Дійте превентивно, з урахуванням прогнозу розвитку подій

Шукайте відповідний час, щоби порозмовляти з вашою дитиною про важливі для неї запитання, які вона часто не у змозі поставити, або просто соромиться зробити це. Це може бути тактовна розмова про музичні переваги або серйозне обговорення таких тем, як період статевого дозрівання чи інтимне життя. Намагайтеся чітко відповідати на запитання підлітка, не намагайтесь ухилитись або давати завуальовані відповіді.

Будьте свідомими й обережними

Необхідно надати підлітку особистий простір, але в той же час важливо взяти за правило дізнаватись (непомітно дізнаватися) про ті місця, які він відвідує, і про його компанію. Це не означає, що ви повинні шпигувати за своїм підлітком і підслуховувати його розмови. Ви повинні бути відкритим до спілкування, щоб дитина не боялася звертатись до вас.

Будьте милосердними і співчутливими

Перед тим як суворо відчитати підлітка, постарайтесь поставити себе на його місце. Будьте розсудливими, дотримуйтеся правил і дисципліни. Важливо бути привітним, терплячим і здатним зрозуміти. Намагаючись дисциплінувати підлітка, ніколи не застосовуйте силу й не завдавайте фізичної шкоди його здоров'ю. Дослідження довели, що озлоблені та скривджені підлітки зазвичай виростають неповноцінними й навіть жорстокими дорослими.

Будьте гідні наслідування

Навіть у підлітковому віці діти наслідують батьків просто тому, що батьки – це єдина константа в їхньому мінливому світі. Якщо існує невідповідність між тим, що ви кажете, й тим, що ви робите, підліток легко визначить фальш. Тому завжди намагайтесь бути прикладом для наслідування – тим, кого підліток з радістю копіює.

Виховання підлітка вимагає більше турботи, ніж будь-який інший період виховання. Хто завгодно може надати підлітку їжу й дах, але тільки турботливі батьки, які розуміють і підтримують, здатні вказати йому правильний шлях. Тому будьте максимально обережними та дбайливими при вихованні підлітка, дуже скоро він стане дорослим, і у вас почнуться кращі часи!

Уважно оглянувши стопу маленької дитини, легко помітити, що вона майже плоска. Але це не означає, що у малюка плоскостопість. Просто стопа ще до кінця не сформована. В процесі росту, коли дитина почне ходити, вона буде змінюватися, поступово до 3-4 років приймаючи потрібну форму. Звід стопи, не видний у ранньому віці із-за шару підшкірного жиру також сформується пізніше. Плоскостопість у дітей виявляється тільки лікарем-ортопедом. Які причини хвороби і як правильно її лікувати?
ПРИЧИНИ ПОЯВИ ПЛОСКОСТОПОСТІ
Випадків вродженого плоскостопості дуже мало, близько 3%. Захворювання в основному набувається в процесі життєдіяльності при недотриманні таких правил:
Діти повинні частіше ходити босоніж, ніж у взутті. Формування склепіння стопи краще відбувається в природних умовах.
Не можна допускати виникнення зайвої ваги.
Якщо діти мало рухаються протягом дня, з-за недостатньої навантаження стопа у них розвивається неправильно.
Взуття дитині потрібно підбирати з невеликим каблучком і м'яким супінатором. Задник краще твердий.
Не дозволяйте дітям носити чужу недоношену взуття, в ній неправильно розподіляється навантаження на стопи.
Дитина має в достатку отримувати вітамін d і кальцій.
Звід стопи потрібно постійно тренувати пішими босоногими прогулянками. Ніжки хай бігають по траві, по рельєфній ґрунті. Це - запорука здоров'я ніг!
В дитячому віці кістки, м'язи і зв'язки ніг ще не зміцнілі. Дуже важливо створити умови для їх правильного розвитку, щоб зберегти здоров'я.
ВИДИ ПЛОСКОСТОПОСТІ У ДІТЕЙ
Плоскостопість по своєму походженню поділяється на вроджене та набуте. Види придбаного плоскостопості:
Паралітична. Утворюється внаслідок перенесеного поліомієліту на тлі паралічу м'язів. Чим сильніше параліч, тим більше виражене плоскостопість.
Рахитна. Виникає внаслідок перенесеного рахіту. У дитини, що перенесла рахіт, неправильно формуються кістки, в тому числі і кістки стопи. Вони ослаблюються й під тиском маси тіла деформуються. Сприяє викривленню кісток слабкий м'язово-зв'язковий апарат.
Травматична. Розвивається в результаті переломів стоп і гомілок.
Статистичне. Їм страждає найбільша кількість людей. Виникає з причини слабких м'язів і зв'язок стоп і гомілок. Характерно для людей з надмірною масою тіла, віддають перевагу взуття на дуже високих підборах або незручне взуття, проводять багато часу на ногах, що володіють спадковою схильністю до недуги.
Плоскостопість у дітей
У стопи є два зводи:
Поздовжній - від п'яти до плеснових кісток.
Поперечний - під пальцями ніг.
Своди стоп при плоскостопості
Залежно від пошкодження того чи іншого зводу, плоскостопість буває поздовжнім і поперечним. Не виключений і комбінований варіант.
Поздовжнє плоскостопість частіше зустрічається у дітей з надлишковою масою тіла. Кістки у дитини ще м'які, і під вагою тіла розм'якшуються.
Для поперечного плоскостопості характерне розширення передньої частини стопи, пальці розгортаються «віялом», приймають форму молоточків, великий палець відхиляється назовні. Характерно виникнення кісточки.
Щоб зрозуміти, які особливості розвитку плоскостопості та як правильно вибирати взуття для дитини, подивіться передачу «Школа доктора Комаровського».
СИМПТОМИ ПЛОСКОСТОПОСТІ
Батьки самі можуть виявити деякі ознаки плоскостопості у своїх дітей.
Іноді ми помічаємо, що дитина клишоногий, тобто шкарпетки стопи у нього розгорнуті назовні. Так буває, коли м'язи стопи розслаблені і не підтримують правильне її положення. Таке плоскостопість називається вальгусним.
Є привід задуматися про плоскостопості, коли при ходьбі дитина наступає на внутрішній край стопи.
Якщо ви помітили в своїх дітей такі симптоми, потрібно обов'язково відвідати лікаря-ортопеда для визначення точного діагнозу.
Дитинку до 1 року обов'язково потрібно показати лікарю в 1, 3, 6 і 12 місяців. Наступний візит буде, коли вона почне ходити. У віці старше 1 року діти повинні раз на рік бувати на огляді у лікаря-ортопеда.

Кому підходить? Тим, хто не може зберігати холодну голову в стресових ситуаціях.
Що потрібно? Будь-які матеріали для декорування, які у вас є вдома: папір, фарби, олівці, пластилін, тканина тощо.
Завдання: Вам потрібно уявити свою тривожність. У будь-якому вигляді: людини, тварини, невідомої істоти, місця, природного явища чи просто абстракції. Це потрібно, аби краще розпізнавати такі стани та контролювати їх. Тому поступово візуалізуйте своє відчуття тривоги, зосереджуючись на кожній деталі: якого вона розміру, кольору, яка на дотик, із яких частин складається. Після цього починайте створювати її з тих матеріалів, які у вас є.
Панічна книжка
Кому підходить? Людям з тривожністю, які часто панікують і переживають стрес.
Що потрібно? Чистий зошит, альбом для малювання або скетчбук, ножиці, кольорові олівці чи фломастери, старі газети чи журнали, фотографії.
Завдання: Вам потрібно наповнити вашу книжку всім, що асоціюється зі спокоєм і рівновагою. Це можуть бути ілюстрації улюблених міст або природи, казкові сюжети, фотографії тварин – обмежень немає. Важливо при цьому аналізувати, що саме викликає у вас умиротворення, а що нервує – і, якщо вийде, запитувати себе, чому так. Ви також вільні домальовувати до вирізаних зображень власні рисунки. Не обов’язково заповнювати всю книжку за один раз. Також спробуйте тримати її неподалік, щоб у випадку підсилення тривоги сконцентруватися на своїй підбірці спокою.
Поетичний колаж
Кому підходить? Тим, хто відчуває невпевненість у своїх силах, боїться висловлювати власні почуття.
Що потрібно? Старі газети, журнали або книжки (яких не шкода), кольорові олівці або фломастери, ножиці та клей, картон або цупкий папір.
Завдання: Вам потрібно скласти поему самому/-ій собі: зі словами підтримки та захоплення, які б ви хотіли почути від інших. Візьміть періодику чи книжки, які вам більше не знадобляться, – і шукайте там слова, фрази та речення, які б підійшли до такого вірша. Вирізайте їх, тасуйте між собою, складайте в різних комбінаціях, а потім приклейте на картонну основу. Також можна додавати власні написи (якщо якогось фрагмента не вистачає), доповнювати поему малюнками і фотографіями. Коли завершете – поставте свій вірш на помітне місце, аби якомога частіше бачити приємне звернення до себе.

Для успішного інклюзивного навчання батьки мають стати частиною шкільної команди. Проте налагодити з ними співпрацю – часом складне завдання. “Нова українська школа” перечитала статті дефектолога із США Крістін Рів і зібрала її практичні поради, як зробити з батьків справді партнерів.

P.s. Ці поради стануть у пригоді й для налагодження співпраці з батьками не тільки в інклюзивних класах.

1. НАДАВАЙТЕ ЧІТКУ ІНФОРМАЦІЮ, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ В КЛАСІ. Зрозуміло, що тут йдеться не про дії інших дітей чи вчителя – ми всі пам’ятаємо про конфіденційність і професійну етику. Однак візьміть собі за правило регулярно надавати батькам інформацію про те, що їхня дитина зробила, що в неї/нього вдалось, а над чим ще треба попрацювати. Що саме зараз вивчають діти всього класу (у цьому вам може допомогти форма “Школа – Дім”). Ця інформація допоможе батькам зрозуміти, над чим потрібно працювати вдома і як допомогти дитині стати більш успішною в класі.

2. ПЕРЕДАВАЙТЕ БАТЬКАМ ПРИКЛАДИ ДЛЯ ДОМАШНЬОЇ РОБОТИ. За правилами НУШ, не варто навантажувати дітей домашнім завданням, однак коли йдеться про дитину з ООП, пріоритетом має бути успішність дитини в колективі (для цього шкільний матеріал потрібно повторно опрацьовувати вдома, можливо, навіть “проходити” на перед – залежно від труднощів, з якими стикається дитина під час навчального процесу) та розуміння того, що школа – це середовище для узагальнення, більшості навичок батьки мають навчити дітей удома.

3. ГОВОРІТЬ БАТЬКАМ ПРО УСПІХИ: ЇХНЯ МОТИВАЦІЯ – ЦЕ РУШІЙНА СИЛА ВСЬОГО ПРОЦЕСУ. Коли ми найчастіше контактуємо з батьками? Коли щось трапляється. Будь-яка людина (і дитина зокрема) буде вмотивована до роботи, якщо її хвалити.

У цьому випадку успіхи дитини – це успіхи батьків. Тому, не зважаючи на вашу зайнятість, знайдіть час зробити два-три фото успішно виконаного завдання. Чи надішліть мамі коротке повідомлення про досягнення на уроці математики. Вам потрібно, щоб батьки були у вашій команді, а найкращий спосіб цього досягнути – розділити з ними успіх.

4. ПОВІДОМЛЯЙТЕ ПОГАНІ НОВИНИ ОСОБИСТО. Наприклад, в учня був поганий день – найгірший з тих, що ви пам’ятаєте. Знайдіть час поговорити з батьками після уроків. У крайньому випадку – зателефонуйте. Потрібно детально описати все, що відбувалось за день. Також варто зазначити, що ви (вчитель / асистент учителя) плануєте робити далі для подолання труднощів, які виникли у дитини.

Батьки знають, що “погані” дні можливі, у них вдома вони теж трапляються. Питання в тому, що ми можемо з цим зробити? Розмова про “поганий” день сама по собі не вирішить проблему. Батькам буде набагато спокійніше, якщо ви озвучите, що саме ви будете робити в майбутньому.

5. ЗБЕРІГАЙТЕ КОПІЇ ІНФОРМАЦІЇ, ЯКУ ВИ НАДСИЛАЄТЕ ДОДОМУ. Записки для батьків та форми зворотного зв’язку – це документи, які допомагають встановити, що й коли ви сповіщували батькам. Часто це джерело матеріалу про те, ЯКІ події та КОЛИ відбувались протягом дня. Якщо ви не зберігаєте копії, ви не зможете відповісти на запитання, що і коли ви говорили батькам. Але ці дані можуть вам знадобитись.

6. НЕ ДОЗВОЛЯЙТЕ, ЩОБ З БАТЬКАМИ СПІЛКУВАВСЯ ТІЛЬКИ АСИСТЕНТ ДИТИНИ. Хоча ця посада ще не повністю прописана в українському законодавстві, усе більше родин користуються послугами приватно найнятих фахівців, які супроводжують дитину з особливими освітніми потребами в школі – індивідуально. Такі люди називаються асистентами дитини і мають чітке завдання – супроводжувати і допомагати тільки дитині, з якою вони працюють.

Якщо такий фахівець працює у вашому класі – вам пощастило, тому що дитина може отримувати індивідуальний супровід тоді, коли їй це потрібно. Однак є ризик однобічного бачення ситуації в класі. Тому якщо ви вчитель або асистент вчителя – знайдіть час і поспілкуйтесь з батьками особисто. Це потрібно для того, щоб вони мали кілька джерел інформації стосовщодоно успіхів та труднощів своєї дитини.

Також вчитель має усвідомлювати, що відбувається з дитиною. Тобто отримувати актуальну інформацію від асистента дитини та асистента вчителя. Отже, ВСІ мають працювати спільно. Батьки ж мають отримувати інформацію як готовий продукт співпраці фахівців.

7. НЕ ЗВОДЬТЕ ВСЕ ДО ПОНЯТЬ “ХОРОШИЙ” / “ПОГАНИЙ” ДЕНЬ. Одна мама назвала це “системою смайликів”: “Якщо я отримую зі школи тільки смайлик, що посміхається чи тільки сумує, – для мене це не несе жодної інформації”. Вона має рацію – має бути деталізація, а не загальні фрази.

8. НІКОЛИ НЕ ПРИХОВУЙТЕ ПОГАНІ НОВИНИ ВІД БАТЬКІВ. Дуже важливо інформувати батьків про те, що насправді відбувається в школі. Якщо ви говорите, що все нормально, а насправді це не так – у майбутньому це призведе до неприємностей та непорозумінь.

9. НЕ КОРИСТУЙТЕСЬ ПРАВИЛОМ “Я ПОЧНУ РОЗМОВУ, ТІЛЬКИ ЯКЩО МЕНЕ ЗАПИТАЮТЬ”. Будьте проактивним (діяти ще до початку поведінки – ред.). Так само, як це працює в роботі з поведінкою учнів, в організації роботи класу – це дієво і в побудові взаємостосунків з батьками. Якщо ви чекаєте, коли батьки звернуться до вас із запитанням – ви чекаєте занадто довго. Спрямовуйте батькам інформацію та просіть про зворотний зв’язок. За кожної нагоди наголошуйте на важливості підтримки взаємної комунікації.

10. НЕ ОЧІКУЙТЕ, ЩО БАТЬКИ БУДУТЬ РОЗПОВІДАТИ ВАМ АБСОЛЮТНО ВСЕ. ЗАВЖДИ ЗАЛИШАЙТЕ ЇМ МІСЦЕ ДЛЯ ПОМИЛКИ ЧИ НЕДОМОВКИ. Життя батьків дітей з особливими освітніми потребами не менш напружене за ваше. Крім того, у батьків можуть бути свої перестороги та причини не надавати вам усю інформацію. Інформація про дитину часто зачіпає частину їхнього (родинного) особистого життя.

Наприклад, батьки можуть не сказати вам про зміну або введення нового препарату, не тому що не хочуть, а тому що їх занадто часто за це засуджують. Мовляв, “невже не можете впоратись без цього?”. Це варто брати до уваги і наперед проговорювати з батьками різні теоретичні ситуації, яких ви б хотіли уникнути для налагодження плідної співпраці.

Спокійні ви – спокійна дитина
Намагайтеся поводитися спокійно принаймні при дитині. Це допоможе їй легше адаптуватися до складних життєвих обставин.

Також важливо дотримуватися звичної для дитини рутини.

Не забувайте про обійми
Намагайтеся якомога частіше обіймати дитину. Вона має відчувати, що ви поруч.

Грайте з дитиною
Живий контакт з батьками допоможе дитині відволіктися. Не залишайте її наодинці з гаджетами.

Раніше Центр громадського здоров'я опублікував перелік простих ігор, за допомогою яких батьки зможуть допомогти своїм дітям зняти напругу.

Транслюйте дитині відчуття безпеки
Проговорюйте дитині, що у будь-якому випадку захистите її від небезпеки.

Пояснюйте, що саме ви робите для її та вашої безпеки: для чого залишаєте квартиру та спускаєтесь в укриття. Якщо доводиться евакуюватися, слід пояснити, чому це життєво необхідно.

Доволі часто при аутизмі та при інших проблемах нейророзвитку зустрічається повне або часткове нерозуміння мовлення. В той час як у дитини з типовим розвитком відбувається поступовий прогрес, у дитини з аутизмом часто під час занять виникають реакції негативізму, істерики, неприйняття.
Розширення розуміння мовлення залежить звісно від багатьох факторів: систематичних занять, загального розвитку дитини, а також від деяких простих прийомів, наведених нижче.
1. СПІЛКУЙТЕСЯ З ДИТИНОЮ БЕЗ СТОРОННЬОГО МОВЛЕННЯ
▪️У дитини з проблемами розуміння мовлення дуже слабо розвинена слухова уява. Найменше стороннє мовлення може деконцентрувати дитину.
▪️Не намагайтеся спілкуватися з дитиною чи щось їй пояснювати, якщо вона дивиться телевізор або грає в будь-яку гру зі звуком на планшеті або якщо у вас присутній інший фоновий шум (увімкнена музика, радіо, хтось співає, поруч працює пральна машина, міксер тощо). Одночасна мова від батьків, звуки телевізора та планшета або інших приладів лише погіршать сприйняття і малюк не зрозуміє ні те, що ви хотіли б сказати, ні те, що було озвучене ззовні.
▪️Для того, щоб дитина вас почула, їй необхідно слухати лише ВАС. Тому для спілкування з малюком слід вимкнути всі сторонні джерела звуку та інформації.
2. КАЖІТЬ НА 1-2 СЛОВА БІЛЬШЕ, НІЖ ГОВОРИТЬ ДИТИНА
▪️В побутовому мовленні батьки, навіть усвідомлюючи проблеми з розумінням мовлення, допускають певні помилки. Наприклад, дитина не говорить та не розуміє мову, а мама щось багатослівно пояснює, використовує складні мовленнєві звороти. На жаль це зовсім не допомагає.
Після 2-3 слів дитина не сприймає безперервне мовлення батьків, вона не чує пояснення, а чує лише потік слів.
▪️ В логопедії існує гарне правило для розвитку розуміння мовлення: говорити на 1-2 слова більше, ніж сама дитина.
▪️ Приклад: Для дитини зі слабким розумінням мовлення ідеальною інструкцією буде «Дай м’ячик», а не «Дай мені жовтий м’ячик, який лежить під столом». Тому що в цьому випадку дитина не дослухає до кінця через відсутність концентрації та розуміння.
▪️ Якщо малюк зовсім мовчить, то ми говоримо 1-2 слова. Якщо говорить 1 слово – то можна використовувати фрази 2-3 слів, і так далі.
3. НЕ ТРЕБА ЧИТАТИ КНИЖКИ САМЕ «ДЛЯ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ», ЯКЩО ДИТИНА ЙОГО НЕ РОЗУМІЄ
▪️ Інколи батьки маленьких дітей з проблемами мовлення скаржаться «Я читаю йому книжку, а він її закриває, вириває з рук!».
Поки дитина не починає більш-менш розуміти мовлення, читати їй книжки марна справа. Потік слів з книжки для нерозуміючого малюка виглядає для нього не як цікава інформація, а як безглуздий шум. Діти не хочуть слухати те, в чому не бачать сенсу і через це швидко стають роздратованими та незацікавленими.
Але все-таки існують певні правила для читання / слухання РАЗОМ:
▪ По ходу читання спрощуйте текст, не зачитуйте незначні, зайві слова;
▪ Також потрібні часті паузи на 1-2 секунди між словами, щоб дитина встигла обробити інформацію;
▪ Читання треба перемежовувати з показом картинок;
▪ Читання має бути емоційно-забарвленим та виразним для збереження уваги.
Приклад: «В одному королівстві жили - були Попелюшка та її тато».
Починаємо «В одному королівстві» (пауза + показати обкладинку книги) жили – були (пауза) Попелюшка (пауза + показуємо маленьку Попелюшку) та (пауза) її Тато (пауза + показуємо батька Попелюшки). Останні 2 слова вимовляємо з емоційним захопленням.
Тоді є шанс, що через декілька повторів дитина послухає, зрозуміє та попросить повторити казку.
4. РОЗМОВЛЯЙТЕ ПОВІЛЬНО, ТОНОМ ТРОХИ ТИХІШЕ ЗВИЧАЙНОГО
▪️Для дітей з проблемами розуміння мовлення не має сенсу підвищувати голос та тараторити. Навіть якщо один з батьків вірно використовує «правило 1-2 слів», але при цьому розмовляє швидко, навіть ці пару слів можуть перетворитися на кашу для малюка.
▪️До того ж гучна мова негативно впливає на сприйняття, розгальмовує і без того погану уяву у дитини.
Гірше гучної мови лише крик, який окрім нерозуміння мовлення ще й викликає страх.
Таким чином, повне розуміння мовлення доволі таки довгий процес.
Зазвичай дитина проходить наступні рівні розуміння мовлення:
▪ Нульовий (3-6 міс, розрізнення голосів близьких людей, певні інтонації);
▪ Ситуативний (6-10 міс., розуміння деяких іменників (частини тіла, іграшки, побутові предмети) та деякі прості інструкції (не можна, дай ручку, пока)
▪ Побутовий (10-14 міс., розвиток пасивного словникового запасу, іменників та деяких дієслів)
▪ Предикативний (до 2,5 років – розуміння багатьох дієслів та складних багаторівневих інструкцій, початок вірного відмінювання іменників (стіл- на столі)
▪ Фразовий (до 5 років, розуміння правильної конструкції речення та грамотне відмінювання)
▪ Вищий – розуміння абстрактних понять та повне розуміння мовлення, прислів’я та приказки – до підліткового віку.
Отже, на етапі раннього розвитку НТ дитини ситуація з розумінням мовлення змінюється дуже швидко. Діти ж з порушеннями мовлення можуть знаходитися довше на певних етапах розвитку мовлення. Інколи з затримкою від декількох місяців до декількох років.
При цьому засвоєння мовлення йде нерівномірно та з суттєвими труднощами.
В той же час дитина росте, поступово дозріває її мозок і якщо паралельно ведуться корекційні заняття, порушення мови можна суттєво згладити.

На ранніх етапах розвитку дитини можуть виникати порушення нервової системи (гіпер- або гіпочутливості, проблеми з координацією рухів та дисбаланс у відчутті частин тіла тощо).
Сенсорна інтеграція (сенсорна інтеграційна терапія) – процес, під час якого нервова система людини отримує інформацію від рецепторів всіх відчуттів (дотик, вестибулярний апарат, відчуття тіла або пропріоцепція, нюх, зір, слух, смак), потім організовує їх і інтерпретує так, щоб вони могли бути використані в цілеспрямованій діяльності. Іншими словами, це адаптаційна реакція, що служить для виконання певної дії, прийняття відповідного положення тіла
Проблеми сенсорної інтеграції досить поширені серед дітей з такими порушеннями, як аутизм, затримка психічного розвитку, затримка мовного розвитку, СДУГ, ДЦП, синдром Дауна.
Існує 2 рівні порушення сенсорної інтеграції:
Гіпочутливість (слабка чутливість) – означає, що мозок сприймає сигнали, які надходять від рецепторів, які недостатні, слабкі. І тоді організм вимагає підсилення цих сигналів.
Гіперчутливість (підвищена чутливість) мозок сприймає сигнали, які йдуть від рецепторів, як дуже сильні, такі, що можуть становити небезпеку.
СИМПТОМИ при гіперчутливості дитина:
Уникає / не любить обладнання дитячих майданчиків (гойдалок, гірок, каруселей).
Віддає перевагу заняттям сидячи, рухається повільно і обережно, уникає ризиків.
Уникає/не любить ліфти і ескалатори, відчуває нудоту при русі в них/на них.
Відчуває страх перед падінням, навіть при відсутності реального ризику.
Боїться будь-якої висоти, навіть бордюру тротуару або сходинки.
Боїться підніматися / спускатися сходами або ходити по нерівних поверхнях.
Боїться бути перевернутим догори ногами, поверненим вліво-вправо або назад.
Боїться або зазнає труднощів при катанні на мотоциклі, стрибках або утриманні рівноваги на одній нозі (особливо з закритими очима).
Легко втрачає рівновагу і може виглядати незграбним.
Боїться дій, що вимагають хорошої рівноваги.
Уникає швидких або обертальних рухів.
ЯК РОЗВИВАТИ
Уникати критики і зауважень щодо фізичної незграбності дитини. Терпляче ставитись до дитини.
Уникати різких рухів і різких змін положення тіла дитини, всі рухи робити плавно, повільно і обережно.
Не вимагати від дитини швидкості виконання фізичних вправ.
Поступово і дуже обережно збільшувати тривалість фізичних занять, амплітуду гойдання на гойдалці, швидкість катання на велосипеді і т.д.
Обирайте для дитини більш спокійні види спорту, які не потребують швидкості, перевертань, кружлянь…
Головне правило – поступовості і обережності у всіх фізичних і рухливих вправах, допомога і підтримка дитини.
Дихальні вправи.
СИМПТОМИ при гіпочутливості дитина:
Постійно рухається, ніколи не стоїть на місці.
Пристрасно бажає швидкого і/або інтенсивного руху, кружляння.
Обожнює, коли підкидають вгору.
Може годинами кружляти і не відчувати запаморочення.
Любить швидкі, інтенсивні і/ або небезпечні атракціони в парках розваг.
Постійно стрибає по меблях, на трамплінах, крутиться на обертовому стільці, перевертається догори ногами.
Обожнює гойдатися на гойдалках, розгойдуючись якомога вище.
Є «екстремалом», що часом пов’язане з небезпекою.
Завжди біжить, стрибає, скаче замість того, щоб йти пішки.
Коли сидить, то розгойдується з боку в бік, качає ногою або головою.
Любить раптові або швидкі рухи (наприклад, коли машина або велосипед підстрибує на купині).
ЯК РОЗВИВАТИ
Рухливі, активні ігри з обертанням, кружлянням, гойданням (слід особливо уважно дотримуватися правил техніки безпеки, контролювати амплітуду гойдання, швидкість обертання і т.п.).
Активні ритмічні вправи, танці.
Фізичні вправи зі зміною положення голови (стоячи, сидячи, лежачи).
Стрибки.
Стрибки на батуті, фітболі, на дивані чи на матраці.
Гойдалки всіх видів, гамаки (від простих тканинних до еластичних, сенсорних).
Катання на велосипеді, скейті, ковзанах, роликових ковзанах.
Вправи на балансирах.
Біг з перешкодами, «наздоганялки».
Ходьба по складному рельєфу (колоди, канати, каміння, вузькі місточки, колеса і т.п.).
Вправи на канаті, драбині.
Басейн.
Тривалі прогулянки на свіжому повітрі, на дитячих майданчиках.
Метою терапії сенсорної інтеграції (СІ) є посилення, балансування і розвиток обробки сенсорних стимулів центральною нервовою системою.
Сенсорна стимуляція та інтеграція забезпечуються при проведенні комплексу вправ, спрямованого на подолання порушень сенсорного сприйняття і зменшення аутостимуляції, надання допомоги дитині в правильній обробці інформації. Комплекс вправ створюється на основі сенсорної діагностики індивідуально для кожної дитини.
Заняття з сенсорної інтеграції проводяться в ігровій формі. Використовуючи гру (один з найважливіших видів діяльності в дитинстві), можливо змінити те, як мозок дитини реагує на дотики, звук, зорові образи і рух. Гру в основному спрямовує внутрішнє прагнення дитини. Вправи поступово ускладнюються. Важливо, щоб при виконанні вправ було якомога менше примусу. Дитина не повинна відчувати навіть короткочасного стресу.
Безсумнівно, заняття сенсорної інтеграцією допоможуть дітям з різними вадами поведінки, мови, мислення, емоційної сфери успішно подолати перешкоди в розвитку і соціально адаптуватися в суспільстві.

Всім відомо, зовнішній вигляд і здоров’я людини залежать безпосередньо від правильної постави. Саме тому, з самого раннього віку, правильному формуванню постави приділяють так багато часу.​
Дитячий хребет має форму дуги і перший вигин – шийний лордоз – починає формуватися в той момент, коли дитина починає тримати голову.Коли малюк починає повзати і сідати починається формування другого вигину – грудного кіфозу. Далі з’явлється поперековий лордоз – коли дитина починає ходити, а до 3 років і аркова форма стопи.До 6-9 років постава повністю не виробилася. Основне формування хребта відбувається з 9 до 17 років, і постійно стійке положення він приймає тільки до 23 років.
У цьому віці на розвиток постави патологічно можуть вплинути:​
- порушення статики тіла;
- хвороби різного характеру, що призводять до органічних порушень;
- неповноцінне харчування;
- порушення режиму праці та відпочинку.​
Якщо батьки не звертають уваги на те, як дитина розвивається в підлітковому віці, як формується його статура, то навряд чи вдасться підключити вправи для виправлення постави у дітей і це може створити сприятливі умови для розвитку захворювань внутрішніх органів. Так через неправильний вигин хребта легені недостатньо розгорнуті, органи черевної порожнини відхиляються від заданого стану, кровопостачання внутрішніх органів стає недостатнім. Це призводить до їх часткової дегенерації і патології розвитку.
​ За визначенням учених постава — це звичне положення тіла людини у спокої та під час руху. Формується постава, починаючи з раннього віку, в процесі розвитку, росту і виховання дитини. Пра­вильна постава робить фігуру людини красивою і сприяє нормально­му функціонуванню рухового апарату та всього організму людини в цілому. Тому необхідність формування правильної постави є не ли­ше естетичною, а й медичною вимогою.
Постава виконує дуже важливі для життєдіяльності людини функції:
утримує кістки і суглоби у правильному положенні, оптимізуючи роботу м’язів;
дає змогу знизити надмірне стирання суглобних повер­хонь;
зменшує навантаження на зв’язки, що підтримують суглоби хребта;
запобігає фіксації хребта у не правиль­ному положенні;
запобігає втомі, оскільки м’язи працю­ють ефективніше, даючи змогу орга­нізму витрачати менше енергії;
сприяє поліпшенню зовнішнього ви­гляду.
Показники правильної постави:
вигини хребта виражені помірно
лопатки розташовані симетрично
плечі перебувають на одному рівні
живіт підтягнутий
ноги прямі
м’язи добре розвинені
хода легка
Порушення постави можуть призвести до патологічних змін у хребті й інших суглобах, погіршення діяльності органів кровообі­гу, дихання, травлення, до зниження зору, головного болю тощо. Акушери-гінекологи звертають особливу увагу на важливість пра­вильної постави для дівчаток, наголошуючи, що сутулість – це не ли­ше естетичний дефект, вона призводить до порушень розвитку вну­трішніх органів, а отже небезпечна для майбутньої матері.
Є багато чинників, що негативно впливають на поставу. Зміни у скелеті можуть бути вродженими або набутими, зокрема у резуль­таті перенесеного захворювання. Скажімо, існує взаємозв’язок між зниженням слуху на одне вухо і поганою поставою. Людина, бажаю­чи краще чути, весь час нахиляє голо­ву в бік того, хто говорить. Це входить у звичку і з часом призводить до пору­шення постави.
На формування постави можуть впливати і деякі особистісні риси. Ду­же часто невпевнену в собі дитину із заниженою самооцінкою можна помі­тити за неправильною поставою. Адже діти, які комплексують з приводу своєї зовнішності, намагаються бути менш помітними, тому голову понуро опус­кають униз, а плечі зводять уперед. У таких дітей поступово розвивається кособокість, сутулість, грудна клітка ро­биться вузькою і плоскою, кути лопаток відходять від хребта, набираючи вигля­ду крилець, живіт подається вперед. Це призводить до того, що рухливість грудної клітки зменшується, дихання стає менш глибоким, знижу­ється життєва ємність легень, самопочуття погіршується, дитина швидше стомлюється. Поява цих симптомів негативно впливає на са­мооцінку дитини, яка занижується ще більше.

М'яч - зручна, динамічна іграшка, яка займає особливе місце у розвитку дій руки.
Перші ігри з м'ячем безцінні за своєю значимістю для здоров'я, емоційної достатності,
фізичного та інтелектуального розвитку маленької дитини. Протягом усього дошкільного
дитинства ігри з м'ячем ускладнюються і як би «ростуть» разом з дитиною, складаючи
величезну радість дитинства.
Ігри з м'ячем мають особливу цінність для дитини. Вони розвивають спритність,
координацію рухів, швидкість реакцій і окомір. Вони також впливають на її емоційний стан.
Дитина вчиться спілкуванню з іншими людьми через гру. Поступово дитина розуміє, що
таке правила. А це важливо для подальшої соціальної адаптації. Граючи з м'ячем, дитина
виконує багато різних рухів. Вона бере його в руки, носить, катає, кидає, ловить. Простіше
кажучи, заняття з м'ячем можна назвати комплексними. Зараз вже всі батьки знають, що
розвиток моторики рук, тобто різноманітних рухів пальців і кистей, нерозривно пов'язано з
функціональним розвитком мозку і безпосередньо впливає на розвиток мови. Тому ігри з
м'ячем не просто корисні, а необхідні кожному малюкові.
Ігри з м'ячем розвивають окомір, координацію, кмітливість, сприяють загальній
руховій активності. Для дитини м'яч - предмет захоплення з перших років життя. Дитина не
просто грає у м'яч, а варіює їм: бере, переносить, кладе, кидає, катає тощо, це розвиває його
емоційно і фізично.
Ігри з м'ячем важливі і для розвитку руки малюка. Рухи пальців і кистей рук мають
особливе значення для розвитку функцій мозку дитини. І чим вони різноманітніші, тим
більше «рухових сигналів» надходить у мозок, тим інтенсивніше проходить накопичення
інформації, а отже і інтелектуальний розвиток.
Рухи рук впливають також на розвиток мовлення дитини. Сучасні наукові дані
підтверджують ці положення: області кори головного мозку, які «відповідають» за
артикуляцію органів мови і дрібну моторику пальців рук, розташовані в одному
іннерваційному полі, тобто безпосередній близькості один від одного. Отже, йдуть в кору
головного мозку нервові імпульси від рухів рук та стимулюють розташовані по сусідству
мовні зони, підсилюючи їх активність. Малюки, знайомлячись із властивостями м'яча,
виконуючи різноманітні дії (кидання, катання, біг за м'ячем і ін), отримують навантаження
на всі групи м'язів (тулуба, черевного преса, ніг, рук, кистей), у них активізується весь
організм. Навіть, здавалося б, звичайне підкидання м'яча вгору викликає необхідність
випрямлення, що сприятливо впливає на поставу дитини. Можна сказати, що ігри з м'ячем -
спеціальна комплексна гімнастика: розвивається вміння схоплювати, утримувати,
переміщати м'яч у процесі ходьби, бігу або в стрибку.
Ігри та вправи з м'ячем розвивають орієнтування в просторі, регулюють силу і точність
кидка, розвивають окомір, спритність, швидкість реакції; нормалізують емоційно-вольову
сферу, що особливо важливо як для малорухомих, так і для гіперзбудливих дітей. Ігри з
м'ячем розвивають м'язову силу, посилюють роботу найважливіших органів організму -
легень, серця, покращують обмін речовин.
Як же навчити малюка спритності і вмілості в іграх з м'ячем? Методика навчання дітей
раннього віку вправам та іграм з м'ячем (як і будь-якій фізичній вправі) має свої особливості,
які полягають в тому, що у навчанні дітей цього віку переважно використовуються ігрові
прийоми. Так як дитина другого-третього року життя краще сприймає показ руху, ніж його
словесний опис, незалежно від його складності або новизни дорослий показує вправи,
супроводжуючи їх простим і доступним поясненням. Але пояснення і показ вправ
вимагають підготовленості. Зорові враження у дітей переважають над їх словесним
виразом. Дитина не володіє узагальненими способами дій у словесному вираженні, і тому не
завжди може зрозуміти, що означає «прокоти м'яч», «підкинь м'яч вгору» і т.д. Наприклад,
показуючи дитині, як треба кидати м'яч вдалину двома руками з-за голови, мама або тато
супроводжують показ простим, доступним для розуміння поясненням: «Я зараз кину свій
м'ячик далеко-далеко. Дивись, як я це роблю. Я візьму м'яч двома руками і підніму його
вгору. Який гарний у мене м'ячик! А тепер я сховаю його за голову. І ... кину. Кину сильно,
вперед! Далеко-далеко!». Пояснення найчастіше супроводжується показом навіть при
виконанні знайомої вправи: дорослий нагадує, що треба робити, і тут же сам дає показ руху.
Звичайно, дитина здатна відобразити рух, тому одну і цю ж вправу слід показувати і
пояснювати не один раз, а багаторазово, щоб створити у малюка правильний спосіб руху
(«прокоти м'яч у ворота», «кинь м'яч через мотузку»). Такі способи виконання рухів в силу
своєї конкретності допомагають дітям ще краще усвідомити поставлену перед ними
завдання і виконати її більш цілеспрямовано.
Завдання повинні бути простими і доступними. Завдяки багаторазовим повторенням у
дитини утворюються більш міцні рухові навички, малюк починає виконувати рухи більш
вільно, без зайвої напруги. У дитини з'являється своєрідне «почуття м'яча». Таким чином,
маляті властиво багаторазове повторення рухів як під час оволодіння ним, так і після вже
появи рухового уміння. Дитина може без втоми і з великим захопленням кидати м'яч на
підлогу, катати дорослому, скачувати з гірки, закидати до кошика або ящик. Чудово, якщо
Ви будете підбадьорювати свого малюка похвалою; здивуєтеся тому, який він спритний,
сміливий, швидкий; що він вже сам може показати іншим. Нехай дитина демонструє свої
вміння перед усіма членами сім'ї або його ж однолітками: це поступово розвиває у дитини
впевненість у своїх силах, прагнення вчитися далі, засвоюючи нові, більш складні рухи та
ігри, римування (віршований текст) при виконанні рухів з м'ячем, допомагають зробити
заняття більш зрозумілим, а головне, задають ритм виконання ігрового завдання. Ігри з
м'ячиком навчать Вашу дитину вміло поводитися з дрібними предметами: ловити їх,
переносити, прокатувати і складати.
Що стосується метання, то Ваше завдання-навчити дитину спочатку робити це
правильно (вперед-вгору), щоб надалі не довелося відучувати його від звички метати
предмет збоку або знизу. Для занять необхідно підготувати паперові кулі та м'ячі різних
розмірів. Важливо дитину навчити правильній техніці, тобто, щоб вона брала м'яч пальцями,
а не «кухликом», утворений долонею. Навчіть дитину високо метати легкі предмети. Для
цього натягніть над його головою мотузку і попросіть перекинути через неї м'ячик. Покажіть
на прикладі кілька разів, як правильно здійснюється замах для кидка.
Ловити м'яч діти до трьох років навряд чи зможуть. Це завдання занадто складне для
них. Досить того, що дитина навчиться правильно метати предмет на дальність і висоту, а
також відбивати м'ячик від землі.
Гарною вправою для метання і ловіння м'яча є перекочування один одному м'яча.
Дорослий і дитина сідають навпроти один одного на підлогу, ноги нарізно і перекочують
один одному м'яч. Через якийсь час можна перекочувати одночасно відразу два м'ячі
(головне, щоб м'ячі не стикалися). Дитина розвиває в собі уміння зосереджуватись, точно
ловити м'яч і назад відправляти його дорослому. Поступово переходьте до більш складних
вправ, які включають в себе елементи бігу, стрибків і перекидів.
Ростіть здоровими

Діти часто поводять себе погано. В який момент це можна вважати психічним розладом?
Ханна Річардсон
Немає нічого приємного, коли стаєш об'єктом спалаху злості чи агресії з боку дитини. Але як зрозуміти, дитина просто неслухняна чи в неї є якісь психічні проблеми?

"Учні, як правило, не приходять до школи зі словами: "Так, а зараз, я буду погано себе поводити", - каже Пепе Діазіо, директор школи в Шеффілді.

За його словами, коріння 80% проблем, з якими стикаються школи, можна віднайти в життєвій ситуації, у якій перебуває дитина.

"Я не хочу стверджувати, що всі проблеми з психічним здоров'ям мають виплеск у вигляді поганої поведінки, але певний зв'язок є. Коли комусь потрібна підтримка, і він її не отримує, це негативно відображається на поведінці", - каже Діазіо.

"Бий або біжи"
Нещодавно оприлюднені дослідження Фонду психічного здоров'я показують, що поведінка дітей змінюється, якщо вони відчувають себе "занепокоєними" або "сумними".

25% з понад 1300 опитаних дітей і підлітків віком від 10 до 15 років сказали, що, коли вони відчувають тривогу, то частіше сваряться з людьми. Ще стільки ж заявили, що в такому стані їм важко виконувати домашні завдання.

Така поведінка, вочевидь, призведе до проблем в школі.

Діти, які менше сидять із планшетами, краще вчаться
Чи вбиває школа творче мислення?
Але давайте поставимо собі запитання, яке люблять ставити психотерапевти: що відбувається насправді?

Карен Янг, психолог і автор сайту "Ей, Зігмунд", каже, що відчуття тривоги може з'явитися як результат нормальної роботи здорового мозку.

"Коли мозок відчуває загрозу - реальну або уявну - це призводить до викиду в організм гормонів і адреналіну, аби зробити людину швидшою і сильнішою. Цей механізм "бий або біжи" зберігав нам життя впродовж тисяч років, це саме те, що здоровий мозок і повинен робити", - пояснює Янг.

Бійка в школі
АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES
"Дітьми з підвищеною тривогою кожна нова, важка або незнайома ситуація сприймається як потенційна загроза, - продовжує вона. - Механізм "бий або біжи" спрацьовує моментально і автоматично - в організм викидаються нейрохімічні речовини, які змушують їх бігти і пручатися".

За словами Янг, природним результатом роботи цього механізму стає підвищена фізична активність: "Якщо загроза реальна, вони б кинулися боротися з нею, або бігти від неї".

Легко зрозуміти, чому тривожні відчуття молодих людей можуть виплескуватися в бійки або спалахи агресії.

Школа в різних країнах світу: де вчаться 23 роки, а де освіта найдешевша
Доктор Антоніс Коусоліс, директор Фонду психічного здоров'я, каже, що молодих людей, в яких є проблеми з психічним здоров'ям часто називають "проблемними дітьми", а не "дітьми з проблемами".

"Вони порушники спокою, які зривають уроки, - ось, як їх сприймають".

Особливо це стосується хлопчиків, яких, за статистикою, відраховують зі шкіл частіше, ніж дівчат.

"Хлопчики виносять зміни своєї поведінки назовні", - каже Коусоліс.

"Вони б'ються і сваряться, їхній гнів набагато помітніший. Дівчата тримають почуття у собі, вони хочуть, аби їх залишили наодинці. Хлопців з антисоціальною поведінкою часто починають називати поганими".

Як батькам і вчителям зрозуміти, коли погана поведінка дитини переходить межу і перетворюється на проблеми з психічним здоров'ям?

Ілюстрація тривога
Як пише благодійний сайт "Психічно здорові школи", поведінка дітей - це їхній спосіб повідомити про свої приховані проблеми і страхи.

"Тому важливо зрозуміти, що дитина намагається повідомити вам своєю поведінкою, - радять автори сайту. - Серйозні проблеми з поведінкою, розлади поведінки - одні з найпоширеніших порушень психічного здоров'я в дітей".

Ознаки того, що в дитини є поведінковий розлад, проявляють себе так:

Дитина багато сперечається, злиться і не хоче поступатися
В неї постійні спалахи дратівливості і емоцій
Вона постійно і слухається і звинувачує інших, коли щось йде не так
Бренда Макх'ю, колишня вчителька і співзасновниця організації альтернативної освіти "Сімейна школа", каже: "Ми зустрічаємося з цією проблемою постійно. Коли поведінка - спосіб комунікації, а коли стає симптомом? Визначити це дуже важко".

Ключ у тому, аби спостерігати за регулярністю проблемної поведінки, каже вона.

"Багато хто з дітей час від часу випробовують на міцність межі можливого, погано контролюють свої імпульси і не можуть виразити власні думки", - каже Макх'ю.

"Але коли ці форми поведінки продовжуються довгий час і дитина не реагує на звичайні санкції, або ця поведінка вже ставить під загрозу розвиток і життєві перспективи дитини, тоді треба вивчати проблему глибше", - додає вона.

Регулювати емоції
Пропустити подкаст і продовжити
подкаст
Що це було
Що це було
Головна історія тижня, яку пояснюють наші журналісти

Випуски
Кінець подкаст
Макх'ю додає, що дітям з психічними розладами буває важко довіряти людям, хоча вони намагаються керувати почуттями, контролювати імпульси і регулювати емоції.

"Один 10-річний хлопчик в нашій школі розповідав, що всі вважали його "складною дитиною з психічними проблемами. Але сам він описував себе як людину з тривогами через хвору маму і її постійні госпіталізації. Він не знав, як впоратися з цим і поговорити про це".

Макх'ю підкреслює різницю сприйняття між вчителем, який стикається з поганою поведінкою, і дитиною, в якої можуть бути емоційні і психологічні проблеми.

Невелике дослідження дівчат 12-14 років з середньої школи в Вестмінстері ідеально демонструє ці полярні відмінності.

Дівчата описали себе як людей, що страждають від підвищеної тривожності, а вчителі називали їх недисциплінованими.

Доктор Коусоліс каже, що багато шкіл чудово справляються з цими проблемами.

"Але в усіх школах потрібний стабільний прогрес. Якщо ми не будемо вміти вирішувати проблеми психологічного здоров'я в дитинстві, ми ризикуємо згубити наступне покоління на самому початку їх життя", - застерігає Коусоліс.

У зв'язку з періодичними сповіщеннями про повітряну атаку, багато хто з нас змушений ховатися у сховищах. Як же бути, якщо ви залишилися з дитиною?
Зібрали для вас кілька простих, але дієвих і перевірених занять з дітьми.
1. Настільні ігри та книги.
Якщо вийде, постарайтеся взяти з собою декілька книг і настільні ігри. При всьому при тому, що з дітьми доведеться розмовляти і розповідати правду, проводити час все одно якось треба. Можна підготувати спеціальну сумку - не першої необхідності. Там будуть лежати речі для дозвілля. Дорослі люди впораються, але якщо ви з дітьми - це важливо.
2. Спробуйте знайти друзів.
Якщо з вами в притулку є інші люди з дітьми, сходіть і познайомтеся з ними. Якщо ваша дитина соромиться, поясніть що це друзі і їм буде весело разом. Зазвичай діти швидко знаходять спільну мову і спільні заняття. По можливості, виділіть їм для ігор вільне місце.
3. Дитяча армія.
Розкажіть дітям про наших сміливих захисників у ЗСУ і запропонуйте вступити нібито в дитячий корпус. Це допоможе дитині навчиться бути більш зібраним і відповідальним. Проведіть дитині фізичну розминку. Потренуйтеся разом, наприклад падати на землю по команді (краще підстелити каремат або покривало). І найголовніше домовтеся з ними про безумовне послуху. І ніяких заперечень.
4. Придумайте разом історію або казку.
Спробуйте з дитиною скласти розповідь або казку на тему минулого дня за допомогою малюнків (якщо вдалося взяти з собою олівці і папір) або ж підручних засобів. Психологи кажуть, що таке заняття допомагає дитині краще адаптуватися в нових умовах, переосмислити подію за день, спокійно прийняти зміни в житті.
Також можете спробувати зробити ляльковий театр.
5. Гра "Антипод"
Ця гра допоможе розширити словниковий запас дитини і навчити його поняттю "антоніми". Ви називаєте прикметник, а дитина відповідає словом навпаки. Наприклад: добрий-злий. Потім змінюєтеся ролями. Можна ускладнити завдання і відповідати неправильно, а дитина повинна оцінити, правильно ви відповіли чи ні, і, якщо ні, поправити. Наприклад: добрий-сумний (це неправильна відповідь).
6. Гра "Відгадай"
На картках намалюйте тварин або речі. Ця гра одночасно тренує асоціативне мислення і розширює словниковий запас. Поділіться на команди по дві людини. Один член команди витягує картку і, не показуючи її напарнику, пояснює йому, що на ній зображено, а той відгадує. Далі-перехід ходу. Перемагає та команда, яка за відведений час (хвилина, наприклад) розгадає якомога більше слів.
7. Гра " так чи ні?"
Ця гра навчить дитину думати швидко. Встановіть часові рамки. Ви повинні задавати дитині питання, а він — відповідати: "так" або "ні". Наприклад: "у зайця є хвіст?" - "Да". "У пташки є плавники?" - "Ні". Можна внести в гру змагальний дух і придумати символічні призи, вигадати бажання або ж грати на кількість балів.

На фоні військового стану діти схильні до емоційного сприйняття інформації не менше, аніж дорослі. Тому, задля спокою дітей, слід наголосити на основних правилах спілкування з дітьми про воєнний стан.
Найголовніше – варто дитині завжди говорити правду, але без паніки та надмірних емоцій. Правильно підібравши слова ви можете психологічно підготувати дитину до звуків серени, вибухів і тд.. Головне – дорослі мають проявляти спокій в очах дитини, в наслідок чого дитина буде відчувати безпеку. У разі, коли батьки починають панікувати. Обговорюватися між собою в присутності дітей власні страхи та переживання, діти починають також боятися та хвилюватись за власне життя та життя рідних.

Дітям з першого класу можна говорити, що батьки до всього готові, якщо скажімо збирають «тривожну валізу». Можуть пояснити дитині, що все необхідне мають на будь-який випадок. Нагадати, що поряд є укриття, там можна сховатись і бути в безпеці. .

Стосовно старших діток, наголошуємо, що саме батькам треба в першу чергу фільтрувати новини, які вони черпають з інтернет-простору і правильно визначати, з яких джерел вони беруть відповідну інформацію – аби транслювати дітям лише офіційну і перевірену інформацію.

Про війну говорити треба. Варто звертатись до історії й казати про те, що Україна у своїй історії вже пережила низку воєн. Можна розповідати спогади родичів. Такі життєві історії дітей можуть заспокоїти.

Не забувайте, що мають бути чіткі правила поведінки. Важливо дитині пояснити, що у ситуації війни ми маємо бути більш обережними, ніж зазвичай. Треба нагадувати, що не можна піднімати нічого на вулиці – незнайомі речі.

Будьте поряд із дітьми, зараз як ніколи вони потребують уваги та любові дорослих.

Бережіть себе та близьких. Все буде добре!

Якщо обстріл застав вас у приміщенні
Вирушаємо у кімнати без вікон, якщо таких у квартирі немає - тримаємося далі від вікон та будь-яких засклених предметів. У будь-якому випадку тримаємося ближче до несних стін.

Потрібно сісти на підлогу біля стіни, що нижча людина - тим менше шансів попадання в неї уламків. Вікна можна "зміцнити" диванними подушками або закрити важкими меблями з речами.

Якщо ви живете у приватному будинку й ховатиметеся у льосі, залиште на видному місці великий плакат із написом, що під час обстрілу ви перебуваєте там. Укажіть також, де саме льох розташований. Є небезпека того, що підвал при обстрілі може завалити.

При перших ознаках обвалення встаємо у дверному отворі й руками упираємося в косяки або лягаємо поруч із столом або ліжком, прикривши голову руками.

Якщо квартира на верхніх поверхах - виходимо на сходову клітку і спускаємося на кілька поверхів, щоби доступ до вулиці був ближчим. У жодному разі ліфтом користуватися не можна.

Одяг і взуття
Вуличний одяг має також бути напоготові біля входу. На перевдягання часу немає, тому виходимо у тому, в чому були.

"Взуття має бути максимально зручним, без підборів та шнурків. Принцип: застрибнути та побігти".

Домашні улюбленці
Їх, звісно, беремо з собою. Заздалегідь продумуємо, як уночі тримати їх у межах досяжності, щоби при обстрілах не витрачати час на пошуки переляканої тварини. Можна залишити улюбленця спати у своїй кімнаті або з вечора надіти нашийник чи посадити у переноску.

Якщо обстріл застав на вулиці
Якщо обстріл почався, коли ви на вулиці, то важливо швидше лягти на землю. Спочатку при польоті снаряда чується свист (або шарудіння), потім відразу вибух.

Щойно почули вибух - падайте на землю. Знаходимо будь-яку стіну-укриття: бетонний блок, стіна. Найбільшу небезпеку при обстрілах становлять уламки, тому що нижче ви до землі - то безпечніше.

Як саме лягаємо: ниць, голова опущена, руки прикривають потилицю, дітей максимально прикрити собою. Не підіймаємо голову й не рухаємось без потреби.

Якщо ви в автомобілі
Зупиняємось і повністю глушимо мотор, виходимо з машини й лягаємо на землю так, як описано вище, використовуючи машину як укриття.

У періоди надзвичайних ситуацій музику в машині не включаємо, а вікна відкриваємо, щоби одразу почути сирену чи вибухи.

Важливо - після повітряної тривоги принаймні 10 хвилин не виходити з укриття або не продовжувати рух і залишатися у тому ж положенні, якщо ви на вулиці.

Де ховатися
Найбезпечніше ховатися у бомбосховищі, тому що там є вентиляція, потужне перекриття та кілька виходів, на відміну від підвалів. Також підходять для укриття метро, підземні переходи, траншеї, оглядові ями в гаражах або на СТО, але саме ті, в яких є доступ повітря.

Для укриття під час обстрілу не підходять під'їзди, багатоповерхові будинки, захаращені підвали - все це може обвалитися під час бомбардування.

Також не ховайтеся під машинами, автобусами, під стінами магазинів чи офісів. Через вибухову хвилю зверху летітиме скло. Не ховайтеся серед будь-яких контейнерів, ящиків, будматеріалів - вони можуть спалахувати.

Загальні поради
Коли починаються сирени, намагайтеся не панікувати, насамперед при дітях.

Спілкуйтеся з сусідами та незнайомими людьми. Небезпека зближує, допомога іншим людям дає деяке відчуття контролю ситуації.

Варто знайти кілька сімей із сусіднього будинку й домовитися про взаємовиручку, щоби був запасний плацдарм, якщо щось трапиться з вашим будинком.

Створити відчуття стабільності допомагає рутина. Через "не хочу" потрібно робити те, що перебуває у зоні нашого контролю: прибирання будинку, догляд за собою, заняття з дітьми.