Новини

Діти часто знаходяться в неправильних позах: сюди входить не тільки сидіння за партою в шкільний час, а й положення під час виконання домашнього завдання вдома, їжі, відпочинку в ліжку, чимало часу діти приділяють комп'ютерним іграм, і це відбувається в абсолютно нефізіологічних положеннях. Тривале перебування в одній позі провокує патологічний розвиток кістково-м'язової системи, як наслідок – відбувається викривлення хребта і порушення постави.

Коли дитина дорослішає, ці дефекти тягнуть за собою проблеми з роботою організму, головні болі, передчасне «зношування» хребта і навіть остеохондроз.

Сколіоз і парта
Тривала робота за партою може негативно позначитися на самопочутті дитини в цілому і на хребті зокрема. Незважаючи на Ваші щоденні вимоги тримати спину прямо, під час Вашої відсутності дитина сяде так, щоб їй було максимально комфортно. І це вона робить не «назло» батькам, а тому, що так вона розслабляє напругу м'язів і зв'язок, що виникає в тілі. Надалі може статися закріплення напруг, фіксація анатомічних зрушень і подальше порушення постави.

Як діяти, щоб змінити ситуацію, що склалася?

Важливо організувати школяреві максимально зручне робоче місце. Допоможіть дитині розташуватися так, щоб ноги торкалися підлоги, стегна були паралельні підлозі, спину потрібно тримати рівно, висота столу – по лікоть. Монітор повинен розташовуватися напроти очей дитини.

Якщо Ваша дитина:

сидить за партою в неприродній позі,
скаржиться на болі в спині,
має асиметричний зразок руху, –
зверніться до лікаря невролога або ортопеда за консультацією.

Як ефективно допомогти дитині
Раніше, коли у дитини діагностували сколіоз, лікарі наполегливо рекомендували робити масаж і гімнастику. Існували правила, щоб масаж і гімнастика виконувалися по черзі, обов'язково дотримувалася черговість: спочатку – масаж, після – гімнастика. У разі, коли дитина продовжує перебувати в «старих» позах, м'язи швидко повертаються до свого попереднього стану.

Професійні основи допомоги дітям з моторними проблемами, з порушеннями постави і сколіозом – це аналіз ситуації самої проблеми і впливу на фактори навколишнього середовища, способу життя.

Важливо, щоб команда фахівців розробила індивідуальний план втручання для сім'ї та дитини.

Реалізує програму, як правило, фізичний терапевт. Фізичний терапевт – досить новий фахівець для нашої країни, аналітик моторного розвитку дитини та її поз, який акцентує увагу на фізіологічних умовах, необхідних для фізичного зростання і розвитку дитини і володіє професійними компетенціями і навичками для вирішення проблем.

Його завдання – навчання дитини правильним моторним зразкам і положенням, комфорту в положеннях, тренуванні м'язової сили, витривалості, балансу і рівноваги. Але найголовніше – це якість життя дитини в цілому, її внутрішня мотивація і установки. Багато уваги потрібно приділити роботі рук на столі, особливо положенню під час письма, організації режиму дня, зміні діяльності, виконання вимог і наявності домашніх обов'язків.

Найголовніше, щоб батьки отримували ті рекомендації, які дозволять їм використовувати нові стратегії для мотивації навіть маленької дитини, які допоможуть використовувати розучені на заняттях з фізичним терапевтом техніки в реальних життєвих ситуаціях.

Чим раніше виявлена проблема сколіозу, тим легше і швидше можна попередити виникнення порушень, зупинити подальше погіршення і відновити правильний моторний зразок і утримувати правильне положення тіла.

Бізіборд - це розвиваюча дошка, яка доступна кожному. По суті, це дошка, на яку кріпляться всякі привабливі для дитини дрібнички. Підійде все, що можна вертіти, крутити і клацати: різні замочки, кнопки, гачки, рахівниці, валіки, тумблери.
розвиває дрібну моторику, логіку і мислення;
сприяє вивченню різних кольорів;
формує причинно-наслідкові зв'язки;
сприяє вивченню цифр, рахунку, часу;
розвиває самостійність і пізнавальну активність;
сприяє розвитку довільності (уміння грати за правилами й виконувати інструкції).
Ніяких креслень і схем. За основу підійде будь-яка дошка або дверцята старої шафи. Наповнення може бути абсолютно будь-яке, підійде все, що може бути цікаво маленьким пальчикам. Процес створення іграшки захопить навіть тата. Розглянемо більш детально корисні предмети, які можна прикрутити до дошки:

Меблеві коліщатка різних діаметрів, що обертаються і стаціонарні. Прикручуються на саморізи. Можна додати кольору, використовуючи кольорову ізоляційну стрічку.
Валики різного призначення: масажні та будівельні, поролонові, хутряні, картонні (підійде навіть втулка від туалетного паперу чимось прикрашена). Чим різноманітніше будуть матеріали, тим більше сенсорного досвіду отримає дитина.
Петлі і замочки. Вибирайте найпростіші моделі. Підійдуть клямки і шпінгалети. З їх допомогою можна зробити віконця, що відкриваються, попередньо вирізавши необхідний прямокутник з листа фанери. Надалі віконця можна розфарбувати акриловими фарбами, надавши їм вигляд, наприклад, будиночка.
Шнуровка. Для початку малюємо кед акрилом, потім прикручуємо гачки і вставляємо шнурок.
Диск, що крутиться, від старого телефону. Сам телефон можна знайти в комісійному магазині або на блошиному ринку.
Блискавки. Їх можна приклеїти та прибити степлером. Фон може бути різний, підійде і куртка, і крокодил, де блискавка служитиме зубами.
Липучки. Приклеюємо одну зі сторін на суперклей до дошки, іншу на якусь кумедну фігурку.
Ліхтарики. Прості і зрозумілі дитині.
Дзвіночки. Їх можна купити в рибальському магазині і повісити на гачок, що вкручується.
Дверні ручки. Тут все зрозуміло, шукаємо зразки, що завалялися в гаражі, на антресолях, або купуємо в будівельному магазині.
Рахівниці. Можна купити готові, дерев'яні або пластикові, або зробити самому. Для цього буде потрібно різьбова спиця, укручуються гачки, гайки і дерев'яні намиста, гудзики.
Дзеркала. Підійдуть маленькі, обертові для автомобілів, опуклі і звичайні, косметичні. Найважливіше в цьому елементі - захисний край, щоб дитина не порізалася.
Тумблери або просто вимикачі, якими можна просто клацати.
Прекрасною ідеєю є дверцята, що відчиняються, за які можна поставити книгу. Вона стане свого роду продовженням гри і, можливо, в майбутньому читання для малюка стане таким же захоплюючим заняттям, як і гра з бізібордом.

Всі батьки вже давно знають, як важливо розвивати дрібну моторику рук.

Адже нервові закінчення на долонях та пальцях пов’язані з центрами головного мозку, які відповідають за мовні здібності, увагу, мислення, координацію в просторі, спостережливість, зорову та рухову пам`ять, концентрацію і уяву.

Саме тому так важливо розвивати пальчики малечі. Існує безліч іграшок, які сприяють розвитку дрібної моторики рук. Але справжньою знахідкою та помічником у розвитку дитини є розвиваюча дошка – бізіборд.

Що ж таке Бізіборд?
Назва говорить сама за себе: busy – зайнятий, board – дошка. І справді, з цією дошкою ваш мацьопик буде зайнятий дуже довго.

Це ігрова панель, найчастіше зроблена з дерева, на якій закріплені різні детальки, які допомагають малюку навчитись керувати своїми пальчиками та знайомлять його з навколишнім світом, з тими речами, які зустрічаються в побуті.

Ідея такої розвиваючої іграшки зовсім не нова. Перші дошки, віддалено схожі на сучасний бізіборд, були розроблені ще на початку XX століття. В Римі у 1907 році Марія Монтессорі запропонувала зробити навчальний стенд з різноманітними побутовими предметами, якими дитина має навчитись користуватися у звичайному житті, але з якими їй, найчастіше, не дозволяють гратись через їх небезпечність. Так, граючись з вимикачем, розеткою, різноманітними застібками, шнурівками, липучками, діти досліджували і тестували всі ці предмети, а також знайомились з їх прямим призначенням, а батьки могли більше не боятися за їх життя.

Однак розвиваюча дошка не лише допомагає освоювати малечі побут, найбільша її користь в тому, що вона:

вчить концентрації та терпінню;
тренує логічне мислення дитини;
сприяє фізичному розвитку;
розвиває дрібну моторику;
знайомить малюка з кольорами, формами;
допомагає розвивати творчу уяву;
розширює кругозір;
дарує малечі відчуття впевненості;
формує бажання вчитися;
замінює іграшки, які не мають сенсу;
навчає самостійності;
дарує трохи вільного часу батькам.
Величезна популярність бізібордів призвела до виникнення великого різноманіття дошок та збільшення їхньої кількості на ринку. Зараз бізіборди можна купити різної форми, розміру, кольору та різноманітного наповнення.

Вцілому розвиваючі дошки поділяють на декілька видів:

односторонні та подвійні.
Односторонні – це бізіборди, що зроблені на плоскій дошці. Ними можна гратись, закріпивши їх на стіні чи поклавши на підлогу. Вони бувають різних розмірів: малі, середні та великого розміру.

Великі бізіборди більше підходять для дитсадочків або кафе з ігровими зонами для діток, аніж для дому. Насамперед, через їх чималий розмір і високу ціну. Хоча... якщо ви маєте декілька дітей, великий будинок та пару зайвих тисяч гривень – чому б і ні?! - це дуже цікавий варіант. Основна перевага таких розвиваючих дошок – їх наповнення. Вони включають величезну кількість елементів, що надовго захопить малечу та відволіче її від потенційно небезпечних предметів в будинку. Задля безпеки малюка та щоб завжди знаходились в полі зору, такі бізіборди кріпляться на стіну.

Та й великими бізібордами зручно гратися стоячи.

Маленькі бізіборди хоч і не мають так багато ігрових елементів, проте жодних проблем не складе взяти їх з собою в подорож або в гості.

Середнього розміру бізіборди - найпопулярніша модель. Це й не дивно: адже вони мають оптимальне співвідношення розміру, ціни та наповненості розвиваючими елементами. Така дошка стане найкращим подарунком для малечі.

Подвійні бізіборди мають дві сторони. Це або з’єднані між собою ігрові дошки, або одна зі сторін – грифельна дошка для малювання. Батьки, які зіткнулись з розмальованими шпалерами – оцінять :) Подвійні дошки – чудове рішення для двох дітей. Так дітлахи зможуть гратися з різних сторін і не заважати один одному.

Психологи радять розвивати логічне мислення у дітей вже з двох років. У цьому віці малеча вчиться розуміти найпростіші причинно-наслідкові зв’язки. Пропонуємо 5 простих занять, які сприяють ранньому розвитку дитини.
У віці 1-3 роки найкраще підходить:
Малювання кольоровим піском. Новий підхід до старої-доброї пісочниці. В процесі такого малювання дитина навчається розрізняти кольори, формує свої первинні уявлення про форму, тренує зосередженість, а також розвиває свої творчі здібності.
«Малювання кольоровим піском добре розвиває дрібну моторику рук, яка стимулює роботу півкуль головного мозку, вчить дітей посидючості та уважності», - пояснила виконавчий директор мережі парків святкування днів народжень «Дитяча Планета» Ірина Пакліковська. – Таку активність можна спробувати вдома або прийти до нас. У «Дитячій планеті» такий малюнок складається з кількох клейких секцій, кожну з яких дитина поступово відкриває і заповнює піском певного кольору».

Дерев’яний конструктор. Чудова альтернатива пластмасовій іграшці. Передусім, завдяки своїй екологічній безпеці. Дерево – матеріал, що володіє потужною енергією, природним теплом, а отже, позитивно впливає на емоційних діток.
Відтак, у дерев’яні набори входять не лише звичні блоки, але й бруски, циліндри, інші геометричні фігури. У продажу зустрічаються конструктори із допоміжними інструментами – молотком та дерев’яними цвяхами. У процесі складання простих варіацій предметів дитина поліпшує просторову уяву, логічне мислення. Якщо йдеться про більш складні моделі – дитина робить перші успіхи у розвитку інженерних здібностей.
Вік: 1-7 років
Складання м’яких пазлів. Пазли, як і інші розвиваючі ігри, навчать малюка сприймати різні кольори та відтінки. З допомогою м’яких блоків дитина може з легкістю вивчити алфавіт, геометричні фігури навчитися рахувати.

Подібні «мозаїки», на думку психологів, мають своєрідний діагностичний ефект – чим швидше малюк навчиться правильно складати пазли, тим менше в майбутньому допускатиме помилок у писанні. «Складати їх цікаво і маленьким діткам, і школярам, і навіть дорослим. У цьому випадку дитина бачить малюнок, який має скласти, запам’ятовує його і намагається відтворити. Це досить незвично, адже одна деталь має довжину близько 45 см, а ще вони об’ємні та м’які», - розповідає Ірина Пакліковська.
Вік: 2-7 років
М’які розвиваючі книги. Іграшку можна зробити самотужки – із фетру чи іншої тканини. Кожна сторінка м’якої книги – це окремий інтерактивний урок з цікавими персонажами, загадками чи завданнями. Деякі елементи рухомі та зйомні, сторінки з’єднані між собою шнурівками, часто під час гри використовують ґудзики та намистинки.

Класичний сюжет – дерево із яблуками різного кольору, де малюку потрібно поскладати плоди відповідних кольорів в окремі корзини. Як і усі попередні іграшки, розвиваюча книга розвиває дрібну моторику рук, допомагає малюку краще сформувати візуальні процеси, групи предметів, освоїти лічбу та алфавіт. До того ж, кожна тканина має свою унікальну фактуру, в процесі взаємодії з якою розвивається тактильне сприйняття.
Вік: 2-4 роки
Бізіборди – спеціальні дошки, на яких розміщений ряд розвиваючих предметів. Як правило, у стандартний пакет для такої гри входить дверна ручка, ланцюжки, вимикачі, розетки, клавіші, телефон, тощо.
Усі елементи міцно прикріплені до бізіборду, а маленький дослідник взаємодіє із ними без будь-якої шкоди. Бізіборди максимально природньо імітують речі, які оточують малюка у побуті, тим самим навчаючи правильно користуватися відповідними предметами.

Система і технологія, яку вона розробила для навчання дошкільнят, ще 100 років тому і сьогодні вважається найефективнішим і найпрогресивнішим підходом до навчання дітей. Елементи її методики настільки грунтовні і всеохоплюючі, що для людства, вона не просто педагог, а філософ, яка змогла систематизувати і дати практичні рекомендації для виховання малюків.

Десятки тисяч навчальних закладів по всьому світу, які використовують її метод, вже виховали надзвичайно талановитих науковців, письменників, філософів, педагогів, лікарів, художників, акторів.

Діти, які відвідують зайняття по її програмі, в рази перевершують своїх однолітків по більшості напрямкам, серед них: логіка, сенсорика, пам'ять, увага, моторика, творчість і багато інших вмінь і навичок. Адже розвиток їх здібностей проходить не в традиційній манері, а в ігровій формі. Відповідно процес підготовки до школи і до дорослого життя проходить значно веселіше, цікавіше, а головне ефективніше.

Біографія і життя Марії Монтессорі
Народилася вона 31-го серпня 1870 року в родині фінансового службовця. Дядьком матері був відомий теолог і священик Антоніо Стоппані. Звісно, родина приклала максимум зусиль, щоб майбутня доктор медицини, отримала якомога кращу освіту.

З раннього дитинства вона проявляла хист і інтерес до математики, цей талант супроводжував її все життя. В 22 роки, вона відчула, що хоче розвиватися в напрямку медицини, хоч жінкам в той час і заборонялася така діяльність. Вона закінчила медичні курси і влаштувалася асистенткою до лікаря. Там і відбувся її перший і ключовий контакт з дітьми з обмеженими можливостями. І після усвідомлення того, що у цих дітей не має відповідних умов для розвитку вона зрозуміла, що її місія - це сформувати таку систему виховання, щоб вони могли навчатися на рівні з іншими. Так і почала своє зародження всесвітньо відома педагогіка Монтессорі.

Виховання, яке вона запропонувала було настільки прогресивним, що про неї дуже швидко дізналися по всьому світу. Її дошкільна освіта стала взірцем для багатьох навчальних закладів. Звісно вона багато подорожувала по світу, щоб представити своє бачення стосовно виховання дітей з фізичними вадами. Померла вона в віці 81 рік, але її погляди є і будуть актуальними ще сотні років.

Методика монтессорі, суть і принципи
Згідно її філософії, ціль раннього розвитку - розкрити повний потенціал дитини, виявити її талант і схильність до певних напрямків діяльності, і вдосконалювати їх. При цьому, ключовими факторами для дітей є правильні посібники, вони ж матеріали, і сприятливе середовище.
Ранній розвиток дошкільників має бути направлений не на підготовку до школи, а до життя! Відповідно для цього має бути правильно обладнане середовище, а система виховання в дитячому саду має бути схожою на "дитячу роботу" в процесі якої, чадо розкриває свої сильні сторони.

Така техніка дозволяє швидше і ефективніше вдосконалювати такі вміння і навички як:

Cенсорне відчуття

Основний принцип - залучити органи сприйняття інформації: зір, слух, смак, дотик, нюх. І якщо у чада добре розвинута сенсорика, то йому буде простіше сприймати оточуючу інформацію;

Тренування дрібної і великої моторики

Така підготовка передбачає використання посібників з рухомими деталями, ціль яких - з'єднувати і роз'єднувати елементи між собою. Задіяна при цьому дрібна і велика моторика стає міцним фундаментом для виконання основних повсякденних процесів;

Задачі для практичного життя

Згідно методиці, малюк має опанувати основні людські процеси: приготування їжі, змішування, пересипати, переливати речовини, вдягатися, чистити взуття, прибирати і користуватися кухонним приладдям;

Математика

Тут юним вихованцям потрібно буде навчитися системі лічби і основним математичним операціям;

Формування і вдосконалення мови та мовлення

Для цього використовуються методи направлені на формування і розширення словникового запасу, завдань де потрібно вчити літери, пам'яті, письму, вимови слів і висловлення власної думки;

Космічне виховання

Дошкільна освіта має супроводжуватися вивченням таких речей як: історія, час, астрологія, біологія, географії і багато інших життєвонеобхідних предметів.

Виходячи з усього зазначеного, на сьогоднішній день, кращої методики для навчання самих маленьких і дітей дошкільного віку - годі й шукати! Вона настільки ефективна, що робота з дітьми може проводитися навіть в домашніх умовах. І варто пам'ятати, що дошкільний вік - це найважливіший час для формування основних вмінь і навичок дитини, з якими вона буде йти по життю. А уроки, які дитина буде проходити в школі, стануть одними з найважливіших в його житті.

Сучасні батьки буквально схиблені на ранньому розвитку – вони вважають, що тільки за допомогою новітніх методик вони зможуть виховати дитину з безмежними інтелектуальними можливостями. Але мало хто замислюється про те, що ранній розвиток може принести дитині як серйозну користь, так і завдати не менш серйозної шкоди. Чим він небезпечний?

"Стань таким, як я хочу!"
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Кому насправді потрібний ранній розвиток дитини

Віддаючи дитину до секції з раннього розвитку, батьки – свідомо чи підсвідомо – змушують її відповідати своїм уявленням про ідеальну дитину. Якими б шляхетними намірами не були продиктовані їхні вчинки, те, що вони роблять, є психологічним насильством, яке вони вивляють щодо власних дітей. Дитина бачить, що тато з мамою незадоволені, коли вона не демонструє особливі досягнення, дитина намагається зробити все, щоб сподобатися батькам.

Але що робити, якщо їй це не під силу – у неї немає необхідних для цього здібностей? Вона з усієї сили буде намагатися відповідати картинці, яку намалювали в своїх головах її тато з мамою, а за неможливості це зробити, прикидатися такою. Важко сказати, чи виростять такі батьки генія, але те, що вони навчать брехати і прикидатися - поза всяким сумнівом.

Відсутність бажань
БІЛЬШЕ ПРО:
ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ
Мама і донька: як стосунки між ними позначаються на подальшому житті дочки
Як і навіщо вчити дитину правил їзди в громадському транспорті
Як навчити дитину програвати
Постійне нав'язування дитині, чим і як їй займатися, може призвести до того, що вона припинить розуміти, чого хоче насправді. Коли тобі з раннього дитинства вказують, до якої секції ходити і які здібності розвивати, ти з часом припиняєш орієнтуватися у власних бажаннях і йдеш шляхом, який означили для тебе інші. Можливо, у шкільному віці відсутність бажань не зіграє в житті дитини серйозної ролі, оскільки вона буде вчитися тому самому, що й інші. А ось у дорослому житті вона може стати причиною серйозної трагедії: людина, яка не знає, чим хоче займатися, змушена постійно змінювати професію без надії знайти ту, яка принесе їй не тільки матеріальне, але й моральне задоволення, але це – в кращому випадку. У гіршому – вибере виш, на який вкажуть їй все ті ж батьки, і буде щодня і довічно ходити на нецікаву роботу.
Дисграфія у дитини: чому плутаються і зникають літери
Дитина, яка всьому необхідному – читанню, письму, рахунку, іноземним мовам – навчилася раніше за своїх однолітків, потрапивши до першого класу, втрачає інтерес до навчання. Справді, навіщо їй слухати вчительку, якщо все, про що вона розповідає, вона вже вивчила й перевершила. Вона буде поблажливо дивитися на своїх однолітків, які знають менше, ніж вона. Але небезпека раннього розвитку у цьому випадку навіть не в цьому, а в тому, що дитина може пропустити той момент, коли виявиться, що вона вже перебуває на одному рівні зі своїми однокласниками, а потім, якщо не змінить свого ставлення до навчання, і зовсім почне відставати від них. Самооцінці дитини, яку всі навколо досі називали, як мінімум, талантом, а, як максимум - генієм, буде завдано серйозного удару.
Дитина не виправдовує власних очікувань
Коли всі навколо співають тобі дифірамби і ставлять тебе як приклад іншим, мимоволі звикаєш почуватись особливим. Ось тільки це відповідає дійсності далеко не завжди. Ранній розвиток не дає ніякої гарантії того, що в дорослому віці дитина буде так само талановитою, як здавалося в дитинстві, і зросте у видатного діяча в тій чи іншій галузі. Розчарування звичайністю, якого зазнають при цьому батьки, які намагалися виховати генія, ніщо порівняно з почуттями, які випадуть на долю самого невдалого генія – вони можуть стати причиною, як мінімум, довічної депресії.

Шум у серці у дитини: наскільки це небезпечно, і що потрібно зробити
Не варто ігнорувати і зіркову хворобу, яку, як вірус, часто підхоплюють діти, не за чутками знайомі з методиками раннього розвитку. Загальне захоплення дорослих і обожнювання батьків створюють у дитини відчуття своєї унікальності і впевненості, що оточення їй, як кажуть, не пара. Зазвичай, зіркова хвороба не має нічого спільного із справжньою зірковістю і виносить на поверхню найгірші людські риси. Навряд чи батьки, які вирішили, що ранній розвиток вкрай необхідний їхній дитині, ставили перед собою таку мету. Більше читайте тут: https://tsn.ua/lady/dom_i_deti/deti/ranniy-rozvitok-ditini-chim-vin-nebezpechniy-1409274.html

сі без винятку батьки хочуть, щоб їх дитина була найрозумнішою, розвиненою і освіченою.

Коли малюк трохи підростає, тато з мамою починають замислюватися над тим, коли ж починати займатися її розвитком.

Тут думки розходяться, так як деякі батьки вважають, що маляті буде набагато легше вчитися потім в школі, якщо почати займатися її навчанням з раннього віку, а саме рочки в три-чотири.

Інші ж дотримуються абсолютно іншої точки зору і вважають, що не варто забирати у дитини дитинство і мучити її різними навчаннями і заняттями.

Для того щоб зрозуміти, чи необхідно займатися раннім навчанням дитини, потрібно розглянути плюси і мінуси такого навчання.

Дуже часто зустрічаються діти, які вже в три рочки і рахують, і пишуть, і малюють добре. Багатьох починає цікавити – це вони від природи такі обдаровані чи це результат раннього розвитку?

У більшості випадків, все-таки це плоди раннього розвитку і в цьому полягає його головний плюс.

Якщо батьки хочуть, щоб їх чадо було розвинене не по роках, то необхідно займатися його раннім розвитком.

Але, займаючись з малюком, ні в якому разі не можна перегинати палицю, так як дитина завжди повинна мати право вибору. Результат розвитку буде видно тоді, коли малюку буде подобатися те, чим він займається.

Ранній розвиток дитини має бути в міру, для того, щоб не відбити у нього інтерес до навчання.

Одним із головних мінусів раннього навчання малюка є те, що дуже часто батьки влаштовують своєрідну гонку за першістю і намагаються напхати малюка різними знаннями, щоб він був більш розумним, ніж його однолітки.

Це ні до чого доброго не приводить, оскільки у такої дитини в школі не буде інтересу до навчання через те, що він вже практично все знає.

Ранній розвиток дитини обов’язково має відбуватися у формі гри, тільки так малюк буде засвоювати нові знання. Всі заняття необхідно підбирати виходячи з віку крихти, адже тільки в цьому випадку від занять буде користь.

сі без винятку батьки хочуть, щоб їх дитина була найрозумнішою, розвиненою і освіченою.

Коли малюк трохи підростає, тато з мамою починають замислюватися над тим, коли ж починати займатися її розвитком.

Тут думки розходяться, так як деякі батьки вважають, що маляті буде набагато легше вчитися потім в школі, якщо почати займатися її навчанням з раннього віку, а саме рочки в три-чотири.

Інші ж дотримуються абсолютно іншої точки зору і вважають, що не варто забирати у дитини дитинство і мучити її різними навчаннями і заняттями.

Для того щоб зрозуміти, чи необхідно займатися раннім навчанням дитини, потрібно розглянути плюси і мінуси такого навчання.

Дуже часто зустрічаються діти, які вже в три рочки і рахують, і пишуть, і малюють добре. Багатьох починає цікавити – це вони від природи такі обдаровані чи це результат раннього розвитку?

У більшості випадків, все-таки це плоди раннього розвитку і в цьому полягає його головний плюс.

Якщо батьки хочуть, щоб їх чадо було розвинене не по роках, то необхідно займатися його раннім розвитком.

Але, займаючись з малюком, ні в якому разі не можна перегинати палицю, так як дитина завжди повинна мати право вибору. Результат розвитку буде видно тоді, коли малюку буде подобатися те, чим він займається.

Ранній розвиток дитини має бути в міру, для того, щоб не відбити у нього інтерес до навчання.

Одним із головних мінусів раннього навчання малюка є те, що дуже часто батьки влаштовують своєрідну гонку за першістю і намагаються напхати малюка різними знаннями, щоб він був більш розумним, ніж його однолітки.

Це ні до чого доброго не приводить, оскільки у такої дитини в школі не буде інтересу до навчання через те, що він вже практично все знає.

Ранній розвиток дитини обов’язково має відбуватися у формі гри, тільки так малюк буде засвоювати нові знання. Всі заняття необхідно підбирати виходячи з віку крихти, адже тільки в цьому випадку від занять буде користь.

1.Контроль за розвитком стопи

Не варто чекати 5-річного віку, щоб виявити в дитини плоскостопість. Рекомендується регулярно відвідувати лікаря-ортопеда, який може визначити передумови до неправильного формування стопи. В такому випадку лікар дає рекомендації, що дозволяють запобігти розвитку деформації стоп.

2. Чим небезпечна плоскостопість

Діти з плоскостопістю швидше втомлюються, скаржаться на болі в ногах під час прогулянки або пішого походу. З плином часу з’являються болі в спині через неправильні навантаження на хребет. Поступово розвивається сколіоз – вигин хребетного стовпа вправо або вліво.

3. Лікування плоскостопості

Лікування плоскостопості повинне бути тривалим і комплексним. По суті, це навіть не лікування, а певний спосіб життя.

Ортопедичні устілки

Ортопедичні устілки незамінні в лікуванні плоскостопості. Вони допомагають «розвантажити» стопу, правильно розподіливши навантаження. Устілки підбираються індивідуально, їх висота залежить від ступеня плоскості стопи.

Устілки слід поміщати не тільки в вуличне, але й в домашнє взуття (носити домашнє взуття при плоскостопості обов’язково!). В міру зростання та розвитку дитини за рекомендацією ортопеда змінюється розмір та форма ортопедичних устілок.

Ортопедичне взуття

При важкій формі плоскостопості дитині потрібні вже не устілки, а спеціальні ортопедичні черевики. Вони не тільки створюють фізіологічно правильну основу для стопи, але також фіксують гомілковостопний суглоб завдяки жорсткій внутрішній бічній підтримці.

Ванночки для ніг

Така процедура допомагає лише на початкових етапах лікування плоскостопості. Щодня перед сном рекомендується влаштовувати теплі ванни для ніг (температура води 40-50 градусів) з морською сіллю. Тривалість процедури становить 20 хвилин. Після ванночок рекомендується виконання самомасажу – катання ногами спеціальних валиків або ходіння по килимку, який можна купити в ортопедичному салоні.

Фізіотерапія

Дитині з плоскостопістю проводять курси професійного масажу, призначають фізіотерапевтичне лікування: електрофорез, магнітотерапію, парафінові та озокеритові аплікації. Такі процедури покращують кровообіг, зміцнюють м’язи, зв’язки, та сприяють правильному формуванню стопи.

Коли мова йде про відхилення в розвитку, це завжди викликає тривогу у батьків. Так, розумова відсталість досить важке захворювання, але в залежності від її форми можна на базі збережених психічних функцій адаптувати таких дітей до соціуму і відкоригувати деякі недоліки. У важких формах розумової відсталості встановлюється інвалідність, при легкій формі РВ - немає. Більш того, при легкої розумової відсталості складно відрізнити таких людей в суспільстві. У західних країнах давно практикують інклюзію в суспільство, людей з особливостями у розвитку, наша країна переходить до такою ж системою інтеграції, закриваються інтернати і пере профілюються у допоміжні школи, дитячі садки, створюються інклюзивні класи в загальноосвітніх школах. Діти отримують навіть освіту в спеціальних групах профтехучилищ, що дає їм можливість влаштуватися на профільну роботу.

Розумова відсталість або олігофренія - це хронічне захворювання, яке виникає через органічної патології головного мозку, має не прогресуючий характер. Олігофренія характеризується зниженням інтелекту, яке виникає в результаті пошкодження або недорозвинення структур головного мозку у внутрішньоутробному періоді, також може розвинутися після народження у віці до 3-х років. Також виділяють деменцію - придбану розумову відсталість, яка виникає в результаті розпаду психічних функцій через пошкодження головного мозку частіше в зрілому віці.

Сучасна медицина з усіма її досягненнями і профілактичними заходами не дає 100% виключення появи цього захворювання. Розумова відсталість має досить високий відсоток серед населення всього світу - 1 - 3%, серед яких 75% - це легка форма РВ.

Для розумової відсталості характерно порушення в інтелектуальній сфері, мовленнєвому розвитку, емоційно-вольової сфери особистості, і в моторному розвитку. У дітей відзначається зниження коефіцієнта інтелекту (IQ) від 69 і нижче.

Дуже важливою є допомога та підтримка батьків і оточуючих людей, яка безпосередньо впливає на якість життя і психологічний комфорт розумово відсталого малюка. Отримання освіти і самореалізація дітей з особливостями у розвитку, вимагає від суспільства толерантності і терпіння, від педагогів - наявності спеціальних знань про особливості розвитку і специфіки роботи з ними.

Степені розумової відсталості
Розділяють ступеня розумової відсталості в залежності від коефіцієнта інтелекту (IQ). Легкий ступінь РВ в свою чергу поділяється на 3 ступені.

Легка ступінь 69-50 (Дебилизм) – Легка форма дебільності (від 69 до 65), помірна форма (від 64 до 60), важка (від 59 до 50)
Помірний ступінь 49-35 (імбецильність не різко виражений)
Важкий ступінь 34-20 (виражена імбецильність)
Глибока ступінь менше 20 (ідіотія)
РВ може комбінуватися з іншими захворюваннями: з дитячим церебральним паралічем (ДЦП), розладами аутистичного спектру (РАС), хворобою Дауна, епілепсією, сліпотою, глухотою, іншими психічними та соматичними захворюваннями.

Симптоми захворювання "Розумова відсталість"
Ознаки та симптоми хвороби часто важко виявити відразу після народження дитини, особливо легку форму, яка межує з нормою. Часто в дитячому, дошкільному віці у дітей може проявлятися затримка в розвитку, спостерігаються проблеми з адаптацією до садка: дитині складно дотримуватися режиму дня, встигати на заняттях, важко знайти спільну мову з однолітками, діти не завжди можуть успішно оволодіти будь-яким новим навиком. Затримка психічного розвитку та розумова відсталість мають схожі симптоми, але дитина з ЗПР навчаємо, при декількох додаткових повторах, а дитина з РВ - не завжди може засвоїти нову навичку та навчитися. Так малюк 3 років не міг зібрати пірамідку після серії повторень, при цьому його однолітки з легкістю робили це самі або після 1-2 повторень.

Діти неуважні, їм важко всидіти на одному місці, їх пізнавальний інтерес знижений, а стомлюваність підвищена. Деякі ознаки проявляються не відразу, і дуже важливо на ранніх етапах їх виявити, так як раннє лікування і корекція запорука успішної соціалізації та адаптації дітей з розумовою відсталістю.

Особливості дітей з діагнозом "Розумова відсталість"

Мова розумово відсталих дітей також розвивається із затримкою, вона скудна і неправильна. У дітей та дорослих страждає слухове розрізнення, від чого розумово відсталі плутають схожі звуки між собою і особливо приголосні букви. Слабкий розвиток фонематичного слуху та фонематичного аналізу призводить до помилок в вимові, неправильного написання слів, та ін. Артикуляційний мовний апарат також відстає в темпі розвитку, так само і загальна, дрібна моторика дитини. Причиною затримки в розвитку мови, є затримка та неповноцінність в розвитку аналізаторів, а також недостатнє або повільне формування умовних диференціальних зв'язків в областях слухового аналізатора.

Аномальний розвиток центральної нервової системи, порушення в розвитку роботи руки та пальців, є причиною затримки розвитку загальної та дрібної моторики дітей з олігофренією. Малюк проявляє млявість і невпевненість в рухах, йому важко включитись в різного роду діяльність. У ранньому віці діти не можуть опанувати предметними діями, а обмежуються хаотичними маніпуляціями з предметами.

Провідна рука довго не визначається, спостерігається неузгодженість в рухах обох рук. Зорово-моторна координація порушена, «пінцетний» захоплення і «щипковому» захоплення недостатньо розвинений, все це призводить до зниження можливості успішно оволодіти навичками письма. Це відставання в розвитку дрібної моторики впливає на якість оволодіння навичками самообслуговування. У важких ступенях УО навички самообслуговування не формуються, і такі люди вимагають повного догляду за собою.

Концентрація уваги у розумово відсталих також знижена, це є причиною погіршення стійкості уваги. Проблеми з увагою дуже впливають на пізнавальну активність малюка, а це в свою чергу, негативно позначається на розумовій діяльності. Спостерігається порушення довільної уваги, що впливає на поведінку. Діти не чують словесні інструкції, тому що не звертають на них уваги. Діти дивляться, але не можуть побачити, слухають, але не можуть почути. З фізіологічної точки зору, цей процес пов'язаний з роботою головного мозку: процеси збудження переважають над процесами гальмування. Розлад уваги при РВ схоже з синдромом дефіциту уваги та гіперактивністю (СДВГ).

Пам'ять у дітей з розумовою відсталістю також страждає, дітям і дорослим важко запам'ятовувати, обсяг пам'яті не великий. Підвищена виснаженість нервової системи, повільне формування підкіркових зв'язків погіршує процес запам'ятовування і відтворення інформації. Таким чином дітям і дорослим з УО важко вчитися, новий матеріал засвоюється повільно, і лише після багаторазових повторень. Особливістю пам'яті і процесу навчання є те, що вже засвоєний навик або знання легко і швидко забувається, а головне ці нові придбання діти або дорослі не можуть застосовувати згідно ситуації.

Емоційно-вольова сфера дітей з УО характеризується труднощами в вербальному вираженні почуттів. Через проблеми в оволодінні мовою, діти не можуть назвати почуття, але виявляють їх не вербально: дотиками, посмішкою, жестами, мімікою, іноді говорять незакінчені слова, наприклад, «мама люб» і т.д. Діти здатні на співпереживання. Що стосується волі, то вона слабо виражена, діти дуже схильні до навіювань і довіряють всім навколо, і це потрібно враховувати з точки зору безпеки при спілкуванні з чужими людьми.

Причини та профілактика народження дітей з розумовою відсталістю
Факторів ризику, що провокують появу розумової відсталості на сьогодні дуже багато, виключення цих чинників, допоможуть уникнути появи цього захворювання.

Так які найбільш ймовірні причини виявлення розумової відсталості? Розглянемо їх:

Генетичні аномалії являються причиною половини випадків важкої ступені РВ (хромосомні аномалії, дисфункції окремих генів, спонтанні генетичні мутації, а також наслідкові аномалії розвитку).
Недоношеність дитини – одна з можливих причин виникнення РВ.
Механічні травми під час пологів, асфіксія, внутрішньоутробна гіпоксія плода в хронічній формі
Педагогічна занедбаність дитини з раннього періоду життя
Ураження головного мозку, в тому числі і токсичні впливи на плід - алкоголь, наркотики, радіація, куріння, фармакологічні препарати сильної дії.
Інфекційні захворювання
РВ ще не з'ясована етіологія
Комплексний супровід спеціалістів

Актуальною є комплексна допомога дитині з РВ. Залучення таких спеціалістів як: дитячий психіатр, невролог, спеціальний психолог, дефектолог, логопед, - допоможуть в лікуванні та корекції основних, вторинних відхилень, що виникають у дітей з РВ. Психологічний супровід та корекція, робота з дефектологом, логопедом, протягом усього дитинства, при одночасному застосуванні фармакотерапії - можуть поліпшити стан та перебіг захворювання. Заняття з психологом допоможуть зняти психологічну напругу, подолати внутрішні конфлікти, знизити рівень тривожності, агресивності та стабілізувати психологічний стан малюка. При комплексному порушенні в розвитку (ДЦП і РВ, глухота і РВ, сліпота і РВ, аутистический спектр порушень і РВ) діти потребують додаткової допомоги інших фахівців: реабілітолога, викладача ЛФК, масажиста, окуліста, та інших фахівців.

Порушення розумового розвитку – складна особливість перебігу розвитку дитини, яка обумовлена органічним ураженням головного мозку й не обмежує її можливості розвиватись і жити в суспільстві.

Поняття «розумова відсталість» у вітчізняній науці визначається як стійке, достатньо виражене незворотне порушення пізнавальної діяльності, яке виникає з різних причин: патологічної спадковості, хромосомних аберацій, припологових патологій, органічного ураження центральної нервової системи під час внутрішньоутробного розвитку або на ранніх етапах постнатального розвитку, або в період до трьох років (тобто становлення мовлення).

За глибиною дефекту розумову відсталість згідно з Міжнародною статистичною класифікацією хвороб і споріднених проблем охорони здоров’я Десятого перегляду (затверджена сорок третьою Асамблеєю ВООЗ 1 січня 1993 року) поділяють на:
розумову відсталість легкого ступеня,
розумову відсталість помірного ступеня,
розумову відсталість тяжкого ступеня,
глибоку розумову відсталість,
розумову відсталість неуточненого ступеня.
Категорія осіб з легкою розумовою відсталістю складає більшість серед тих, хто страждає на розумову відсталість.

Основними психічними особливостями розвитку та навчально-пізнавальної діяльності дітей з порушеннями розумового розвитку є:

-недорозвинення пізнавальних інтересів – вони менше, ніж їх одноліткі із загальним типом розвитку, мають потребу у пізнанні;

-порушення пізнавальної діяльності, психічних процесів (відчуття, сприймання, пам’яті, мислення, уяви, мовлення, уваги): порушення сприймання - його узагальненості, темпу, труднощів сприймання простору й часу, порушення мислення – недостатня сформованість мисленнєвих операцій: аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, абстракції; некритичність, неможливість самостійно оцінити свою роботу; порушення пам’яті - специфічні особливості основних процесів пам’яті: запам’ятовування, збереження, відтворення, формування в більш пізні терміни довільного запам’ятовування, слабкість пам’яті, труднощі відтворення словесного матеріалу, оскільки опосередкована смислова пам’ять малодоступна дітям з порушенням розумового розвитку; порушення уваги – недорозвинення довільної уваги; порушення уяви – уява фрагментарна, неточна, схематична;

-порушення емоційної сфери – недостатньо диференційовані, нестійкі емоції, почуття й бажання дитини; не дивлячись на їх стійкість, досить сильні, безпосередні та яскраво виражені;

-специфічні особливості особистості – обмеженість уявлень про навколишній світ, порушення якості знань, пізнавальних умінь і навичок, розумової працездатності, самостійності, примітивнісь інтересів, елементарність потреб і мотивів, труднощі формування мотивації навчання, зниження активності всієї діяльності, труднощі формування стосунків з однолітками і дорослими.

Відчуття і сприймання
У дітей з порушеннями розумового розвитку спостерігається сповільненість зорових відчуттів, що дає змогу передбачити подібну сповільненість інших відчуттів. Це поєднується зі значним зменшенням обсягу навчального матеріалу, який сприймається.

Значними труднощами для дітей з порушеннями розумового розвитку є розуміння виразу обличчя людини, «читання» картини, і це дає змогу зробити висновок про досить слабку диференціацію відчуттів і сприймання.

Іншою особливістю є пасивність. У дитини з порушенням розумового розвитку відсутня потреба в «дослідженні», з’ясуванні властивостей предметів і явищ. Якщо повернути предметр на 90 чи 180 градусів, така дитина не впізнає предмет і назве якійсь інший.

Мовлення

Діти з порушеннями розумового розвитку мають труднощі під час розпізнавання звуків, подібних за звучанням і вимовлянням. Через слабкий фонематичний слух і недостатній рівень сформованості фонематичного сприймання такі діти важко розрізняють фонеми та визначають звуковий склад слова, що негативно впливає на процеси засвоєння письма і читання у процесі шкільного навчання.

Словниковий запас у дітей з порушеннями розумового розвитку значно менше за обсягом, ніж у однолітків типового розвитку (труднощі із засвоєнням багатозначних, синонімічних, абстрактних слів). У зв’язному мовленні використовують прості речення, спострігається порушення послідовності слів у реченні: дитина розпочинає фразу, щоб сказати одне, потім відволікається на іншу думку, пропускає кінець початого речення й переходить до середини нового речення. Педагог повинен допомагати таким учням виправляти недоліки вимови, сприяти розвитку фонематичного сприймання, збільшенню словникового запасу, удосконаленню граматичної будови речень і розвитку їхнього зв’язного мовлення.

Мислення
Першою ознакою порушень розумового розвитку є порушення пізнавальної діяльності дитини. Особливості інтелекту у дітей з порушеннями розумового розвитку визначаються через розлади таких операцій, як аналіз, синтез, узагальнення, класифікація. У таких дітей мислення конкретне (мислення, пам’ять, увага та сприймання активно розвиваються).

Пам’ять

Особливості запам’ятовування у дитини з порушенням розумового розвитку проявляються у сповільненості формування та видозміни нових умовних зв’язків, швидкістю забування, неточністю відтворення. Забудькуватість - це прояв виснаження й гальмування роботи кори головного мозку.

Тому для педагога важливо це пам’ятати і краще допомагати дитині пригадати навчальний матеріал через підказки, ніж через навідні запитання.

Особливості формування особистості
Особливістю соціально-емоційного розвитку дітей з порушеннями розумового розвитку є дуже крихка, трохи завищена, необ’єктивна самооцінка. Легкі розумові порушення – це все-таки не хвороба, їх не слід плутати із психічними захворюваннями. Діти з порушеннями розумового розвитку здатні до навчання, хоча мають труднощі в цьому процесі.

У роботі з дітьми, які мають порушення розумового розвитку, педагогу важливо знати ефективні методи, прийоми та засоби навчання, які враховують особливості їхнього психічного розвитку:

особливого значення набуває супровід навчального процесу наочністю, що є засобом формування повноцінних знань, збагачення мовлення; наочність можна представити натуральними предметами, малюнками, картинками, схемами, діаграмами та посібниками;
навчальний матеріал повинен подаватись поступово з частими повтореннями; для учнів початкових класів, які мають порушення розумовго розвитку, краще використовувати індуктивний метод формування знань (спочатку в досвіді дитини накопичуються факти, спостереження, якості та ознаки, а вже потім цей досвід узагальнюється);
у навчальному процесі враховується значущість першочергового запам’ятовування; у зв’язку з цим навчальний процес будується таким чином, щоб перше сприймання об’єкта було вірним, повним і точним; учитель упереджує неправильне написання на дошці, помилкові відповіді, передбачає швидке й послідовне підкріплення, використання матеріалу, який має значення для учнів і відповідає їхнім інтересам;
важливо врахувати динаміку працездатності на уроці: діти з порушенням розумового розвитку не можуть швидко, через 1-2 хвилини, включитись у роботу, їм потрібні вправи на мобілізацію їхньої уваги, дуже короткою є фаза оптимально продуктивної роботи, що зумовлює подання вчителем невеликого обсягу навчального матеріалу, нетривале пояснення та зміну видів діяльності на уроці.
Важливо також правильно організувати співпрацю вчителя та учня. Досвід інклюзивного навчання передбачає кілька видів такої співпраці:

ситуативний – учитель час від часу звертається до учня, тому що вважає, що більшість навчального матеріалу є недоступною для учня;
операційний – учитель бере ініціативу у свої руки, учить виконувати роботу таким чином, як уміє сам (дивись-повторюй-роби самостійно);
особистісно-ціннісний – можна охарактеризувати так: «Я вірю, що у тебе все вийде. Я радію твоїм успіхам». Такі відносини створюють доброзичливу атмосферу, учень стає більш упевненим.
Робота вчителя з дітьми, які мають порушення розумового розвитку, потребує терпіння, спокою, відсутності поспіху і продуманості.

Основні завдання у роботі з дітьми, які мають порушення розумового розвитку:

-сприяння соціальній адаптації;

-формування і розвиток елементарних побутових навичок;

-організація і забезпечення соціальної взаємодії дитини.
Навчання насамперед повинно орієнтуватись не на оволодіння знаннями, а на формування життєво важливих умінь і навичок.
Використані джерела:
науково-методичний посібник «Діти з особливими освітніми потребами та організація їх навчання» Колупаєва А. А., Савчук Л. О.

З метою визначення адекватної стратегії й технології навчання, виховання і розвитку дітей з вадами мовлення, а також надання їм цілеспрямованої психолого-медико-педагогічної допомоги надзвичайно важливою є комплексна діагностика рівня та своєрідності їх розвитку, виявлення причин порушень і відхилень у розвитку.

Психологічному обстеженню передує психоневрологічне, фізіологічне, психофізіологічне обстеження, щоб виявити вплив біологічних і соціальних негативних чинників на розвиток особистості дитини. Психологічне обстеження — це частина психолого-медико-педагогічного вивчення дитини. Кваліфікація відхилення розвитку і прогнозування рівня досягнень дитини з мовленнєвою патологією здійснюється на основі комплексного обстеження спеціалістів різних профілів.

Завдання психологічного вивчення полягає у розкритті сутності особливостей психічного розвитку особистості дитини з вадами мовлення і засвоєнні нею соціокультурного досвіду. Результати психологічного дослідження — одні з основних критеріїв у діагностиці порушень у загальному комплексі медико-психолого-педагогічного обстеження.

Основні принципи психолого-педагогічного обстеження дитини з порушеннями мовлення.
Принцип цілісного вивчення всіх психічних характеристик окремого індивідуума конкретизує загальнометодологічні принципи детермінізму та системності. Він лежить в основі концепції Л.С. Виготського про структуру дефекту, що дає змогу здійснити системний аналіз того чи іншого порушення, у тому числі й порушення мовленнєвої сфери. Найдетальніше цей принцип розкривається у межах психології діяльності, згідно з якою людина найліпше виявляє себе у процесі предмет-но-маніпулятивної, ігрової, навчальної, трудової діяльності. Такий підхід допомагає краще зрозуміти особливості всіх сфер психіки досліджуваного.

Принцип особистісного підходу є надзвичайно важливим у процесі обстеження осіб з вадами мовлення. Особистісний підхід — це підхід до дитини у міру сформованості її свідомості (за К.К. Платоновим, особистість — людина як носій свідомості) й системи цінностей, що визначають її життєву позицію, поведінку. Без урахування спрямованості поведінки, що визначається станом емоційно-вольової сфери дитини, психологічна допомога не є ефективною. Логопсихолог має сприймати будь-яку дитину, її батьків як унікальних, автономних індивідів, за якими визнається право вільного вибору, самовизначення, право жити власним життям.

Принцип діяльнісного підходу. Обстеження обов'язково має здійснюватися з урахуванням провідної діяльності дитини. Якщо це дошкільник, то в контексті ігрової діяльності, якщо школяр — то у навчальній. У деяких випадках, наприклад, при затримці психічного розвитку і, зокрема, мовленнєвого, ігрові методики актуальні й у молодшому шкільному віці. Крім того, потрібно орієнтуватися також на особистісно значущий для дитини чи підлітка вид діяльності.

Принцип динамічного вивчення дитини-логопата полягає в тому, що під час обстеження важливо виявити не тільки те, що дитина знає і вміє, а й її здатність до навчання, тобто виявити рівень її научуваності. Цей принцип випливає з теорії Л.С. Виготського про співвідношення навчання і розвитку, відповідно до якої виокремлюються зона актуального розвитку, що визначається завданнями, які дитина вирішує самостійно, і зона найближчого розвитку, що визначається завданнями, з якими дитина справляється за допомогою дорослого. З метою прогнозування успіху дитини є спеціальні діагностичні методики. У разі порушень розвитку ці методики мають значення для диференціальної діагностики.

Принцип порівняння передбачає кількісне та якісне порівняння даних констатувального або навчального експерименту з подібними за нормального розвитку.

Принцип каузальності (етіопатогенетичний). Психолого-педагогічне обстеження осіб з мовленнєвими порушеннями має бути більше сконцентрованим не на зовнішніх виявах відхилень у розвитку, а на витоках або причинах, що зумовлюють ці відхилення. Складна структура дефекту, ієрархія співвідношень між симптомами та їх причинами визначають мету і завдання діагностики.

Принцип поєднання індивідуальних та колегіальних форм обстеження дає змогу досягати найкращих результатів. Колегіальна форма може бути корисною в процесі психолого-педагогічного обстеження, коли один спеціаліст виступає у ролі помічника іншого, організовуючи поведінку дитини, створюючи позитивний емоційний фон, особливо під час аналізу отриманих результатів, створюючи адекватну картину психічного статусу дитини.

Принцип якісно-кількісного підходу в процесі аналізу даних, отриманих під час психологічного обстеження, орієнтує логопсихолога на те, щоб, з одного боку, в основі формальних кількісних показників лежало якісне визначення одиниць цих вимірів, а з іншого — щоб результати обстеження не зводилися до формальних показників, а щоб був проведений якісний аналіз процесу виконання завдання — способів логічної послідовності операцій, наполегливості у виконанні завдання тощо. Якість висновків залежить від ретельності й точності проведених досліджень, а основу точності становить якісна логічна діагностична гіпотеза.
Методи психолого-педагогічної діагностики, що використовуються в логопсихології
Науковий метод — це спосіб отримання достовірних фактів, які, за визначенням І.П. Павлова, є "повітрям будь-якої науки".

У логопсихології на практиці використовуються дві групи методів:

а) загальнонаукові;
б) власне психологічні.
І група — експеримент, спостереження, бесіда, аналіз продуктів діяльності, опитування, самоспостереження та ін.

У логопсихології, як і в більшості наук, в основному цими методами і користуються. Але їх застосування є своєрідним, оскільки враховується якість психічних явищ (ідеальність, суб'єктивність, неможливість безпосереднього спостереження тощо), на відміну від хімічних аби фізичних явищ. Тому, розглядаючи методи логопсихології, ми обмежимося колом загальнонаукових.

Йдеться не стільки про особливості використання загальнонаукових методів дослідження, скільки про специфіку методик і техніку їх втілення. Поняття "методика" означає конкретну форму реалізації методу. Якщо метод експерименту один, то є безліч експериментальних методик. Трапляються випадки, коли не завжди можна провести класичне психологічне дослідження у зв'язку із труднощами, що виникають під час входження в контакт із дитиною, наприклад, при тяжких виявах синдрому раннього дитячого аутизму, тяжких порушеннях мовлення, загальній розгальмованості, виражених ступенях розумової відсталості тощо. Стан дитини у таких випадках не завжди дає змогу цілеспрямовано виконувати дослідницьке завдання, тому ця процедура або значно модифікується, або основний акцент робиться на методах спостереження і збору психологічного анамнезу. Але разом із тим експеримент у логопсихології займає провідне місце.

Експериментальна процедура в логопсихології має бути адекватною можливостям, у тому числі й мовленнєвим, та вікові обстежуваного за характером стимульного матеріалу та послідовністю його подання.

Загальноприйнятою є думка про те, що будь-яке знання стає науковим, якщо для його отримання застосовують експериментальний метод (від лат. experimentum — спроба, досвід). Експеримент — дослідницька стратегія, за якої здійснюється цілеспрямоване спостереження за будь-яким процесом в умовах регламентованого визначення окремих характеристик його перебігу. При цьому відбувається перевірка наукової гіпотези.

Вирізняють два основні види експерименту: природний, учасники якого не здогадуються про свою роль досліджуваного, і лабораторний, що проводиться у спеціально обладнаних приміщеннях і на досліджуваних, які свідомо беруть участь в експерименті, при цьому можуть не знати про його справжнє призначення.

Лабораторний експеримент — це методична стратегія, спрямована на моделювання діяльності індивіда у спеціальних умовах. Провідна ознака цього експерименту полягає в забезпеченні відтворюваності характеристики, що вивчається. Вимоги достовірності отриманих даних пов'язані з певними проблемами: штучні лабораторні умови майже унеможливлюють моделювання реальних життєвих обставин.

Природний експеримент — експериментальна стратегія, розроблена О.Ф. Лазурським у 1910 р.; характеризується тим, що здійснюється в умовах, подібних до звичайної діяльності досліджуваного, але він не знає, що бере участь у дослідженні. За допомогою цього досягається достовірність експерименту. Основними методами зазвичай є спостереження і бесіда, результати яких обробляються якісно. Варіант природного експерименту — психолого-педагогічний експеримент, або експериментальне навчання, під час якого вивчення психологічних особливостей дитини, що формуються, здійснюється у процесі навчання і виховання.

Констатувальний експеримент дає можливість виявити "зону актуального розвитку" дитини (тобто констатувати рівень знань, умінь і навичок на момент обстеження), що є надзвичайно важливим у логопсихології. За допомогою результатів цього експерименту з'являється можливість правильно оцінити ступінь відставання від нормального розвитку, виявити порушені аспекти психічного розвитку і поведінки, що в свою чергу дає змогу організувати вчасну адекватну корекційну допомогу.

Але в логопсихології важливим є не тільки з'ясування психологічного діагнозу, а й визначення прогнозу розвитку дитини, розкриття її потенційних можливостей, що, власне, і становить основне завдання логопсихології як науки.

Передбачити розвиток можливо шляхом використання формувального, або навчального, експерименту, що є продовженням констатувального експерименту. Через формувальний експеримент втілюється ідея Л.С. Виготського про провідну роль навчання у психічному розвитку дитини. Процедура експерименту — це власне моделювання ситуації навчання з урахуванням використання різних видів допомоги. Вважається, що ступінь прийняття дозованої допомоги відображає потенційні можливості дитини. За допомогою цього методу виявляється не стільки стан досліджуваного психічного процесу, скільки особливості його формування. У його межах досліджуваному спочатку пропонується самостійно оволодіти новою дією або новим знанням (наприклад, виявити закономірність), потім, якщо це завдання вдалося виконати, дитині надається суворо дозована, індивідуалізована допомога. Тобто те, що виконує дитина за допомогою дорослого, і становить зону її найближчого розвитку.

У логопсихології формувальний (навчальний) експеримент може бути частиною диференціальної діагностики, що дає змогу якісно оцінити стан психічних явищ, з'ясувати характер процесу виконання завдання, а не тільки зафіксувати статистичний результат. Тобто формувальний експеримент дає можливість виявити якісний профіль порушеного розвитку, що в роботі логопсихолога може стати безцінним професійним надбанням. Здійснюючи дослідницьку роботу, створюючи психологічний портрет дитини з порушеннями мовленнєвого розвитку, слід пам'ятати, що в єдиній структурі психічного розвитку потрібно розмежовувати три основні компоненти — віковий, індивідуальний та патологічний.

Окрім поділу експерименту як наукового методу психологічного дослідження на констатувальний та формувальний, у практиці використовуються ще експерименти індивідуальні та групові. Безперечно, у логопсихології перевага надається індивідуальному експериментові.

У логопсихології активно застосовується метод спостереження як найдоступніший і такий, що доповнює обмеження експериментального методу.

Спостереження — цілеспрямоване сприймання психічного життя людини, що здійснюється без активної взаємодії з нею і має на меті виявити інваріативні ознаки. Цей метод доступний, адже у цьому разі сам дослідник є інструментом психодіагностики, а від спостережуваного вимагається лише перебування в полі зору спостерігача. Метод об'єктивного спостереження — це стратегія дослідження, що передбачає фіксацію певних характеристик психічного процесу без втручання у його перебіг. Він є попереднім етапом перед плануванням і здійсненням експериментального дослідження.

Метод самоспостереження (інтроспекція) як стратегія отримання емпіричних психологічних даних під час спостереження за самим собою найчастіше використовується в роботі з підлітками та дорослими, які мають вади мовлення. Цей метод доповнює картину індивідуального життя обстежуваного за допомогою зіставлення самоспостереження із зовнішніми виявами, наприклад, мовленнєвого дефекту. З даними інтроспекції досліджуваного психолог може ознайомитися насамперед, у процесі бесіди або анкетного опитування. Але слід пам'ятати, що при тяжких порушеннях мовлення в процесі висловлювання про результати самоспостереження недоліки мовлення значно збільшуються. Якщо дитина не говорить, але має достатній вік для появи самосвідомості й не має грубих інтелектуальних порушень, їй краще запропонувати питальник у письмовому вигляді (якщо це можливо). Слід знати, що будь-яка форма дизонтогенезу тією чи іншою мірою змінює сутність і часові параметри становлення самосвідомості.

Метод спостереження надзвичайно цінний під час вивчення психологічних особливостей у дитячому віці, оскільки стосовно дітей можливості експериментального вивчення мають значні обмеження, порівняно з дорослими.

З метою полегшення спостереження у процесі вирішення конкретних психолого-педагогічних завдань існують різні схеми, запропоновані авторами у спеціальних посібниках. Наприклад, схема спостереження за поведінкою дитини для визначення її темпераменту. Згідно з нею потрібно визначити, як поводиться дитина у певних стандартних ситуаціях (ігри, навчання, відпочинок тощо), та оформити результати у відповідні рубрики чотирьох типів темпераменту людини (меланхолік, флегматик, сангвінік, холерик).

У педагогічних і психологічних дослідженнях застосовуються різні види спостереження. Наприклад, за ступенем зануреності дослідника у події вирізняють включені та сторонні; за характером взаємодії з об'єктом — приховані й відкриті (наявні); в залежності від об'єкта — зовнішні та інтроспективні; щодо часу дослідження — одномоментні, періодичні та лонгитюдні (від англ. longitude — подовженість, тривалість); за характером сприймання — суцільні та вибіркові; за способом реєстрації даних — констатувальні й оцінювальні; за ступенем стандартизованості процедур — довільні (пошукові) та структуровані (стандартизовані). Ці види спостереження можуть використовуватися як окремо, так і в комплексі, доповнюючи одне одного.

Психологічне спостереження буде ефективним за умови дотримання деяких правил:

— проводити багаторазові систематичні спостереження певного факту в різноманітних ситуаціях, що дасть змогу відокремити випадкові збіги від стійких закономірних зв'язків;
— не робити поспішних висновків, обов'язково висувати і перевіряти альтернативні передбачення стосовно тієї реальності, що стоїть за фактором спостереження;
— не відривати часткові умови виникнення того, за чим здійснюється спостереження, від загальної ситуації, розглядати їх у контексті загальної ситуації;
— намагатися буди неупередженим;
— бажало, щоб спостережуваного оцінювали декілька спеціалістів; завершальне оцінювання має складатися із цих спостережень, при цьому судження кожного повинні бути незалежними.
Значущість методу спостереження полягає у відкритості різноманітної інформації" можливості не упустити головне. Психологи рекомендують у процесі діагностики мати декілька варіантів, але обов'язково при цьому намагатися запобігти деяким помилкам, наприклад: передчасного судження (упередженості); пошуку єдиної правильної відповіді (догматизм); байдужого ставлення до долі того, кого обстежують, тощо.

Отже, зробимо такий висновок: спостереження можна вважати науковим методом, воно має бути планомірним, систематичним, цілеспрямованим та об'єктивним, не тільки характеризувати явище повністю, а й пояснювати його. Дані спостереження фіксуються у спеціальному протоколі.

Метод спостереження має особливе значення в логопсихології, оскільки не завжди вдається організувати та здійснити психологічний експеримент у зв'язку з тяжкістю й вираженістю мовленнєвого дефекту.

Спостереження починається зі знайомства з дитиною, використовується у діагностиці під час перебування в консультації та безпосередньо в момент обстеження з метою отримання логопсихологом певної інформації про поведінку дитини-логопата в діяльності — її адекватність, адаптивність, критичність, пошукову активність. За допомогою цього методу під час логопедичних занять і в період, коли дитину не залучають до навчального процесу, є можливість отримати важливу психологічну інформацію, недоступну іншим методам дослідження. Поведінка дитини у таких умовах невимушена, природна і суттєво відрізняється від поведінки в умовах діагностичного обстеження. Спостереження за дитиною в позаурочний час дає змогу визначити, наскільки вона використовує в реальному житті набуті навички правильного мовлення та адаптивної поведінки. Наприклад, відповідаючи на запитання в процесі інтерв'ю, анкетування чи письмового опитування, одна дитина може значно перебільшувати переживання щодо свого мовленнєвого дефекту водночас, спілкуючись у колективі однолітків, виявляти значну мовленнєву активність без найменших ознак невпевненості й сором'язливості. Інша дитина, особливо в дошкільному віці, повністю заперечуює хвилювання під час мовлення, спілкуючись із групою або батьками, надзвичайно переживає, засмучується, червоніє, пітніє тощо. Слід пам'ятати, що часто поведінка дитини з порушеннями розвитку, в тому числі й мовленнєвого, може бути ускладненою, незрозумілою, ніби "відірваною" від ситуації. Діти з вадами мовлення дуже чутливо реагують на спостереження, при цьому їх мовленнєві порушення зазвичай підсилюються. Тому інтерпретація поведінки, підтверджена багаторазовою реєстрацією її особливостей, потребує від дослідника клінічного та дефектологічного досвіду, психологічних і логопедичних знань.

Вільне спостереження за дитиною з мовленнєвою патологією передбачає урахування таких особливостей базових виявів активності дитини, як:

— рівень загальної та рухової активності;
— ритмічність різних психофізіологічних актів (сон, годування);
— характер поведінки та емоційних реакцій на нові стимули (їжу, іграшку, людину);
— інтенсивність емоційних реакцій під час виявлення бажань;
— настрій дитини;
— здатність зосередитися на емоційному контакті або діяльності;
— здатність подолати перешкоди.
Кваліфікуючи особливості поведінки як порушення, бажано керуватися такими критеріями:

— зміна звичної для певної дитини поведінки;
— невідповідність поведінки статевовіковим нормам розвитку;
— тривалість своєрідності поведінки;
— тяжкість і частота спостережуваних симптомів порушення;
— "синдромологічність", численність своєрідних ознак;
— соціальні фактори появи того чи іншого симптому відхилення;
— пристрасть до ритуалізованих, одноманітних дій, наявність дій-фантазій.
Спостереження під час психологічного обстеження буде продуктивнішим, якщо використовувати спеціальну карту-схему із застосуванням певних символів. Це дає змогу спостерігати за наявністю та інтенсивністю характеристик, що вивчаються, не привертаючи при цьому на себе увагу дитини. Наприклад, закреслювання символу, який характеризує ознаку, означає, що його немає; підкреслювання — наявність середнього ступеня; подвійне підкреслювання — значна інтенсивність тощо.

Протокол спостереження, як правило, починається з оцінювання зовнішнього вигляду дитини (особливості статури, чистота одягу та шкіри, колір обличчя, особливі характеристики, зачіска, одяг і стиль одягатися тощо).

Потім психолог зазначає загальний настрій дитини (постава, ступінь рухливості; міміка та жести; ознаки невротичних станів; настрій на момент обстеження — безтурботний, напружений, тривожний, серйозний, ейфоричний тощо). Після цього виявляється загальна психічна активність дитини шляхом спостереження і фіксації таких ознак, як енергійність і цілеспрямованість рухів, міміки, жестів або їх хаотичність і судомність, в'ялість і квапливість. Загальна рухливість може бути високою, нормальною та низькою.

Спостереження за словесними виявами полягають в оцінюванні інтенсивності голосу (занадто гучний або незвичайно тихий), його виразності або монотонності; особливостей тембрового забарвлення; темпу мовлення (прискорений, нестійкий, загальмований) та його зміни під час виконання завдання; рівня мовленнєвої активності (від надмірної говірливості до односкладових висловлювань, коли потрібно "витягувати" кожну відповідь). Обов'язково спостерігаються недоліки звуковимовного аспекту мовлення, інфантильні слова та звороти, жаргонні вислови тощо.

Наявність у мовленні аграматизмів, ехолалій, "перескакування" з однієї теми розмови на іншу, схильність до монологу (коли дитина говорить сама до себе, не відповідаючи за запитання) тощо — все це свідчить, окрім порушень мовлення, про симптоми інших складних порушень психічного розвитку.

Важливою частиною спостереження є те, як обстежуваний будує свої стосунки з логопсихологом у процесі спілкування. Звертається дитина до психолога з дитячою безпосередністю, що відповідає віку, інфантильна, підкреслено ввічлива і "доросла" у розмові, демонструє вишукані манери або фамільярність — це є показником особистісного розвитку. Обов'язково фіксується, як обстежуваний поводиться в перші хвилини спілкування, коли встановлюється контакт: недовірливо, боязко, злякано, занадто сміливо, розв'язно, не дотримуючись дистанції в спілкуванні чи намагаючись уникати контакту, або зовсім не спілкуючись.

Слід звертати увагу на те, як дитина реагує на невдачу (поводиться агресивно, звинувачуючи у своїх проблемах зовнішні обставини; робить винною тільки себе аж до депресивних тенденцій; намагається хитрувати, вгадуючи правильну відповідь; виправдовується і доводить, що помилки випадкові; сприймає неуспіх абсолютно байдуже тощо), а також як дитина реагує на підказку психолога, його зауваження або заохочення.

Окремий розділ протоколу становить інформація про емоційно-вольові вияви дитини підчас виконання експериментальних завдань (темп роботи і його зміни протягом обстеження; ступінь наполегливості; зосередженість або відволікання уваги; як швидко виявляються ознаки втомлюваності; намагання проаналізувати і виконати завдання або прояв абсолютної безпомічності та невпевненості тощо.

Суттєвими недоліками методу спостереження є його тривалість, суб'єктивність (залежність результатів від професіоналізму психолога), неможливість статистичної обробки результатів.

Не менш широко у логопсихології використовується метод бесіди і як самостійний метод, і як той, що доповнює експериментальні дослідження. Бесіда як метод психологічного дослідження відрізняється від звичайної цілеспрямованістю, методичністю, систематизованістю, об'єктивністю і професіональністю. Цей метод неможливо використовувати, не встановивши довірливі та приязні стосунки між психологом і досліджуваним.

У роботі з особами, які мають порушення мовленнєвої сфери, підчас бесіди виникають проблеми, пов'язані з особливостями дефекту. Психологу потрібно добре розумітися на механізмах мовленнєвих порушень, знати особливості їх перебігу, орієнтуватися у комунікативних можливостях з урахуванням структури мовленнєвої вади. У деяких випадках бесіда взагалі не вдається у зв'язку із неможливістю встановлення мовленнєвого контакту. Логопсихолог обов'язково попередньо визначає тему і сутність запитань, які в бесіді повинні мати непрямий або навідний характер. Тема бесіди хоча і залежить від конкретних завдань обстеження, однак має бути серед основних сфер життєдіяльності дитини: сім'я, дитячий садок, школа, друзі, інтереси, спілкування, уподобання, думка дитини про себе, власні можливості, здібності тощо.

Небажання дитини бесідувати, намагання розповідати про щось інше, раптова замкнутість, формальні односкладові відповіді — це високо діагностичні ознаки. Однак причини їх появи різні: від реальної хворобливості певної сфери життя до неможливості вести бесіду у зв'язку з мовленнєвим дефектом.

Психолог має бути співбесідником, який з повагою ставиться до інтересів, поглядів і навіть до проблем партнера. Часто в дефектології, особливо в логопедії, правильно спланована і грамотно проведена бесіда може змінити особистісні установки дитини або підлітка, його ставлення до власного дефекту, тобто мати корекційний характер.

Бесіда психолога з батьками (педагогами) — завжди необхідна частина діагностичного процесу, оскільки її завданням є отримання більш повної інформації про особливості розвитку дитини, ступінь і можливі причини проблем, визначення стратегії подальшої роботи. Зазвичай батьки або вчителі звертаються за допомогою до психолога, якщо не можуть самостійно досягти тієї чи іншої педагогічної мети. Такі ситуації завжди мають афективний характер, емоційно перевантажені, тому під час бесіди психологові бажано дотримуватися таких правил або вимог:

— простір і час проведення бесіди потрібно передбачити попередньо;
— ефективність бесіди залежить від активності батьків (педагогів), тому між ними і психологом необхідно встановити атмосферу довіри;
— бесіда має зацікавити батьків (педагогів);
— не можна відкрито критикувати виховні дії батьків (педагогів);
— важливо налаштувати батьків (педагогів) на кропітку, систематичну і тривалу спільну роботу з метою досягнення успіху в розвитку дитини;
— бажано, щоб у бесіді брали участь обоє батьків;
— варто намагатися провести бесіду так, щоб у батьків сформувалися реальні уявлення про психофізіологічні особливості дитини, її труднощі та проблеми.
Під час бесіди з батьками потрібно враховувати і такі фактори, як соціальний статус, освітній та культурний рівні батьків, оскільки не завжди вдається встановити конструктивні стосунки з батьками у зв'язку з багатьма причинами.

Важливо також пам'ятати, що психолог отримує не об'єктивну картину, а суб'єктивне її сприймання батьками. Більшість батьків плутають історію хвороби дитини з історією її психічного розвитку. Інформація, навіть велика за обсягом, може бути неконкретною, не завжди щирою і достовірною.

Взаємодія з сім'єю, яка має дитину з вадами мовлення, має певні етапи:

а) перш ніж батьки почнуть запитувати про розвиток своєї дитини, бажано виявити, як вони розуміють характер труднощів дитини і рівень адаптації до них (особливо це актуально для сімей, які виховують дитину зі складним дефектом, де поєднуються мовленнєві вади з іншими вадами розвитку). Якщо батьки не можуть чітко висловитися, психолог ставить їм запитання, при цьому висловлюючи впевненість, що він розуміє занепокоєння батьків;
б) пояснення фактів. Цей процес полягає в тому, що психолог має пояснити батькам потребу цього, щоб вони обдумали кожен факт в історії розвитку дитини, з'ясували причини та пояснили певні вияви ушкодженого розвитку, зокрема мовленнєвого;
в) вчасне і професійно грамотне інформування сім'ї — коли відбувається не тільки передача інформації про стан дитини батькам, але й перевірка того, що і як вони усвідомили на попередніх етапах співробітництва. Не можна давати інформацію, якщо психолог не впевнений, що батьки зрозуміли його позицію та погляди на проблеми сім'ї.
Практика свідчить, що психолог під час спілкування з батьками проблемної дитини може опинитися в складному становищі: з одного боку, він має проінформувати про рівень розвитку дитини і його порушення, передбачити можливості подальшого розвитку і навчання, а з іншого — він має право користуватися лише психологічною термінологією і не має юридичного права ставити клінічний діагноз. Тому, коли батьки вперше звертаються саме до психолога, він, ознайомившись із дитиною та обстеживши її, зробивши певні висновки про рівень її психологічного розвитку, може направити дитину до інших спеціалістів для глибшого вивчення з метою координації подальших дій.

Але вже сам факт звертання батьків за допомогою до психолога означає, що сім'я вступає у новий етап існування, свідчить про особливу динаміку розвитку і взаємодію зі специфічними психологічними структурами і спеціалістами і, власне, соціальним оточенням загалом.

Консультування сім'ї, яка виховує дитину з порушеннями розвитку, має принципові відмінності, порівняно зі звичайними технологіями сімейного консультування.

По-перше, така сім'я, на відміну від звичайної, обов'язково потребує консультації з будь-яким спеціалістом, який може вирішити проблему порушеного розвитку (спеціальний психолог, корекційний педагог, логопед тощо). Але, як доведено на практиці, у батьків доволі часто спостерігається брак добровільності або недостатність власної мотивації, щоб звернутися до таких спеціалістів. Недовіра до первинних небажаних для батьків діагнозів і прогнозів, "ходіння по колу лікарів" значно ускладнює й уповільнює темпи та ефективність роботи з дитиною.

М.М. Семаго формулює дві групи завдань, які варто виконувати в ситуації спілкування з батьками стосовно діагностики порушень розвитку у дитини:

а) створення психологічних умов для адекватного сприймання батьками ситуації, пов'язаної з відхиленнями в розвитку дитини, та їх психологічної готовності до спільної довготривалої роботи з розвитку, корекції та виховання;
б) звільнення батьків від почуття провини, систематична допомога у подоланні стресових і депресивних станів, створення і максимальна підтримка нормальної комфортної атмосфери в сім'ї.
Тести (від англ. test — випробування) — стандартизований метод, що використовується з метою визначення різних характеристик окремих осіб, які є об'єктами спостереження.

1) це один із методів вимірювання у психодіагностиці разом із такими, як проективні методи, стандартизовані самозвіти, інтерв'ю, апаратурні методи тощо;
2) метод визначення властивостей особистості й особливостей інтелекту;
3) це метод визначення, що характеризується високим ступенем об'єктивності, надійності та валідності (від агнл. validiti — дійсний, придатний, що має силу, вказує на те, що визначається за допомогою тесту і наскільки добре це робиться).
Передбачається, що тести дають змогу кількісно та якісно оцінювати достатньо широке коло психологічних явищ — від сприймання та інтелекту до особливостей особистості, включаючи, наприклад, рівень тривоги або ціннісні установки.

Якщо перші тести спрямовувалися на виявлення інтелектуального рівня і мали певні обмеження, то на сьогодні їх використовують у різних сферах життя.

Оскільки застосування тестів найбільш регламентовано у спеціальній психології, з'ясуємо це питання детальніше. Розглянемо основні групи тестів, що використовуються у логопсихології, за їх спрямованістю.

Однією з перших сфер застосування психологічних тестів була педагогіка, оскільки вона потребувала визначення рівня розумового розвитку дитини з метою вирішення місця подальшого її навчання. Спочатку створювалися тести інтелекту (від лат. intellectus — розуміння, пізнання) — тести загальних здібностей — це найпоширеніші психодіагностичні методики.

Одним із перших дослідників, який намагався виявити "кількість розуму", незважаючи на інтуїтивні передбачення, а використовуючи на практиці завдання і запитання у певному порядку, був англійський біолог Ф. Гальтон. Але він ще не застосовував термін "тест", хоча одним із перших розробив нескладні випробування для дослідження індивідуальних відмінностей.

Поняття "інтелектуальний тест" уперше ввів американський психолог К.Дж. Мак-Кін (1890), розробивши систему тестів, спрямованих на вивчення широкого кола психічних функцій — сенсорних, моторних, інтелектуальних. Заслуга вченого — ідея стандартизації тестів з метою отримання точнішої інформації.

У 1895 р. німецький психіатр Еміль Крепелін запропонував методики визначення складніших психологічних процесів (сприймання, пам'ять).

У 1897 р. французький психолог Альфред Біне висловив думку про створення "інтелектуальної шкали розуму", тобто такої системи вивчення дитини, використовуючи яку за основу береться визначення "розумового віку". При цьому Біне ставив завдання створити тести, за допомогою яких можна буде досліджувати вищі психічні процеси — мислення, пам'ять, уяву. Уже в 1905 р. А. Біне і Т. Сімон створили першу "Метричну шкалу розумових здібностей". Перший варіант тестів розумового розвитку цих дослідників включав ЗО завдань в основному вербального характеру. У другому варіанті 1908 р. запропонували вікову шкалу на 3—15 років (на кожен вік пропонувалося 3—8 тестів) і стадії труднощів з виходом на рівень інтелекту. Був і третій варіант тестів (1911), сутність якого полягала в тому, що для дітей 3—16 років тести поділялися з урахуванням завдань різного ступеня складності (на кожен вік пропонувалося по п'ять завдань). Але основним недоліком цих розробок було те, що понад 80 % тестів мали вербальний характер, незважаючи на діалектику розвитку конкретної дитини. Природно, що найнижчі показники спостерігалися у дітей педагогічно занедбаних із недостатньо розвиненим зв'язним мовленням та дітей із мовленнєвими дефектами.

Більше 60 авторів удосконалювали тести Біне — Сімона, серед найвідоміших тести Декролі — Дегана (Бельгія, 1910); Штерна — Меймана (Німеччина, 1915—1917); Термена(СПІА, 1916); Г. Роршаха (Швейцарія, 1911); Ф.Л.Гудінаф (США, 1932); Дж. Келлі (США, 1940); А. Анастазі (США, 1960); К. Леонгарда (Німеччина, 1960—1970); Г.Ю. Айзенк (Англія) тощо. Одна з тенденцій, що виявилася у процесі модернізації системи — зменшення кількості словесних тестів (вербальних) і збільшення кількості тестів дії (невербальних). Донині продовжують розробляти й удосконалювати різні психодіагностичні технології (тести, опитування, психофізіологічні методи тощо). Разом із тестами інтелекту все ширшого визнання і популярності набувають тести, спрямовані на вивчення особистості. Особливий інтерес серед них становлять проективні техніки — "плями" Роршаха, ТАТ Меррея і Моргана, фрустраційний тест Розенцвейга.

Величезний внесок у тестологію зробили російські й українські видатні психологи та психіатри В.П. Ка-щенко, О.Ф. Лазурський, О.Б. Фельцман, Г.Я. Трошин, Г.І. Россолімо, С.С. Корсаков, П.П. Блонський, В.М. Блейхер, Л.С. Виготський.Д.М. Узнадзе, Б.В. Зейгарнік, O.P. Лурія, В.І. Лубовський, СЯ. Рубінштейн, Л.Ф. Бурлачук, Н.М. Стадненко та ін.

На сьогодні найпопулярнішими для визначення рівня інтелекту є методики у вигляді комплексних тестових батарей. Оригінальною й точною вважаються шкали для визначення інтелекту американського психолога і психіатра Девіда Векслера. Ще у 1939 р. він створив перші тести інтелекту, а у 1949 р. адаптував їх до різних дитячих вікових груп. Хоча завдання теж мають імперичпий характер, але, на відміну від тестів Біне (1922), вони різноманітніші й варіативні (кожне завдання має варіанти, які становлять субтест, що виключає можливість випадкової високої оцінки. Найголовнішим є те, що тести Векслера дають не тільки сумарні інтелектуальні показники, а й окремі сумарні показники рівня інтелекту за завданнями, що не потребують вербальної відповіді. Дослідник уперше поділив завдання на вербальні та невербальні. Це є надзвичайно важливим для обстеження дітей з вадами мовлення, оскільки забезпечується можливість надання глибшої та якіснішої характеристики так званого психологічного профілю дитини, зокрема розумового розвитку дитини, яка не говорить. Результати, отримані за допомогою тестів інтелекту, відображаються у вигляді коефіцієнта інтелекту (IQ). Як критерій ступеня недорозвинення інтелекту цей критерій уведено у Міжнародну класифікацію хвороб 10-го перегляду.

Ще один популярний тест — тест Дж. Равена, що складається із 60 матриць, або композицій, з пропущеними елементами, які обстежуваний має відтворити.

У вітчизняній дефектологічній практиці обстеження користуються адаптованим варіантом тесту Векслера для дітей від 5 до 16 років (А.К. Панасюк, А.Ю. Панасюк). Його теоретичну основу становлять положення про те, що сутність інтелекту полягає не тільки у здатності оперувати символами, абстрактними поняттями, логічно мислити, а й здатність орієнтуватися у ситуації, вирішувати завдання з конкретними об'єктами. Такий підхід дає змогу отримати уявлення не тільки про загальний рівень інтелекту, а й про особливості його структури за допомогою наявності вербальної та невербальної шкал.

Значним досягненням сучасної наукової психологічної школи у розробці проблеми вивчення відхилень у розвитку є розробка "Методики діагностики відхилень у розумовому розвитку молодших школярів та старших дошкільників" колективом українських дослідників спеціальної психологи під керівництвом Н. М. Стад-ненко (Т.Д. Ілляшенко, Л.В. Борщевська, А.Г. Обухівська, 1998). Зважаючи на різні підходи і погляди вчених щодо самого поняття "розумовий розвиток", дослідники за критерій розумового розвитку прийняли здатність дитини до навчання або научуваність (за Б.Г. Ана-ньєвим, Н.О. Менчинською). "Саме научуваність слід розглядати як основний параметр розумового розвитку..." — зауважив Н.М. Стадненко (1998). Під научуваністю розуміють індивідуально-психологічні особливості, що зумовлюють успішність навчальної діяльності, швидкість і легкість оволодіння новими знаннями, вміння застосувати їх у новій ситуації. Компонентами научуваності є: узагальненість мислення (здатність мислення до узагальнення істотного у матеріалі); гли-бинність мислення (здатність з'ясовувати сутність матеріалу, глибинне його розуміння; протилежна якість — поверховість мислення, орієнтація лише на зовнішні ознаки); гнучкість мислення (ступінь зміни мислен-нєвої діяльності відповідно до ситуації; протилежна якість — інертність, що виявляється у стереотипності дій, схильності до шаблону, труднощах переключення з одних дій на інші); стійкість мислення (здатність тривало орієнтуватися на виокремленні істотної ознаки, причому на одну, а не на їх сукупність); усвідомленість мислення (визначається співвідношенням між інтуїтивно-практичним і словесно-логічним компонентами мислення); самостійність мислення (чутливість до допомоги).

Слід зазначити, що на параметри оцінювання за інтелектуальними тестами впливає те, як дослідники визначають сутність поняття "розумова відсталість", що зазнає значних концептуальних змін майже кожні 20— 25 років.

В історії тестології створювали методики діагностики розумового розвитку, засновані на інших методологічних засадах. Наприклад, іллінойські тести психолінгвістичних здібностей Осгуда, який розглядав мовлення як систему кодування та декодування об'єктів і явищ навколишньої дійсності, що відображається людиною. Таку думку підтримують не всі фахівці в галузі психодіагностики, але, безперечно, це свідчить про потребу і значущість цілісного підходу до побудови психо-діагностичних методик, особливо для обстеження осіб з порушеннями розвитку.

На сьогодні активно здійснюється розробка тестів і для немовлят та дітей раннього віку. Поширені шкали Н. Бейлі для дослідження дітей від 2 місяців до 2,5 років. За їх допомогою оцінюється розумовий розвиток (сприймання, пам'ять, зачатки словесного спілкування, елементи абстрактного мислення, научуваність), моторний розвиток, емоційна та соціальна поведінка. Незважаючи на те, що шкали Бейлі констатують лише актуальний рівень (на момент обстеження) розвитку функції, не намагаючись давати прогнози, вони вважаються дуже корисними для раннього виявлення тих чи інших сенсорних, неврологічних, мовленнєвих, емоційних порушень" Слід зазначити, що в процесі розробки та модернізації тестів дослідники удосконалювали методику їх використання, прагнули до більшої надійності й об'єктивності результатів. Як зауважує К. М. Гуревич, для більшості сучасних іноземних тестів характерним є високий методичний рівень, висока валідність (адекватність та дієвість тесту), а також репрезентативність вибірок, на основі яких отримуються стандартні показники.

Діагностика інтелекту в дітей з порушеннями мовлення одне із найскладніших завдань. Не розглядаючи детально проблему діагностики інтелекту дітей з патологією мовлення, оскільки це предмет окремого наукового напряму, зазначимо тільки, що тісний взаємозв'язок мовлення і мислення ускладнює в процесі діагностики розрізнення труднощів розуміння вербальної інструкції до завдання, труднощів формулювання відповіді й власне несформованість вербально-логічних форм мислення (В.Л. Лубовський, 1989). Усе це часто зумовлює як гіпо-, так і гіпердіагностику інтелектуальної недостатності у дітей з порушеннями мовленнєвої сфери. Зручним виходом із такого складного становища є використання невербальних методик дослідження інтелекту, або "тестів дії" А. Анастазі. Однак не можна не звертати уваги на ту обставину, що "тести дії" оцінюють лише деякі компоненти такого складного, комплексного явища як інтелект (О.М. Корнєв, 2006). На думку видатного сучасного логопатолога О.М. Корнєва, з невербальних діагностичних методик у дітей з порушеннями мовлення найбільші прогностичні можливостями розкриває тест Кооса (або субтест АВМ-ТОІ8С — "Складання фігур з кубиків"). Чим вищі результати виконання цього завдання, тим ширшим виявляється когнітивний ресурс і сприятливішими прогностичні очікування.

У логопсихології активно використовуються тести особистості, що поділяються на тести дії та ситуаційні тести. Особистісні характеристики також визначаються за допомогою тестів дії, або ситуаційних тестів, коли піддослідний отримує завдання, мета якого для нього невідома. Найчастіше вони відтворюють щоденні ситуації. Уперше така методика була застосована в тестах Хартсхорга — Мея у 20—30 роках XX ст. Тести оцінки поведінки школярів орієнтувалися на визначення схильності до обману, узгодженості дій і настирливості. Такий підхід дав змогу виявляти кількісні показники різних особистісних характеристик, у тому числі й у ситуаціях підвищеної значущості. При цьому різко збільшується відповідальність спеціаліста за інтерпретацію отриманих результатів.

Різноманітні тести широко застосовуються в освіті, клінічній психології, спеціальній психології, зокрема у логопсихології та у психологічному консультуванні. Подібними до тестів є завдання, сутність яких полягає в оцінюванні стану мовлення дітей, особливо, якщо вони відповідають таким критеріям, як надійність, валідність, наявність статистичної норми. Прикладом такої методики можна вважати кількісне оцінювання латеральних парафазій у писемному мовленні (В. Калягін, 2001).

Тестові психологічні характеристики важливіші під час встановлення характеру співвідношення симптомів у синдромі визначення структури дефекту. Наприклад, загальна тривога (за шкалою Ж. Тейлор) і мовленнєва тривога (за шкалою Р. Еріксона) підвищені при заїканні та неврозах, але їх співвідношення буде протилежним за ступенем вираженості, що свідчить про різну структуру дефекту. При заїканні вираженішою буде мовленнєва тривога, а при неврозі — загальна.

Аналіз продуктів діяльності. Серед методів психологічного дослідження (без зовнішнього втручання в явища, що вивчаються) особливе місце займає кількісний та якісний аналізи документальних і матеріальних джерел, що дають змогу вивчати продукти діяльності особи з мовленнєвими порушеннями. Коло цих джерел становлять листи, щоденники, автобіографії, фотографії, відеозаписи, творчі результати у різних видах мистецтва тощо. Якщо йдеться про дошкільний вік, то до уваги беруться малюнки, маленькі вироби з різного матеріалу, творчі роботи, власні казки, розповіді тощо.

Продукти діяльності, безперечно, не зводяться виключно до текстів, хоча для логопсихолога і логопеда вони представляють виключний інтерес. Як уже зазначалося, це можуть бути результати художньої, навчальної, трудової діяльності. У цьому разі предметом психологічного аналізу можуть стати матеріальні продукти тієї чи іншої діяльності дитини. Наприклад, аналіз малюнкових проективних методик, для яких передбачена доволі складна процедура інтерпретації різноманітних деталей — форми, ліній, композиції, розміру тощо. Найдоступнішими для спостереження серед предметів діяльності дитини, особливо дошкільного віку, є її особисті речі, зокрема, одяг, іграшки, навчальне приладдя. Те, як дитина з ними поводиться, сприятиме глибшому розумінню її психічного стану і відповідно постановці психологічного діагнозу. Наприклад, одноманітність дій, наявність персеверацій, зануреність у себе, коли немає потреби у спілкуванні, незвичайне фантазування у малюнках, високий стиль мовлення тощо можуть свідчити про аутизацію й бути підставою для подальшого детальнішого обстеження.

Слід зазначити, що однією з важливих і доволі інформативних характеристик людини, в тому числі й дитини, які виявляються у продуктах її діяльності, с індивідуальний стиль. Стиль діяльності учня або дорослого важливий для здійснення індивідуального підходу до нього в процесі корекції.

Дошкільне дитинство – великий і відповідальний період життя. У цьому віці відбуваються великі зміни в психічному розвитку дитини. Значно зростає пізнавальна активність: розвивається сприйняття, наочне мислення, з'являються зачатки логічного мислення. Росту пізнавальних можливостей сприяє становлення смислової пам'яті, довільної уваги. Зростає роль мовлення як в пізнанні дитиною навколишнього світу, так і в розвитку спілкування і різних видів дитячої діяльності. У дошкільників з'являється можливість виконування дій за допомогою словесної інструкції, засвоєння знань на основі пояснень, але тільки при опорі на чіткий наочний матеріал.

Основою пізнання для цього віку є чуттєве пізнання – сприйняття та наочне мислення. Саме від того, як сформовано у дитини-дошкільника сприйняття, наочно-дієве і наочно-образне мислення, залежать його пізнавальні можливості, подальший розвиток діяльності, мови та більш високих, логічних форм мислення. В цей віковий період у дітей формуються просторові уявлення, які грають більшу роль в загальному психічному розвитку дитини і слугують основою для оволодіння елементарними операціями рахунку та математичними поняттями.

Важливе якісне придбання дошкільного віку – поява гри як першого і основного виду сумісної діяльності дітей. Наряду з грою в дошкільному дитинстві розвиваються так звані продуктивні види діяльності.

Інтенсивний розвиток всіх психічних функцій та розширення кола практичної діяльності формують у дошкільника пізнавальне ставлення до оточуючої дійсності.

Дошкільний вік характеризується і інтенсивним розвитком особистості дитини. Починається розвиток волі, формується внутрішня оцінка ситуації, вчинків, дій, вдосконалюється увага, закладаються основи морального розвитку особистості.

До кінця дошкільного віку формується готовність до шкільного навчання.

При проведенні обстеження дошкільників слід дотримуватись ряду умов, які забезпечать більш об'єктивну оцінку їх стану:

- свідомість в ході обстеження комфортності, встановлення емоційного контакту;

- пред'явлення завдань з найбільш легкого варіанта для створення ситуації успіху, який викликає бажання подальшої роботи з експериментатором.;

- чергування словесних та наочних методик для передбачення стомлення;

- ігровий характер завдань;

- облік рівня розвитку пізнавальної діяльності.

Психологічне обстеження починається з бесіди з дитиною, яка спрямовано на встановлення емоційного контакту. Під час бесіди виявляються загальний запас знань та уявлень дитини про навколишнє, орієнтування в часі, просторі, емоційні особливості: контактність, інтереси, улюблені ігри та заняття.

При відборі методик для діагностичного обстеження дітей дошкільного віку необхідно враховувати психологічні вікові новотвори: рівень розвитку перцептивних дій, наочно-образного мислення, провідної діяльності – ігрової, а також типових видів діяльності – конструювання та малювання.

Важливим завданням обстеження дітей 4-5-го року життя є вивчення рівня розвитку їх орієнтовно-пізнавальної діяльності. Саме орієнтовно-пізнавальна дія стає основною структурною одиницею пізнання.

В дошкільному віці виділяють наступні рівні орієнтовно-пізнавальних дій:

- хаотичні дії;

- перебір варіантів;

- цілеспрямовані проби;

- практичні примірювання;

- зорове орієнтування.

Діти із нормальним інтелектуальним розвитком у віці 4-5 років вирішують практичні і проблемно-практичні задачі аза методом цілеспрямованих проб.

У цьому віці у дітей розвивається сюжетна гра і з'являється сюжетно-рольова гра; відображення сюжету в продуктивних видах діяльності (малювання, конструювання та ін.).

При обстеженні дітей 6-го року життя необхідно враховувати наступні психологічні новотворення: сюжетно-рольова гра; відображення сюжету в продуктивних видах діяльності. Важливе значення мають також такі показники розвитку, як вирішення задач методом практичного примірювання, а в деяких випадках – методом зорового орієнтування.

Головна мета обстеження дітей 7-го року життя – цілеспрямоване вивчення їх психологічної готовності до шкільного навчання.

Поняття «психологічна готовність до шкільного навчання» включає в себе кілька важливих компонентів: розумову, мотиваційну, емоційно-вольову і комунікативну готовність (тобто, вміння дитини будувати свої відносини з однолітками і з новими дорослими).

Основними параметрами розумового розвитку дошкільника можна вважати:

- прийняття знань;

- розуміння умов завдання;

- способи виконання (хаотичні дії, примірювання, цілеспрямовані проби, практичне примірювання, зорове орієнтування);

- навчуваність у процесі обстеження;

- відношення до результату діяльності.

При діагностиці особливостей пізнавальної сфери дітей дошкільного віку використовуються спеціальні завдання, які проводяться в формі «навчаючого експерименту», а також завдання, які дозволяють виявити рівень сформованості знань та вмінь. (Методики по вивченню пізнавальної діяльності дошкільників широко описані в спеціальній літературі.) Аналіз виконання завдань дозволяє оцінити характер діяльності дитини: чи розуміє він практичну ситуацію як проблемну, чи аналізує умови, чи може самостійно знайти та використати допоміжні предмети для досягнення цілі.

Такий підхід до оцінки дій дитини дозволяє виявити не тільки «актуальний» рівень розвитку, але й потенційний, тобто зону найближчого розвитку. Це, в свою чергу, дає можливість скласти індивідуальну програму корекційного навчання для кожної дитини.

Для обстеження мотиваційної готовності дитини до навчання в школі використовують різноманітні методи: спостереження під час різноманітних видів дитячої діяльності, бесіда.

Основними показниками стану емоційно-вольової сфери дошкільника слугують: володіння правилами поведінки, вміння адекватно реагувати на оцінку виконання завдання, вміння оцінювати свою роботу, вміння переборювати труднощі.

Важливою умовою психологічної готовності до школи є також володіння деякими елементами учбовими навиками – звуковим аналізом слова, читанням, обчислювальними навиками. Важлива так ж готовність руки до письма, певний об'єм знань і уявлень про навколишній світ.

Обов'язковим компонентом психолого-педагогічного вивчення дитини дошкільного віку є обстеження стану мовлення.

Логопедичне обстеження здійснюється загальноприйнятими в логопедичній практиці методами і включає в себе вивчення основних компонентів, складових мовленнєвої системи.

Одним з важливіших показників рівня розвитку дитини є його ігрова діяльність, а її оцінка може бути одним із діагностичних критеріїв. Для дітей дошкільного віку гра – провідна діяльність, так як згідно дослідженням А.Н.Леонт'єва:

- всередині гри виникають і диференціюються нові види діяльності, наприклад навчання;

- в ній перебудовуються приватні психічні процеси;

- від неї залежать основні зміни особистості в даний період.

У випадках порушень і патології розвитку найбільш ранні зміни спостерігаються в ігровій діяльності дитини: гра або не відповідає віковому рівню, або здобуває своєрідний характер. Характерними показниками при цьому є відсутність поступового ускладнення гри , недостатність конструктивної творчості, зниження ініціативності у грі, а також її одноманітність, стереотипність, монотонність, відсутність або зниження емоційної реакції, супроводжуючої зміни характеру гри. Несформованість ігрової діяльності тягне за собою ряд особливостей психічного розвитку .

У дітей характер гри може бути представлений маніпуляцією, процесуальною грою, грою з елементами сюжету.

При маніпуляції дитина не проводить власно ігрових дій. Вона розглядає іграшку, повертає її, перекладає з місця на місце, але всі ці дії не характерні для даної іграшки або замінюю чого її предмета (наприклад, «пересипає» кубики, постукує однією мотрійкою об іншу і т.д.).

У процесуальній грі вдосконалюються ігрові дії, не направлені на кінцевий результат. При цьому дія приносить дитини задоволення і може повторюватись багаторазово (катання машини, нагромадження кубиків без цілі що-небудь збудувати і т.д.).

Гра з елементами сюжету відрізняється від процесуальної більшим осмисленням та цілеспрямованістю. Зникає стереотипність дій, з'являється кінцевий результат. Вивчення ігрової діяльності проводиться методом спостереження. Його можна провести в реальній обстановці дитячого садка та безпосередньо в кабінеті психолога. При спостереженні спонтанної гри оцінюється її зміст, характер, поведінка дитини і мовленнєвий супровід гри.

В ситуації обстеження в кабінеті дитині надається можливість обирати іграшки і діяти з ними. Фіксується наявність у нього емоційної реакції на іграшки, інтерес до них, бажання пограти і цілеспрямованість дій.

Оцінюються:

- прояв інтересу до іграшок (емоційні реакції і висловлювання, прохання);

- вибір іграшок (відбір тематичний, з цілю організувати якусь гру або випадковий, з цілю взяти іграшок побільше, безвідносно до їх призначення);

- адекватність використання іграшок, тобто відповідність використання предмета його призначенню (неадекватне використання: дитина розриває, ламає, облизує, смокче, намагається взяти предмет до рота; безглузді дії з предметами, не диктовані їх якістю або логікою гри);

- можливість організації і рівень самостійної гри (маніпуляції, процесуальна гра, гра з елементами сюжету);

- характер гри (одноманітна, творча);

- поведінка під час ігрової діяльності (емоційні реакції, мовленнєвий супровід, можливість переключення на інші ігри, реакція на участь дорослого).

Відсутність гри в ситуації обстеження не є показником відхилень у розвитку, так як ця ситуація для дитини незвична. Показове відношення до іграшок, характер рівня гри. Якщо у дитини відсутній інтерес до іграшок або вона користується ними неадекватно, не здатна сама організувати гру, а за допомогою дорослого тільки дозволяє дії, можна думати про зниження розумового розвитку. Відсутність можливості розвернути сюжетну гру у дітей старше 4 років говорить про відхилення у розвитку, а гра на рівні маніпуляції у тому ж віці свідчить про глибоке відставання у розвитку.

Наявність цих особливостей за урахуванням інших показників може вказувати на зниження інтелекту.

Психолого-педагогічне вивчення дитини дошкільного віку завершується складанням характеристики, що відображає розвиток вивчених сфер діяльності, а також характерологічні особливості.

Туговухість - стійке зниження слуху, що викликає труднощі в сприйнятті мови.

Туговухість може бути:

кондуктивною,
сенсоневральною (нейросенсорною)
змішаною.
Кондуктивна туговухість
Виникає внаслідок деяких захворювань, сірчаних пробок, аномального будови зовнішнього та середнього вуха і усувається методами консервативного лікування або за допомогою оперативного втручання.

Найбільш різке зниження слуху відзначається при сенсоневральній туговухості, пов'язаній з ураженням внутрішнього вуха або слухового нерва; при цьому порушення носять стійкий незворотний характер. Лікування може іноді дати певний ефект, якщо воно розпочато в ранньому періоді хвороби. При значно вираженій туговухості істотну допомогу приносить звукопідсилююча апаратура.

При змішаній туговухості ураження внутрішнього вуха або слухового нерва супроводжується кондуктивним компонентом - порушенням нормального функціонування зовнішнього та середнього вуха, після усунення якого слух поліпшується.

Повна глухота є результатом двостороннього руйнування клітин равлика, а іноді і слухового нерва. Вона зустрічається рідко. В таких випадках для відновлення слуху необхідна електрична стимуляція слухового нерва або слухових центрів мозку. При цьому використовуються дуже складні пристрої - кохлеарні або мозкові імпланти. Шляхом операції всередину кісток черепа вставляють найтонший дріт - електрод, і подають електричні імпульси відразу на слуховий нерв. Даний метод корекції вимагає тривалої і складної реабілітації.

Вроджена туговухість
а також туговухість, що виникла в домовленнєвий період або в початковому періоді формування мови, веде до порушення нормального мовного розвитку. Дітей, які страждають тугоухостью, називають слабочуючими дітьми. На відміну від глухих дітей, вони мають можливість за допомогою слуху накопичувати деякий запас слів. Раннє корекційне навчання дає змогу навіть дітям з важкою тугоухостью вже в дошкільному віці оволодіти розгорненою фразовою мовою. Коли туговухість не розпізнається або на неї не звертається увага, мова дитини може виявитися недорозвинутою навіть при порівняно невеликому ступені.

Слабочуючі, що володіють розгорненою фразовою мовою, добре розуміють звернену до них усну мову і виразно (зрозуміло для оточуючих) говорять, можуть навчатися в звичайних дитячих садках і школах. Однак навіть незначна туговухість (дитина чує шепіт на відстані 2-4 м) може викликати труднощі у навчанні. Слабочуючі діти можуть успішно навчатися в звичайних закладах при наданні їм корекційної допомоги вчителями-дефектологами сурдологічних кабінетів і груп короткотривалого перебування при дошкільних закладах компенсуючого та комбінованого типів.

При вираженому недорозвиненні діти потребують навчання в спеціальному дошкільному закладі (групі) або в школі для слабочуючих і пізнооглухлих. Слабочуючі дошкільники можуть виховуватися вдома і отримувати корекційну допомогу вчителя-дефектолога.

Зниження слуху розвивається дуже повільно, часто непомітно для самої людини. Причинами туговухості можуть бути різні внутрішні (генетичні та фізіологічні) і зовнішні чинники. Стареча туговухість поступово охоплює всі частини органу слуху, що беруть участь в слуховому процесі. Це середнє вухо, яке посилює звуки, внутрішнє вухо, що перетворює звукові імпульси на електричні сигнали, нерви, по яких електричні сигнали проходять в головний мозок, слухові центри в корі головного мозку, які розшифровують електричні сигнали.

В результаті погіршення слуху літня людина перестає чути тихі голоси, високочастотні звуки (наприклад, спів птахів або телефонні дзвінки), погано розрізняє в розмові схожі приголосні. Це призводить до труднощів у спілкуванні з іншими людьми і прискорює процеси інтелектуального згасання.

Серед причини погіршення слуху – вплив ототоксичних препаратів. Як виявилося, антибіотики, що широко застосовувалися раніше, негативно впливають на слуховий або вестибулярний апарати. Особливо, у поєднанні з діуретиками (сечогінними засобами). Ототоксична тугоухість небезпечна тим, що вона завжди двостороння, тобто вражає одразу обидва вуха. Проте на відміну від інших форм туговухості, ототоксична не прогресує. Якщо ж слух знижується неухильно, треба шукати іншу причину.

Поширена причина розвитку тугоухості й глухоти – вплив хвороботворних вірусів і бактерій. Запальні процеси, що викликаються ними, нерідко призводять до грубих порушень структур внутрішнього вуха, слухового нерва і слухових центрів мозку. Особливо небезпечними для слуху інфекціями є грип, ангіна, менінгіт, а також дуже поширена дитяча інфекція — паротит (свинка).

Крім того, природні вікові зміни часто призводять до погіршення стану судин. Слухова зона завжди страждає при порушеннях кровообігу внаслідок нестачі кисню і поживних речовин. Це зустрічається при енцефалопатії, ішемічній хворобі серця, артеріальній гіпертензії, цукровому діабеті та інших захворюваннях. В даному випадку лікарі призначають комплексне лікування препаратами, що забезпечують живлення мозку. Таке лікування допомагає стабілізувати слух чи, принаймні, не дозволяє швидко розвиватися туговухості.

Напевно, багато хто помічав: якщо впродовж якогось часу поряд з вами щось сильно шумить, то після припинення цього шуму ви почуваєте себе так, немов оглухнули. Так реагує на шум слуховий аналізатор, який знижує свою чутливість, щоб адаптуватися до подразника. Але якщо піддавати його постійному травмуванню шумом, виникає слухова перевтома. Вона призводить до прискореного зношування структур слухової системи. Не випадково люди, які працювали на тлі сильного виробничого шуму (на заводах, транспорті, будівництвах), набувають із віком професійну шумову туговухість.

Нерідко причиною шумової туговухості служить захоплення гучною музикою. У любителів такої музики відзначається стійке зниження слуху. ЛОР-лікарі радять влаштовувати собі дні тиші, бажано на природі.

Профілактика вікового зниження слуху зводиться до профілактики різних хвороб, супутніх старості. Уміння відтеріновувати старіння організму невід’ємне від уміння жити. Помічено, що люди, які ведуть здоровий спосіб життя, дотримуються раціональної дієти, підтримують інтелектуальну і громадську активність, мають кращий слух, ніж люди того ж віку, що не дотримуються вимог здорового способу життя.

Якщо ж лікування не допомагає і в пацієнта спостерігається різке безповоротне зниження слуху, необхідно звернутися за консультацією до лікаря-сурдолога. За потреби лікар підбирає слухові апарати. Сучасні слухові апарати, особливо цифрові, відрізняються високою точністю обробки звуку, зручністю користування і красивим дизайном.

ормальна функція слухового аналізатора має особливе значення для загального розвитку дитини. Стан слуху має вирішальний вплив на мовленнєве і психічне становлення дитини. За його відсутності дитина самостійно, без спеціального впливу зовні не може оволодіти словесним мовленням. Крім того, дитина не може контролювати вимову різних звуків. Відсутність або недостатній розвиток мовлення ведуть до порушень у розвитку інших пізнавальних процесів, насамперед словесно-логічного мислення та словесної пам’яті.

Причинами порушення слуху у дітей можуть бути вроджена деформація слухових кісточок, атрофія або недостатній розвиток слухового нерва, хімічні отруєння, пологові травми, механічні травми, спадковість, алкололізм батьків, пересені інфекційні захворювання (менінгіт, енцефаліт, кір, скарлатина, отит, грип та його ускладнення).

Різні захворювання органу слуху викликають різні слухові порушення.

Кондуктивна туговухість – це порушення слуху, коли блокується проходження сигналу від джерела звуку до завитка, що є результатом ушкоджень частин зовнішнього й середнього вуха.

Сенсоневральна туговухість (нейросенсорна) туговухість наступає при ушкодженні структури завитка, слухового нерва і головного мозку – ураження підкоркових і коркових центрів і нервових клітин слухової системи. Сенсоневральна туговухість призводить до порушення обробки мозком немовленнєвих і мовленнєвих звуків і мовлення як процесу та кінцевого результату.

Комбіновані порушення слуху – це захворювання, локалізовані у структурах зовнішнього, середнього чи внутрішнього вуха, які охоплюють і структури головного мозку.

До категорії дітей з порушеннями слуху належать діти, які мають стійке (тобто слух відновити не можна), двостороннє (на обидва вуха) порушення слухової функції, при якому звичайне (на слух без застосування засобів компенсації) мовленнєве спілкування з оточуючими ускладнене (туговухість) або неможливе (глухота).

До порушень слуху належать глухота, туговухість, пізня втрата слуху, що виникає у дітей віком 3-4 років та пізніше, які зберегли мовлення у зв’язку з відносно пізнім виникненням глухоти.

Глухота – стійка втрата слуху, при якій розбірливе сприймання мовлення неможливе. До категорії глухих належать діти, слух у яких пошкоджений так, що вони самостійно не можуть використати його для розвитку мовлення. Глухі діти оволодівають мовленням за допомогою зорового (читання з губ та обличчя співбесідника) та слухозорового (за допомогою звукопідсилювальної апаратури) способів сприймання словесного мовлення тільки у процесі спеціального навчання.

Туговухість – стійке ураження слуху, яке викликає труднощі при сприйманні мовлення. Дітей з туговухістю називають слабочуючими або зі зниженим слухом. До категорії слабочуючих відносять дітей, в яких ушкоджена слухова функція, але слух збережений настільки, що вони можуть самостійно хоча б у мінімальній мірі оволодіти словесним мовленням.

Залежно від того, коли людина втратила слух, виділяють дві групи пацієнтів: з долінгвальною глухотою, коли було втрачено слух у ранньому дитинстві до початку повноцінного оволодіння мовленням (пізнооглухлі пацієнти).

При втраті слуху після 5-ти років діти, як правило, зберігають словниковий запас, уміння висловлюватись. Основними завданнями цього періоду є забезпечення дитині зворотнього зв’язку, уміння слухо-зоро-вібраційного сприймання та розуміння усного мовлення тих, хто її оточує. Діяльність дорослих спрямована на забезпечення дитині з постлінгвальною глухотою можливостей розуміння зверненого до неї мовлення та збереження фонематичної, лексичної та граматичної сторін власного мовлення, ефективність якісного спілкування й розвитку дитини.

Особи з порушенням слуху погано сприймають мовлення та інші звуки. У більшості випадків туговухим людям допомагає слуховий апарат, який регуює частотний діапазон звуків, доступних слуховому сприйманню, здійснює компресію звуків, підсилює їх. Однак при тяжких порушеннях слуху та глухоті, особливо, якщо у людини ушкоджені або втрачені волоскові клітини, слуховий апарат часто не допомагає. У цьому випадку внутрішнє вухо не може перетворити звукові коливання в електричні сигнали, які необхідні для сприйняття звуків мозком. Саме для таких випадків застосовується кохлеарний імплант. Підбирання слухового апарата може бути на одне або на два вуха.

Діти, слухопротезовані двома слуховими апаратами, розуміють мовлення й особливо діалог значно краще, ніж ті, що користуються лише одним. Люди з нормальним бінауральним слухом можуть упевнено вказати джерело звуку або сказати, звідки він виходить, а також куди переміщається. Це означає, що людина може сфокусувати свою увагу на тому, що хочу чути. Тільки бінауральне протезування гарантує особі з порушенням слуху впевненішу участь у групових дискусіях, пр спілкуванні з кількома людьми, при перебуванні у школі та інших громадських місцях.

Психічний розвиток слабочуючої та глухої дитини відбувається з відхиленнями від норми, оскільки фізичний недолік спричиняє порушення багатьох функцій психіки та психічних процесів. Наявне порушення сприймання мовлення, що заважає становленню мовленнєвих механізмів, призводить до недорозвитку мовленнєвої діяльності. У дитини мовленнєвий недорозвиток, зумовлений повноцінним слухом, призводить до порушення її пізнавальної діяльності та своєрідного розвитку таких психічних процесів, як мислення, пам’ять уява тощо. Це ускладнює соціальну взаємодію дитини з порушенням слуху. Труднощі словесного спілкування є однією з головних причин порушень розвитку. Однак сучасні досягнення науки (техніки, медицини, сурдопедагогіки) обумовили розробку високих технологій. Необхідних для практичного вирішення більшості проблем дітей з порушенням слуху.

Дитина з порушенням слуху здатна опанувати специфічні знання та вміння, якими не володіє слабочуюча дитина, зокрема це читання з губ, здатність обробляти мовленнєву інформацію лише за окремими фрагментами звукового потоку (фонемами, складами, окремими словами), розпізнавати мовлення за тактильно-вібраційними сигналами тощо. Глуха дитина здатна сприймати специфічне звучання мовлення та ідентифікувати з конкретними фонемами лише третю частину, а в окремих текстах лише чеверту частину всіх звуків, які містить звернене до неї усне повідомлення (текст). Саме за цією обмеженою кількістю доступних слуховому сприйманню звуків їй необхідно зрозуміти звернене до неї мовлення. Ось чому завдання фахівців, батьків полягає у тому, щоб забезпечити дитині доступність сприймання якомога більшої кількості звуків та їх ідентифікації з фонемами, що забезпечить якісніше сприймання, аналіз і розуміння мовлення. Педагоги повинні пам’ятати, що сприймання та розуміння глухою дитиною усного словесного мовлення є складною аналітико-синтетичною діяльністю, від якої вона швидко втомлюється.

Відчуття і сприймання

Оскільки у дитини, яка погано чує, порушена чи відсутня акустична складова, то всі види сприймання в залежності від ступеня порушення слухового аналізатора розвиваються у зміненому вигляді.

У дитини з вадами слуху спостерігається недостатній рівень розвитку слухового сприймання, який є природним каналом сприймання звуків (шумів) навколишьного середовища, що несуть важливу інформацію про простір, час, предмети (об’єкти), їх характеристики, та сприймання мовлення як інших людей, так і власного. Порушення функції слухового сприймання мовлення як інших людей, так і власного. Порушення функцій слухового сприймання призводить до уповільненості розвитку здатності до наслідування мовлення та оволодіння ним.

У дітей з порушеннями слуху рухова чуттєвість є менш розвиненою, водночас зорове сприймання і вібраційна чутливість – більш розвиненими. Тактильні відчуття відіграють велику роль під час пізнання довкілля, в організації зорового сприймання предметів при їх тактильному обстеженні, у запам’ятовуванні слів у процесі обстеження та пізнання предметів, їх деталей, у формуванні аналітичного й синтетичного сприймання та мислення. Розвиток тактильного сприймання, використання тактильних відчуттів як сигналів для називання предметів та їх деталей трактується як засіб формування пізнавальної активності, ініціативності при з’ясуванні та запам’ятовуванні словесних позначень предметів, деталей. Дослідження предметів неминуче призводить дитину до потреби ставити запитання про призначення предмета, його деталей. Отже, пізнання предметів довкілля з опорою на тактильне (тактильно-зорове, тактильно-зоро-слухове) сприймання є засобом формування у дитини з вадами слуху пізнавальної активності, реалізації пізнавальних інтересів.

Мислення

Унаслідок обмеженості слухового сприймання можуть виникати (або виникають) негативні наслідки при формуванні когнітивної сфери особистості. Раціональне використання слуху, зору, тактильних і тактильно-вібраційних відчуттів дозволяє покращити сенсорну основу розвитку психічних процесів, розширити можливості отримання інформації про навколишнє середовище з його звуковим наповненням (побутовими, технічними, мовленнєвими звуками).

Пізнання на сенсорному рівні багатовимірних характеристик предмета не тільки забезпечує дитині можливість створити чуттєві уявлення про конкретний предмет, а і сприяє ефективному оволодінню мовленням, запам’ятовуванню слів, які позначають даний предмет, його якості та характеристики. Поступове обстеження предмета, його деталей розвиває аналітико-синтетичне сприймання та логічне мислення.

Пам’ять

У дітей з порушеннями слуху, які маютьвідставання в мовленнєвому розвитку від нормативних показників онтогенезу, спостерігається недорозвинення мисленнєвих операцій, словесно-логічного мислення, що зумовлює відставання в розвитку словесної пам’яті. У глухих дітей менш стійко і тривало зберігаються точні образи об’єктів на відміну від дітей, які чують.

Увага

Продуктивність уваги у глухих дітей залежить від ступеня виразності об’єктів, які сприймаються.

Особливості розвитку особистості

Відставання в мовленнєвому розвитку веде до ускладнень в усвідомленні власних чужих емоційних станів, що у свою чергу, веде до спрощення міжособистісних відносин. Напрямами розвитку особистості можуть бути:

формування уявлення про якості особистості, емоційні якості та норми поведінки;
розвиток уміння бачити ці прояви в поведінці інших людей;
формування адекватної самооцінки.
Для цього педагогу можуть допомогти такі методи роботи, як аналіз ситуацій, драматизація, пантоміма з обов’язковим поєднанням зі словесними засобами навчання.

Наразі в загальноосвітніх навчальних закладах частіше навчаються діти, у яких є незначне зниження слуху. Педагоги повинні бути уважними, щоб не пропустити сензитивний період для ефективного впливу. Треба спостерігати, яким чином дитина сприймає мовлення інших – намагається дивитись в обличчя того, хто висловлюється чи слухає. Часто сигналом про порушення слуху може бути змішування дзвінких із глухими, шиплячих зі свистячими, пропуски приголосних звуків за наявності двох приголосних поспіль, пропуски ненаголошених складів. Ці специфічні помилки можна побачити в письмових роботах і почути при спілкуванні.

Інклюзивне навчання таких дітей буде успішним за наявності розвиненого мовлення. Цього можна досягти за умови проведення корекційно-розвивальних занять з формування й корекції вимови, розвитку слухового сприйняття, музично-ритмічних занять тощо.

Проблеми з глухими дітьми в умовах інклюзивного навчального середовища є значно складнішими, аніж у роботі зі слабочуючими дітьми. Тому, як правило, для глухих дітей більш ефективними є інтегроване навчання (навчання у спеціальному класі в умовах загальноосвітнього навчального закладу) або навчання у звичайному класі, але з обов’язковими індивідуальними додатковими заняттями з основних предметів і корекційно – розвивальними заняттями із сурдопедагогом.

Важливо правильно розміщувати учнів зі зниженим слухом у класі. Вони повинні сидіти близько до вчителя (на відстані 1,5-2 м). Під час пояснення вчитель мусить знаходитись у статичному положенні, краще біля столу. Учням легше «зчитувати» з обличчя тоді, коли воно знаходиться на рівні очей дитини. Дитина засвоює неспішне мовлення, чітку артикуляцію, слідкує за хорошим освітленням обличчя. Учитель повинен урахувати, що у дітей із глибокими порушеннями слуху переважає конкректне мислення, тому при виникненні труднощів при освоєнні завдань на абстрактно-логічному рівні важливо використовувати наочність. У роботі з дітьми зі зниженим слухом важливо чітко структурувати навчальний матеріал, використовувати структурно-логічні схеми, опорні конспекти.

Для того, щоб привернути увагу дитини до себе, замість слів можна використовувати умовні жести, стукання по столу, удар підбором по підлозі. Можна попросити дитину, яка сидить поруч, привертати увагу дитини з порушенням слуху. Варто використовувати й жести, які означають підтримку, інформують про успіхи та досягнення дитини.

Учителю також треба врахувати, що такі учні часто зчитують інформацію з губ, тому треба переконатися, що:

-обличчя достатньо освітлене;

-мовлення чітке, не дуже швидке;

-висловлювання короткі, фрази змістовні;

-висловлене підкріплюється відповідним виразом обличчя;

-коли це можливо, варто показувати числівники на пальцях.

Для кращого засвоєння навчального матеріалу треба використовувати широкий спектр дидактичного й технічного забезпечення, а саме:

перед початком заняття роздати учням з порушеннями слуху надрукований конспект уроку;
використовувати роздавальний матеріал;
використовувати наочний матеріал – таблиці, схеми, графіки;
заохочувати учнів з порушеннями слуху до використання слухових апаратів;
призначити наставника з числа учнів, які чують, для допомоги в освоєнні навчального матеріалу;
У процесі контролю сприймання навчального матеріалу педагогу важливо:

перевіряти, чи правильно зрозуміли учні зпорушеннями слуху інформацію, перед тим, як продовжувати висловлюватись далі;
перефразовувати та спрощувати речення при збереженні його змісту;
пропонувати учням з порушеннями слуху вести словник термінів і дозволяти їм користуватись ним при відповідях;
враховувати, що таким чином учням потрібно більше часу для виконання завдань;
сприяти розвитку комунікативних умінь шляхом застосування інтерактивних методів навчання.

Слух відіграє величезну роль у розвитку дитини. Якщо вчасно не розпізнати та не компенсувати порушення слуху, воно призведе до затримки таких важливих складових розвитку як опановування мовленням, мовою та, загалом, може мати негативний вплив на дуже важливі навички, у тому числі, на соціалізацію дитини. Але існує багато методів, що допоможуть вашій дитині компенсувати порушення слуху. І перше, що треба зробити – це виявити потенційну проблему.

Перші три роки життя дитина дуже активно розвивається. Тому говорячи про порушення слуху у віці від 0 до 3 років, дуже важко робити якісь узагальнення. Крім того, у різних дітей навички, такі як мовлення, можуть розвиватися з різною швидкістю, тому слід дуже уважно стежити за розвитком дитини, щоб зрозуміти, чи має вона якісь додаткові труднощі. Порушення слуху може спричинити затримку розвитку мови та мовлення під час цього критично важливого для навчання періоду, а це, у свою чергу, впливає на засвоєння та набуття інших навичок, оскільки дитина не сприйматиме словесних вказівок або сприйматиме їх тільки частково.

Враховуючи вищенаведене, ми зібрали перелік ознак, на які слід звертати увагу у дітей віком 0-3 років, щоб вчасно виявити можливе порушення слуху.

Ознаки порушення слуху у дітей віком до 6 місяців

В перші місяці життя дитини помітити порушення слуху дуже важко, особливо якщо воно має легкий ступінь. Однак існують певні ознаки, на які слід звертати увагу. Ваша дитина може мати порушення слуху, якщо вона:

Не реагує на звуки та музику
Не дивиться в напрямку джерела звуку
Не впізнає ваш голос та не реагує на нього
Не цікавиться звуковими іграшками
Не видає різні звуки, коли вона весела або, навпаки, засмучена
Ознаки порушення слуху у дітей віком до 1 року

На момент, коли дитині виповнюється один рік, вона вже має величезний шлях розвитку та набуває великої кількості навичок. Щодо слухових навичок, однорічна дитина повинна вміти:

Реагувати на своє ім’я
Обертатися в напрямку, звідки долинає звук
Розуміти прості слова, такі як «ні», «ще», «на», «дай», «мама», «тато» та ін. та реагувати на них.
Слухати пісні та оповідання протягом короткого часу
Впізнавати знайомі голоси, мелодії, звуки
Грати з вами в хованки та подібні прості ігри
Лепетати, намагатися говорити свої перші слова
Signs of Hearing Loss for Infants & Toddlers: 0-3 Years

Ознаки порушення слуху у дітей до 2 років

До дворічного віку дитина дуже багато експериментує, вивчає рухи свого тіла, а також «пробує на смак» звуки та слова. У вашої дитини може бути порушення слуху, якщо у дворічному віці вона:

Не розуміє та не використовує безліч нових слів
Не може назвати предмети на малюнку або в щоденному оточенні
Не виконує простих вказівок, наприклад, «Візьми ляльку», «Іди до мами» або «Дивися на собачку»
Не може назвати частини тіла або зображення на малюнку, коли ви називаєте їх
Не ставить простих питань, таких як «Що це?», «Хто це?», «Де Катя?» та не відповідає на них
Не складає слова у прості речення, такі як «Тату, на!» або «Хочу банан»
Ознаки порушення слуху у дітей до 3 років

В трирічному віці дитина вже добре вміє ходити (чи, радше, бігати) та висловлювати свої думки та почуття. У дитини може бути порушення слуху, якщо вона:

Не вміє говорити простими реченнями
Не розуміє антонімів, таких як «великий/маленький», «вгору/вниз», «стій/іди»
Не говорить зі знайомими людьми, або спілкується так, що її не розуміють
Не питає та не розуміє слова «Чому?»
Не виконує все складніших вказівок, таких як «Піди до своєї кімнати та візьми ковдру»
Не розуміє нових слів та не запам’ятовує їх

Якщо у вашої дитини є ознаки порушення слуху: що робити далі?
Якщо ви прочитали цей перелік і підозрюєте, що у вашої дитини можуть бути проблеми слуху, слід якомога швидше почати шлях, що приведе її до кращого слуху, оскільки вчасна компенсація порушення слуху може дуже сильно змінити життя дитини на краще. І першим кроком на цьому шляху буде перевірка слуху вашої дитини, яку проведуть у спеціалізованому медичному центрі слухової допомоги.

За матеріалами сайту oticon.global.

Не зволікайте з проведенням обстеження слуху Вашого малюка, адже турбота про слух є важливою складовою її успішного майбутнього. Навіть невелика некомпенсована втрата слуху може негативно вплинути на розвиток дитини, процес опановування мовленням, мовою та психологічний стан.

Від втрати слуху страждають люди, які чують гірше, ніж люди з нормальним слухом – поріг становить від 26 дБ і вище в обох вухах. Є декілька форм втрати слуху: легка, помірна, важка та глибока. Проблеми зі слухом можуть розвиватися в одному або обох вухах, бути вродженими або набутими. Глухота – це найважча форма втрати слуху, коли люди чують дуже мало або не чують взагалі.

ЧОМУ ВИНИКАЮТЬ ВАДИ СЛУХУ
Вади слуху можуть розвиватися внаслідок деяких генетичних факторів, ускладнень під час пологів, а також в результаті інфекційних хвороб, хронічних вушних інфекцій, прийому певних лікарських засобів, впливу надмірного шуму та в процесі старіння.

Вроджені причини втрати слуху
Вроджені причини – це втрата слуху внаслідок спадкових та неспадкових генетичних факторів, а також ускладнень під час вагітності чи пологів, включно з такими:

жінка хворіла на краснуху, сифіліс та деякі інші інфекційні захворювання під час вагітності;
низька маса тіла дитини при народженні;
асфіксія при народженні (недостатність кисню під час пологів);
застосування деяких лікарських засобів під час вагітності (наприклад, аміноглікозидів, цитотоксичних препаратів, діуретиків тощо);
важка форма неонатальної жовтяниці (жовтяниці новонароджених), яка може спричинити ураження слухового нерва немовляти.

Набуті причини втрати слуху
Набуті причини можужуть стати причиною погіршення слуху у будь-якому віці:

інфекційні захворювання (менінгіт, кір, свинка);
хронічна вушна інфекція (наприклад, хронічний середній отит є поширеною причиною втрати слуху серед дітей);
скупчення ексудату (рідини) в вусі (середній отит);
використання деяких лікарських засобів (наприклад, препаратів для лікування неонатальних інфекцій, малярії, мультирезистентного (стійкого до ліків) туберкульозу та онкологічних захворювань);
травми голови або вуха;
надмірний шум (наприклад, від обладнання на робочих місцях, вибухів);
негативний вплив гучних звуків (наприклад, при використанні аудіо пристроїв, регулярному відвідуванні концертів, нічних клубів, спортивних заходів тощо);
старіння;
вушна сірка або сторонні предмети, що блокують зовнішній слуховий прохід.

ЯК ЗБЕРЕГТИ СЛУХ: ПРОФІЛАКТИКА
Згідно з даними ВООЗ, половині всіх випадків втрати слуху можна запобігти. Так, 60% випадків втрати слуху серед дітей у віці до 15 років викликані причинами, які піддаються профілактиці. Це, наприклад, інфекційні захворювання, такі як свинка, кір, краснуха, менінгіт, хронічний отит середнього вуха. Майже третина усіх випадків погіршення слуху у дітей (31%) викликані саме цими захворюваннями. Дуже часто причиною втрати слуху у дітей є ускладнення при пологах: асфіксія при народженні, низька маса тіла дитини, ранні або передчасні пологи, неонатальна жовтяниця (17%). До проблем зі слухом можуть призвести і ліки: якщо вагітна жінка приймає ототоксичні лікарські засоби чи такі ліки дають дітям грудного віку.

Профілактика вад слуху та глухоти:
вакцинація дітей згідно з календарем профілактичних щеплень (зокрема – щеплення від кору, менінгіту, краснухи та свинки);
вакцинація дівчат підліткового віку та жінок репродуктивного віку проти краснухи;
запобігання розвитку цитомегаловірусної інфекції у вагітних жінок, що передбачає дотримання правил гігієни, ранню діагностику та лікування інфекційних захворювань;
вчасне виявлення середнього отиту у дітей, надання необхідної медичної допомоги або хірургічне втручання;
відмова від застосування лікарських засобів, які можуть мати негативний вплив на слух, а при необхідності, застосування цих засобів тільки за призначенням та під контролем лікаря;
рання діагностика вад слуху у новонароджених дітей, які належать до групи високого ризику (якщо у когось із членів сім'ї є вади слуху або дитина народилась з низькою масою тіла, асфіксією, жовтяницею або менінгітом), в разі потреби – призначення належного лікування;
зменшення негативного впливу гучних звуків та шуму.

Як працює наш мозок?
(За матеріалами: В.Д. Єремєєвої і Т.П. Хрізман)
Як відомо, наш мозок складається з двох півкуль: лівої і правої, до кожної з яких ідуть нервові шляхи від органів чуття і від усіх органів, що мають чутливість (наприклад, больову або тактильну (дотикальну).

При цьому права півкуля в основному “обслуговує” ліву сторону тіла: приймає велику частину інформації від лівого ока, вуха, лівої руки, ноги і т.д. і передає команди відповідно лівій руці, нозі, а ліва півкуля обслуговує праву сторону.

Головна відмінність лівої півкулі від правої в тому, що тільки в ній розташовані мовленнєвіні центри. Та переробка всієї інформації, яка надходить в ліву півкулю відбувається за допомогою словесно-знакових систем.

Ліва ніби дробить картину світу на частини, на деталі і аналізує їх, вибудовуючи причинно-наслідкові ланцюжки, класифікуючи всі об’єкти, вибудовуючи схеми, послідовно перебираючи все те, що потрапляє в сферу її сприйняття або витягується з пам’яті. На це потрібен час, ліва півкуля діє порівняно повільно.

Права ж півкуля, в якій немає центрів мовлення, охоплює картину світу цілісно, одночасно включаючи в розгляд всю конкретну реальність, не дроблячи на частини, а синтезуючи цілісний образ у всій сукупності його конкретних проявів. Вона спеціалізується на обробці інформації, яка виражається не в словах, а в символах і образах. Права півкуля діє швидко. Праву півкулю називають ще емоційною. Їй властиве наочно-образне, інтуїтивне, творче мислення.

Зазвичай якась одна із півкуль у людини є домінуючою, що відбивається на індивідуальних властивостях особистості. Наприклад, лівопівкулевих людей більше тягне в науку. Правопівкульні більше прагнуть займатися мистецтвом або сферами діяльності, що потребують індивідуальних образних рішень.
Дитина спочатку є яскраво вираженою правопівкульною істотою, але поступово починає підключатися і ліва півкуля мозку.
Якщо права півкуля встигає, до перемоги лівої, накопичити необхідний багаж, то все в порядку. Якщо ні, то лівопівкулева зверхність може “заблокувати” праву сторону мозку, залишивши назавжди психіку даної людини збідненою. Їй буде важче стати собою, а значить унікальною, неповторною. В набагато меншої кількості дітей все може відбуватись навпаки.

Тому так важливо розвивати обидві півкулі, та особливо – праву частину мозку.

Існують спеціальні вправи, спрямовані на розвиток правої півкулі.

Зразу, хочу попередити, робіть усе разом з дитиною – паралельно, або спершу ви, як приклад, а потім дитина. Ці ігри мають бути не одномоментні. Їх треба проводити часто, систематично. З часом ваша допомога зведеться до нуля.

Вправи на візуалізацію
Коли у вас знайдеться вільна хвилинка, посадіть дитину поруч із собою і запропонуйте трохи пофантазувати.
“Давай закриємо очі і уявімо білий аркуш паперу, на якому великими літерами написано твоє ім’я. Уяви, що букви стали синіми … А тепер – червоними, а тепер – зеленими. Нехай будуть зеленими, але аркуш паперу раптом став рожевим, а тепер – жовтим.
А тепер прислухайся: хтось кличе тебе по імені. Вгадай, чий це голос, але нікому не кажи, сиди тихенько. Уяви, що твоє ім’я хтось наспівує, а навколо грає музика. Давай послухаємо, ябуду слухаи своє ім’я, а ти своє, а потім розкажемо один одному, що ми почули.!
А зараз доторкнись до свого імені. Яке воно на дотик? М’яке? Шорстке? Тепле? Пухнасте? У всіх імена різні.Ось я почув що моє ім’я -….
Тепер ми будемо пробувати твоє ім’я на смак. Воно солодке? А може з кислинкою? Холодне, як морозиво, або тепле?А хочеш почути, яке моє ім’я?
Ми дізналися, що наше ім’я може мати колір, смак, запах і навіть бути якимось на дотик.
А тепер відкриємо оченята. Але гра ще не закінчена.”

Попросіть дитину розповісти про своє ім’я, про те, що вона бачила, чула і відчувала. Трохи допоможіть їй, нагадайте завдання і обов’язково заохочуйте: “Як цікаво!”, “Ну треба ж!”, “Ніколи б не подумав, що в тебе таке чудове ім’я!”.

Далі беремо олівці і просимо намалювати ім’я. Дитина може малювати все, що захоче, головне, щоб малюнок відображав образ імені. Нехай дитина прикрасить малюнок, використає якомога більше кольорів. Але не затягуйте це заняття. Нехай малюк пояснить, що значать ті чи інші деталі, що він намагався намалювати. Якщо йому складно це зробити – допоможіть: “Що це намальовано? А це? А чому ти намалював саме це?” «Скажи, що ти бачив, я допоможу тобі намалювати»

Суть гри в тому, що ми провели дитину по всім відчуттям: зір, смак, нюх, змусили долучитися в діяльність і уяву, і мовлення. Таким чином, всі зони мозку повинні були взяти участь в грі.

Тепер можете придумувати і інші ігри, побудовані за таким же принципом. Наприклад: “Ім’я-квітка” – малюємо квітку, яку ми могли б назвати своїм іменем; “Я дорослий” – пробуємо уявити, розказати і намалювати себе дорослим (як одягнений, як говорить, що робить, як ходить і так далі); “Уявний подарунок” – нехай малюк дарує уявні подарунки своїм друзям, а вам розповідає, як вони виглядають, пахнуть, які на дотик.

В цю гру ми часто гралися у садочку. — “Вухо-ніс”. Лівою рукою беремося за кінчик носа, а правою – за протилежне вухо, тобто ліве. Інструкція: “Одночасно відпустіть вухо і ніс, плесніть у долоні і поміняйте положення рук так, щоб вже права тримала кінчик носа, а ліва – протилежне, тобто праве вухо.
3.“Кільце”.По черзі і дуже швидко перебираємо пальці рук, з’єднуючи в кільце з великим пальцем вказівний, середній, безіменний, мізинець. Спочатку можна кожною рукою окремо, потім одночасно двома руками.
https://www.youtube.com/watch?v=K5xCYIrViK8

4.“Дзеркальне малювання”. Покладіть на стіл чистий аркуш паперу, візьміть по олівцю в обидві руки. Малюйте одночасно обома руками, спочатку безкінечні кола, звивисті лінії, геометричні фігури, доріжки з крапочок чи штрихів, дзеркально-симетричні малюнки, літери. При виконанні цієї вправи ви повинні відчути розслаблення очей і рук, бо при одночасній роботі обох півкуль поліпшується ефективність роботи всього мозку.
https://www.youtube.com/watch?v=WnpEMgVitog&fbclid=IwAR0GGnfpIHgR-iAuG37Fjrw1aOhl3z9Pf7RznqJGgImrsFzsy2fvARpHfu0&app=desktop

До речі, коли ви щось робите обома руками одночасно, наприклад, граєте на музичному інструменті (уявне, чи справжнє піаніно, барабан, марокаси), або навіть набираєте текст на клавіатурі, працюють обидві півкулі. Це своєрідне тренування.

Ще корисно здійснювати звичні, автоматизовані вами дії, не провідною рукою, а протилежною. Наприклад, якщо ви зазвичай чистите зуби, тримаючи щітку в лівій руці, то періодично перекладайте її в праву. Якщо пишете правою рукою, перекладіть ручку в ліву. Це не тільки корисно, але й весело. А результати таких тренувань не змусять себе довго чекати.

5. І, наостанок, ще одна весела вправа для дітей: Візьміть по аркушу паперу, різного кольору, розкладіть їх в зручному місці (на столі, дивані, підлозі). На кожен листок покладіть кольоровий олівець, таким чином, щоб кольори не співпадали (на синій – жовтий, на оранжевий синій, на зелений – червоний, чи як у вас вийде, сильна контрастність не обов’язкова). Дивлячись на папір, требаякнайшвидше вимовити в голос колір олівця. В слідуючий раз просіть дивитися на олівець, а називати колір паперу.
Переконайтесь, що діти добре зрозуміли завдання. Успіхів вам і вашим діткам!

Коли потрібно звертатись до логопеда?
Дошкільний період — це період від 3 до 6 років Чи не найважливішою в цей час для дитини стає потреба у спілкуванні та враженнях Адже саме вони допомагають дитині поступово набувати соціального досвіду і розвивати пізнавальні здібності.
Та саме зараз, в період 4–6 років батьки починають порівнювати мовлення своїх дітей з мовленням їх однолітків. Звертають увагу на вміння своїх дітей щось розповісти чи запитати. Особливо їх тривожить стан звуковимови у дітей. Хочу сказати, що це вже запізно, цей процес потребує уваги ще з першого року життя.
Як запобігти порушенням звуковимови в дитини? Пам’ятайте: мовлення батьків є взірцем для наслідування дитиною Саме тому мовлення батьків у спілкуванні з дитиною має бути: • правильним — без мовленнєвих порушень та «сюсюкання»; • розбірливим — з чітким вимовлянням слів, з виділенням наголошеного складу; • простим — що включає прості фрази з 2–4 слів; • повторюваним — з багаторазовим використанням одних і тих самих слів протягом певного періоду; • різнобарвним — з використанням різної інтонації, пауз, сили голосу, зміни темпу; • живим — супроводжуватися виразною мімікою та (за потреби) жестами.
Навіть, якщо формування звуковимови відбувається без складних порушень, звичайно, не буде зайвим працювати над розвитком мовлення дітей, розвитком рухливості артикуляційного апарату, вдосконаленням фонематичних процесів.
А чи може дитина сама «виговоритись»? Таке справді буває, але не так часто, як того прагнуть батьки. Навіть, якщо дитина не вимовляє одного звука, але їй вже виповнилося 4 роки, обов’язково потрібна логопедична консультація.
Дитина розмовляє не так добре, як її однолітки. Що робити? Кожна дитина — індивідуальність. Її розвиток відбувається за власними законами, тому не порівнюйте свого малюка з однолітками, які, можливо, випереджають його у своєму розвитку. Якщо ви помітили, що однолітки не розуміють, а сміються над мовленням вашого малюка, спробуйте об’єктивно оцінити ситуацію. Надзвичайно важливо своєчасно допомогти дитині у виправленні мовленнєвого порушення і звернутися до вчителя-логопеда.
Не забувайте, що зазвичай, діти з розладами мовлення дуже вразливі і можуть поступово усамітнитися, а це ще більше затримуватиме мовленнєвий розвиток і негативно впливатиме на характер — дитина може стати дратівливою, замкненою, плаксивою.
Коли потрібно звертатись за допомогою логопеда?
При перших тривожних дзвіночках у мовленні дитини. Особливо, якщо його народження відбувалось з ускладненнями, кесарів розтин, якщо в ранньому дитинстві малюк не гулів, не лепетав, пізно почав сидіти, стояти, говорити, погано ссав, часто зригував, не любить жувати тверду їжу, має проблеми з носовим диханням, часто хворіє простудними захворюваннями чи має алергію.
Якщо під час обстеження дитини, якій вже виповнилося 4 роки, вчитель-логопед виявив: • заміни одних звуків іншими, простішими за артикуляцією (наприклад, туба замість шуба); • змішування звуків, тобто нестабільні заміни одних звуків іншими, коли дитина то вимовляє звук у слові цілком правильно, то замінює його на інший звук (наприклад, жука називає то зюк, то шук, то жук); • спотворену вимову звуків (наприклад, якщо дитина гаркавить); • труднощі розрізнення звуків, схожих за звучанням чи артикуляцією (переважно тих, що їх дитина вимовляє неправильно) (наприклад, дзвінких — глухих приголосних, як от дуб — туп або твердих — м’яких приголосних, як от мило — міло); • перестановки, додавання, пропуски звуків (наприклад, карб — краб, таник — танк, білка — біка); •порушення ритміко-складової структури слів (пропуски, додавання складів чи їх уподібнення, наприклад: вавона — ворона, фотопалат — фотоапарат, кукаліківає — кукурікає), можна говорити про Фонетико-Фонематичний Недорозвиток Мовлення і необхідність занять дитини з логопедом.
Як довго слід займатися з дитиною, щоб досягти правильної звуковимови? На це запитання немає однозначної відповіді. Залежно від прояву ФФНМ (відсутності, заміни або спотворення одного чи групи звуків) корекційна робота може тривати від одного тижня до кількох місяців, і навіть років Найчастіше на постановку звуків потрібен 1 місяць, а от на автоматизацію (закріплення правильної вимови звука в мовленні) та диференціацію (розрізнення звуків) близько 6 місяців, а то і більше.
Дитині виправляє звуковимову вчитель-логопед дитячого садочка, може додатково займатись ще інший спеціаліст, але цих занять може виявитись недостатньо.
Як діяти у цій ситуації? Якщо в дитини проста дислалія, тобто порушення звуковимови однієї групи звуків (наприклад, свистячих [с], [з], [ц]), то логопедичних занять в умовах садка та вдома буде достатньо, щоб швидко подолати цей дефект.
Проте, якщо дислалія поліморфна, тобто в мовленні дитини спостерігається порушення кількох груп звуків (наприклад, свистячих та шиплячих, сонорів), чи є ще інші види порушень, (загальний недорозвиток мовлення) , то робота з логопедом може розтягнутись на досить тривалий період.
Корекційно-розвивальна логопедична робота в дитячому садку забезпечує високий коригувальний ефект мовленнєвих розладів і є необхідною для дітей з мовленнєвими порушеннями.
Чи варто віддавати дитину до спеціальної логопедичної групи?
Пам’ятайте, що саме в дошкільний період мовлення дитини розвивається найінтенсивніше, а головне — воно гнучке для подолання мовленнєвих розладів Тому, що раніше ви звернетеся по допомогу до спеціаліста, то швидше дитина оволодіє правильним мовленням.
Важливе значення у дошкільному віці має комплексна робота з дитиною, тому логопедичні та логоритмічні заняття в логопедичній групі з логопедом, навчально-розвивальні заняття вихователя, корегуючі заняття з психологом забезпечать успішну корекцію мовлення вашої дитини, допоможуть їй досягти найкращих результатів.
Не соромтеся звертатися по допомогу до вчителя-логопеда, адже тільки завдяки співпраці вчителя-логопеда і батьків, використанню цікавих та доступних видів роботи, у дітей нормалізується процес оволодіння мовленням
Чи можна без логопедичної допомоги виправити в дитини порушення звуковимови? Якщо дитині тільки 3 роки і вона погано говорить, ви можете виконувати з нею вправи артикуляційної, дихальної та пальчикової гімнастики, і мовлення значно покращиться Проте, якщо дитині вже 4 роки і вона неправильно вимовляє кілька звуків, слід звернутися до вчителя-логопеда. Очікування, що «ось-ось заговорить сам», зазвичай, не виправдовуються.
Хвилювання батьків, що дитина буде плакати у новій групі, довго буде звикати до нових вихователів, чи стане говорити ще гірше, тому що навчиться від інших, неправильному мовленню – не мають під собою основи. Таких груп у різних садочках, містах, областях створено багато з певними правилами і за науково обгрунтованими принципами, щоб створити дитині якісне мовленнєве середовище, унеможливити негативні реакції, забезпечити комфортне перебування в групі.
Пам’ятайте, що мовленнєві порушення легше попередити, аніж подолати Отже, консультації вчителя-логопеда, відвідування спеціальної логопедичної групи для дітей з порушеннями мовлення, систематичні заняття з дитиною в домашніх умовах, допоможуть скоригувати наявні порушення звуковимови та відкриють дитині шлях до успішного навчання у школі.
Мама – найкращий логопед
Чи може мама, людина будь-якої професії, бути найкращим педагогом? Так, може! В чому ж її переваги?
Мама знає свою дитину краще, ніж будь-який спеціаліст. Бачить її в різні моменти за різних обставин, перша помічає незначні зміни чи сигнали успіху та невдач.
Мама найкращий педагог – сама найближча людина для дитини, з мамою у дитини найкращий контакт. А значить і самі продуктивні і результативні заняття, дитина для мами буде старатись набагато краще, ніж для чужої тьоті.
Навіть, якщо у відносинах мами і дитини є непорозуміння, то вони короткочасні і швидко нівелюються під час спільної діяльності. А, якщо дитина має вади мовлення і, чужі люди не зразу її розуміють, то дитина в лиці мами завжди бачить і знаходить розуміння, а це значить, що вона їй більше довіряє, більше розкривається та іде на контакт.
Тому, що батьки добре знають свою дитину, вони знають як, та в який час краще всього почати заняття. В них є свобода вибору найкращого часу для цього.
У фахівця час жорстко регламентований, вчитель-логопед не може чекати моменту, коли у дитини хороший настрій і вона буде повністю налаштована на працю з ним. Тому частина занять у логопеда може проходити не так продуктивно.
Батьки добре знають сильні і слабкі сторони своєї дитини. Знають, що завдання саме такого плану дитина виконує краще, а ось такі — не хоче і її потрібно стимулювати. Особливо завдання, які потребують певних фізичних чи моральних зусиль. Так, фахівець з часом, вивчає дитину, її особливості характеру, поведінки і вміє регулювати процеси навчання. Та це приходить з часом, не легким шляхом спроб та помилок і затрат енергії. Скоротити цей шлях, знову ж таки, допомагають батьки. Вони можуть поділитися своїми знаннями зі спеціалістами і повноцінно включитись в роботу.
В більшості випадків дитина займається від 5 до 1 години в тиждень. За цей час педагог може тільки зробити спробу показати дитині нові вправи, призвичаїти її до нових вимог, до необхідності взаємодії на занятті, спробувати закріпити нову вправу чи навик. І тут також основна робота лежить на плечах батьків – заспокоїти дитину, спонукати до праці, вселити думку про необхідність занять з учителем-логопедом.
Якщо є розуміння цих моментів з боку батьків, то з самого початку, можна здобути результат швидше, від взаємодії батьків з дитиною і вчителем – логопедом.
Сьогодні, коли діти тривалий час перебувають на карантині вдома, разом з батьками, саме час проявити свої педагогічні здібності.
Та й карантин під час коронавірусу – це не просто сидіння вдома.
Дуже важливо розуміти, як саме організовувати простір і час дітей вдома.
Щоб організовувати простір і дні дітей, необхідно слідувати правилу: дітям треба дати можливість, по-перше, відпочити, по-друге, забути про свою тривогу, а по-третє, їм треба дати можливість нудьгувати».
Так, так – нудьгувати, для того щоб будь-яка діяльність була для дітей в радість. Якщо ми, без перерви, починаємо розважати дитину, то позбавляємо її власної енергії і насолоди від власних дій.
Коли ваша дитина говорить: «Мамо, мені нудно», не дозволяйте їй в цей момент вмикати планшет, комп’ютер, чи брати в руки телефон. Скажіть їй: «Понудьгуй декілька хвилин, зараз я разом з тобою пограю в дуже цікаву гру». Підготуйтесь і запропонуйте їй позайматись за рекомендацією вчителя-логопеда. Будьте поруч, виконуйте завдання на рівні дитини, змагайтесь, не бійтесь досягати успіху, спонукайте дітей вас перемагати.
Та регламентуйте час занять, не перетворюйте цей процес в безперервну гру. Насправді, якщо ми весь час будемо аніматорами для своїх дітей, ми позбавляємо їхньої власної мотивації до роботи. Робіть веселі перерви, давайте дітям ініціативу, а найкраще буде коли ви очолите активність дітей. Дайте їм можливість битись подушками і самим долучіться до цієї гри, дозвольте пострибати на ліжку, сховатися під столом чи за дверима, але вони повині знати, що за моментами розваг іде заняття.
Можливо, не зовсім вціліють ваші меблі, та це збереже вам певну кількість нервових клітин, а дітям додасть впевненності, що їх люблять, розуміють, цінують їх бажання.
На сьогодні є дуже багато можливостей і ресурсів, які допоможуть вам продуктивно займатися з дітьми і не збожеволіти з постійним «Ну мам», «Ну тат», дітям з цікавістю провести час, а вільний період від занять та роботи прожити з цікавістю разом.
Слідкуйте за завданнями , які рекомендує вам вчитель- лоопед, з’ясовуйте не зрозумілі вам моменти, будьте на зв’язку і все буде добре.