News.

Косоокість

Косоокість (страбізм) - це нездатність обох очей зберігати правильне положення і виконувати функцію зору злагоджено. У дітей, які страждають цим захворюванням, зовні прояв патології виглядає, як відхилення ока в сторону: одне око сфокусоване на зображенні, яке розміщене перед ним, а поряд з цим друге око зміщене всередину (езотропія), назовні (екзотропія), вгору (гіпертропія) або вниз (гіпотропія). ВИДИ КОСООКОСТІ У ДІТЕЙ В залежності від того, косить одне чи двоє очей, виділяють два різновиди страбізму: Монокулярна косоокість, при якій постійно косить виключно одне око. Дитина його не використовує для роботи зорової системи. Поступово розвивається амбліопія - "ледаче око", відновити гостроту зору в якому просто неможливо. Кора головного мозку адаптується так, що дані надходять лише з одного, здорового ока. Співдружня косоокість (в процес залучені обидва ока) Альтернуюча косоокість, при якій очі косять по черзі: то ліве, то праве. Дитина бачить об'єкти кожним оком по черзі, але головне - задіяні обидва ока. Ризик формування "ледачого ока" невеликий, але якщо таке і трапляється, то рівень його вираженості значно нижчий, ніж при монокулярному виді захворювання. СИМПТОМИ ДИТЯЧОЇ КОСООКОСТІ Головним показником косоокості вважається відхилення від зорової осі. Якщо розходження очей велике і явне, то мова йде про косоокість з великими кутами. Менш явні відхилення - це страбізм з малими кутами. Менш візуально помітні і поширені приклади прихованої косоокості з малими кутами. Однак саме цей тип страбізму провокує астенопічні скарги. В доповнення до очних мігреней і напруженості в області очей, також є можливим прояв ряду інших неприємних ознак: виражене стомлення при читанні і головний біль. Як ширококутний, так і малокутовий страбізм деструктивно діє на дитину і несприятливо впливає на її самооцінку. Постійно відволікаюча косоокість перешкоджає стабільному зоровому контакту з людьми, що викликає незручність і збентеження. Це провокує ряд психологічних проблем. Батьки новонароджених нерідко зустрічаються з переривчасто схрещеними очима. Досить часто це є ефектом недостатнього розвитку зору, але цей прояв, в більшості випадків, пропадає в міру зростання немовляти, і зорова система формується далі. Однак більшість різновидів косоокості НЕ викорінюються у міру дорослішання дитини. Як правило, своєчасна якісна діагностика виявляє проблему косоокості і тоді вона цілком виліковна. Без своєчасної терапії у дитини може виникнути ускладнення - диплопія (двоїння), амбліопія, а також інші симптоми, які згодом можуть стати на заваді навчанню дитини в школі. ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ КОСООКОСТІ У ДІТЕЙ Існує безліч причин виникнення косоокості: Генетика. Якщо батьки страждають на це захворювання, у дітей є великий ризик розвитку такого ж стану. Інші очні захворювання. Наприклад, далекозорість. За умови здійснення постійних спроб сконцентруватися, прогресує тип косоокості, що називається акомодаційна езотропія. Це ситуація, при якій очі перехрещуються через надмірне зусилля для фокусування на об'єкті. Патології очних м'язів. Існує шість очних м'язів, мета яких стежити за положенням і рухом очей. Якщо ж виникає неврологічна або анатомічна проблема, що впливає на функцію цих м'язів, починає розвиватися паралітична косоокість. ДІАГНОСТИКА ТА ЛІКУВАННЯ КОСООКОСТІ У ДІТЕЙ Діагностувати косоокість здатний виключно лікар. Своєчасний візит до фахівця здатний запобігти тяжким наслідкам. Офтальмологічний центр «Печерський» використовує сучасні технології діагностики. Лікарі нашої клініки надають повний спектр послуг для постановки точного діагнозу. Офтальмологи нашого центру дотримуються міжнародних стандартів лікування косоокості у дітей. Використовують індивідуальний підхід до кожного пацієнта. Згідно з типологією і тривалістю захворювання лікар призначає ретельно підібраний курс лікування. Хірургічний метод лікування косоокості Часто єдиним результативним способом лікування косоокості стає хірургічне втручання. Успішний результат операції залежить від множинних обставин, включаючи ступінь розвитку страбізму. Іноді виникає потреба провести більш, ніж одну операцію. Своєчасно виявлена косоокість дозволяє провести операцію у визначений термін. Це підвищує ймовірність того, що дефектне око буде працювати над здоровою гостротою зору, і обидва ока будуть функціонувати узгоджено. Хірургічні методи лікування косоокості Існують приклади альтернуючої косоокості, ефективне коригування якої є цілком можливим без проведення операцій. За допомогою адекватно підібраної терапії можна досить успішно вирівняти дефектне око. Як правило, таке лікування включає оптичну корекцію, апаратні процедури і спеціальні тренування для очей. Косоокість у дітей не є хворобою, що зникає сама. Офтальмологічний центр «Печерський» піклується про те, щоб кожна людина зберела можливість бачити. Запишіться на огляд до спеціаліста вже сьогодні і пам'ятайте: вчасно діагностована проблема підлягає вирішенню.
Подробнее: https://centeroka.com.ua/uk/dytiacha-oftalmolohiia/kosookist-u-ditei.html © Печерский Офтальмологический Центр.

18 липня 2020 о 15:44 | Дудник О. Д. | no comments

Що таке ехолалія?

ЩО ТАКЕ ЕХОЛАЛІЯ?

Дитина у віці активного розвитку мовлення схильна повторювати за дорослими певні слова чи окремі фрази. Це нормальний процес, який найбільш характерний для дітей віком від 6 місяців до 4 років. Саме у цей період відбувається опанування вимови та азів соціального спілкування.

Однак, якщо повторення почутих фраз відбувається у більш старшому віці, це привід для занепокоєння. Такий стан називається ехолалією і є симптомом затримки інтелектуального чи психічно-мовленнєвого розвитку.

Ехолалія (від грец. ἠχώ — відлуння або повторення, λαλιά — розмова)– це автоматичне повторення почутих фраз, слів або окремих частин слова без глибокого розуміння сенсу сказаного. Ехолалія – це не самостійний діагноз, а симптом певного захворювання, наприклад, аутизму, затримки психічного розвитку чи інших неврологічних розладів.

За проявами ехолалія буває таких типів:

Негайна: автоматичне повторення щойно почутих слів чи фраз.
Відстрочена: відтворення певних фраз, почутих день, тиждень чи навіть місяць тому. Цей тип властивий дітям з аутичним спектром чи синдромом Туретта, для яких характерна феноменальна пам'ять та здатність відтворювати давно почутий текст практично повністю.
За формою ехолалія поділяється на такі види:

Істинна: звернення до дитини автоматично нею відтворюється.
Мітигована: фрази, які були сказані співрозмовником, відтворюються з певною трансформацією.
Навіщо дитина повторює окремі слова та фрази

Повторення певних слів чи фраз не безглузде. У різних випадках воно виконує необхідні для дитини функції:

Потреба у спілкуванні. Таке відбувається у тих випадках, коли дитина відчуває потребу у комунікації, але з причин недостатнього рівня мовленнєвого, психічного чи інтелектуального розвитку не може самостійно побудувати фразу. У цьому випадку найбільш простий спосіб діалогу – повторення фрази співрозмовника.
Спроба зрозуміти. Принцип схожий, як і при опануванні іноземної мови: для того, щоб зрозуміти сенс сказаного, почуті слова необхідно повторити.
Відновлення психічної рівноваги. Така функція характерна для аутистів, для яких властива підтримка ритуалів та звичного укладу життя, тому повторення знайомої фрази допомагає заспокоїтися.
Передача емоційного стану. Іноді дитині важко висловити словами власні емоції, тому відтворення певних словосполучень з пам’яті, що пов’язані з конкретними відчуттями, допомагає їй передати дорослим свої переживання.
Визначення предметів та явищ. Як і у випадку, коли дитина тільки-но вчиться говорити, повторення фраз може означати розуміння сенсу певної дії, яка за цим відбудеться. Наприклад, фраза «Сядь за стіл!» може означати розуміння того, що зараз потрібно буде поїсти тощо.
Систематизація підсумків дня. Відстрочена ехолалія може виражати своєрідну обробку інформації, що була отримана протягом дня.
Яким чином здійснюється діагностика і лікування ехолалії

Зважаючи на те, що ехолалія не є самостійним захворюванням, а лише симптомом більш складної патології, усунення її проявів потребує комплексного лікування, якому має передувати відповідна діагностика. Вона здійснюється спеціалістами на базі інклюзивних центрів.

Подальше лікування передбачає медикаментозну допомогу та систематичні корекційні заняття зі спеціалістами логопедами-дефектологами, які є у складі команди психолого-педагогічного супроводу дитини з особливими освітніми потребами в закладі загальної середньої чи дошкільної освіти.

Як спілкуватись з дитиною, яка має ехолалію

Постарайтесь додержуватись наступних правил:

Не дратуйтесь: пам'ятайте, що для дитини це не просто повторення, а спосіб комунікації.
Не зупиняйте: здатність повторювати – це важливий спосіб самовираження для дітей, в яких виникають складнощі з усним мовленням. Якщо дитину позбавити такої можливості, то вона не зможе виражати емоції, заспокоювати себе, підтримувати розмову, тренуватися у вимові або зменшувати тривожність за допомогою вербальної комунікації.
Будьте спостережливими: пам'ятайте, що дитина може повторювати окремі фрази з абсолютно різною метою, постарайтесь зрозуміти, який сенс у даному випадку має її «голосове повідомлення», при цьому зверніть увагу на тон та ритм вимови, а також на загальну поведінку дитини. Постарайтесь зрозуміти, що стало джерелом відлуння.
Приєднуйтесь: ехолалія може стати відмінним способом для налагодження комунікації з дитиною з особливостями психо-мовленнєвого розвитку. Так, використовуючи улюблені мовні сценарії дитини, ви можете приєднатися і говорити фрази по черзі, щоб у вас вийшла «розмова». Починайте без поспіху, слідкуйте за реакцією дитини. Є шанс того, що дитина буде у захваті від того, що її нарешті зрозуміли і почали спілкуватися на її умовах.
Формуйте нове: ви можете обережно змінювати слова у фразі чи сталому для дитини сценарії. Це допоможе вам розширювати словниковий запас учня і продемонструвати, як можна поєднувати або змішувати слова, щоб використовувати фразу в різних ситуаціях. Наприклад, якщо дитина любить повторювати «Тато вдома! Тато вдома!», спробуйте варіювати фразу в залежності від того, хто приходить додому - «Бабуся вдома! Бабуся вдома!» з подальшою трансформацією.
Розширюйте: спробуйте зрозуміти, яка емоція криється за певною сталою фразою, що повторює дитина у стані збудження та доповнюйте її іншими відповідними фразами, які дитина зможе додати у свою скарбничку фраз. У такий спосіб ви зможете навчити дитину більш функціональним словам, що будуть зрозумілими всім.
Будьте обережними з вибором: якщо дитині притаманна негайна ехолалія, то при виборі варіантів вона буде повторювати останнє слово, хоча це й не є тим, що вона б дійсно хотіла вибрати. У такій ситуації можна спробувати перерахувати все те ж в іншому випадку або запропонувати зображення для вибору.
Не заплутуйте одне одного: ехолалічні діти є відмінними наслідувачами, часто вони копіюють всі особливості мови й інтонації настільки точно, що це можна прийняти за природну мову. Якщо ви не впевнені, що було джерелом відлуння, то ви можете навіть не зрозуміти, що це лише повтор почутого. Вам може здаватися, що ви ведете осмислену розмову, а насправді ви повторюєте раніше почутий дитиною діалог. Отже, якщо дитина під час розмови раптово проявляє невдоволення, упевніться, що ваша розмова не відтворює колишній діалог.
Працюючи з дітьми, які страждають на ехолалію, у першу чергу, необхідно прийняти той факт, що систематичне повторення учнем почутих фраз, не безглузде, а є для нього своєрідною формою спілкування! Тому завдання педагога, батьків та всієї команди психолого-педагогічного супроводу – докласти максимум зусиль, щоб перетворити розлади дитини з особливими потребами в інструмент взаємодії з нею!

Джерело: https://t.me/naurok

18 липня 2020 о 15:40 | Дудник О. Д. | no comments

ЛФК В ДОМАШНІХ УМОВАХ Лікувальна фізична культура - ЛФК в домашніх умовах

ЛФК – це метод лікування, який включає комплекс вправ, що спрямований на покращення фізичного стану пацієнта після певного захворювання, травми чи операції.

Ціль ЛФК:

відновити попередній рух і можливості організму,
підвищити тонус,
запобігти ускладненням,
скоротити термін лікування,
підвищити імунітет,
покращити настрій та допомогти людині повірити у свої сили.
Цей метод лікування відрізняється від всіх інших тим, що хворий активно бере участь у процесі лікування. Від нього залежить отриманий результат і подальші успіхи у реабілітації та одужанні.

Лікувальна фізкультура застосовується у таких випадках:
при порушенні роботи опорно-рухового апарату
післяопераційний період
при захворюваннях неврологічного характеру
реабілітація після травм
при серцевих, легеневих хворобах
при захворюванні травної системи
для загального зміцнення та оздоровлення організму
Існують протипоказання до призначення ЛФК

Вони діляться на постійні та тимчасові. До постійних відносять тяжкі, незворотні захворювання. Тимчасовими причинами можуть бути гострі періоди захворювання, запальні процеси, кровотечі, больові синдроми, важкий стан хворого.
Зазвичай заняття ЛФК проходять під наглядом спеціаліста. Але отримавши необхідні рекомендації та настанови, лікувальною фізкультурою можна займатись в домашніх умовах. Лікар-реабілітолог чи інструктор з ЛФК зможе підібрати найбільш правильні та ефективні вправи. При цьому потрібно враховувати наступні моменти: характер патології, вік, фізичні можливості, особливості організму.

Стандартний комплекс вправ складається із трьох частин:
Вступна.

Завданням є підготовити організм до навантаження, підібрати відповідні вправи, стимулювати процеси реабілітації. Тут застосовуються елементарні вправи, такі як: дихальна гімнастика, ходьба, розминка для рук і ніг та ін.

Основна.

На цьому етапі вправи спрямовані на проблемні зони пацієнта. Основним завданням є відновити функції організму. В комплекс вводять спеціальні вправи та долучають необхідні гімнастичні обладнання та тренажери. Наприклад, для відновлення навичок ходіння буде необхідним поручень, а для відновлення рівноваги, зміцнення м’язів ніг та спини, знадобиться балансуюча дошка.

Заключна.

Цей період характеризується ліквідацією залишкових функціональних порушень. Використовуються вправи максимального навантаження, зважаючи на вік та можливості пацієнта.

ЛФК для дітей в домашніх умовах

В теперішній час діти ведуть малорухливий спосіб життя. Тому необхідним є те, щоб фізичні навантаження займали важливе місце у їхньому житті. Це один із найосновніших компонентів у лікуванні та профілактиці. Крім стандартних уроків фізкультури в школі чи дитсадку, діти можуть займатись фізкультурою і вдома. Бажано щоб заняття не були примусовими, вправи повинні викликати у них позитивні емоції та зацікавлення. ЛФК може проводитись в ігровій формі.

У комплекс ЛФК входить ранкова гімнастика. Вона сприятливо впливає на організм дитини, підвищує працездатність, виробляє наполегливість та дисциплінованість. Ранкові вправи включають основні рухи, такі як: повороти голови, махи руками, ногами, ходьба, присідання, підскоки. Також додатково можна використовувати, м’ячики, палиці та інший спортивний інвентар.
Для повноцінних занять ЛФК можна облаштувати вдома спортивний куточок. Це стане одним із улюблених місць для ваших діток.

Чудовим варіантом для дітей будь-якого віку є шведська стінка. Це багатофункціональний тренажер, на якому можна виконувати різноманітні вправи для зміцнення всіх груп м’язів, розвитку вестибулярного апарату, профілактики захворювань центральної нервової системи, розумового розвитку та оздоровлення організму в цілому.
Шведська стінка не займає багато місця в кімнаті, є компактною. Додатково її можна укомплектувати різними цікавими елементами: кільця, мотузкова драбина, гірка, канат та ін. Також для безпеки вашого малюка буде необхідним мат.
Перевагою є те, що стінки витримують великі навантаження, тому без жодних проблем, до занять можуть долучатися і дорослі. Дивлячись на приклад батьків, діти будуть займатись ще з більшою охотою та задоволенням.

Гімнастика для дорослих
Фізичне навантаження повинне відповідати віку та статті людини, а також потрібно зважати на стан здоров’я.
У чоловіків зазвичай переважають вправи із силовими навантаженнями, до зарядки можна долучати гантелі. У жінок, зростання навантаження повинно відбуватись поступово. Значна увага приділяється вправам для м’язів спини, живота і тазу. Надається перевага динамічним вправам. Особам, які мають проблеми і здоров’ям чи людям похилого віку, перед заняттями слід проконсультуватись з лікарем.
Під час виконання вправ важливим є контролювати своє самопочуття, звертати увагу на дихання. Лікувальна фізкультура немає виснажувати, а навпаки додавати бадьорості, покращувати настрій. Потрібно пам’ятати, що для того щоб отримати позитивні результати від лікувальної фізкультури, заняття мають бути систематичними та регулярними. Займатись варто в прохолодному, добре провітреному приміщенні, в зручному, легкому одязі та взутті. Після заняття будуть доречними водні процедури.

Крім ЛФК в домашніх умовах, не слід забувати про загартовування, здорове харчування, плавання, прогулянки на свіжому повітрі. Дотримуючись такого способу життя, Ви і Ваші діти будете здоровими і щасливими.

18 липня 2020 о 15:36 | Дудник О. Д. | no comments

ЯКЩО У ВАС ОСОБЛИВА ДИТИНА

ЯК ФОРМУВАТИ У ДІТЕЙ ЗНАННЯ ПРО НАВКОЛИШНІЙ СВІТ
«ЯК ФОРМУВАТИ У ДІТЕЙ ЗНАННЯ ПРО НАВКОЛИШНІЙ СВІТ»

ПОРАДИ БАТЬКАМ

Важливим складником інтелектуального розвитку дитини є її загальна обізнаність про навколишній світ — знання, відповідно до віку, про деякі соціальні явища, живу й неживу природу. У дітей із затримкою психічного розвитку ці знання обмежені. Нерідко дитина, яка має йти до 1-го класу, слабо розрізняє свої прізвище й ім’я, не знає черговості пір року, найпоширеніших пташок, тварин і рослин.

Це зумовлено особливістю розвитку пізнавальної сфери дитини із затримкою психічного розвитку. Недосконале сприймання, знижена пізнавальна активність призводять до того, що малюк багато чого не помічає навколо себе. Якщо ж предмет не виділяється, то не виникає і потреби називати його, а, отже, словниковий запас дитини не поповнюється. Закономірно, що збіднене уявлення про навколишній світ неминуче гальмує розвиток мовлення.

Початком засвоєння знань про навколишній світ є формування образів та уявлень про конкретні предмети і явища та їх мовленнєве позначення. Це відбувається під час безпосереднього сприймання предмета дитиною. Наприклад, погладжуючи рукою м’яку пухнасту шерстку кішки, малюк чує словесні позначення від дорослого: «м’яка пухнаста шерстка», «білі лапки й грудка». Безпосереднє відчуття м’якості, зорове сприймання забарвлення й мовленнєве їх позначення допомагає дитині зрозуміти і засвоїти ці образи. Отже, предмети, які сприймаються, повинні позначатися словом, але слово завжди має бути підкріплене чуттєвим досвідом.

Формуючи у малюка знання про навколишній світ, батькам слід обов’язково домагатися тісного зв’язку між відчуттям і словом, сприйманням і словом, уявленням і словом.

Збагачення дитини уявленнями про навколишній світ починається з побуту. Будь-яка робота по господарству дорослого є чудовою нагодою для навчання малюка. Наприклад, ви готуєте на кухні обід. Попросіть дитину допомогти Вам.

Розкажіть малюку, які страви будете готувати. «Спочатку, ми зваримо борщ і компот, приготуємо салат, насмажимо котлет. Ти допоможеш мені помити овочі й фрукти». Покажіть і назвіть овочі, які берете для приготування борщу. Потім, запитайте дитину: «Які ми взяли овочі, щоб зварити борщ?», «Як одним словом можна назвати: буряк, моркву, цибулю, картоплю?». Розповідаєте, як готують салат: «Ось ти помив овочі для салату, тепер я поріжу помідори, огірки, перець, цибулю. Яким одним словом їх можна назвати? Тепер ти овочі посоли, полий олією і перемішай». «Давай приготуємо компот. Які фрукти ми покладемо в компот?» Показуєте й допомагаєте дитині їх назвати, потім перепитуєте: «Як разом називаються яблуко, груша, слива?». Нагодою для розвитку малюка може стати прибирання дорослим шафи для посуду, прання та прасування білизни, якась «чоловіча» робота, наприклад, ремонт праски чи електричного дзвінка.

Спостерігаючи й беручи участь у праці батьків, дитина на власному чуттєвому досвіді засвоює цілу низку предметів навколишнього оточення та їх назви, дізнається про їх призначення, засвоює елементарні поняття.

18 липня 2020 о 15:35 | Дудник О. Д. | no comments

14 корисних вправ для дітей з розладами аутичного спектру

Дієві практичні підходи в роботі з дітьми, які мають аутичні розлади.
В умовах переходу закладів освіти на інклюзивну форму навчання практично кожен садочок, школа приймає в свою родину дітей, які мають аутичні форми порушень. Досить часто особлива дитина має потенціальні можливості для адаптації в соціумі.

Педагогу важливо розуміти, з якими особливостями дитини доведеться зустрітися та як організувати взаємодію з особливим вихованцем, учнем.

Ми вирішили запропонувати вам комплекс практичних підходів, який має назву секвенційної моделі допомоги дітям з аутизмом. Це комплекс вправ, який виконується системно, послідовно ускладнюючись.

Така модель працює з дітьми будь-якого віку, що мають розлади в роботі сенсорних систем та емоційно-вольові порушення. Саме ці типи порушень характерні, передусім, для дітей з розладами аутичного спектру.

Керує процесом корекційний педагог.

Вправа 1. Масаж всього тіла долонями
Опис вправи: Вибираємо найприємнішу дитині форму для масажу. Починаємо з розігріваючого масажу – погладжування, можна супроводжувати примовками. Переходимо до більш динамічних форм:

«Дощик». Легке плескання кінчиками пальців по поверхні тіла. Сила тиску поступово збільшується.
«Рубання». Легкі удари ребром долоні під різним кутом до тіла дитини.
«Човник». Дорослий складає долоні човником і і плескає ними тіло дитини.
«Тісто». Дорослий розминає тіло дитини, ніби місить тісто.
«Кулачки». Масаж виконується кулачками, притискаючи їх до тіла дитини.
«Черв'ячок». Зібрати шкіру дитини пальцями й легенько пересувати її знизу догори.
«Гусачок». Пощипування тіла дитини кінчиками пальців.
Погладжування тіла дитини долонями, здійснюючи кругові руки.

Час виконання: 30 секунд на одну частину тіла

Вправа 2. Масаж долоні
Опис вправи: Під час виконання вправи потрібно називати частину долоні, яку затискаємо:

«Затискання». Сильно затискаємо руку, палець, пізніше інші частини руки (пізніше ноги) своїми долонями, називаючи при цьому частину тіла, з якою відбувається взаємодія.
«Їжачок». Масаж долоні дитини гумовим м'ячиком з шипами.
Час виконання: 30 секунд на долоню

Вправа 3. Вправи для долоні й пальців
Опис вправи: «Закрий – відкрий». Дорослий допомагає дитині стулити кулачок і відкрити його.

Час виконання: 30 секунд на кожну руку

Вправа 4. Масаж стоп
Опис вправи:

«Притискання». Дорослий сильно притискає руками стопи дитини. Дії супроводжує називанням частин стопи, з якими взаємодії.
«Їжачок». Використовується гумові м'ячики з шипами різної твердості (починаємо з найм'якшого). Крутимо м'ячиком, змінюючи силу натиску, натискаючи на стопу і називаючи частину ноги, з якою взаємодіє м'ячик.
Час виконання: 30 секунд на стопу

Вправа 5. Обстукування стопи
Опис вправи: «Постукування». Обстукуємо стопу з перемінною силою, називаючи частину ноги, з якою взаємодіємо.

Час виконання: 30 секунд на стопу

Вправа 6. Масаж обличчя долонею
Опис вправи:

«Дощик». Делікатно постукуємо кінчиками пальців по обличчю, називаючи його частини.
«Гусачок». Легенько пощипуємо, називаючи частини обличчя.
«Кішечка». Погладжуємо частини обличчя долонею, називаючи їх.
Час виконання: Від 15 секунд до 1 хвилини. Час збільшуємо поступово

Вправа 7. Масаж ротової порожнини щіточкою для зубів
Опис вправи: Використовуємо для вправи щіточку для зубів з м’якою щетиною. Перед масажем зволожуємо щіточку теплою водою. Масуємо дуже делікатно зуби, ясна, внутрішню частину ротової порожнини: внутрішню частину щік, піднебіння і язик. Спочатку, якщо дитина не дозволяє вкласти щітку до ротової порожнини, можна масувати легенько губи, поступово просуваючись до масажу в ротовій порожнині (можна почати масаж тильною стороною щітки).

Час виконання: 15-30 секунд. Час збільшуємо поступово

Вправа 8. Виповзання
Опис вправи: Дитина лежить на животі (на підлозі) руки витягнуті вперед. Зверху лягає дорослий навхрест (спираючись на свої руки і коліна) так щоб його живіт був на талії дитини, таким чином створюючи перепону для виповзання. Дитині потрібно виповзти з-під пресу. Якщо у дитини не виходить треба їй допомогти виставляючи ноги та руки в потрібне положення.

Час виконання: Індивідуально

Вправа 9. Перекочування
Опис вправи: Вправу виконуємо на твердій поверхні (твердий килимок, матрац).

Якщо дитина не зможе самостійно виконати цю вправу, то дорослий може сам перекладати руки і ноги дитини. Можна разом з дитиною перекочуватися, тримаючи її на собі. Перекочування можна роботи почергово то в одну, то в другу сторону. Також, можна перекочувати дитину і, одночасно, замотувати її в ковдру або іншу тканину, а потім розмотувати її. Але необхідно все це робити в ігровій формі, не викликаючи спротив дитини і не закривати тканиною її обличчя, голову. Бажано, щоб дорослий, надавав ритм виконання вправи.

Час виконання: Індивідуально

Вправа 10. Підскакування на двох ногах
Опис вправи: «Підскакування на двох ногах». Вправу слід виконувати босоніж для профілактики плоскостопості і додаткової стимуляції.

Вправу починаємо від підстрибування на місці на двох ногах. Спочатку дитині допомагає дорослий, який тримає дитину за руки і підскакує разом з нею в такт. Коли дитина вже підстрибує самостійно, дорослий перестає допомагати. Прагнемо, щоб дитина стрибала самостійно. Під час виконання цієї вправи слідкуємо, щоб дитина тримала спинку рівно.

«Зіскакування». Зіскакування обома ногами на підлогу з предмету. (лава, стільчик; висота 20-30 см.)

Час виконання: Індивідуально

Вправа 11. Вставання
Опис вправи: Дитині необхідно показати, як треба присісти або допомогти їй це зробити (дорослий знаходиться за спиною дитини, тримає її за руки і допомагає їй присісти). Потрібно присісти та обхопити руками коліна. З такого положення дитині потрібно піднятися у повний зріст і підняти руки вгору Стопи при цьому не відриваються від підлоги.

Час виконання: Починати з 2-3 разів

Вправа 12. Водіння очима за предметом
Опис вправи: Саджаємо дитину і сідаємо навпроти неї. У руці дорослого знаходиться іграшка (або інший предмет), який цікавить дитину. Просимо дитину, щоб вона водила поглядом за тою іграшкою. Іграшку рухаємо вниз, вгору, вбік по скошеній лінії, по колу, крутимо нею вісімку.

Час виконання: 30 секунд-1 хвилина. Час збільшуємо поступово

Вправа 13. Слухання шепотіння
Опис вправи: Безпосередньо на вухо дитини шепочемо позитивну інформацію, яка його стосується (я тебе люблю, ти найкращий хлопчик; або нейтральну інформацію чи віршики). Почергово шепочемо то до лівого, то до правого вуха. Вправу можна виконувати або в час відведений для вправи, або ж на впродовж дня декілька разів повторюючи її.

Час виконання: 1 хвилина

Вправа 14. Показ картинок «Кольори»
Опис вправи: У будь-який зручний час посадити дитину перед собою. Показувати картки по черзі і називати колір: «червоний», «жовтий», «зелений», «синій» (без будь-яких інших пояснень, конкретно: «червоний» і т. д.).

Наступний раз показувати картку іншою стороною, де записано назву кольору (друковане слово, напр. «червоний»). Виконання вправи повторюється багаторазово.

Час виконання: Сприймання кожної картинки 3-5 секунд

Повна версія вправ міститься в навчальному посібнику К. О. Островської, О. Л. Саламон, Л. І. Січкар, Ю. В. Кондратенко, Н. В. Рєзнік «Секвенційні програми допомоги дітям з аутизмом».

Розвиваючі ігри та завдання для дітей з затримкою психічного розвитку (ЗПР) та РАС (сайт містить багато різноманітних ігор, вправ, завдань, літератури для розвитку дітей з ООП) Завантажуйте: wym-1585027288367

18 липня 2020 о 15:31 | Дудник О. Д. | no comments

Розвивальні ігри та вправи для дітей з затримкою психічного розвитку.

Корекція затримки психічного розвитку дітей потребує тривалої і систематичної роботи, яка охоплює всі види її діяльності. Через це дуже важливо, щоб корекційним завданням було підпорядковане не тільки заняття, а й режимні моменти, організація дозвілля дитини, де знайдуть корисне застосування різні розвиваючі ігри, відповідно до віку і можливостей дитини. Подібні розвиваючі ігри можна з успіхом проводити й вдома, тим самим підтримуючи навчальний потенціал дитини.

Гра «Закрий!»
Мета: вчити сприймати, порівнювати, виділяти предмети схожі та відмінні за формою.
Матеріал: дві баночки контрастного розміру, маленькі та великі кульки (кришечки).
Хід: Показати дитині дві баночки, вказати, що одна баночка велика, а друга – маленька. Потім продемонструвати маленькі і великі кульки. Великі кульки потрібно зібрати у велику баночку, а маленькі – в маленьку (показ). Після виконання завдання попросити закрити баночки відповідними кришечками.

Гра «Де звучить?»
Мета: розвиток зорової і слухової уваги, навичок орієнтування у просторі.
Матеріал: будь-яка іграшка, яка створює звук.
Хід: Показати іграшку дитині. Поторохтіть іграшкою, щоб дитина звернула на неї увагу, а потім іграшка відводиться в сторону і знову торохтить. Дитина із закритими очима повинна вказати напрям звідки іде звук. Гра повторюється 2-3 рази.

Гра «Хто як говорить?»
Мета: спонукати дитину повторювати звуконаслідувальні слова.
Матеріал: іграшки добре відомих дитині тварин або їх зображення.
Хід: Показати дитині по черзі іграшки, назвати їх. Запитати: Як говорить котик? (мяу-мяу ). Собака? (гав-гав) тощо.

Гра «Прищепки»
Мета: корекція дрібної моторики пальців.
Матеріал: прищепки, аркуш картону/лінійка/мотузка, силуети одягу.
Хід: Прищепки в грі використовуються як тренажер для пальчиків.
Вирізати з паперу декілька силуетів різного одягу (кофтинка, спідниця, шкарпетки, сорочка та ін.). Попросити дитину допомогти Вам розвісити білизну на мотузку за допомогою прищіпок.
Якщо у Вас немає часу виготовити силуети – можна прищіпки чіпляти на міцний аркуш паперу чи широку лінійку.

Гра «Оплески»
Мета: розвиток фонематичного сприйняття.
Хід: Дитина має плеснути в долоні стільки разів, скільки предметів знаходиться на столі;

Дорослий повільно ритмічно плескає в долоні – дитина повинна відтворити кількість оплесків.

Примітка: спочатку кількість предметів та оплесків має не перевищувати 3. З часом кількість і темп оплесків збільшується.

Гра «Збери фігуру»
Мета: Удосконалити вміння розташовувати предмети в спадаючому за величиною порядку; правильно називати деталі за величиною (великий, менший, найменший).
Матеріал: вирізані з картону/паперу частини сніговика, ялинки.
Хід: Розкласти перед дитиною деталі сніговика. Запропонувати зібрати його, починаючи з найбільшого круга.

Гра «Подарунок ляльці»
Мета: закріпити поняття про колір.
Матеріал: лялька, кружки основних кольорів – білого, чорного, червоного, синього, жовтого, зеленого (по 2 шт.).
Хід:
а) Спочатку запропонує назвати, якого кольору кружок Ви даєте дає ляльці.
б) Попросіть дитину дати ляльці червоний (зелений, синій…) кружок.
в) Покажіть дитині червоний (зелений, синій…) кружок і попросіть її «Дай ляльці такий же самий кружок».

8. Гра «Весела пташка»
Мета: закріпити знання про розташування предметів в просторі; розуміння та вживання простих прийменників в, на, під, за.
Матеріал: дві іграшки-пташки, іграшкові меблі (шафа, стіл, стілець).
Хід:
а) Дві пташки, Ваша і дитини, літають. Дитина повторює дії за Вами.
б) Ви говорите, куди полетіла пташка – вгору, вниз, а дитина виконує дію.
в) Дія навпаки: «А зараз пташка літатиме, а ти скажеш, куди вона полетіла».
г) Запропонуйте заховати пташку за шафу, в шафу, посадити на стіл, стілець, під стілець і т. д.

9. Виконання простих побутових інструкцій
Мета: формувати здатність дитини розуміти часто використовувані в побуті слова, виконувати прості словесні інструкції.
Хід:

Розуміння дитиною цілісних словосполучень, які вона могла багато раз чути. Запропонувати їй виконати відповідні дії, наприклад:

- поцілувати маму;
- обійняти тата;
- пограти в ладоньки;
- закрити очі;
- помахати ручкою;
- узяти маму за руку і йти до столу і т. д.
2) Закріпити назви знайомих іграшок. З'ясувати, чи може дитина показати частини свого тіла і частини тіла ляльки або іграшкової тварини:
- Покажи зайчика, собачку, машину, ляльку.
- Візьми ляльку.
- Дай мені ляльку.
- Покажи, де у ляльки голова. А де в тебе голівка?

10. Гра «Де дзвенить дзвіночок?»
Мета: орієнтування в просторі відносно себе.
Матеріал: дзвіночок.
Хід:
Попросити дитину закрити очі та відгадати, де дзвенить дзвіночок, називаючи напрям відносно себе (вгорі, внизу, попереду, позаду).

18 липня 2020 о 15:31 | Дудник О. Д. | no comments

Карантин - можна провести з користю!

Шановні батьки!

Пропонуємо вам декілька порад, як провести вільний через карантин час разом із дитиною корисно.

Заняття для дитини
- Прогулянки на свіжому повітрі завжди цікаві та необхідні для здоров’я. За умови гарної погоди, саме час побувати в лісі. Таку прогулянку можна легко перетворити в пізнавальний процес. Використовуючи ігри та вправи, розміщені на нашому сайті в рубриці «Рекомендації для батьків дітей з особливими освітніми потребами на період карантину», ви зможете не тільки чудово провести час, а й порахувати з дитиною (дерева, листочки, кущики та інш.), повторити кольори, назви дерев, рослин, розвинути пам'ять та увагу, зайнятися лікувальною фізкультурою та безліччю приємних і корисних справ.
- Настільні ігри: знайдіть час пограти з дитиною в його улюблені настільні ігри, додаючи пізнавальний акцент.
- Вправи з лікувальної фізкультури, яким можна зайнятися біля дому: м’яч, ракетки для тенісу, обручи чи інше — і дитині вже буде цікавіше проводити час. При цьому можна також рахувати, називати кольори та будь-що складніше.
- Навчити готувати прості страви. Коли ви готуєте щось вдома — залучайте дитину також вчитися кулінарній справі. Можна приготувати разом печиво чи прості канапки, які вона потім може зробити самостійно. Заняття цікаве й у житті знадобиться.

- Перегляд фільмів та мультфільмів.
Пошукайте в інтернеті фільми, та мультфільми, які можна дивитися з дітьми. Зверніть увагу на посилання, розміщені на нашому сайті в рубриці «Безпека життєдіяльності», «Рекомендації батькам дітей з ООП на період карантину» за допомогою яких ви знайдете корисні мультфільми. Але не дивіться більше одного фільму в день з дитиною дорослішого віку, для молодшого школяра досить 30-40 хвилин.
- Заняття творчістю. В інтернеті можна знайти різноманітні майстер-класи з хенд-мейду: аплікації, вишивки, виготовлення ляльок - мотанок, декупаж, вироби з паперу, тканини, глини та інших матеріалів, виготовлення домашнього мила, музичний інструмент і т. д — тут уже треба радитися особисто з дитиною. І памятайте, що така діяльність розвиває, дарує впевненість, задоволення від отриманого результату, а значить, підвищує імунітет.
- Розвиток дітей.

Не забувайте, що це карантин, а не канікули. Діти втрачають здобуті навички, якщо їх не підкріплюють. Переглядайте матеріали нашого сайту, отримуйте відповіді на питання з допомогою нашої поштової скриньки, отримуйте рекомендації електронною поштою, телефоном чи Вайбером.

Домовтеся з дитиною, що за час карантину вона чи Ви прочитає книгу, яку вона сама обере.

І пам’ятайте про те, як знизити ризик інфікування коронавірусом:

Мийте руки з милом (мінімум 30 с.) або дезінфекційними засобами із вмістом спирту.
При кашлі та чханні прикривайте рот і ніс серветкою або згином ліктя; відразу викидайте серветку і мийте руки.
Тримайтеся на відстані від людей, намагайтеся рідше бувати в місцях скупчення людей.
Насолоджуйтесь можливістю побути разом із родиною!

18 липня 2020 о 15:27 | Дудник О. Д. | no comments

Причини, симптоми та лікування заїкання у підлітків, дітей та дорослих

аїканням називають порушення плавності та ритму мови. Чому виникає така патологія, як вилікувати дитяче заїкання, чи можна ефективно боротись із заїканням у дорослих – ці та інші питання дуже часто задаються на прийомі у лікаря. Цю патологію ще називають логоневрозом.

Загалом заїкання розвивається у дитячому віці. Якщо воно спостерігається у дорослого, у більшості випадків це означає, що заїкання наявне у людини ще з дитинства, але його не лікували.

Виділені групи ризику дітей, у яких заїкання виникає частіше, аніж у інших. Це діти:

які хворіють у ранньому дитячому віці на спазмофілію – тобто ті, у яких підвищена судомна активність;
які мають родичів із заїканням;
які характеризуються схильністю до тривоги;
які часто присутні при сімейних конфліктах;
які мають затримку мовного розвитку (це одна із найчастіших причин заїкання у дітей 4-5 років);
яким адресовані підвищені вимоги від близьких, котрі намагаються пришвидшити мовний розвиток дитини;
що спілкуються з людьми, у яких спостерігається заїкання;
які з раннього віку вивчають дві та більше мов;
котрі проводять багато часу перед телевізором чи комп’ютером, через що перевантажені інформацією.
Знання таких причин важливе не лише для лікування заїкання у дітей, але й для розуміння, як позбутися логоневрозу у дорослих.

Симптоми та форми заїкання
Порушення мови при заїканні можуть бути наступного характеру:

частотні повтори слів чи окремих звуків;
збільшення часу, який людина витрачає на відтворення звуків чи складів (так звана пролонгація);
часті зупинки мови;
нерішучість при відтворені звуків чи складів, через що псується ритміка мови.
За характером порушення мови форми заїкання бувають такими:

тонічна – характеризується паузою при відтворенні звуків чи складів або розтягуванням якогось звуку;
клонічна – спостерігається у випадку, коли декілька разів повторюються одні й ті самі звуки, склади чи слова;
змішана – одночасно постерігаються порушення мови, які є характерними для тонічної та клонічної форм заїкання.
Залежно від причини виникнення бувають такі форми заїкання, як:

неврозоподібна – спостерігається при неврологічних порушеннях. Діти з таким різновидом заїкання відстають у розвитку від ровесників, а розмовляти починають із запізненням;
невротична – спостерігається на тлі стресових станів – одномоментних (переляк, переживання) чи хронічних (постійна психологічна напруга у середовищі, де перебуває людина). Розвиток таких дітей відбувається нормально. Дорослі з такою формою заїкання практично без заминки розмовляють у нормальній обстановці, але починають заїкатись при виникненні стресової ситуації.
При невротичній формі заїкання часто виникає логофобія – страх розмовляти.

Методи корекції заїкання у дитини та дорослого напряму залежать від того, яка форма патології спостерігається.

Термін «логоневроз» логічніше застосовувати при визначенні невротичної форми патології, але його часто застосовують як синонім слова «заїкання».

Як виникає заїкання
Порушення мови при заїканні викликані спазматичним станом структур, які приймають участь у формуванні мови – а саме:

язика;
м’якого піднебіння;
губ;
м’язового апарату гортані.
Вправи від заїкання спрямовані на усунення цих спазматичних скорочень.

Спазми бувають:

артикуляційні (страждають язик, м’яке піднебіння та губи);
голосові стяги (страждає апарат гортані, при спазматичних скороченнях її м’язів виникає стан, схожий на гикавку);
дихальні – при них «збивається» дихання, людина не може справитись з ним, створюється відчуття нестачі повітря (хоча об’єктивних передумов для скарг на такі порушення немає).
Спазматичні скорочення виникають тому, що у рухових мовних центрах, які знаходяться у головному мозку, утворюється надмірне збудження нервових структур, яке поширюється на сусідні дихальні центри і центри, що відповідають за емоції.

Лікування заїкання у підлітків, дітей та дорослих
Перед тим як лікувати невротичне заїкання чи його неврозоподібний різновид, слід ретельно з’ясувати анамнез (історію) не лише захворювання, але і життя пацієнта. У розвитку заїкання однакову роль можуть відігравати чинники:

медичні (патологія структур центральної чи периферичної нервової системи);
особистісні (взаємодія з оточенням – у професійному, сімейному та приватному сенсі);
соціальні (неблагонадійні умови проживання, які провокують переживання).
В основі лікування методи:

логопедичні – формування правильної артикуляції та дихання при відтворенні звуків (наприклад, гімнастика при дихальному заїканні);
психологічні – позбавлення пацієнта від психологічних проблем, які провокують заїкання;
логопсихотерапевтичні – одночасна робота з пацієнтом логопеда та психолога;
соціореабілітаційні – спрямовані на те, аби пацієнт не відчував дискомфорту під час перебування у якомусь колі людей при заданих обставинах;
медикаментозні – застосування седативних (заспокійливих) препаратів;
фізіотерапевтичні – в їх основі дія на організм заданих температур, випромінювання, водних процедур;
нетрадиційні – голковколювання, гіпноз.
Розроблений цілий ряд способів лікування заїкання у підлітків, дітей та дорослих, але поки що ні один з них не дає гарантії повного вилікування. Також вважається, що немає ні однієї правильної на 100% методики позбавляння заїкання.

Всі методики, спрямовані на лікування заїкання, можна застосувати у таких формах організації, як:

амбулаторна – у клініці пацієнт відвідує заняття, проходить процедури і так далі, решту часу може знаходитись поза межами клініки;
стаціонарна – пацієнт постійно перебуває у клініці під медичним спостереженням;
сімейна – при цьому кожен із членів сім’ї виконує якусь роль (в основному психологічну) у вилікуванні заїкання у людини;
групова – пацієнт відвідує заняття у складі групи;
індивідуальна – один фахівець працює лише з одним пацієнтом.

18 липня 2020 о 15:24 | Дудник О. Д. | no comments

Заїкання: у кого проявляється та що з цим робити

В Україні майже пів мільйона людей мають проблем із заїканням - порушенням мовлення, що характеризується частим повторенням або пролонгацією звуків, складів або слів. Більшість (0,3 млн) людей, які мають такі проблеми - це чоловіки. Логопеди відзначають, що заїкання виникає у зв'язку зі судомним станом м'язів мовного апарату.

Як розповіли 032.ua у Центрі громадського здоров'я МОЗ України, розповсюдженість людей, що заїкались хоча б один раз за життя складає 5%. Найчастіше це проявляється у дитячому віці, при цьому у осіб чоловічої статі заїкання спостерігається у 2 - 5 разів частіше.

Лікарі схиляються і до думки, що захворюваність на заїкання у дорослому віці складає 1% для населення Європи та Америки, а також - для України. У той же час, серед африканського населення ця проблема розповсюджена сильніше (6 - 9% населення у дорослому віці).

Точна причина заїкання до кінця незрозуміла, але вчені вважають, що основними чинниками є генетика і та нейрофізіологія. При цьому, медики виділяють групи дітей з підвищеним ризиком розвитку заїкання:

діти з деякими захворюваннями, що мають підвищену судомну активність;
діти з генетичними факторами ризику, тобто діти з ознаками ліворукості, а також мають родичів із заїканням або ліворукістю (виявляється генетична обумовленість мовної патології);
діти з тривожними рисами характеру, які зазвичай прив'язані до матері, реагують на зміни її настрою. Такі діти нерідко дають реакцію у вигляді порушення сну, апетиту, дратівливості, плаксивості у відповідь на різку зміну оточення;
діти, що спостерігають конфліктні ситуації в сім'ї;
діти із затримкою мовного розвитку у віці від 3 до 6 років;
діти з раннім прискореним мовним розвитком, у яких заїкання може виникути при занадто швидкому додаванні нових слів в лексикон;
діти, що мають в найближчому мовному оточенні осіб, які страждають заїканням, схильні до цієї мовної патології частіше, ніж інші;
діти з двомовністю: раннє вивчення двох і більше мов провокує зниження адаптивних можливостей центральної нервової системи;
соціально депривовані діти, які проводять більшу частину свого часу за комп'ютером і телевізором, маючи брак живого мовного спілкування з оточенням.
Що робити?

Існує багато методів фармакологічної терапії та логопедичних методів, які можуть допомогти зменшити прояви заїкання у деяких людей до такого ступеню, що нетренованим вухом неможливо відзначити проблему. Однак, засобів, щоб остаточно вилікувати людину не існує. Щоб скоригувати стан при тяжкому порушенні, потрібна пролонгована терапія і кропітка робота.

Перш за все, батькам, в яких є діти з проблемою заїкання, рекомендується створити для дитини спокійні та комфортні умови життя, не спонукати дитину "бути сміливішою", не насміхатися над проблемами мови і, тим більш, не карати за вади мови.

Важливими моментами є дотримання режиму, правильне, збалансоване харчування, уникнення перевантажень (як психічних, так і фізичних), створення сприятливого емоційного клімату в сім'ї.

Слід звернути увагу батьків на те, що для дітей у віці від 1-го до 7-ми років мова батьків є зразком. Тож потрібно дотримуватись і дорослим загальних правил мовної поведінки:

говорити плавно, емоційно-виразно, помірно за темпом;
вимовляти всі слова чітко, без "заковтування" окремих звуків;
не "лепетати" з дітьми та не спотворювати звуковимову;
не перевантажувати мову складними для дітей словами та конструкціями;
формулювати свою думку простими реченнями;
не квапити дітей з відповіддю;
не карати дітей за похибки у мові, не передражнювати і нервово не поправляти.
Лікарі наголошують, що дітям корисно читати віршовані тексти, відповідно до їхнього віку, тому що їх діти легко запам'ятовують. А ритмізована мова сприяє виробленню правильних мовних автоматизмів.

Разом із тим, слід пам'ятати, що заїкання є медичною проблемою, тому вирішувати її потрібно комплексно, звернувшись за допомогою до фахівців.

18 липня 2020 о 15:23 | Дудник О. Д. | no comments

Дитяча плоскостопість: огляд сучасного стану проблеми

Нормальний розвиток медіальної (внутрішньої) поздовжньої арки склепіння стопи може відбуватися протягом кількох років із широким спектром варіацій. Наявність pes planus (плоских стоп) у дітей старшого віку і дорослих лежить у межах допустимого діапазону нормального розвитку. У дітей плоскостопість можна емпірично розділити на гнучку й жорстку. Якщо внутрішня поздовжня арка склепіння стопи наявна в положенні сидячи, але зникає при навантаженні на ногу, мова йде про гнучку плоскостопість. Вона є фізіологічною, трапляючись у ~ 95% випадків. Терміном жорстка плоскостопість визначають значне обмеження рухливості підтаранного суглоба, яке не є фізіологічним і часто асоціюється з болем і серйознішою первинною патологією, такою як тарзальна коаліція або нервово-м’язовий відросток. У переважної більшості пацієнтів із нервово-м’язовою плоскостопістю розвивається жорстка плоскостопість. Ведення пацієнтів за наявності нервово-м’язової плоскостопості відрізняється від такого при ідіопатичній гнучкій плоскостопості, оскільки за першої слід щонайшвидше направляти пацієнтів до ортопеда. Пацієнти із pes cavus (стопа з високим склепінням) також потребують обстеження нервово-м’язової системи й направлення до ортопеда. Проте інколи пацієнтів із безболісною ідіопатичною жорсткою плоскостопістю можна з упевненістю лікувати так само, як інших хворих без болю в ногах. Основну увагу в цій статті приділено діагностиці, лікуванню, а також сучасним тенденціям у веденні педіатричних пацієнтів із гнучкою плоскостопістю не нервово-м’язової природи.

Незважаючи на значну поширеність, проблему плоскостопості часто тлумачать неправильно. Брак доказів високого рівня для створення рекомендацій щодо лікування породжує нескінченну плутанину. Крім того, немає загальноприйнятої системи класифікації або визначення дитячої плоскостопості. У різних дослідженнях пропонували визначення, що базувалися на відбитках стопи, відношенні ширини п’яти й склепіння, суб’єктивній оцінці або даних рентгенографії.

У класичному розумінні діагноз плоскостопості ставлять пацієнтам зі зменшенням (колапсом) просвіту під внутрішньою аркою склепіння, але це суб’єктивна оцінка, за якої нехтують етіологією або певними анатомічними факторами. Тож результатом батьківської занепокоєності й уподобань лікаря може стати проведення обстеження і подальші витрати на лікування, що, як правило, не потрібне.

Інколи у пацієнтів із безсимптомною раніше плоскостопістю з’являється біль, який може бути стійким і виснажливим, обмежувати заняття спортом, позбавляти відпочинку і навіть унеможливлювати нормальну повсякденну діяльність. Для них часто є корисною консультація ортопеда. Нижче розглянуто потенційні фактори ризику розвитку плоскостопості, результати фізикального обстеження, а також сучасні можливості нехірургічного та хірургічного лікування пацієнтів із симптоматичною гнучкою плоскостопістю.

Розвиток патології
вверх

Немовлята зазвичай народжуються з гнучкою плоскостопістю. На момент народження домінуючою видимою структурою в ділянці медіального (внутрішнього) краю підошовної дуги є скупчення жирової тканини. Протягом першого десятиліття життя медіальний край поздовжньої арки розвивається разом із кістками, м’язами та зв’язками всередині стопи. До 2 років у дитини зазвичай розвивається медіальна арка, помітна в положенні сидячи. Вона може зменшуватися при навантаженні на ногу, при цьому стопа набуває вигляду плоскої. Гнучка плоскостопість зникає переважно до 10 років, але у деяких пацієнтів зберігається в підлітковому і дорослому віці. Не зрозуміло, чи слід розглядати це як варіант норми чи як деформацію, що може призвести до майбутньої патології.

На думку більшості авторів, за відсутності симптомів плоскостопість є варіантом нормальної форми стопи протягом усього життя.

Епідеміологія
вверх

Крос-секційні епідеміологічні дослідження показали, що плоскостопість є нормальною формою стопи в перші кілька років життя. Так, у дітей до 2 років поширеність плоскостопості (визначеної за відношенням ширини п’яти й склепіння) становила 97%. Із віком цей показник різко зменшувався, і серед 10-річних пацієнтів тільки 4% мали плоскостопість. Це підтверджує думку, що в більшості випадків педіатрична плоскостопість минає спонтанно протягом першого десятиліття розвитку. У дослідженні, присвяченому аналізу відбитків стоп більш ніж 800 пацієнтів, було виявлено аналогічну тенденцію: поширеність плоскостопості знизилася з 54% серед 3-річних дітей до лише 26% серед 6-річних пацієнтів. Дані дають змогу припустити, що критичним періодом часу для розвитку медіальної поздовжньої арки є вік від 3 до 6 років. У цьому ж дослідженні проаналізували відбитки стоп пацієнтів віком аж до 80 років і виявили, що частота плоскостопості в них не перевищувала меж норми для дорослих.

У нещодавніх публікаціях проаналізовано фактори, що можуть зумовлювати схильність до розвитку й хронізації плоскостопості у дітей. В одному з досліджень було виявлено, що надмірна рухливість суглоба, сидіння в положенні W («W-sitting», коли дитина сидить із притиснутими до поверхні і відведеними назовні зігнутими в колінах ногами; вид зверху нагадує літеру W. – прим. ред.), чоловіча стать, ожиріння і молодший вік асоційовані з вищим ризиком наявності плоскостопості у дітей дошкільного віку (3-6 років). Окрім того, автори виявили, що чоловіча стать і ожиріння також пов’язані з більш високим ризиком плоскостопості у дітей 7-8 років. Інші дослідження підтверджують, що ожиріння пов’язане зі збереженням плоскостопості у дітей старшого віку. Поки що бракує досліджень, у яких вивчалися б фактори, що підвищують ризик розвитку симптоматичної плоскостопості.

Патогенез
вверх

Жоден фактор не було визнано основною причиною розвитку дитячої гнучкої плоскостопості. Існують дві класичні теорії щодо етіології захворювання. Одна з них припускає, що гнучка плоскостопість є результатом ослаблення м’язів стопи. Згідно з іншою, формування склепіння в основному залежить від форми й міцності кістково-зв’язкового комплексу. Останнє підтверджується спостереженням, що неспроможність п’ятково-човноподібної зв’язки є загальною ланкою при зникненні нормальної медіальної арки під час навантаження на ногу.

Загальновизнано, що кісткові та зв’язкові структури є найбільш важливими для підтримки медіальної арки склепіння стопи, хоча ця тема все ще обговорюється. Для збереження міцності стопи, її стабілізації під час пересування, а також для захисту зв’язкових структур важливішими є власні м’язи стопи, а не її фактична форма. Показано, що особи з плоскостопістю потребують більшої активності м’язів стопи під час пересування для її стабілізації. Цим можна пояснити м’язовий біль, що відчувають пацієнти із симптоматичною плоскостопістю.

На підтримку теорії м’язової слабкості свідчать результати дослідження активації груп м’язів-розгиначів у пацієнтів із гнучкою плоскостопістю. За допомогою поверхневого електроміографічного тестування виявили, що такі пацієнти демонструють слабку активність розгинача під час фази контакту п’яти з опорою в циклі ходьби. У стані спокою у пацієнтів із плоскостопістю також виявили м’язову слабкість, на відміну від осіб без плоскостопості. Крім того, ступінь слабкості м’язів-розгиначів був прямо пропорційним вираженості колапсу медіальної арки. Автори припускають, що слабкість цих м’язів призводить до загального дисбалансу м’язів стопи, наслідком якого є розвиток і хронізація плоскостопості.

В іншому дослідженні аналіз ротаційного вирівнювання кісток у дітей із гнучкою плоскостопістю показав, що посилення торсії (скручування) великогомілкової кістки та збільшення зміщення задньої частини стопи, визначені вимірюванням кута між віссю стопи й бімалеолярною лінією, корелюють із наявністю і тяжкістю колапсу медіальної арки. У пацієнтів із тяжчим ступенем зміщення кісток застосування консервативних методів лікування було менш ефективним. Ще в одному дослідженні також проаналізували вирівнювання кінцівок у 53 пацієнтів із гнучкою плоскостопістю. Було показано, що ротація колінного суглоба всередину була найпоширенішим зміщенням кінцівки в цій популяції, виявленим у 43,6% пацієнтів. Його наявність достовірно корелювала із симптомами з боку стопи, що підтверджує зв’язок між позиційними аномаліями кінцівок і розвитком симптоматичної плоскостопості.

Звичайно, на розвиток плоскостопості впливає багато факторів. Взаємозв’язок кісток, зв’язок і м’язів стопи, а також загальне вирівнювання кінцівок і супутні патологічні стани відіграють певну роль у розвитку плоскостопості.

Клінічні ознаки
вверх

Плоскостопість зазвичай не спричинює болю, і більшість дітей приводять для обстеження занепокоєні батьки. Часто буває корисно довідатися про випадки болю в стопах або носіння спеціального взуття у сімейному анамнезі, оскільки результати деяких досліджень свідчать, що плоскостопість може мати сімейний характер. Отримання анамнезу розвитку й історії хвороби може дати «ключ до розгадки» наявності синдромів із проявами з боку опорно-рухового апарату.

Рисунок 1. Профіль ротації стегон дитини назовні й усередину при положенні пацієнта лежачи на животі; гомілки можуть слугувати гоніометром по відношенню до вертикальної лінії. A – оцінка обертання назовні; Б – оцінка обертання всередину; В – оцінка кута «стегно-стопа»

Фізикальний огляд починається із загального обстеження опорно-рухової системи з обов’язковим визначенням профілю ротації нижніх кінцівок. Для цього найкраще вимірювати внутрішню й зовнішню ротацію стегон разом із кутом «стегно-стопа» в положенні лежачи на животі (рис. 1).

При виявленні гіпермобільності суглобів корисно також оцінити загальну рухливість, використовуючи 9-пунктову шкалу Бейтона. Бал ≥ 5 може вказувати на надмірну рухливість суглобів у дітей віком від 5 років. Наявність загальної слабкості зв’язок або торсії (скручування) великогомілкової кістки назовні, особливо в поєднанні з надмірною антеверсією (виворотом усередину) стегнової кістки (її іноді називають «miserable malalignment» – повна патологічна неспіввісність), потребує постійного спостереження через потенційний ризик розвитку симптоматичної плоскостопості.

Форма стопи є результатом взаємодії різних суглобів, м’язів, зв’язок і сухожиль. Відділи стопи – передній, середній і задній – взаємопов’язані і впливають на її загальне положення. У пацієнтів із плоскостопістю часто наявні вальгусне положення задньої частини стопи, тильне згинання і відведення середньої частини стопи, пронація (завалювання всередину) або ротація назовні передньої частини стопи (рис. 2).

Рисунок 2. Приклади характерних особливостей стопи, що часто спостерігаються у дітей. A – дитяча плоскостопість призводить до вальгусної деформації заднього відділу стопи, що визначається за кутом, утвореним гомілкою і п’ятою; Б – абдукція (відведення) середньої і пронація передньої частини стопи спостерігаються при колапсі внутрішньої частини гомілковостопного суглоба, що призводить до ротації передньої частини стопи відносно центральної осі; В – при pes cavus (стопі з високим склепінням) формується висока медіальна арка поздовжнього склепіння стопи, що найкраще помітно в сагітальній площині; Г – нормальна стопа дитини з медіальною аркою поздовжнього склепіння стопи, яка зберігається в положенні стоячи

Така комбінація зрештою призводить до втрати медіальної арки стопи. При обстеженні слід оглядати стопи як у позиціях стоячи й сидячи, так і під час ходьби. Коли пацієнт стоїть, лікар повинен оцінити форму стоп спереду і ззаду. При огляді ззаду можна виявити вальгусну п’яту або ознаку «занадто багато пальців». У нормі при огляді ззаду лікар повинен бачити тільки п’ятий і половину четвертого пальця пацієнта, який стоїть або йде. За плоскостопості видно більше пальців через загальну ротацію назовні і абдукцію в плоскій стопі (рис. 3).

Рисунок 3. Результати фізикального обстеження пацієнта із фізіологічною гнучкою плоскостопістю. А – при огляді ззаду виявлено вальгусне вирівнювання і ознаку «занадто багато пальців»; відтворення медіальної арки стопи помітне при: Б – вставанні навшпиньки; В – примусовому згинанні великого пальця під час виконання «тесту Джека» (тест на здатність стопи підвищувати свою склепінчастість при натягу підошовного апоневрозу за пасивного згинання великого пальця стопи. – прим. ред.)

Рисунок 4. Кут прогресії стопи є приблизним показником, що визначається під час ходьби при відстеженні кута між віссю стопи та лінією прогресії. Вважається, що коли стопи спрямовані носками всередину, значення кута негативне (наприклад, -20°), а коли носками назовні – позитивне (наприклад, +20°)

Кількість пальців, помітних при погляді ззаду, легко використовувати як об’єктивний показник, що підтверджує прогресування або зникнення плоскостопості, допомагає пояснити наявність болю, оскільки ангулярні (кутові) або ротаційні (обертові) деформації стегон, колін, кісточок та гомілок складніше помітити під час ходьби. Визначення кута прогресії стопи при ходьбі є ще одним способом відстежувати зміни з плином часу (рис. 4).

Як уже зазначалося, наявність медіальної поздовжньої арки склепіння стопи в положенні сидячи та її зникнення при навантаженні на ногу є ознаками гнучкої плоскостопості. Медіальна арка має також змінюватися, коли пацієнт переходить із положення стоячи в положення стоячи навшпиньках (див. рис. 3). Спостерігаючи за положенням стопи при стоянні на одній нозі, можна виявити колапс арки, якого не видно при стоянні на обох ногах і під час ходьби. За гнучкої плоскостопості арка також може відновлюватися за допомогою «тесту Джека», або «тесту піднімання великого пальця», коли лікар загинає вгору великий палець у той час, як пацієнт стоїть; при цьому підошовна фасція ущільнюється, вторинно відновлюючи арку (див. рис. 3).

Результати кожного з цих простих тестів можуть бути вельми обнадійливими при демонстрації занепокоєним батькам. Якщо ж описаних результатів немає і стопи пацієнта залишаються плоскими під час сидіння, стояння, стояння навшпиньках і пасивного піднімання великого пальця, то він страждає на жорстку плоскостопість, зумовлену відносним обмеженням рухливості підтаранного суглоба.

Важливо визначити локалізацію будь-якого болю в стопі. Як правило, біль виникає з внутрішнього боку середньої частини стопи під впливом локалізованого тиску на сплюснуту голівку таранної кістки, де утворюється кістковий мозоль. Біль також може бути локалізований у бічній частині стопи, у пазусі заплесна, через защемлення від надмірного вивертання підтаранного суглоба.

Біль, який має раптовий початок, сильнішає в нічний час або супроводжується лихоманкою, має спонукати до обстеження з метою виявлення інших, більш ургентних його причин у стопі, зокрема інфекції або пухлини.

Насамкінець, при обстеженні дитини з плоскостопістю важливо оцінити стан ахіллового сухожилля, оскільки він може впливати на результати лікування. Це найкраще робити за допомогою тесту Сільвершельда (Silfverskiold). При зігнутому коліні стопу утримують у перевернутому положенні, а потім загинають назад. Визначають величину вигину назад між бічним краєм стопи і переднім краєм дистального кінця великогомілкової кістки. Потім виконується те ж саме з випростаним коліном. У представників вищих стопохідних згинання менше ніж на 10° як при зігнутому, так і при випростаному коліні означає, що ахіллове сухожилля повністю натягнуте. Згинання менше ніж на 10° тільки при випростаному коліні означає локальне напруження в литковому м’язі. Це важлива відмінність для хірурга-ортопеда при розробці плану лікування.

Лікування
вверх

Рішення – просто спостерігати чи лікувати – щодо дитини з плоскостопістю має ґрунтуватися на симптомах пацієнта і даних фізикального обстеження. Недостатня гнучкість часто є ознакою первинної (основної) патології стопи і показанням для продовження обстеження пацієнта. За таких станів часто необхідне оперативне втручання. Щодо пацієнтів із гнучкою плоскостопістю, які не скаржаться на біль, бракує конкретних доказів на користь того, що будь-які доступні втручання можуть змінити природний хід розвитку форми стопи. Для них спостереження є найкращим вибором. За наявності болю, втомлюваності або побоювань щодо зміщення рекомендовано направляти пацієнтів до ортопеда. Варіанти лікування пацієнтів із симптомами включають фізіотерапію, носіння спеціального ортопедичного взуття та, іноді, хірургічне втручання.

Безсимптомна гнучка плоскостопість
Хоча вважається, що за відсутності болю достатньо спостерігати пацієнта, автори проведеного в 2012 році мета-аналізу дійшли висновку, що якісних доказів для створення рекомендацій щодо плоскостопості у дітей бракує. Лікарі повинні пам’ятати про це, приймаючи рішення щодо ведення таких пацієнтів.

Одним із основних предметів дискусій щодо лікування пацієнтів із безсимптомною гнучкою плоскостопістю була роль допоміжних засобів для корекції опори у взутті й ортопедичних пристроїв. Було досліджено різні допоміжні засоби, включаючи п’яткові устілки, п’яткові клини, силіконові вкладні до черевиків і ортопедичне взуття, виготовлене на індивідуальне замовлення. У проспективному дослідженні вивчали ефективність впливу модифікацій взуття на зміну розвитку поздовжнього склепіння стопи у 129 пацієнтів віком 3-5 років. Після 3 років спостереження достовірних відмінностей у розвитку стопи між пацієнтами, що застосовували допоміжні засоби для взуття, та здоровими особами з групи контролю виявлено не було. В іншому дослідженні, присвяченому порівнянню ефективності ортезів загального та індивідуального призначення, не було виявлено істотних відмінностей щодо больових відчуттів, показників грубої моторики, самосприйняття та ефективності вправ між цими двома групами та контрольною групою дітей віком 7-11 років із плоскостопістю.

У кількох дослідженнях, за повідомленнями, корекції плоскостопості вдалося досягти завдяки використанню супінаторів, п’яткових клинів і ортезів, що відпускаються без рецепта; проте ці дослідження були значно обмежені відсутністю відповідних контрольних груп. Будь-яке виправлення може бути пов’язано з природним розрішенням із віком. В одному з досліджень аналізували рентгенографічні ознаки у дітей > 6 років (середній вік 10 років) із гнучкою плоскостопістю, які використовували виготовлені на індивідуальне замовлення ортези для жорсткої фіксації стопи. Після 2-річного періоду спостереження поліпшення багатьох рентгенографічних показників дало змогу припустити розвиток медіальної поздовжньої арки склепіння стопи. Проте в цьому дослідженні бракувало як контрольної групи, так і клінічного оцінювання поліпшення будь-якої функції стоп. На разі все ще не доведено, чи може використання ортопедичних засобів змінити природний перебіг плоскостопості у дітей будь-якого віку.

Таким чином, непотрібне лікування безсимптомної дитячої плоскостопості може бути витратним, а доказів щодо його ефективності бракує. В одному з досліджень майже 10% пацієнтів з дитячою плоскостопістю застосовували певні ортопедичні засоби, хоча на біль скаржилися тільки 2%. Багато лікарів виправдовують використання таких засобів у безсимптомних дітей тим, що вони нібито не чинять шкоди. Проте дослідження показали, що користування ортопедичними засобами, які не є необхідними, може призвести до залежності від них і навіть до віддаленого негативного впливу на психіку в дорослому віці.

Важливим питанням є те, чи зумовлює стійка дитяча плоскостопість схильність до хронізації болю в стопах або іншої патології в дорослому віці. Зазвичай вважається, що ймовірність появи болю у пацієнтів із безболісною гнучкою плоскостопістю низька, проте є дані, що підлітки зі ступенем плоскостопості від помірного до тяжкого майже вдвічі частіше страждають від болю в передній частині колінного суглоба і переміжним болем у попереку. Автори вважають, що профілактичне лікування за тяжких стійких деформацій плоскої стопи може запобігти виникненню болю в суглобах у майбутньому, хоча доказів цього бракує. Перш ніж рекомендувати профілактичне лікування при безсимптомній гнучкій плоскостопості, необхідно накопичити свідчення на його користь.

Симптоматична плоскостопість
За нормальної механіки стопи її задній відділ змінює положення й забезпечує жорсткий важіль для руху вперед при відштовхуванні в процесі ходьби. При гнучкій плоскостопості, особливо за наявності контрактури ахіллового сухожилля, зміна положення заднього відділу стопи може бути недостатньою для забезпечення такого важеля. Неефективне відштовхування при ходьбі може призводити до болю в гомілках і втоми м’язів ніг.

Для симптоматичної плоскостопості характерне «сузір’я» таких скарг, як біль, пов’язаний із фізичною активністю, втома м’язів стопи, змозолілість медіальної частини стопи, швидке зношування взуття. Пацієнти можуть також періодично потерпати від розтягнення зв’язок гомілковостопного суглоба, особливо при носінні взуття або вставок, які забезпечують істотну підтримку склепіння. Це зумовлено тим, що кісточка легше зміщується при зменшенні контакту між ногою й опорною поверхнею («землею»), оскільки п’ята «нейтралізується» спеціальними вставками. За наявності цих симптомів рекомендовано направляти пацієнта до ортопеда.

Початкове лікування при болісній, але гнучкій плоскостопості має бути консервативним і починатися з таких методів лікування, як відпочинок, модифікація діяльності, прикладання льоду, масаж, терапія нестероїдними протизапальними препаратами. У пацієнтів із тугим п’ятковим сухожиллям таранна кістка залишається повернутою до підошви, тож ортопедичні засоби можуть збільшувати біль через тиск на її голівку. Початковою рекомендацією має бути застосування програми фізіотерапії в домашніх умовах, спрямованої на розтягування ахіллового сухожилля і зміцнення литкових м’язів. Недавнє дослідження показало, що розтягування ахіллового сухожилля може запобігти еквіноварусній деформації стопи, але досі бракує переконливих доказів на користь того, що фізична терапія змінює клінічні симптоми або структуру плоскої стопи. Проте зазначена терапія є обґрунтованою відправною точкою ведення пацієнта.

У пацієнта з симптоматичною плоскостопістю без тугості п’яткового сухожилля лікар може розглянути застосування ортопедичних засобів як початкове лікування вибору. У таких випадках, на відміну від безсимптомної гнучкої плоскостопості, використання ортопедичних засобів загального призначення може зменшувати біль. Не було доведено, що користування ортопедичними засобами, виготовленими на індивідуальне замовлення, є ефективнішим, тож цілком логічно першочергово рекомендувати найменш дорогий засіб. Тільки в одному дослідженні отримано кількісні докази на користь того, що індивідуально замовлені ортези зменшували больові відчуття у пацієнтів, що страждали на хронічний ювенільний артрит та супутню плоскостопість.

Хірургічне втручання рідко показане при гнучкій плоскостопості, за винятком випадків зі стійким болем, який не зникає при нехірургічному лікуванні. Метою операції є забезпечення тривалого зменшення симптомів протягом зростання дитини й переходу в доросле життя. Існує кілька хірургічних методів для досягнення цієї широкої мети – зміни механіки й форми стопи.

Вони включають відновлення м’яких тканин (наприклад, транспозицію сухожилля), остеотомію з вирівнюванням і застосування технології «non-fusion» (без зрощування), що не обмежує рухливість (наприклад, артроерез) (таблиця).

Таблиця. Плюси та мінуси методів хірургічного лікування дітей із гнучкою плоскостопістю
Процедура

Перелік варіантів

Плюси

Мінуси

Операції на м’яких тканинах

Подовження ахіллового сухожилля для поліпшення діапазону руху кісточки

Транспозиція сухожилля для перерозподілу м’язової сили в стопі

Може бути додатковим засобом при застосуванні інших процедур

Менш ефективні, коли виконуються без інших процедур

Остеотомія

Розрізання й повторне вирівнювання кісток з метою виправити патологічне вирівнювання

Ефективна операція з великими можливостями корекції

Надійні результати при правильному виконанні

Підтримка корекції залежить від зростання кістки

Можлива гіперкорекція

Артродез

Зрощування суглоба з метою зменшення руху й підтримки вирівнювання суглоба

Забезпечує оптимальну високоефективну корекцію

Необоротне усунення рухливості суглоба

Дегенерація суміжних суглобів

Використовується тільки як останній засіб у дітей із фізіологічною плоскостопістю

Артроерез

Вставка металевого, силіконового або біорозкладного імплантату в таранно-п’ятковий суглоб

Мінімальна інвазивність

Імплантат може бути видалений

Не змінює анатомію костей і м’язів

Дійсні тривалі коригувальні властивості невідомі

Хірургічні втручання лише на м’яких тканинах включають процедури з ущільнення суглобової капсули з внутрішнього краю стопи, видовження короткого малогомілкового м’яза або ахіллового сухожилля. Загалом вони малоефективні, з високою частотою невдач, оскільки не змінюють основну структурну анатомію стопи. Тому зазвичай ці процедури виконують у поєднанні з остеотомією, тобто розрізанням кісток і репозицією їх у більш анатомічне положення для відновлення нормальної анатомії стопи.

Зрощування окремих суглобів стопи, яке найчастіше використовується для лікування болючої плоскостопості з деформацією у дорослих, не рекомендовано використовувати в педіатричній популяції, за винятком випадків нервово-м’язової деформації стопи. Зрощування є необоротним і зрештою призводить до збільшення напруження в суміжних суглобах середньої частини стопи і в гомілковостопному суглобі. У дітей необхідно зберігати якомога більший функціональний діапазон руху, тож зрощування, як правило, уникають при лікуванні звичайної гнучкої плоскостопості. Проте у підлітків або дорослих пацієнтів із нервово-м’язовою плоскостопістю застосування цього методу можливе, оскільки може забезпечити радикальне лікування з надійним результатом у хворих з обмеженою здатністю пересуватися.

Остеотомія спрямована на усунення першопричинних деформацій у гнучких плоских стопах. Такі операції включають остеотомію медіальної бокової частини п’яткової кістки, подовжувальну остеотомію п’яткової кістки (наприклад, модифіковану остеотомію за Евансом) і остеотомію Triple-C (п’яткової кістки, медіальної частини клиноподібної кістки та кубоподібної кістки). Остеотомія п’яткової кістки з медіальним зміщенням ефективно компенсує вальгусну п’яту, зумовлюючи зміну вектора прикладання сили до ахіллового сухожилля. Після такої операції значно поліпшувалася форма стопи, а втомлюваність зменшувалася у 89,5% пацієнтів. Подовжувальна остеотомія бокової частини п’яткової кістки дає змогу ефективно збільшити передній відросток п’яткової кістки і одночасно виправити вальгусну деформацію задньої частини стопи й абдукцію передньої частини; хороший або відмінний клінічний результат спостерігався у 93,5% випадків.

Рисунок 5. A – передопераційна рентгенограма в бічній проекції; пацієнт – підліток із тяжкою правобічною плоскостопістю; Б – інтраопераційна флуорограма в передньо-задній і бічній проекціях після введення артроерезисної капсули; Б – післяопераційна рентгенограма в бічній проекції, що демонструє стабільне розміщення капсули і поліпшення медіальної арки склепіння стопи

В одному з досліджень результати застосування остеотомії у дітей із гнучкою плоскостопістю після спостереження, що тривало в середньому 5-6 років, були визнані сприятливими. Очевидно, що остеотомія забезпечує надійне поліпшення симптомів і зменшення болю, але необхідні додаткові дослідження віддалених результатів у дорослому віці.

Артроерез – тип процедури без зрощування, після проведення якої рухливість суглоба обмежена, хоча і не повністю усунена. Ця операція, вперше представлена в середині XX століття, включає розміщення металевого або біоабсорбованого імплантату в пазуху заплесна (рис. 5).

Це сприяє блокуванню надмірного вивороту підтаранного суглоба, запобігаючи колапсу арки. Деякі спеціалісти вважають цю процедуру привабливою, оскільки вона менш інвазивна, ніж остеотомія. Вона не лише сприяє зменшенню болю, але й запобігає втраті функції сухожилля заднього великогомілкового м’яза, зводячи тим самим до мінімуму потребу в майбутній реконструктивній хірургії стопи. Дослідження показали, що після цієї процедури збільшується тильне згинання гомілковостопного суглоба, зменшується біль у ногах, поліпшуються рентгенологічні ознаки і навіть відбиток стопи. Нещодавнє дослідження серії клінічних випадків продемонструвало потенціал артроерезу для підтримки стопи у виправленому положенні навіть після подальшого видалення імплантату.

Однією з основних проблем при проведенні процедури є висока частота ускладнень – у 4-18% випадків. Часто повідомлялося про такі ускладнення, як неправильне розташування імплантату, неправильна корекція деформації, екструзія імплантату з синусу, реакція на імплантат як на чужорідне тіло, спазм малогомілкового м’яза і стійкий біль у ногах. Як правило, ці проблеми зникають після видалення імплантату. Більш серйозні ускладнення включають перелом шийки таранної кістки і підтаранне зрощення. Хоча в більшості випадків артроерез забезпечує сприятливі рентгенографічні результати і сприяє вирівнюванню стопи, частота ускладнень при цій процедурі все ж висока, а інформації щодо віддалених результатів у дорослому віці бракує.

17 липня 2020 о 09:53 | Дудник О. Д. | no comments