Новини

Будь-який фізичний рух у психодіагностиці висловлює якийсь образ фантазії, що насичена емоційним змістом, тим самим об’єднується діяльність психічних функцій (мислення, емоції, рухи), а за допомогою коментарів ведучого підключається ще внутрішня увага дітей до цих процесів. Таким чином, психогімнастичні вправи використовують механізм психофізіологічного функційного єднання.
Наприклад, дитина не просто виконує різні ритмічні помахи рук, а уявляє себе веселим зайчиком, який грається на галявині. Ця ігрова вправа викликає в дитини задоволення, включає в роботу її фантазію, покращує ритмічність рухів. Тим часом ведучий коментарями описує характер фізичних дій — силу, темп, різкість і спрямовує увагу дітей на усвідомлення і порівняння м’язових та емоційних відчуттів, які в них виникають.
Методичні завдання. Ігровий психогімнастичний зміст вправ не випадковий, він повинен відображати процес оволодіння навичками контролю рухової та емоційної сфери. Сюжет слід придумати такий, щоб він вирішував такі завдання:
• дати дитині можливість виявити різноманітні м’язові відчуття шляхом наслідувального повторення рухів та дій ведучого;
• навчити дитину спрямовувати і затримувати увагу на своїх відчуттях, учити розрізняти і порівнювати їх;
• навчити дитину визначати характер фізичних рухів, які супроводжуються різними м’язовими відчуттями;
навчити дитину змінювати характер своїх рухів, спираючись на контроль м’язових відчуттів і роботу уяви та почуттів.
У послідовності психогімнастичних вправ особливо важливо дотримуватись чергування і порівняння протилежних за характером рухів:
• напруження і розслаблення;
• різких та плавних рухів;
• частих та рідкісних;
• дрібних та загальних;
• ледь помітних коливань і повних застигань;
• помахів тіла й стрибків;
• вільне просування у просторі й наштовхування на предмети.
Таке чергування рухів рефлекторно впливає на гармонізацію психічної діяльності мозку: впорядковується психічна й рухова активність дитини, покращується її настрій.
На заняттях із психогімнастики всі діти успішні: правильно все, що вони роблять, розігрують той чи інший образ, при цьому кожен робить по-своєму, як уміє. Але в усіх виникають м’язові та емоційні відчуття, кожен може навчитися їх довільно регулювати.
Завданням психогімнастики є збереження психічного здоров’я, запобігання емоційним розладам у дитини через зняття психічного напруження, розвиток кращого розуміння себе та інших, створення можливостей для самовираження особистості.
Більшість психогімнастичних завдань побудовані на імітації певних почуттів та емоційних станів людини. Решта передбачає відтворення дітьми дій та вчинків уявних героїв. Оволодіння виразними рухами, що закріпилися
в процесі еволюції за будь-якими відчуттями і станами людини, дає змогу малюкам не тільки більш адекватно спілкуватися, тонше розуміти почуття інших, але й створює умови для формування їхньої власної емоційної сфери: виховання емоцій та найвищих почуттів. Навіть трирічні малюки розуміють значення жестів і вміють жестикулювати. Більшість трирічних дошкільнят легко імітують голос злого вовка або зайчика-боягузника.
Психологічні вправи корисні не тільки емоційно загальмованим дошкільнятам, а й малюкам із добре розвиненою експресією, а також надто чутливим. Це зумовлено тим, що вплив психогімнастики на емоційно с особистісну сферу дитини забезпечується цілою низкою як формуючих, так і корекційних механізмів.
Вираження уваги та зосередженності
Ці ігрові вправи не тільки сприяють розвитку виразних рухів, а й допомагають дитині через засвоєння моторного компонента психічних станів наблизитися до оволодіння довільною увагою. Такі вправи рекомендують дітям із психомоторною гіперактивністю, зі зниженим настроєм, затримкою психічного розвитку та іншими видами, що призводять до незрілості уваги.
Вправи на розслаблення м 'язів
Вправи допомагають в ігровій формі оволодіти прийомами зняття психом’язового напруження. Таке розслаблення необхідне дітям із занадто збудливою або надто чутливою нервовою системою, малюкам, яким властиві страхи, нав’язливі стани та рухи, істеричні реакції, заїкання тощо.
Вираження емоційних станів
Ігрові вправи, у яких діти зображують сміх, радість, задоволення, допомагають створити атмосферу в групі, підняти настрій, емоційно наблизити малюків одне до одного. Ці ігри корисні дітям із психомоторними та емоційними труднощами. Вони виключають емоційне збудження, відволікають від хворобливих фантазій та переживань. Бадьорий настрій, створений ними, має тривалу стійкість.
Вправи на вираження спокою і задоволення допомагають заспокоїти дітей, створити в групі теплу психологічну атмосферу, викликати почуття прихильності одне до одного. їх рекомендують проводити з агресивними, збудливими дітьми, у яких часто виникають конфлікти з однолітками.

Батьки можуть ставитися до дитини як позитивно, так і негативно, це ставлення певною мірою впливає на процес розвитку дитини. Помилки виховання значною мірою пов'язані з негативним ставленням батьків. Тому вам необхідно навчитися уникати його. Далі надана інформація, яка сприятиме розумінню помилок та їх уникненню.
Порушення розвитку
Кожна людина у своєму житті робить певні помилки, ідеальних людей не буває. Припускаються них також і в процесі виховання. Якщо вони разові, то їхні наслідки легко усунути, але якщо вони повторюються знову й знову, то можуть спричинити серйозні й глибокі негативні наслідки. Відомим фахівцем, яка займається класифікацією помилок у вихованні, є психолог Антоніна Гурецька, яка написала книгу «Помилки у вихованні».
Згідно з Гурецькою, ці помилки криються безпосередньо в поведінці людини, яка виховує дитину. Така поведінка спотворює взаємодію й чинить негативний вплив на життя дитини та її розвиток. На перший погляд здається, що ці помилки поверхові й не можуть спричинити перешкод у стосунках, але вони дійсно є причиною виникнення порушень у розвитку вихованця.
Надзвичайно важливим фактором при виникненні виховної помилки (і це важливо зрозуміти!) є незнання про неї, тобто відсутність наміру заподіяти дитині шкоду. Якщо батько/мати (чи інша людина, яка виконує виховну функцію) шкодить підопічному навмисно, маючи повну обізнаність про негативний вплив свого вчинку на розвиток дитини, а отже, і на всю особистість маленького вихованця, його/її поведінка не класифікується як помилка, а є злочином, який карається законом!
Можна виділити кілька наступних факторів, які відповідають за здійснення батьками виховних помилок:
• особистість - зазвичай темперамент або характер людини диктує їй ту чи іншу поведінку, наприклад, люди, які впевнені в собі і мають високу самооцінку, можуть бути схильні до скоєння помилок при експонуванні себе (правильній подачі себе), що зовсім не означає, що подібної помилки припускаються всі особи подібної категорії;
• орієнтації виховання, обраний курс і поняття про виховний процес;
• досвід минулого - багато дорослих повторюють помилки своїх батьків;
• ситуативні чинники - наприклад, стрес або надлишок обов'язків.
Види помилок у вихованні
А. Гурецька у своїй книзі описує дев'ять помилок виховання. Першою з них є надмірна суворість, тобто рішуче зобов’язання виконання дитиною завдань і доручень, скурпульозність оцінювання, постановка непомірних і надзвичайно точно позначених вимог, відсутність свободи, контроль над поведінкою дитини й вимога беззаперечного послуху. Дитина ототожнюється із завданням, його виконання та результати є пріоритетними.
Друга помилка - це агресія, тобто словесні, фізичні або символічні нападки, які загрожують дитині чи принижують її. Син або дочка розглядаються як непотрібний, клопіткий та обтяжливий елемент, а також як людина, яка певним чином загрожує стабільності в житті.
Наступна виховна помилка - це гальмування активності, що проявляється в перериванні, забороні та зміні (без поважних причин) активності дитини за допомогою фізичної або символічної поведінки батьків. Діяльність дитини вважається марною й неважливою, звідси і явище маргіналізації (соціологічне поняття, що означає проміжне положення людини між будь-якими соціальними групами, її погану соціальну адаптацію і втрату соціального статусу). При цьому потреби або цілі дорослого ставляться на перше місце.
Четверта помилка - це байдужість. Корисна дистанція між батьками і дитиною (включаючи її справи й діяльність), що дозволяє їй вільно самовиражатися, легко підміняється проявом відсутності зацікавленості в її особистості. Батько/мати розцінює потреби й активність дитини як незначні, несуттєві особисто для нього/неї, вважає, що вони не потребують його/її уваги або емоційної участі. Такий батько/мати може сприймати їх також як дуже обтяжливі, тому дистанціювання є його/її формою захисту.
Наступною помилкою є експонування себе, під яким мається на увазі маніпулювання увагою дитини так, щоб вона бачила переваги батьків, їхні потреби й успіхи; це бажання бути в центрі уваги та імпонувати (відносини вибудовуються заради власного відчуття позитиву й комфортності), всіляке виправдання й «відбілювання» своїх вчинків, а також образа на дитину. Дорослий вважає себе найважливішою людиною у стосунках, впевнений у тому, що дитина слабка, і її значущість зросте тільки завдяки ретельно продуманому вихованню.
Ще одна помилка - це потурання (безпорадність), яка характеризується безумовним виконанням всіх забаганок дитини і відсутністю вимог до неї. Батьки показують свою безпорадність і вважають виховання чимось таким, що перевершує їхні сили й можливості, і, відповідно, не можуть впоратися з ним. Таким чином, єдиним виходом для них є уникання і віддалення від дитини.
Сьома помилка виховання - це заміна дитини у всіх її діях і обов'язках. Батьки не допускають її самостійності, не дозволяють їй самій реалізувати поставлені перед нею завдання. Дорослий розглядає дитину як слабку, пасивну, перевтомлену, яка вимагає допомоги, захисту й опіки, при цьому діяльність батьків по відношенню до дитини стає найбільш важливою справою, заради якої варто жертвувати іншими справами.
Передостанньою помилкою є ідеалізація дитини, сприйняття її як найбільшого блага, ототожнення себе з нею, надмірна й безперервна зацікавленість нею і всіма її справами. Це постійний контроль над її безпекою, навіть якщо для цього немає ніяких підстав, невизнання в ній якостей і поведінки, які знаходяться в суперечності з уявним (прекрасним) образом її особистості, створеним батьками, відсутність критичного сприйняття. Батьки зменшують кількість зауважень як по відношенню до дій дитини, так і до її справ і занять, і всі свої дії підпорядковують створеному ідеалу.
Остання помилка виховання - це непослідовність, тобто мінливість своїх батьківських оцінок, реакцій, коментарів, відчуттів або почуттів у ставленні до дитини та її вчинків.
Існують помилки, наприклад, вербальна агресія або суворість, які більшість людей визнали б неприйнятними, проте є безліч неоднозначних ситуацій, в яких важко судити про те, чи було це помилкою, чи ні, чи, можливо, це було ситуативно виправдано та доцільно. Існує навіть поняття релятивності (відносності) помилки виховання: те, що одними людьми розцінюється виховною помилкою, інші вважають правильним рішенням.
Наслідки
А.Гурецька зазначає, що існують два основних види наслідків помилок виховання. Перший - це миттєві наслідки, які виникають через неправильну або зірвану взаємодію. Дитина негативно оцінює обставини та події, відчуває почуття несправедливості або образи, а потім перекладає отриманий негативний зневажливий досвід на інші ситуації виховного характеру, і навіть більше того, на життєві ситуації в цілому. Другий вид наслідків - це віддалений у часі вплив, який викликає негативні зміни в самій особистості дитини, а також може призвести до її розладів або психічних відхилень у майбутньому.
На жаль, помилки неминучі. Дуже важко виховувати дітей без помилок і сумнівів. Однак, якщо людина знає, в чому його батьківські проблеми, що саме призводить до того, що її найкращі наміри не завжди приносять позитивні результати, це вже половина успіху. Знання про помилки та їхні несприятливі наслідки допоможе вам уникнути їх і виховати здорову, життєрадісну дитину.

Кожного року в дитячі навчальні заклади вступають діти, що мають різноманітні клінічні форми порушення зору, які обумовлюють різноманітність вторинних відхилень в психічному, фізичному розвитку дітей, у формуванні орієнтації в просторі, координації рухів і т.д. При цьому, бідність зорової інформації нерідко негативно впливає і на інтелектуальний розвиток дитини.
Комплексне лікування порушень зору передбачає різні способи офтальмологічного й корекційного впливу в сполученні із загально зміцнювальними заходами й лікуванням супутніх захворювань.
Найбільш сприятливим оптичним корекційним засобом є окуляри. Окуляри поліпшують зір, створюють нормальні умови для розвитку й роботи очей. Вони ліквідують невідповідності в акомодації й конвергенції, що супроводжують далекозорість і короткозорість, сприяють розвитку бінокулярного зору.
Дуже важливо, щоб окуляри були правильно вдягнені, оправа добре підібрана до особи, відстань між центрами лінз дорівнювало відстані між зіницями дитини. Недбало вдягнені окуляри не роблять потрібної дії, як, втім, і нерегулярне користування ними. Скло окулярів варто періодично змінювати, тому що з віком заломлююча сила ока також змінюється. До зручних, точно підібраних окулярів діти звикають швидко й не відмовляються їх носити. Строк користування окулярами визначається лікарем-окулістом. Гострота зору дитини може змінюватись в залежності від віку.
Виховання і навчання дітей з порушеннями зору має здійснюватись обов’язково з урахуванням їх можливостей. При знижених зорових функціях відмічається підвищена втомлюваність дітей, знижується їх працездатність.
Необхідно слідкувати за відповідністю меблів до росту дітей, за дотриманням правильної посадки при виконанні зорових робіт (читання, малювання и т.д.), за правильним використанням засобів індивідуальної оптичної корекції та інших оптичних засобів.
Перегляд телевізійних передач і робота з комп’ютером передбачають дотримання певних рекомендацій і вимог.
Не можна дивитись телевізор у повній темряві,тому що при слабкому освітленні погано розрізнюють кольори, а різкий контраст між яскравим екраном і неосвітленим приміщенням несприятливий для зору. Тому в приміщенні, де стоїть телевізор, має бути ввімкнене неяскраве світло (позаду або збоку від глядача). Мінімальна відстань від екрана до очей глядача має складати не менше 5-7 діагональних розмірів екрана.
Дошкільникам і молодшим школярам можна дозволити безперервно дивитися цікаві для них передачі тривалістю до 10-15 хвилин. Крім того, для дітей молодшого віку рекомендується обмежити телевізійні сеанси до одного-двох разів на тиждень.
Не забувайте про правильну організацію режиму занять та відпочинку.
Важливо так продумати режим дня дитини, щоб попередити зорове стомлення.
Під час занять слідкуйте, щоб світло падало з лівої сторони. Шкідливо, якщо світло направлене в обличчя та засліплює очі.
Недостатнє освітлення також шкодить: дуже напружується зір, швидко втомлюються очі, різко знижується працездатність. 3аняття при недостатньому освітленні викликає різке зниження гостроти зору головний біль. Вдома краще всього виконувати завдання при світлі настільної лампи, покритою зеленим абажуром або матовим.
Для охорони зору необхідно робити перерви в зоровій роботі (читанні, письмі, розгляданні ілюстрацій) через кожні 10-15 хвилин. Під час перерви треба робити соляризацію, пальмінг, дивитися вдаль, рухатися на свіжому повітрі. Під час заняття слідкувати, щоб підручник, зошит були на відстані 30-35 см. від очей.
Оскільки рух очей – це перша умова для доброго зору, потрібно спонукати дитину розглядати, розрізняти на вигляд, концентрувати зір на великому-маленькому, близькому-далекому.
Іграшки та дидактичні ігри повинні бути виготовлені з нетоксичного матеріалу. Дуже бажано, щоби м’які іграшки-звірята мали природні форми і кольори, тоді у дитини формується правильне уявлення про довкілля. Дерев’яні іграшки, виготовлені за популярними методиками Монтессорі та Нікітіних, є корисними і приносять справжнє задоволення для дітей. Вони розроблені з урахуванням вікового розвитку дітей, забезпечують всебічний розвиток і покращення зору.
Дуже корисними є прогулянки, коли дитина збирає різні природні матеріали (камінці, каштани, листя), розглядає птахів, звірят. А саме спостереження за природою у різні пори – це хороше тренування, активізація дитини до споглядання.
У домашніх умовах дитина активізує (і відповідно розвиває) зір у грі з дрібними предметами: ґудзиками, намистинками, прищіпками, насінням, крупами, які можна сортувати в окремі посудини.
Вправи, легкі для виконання в домашніх умовах, корисні для здорових дітей і необхідні для дітей з відхиленнями
Рух очей забезпечує нормальний розвиток і роботу очей. Рухи очей поділяються на довільні (під час переведення погляду з однієї точки на іншу) і мимовільні (здійснюються автоматично, мають дуже маленьку амплітуду, не помітну під час зовнішнього огляду ока). Ось кілька вправ для нормалізації рухів очей за Вільямом Бейтсом, американським лікарем-тифлопедагогом.
Вправа 1. Запропонуйте дитині подивитися вправо, потім вліво, кожного разу повертаючи голову в тому ж напрямку, що й очі (але в жодному разі не навпаки)
Вправа 2. Нехай дитина спробує розгойдувати тіло, голову та очі подібно до маятника. Очі при цьому мають бути закритими, а очні яблука рухатися разом з головою.
Вправа 3. Навчіть дитину наслідувати ходу слона: повільно робити кроки всім тілом, повертаючи при цьому й голову відповідно вліво і вправо, поперемінно за кожним кроком.
Вправи для розслаблення всього тіла, включно з очима, а саме – великі повороти.
Вправа 1. Поставте дитину обличчям до вікна, ноги на ширину плечей. Руки мають вільно звисати. Нехай вона правно поверне тулуб до лівої стіни, щоб лінія плечей була паралельною до стіни. Для пошершення виконання вправи можна дозволити дитині відривати п’яту від підлоги. Голова, плечі та очі мають під час повороту рухатися разом. Очі розслаблені, не розглядають жодних предметів, щоб очні м’язи не працювали. Дихання – у зручному ритмі. На початку вправи можна чергувати повороти: 4 з відкритими очима, потім 4 – з закритими. До кожного повороту переходити поступово лише з відкритими очима.

1. Спокійне, тихе місце
Ігри і практики для релаксації дітей і дорослих на Learning.ua

Наявність своєї власної «схованки» у складний та стресовий період може бути дуже заспокійливою. Знайдіть або створіть таке місце для дитини (і для себе) в будинку або квартирі, аби вона могла за потреби там побути хоча б кілька хвилин.

Фахівці рекомендують: «Це не обов’язково має бути щось вишукане — достатньо зсунути кілька стільців та накрити їх ковдрою. Це дозволить на деякий час сховатися від дратівливих образів і звуків. Нехай дитина вам допомагає. Додайте кілька зручних подушок та м’яких іграшок, улюблену книгу — усе, що перетворить це місце на справжній „центр релаксації“». Можна також ввімкнути спокійну розслаблюючу музику, звуки природи тощо.
2. Купання та водні ігри
Ігри і практики для релаксації дітей і дорослих на Learning.ua

Більшість дітей обожнюють воду та плюскотіння в ній. Щоденні купання можуть також стати справжньою технікою розслаблення, особливо разом з улюбленими іграшками та поряд з турботливими дорослими.

Спеціалісти радять: «Бризкання, лежання у воді на спині, обливання різних іграшок, відчуття води на дотик, звук наповнення ванни і навіть запах піни для ванни чи кількох крапель ефірної олії (якщо в дитини немає алергії) можуть заспокоїти дитину! Іноді навіть ігри з плаваючими іграшками у великій ємності з теплою водою можуть мати заспокійливий ефект».
Зараз, коли на вулиці така спека, можна наливати у ванночку водичку чи придбати невеличкий басейн, аби дитина могла в ньому гратися з водою. А час історій і казок ввечері після прийняття ванни може стати чудовою повсякденною звичкою, що буде готувати малечу до сну!

3. Морські зірки та торнадо
Всі діти іноді стають невгамовними, схожими на торнадо, що руйнує все на своєму шляху. Для того, аби навчити дитину відслідковувати свій емоційний стан спеціалісти рекомендують пограти у гру «Морська зірка та торнадо». Ось як це зробити:

«Намалюйте зображення термометра. Внизу домалюйте морську зірку (чи будь-яку іншу спокійну істоту, про яку знає дитина), а у верхній частині — торнадо. Запитайте в дитини, на кого вона зараз схожа — на мирну морську зірку чи на шалене торнадо. Якщо дитина занадто збуджена, подумайте разом, як їй наблизитися до „стану“ морської зірки. Наприклад, від зайвої енергії можна позбутися, кидаючи м’яча одне одному».
Розробники також радять гратися в цю гру декілька разів протягом дня, допомагаючи дитині описати рівень своєї енергії. Гра чудово підійде старшим дошкільнятам і молодшим школярам.

4. «Танцюй і замри»
У цю веселу гру можуть грати діти від 3 років. Вона допомагає розвивати самоконтроль у креативний спосіб.
Аби пограти в неї з дітьми, запустіть на телефоні, планшеті чи комп’ютері якусь жваву мелодію або пісню. Один з варіантів пісні, під яку можна виконувати цю вправу, ми пропонуємо в англомовному відеоролику «Freeze dance» нижче.

Запропонуйте дитині вигадати під цю музику рухи чи танець (можете показати їй приклад). Через кілька хвилин зупиніть музику і скажіть: «Замри!» Дитина завмирає у смішній позі. Знову запустіть музику.

Гру можна продовжувати доти, доки дитина отримує від неї задоволення.
5. Дихання животом разом з іграшками
Запропонуйте дитині взяти улюблену м’яку іграшку і лягти на спину, поклавши її на живіт. Нехай вона вдихне так глибоко, щоб іграшка піднялася, а потім видихне, щоб іграшка опустилася.

Ця гра — один з найкращих способів зняти стрес у дитини. До того ж, вона допоможе дітям навчитися «дихати животом» для правильного, глибокого дихання.
6. Мильні бульбашки
Ігри і практики для релаксації дітей і дорослих на Learning.ua

Приготування розчину для мильних бульбашок вдома: змішайте 6 частин води з 1 частиною рідкого засобу для миття посуду.
Пускання мильних бульбашок за допомогою власної руки в якості палички для бульбашок також відмінно підходить для тактильного сприйняття і може заспокоювати. Для цього, дітям необхідно занурити руку в розчин для мильних бульбашок і/або дути крізь кулак, або з’єднати великий і вказівний пальці у формі літери «О». Проводьте цю веселу гру на свіжому повітрі і експериментуйте!

Щоб видути бульбашки, дитина має дути повільно та обережно. Ця вправа також навчить дітей глибоко дихати.
7. Квітка та свічка
Вміння повільно дихати стає особливо корисною навичкою в моменти стресу, тривоги чи гніву.

Спеціалісти радять: «Щоб навчити дитину глибоко дихати, розкажіть (і покажіть), що вдихати потрібно так, наче нюхаєш квітку, а видихати — наче задуваєш свічки на святковому торті».
8. Релаксація з йогою
Ігри і практики для релаксації дітей і дорослих на Learning.ua

Якщо ви знаєте прості пози йоги — залучайте до вправ дитину, адже це — один із найкращих способів потренуватися та розслабитися думками. Спробуйте найпростіші, прийнятні для дитини пози, щоб вгамувати емоції, і подивіться, що з цього вийде.

Лінива кішка прокидається: Уявіть, що ви — лінива кішка, яка щойно прокинулася після солодкого післяобіднього сну. Позіхніть. Скажіть «няв». А тепер потягніться руками, ногами і спиною — повільно, як кішка. Розслабтеся.
Пропонуємо переглянути також 12 вправ з йоги для дітей у веселих картинках на порталі «Всеосвіта». До слова, цей комплекс можна робити разом з дитиною вранці в якості ранкової гімнастики.

9. Написання смішної історії
Ця гра особливо сподобається дітям від 4 років.
Іноді дуже корисно всією родиною робити щось смішне та безглузде. До того ж, дітям буде особливо приємно контролювати процес та працювати разом із батьками та іншими членами сім’ї.

Як реалізувати цю ідею? Розробники Порадника рекомендують: «Один із членів родини має почати історію, інший продовжує, і так далі. Наприклад, мама починає: „Одного дня Петрик пішов на прогулянку, і першим, кого він побачив, був...“. Потім тато продовжує: „Рожевий жираф!“».

Для дитини ця діяльність є простою, але водночас смішною і захоплюючою. Згодом можна разом намалювати ілюстрації до історії або продовжити її.
Старшим дошкільникам і молодшим школярам можна запропонувати створити комікс. Для цього потрібно підготувати аркуш паперу, розділений на шість рівних порожніх квадратів, які потрібно заповнити малюнками. Зробіть квадрати якомога більшими, можливо, в два ряди по три. Можна наштовхнути дітей на ідею, використовуючи запитання:

Хто головний герой цієї історії?
Що сталося на початку коміксу?
Що відбувалося далі?
Що могло відбутися дуже кумедне в цій історії?
Як вона закінчилася?
Попросіть дитину намалювати по одному малюнку в кожному кадрі, використовуючи деталі історії, яку вона створила, відповідаючи на запитання. Під час малювання коміксу можна також детально описувати, що відбувається в кожному кадрі.

10. Написання листа або історії
Контролювати емоції та почуття простіше, якщо їх виражати словами або творчістю. Залежно від віку дитини, спеціалісти рекомендують спробувати виконати з ними такі заняття:

Молодшим дітям запропонувати написати листа бабусі про те, чим ви займалися сьогодні вранці. Потім надіслати його поштою (або прочитати телефоном). Дитина може диктувати, а ви — записувати за нею.
Що стосується старших дітей, які уже вміють писати, скажіть: «Чому б тобі не написати оповідання про те, що відбувалося сьогодні?». За молодшими дітьми варто записувати історію, а потім допомогти їм намалювати до неї малюнки.
11. Розмови та відеодзвінки
Ігри і практики для релаксації дітей і дорослих на Learning.ua

Підтримуйте стосунки! Допомагайте дітям залишатися на зв’язку і самі не забувайте знаходити собі підтримку, спілкуючись з друзями та родичами.

«Спершу маленькій дитині буде складно спілкуватися через відеозв’язок. Будьте поряд (як і батьки іншої дитини), допомагайте дитині з вибором теми для розмови або запропонуйте їм показати свої нові іграшки. Що стосується старших дітей, домовтеся з іншими батьками про одночасний перегляд вашими дітьми одного й того ж фільму, а потім запропонуйте дитині зідзвонитися з друзями і обговорити його», — радять експерти.
12. Фото- і відео спогади
Спільний перегляд фотокарток і домашнього відео також допомагає розслабитися та легше пережити стрес і дітям, і дорослим.

«Поговоріть про тих, хто зображений на фото, згадайте, чим ви тоді займалися — будь-що, що може викликати у вас посмішку. Навіть дворічні малюки можуть впізнавати когось на фото!».
13. Пір’їна та статуя
Ця гра-імітація допомагає одночасно розвивати самоконтроль, розслабитися та тренувати уяву. Для посилення ефекту грайте в неї разом із дитиною.

Як виконувати вправу? «Впродовж 10 секунд вдавайте, наче ви — пір’їна, що кружляє в повітрі. Раптово замріть і перетворіться на „статую“. Не рухайтеся! Потім повільно розслабтеся і знову станьте пір’їною. Повторіть це кілька разів і завершіть вправу в розслабленому стані — у формі „пір’їни“».
14. Антистресові кульки
Ця вправа сподобається старшим дітям і чудово підійде дорослим для релаксації та масажу рук після важкого дня.
Спеціалісти рекомендують: «Візьміть кульку однією чи обома руками, стисніть і відпустіть. Поекспериментуйте зі своїми кульками. Адаптуйте вправу до себе — знайдіть найбільш прийнятну швидкість, силу та тривалість стискань».

До слова, антистресові кульки можна зробити самостійно, наповнивши невеликі повітряні кульки сочевицею, рисом, кукурудзяним крохмалем або борошном.
15. Черепаха
Якщо дитина напружена або чимось засмучена — можна запропонувати їй ще одну вправу-імітацію для релаксації.

«Вдайте, що ви — черепаха, яка неквапливо прямує своєю дорогою. „О ні, починається дощ!“. Зігніться і сховайтеся під своїм „панциром“ на десять секунд. Знову виглянуло сонечко — можете виходити зі своєї схованки і продовжити прогулянку. Повторіть вправу кілька разів і завершіть її в розслабленому стані».
А тепер пропонуємо 7 практик тілесної усвідомленості і зменшення тривожності для дітей та дорослих від дитячого і сімейного психолога Світлани Ройз:

«Тілесна усвідомленість» — те, що допомагає і нам — дорослим — знизити тривожність, повернути відчуття «справжнього» і контролю над буттєвістю. [...] Чим більше тривоги і напруги, тим більше ми «розділяємося» з тілесністю«, — пояснює Світлана у своєму блозі.
1. Регулярні зупинки (щогодини)
Психолог радить вчити дитину зупинятися і «прислухатися» до свого тіла. Запитайте її:

Де є напруга, холод, тепло, чого «хоче» її тіло?
Чи хочеться їй їсти?
Чи потрібно піти в туалет?
Можливо, вона хоче побігати, потягнутися?
А, може, хочеться зробити ковток води чи пообійматися?
2. Долонька-промінь
«Ми уявляємо, що моя долоня — це сонячний промінь. Я торкаюся до різних частин тіла доньки своєї долонькою, а дочка відчуває, як тепло і сонячне світло наповнює і розслабляє це місце. Я повільно торкаюся до чола, до живота, до плеча, до попи, до пальчиків на руці... проходжу хаотично по всьому тілу. А малятко представляє, як тепло і світло все наповнює і зігріває», — ділиться Світлана.
3. Пластилін
Можна також погратися у «пластилін». Для цього потрібно знайти місце, де в тілі відчувається напруга і «розминати» його, як розминають долоньками трохи затверділий пластилін чи замішують тісто.

Світлана пропонує також в якості варіанту гри уявляти напружені ділянки тіла крижинками.
4. «Де живуть емоції?»
«Я малюю „пряникового чоловічка“ і прошу, щоб дочка зазначила будь-якими знаками (хрестиком, каракулями) де в цієї людини „живе“ смуток, радість, злість — залежно від емоції, яку вона проживає», — пояснює техніку психолог.
5. Стрижі й Орли
Під час виконання цієї техніки потрібно рухатися по кімнаті, перетворючись спочатку на Стрижів, а потім — на Орлів. Так,

«Стрижі» літають дуже швидко, часто махаючи крилами. Під час польотів запитуємо дитину, як б’ється її серце, що відбувається з диханням, які в неї думки (швидкі або повільні), що відбувається із зором (він стає тунельним), що змінюється, тощо.
«Орли» ж літають велично, не поспішаючи й майже не змахуючи крилами. Вони «ловлять хвилю». Запитайте дитину, як вона почуває себе в якості Орла, як змінилося її дихання (стало глибоким і рівним), як себе почуває тіло, як б’ється серце, що змінилося в погляді (зір може стати більш периферійним, ми можемо помічати більшу кількість деталей).
«Іноді нам важливо бути Стрижами (коли потрібно швидко зробити дію, втекти від небезпеки, коли нам тривожно). Але в такому стані довго „літати“ не можна. Ми швидко втомимося, наше серце, наша нервова система не витримає», — пояснює Світлана.

Тож важливо вміти бути й «Орлами». Психолог, відзначає, що стан Орла став для них з дочкою своєрідною «тілесною медитацією» для спокійного й усвідомленого уповільнення.

6. Сенсорні відчуття
Запропонуйте дитині доторкнутися долонькою до різних поверхонь (до теплої батареї, до нагрітої на сонці лавки, до щоки, до скла, до мокрої поверхні, до чогось дерев’яного, пухнастого тощо).

Важливо виконувати техніку повільно — «сканувати», як змінюється настрій.
7. «Барометр» настрою
«Я час від часу питаю в дочки: «Ти як?». І вона показує великий палець вгору (як «лайк»), що позначає радість, великий палець вниз — смуток, в сторону — злість. Це дає їй можливість відрефлексувати, усвідомити свій стан, як мінімум — назвати його. І залежно від того, що вона «показує», я питаю: «Тебе обійняти/хочеш води/хочеш побути сама?», — розповідає психолог.
Сподіваємося техніки, запропоновані експертами, допоможуть дітям (і вам!) зняти напругу, зменшити тривожність, проявити свої почуття й отримати необхідний комфорт. А ще ці вправи можуть стати чудовим способом зміцнення зв’язків у родині.

Бажаємо приємної релаксації та гарного настрою!

I. Словниково-логічні вправи
1. Назвати предмети одним узагальнюючим словом:
а) калина, ліщина, … - це
б) помідор, огірок, капуста, … - це
в) ялина, верба, … - це
г) курка, гуска, індик, … - це
2. Дібрати видові назви до родових:
Дитячі журнали – це…
Жіночі імена – це…
Кіногерої – це…
Одяг – це…
Квіти – це…
3. Встав букви і вилучи зайвий предмет:
М..р..з Г..з..та Д..в..ий
С..і.. Кн..г.. В..л..к..й
Л..д Ж..рн..л К..р..тк..й
К..в..н К..ша В..да
4. Узагальнити через протиставлення:
а) дуб – дерево, а смородина - …
б) плаття – одяг, а черевики - …
5. Розподілити ряд видових назв між двома родовими:
Ластівки, шпаки, горобці, синиці, снігурі, щиглі, дятли.
(визначити перелітних птахів і тих, що залишаються зимувати)
6. Визначити предмет за його ознаками (колір, форма, розмір…):
а) легка, м’яка,біла - …
б) струнка, висока, білокора -…
в) пухнаста, руда, працьовита -…
7. Визначити предмет за його діями:
а) літає, падає, покриває, блищить, скрипить -…
б) світить, гріє, усміхається, зігріває -…
8. Дати визначення предмета:
Мак – …
Вовк -…
Лебідь -…
9. Відгадування загадок на підставі опису окремих ознак. Пропонуються додаткові завдання.
Завдання. До відгадки підібрати прикметники з запропонованих слів.
Загадка. Була дитиною – не знала пелюшок. А стала старою – сто пелюшок мала.
Запропоновані прикметники: велика, зелена, колюча, головата, квадратна, соковита, кругла, зелена, весела, ніжна, тендітна.
Завдання 2. До відгадки підібрати якнайбільше прикметників.
Загадка. Була зелена я, маленька. А потім стала червоненька. На сонці почорніла я - значить, що достигла я.
Завдання 3. До слова-відгадки підібрати слова-синоніми (антоніми).
Загадка. Чорне сукно лізе у вікно.
Антонім – день.
Загадка. Коли нема чекають, коли прийду – тікають?
Синонім – злива.
10. «Групування слів»
Завдання. Скласти можливі групи слів зі слів записаних на дошці (ускладнений варіант цього завдання – скласти можливі групи з вказаної сторінки читанки).
Карась береза портфель
Тополя щука олівець
Акула пенал опеньок
Маслюк кит підберезовик
Мухомор бліда поганка альбом
(відповіді можливих груп)
Карась, щука, акула, кит – живуть у воді.
Щука, акула – риби хижаки.
Маслюк, підберезовик, опеньок – їстівні гриби.
Мухомор, бліда поганка – їстівні гриби.
Пенал, олівець, альбом – шкільне приладдя.
11. «Словотворці»
Від поданих слів утворити якнайбільше спільнокореневих.
Сіль, літо, день, дорога.
12. «Чарівні перетворення»
Дібрати до поданого слова якнайбільше нових слів, замінюючи лише одну літеру. Коли це неможливо, замінюємо 2 літери.
Нора – нога – ноша – наша – Маша – миша – муха – мука – рука – ріка – Ніка – Ніла – Ніна.
13. На формування навичок миттєвої, або швидкої реакції у доборі слів.
Миттєва реакція – назвати слово, протилежне до запропонованого за 1 секунду.
Швидкість реакції – за регламентний час (3 хв.) підібрати слова що називають протилежну дію (ознаку).
А) Б)
Підпливати - Хворий –
Погасити - Старий –
Співати - Бідний –
Опускати - Веселий –
Стояти - Широкий –
Зламати - Злий –
Принести - Темний –
Дружний –
Товстий –
Білий –
Сухий –
14. На розвиток комунікативних навичок учнів.
Завдання. Аргументуй свою думку дописавши подане речення.
Я люблю спілкуватись з учнями класу, бо…
Коли я отримаю погану оцінку, я…
Якщо я не вивчив уроку без поважної причини, то…
У лісі не можна галасувати, тому що…
Не можна близько підходити до пташиного гнізда, тому що…
На уроці треба бути уважним, бо…
15. «Шифрування за допомогою картинок».
1) Виділити в назвах предметів, зображених на картинках (від трьох до шести картинок), перші звуки й скласти з цих звуків слово.
Наприклад: кінь, іграшки, телефон – «кіт»; морква, автобус, качка –«мак»; кран, око, ваза, дерево, рука, автобус – «ковдра».
Зауважу: звук у назві предмета слід брати без змін, тобто якщо на картинці він м’який, таким він має лишитися й у слові. Не варто добирати для зображення предмети, в назвах яких є апостроф.
2) Виділити в назвах предметів останні звуки й скласти з них слово.
Наприклад: яблуко, вінок, відро – «око»; хліб, лампа, гриб, огірок, морква – «бабка»; машина, кавун, книга, банан, бджола, колос – «ананас».
3) Виділити в назвах предметів другі від початку звуки. Скласти нове слово.
Наприклад: квітка, малина, стіл, лампа – «вата».
4) виділити в назвах предметів, зображених на картинках, розташованих в одну лінію, різні за порядком від початку (під кожною картинкою вказано конкретну цифру) звуки і скласти з них нове слово.
Наприклад: заєць (перший звук), вуж (другий звук), куб (третій звук) – «зуб».
Ускладнення: картинки можна розмістити по всій площині аркуша, а порядок звуків вказати стрілками; картинки розташувати по колу (в пелюстках квітки або по секторах).
Наприклад: ліжко (перший звук), кіт (другий звук), годинник (восьмий звук), заєць (другий звук), риба (перший звук) – «лікар».
II. Ігри
1. «Ланцюжок»
Учитель показує учням ланцюжок (на малюнку або справжній), звертає увагу дітей на те, як одне кільце з’єднане з іншим. Пропонує зробити ланцюжок із слів так, щоб вони з’єднувалися однаковими складами.
Наприклад: Віра – ракета – тато – товар – варениця - …
Якщо хтось із дітей дуже довго розмірковує, помиляється чи повторює вже назване слово, він вибуває з гри. Так кількість гравців поступово зменшується, і перемагає той, хто залишиться до кінця гри.
· Сова – вага – галка – канапа – парта – тато…
· Ваза – заголовок – вокзал – залізо – золото – товариш…
· Мавпа – панчоха – халва – валянки – килим – лимон…
· Фарба – бабуся – сяйво – дама – мама…
· Сорока – каша – шабля – лялька – калина – наука…
· Зима – малина – нафта – тарілка – канава – вата…
· Нора – ракета – тайга – гарбуз – бузина – начинка…
2. «Слова-переверти»
Учитель пропонує дітям прочитати незвичні слова-переверти і пояснити значення їх, якщо читати зліва направо та справа наліво.
Еге, ага, біб, тут, пуп, дід, піп, око, Пилип, Алла, Аза, Ада, корок, потоп, кабак, наган, зараз, шалаш.
Учитель пропонує дітям прочитати інші слова-переверти спочатку зліва направо, пояснити, яке значення кожного з них.
Бук, сир, раб, серп, рим, луг, касир, куб, кіт.
А потім – прочитати ці слова справа наліво і порівняти, чи змінився їхній зміст, значення.
3. «Хто більше?»
Учитель пропонує дітям із слова «ластівка» скласти якнайбільше слів, використовуючи тільки ті букви, з який воно складається. Перемагає той, хто складе найбільше слів.
ЛАСТІВКА
Стіл, лак, салат, кава, вітала, тікала, тікав, сітка, лавка, віл, кіт, світ, сіла, Савка, літа, така…
МУЗИКАНТ
Танк, музика, кант, кузина, муза, зима, таз, туз…
САДІВНИК
Сад, сів, сік, садив, віник, Іван, нива, два, сани, він, вік…
СОЛОДКА
Сода, сад, коло,коса, косо, колос, лак…
4. «Зайчик»
Учитель пропонує дітям прочитати склади, «стрибаючи», як зайчик, «з однієї купинки на іншу».
По гу сам то зе бо ка до у ло лі зує ро а
1 6 8 12 14 10 2 4 9 11 13 3 5 7
(Показує дорогу, а сам у болото лізе).
Яке сі та зі м’яч ке ко й ко лляч
1 2 5 8 3 6 4 7 10 9
(Яке сім’ячко, таке й зіллячко).
5. «Збери слово»
Учитель пропонує дітям прочитати слова кожного рядка, взяти з першого слова першу літеру, з другого – другу, з третього – третю і т.д. й одержати нове слово.
Риба, рак, макарони, поле, салат, пір’їна – ракета.
Шия, скло, слово, масло, ручка – школа.
Парк, сіно, ліс, рідня, лілія – пісня.
Метро, дощ, сова, гора – мова.
6. «Навіщо і чому»
Гру побудовано за принципом «запитання (пропозиція) – відповідь». Вихователь запитує (пропонує зробити, сказати), а дитина має дати розгорнуту відповідь.
Запитання на визначення мети
· Як гадаєш, навіщо ти відвідуєш школу?
· Навіщо потрібний телевізор?
· Навіщо людям потрібний одяг?
Запитання на встановлення причини
· Чому взимку надворі сніг не тане?
· Чому риби плавають, птахи – літають, а люди ходять по землі?
· Чому предмети падають униз, а не вгору?
Запитання на пропозиції для прийняття рішення та планування власних дій
· Дмитрик розбив чашку. Що йому треба робити?
· Уяви, що ти заблукав у місті. Що робити? Як вчинити найкраще?
· У нас завтра у класі день іменинників. Перелічіть усе, що ми повинні зробити.
7. «Універмаг»
Дитині-«продавцеві» видають товар (предмети побуту, одягу, іграшки), який треба розсортувати за призначенням – класифікувати.
8. «Потяг»
Учитель розкладає перед дітьми 10 сюжетних картинок. Діти мають розмістити їх у правильній послідовності – утворити потяг. Потім вагончики треба скріпити. Для цього діти мають використати маленькі картинки із зображенням різних предметів, які потім треба назвати одним узагальненим словом (меблі, посуд, іграшки).
9. «Що підходить?»
У вчителя та дитини – по одному набору карток. Учитель дістає і показує певну картинку зі свого набору, а дитини відповідно має вибрати зі свого набору таку картинку, яка найбільше пасує за змістом до пропонованої вихователем. Наприклад:обличчя – очі, букет – квітка, страва – ложка тощо.
10. «Придумай сам»
Учитель називає слово, а дитина добирає до нього слово з близького поняттєвого кола або слово-характеристику. Наприклад: будинок – цеглина, голка – тканина, ніж - гострий.
11. «Усе навпаки»
Учитель називає слово, а дитина добирає до нього антонім: чорний – білий, день – ніч, ліворуч – праворуч…

Залежність від ґаджетів у дітей
ПРИЧИНИ:
1. Відсутність захоплень, не пов'язаних із комп'ютером.
2. Приклад дорослих та ровесників.
3. Недостатній контроль із боку батьків.
4. Формальне ставлення батьків до дітей.
5. Відсутність чи брак спілкування у сім'ї.
6. Не вміють або не бажають проводити вільний час по-іншому.
7. Невміння налагоджувати соціальні зв'язки.
8, Бажання бути схожим на однолітків.
9. Конфлікти у родині.
ОЗНАКИ:
* Поступова втрата контакту з батьками та оточуючими – поверхневе спілкування.
* Проведення всього вільного часу перед монітором, втрата інтересу до інших занять.
* Відчуття емоційного підйому під час використання комп'ютера/смартфона.
* Відсутність прагнення спілкування з однолітками та потреби у нових знайомствах.
* Приховування дитиною реального часу, проведеного перед монітором.
* Негативна, у деяких випадках агресивна реакція на обмеження у використанні комп'ютера/смартфона.
* Втрата контролю над часом, який проводиться перед монітором.
РЕКОМЕНДАЦІЇ:
створити дитині альтернативу – спорт, хобі, гуртки;
розвивати таланти і здібності дитини;
поцікавитися стосунками у школі та наявністю друзів, запрошувати цих друзів у гості, тобто заохочувати живе спілкування;
поцікавитися у класного керівника та вчителів успішністю в навчанні, адже діти можуть приховувати «погані» оцінки;
привчати дитину до суспільно корисної праці – допомоги по господарству, допомоги бабусям і дідусям, волонтерства, соціальних проектів для молоді;
обмежувати час використання та доступ до комп’ютера, планшета;
розвивати в дитини уяву і силу волі: складати разом історії та казки, обговорювати фільми, регулярно разом з дитиною займатися фізичними вправами, дбати про режим;
знизити власну взаємодію з гаджетами;
налагодити гармонічну обстановку у родині;

Оцінити поведінку дитини, як гіперактивний, можна по наступним стандартним ознаками:
надмірна рухова активність, яка вкрай висока в контексті очікуваної в цій ситуації і в порівнянні з іншими хлопцями однакового віку і розвитку,
починається рано, в більшості випадків до шести років,
має велику тривалість,
спостерігається не тільки вдома, але і в школі, і в лікарні, і на вулиці та ін.
Гіперактивність
Гіперактивність проявляється, як правило, в ранньому дитячому віці. Вже на першому році життя дитина весь час крутиться, здійснює велику кількість зайвих рухів, через що його важко вложити спати або нагодувати.
Фізичне виховання дітей з гіперактивністю
Таке виховання робить дитину з гіперактивністю спокійніше. Сон стає нормальним, формується правильна координація рухів, відновлюються поведінкові реакції.
Фізичне виховання дітей з гіперактивністю необхідно проводити строго під контролем педіатра. Обов’язково обговоріть з фахівцем, які вправи підходять саме вашому малюкові і що потрібно прибрати або додати. Але це не означає, що фізичні заняття повинні бути тільки в спеціальних залах і по годинах.
Перевантажувати дітей не можна, тому варто обмежувати завдання з підвищеною рухливістю. Не забувайте про те, що навіть мінімальне досягнення і зусилля повинне бути обов’язково заохочено і відзначено.
На першому році життя необхідно використовувати рефлекторні, пасивно-активні і пасивні рухи.
На другий році — ходьба, повзання, повільний біг, вправи на рівновагу, загальнозміцнюючі гри.
На третьому році — необхідно більше використовувати ігрові вправи, вправи спрямовані на моторику пальчиків і загальнозміцнюючі вправи.
На четвертому році — слід застосовувати складні вправи і ставити перед дитиною конкретні цілі: довести вправу до кінця або зупинитися за сигналом.На п’ятому році — можна вже застосовувати такі прогулянки, їзду на велосипеді, біг і продовжувати загальнозміцнюючі вправи. Діти на цьому етапі повинні розуміти зі слів, що треба робити і давати самостійну оцінку своїм діям.
На шостому році необхідно почати вправи, які будуть розвивати тулуб і кінцівки.
На сьомий рік — застосовуйте вправи, які спрямовані на розвиток узгодженості рухів, наприклад: лижі, ігри з м’ячем і плавання.
По мимо вищеперелічених вправ включайте у фізичне виховання заняття, які розвивають слухо-моторну і зорово-моторну координацію, і звичайно ж, здатність дитини орієнтуватися в просторі і тренувати пам’ять і увагу.
Для того, щоб гіперактивна дитина спокійніше і уважніше був на уроках і в дитячому садку, приділіть ранкові години, які передують занять, фізичним навантаженням. Як показує практика, після двох або однієї години фізичних навантажень гіперактивні діти здатні до концентрації уваги, спокійніше сидять на уроках, краще засвоюють матеріал.
Крім щоденних фізичних вправ доцільно буде записати дитину в спортивні секції, які вимагають великого фізичного навантаження.

Давати поради в такий час – справа не надто вдячна, але віримо, що немарна. Ризикнемо дещо нагадати читачеві – і військовому, і цивільному
Хтось колись сказав, що армія – це вовча стежка, якою мусиш пройти, вишкіривши зуби. І залишитися при цьому людиною. Війна ж навіть не стежка, а щось більше – більш небезпечне, темніше і страшніше – те, що ми мусимо всі пройти. А ще війна – це розлюднення, стирання тонкого цивілізаційного шару. Гуманне (більш-менш) ставлення, та й то не завжди, можна очікувати хіба що на початку бойових дій. Потім відбувається швидке скочування в прірву насилля.
Але попри всю цю філософію, нам потрібна Перемога. І ми її здобудемо, подолавши все.
Ворог – це ворог, або неприпустимість пацифізму під час війни
На війні і в полоні виживає не найрозумніший і не найсильніший. Виживає той, хто може пристосуватися. Той, хто швидко вловлює, правильно оцінює нові обставини. Той, у кого швидка реакція, хто здатний ухвалювати швидкі і здебільшого нестандартні рішення.
Варто також пам’ятати, що кожен чужий солдат зі зброєю в руках на твоїй рідній землі, навіть коли він у тебе не стріляє – вбивця. Така його професія – вбивати. Затим його сюди і послали: підкорювати, руйнувати і вбивати. Звісно, хтось сердобольний може сказати, що, мовляв не всі, а є «бідні хлопчики», котрих послали сюди «недрожащей рукой» на смерть, але пацифізм під час війни – річ вкрай небезпечна. Пацифізм можливий тільки після завершення воєнних дій.
2. Надійність, дорожча за золото
На війні важить не твій вчорашній соціальний статус, а вміння воювати. А ще – вміння добувати їжу, паливо, куриво. Екстремальні умови потребують дещо інших навиків, ніж у мирному житті. Кожен, хто опиняється в зоні бойовий дій, мусить стати «виживальщиком». Та й кращі солдати – не плакатні Рембо, а здебільшого непримітні чоловіки з зашкарублими руками і грубими рисами обличчя. Таких варто триматися. З ними не пропадеш. Надійність на війні – дорожче золота.
А ще тут ти «важиш» рівно стільки, скільки насправді «важиш», а не яким себе уявляєш. Як би цинічно це не лунало – війна – бездоганний проявник і людських чеснот, і людської ницості. Щоправда, надзвичайно дорогий проявник.
3. Парамедиком під час екстремальної ситуації не станеш
В екстремальній ситуації, під кулями, варто знати наступне: якщо щось відірвало, потрібно вколоти промедол і перетягнути джгутом. Якщо перебило артерію або велику судину, колемо промедол і перетягуємо джгутом до максимуму. Перетягнути потрібно зі всією силою, поки не зможеш закручувати далі, адже зупинити кровотечу зі стегнової артерії вкрай важко. Якщо пробило груди або живіт – знову колемо промедол, затикаємо дірку і перебинтовуємо. За першої можливості поранених потрібно передати лікарям.
До речі, дірку в тілі можна затикати чим завгодно. Підійдуть поліетиленові пакети, зверху перемотані скотчем. Сенс тут у тому, щоб уникнути пневмотораксу. Щоб не потрапило всередину повітря. При пораненні в груди – це найнебезпечніше.
4. Важливість гігієни і перевага порожнього шлунку
Найгірше на війні (крім постійної загрози смерті) навіть не голод, а холод і антисанітарія. Саме вони призводять до обморожень, нагноєнь, запалень, дизентерії, екземи, стрептодермії. За найменшої можливості варто прати білизну, мити руки, ноги, пах, під пахвами, сушити взуття.
Щодо голоду. На війні варто дотримуватися певної аскези. Наприклад, їсти двічі на день. Порожній шлунок має свої переваги. По-перше, це мінімізує одну з головних побутових проблем на війні – похід «на дальняк». Справляти природні потреби у важкому бронежилеті і з автоматом на колінах – справа не з легких. По-друге, можна нарватися на розтяжку й залишитися без ніг. По-третє, при пораненні в живіт, коли шлунок порожній, буде менший шанс перитоніту.
5. Небезпечний алкоголь; цигарки і шкарпетки – валюта війни
Алкоголь на війні – абсолютне табу. Якщо починається пиятика – йди звідти геть і подалі. До добра це не призведе.
Цигарки, сірники, шкарпетки, солярка і горілка – головна валюта війни. Навіть якщо не куриш, припаси декілька пачок цигарок. Вони – твій неоціненний скарб; можуть згодитися.
Варто мати також газети – підкладена на устілку газета непогано гріє ноги. Гігієнічні прокладки вбирають вологу. Варто також мати якийсь крем. Він може врятувати від екземи. Також бережіть ноги. Правильне взуття на війні так само надзвичайно важливе, як і під час довгого пішого паломництва. Хто з цим зіштовхнувся – той знає. Банальні потертості можуть вивести зі строю, а через мозолі можна почуватися майже інвалідом.
І ще. Порада містянам. Запасатися варто горіхами, насінням, сухофруктами: родзинками, чорносливом, курагою, фініками тощо. Всім тим, що можна покласти в кишеню, що можна пожувати в бомбосховищі. Звісно, добре, коли є гречка і макарони, але їх потрібно десь і на чомусь ще зварити. Коли ж немає ні газу, ні електрики, ні води – це стає вельми проблематично.
6. Дещо про воду
З відра снігу можна отримати казанок води. Весь дистилят – сніг, дощ – потрібно підсолювати. Інакше неможливо напитися. Мучитиме спрага. Якщо немає солі – кинь дрібку золи. Але найкращим варіантом буде прокип’ячена вода. З річки, болота, калюжі. Воду можна знезаражувати будь-якою побутовою хімією, до складу якої входить хлор. Будь-який відбілювач (наприклад «Доместос»). Варто додати трохи відбілювача у воду (головне не переборщити, бо не зможеш пити), а потім дати відстоятися воді години чотири. А загалом, коли чистої води немає, а ти не пив декілька діб, то питимеш навіть із калюжі. Навіть із жабами. І нічого тобі з того не буде.
7. Небезпека апатії
Апатія – це перший крок до смерті. Коли занурюєшся в свій уявний світ, у минуле, тоді перестаєш адекватно реагувати на обставини, які змінюються. Як казали колись в ГУЛАГу – «пливеш». Апатія так само небезпечна як і страх. Тоді можеш припуститися фатальної помилки. Тож чистити зуби (двічі на день!), а чоловікам ще й голитися – обов’язкове правило. Так само, коли є змога, потрібно намагатися жити звичним життям. Рутина в цій ситуації рятує.
8. Встановити контакт і не істерити
Війна – це підвищений рівень агресії. В критичній ситуації важливо зрозуміти, до кого ти потрапив. Зрозуміти рівень агресивності тих, хто тебе зупинив. Ступінь їхньої «накрученості». Встановити психологічний контакт. Якщо будеш істерити, можуть одразу вбити. Найліпший варіант – «вмикати дурника», прикинутися юродивим. Плести що завгодно. Головне, щоб не вбили перші 10 хвилин. Після цього шанси залишитися живим вже вищі.
9. В полоні. Важливість перших хвилин
Як ти себе поставиш у перші хвилини, так з тобою і поводитимуться. «Бикувати» і показувати, що ти крутий з порогу не варто. І взагалі – не варто. В цьому випадку тебе досить швидко поставлять на місце. Нікого не цікавить ким ти був і що ти мав. Хизуватися – будь-чим – не варто. Кажеш, що ти крутий чувак? Що в тебе круті знайомства і класні тачки? Ok, давай ділися. Тебе можуть використати, ти можеш стати розмінною монетою. Після того, як отримаєш прикладом по голові і скотишся щаблями соціальної драбини на самісіньке дно, тоді зрозумієш, що з тобою щось не так. Дехто подібного падіння не витримує. Ламається.
10. Питання гідності
Не варто повзати в ногах. Принижуватися. Благати. Її – гідність – потрібно намагатися зберігати до останнього. Скільки вистачить сил. Цю твердість – крицю душі – поважають навіть вороги. Але тут потрібно не перегнути палицю і не почати «качати права». Можеш отримати прикладом по голові або автоматну чергу. Пам’ятай: влада в тих, у кого зброя. Саме від цих людей залежить твоє життя.
В камері потрібно вміти дати відсіч і постояти за себе. Варто більше мовчати і слухати інших. Особливо спочатку, щоб оцінити ситуацію. Запитають – відповідай. Ні – мовчи. Спостерігай, що роблять інші, і роби те ж саме. Коли зрозумієш, що до чого і хто є хто, тоді можна буде трохи розслабитися. Будь-який замкнений простір де знаходиться чимало людей – це трішечки театр. Тут важлива атрибутика. За тобою теж пильно спостерігатимуть. Як тримаєшся, як і що говориш. Потрібно намагатися зрозуміти, що тут припустимо, а що ні.
11. Як поводитися, коли б’ють
Коли почнуть бити, намагайся максимально закритися руками і колінами. Особливо бережи голову. Не варто давитися прямо в очі. В жодному разі не намагайся відповісти ударом на удар. Зіщулься. Виконуй усі вимоги, але, знову ж таки, не принижуйся. Грабуватимуть – віддай мовчки усе. Ліпше залишитися без чогось матеріального, ніж із простреленими ногами.
Коли б’ють, навіть дуже сильно, то, радше за все, не мають намір убити. Але удари по внутрішнім органам вкрай небезпечні. Зламаний ніс і вибиті зуби це набагато краще, ніж розірвана селезінка. При сильному ударі по печінці не встоїш. Саме тому потрібно скручуватися в клубок, закриватися руками і колінами.
12. Чи можна зламатися під час полону і чи смертельно це?
Так. Зламати можна практично кожного. Незламних майже не буває. Хіба що, хтось ламається одразу, а хтось – упродовж певного часу. Тортури, а там де війна вони річ майже неминуча, ламають і найстійкіших. Звісно, поодинокі випадки трапляються. Однак ми з вами до цих непохитних олов’яних солдатиків не належимо. І не сумнівайтеся. Це поки ти в безпеці, то можеш просторікувати на тему героїзму і незламності. А коли лежиш у власній кривавій юшці на голому цементі – тоді не до героїзму. Тож, скоріше за все, рано чи пізно, вони виб’ють з тебе те, що хочуть. Питання лише в тому, в якому стані ти на ту мить перебуватимеш.
Втім, не варто ставити одразу на комусь клеймо «зрадника». Зрадники – це ті, хто не нюхав пороху, хто втік за день до війни за порєбрік, а тепер сидить і по-шакалячи підвиває звідти.
13. Намагайтеся не боятися
Ще одна порада. Можливо, трохи наївна. Не бійся. Принаймні спробуй. Навіть коли дуже страшно, жени страх. Не допускай, щоб він заволодів тобою. Страх паралізує волю, ламає, позбавляє здатності адекватно оцінювати обставини, а отже, ухвалювати правильні рішення. Також пам’ятай про те, що він передається. Навіть, якщо ти боїшся, не показуй цього іншим, особливо дітям. Страх заразний, тож уникай людей, які вражені ним. Страх породжує паніку. А паніка – це щось на зразок епідемії.
14. Не чекай до останнього
І ще. Можливо, запізніла для когось порада. Як тільки в місці де ти живеш, заварюється якась каша, починають лунати перші постріли, або до того йде, – кидай усе, хапай найрідніших і тікай звідти подалі. В умовах війни сподіватися, що все ось-ось закінчиться і дивовижним чином вирішиться – це те саме, як вірити в Карлсона, що живе на даху. Дива не буде. Події останнього часу нас у цьому переконують. Мирне населення стає заручником і фактично приречене на величезні страждання і повільну смерть під бомбами і руїнами в оточених містах. Звісно, стати біженцем, особливо коли в тебе немає хоча б мінімальної фінансової подушки – не найкомфортніший варіант. Але втратити найцінніше – власне життя і життя ближніх у сподіванні, що «якось воно минеться», майже злочин. Кому було гірше? Тим, хто стояв у багатоденних корках на західному кордоні у перші дні війни чи тим, хто під кулями і вибухами вибирався нещодавно з Ірпеня, Бучі та інших населених пунктів? Відповідь очевидна.
15. Я – не жертва, ми – не жертви!
Ok! Нехай «усе пропало», але: «доживемо до завтра і почнемо все спочатку». «Очі бояться, а руки роблять». Пасивність убиває. Потрібно щось робити і потрібно не мовчати. Потрібно кричати на увесь світ про те, що на тебе напали! Коли мовчиш, тоді не варто сподіватися почути відповідь. Потрібно намагатися триматися на плаву до останнього. Підтримувати своїх, підтримувати тих, хто поряд. Не побиватися передчасно. Найголовніше: дія витісняє страх і дає відчуття суб’єктності. Ти вже не об’єкт, не жертва. Ми всі – не жертви. Ми – громадяни незалежної суверенної держави, які борються, долають і перемагають ворога.
Марко Назаренко, Київ

1. Щоб навчання дитини з особливими освітніми потребами проходило якомога продуктивніше, Вам треба усвідомити, що це складний, довготривалий процес, який передбачає злагоджену роботу вчителя-дефектолога і батьків, які в свою чергу повинні мати терпіння та уміння розуміти свою дитину.
2. Щоб уникнути маніпуляцій з боку дитини, чітко проговорюйте правила поведінки вдома, в транспорті, в навчальному закладі, в публічних місцях.
3. Старайтеся створити таке середовище для дитини де будуть розвиватися її самооцінка, впевненість у власних силах. Пам’ятайте, що Ваша дитина потребує постійної уваги та підтримки, хваліть її за кожен усіх, навіть за не значний, спонукайте дитину до нових спроб і звершень.
4. Якщо ви бачите що зараз у Вас з дитиною виникне конфлікт, то говоріть з дитиною стримано і спокійно з наполегливими нотами в голосі. Не слід підіймати голос на дитину особливо прилюдно, цим Ви тільки погіршите ваше становище. Уникайте таких ситуацій, по можливості давайте дитині право вибору, не будьте дуже категоричні.
5. Дослухайтеся до порад та рекомендацій педагогів та спеціалістів. Консультуйтеся з фахівцями та лікарями, якщо Вам це рекомендують. Це удосконалить роботу спеціалістів, які працюють з Вашою дитиною.
6. Виконуйте домашні завдання та закріплюйте навички засвоєні в навчальному закладі. Краще, коли це систематично та щоденно. Допомагайте дитині у виконані завдань, але не виконуйте за неї.
7. Якщо дитина втомилася – дайте їй невеликий відпочинок, або займіть її іншою діяльністю. Не вимагайте від дитини більше, ніж вона може.

Що повинен уміти дитина в півтора — два роки? У цьому віці малюк, як правило, вже має освоїти такі навички сенсорного сприйняття:
Орієнтується в колірній палітрі, розрізняє 3-4 кольору, сортує предмети однакового кольору.
Збирає пірамідку по спадаючій розміру елементів. Мінімальна кількість елементів — 4-5. Бажано, щоб елементи пірамідки різко контрастували один з одним в розмірі.
Аналізувати конфігурацію геометричної фігури, успішно співвідносить її форму з проекцією на площині. Наприклад, заповнює отвори на дошці відповідними формами геометричних фігур.
Впевнено, не відриваючи олівець від паперу, малює вертикальні, горизонтальні, округлі лінії. Може правильно прокоментувати те, що намальовано (оцінити довжину і товщину ліній, наприклад).
Детальніше про те, що повинен вміти і як розвивати дитину в 1 рік, описано в окремій статті, — вона може бути вам корисна. У віці від двох до трьох років вміння дитини розширюються і доповнюються. Тепер дитина повинна оперувати такими елементами сенсорного сприйняття.Сенсорний розвиток дітей раннього віку: особливості, норми, ігри Розрізняти не менше 6 кольорів, пам’ятати їх назви, сортувати предмети за заданим зразком кольору.
Аналізувати розміри за допомогою мінімум трьох визначень (великий, середній, маленький).
Без труднощів збирати пірамідку. Мінімальна кількість елементів в цьому віці 5-8 кілець. Хороший ефект дає зворотний збір пірамідки, не тільки від більшого елемента до меншого, але і навпаки.
Збирати цілу картинку з розрізаних елементів. Оптимальна кількість елементів в цьому віці 4-6-8.
Оперувати уявленнями про форму предметів. Розрізняти поняття «куб», «куля», «цеглинка».
Сортувати однакові предмети за загальними ознаками: кольором, формою, розміром.
До того ж необхідно пам’ятати про індивідуальні особливості сприйняття кожної дитини. Не можна проводити навчання, чинячи тиск, примушуючи дитину до занять. Щось він буде робити із задоволенням і легко, а якісь завдання викличуть труднощі і малюк відмовиться їх виконувати .Найкращим способом зацікавити дитину отримати інформацію про навколишній світ була і залишається ігрова форма, особливо це стосується сенсорного розвитку дошкільників.Для кожної з п’яти сенсорних систем (зір, слух, нюх, дотик і смак) можна розробити прості і цікаві вправи, використовуючи доступні всім підручні засоби.
Ігри для тренування різних видів сприйняття
Завдання цих вправ та ігор полягає в розвитку тактильної (поверхневої) чутливості, а також зорового і слухового сприйняття.Сенсорний розвиток дітей раннього віку: особливості, норми, ігри Фольга. Дайте дитині шматочок фольги, нехай він помнеться її, потім разом розгладьте фольгу назад. Пошуршіт шматочком фольги в процесі її зминання. Якщо дитина вже розмовляє, обговоріть, що нагадують видаються фольгою звуки.
Крупи, сушена квасоля, шишки, каштани. Різноманітність форм перерахованих предметів дасть простір не тільки випробовуваним відчуттям, а й польоту фантазії. Обговоріть, на що схожі відчуття, які відчуває дитина, досліджуючи шкаралупу каштана або шишку (поколювання, свербіж, біль). Нехай дитина проаналізує форму цих предметів. На прикладі круп і квасолі можна потренуватися у визначенні величин — велика, маленька.
Пісок, вода. Заохочуйте гри дитини на відкритому повітрі з цими матеріалами. У зимовий час хорошим замінником піску в домашніх умовах може бути манна крупа. Налийте трохи води в ємність з манкою. Дозвольте дитині розмішати отриману субстанцію, обговоріть його відчуття.
«Злови звірка» — хороша вправа в ігровій формі, що дозволяє розвинути тактильні відчуття. Запропонуйте дитині закрити очі, потім візьміть його улюблену м’яку іграшку (бажано невеликих розмірів) і проведіть її по частинах його тіла. Дитина повинна визначити де «пробіг» звірок — по нозі, спинці, шиї і т.д. «Торбинка з секретом» — цікава гра для тренування тактильної пам’яті, закріплень уявлень про форму предметів. Покажіт дайте помацати дитині кілька різних дрібних предметів: квасоля, намистини, крупу, макаронні вироби певної форми. Назвіт назви цих предметів. Потім попросіть малюка відвернутися, а предмети розсортуйте за непрозорими мішечках. Коли дитина повернеться, попросіть його закрити очі і навпомацки визначити те, що знаходиться в кожному мішечку.

1. Вправа «Повтори за мною». Дитина повинна по інструкції: а) протягнути руки вгору, вниз, направо, наліво (якщо не знає «направо», «наліво», то «на вікно», «на двері»); б) показати витягнутою рукою на названий предмет (вікно, стіл, книга і т.д.); в) намалювати крейдою (олівцем) круг (паличку, хрестик) вгорі, внизу, праворуч, ліворуч дошки (зошита).

2. Вправа «Який я сильний». Вправа для пальців рук: розчепірити пальці, стиснути кулак – розтиснути; з стиснутого кулака по черзі випрямляти пальці.

3. Скачувати з пластиліну кульки, змійки, ланцюжки.

4. Вправа «Допоможи». Перекладати дрібні предмети (кульки) із однієї коробки в іншу. Зібрати розсипані на підлозі дрібні предмети в коробку.

5. Вправа «Я майстер». Проколювати товстою голкою дірочки в товстому папері.

6. Вправа «З’єднай». Крейдою на дошці або олівцем на аркуші паперу ставлять дві крапки, дитина повинна пальцем провести лінію, що їх сполучає (крапки даються в різних напрямках)

7. Вправа на рівновагу. Дитина повинна:

а) пройти по накресленій лінії (пряма, круг, хвиляста);

б) пробігти по дошці, несучи який-небудь предмет.

Вправи для розвитку пам’яті та уваги

1. Вправа «Швидко назви». Вихователь показує дитині картинки і швидко їх прибирає. Дитина повинна по пам’яті назвати, що бачив. 2. Кілька разів вдаряють по долоні або олівцем об стіл. Дитина повинна сказати, скільки разів.

3. Вправа «Повтори за мною». Проводиться ритмічний стукіт (паличкою об стіл). Від вихованця вимагається повторити його.

4. Вправа «Покажи». Виконується який-небудь рух. Дитина по пам’яті повинна його повторити.

5. Вправа «Не помились». Дитині зав’язують очі, вихователь торкається його. Дитина повинна визначити скільки разів до нього торкнулися.

Вправи для визначення кольору, форми, величини

1. Показується якась фігурка з кольорової геометричної мозаїки (ромб, круг, трикутник). Дитина повинна вибрати таку ж за формою (по кольору).

2. Показується певна фігурка (з тієї ж мозаїки), а потім вона прибирається. Дитина по пам’яті повинна підібрати таку ж.

3. Розкладання різнокольорових кульок, кружечків, паличок в кучки по кольору.

4. Складання різних пірамідок.

5. Будування ланцюжком кубиків однакового розміру і одного кольору. Будування кубиків різної величини в ряд за принципом поступового зменшення розміру кожного наступного кубика.

6. Виставляють однорідні предмети різного розміру (грибочки, човники, ляльки і т.д.). дитині пропонують показати найбільшу – найменшу.

7. Розкладаються різні предмети контрастних кольорів. Дитині пропонують відокремити предмети одного кольору від предметів іншого кольору. Потім вчать правильно називати ці кольори; поступово вводять нові. Шляхом вправ на різних предметах, групуючи їх і називаючи колір, дитина навчається правильно розпізнавати і називати кольори. Можна використовувати намистинки, кульки, мотки ниток, смужки паперу, палички, прапорці, ґудзики, предмети, зроблені з пластиліну (кульки, ковбаски, яблучка) і т.д.

Корекційні вправи для неспокійних дітей

Для неспокійних, імпульсивних дітей доцільно заняття чергувати зі спеціальними вправами, які вимагають спокою і самовладання. Ці вправи можуть бути наступними:

1. Посидіти спокійно 5-10-15 секунд.

2. Посидіти мовчки, заклавши руки за спину.

3. Повільно мовчки проводити рукою по краю стола.

4. Тихо встати і сісти.

5. Тихо пройти до вікна (до двору), повернутися на своє місце і сісти.

6. Тихо підняти і опустити книжку (можна кілька разів).

Корекційні вправи для досягнення відповідної швидкості рухів

Ці вправи доцільно проводити з інертними, малорухливими дітьми.

1. Прибрати зі столу руки швидко по команді.

2. Швидкі рухи рук по команді (підняти руку, простягнути в сторону і т.д.).

3. Швидко постукати по столу 3,4,5 раз.

4. Швидко вийти з-за столу, сказати своє ім’я (або вік, або адресу) і сісти на місце.

5. Швидко підняти якийсь предмет (попередньо дорослий його упускає).

6. У швидкому темпі називати показувані предметні картинки.

Корекційні ігри Гра «Що змінилось?»

1-й варіант. Перед дитиною ставиться іграшковий автомобіль, у нього садять декілька котиків (3-4). Дитині пропонується уважно подивитися і запам’ятати. Потім вона повинна закрити очі. Один котик приймається. Відкривши очі, дитина визначає, що змінилось.

2-й варіант. На стіл ставляться два кубики (червоний і зелений). Дається вказівка: «Подивись уважно і запам’ятай. Тепер закрий очі». Ставиться ще червоний кубик. Дитина повинна визначити, який кубик добавився або що змінилося. Цю гру можна широко варіювати, використовуючи різні іграшки та предмети. Гра розвиває увагу, спостережливість, пам’ять.

Гра «Маленька господиня» Мета гри – розвиток у дітей навичок самообслуговування, формування уміння слухати інструкцію (вказівку) і виконувати її. Використовуються іграшкові лялькові меблі, посуд. Дитині пропонується обставити кімнату. Дається одна вказівка, дитина її виконує. Після цього дається інша вказівка. Наприклад: «Поставити шафу, диван, стіл, стільці» і т.п. «Посади ляльку. Дай їй тарілку. Налий туди борщ. Погодуй її. Прибери посуд. Поклади ляльку спати» і т.п. (кожного разу виконується тільки одна дія). Цю гру можна використовувати і для розвитку мовлення. Дитина повинна розповідати про те, що вона робить. Наприклад: «Я саджу ляльку. Я даю їй тарілку. Наливаю їй борщ. Я годую ляльку.» і т.п.

Ігри із будівельним матеріалом

1. Дитина будує за показом або по словесній інструкції. За показом. Дорослий кладе кубик. Дитина повинна зробити те ж саме. На цей кубик кладеться інший. Дитина виконує цю ж саму дію. По словесній інструкції. Дорослий мовою регулює дії дитини. «Візьми червоний кубик, біля нього постав такий же» і т.д. Деякі діти добре підпорядковують свої дії словесній регуляції і таким чином вчаться виконувати багато завдань. Діти краще будують за показом, наслідуючи кожну дію.

2. Дитина будує за зразком. Цей вид діяльності більш складний. Подається нескладний зразок і пропонується: «Побудуй таку ж саму лавку» («хатинку», «садок» і т.д.). Якщо дитина не може виконати завдання самостійно, слід їй в цьому допомогти.

3. Дитина будує за власним задумом. Але якщо навчити їх будувати декілька «об’єктів», вони з цікавістю будуть це робити в подальшому по пам’яті самостійно і отримувати задоволення від гри.

Так, в більшості випадків це абсолютно нормально, якщо:
• дитина здорова і добре розвивається,
• у дитини немає затримки в розвитку,
• дитина ходить навшпиньках періодично і може спокійно пересуватися, ставлячи ногу
на повну стопу,
• у дитини немає порушення координації і не підгинаються коліна під час ходьби,
• дитина ставить на носочки обидві ноги,
• моторні навички дитини постійно прогресують.
У тому випадку, якщо ходьба на носочках не супроводжується переліченими
симптомами, вона вважається ідіопатичною (тобто неясного походження). Як випливає з
назви, причини такої поведінки невідомі.
Чому діти взагалі ходять на носочках?
Як говорить Пар Енгстрем, доктор медичних наук з Каролінського інституту в
Стокгольмі, він і його колеги проводили відповідне дослідження і прийшли до висновку, що
часто здорові діти ходять навшпиньки через те, що їхня нервова і м’язова системи просто
недосконалі.
За словами українського педіатра Євгена Комаровського, ходіння навшпиньки
свідчить про те, що у маленьких дітей у віці до трьох років дуже добре розвинені м’язи
гомілкостопа, оскільки навчання ходьбі вимагає великих фізичних зусиль.
Ідіопатична ходьба на носочках передається у спадок – якщо один з батьків в дитинстві
був любителем переміщатися навшпиньки, велика ймовірність того, що цією звичкою
обзаведеться і дитина.
Які факти про ходьбі на носочках потрібно знати, щоб даремно не турбуватися?
• Близько п’яти відсотків всіх дітей в світі час від часу ходять навшпиньки
• Половина з них самостійно і без будь-якого втручання з боку батьків і медиків
відмовляються від цієї звички до п’яти з половиною років
• Деякі діти продовжують ходити навшпиньки і після п’яти з половиною років і
витрачають на це приблизно 25 відсотків усього часу, що вони проводять на ногах
• Часто діти ходять навшпиньки без медичної причини, а просто тому, що їм це
подобається
• Ідіопатична ходьба на носочках не потребує лікування, якщо дитина молодше шести
років.
Чи можна самостійно відучити дитину ходити навшпиньки?
Так, можна, якщо щодня займатися з дитиною гімнастикою, не кидати вправи аж до
досягнення результату і повертатися до них, якщо дитина знову взявся вставати
навшпиньки, навіть епізодично. Інше питання – в безумовній необхідності вправ.
Українські педіатри вважають, що починати відучувати навіть абсолютно здорову
дитину від ходи навшпиньках необхідно якомога швидше, роблячи йому масаж, займаючись
з ним спеціальними вправами (присідання на маленький стільчик, сидячи на якому дитина
може поставити стопи на підлогу, обертання стопою в положенні лежачи на спині із
зігнутими колінами, стояння на кубиках або тенісних м’ячиках).
На Заході єдиної думки на цей рахунок немає. Одні лікарі вважають, що в процес
ходьби на носочках, якщо він не заважає розвитку дитини і не є ознакою неврологічного
захворювання, до шести років втручатися не потрібно. Інші фахівці дотримуються думки
про те, що тривала ходьба навшпиньки (довше трьох років) може стати причиною
укорочення сухожиль і м’язів, недостатнього розвитку п’яти, уповільненого зростання стопи,
тому гімнастику потрібно починати робити в два-три роки.
Рішення про необхідність гімнастики потрібно приймати виважено. У будь-якому
випадку фізичне навантаження не зашкодить здоровій дитині. Крім того, добре на м’язи ніг
діє плавання, заняття на фітболі і ходіння по ортокилимкам. Не забувайте також, що у
дитини повинно бути зручне взуття для прогулянок, підібрана за розміром.
Коли любителя ходіння навшпиньках варто показати лікарю?
Зазвичай лікарі рекомендують звертатися до педіатрів, неврологів і ортопедів, якщо
ідіопатична хода навшпиньках затягується і триває більше трьох років. У цьому випадку
лікар повинен оцінити розвиток великої і дрібної моторики дитини та встановити, чи не
пошкодила ходьба навшпиньках ахіллове сухожилля і литкові м’язи.
У тому випадку, якщо лікар зауважує, що ходіння навшпиньках завдає шкоди здоров’ю
і розвитку дитини, він може порекомендувати пройти курс фізіотерапії, призначити вправи і
масаж, а в крайньому випадку – направити дитину на операцію. Крім того, якщо
спостерігаються інші неврологічні синдроми, проводиться діагностика з метою виключення
аутизму і церебрального паралічу.
Але все-таки ходьба на носочках не завжди безпричинна. Ознаками яких
захворювань вона може бути?
На жаль, ходьба навшпиньки дійсно не завжди безпечна і буває симптомом м’язового
захворювання або особливого устрою нервової системи.
• Дослідження показують, що ходьба навшпиньки (поряд з ходінням на п’ятах) може
бути одним із проявів аутизму і розладів аутистичного спектру. В роботі шведських
вчених за участю 1400 дітей говориться, що 41 відсоток дітей з РАС ходять або ходили
навшпиньки.
• Ходіння навшпиньках після шести років може бути ознакою укорочення ахіллового
сухожилля або литкових м’язів. Цей стан лікується операцією, але вчені вважають, що
в майбутньому терапія може бути і не інвазійною.
• Переміщення навшпиньки може бути легкою формою дитячого церебрального
паралічу у недоношених дітей.
Як говорилося вище, всі ці стани обов’язково супроводжуються іншими ознаками і
вимагають контролю лікарів

Cиндром дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ) – найпоширеніша проблема в дитячому віці. СДУГ – найчастіша причина поведінкових порушень і труднощів у навчанні в дошкільному і молодшому шкільному віці, проблем у взаєминах з оточуючими і, як наслідок , заниженої самооцінки.

З ними всім нелегко, особливо батькам: ці діти не сидять на місці ні секунди, затримати на чомусь їх увагу абсолютно неможливо, вони насилу фіксуються в часі і просторі. Причинами такої поведінки може бути кілька факторів: починаючи від стресу і закінчуючи органічним ураженням мозку. Дорослі повинні розуміти головне: не тільки їм важко, важко й самій дитині поодинці справлятися зі своєю гіперактивністю.

ПОРАДИ при гіперактивності:

1.Будьте послідовними і постійними.

Намагайтеся завжди вести розмову спокійно і повільно.
Не лякайтеся свого роздратування або гніву. Все це нормально, якщо правильно його контролювати. Якщо Ви починаєте всерйоз сердитися, то це не означає, що Ви втратили любов до своєї непосидючої дитини. Просто потрібно навчитися відділяти манеру його поведінки, яка Вас дратує, від його особистості. Скажіть дитині: “Я тебе люблю. Мені просто не подобається, коли ти ламаєш свої іграшки і розкидаєш їх по всій кімнаті”.
Намагайтеся уникати постійних заборон і окриків – “перестань”, “не смій”, “не можна” і так далі.
Обов’язково забезпечте дитині чіткий розпорядок дня. Складіть (краще разом з дитиною) детальний розклад, що включатиме: сон, прийом їжі, прогулянку, гру, заняття і звичайні домашні обов’язки. Намагайтеся дотримуватися цього розкладу, незважаючи на бажання дитини постійно від нього відхилятися. З часом дитина звикне до розміреного розпорядку дня, що стане основою системи життя.
Не давайте дитині всі іграшки відразу. Дайте одну-дві і нехай награється вдосталь, тоді можна дати іншу. Якщо дитина сіла за стіл малювати, нехай на столі не буде нічого зайвого, тому, що гіперактивним дітям не під силу самостійно відсікати все, що їй заважає на даний момент.
Необхідно, щоб ігровий арсенал гіперактивної дитини містив різні конструктори, пазли, звичайні настільні ігри. Не хвилюйтеся, якщо відразу дитині не під силу буде займатися значний проміжок часу. Проявіть терпіння і іноді грайте з ним не тільки в м’ячик, а, наприклад, в шахи. Тоді з часом дитина привчиться займати себе іграми довгий час. Ми часто недооцінюємо силу найпотужнішого стимулу – згоди батьків пограти разом з дитиною. Адже заради цього дитина буде готова забути і про футбол, і про біганину по вулиці, і про капризи. Фахівці стверджують, що при правильному вихованні гіперактивної дитини років до дванадцяти виростає звичайним підлітком.

ШАНОВНІ БАТЬКИ! Головне у співпраці з гіперактивною дитиною — постійна винагорода позитивної та бажаної поведінки, стимулювання мотивації, заохочення до потрібних дій. Хоча гіперактивність і неминуча, але її можна тримати під розумним контролем завдяки названим заходам

Причини виникнення гіперактивності:

генетичні чинники;
біологічні особливості будови і функціонування головного мозку;
пологові травми;
інфекційні захворювання, перенесені дитиною у перші місяці та роки життя;
виснажливі соматичні захворювання;
фізичні та психічні травми;
• психосоціальні проблеми — стосунки батьків у сім’ї, тип сімейного виховання тощо;
несприятливі фактори середовища та вплив харчових домішок.
Зазвичай, в основі гіпердинамічного синдрому лежить мінімальна мозкова дисфункція (ММД), наявність якої визначає лікар-невропатолог після проведення спеціальної діагностики.

Гаджети для дітей: за і проти
Смартфони, телефони, планшети – все це, звичайно, добре, адже вони так допомагають нам у повсякденному житті, вони замість нас рахують, читають, спілкуються із друзями. Вони допомагають бути завжди в курсі останніх новин і подій, надають можливість швидко знайти необхідну інформацію в Інтернеті.
Наше дитинство суттєво відрізняється від того, що мають сьогодні наші діти. Ми бігали, гралися, нас не могли догукатися додому. Зараз же будь-яка дитина швидше наддасть перевагу телефону, ніж звичайній прогулянці у дворі.
За наявності телефонів, смартфонів і планшетів, доступ до яких дозволений із молодшого віку, діти втрачають інтерес до навколишнього середовища. Дитині вже не потрібно напружувати мозок та запам’ятовувати інформацію, адже її завжди можна подивитися ще раз.
Після появи комп’ютерів, планшетів, смартфонів батькам більше не потрібно думати, чим зайняти дитину в черзі в поліклініці або під час тривалої поїздки. Немає потреби брати з собою пакет іграшок. Тепер можна просто увімкнути малюкові улюблений мультфільм або гру. Він не сумуватиме, цікаво проведе час, і не буде заважати оточуючим.
Гаджети – розвиваючий інструмент.
Різнокольорові пірамідки, кубики, пластилін, фарби, машинки, пупси та інші традиційні дитячі атрибути – це не просто іграшки, а засіб для фізичного, соціального та інтелектуального розвитку дитини. Коли малюк хаотично натискає на кнопки, він розвиває дрібну моторику і мимоволі запам’ятовує деякі букви і цифри. Коли розглядає картинки на екрані і вибирає мелодію – тренує зорове і слухове сприйняття. Важливо спрямувати дії малюка в потрібне русло. Існує безліч електронних ігор, які розширюють кругозір дитини і допомагають їй освоїти різні навички.
Помічник у навчанні.
Електронні пристрої здатні зберігати в собі цілу бібліотеку. Електронна книжка допомагає дитині отримувати нові знання так само, як і звичайна паперова. До того ж, не потрібно нести важку добірку книг з бібліотеки і назад, досить завантажити цікаву книгу з інтернету. Батьки можуть привчити дитину до того, що інтернет – джерело корисної інформації, а не тільки джерело ігор.
Комп’ютерні розвивальні ігри чудово мотивують дітей до вивчення нового, наприклад іноземної мови.
Шкідливість гаджетів.
Це є проблеми зі здоров’ям. Обмеження руху небезпечне для зростаючого дитячого організму. Довге сидіння перед комп’ютером або з планшетом у руках позбавляє дитину можливості рухатися. Для дітей вони особливо небезпечні, так як їх м’язовий і кістковий скелет все ще перебуває в стадії розвитку.
Інтерактивні розваги нерідко призводять до головного болю, оскільки статичне напруження, в першу чергу, відчувають м’язи шиї. Від цього стискаються кровоносні судини і знижується приплив насиченої киснем крові до головного мозку. Звідси головні болі, які проходять тільки після хорошої фізичної розминки або активної прогулянки на свіжому повітрі.
Перебування дитини у монітора (комп’ютера, планшета або смартфона) рекомендується з такою тривалістю:
Діти 4-5 років – не більше 15 хвилин;
6 років – 20 хвилин;
7-9 років – 30 хвилин;
10-12 років – 40 хвилин;
13-14 років – 50 хвилин.

Якщо складається так, що заняття передбачає більш тривале перебування перед монітором, необхідно робити хоча б 10-хвилинні перерви.
Екранна залежність не виникає за один день, вона оволодіває дитиною поступово, та викликає психологічні проблеми у дітей, зокрема:
Дитина не здатна зайняти себе самостійно. Дитину позбавляють спілкування з гаджетами – в якості покарання або з об’єктивних причин (сів акумулятор), – вона практично не здатна зайняти себе самостійно. Нерідко реакцією на позбавлення гри стає істерика.
Дитина стає пасивна для споживання інформації. Їй не потрібно самій щось шукати, вибирати, не потрібно приймати жодних рішень і думати, чим себе зайняти. Вона просто натискає чарівну кнопку, і її розважають.
З’являються труднощі в спілкуванні. Діти, які «дружать» з гаджетами, складніше сходяться з іншими дітьми. І це також актуально для будь-якого віку. Малюки вибирають перегляд мультфільмів, а не ігри з однолітками, школярі – листування в соціальних мережах, а не футбол або спільну прогулянку.
Батькам варто бути уважним, якщо у дитини немає друзів, а в компанії дітей він поводиться скуто.
Перегляд навіть найдобрішого фільму дасть малюку користь лише тоді, коли поруч із ним буде мудрий дорослий, який пояснить, що відбувається і чому, обговорить з дитиною мотиви вчинків персонажів, їх наслідки, підведе до розуміння висновків.
Правила батькам і дітям, щоб зменшити як психологічну, так і фізичну шкоду гаджетів для дитини:
–За допомогою батьківського контролю. Можна обмежити час використання гаджетів або заблокувати доступ до певних сайтів і додатків.
–Дотримання реальними заняттями. Не забувайте про творчість, читання книг, рухливі ігри, прогулянки.
–Не замінюйте реальні гри, віртуальними. Гра на планшеті в шахи – не те ж саме, що шахова партія з другом, мамою чи батьком.
–Вивчіть самі і покажіть дитині корисні додатки. Нехай дитина дізнається, як вести записи, обробляти аудіо, відео і фотографії, читати електронні книги тощо, які стосуються реальних інтересів дитини.

Під час занять з дітьми, які мають порушення опорно-рухового апарату, батьки мають пам'ятати про правильну організацію рухового режиму під час ігор, занять, відпочинку.
Насамперед потрібно знайти правильну та зручну для дитини позу під час роботи за столом або гри. Такі діти швидко втомлюються, особливо під час активних дій, тому вони мають фізичну потребу у відпочинку. Наприклад, діти складають із кубиків будівлі. Батьки спостерігають за процесом і бачать, що дитина вто­милася і починає відволікатися. У цей момент варто запропонувати дитині підвестися зі стільця (крісла), підійти (під'їхати) до шафи з іграшками і взяти якусь із них. Після цього можна продовжувати попереднє заняття. Або, наприклад, діти розфарбовують малюнки в альбомі. Батьки можуть кілька хвилин погово­рити з дитиною про зміст малюнка. Рука дитини в цей час відпочиває.
У таких дітей часто не тільки не сформовані рухові навички, а й відсутні правильні уявлення про рух. Основними напрямами роботи є: розвиток навичок самообслуговування, практичної діяльності та підго­товки руки дитини до письма. Опанування рухових навичок відбувається поетапно, потребує тривалого часу і терпіння, тож доцільно це робити під час цікавих ігор. На першому етапі важливо навчити дитину довільно брати й опускати предмети, перекладати їх із руки в руку, складати у певне місце, вибирати, порівнюючи свої рухові зусилля з характеристиками предмета.
Для розвитку рухових умінь батьки можуть використовувати різні побутові предмети: набори замків, перемикачі, телефони, пульт телевізора. За допомогою імітації можна навчати таких дій як вмикання, вимикання або переключення телевізора, комп'ютера, світла тощо.
Важливо навчити дитину самостійно їсти. Цю роботу слід починати з формування навички підносити свою руку до рота; далі слід навчати користуватися ложкою, самостійно їсти, тримати чашку і пити з неї. Для початку бажано використовувати чашки і тарілки, що не б'ються. Дуже важливо навчити дитину різних дій під час одягання. Спочатку треба навчати дитину розстібати великі ґудзики, потім дрібні. У такій же послідовності слід навчати її зашнуровувати і розшнуровувати черевики.
Навички самообслуговування закріплюють в іграх з лялькою (роздягають, одягають її), і тільки після цього можна переносити дії на саму дитину. Після таких ігор-вправ у дитини виникає прагнення до самостійної діяльності.
Розвиток загальної моторики
Розвитку рухів руки потрібно приділяти особливу увагу якомога раніше. Ускладнення завдань, збільшення амплітуди дій і тривалості занять відбувається поступово. Формування цілеспрямованих рухів рук можна починати з найпростіших ігор «Ладусі», «Сорока-білобока» тощо, з виконанням відповідних жестів: вказати пальцем на предмет, напрямок, підкликати пальцем до себе, помахати рукою («до побачення»), погладити рукою по голові («гарний», «гарна»), постукати в двері одним пальцем, кількома на­півзігнутими пальцями, постукати по столу одним пальцем (привернути увагу до себе), по черзі кількома пальцями («гра на фортепіано», «дощ іде»).
Корисно використовувати імітаційні рухи («півник махає крилами», «у вітряка крутяться лопаті», «лісоруб рубає дрова», «тесля стукає молотком»).
У процесі навчання різних рухів рук і дій з предметами не потрібно поспішати. Доречно, у повільному темпі, пропонувати кожен новий рух, показувати рукою дитини, як його виконувати. Потім слід запропонувати виконати цей рух самостійно (за необхідності, допомагати).
Якщо дитина недостатньо чітко чи правильно виконує завдання, або не може взагалі з ним упоратися, в жодному разі не можна виявляти своє невдоволення. У цьому випадку потрібно повторити цей рух кілька разів. Лише копітка робота батьків, підбадьорення в разі невдач, заохочення за найменший успіх, ненав'язлива допомога допоможуть досягти результату.
При формуванні кожної нової схеми рухової дії необхідно вимагати від дитини чіткості виконання, вільного руху, плавності переходу від однієї дії до іншої і цілеспрямованого збільшення або зменшення амплітуди рухів. Слід навчати дітей виокремлювати елементарні рухи у плечових, ліктьових, променево-зап'ястних суглобах, і по можливості, правильно, вільно виконувати їх.
Дуже складно домогтися скоординованого виконання рухів у різних суглобах, що необхідно у предметній діяльності (особливо під час письма). Малечі можна пропонувати перекладати предмети з одного місця на інше, з руки в руку, прокочувати, підкидати і ловити їх. З дітьми старшого дошкільного віку для відпрацьовування цих рухів необхідно робити вправи зі спортивним інвентарем (м'ячами, гантелями, гімнастичними палками, булавами).
Розвиток дрібної моторики
Щоб перевірити, чи може дитина ізольовано рухати правою рукою (всі інші частини тіла мають перебувати у спокої), її просять підняти руку вгору та опустити, зігнути в ліктьовому суглобі і розігнути, відвести вбік і повернути у вихідне положення, зробити кругові рухи (у плечовому суглобі) в один та в інший боки, повернути долоні вгору і вниз, стиснути пальці в кулак і розігнути, зі стиснутих у кулак пальців розігнути спочатку великий палець, потім великий і вказівний, вказівний і мізинець.
У випадках легких уражень, коли рухи пальців правої руки не ізольовані і супроводжуються подібними рухами лівої руки, можна виконувати таку вправу: дорослий сідає ліворуч і, м'яко притримуючи п'ясть лівої руки, просить дитину виконувати рух пальцями правої
Корисно виконувати такі вправи:
• розгладити аркуш паперу долонею правої руки, притримуючи його лівою, і навпаки;
• постукати по столу розслабленою п'ястю правої (лівої) руки;
повернути праву руку на ребро, зігнути пальці в кулак, випрямити, покласти руку на долоню, зробити те саме лівою рукою;
руки напівзігнуті, опираються на лікті (струшування по черзі п'ястями);
руки перед собою, опора на передпліччя, по черзі змінювати положення правої і лівої п'ястей (зігнути-розігнути, повернути долонею до обличчя - до столу);
зафіксувати лівою рукою праве зап'ястя, а долонею правої руки постукати по столу, погладити стіл тощо.
Надзвичайно важливо сформувати в дитини різні способи утримання предметів (відповідно до їх розмірів, форм, матеріалів). Нечіткий, неточний захват і зміни в положенні великого і вказівного пальців ускладнюватимуть дитині будь-яку предметну діяльність, а також малювання, письмо. Саме тому потрібно змалечку розвивати у дітей правильні способи захвату іграшок і рухових дій з ними.
Малі діти часто із силою згинають пальці, напружують м'язи всієї руки, на обличчі з'являється гримаса. Тому їм потрібно пояснити, як треба виконувати рухи, показати, як це зробити правильно, повторити кілька разів, щоб дитина могла самостійно виконувати ці рухи, дотримуючись вимог дорослого.
Корисними для розвитку рухів є завдання з використанням паперу. Потрібно вчити дітей складати і розгортати, скручувати, перегортати, розривати, м'яти і розгладжувати аркуші паперу (наприклад, простий газетний папір). Для розвитку рухів рук слід навчати дитину перемотувати з клубка в клубок мотузку, шнур, нитки. Часто у дитини, яка тримає олівець чи ручку, спостерігається млявість пальців або, навпаки, надмірна напруга й обмежена рухливість.
З дітьми, яким складно згинати і розгинати великий, вказівний і середній пальці, можна запропонувати виконувати такі вправи:
• руки лежать на столі, дорослий фіксує передпліччя. Дитина намагається взяти великим, вказівним і середнім пальцями паличку, крейду, олівець, ручку, підняти на 10-12 см над столом, а потім покласти;
• перед дитиною на столі ставиться відкрита коробочка з рахунковими паличками (сірниками або іншими дрібними предметами). Дитина бере палички з коробочки і складає їх під рукою (рука лежить близько до коробочки), намагаючись не зрушити руку з місця, а тільки розгинати і згинати великий, вказівний і середній пальці, а потім так само складає все в коробку;
• розкачати на дошці вказівним і середнім пальцями одночасно і по черзі грудочки пластиліну, розкачати у висячому положенні грудочку пластиліну великим і вказівним пальцями (великим і середнім; великим, вказівним і середнім);
• міцно утримуючи сірник у горизонтальному положенні великим і вказівним пальцями лівої руки, одночасно вказівним і середнім пальцями правої руки підтягувати його до себе;
Усі завдання потрібно повторювати кілька разів у такій самій послідовності, щоб дитина не нудьгувала, можна змінювати колір олівця. Поступово батьки можуть ускладнювати вправи. Дитині корисно малювати різні фігури: овали, кола, півкола різних розмірів, оскільки в цьому процесі будуть задіяні передпліччя, п'ясть, пальці. Можна малювати «равлика»: почати з об'ємного завитка максимального розміру; далі, не відриваючи олівця, зменшувати розміри завитків і закінчити крапкою; «розкрутити равлика»: почати з крапки і поступово збільшити завитки до максимального розміру.
Дитина має відчути, усвідомити та запам'ятати, що лінії креслять пальцями згори вниз (до себе), знизу вгору (від себе); ламані лінії, півкола, зиґзаґи - рухами пальців, п'ясті, передпліччя; дуги, овали великих розмірів, «равлики» - рухами пальців, п'ясті, передпліччя.
Для розвитку координації рухів передпліччя, п'ясті й пальців батьки можуть пропонувати дітям малювати різнокольорові квадрати один в одному (від великого до крапки), кола (один в одному до крапки), квіти з пелюстками, прапорці, будинки тощо. Малюнки мають бути невеликими, щоб їх виконання потребувало рухів пальців.

Дитина із особливими потребами потребує постійної батьківської підтримки. Підпорядкувати таку дитину загальноприйнятим правилам поведінки в суспільстві неможливо, тому треба навчитися взаємодіяти і спілкуватися з нею.
Пам’ятайте, що дитина не винна в тому, що вона особлива. Особливості такої поведінки в кожному конкретному випадку зумовлені певними причинами: проблемами під час вагітності матері, ускладненням під час пологів, психосоціальними причинами (стиль виховання в сім’ї).
Усвідомте, що виховання та навчання дитини з особливими потебами– це довготривалий, складний процес, що потребує Вашого уміння, терпіння, знання.
Навчіться давати інструкції: вони повинні бути короткими, не більше 3-4 слів. В іншому разі дитина просто «виключиться» і не почує Вас.
У взаєминах з дитиною не допускайте «вседозволеності», інакше дитина буде маніпулювати Вами. Чітко визначіть і обговоріть з дитиною, що можна, а що не можна робити вдома, в дошкільному закладі.
Для підняття самооцінки, віри дитини в свої можливості – хваліть її за успіхи і досягнення, навіть самі незначні.
У повсякденному спілкуванні з дитиною із особливими потребами уникайте різких заперечень, тому що такі діти є імпульсивними і відразу ж відреагують на заборону непослухом або вербальною агресією. В цьому випадку треба говорити з дитиною спокійно і стримано, бажано дати можливість вибору для малюка.
Разом з дитиною визначте систему заохочень і покарань за хорошу і погану поведінку. Визначіть систему правил поведінки дитини в групі дошкільного закладу, вдома. Просіть дитину вголос промовляти ці правила.
Старанно, своєчасно виконуйте побажання і завдання педагогів. Не нехтуйте порадами педагогів щодо необхідності консультування та лікування у лікарів–фахівців.
Намагайтеся щоденно закріплювати завдання, по можливості, в ігровій формі. Допомагайте дитині, але не виконуйте завдання за неї.
Якщо дитина втомилася – дайте їй невеликий відпочинок, або займіть її іншою діяльністю.
Не вимагайте від дитини більше, ніж вона може.
Корекція затримки психічного розвитку дітей потребує тривалої і систематичної роботи, яка охоплює всі види її діяльності. Через це дуже важливо, щоб корекційним завданням було підпорядковане не тільки заняття, а й режимні моменти, організація дозвілля дитини, де знайдуть корисне застосування різні розвиваючі ігри, відповідно до віку і можливостей дитини.

Подібні розвиваючі ігри можна з успіхом проводити й вдома, тим самим підтримуючи навчальний потенціал дитини.

Гра «Закрий!»
Мета: вчити сприймати, порівнювати, виділяти предмети схожі та відмінні за формою.
Матеріал: дві баночки контрастного розміру, маленькі та великі кульки (кришечки).
Хід:
Показати дитині дві баночки, вказати, що одна баночка велика, а друга – маленька. Потім продемонструвати маленькі і великі кульки. Великі кульки потрібно зібрати у велику баночку, а маленькі – в маленьку (показ). Після виконання завдання попросити закрити баночки відповідними кришечками.

Гра «Де звучить?»
Мета: розвиток зорової і слухової уваги, навичок орієнтування у просторі.
Матеріал: будь-яка іграшка, яка створює звук.
Хід:
Показати іграшку дитині. Поторохтіть іграшкою, щоб дитина звернула на неї увагу, а потім іграшка відводиться в сторону і знову торохтить. Дитина із закритими очима повинна вказати напрям звідки іде звук. Гра повторюється 2-3 рази.

Гра «Хто як говорить?»
Мета: спонукати дитину повторювати звуконаслідувальні слова.
Матеріал: іграшки добре відомих дитині тварин або їх зображення.
Хід:
Показати дитині по черзі іграшки, назвати їх. Запитати: Як говорить котик? (мяу-мяу ). Собака? (гав-гав) тощо.

Гра «Прищепки»
Мета: корекція дрібної моторики пальців.
Матеріал: прищепки, аркуш картону/лінійка/мотузка, силуети одягу.
Хід:
Прищепки в грі використовуються як тренажер для пальчиків.
Вирізати з паперу декілька силуетів різного одягу (кофтинка, спідниця, шкарпетки, сорочка та ін.). Попросити дитину допомогти Вам розвісити білизну на мотузку за допомогою прищіпок.
Якщо у Вас немає часу виготовити силуети – можна прищіпки чіпляти на міцний аркуш паперу чи широку лінійку.

Гра «Оплески»
Мета: розвиток фонематичного сприйняття.
Хід:
Дитина має плеснути в долоні стільки разів, скільки предметів знаходиться на столі;
Дорослий повільно ритмічно плескає в долоні – дитина повинна відтворити кількість оплесків.

Примітка: спочатку кількість предметів та оплесків має не перевищувати 3. З часом кількість і темп оплесків збільшується.

Гра «Збери фігуру»
Мета: Удосконалити вміння розташовувати предмети в спадаючому за величиною порядку; правильно називати деталі за величиною (великий, менший, найменший).
Матеріал: вирізані з картону/паперу частини сніговика, ялинки.
Хід:
Розкласти перед дитиною деталі сніговика. Запропонувати зібрати його, починаючи з найбільшого круга.

Гра «Подарунок ляльці»
Мета: закріпити поняття про колір.
Матеріал: лялька, кружки основних кольорів – білого, чорного, червоного, синього, жовтого, зеленого (по 2 шт.).
Хід:
а) Спочатку запропонує назвати, якого кольору кружок Ви даєте дає ляльці.
б) Попросіть дитину дати ляльці червоний (зелений, синій…) кружок.
в) Покажіть дитині червоний (зелений, синій…) кружок і попросіть її «Дай ляльці такий же самий кружок».

Гра «Весела пташка»
Мета: закріпити знання про розташування предметів в просторі; розуміння та вживання простих прийменників в, на, під, за.
Матеріал: дві іграшки-пташки, іграшкові меблі (шафа, стіл, стілець).
Хід:
а) Дві пташки, Ваша і дитини, літають. Дитина повторює дії за Вами.
б) Ви говорите, куди полетіла пташка – вгору, вниз, а дитина виконує дію.
в) Дія навпаки: «А зараз пташка літатиме, а ти скажеш, куди вона полетіла».
г) Запропонуйте заховати пташку за шафу, в шафу, посадити на стіл, стілець, під стілець і т. д.

Виконання простих побутових інструкцій
Мета: формувати здатність дитини розуміти часто використовувані в побуті слова, виконувати прості словесні інструкції.
Хід:
Розуміння дитиною цілісних словосполучень, які вона могла багато раз чути. Запропонувати їй виконати відповідні дії, наприклад:
- поцілувати маму;
- обійняти тата;
- пограти в ладоньки;
- закрити очі;
- помахати ручкою;
- узяти маму за руку і йти до столу і т. д.
2) Закріпити назви знайомих іграшок. З'ясувати, чи може дитина показати частини свого тіла і частини тіла ляльки або іграшкової тварини:
- Покажи зайчика, собачку, машину, ляльку.
- Візьми ляльку.
- Дай мені ляльку.
- Покажи, де у ляльки голова. А де в тебе голівка?

Гра «Де дзвенить дзвіночок?»
Мета: орієнтування в просторі відносно себе.
Матеріал: дзвіночок.
Хід:
Попросити дитину закрити очі та відгадати, де дзвенить дзвіночок, називаючи напрям відносно себе (вгорі, внизу, попереду, позаду).

ЗПР можна і треба коригувати

Малюки першого і другого року життя розвиваються через наслідування під керівництвом дорослих. Діти з РАС часто уникають такого контакту. Це відбувається не тому, що у них немає потреби в спілкуванні. В силу біологічних особливостей роботи мозку, діти з РАС не можуть взаємодіяти з людьми так, як це роблять нейротипові діти.

Через ці особливості та нерівномірність розвитку зв'язків між окремими частинами мозку, у таких дітей діагностують затримку психічного розвитку (ЗПР).
Такі діти відстають від однолітків у розвитку емоційної сфери, часто незграбні в рухах, дрібна моторика розвивається повільніше. Часто буває, що дитина не може зконцентруватися на одному занятті, грається одноманітно.

Іноді стається так, що батьки після багатьох невдалих спроб зацікавити дитину спільними заняттями, вважають, що вона їх не розуміє і припиняють ці намагання. Перестають приділяти увагу грі та розвитку навичок самообслуговування, вважаючи за краще робити все замість дитини. Не навчають чистити зуби, тримати ложку, одягатися самостійно.

В результаті такого підходу затримка психічного розвитку посилюється, а у віці 4-5 років додається ще брак мовленнєвого розвитку і діагноз «затримка психо-мовного розвитку».

Важливо розуміти, що є діти з РАС, які так і не починають говорити, навіть в підлітковому віці. Але це не означає, що вони не розуміють - у них збережений невербальний інтелект. Багато хто користується жестовою мовою, вміють писати за допомогою клавіатури і знають кілька мов.
ЗПР - оборотне явище
І чим швидше почати корекційну роботу, тим краще. Малюкові потрібно навчитися проявляти допитливість, розвивати впевненість у собі, спілкуватися з однолітками і дорослими, знизити тривожність, реакцію на яскраве світло, гучний звук, сильні запахи, дотики. Це все можливо за планомірної роботи професійними науковими методикам.

Якщо немає можливості возити дитину на заняття постійно, необхідно разом з фахівцем скласти план розвитку наперед і коригувати його під час проходження. Важливо також інтегрувати заняття в щоденні дії і побут дитини.

Є батьки, які вважають що їхні діти «незграбні тугодуми», і на заняття не варто витрачати час. Але саме такі діти, при правильному підборі програми розвитку, демонструють значний прогрес - як в розумовому розвитку, так і в соціальній адаптації.

Оцінити поведінку дитини, як гіперактивний, можна по наступним стандартним ознаками:
надмірна рухова активність, яка вкрай висока в контексті очікуваної в цій ситуації і в порівнянні з іншими хлопцями однакового віку і розвитку,
починається рано, в більшості випадків до шести років,
має велику тривалість,
спостерігається не тільки вдома, але і в школі, і в лікарні, і на вулиці та ін.
Гіперактивність
Гіперактивність проявляється, як правило, в ранньому дитячому віці. Вже на першому році життя дитина весь час крутиться, здійснює велику кількість зайвих рухів, через що його важко уложити спати або нагодувати.
Фізичне виховання дітей з гіперактивністю
Таке виховання робить дитину з гіперактивністю спокійніше. Сон стає нормальним, формується правильна координація рухів, відновлюються поведінкові реакції.
Фізичне виховання дітей з гіперактивністю необхідно проводити строго під контролем педіатра. Обов’язково обговоріть з фахівцем, які вправи підходять саме вашому малюкові і що потрібно прибрати або додати. Але це не означає, що фізичні заняття повинні бути тільки в спеціальних залах і по годинах. Заняття на дачі або будинку будуть набагато полезенее. Фізкультура буде ефективна тільки лише при тривалих і регулярних заняттях.
Перевантажувати дітей не можна, тому варто обмежувати завдання з підвищеною рухливістю. Не забувайте про те, що навіть мінімальне досягнення і зусилля повинне бути обов’язково заохочено і відзначено.
На першому році життя необхідно використовувати рефлекторні, пасивно-активні і пасивні рухи.
На другий році — ходьба, повзання, повільний біг, вправи на рівновагу, загальнозміцнюючі гри.
На третьому році — необхідно більше використовувати ігрові вправи, вправи спрямовані на моторику пальчиків і загальнозміцнюючі вправи.
На четвертому році — слід застосовувати складні вправи і ставити перед дитиною конкретні цілі: довести вправу до кінця або зупинитися за сигналом. В цей же час потрібно поступово замінювати покази гімнастики на пояснення.
На п’ятому році — можна вже застосовувати такі прогулянки, їзду на велосипеді, біг і продовжувати загальнозміцнюючі вправи. Діти на цьому етапі повинні розуміти зі слів, що треба робити і давати самостійну оцінку своїм діям.
На шостому році необхідно почати вправи, які будуть розвивати тулуб і кінцівки.
На сьомий рік — застосовуйте вправи, які спрямовані на розвиток узгодженості рухів, наприклад: лижі, ігри з м’ячем і плавання.
По мимо вищеперелічених вправ включайте у фізичне виховання заняття, які розвивають слухо-моторну і зорово-моторну координацію, і звичайно ж, здатність дитини орієнтуватися в просторі і тренувати пам’ять і увагу. Також включіть завдання на оригінальність, кмітливість, точність.
Для того, щоб гіперактивна дитина спокійніше і уважніше був на уроках і в дитячому садку, приділіть ранкові години, які передують занять, фізичним навантаженням. Як показує практика, після двох або однієї години фізичних навантажень гіперактивні діти здатні до концентрації уваги, спокійніше сидять на уроках, краще засвоюють матеріал.
Крім щоденних фізичних вправ доцільно буде записати дитину в спортивні секції, які вимагають великого фізичного навантаження.

https://www.youtube.com/watch?v=0jrMy6IgeXk

Розвиваючі ігри для дітей-аутистів допомагають діткам адаптуватися в соціумі, поліпшити контактність з навколишнім середовищем, зміцнити зв’язок з батьками, скорегувати небажану поведінку, підготуватися до взаємодії з іншими дітьми в дитячому садку і школі (звичайних або спеціалізованих).
Основним мотивом їх дій з предметами та іграшками є сенсорні властивості предметів, які залучають аутичних дітей. При цьому дитина може відмовлятися використовувати предмет за прямим призначенням, проте любити його за якесь окреме сенсорне властивість («приємність» на дотик, певний звук, видаваний предметом, його колір та ін.)
У такому ставленні до предметів є позитивна сторона: сенсорні властивості предметів, приємні дитині, можна використовувати в якості основи для ігрових дій, за допомогою яких він буде розвиватися. Саме тому в корекційній роботі найбільш часто застосовуються сенсорні ігри для дітей з аутизмом. Мета таких ігор – розкрити дитиною якомога ширший спектр почуттєвих відчуттів, тому сенсорні ігри поділяються на підвиди:
підлогові або настільні предметні (зорові, тактильні, дотикові відчуття);
звукові (слух);
рухливі (відчуття руху);
нюхові, смакові і ін.
РОЗВИВАЮЧІ ІГРИ ДЛЯ аутичних дітей
Підбираючи найбільш ефективні розвиваючі ігри з аутичними дітьми, важливо керуватися цілим рядом факторів, включаючи:
особисті переваги дитини;
доступність гри для нього;
користь і цілі, які планується досягти за допомогою ігрових дій.
При цьому необхідно враховувати рівень загального розвитку дитини та її вік, адже іноді гра, відповідна малюкові в 3 роки, вже не приносить відчутної користі в 7 років. Важливо, щоб ігри для дітей були простими і доступними, вони не мають викликати у них напруження і відштовхування. Бажано, щоб це було щось знайоме, з чим вже грались раніше. Потрохи ігри мають розвиватись, по наростаючій – розпочати з найелементарніших і переходити до складніших.
Варто відзначити, що діти з різними особливостями будуть по різному сприймати ту чи іншу гру.
Тому під час заняття потрібно індивідуально підходити до кожної дитини, допомагати, підтримувати, підказувати, повторювати по декілька разів, якщо це буде потрібно.
Зрозуміло, в кожному конкретному випадку підбираються індивідуально, але при цьому існує і «загальноприйнята» градація ігор для дітей з РАС по віковим групам, яку ми розглянемо нижче.
ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
Ігри з аутичною дитиною можуть включати в себе:
взаємодія з сипучими продуктами. Великий пластиковий таз або ванночка наповнюється рисом, сухий квасолею, дрібними каштанами або кульками, а потім туди закопується невелика іграшка. Суть полягає в тому, що дитина повинна діставати іграшки, одночасно набуваючи корисний дотиковий досвід від занурення рук в квасолю;
з водою. Вода дуже позитивно впливає на емоційний стан, допомагає розслабитись. Варіантів для ігор є безліч: переливання води по різних посудинах, створення фонтану, поставивши руку під струмінь води, ігри з лійками та інші.
з світлом і тінями;
Використовуючи лампу, ліхтарик чи свічку створимо справжній театр тіней на стіні. За допомогою дзеркала пограємось з сонячними зайчиками. А дзеркальна сфера точно приємно вразить;
видування бульбашок. Якщо дитина поки ще не може подути сама, нехай в допомагає вам відкривати пляшечку з мильним розчином і занурювати в нього колечко – так можна допомогти дитині усвідомити поняття «по черзі» і навчитися діяти в парі з іншою людиною;
пальчикові малювання. Аутичні діти не завжди люблять «бруднити» ручки, але спробувати прищепити дитині інтерес до цієї забави все ж варто. Пальчиками, вимазаними в фарбі, можна створювати візерунки і просто плями на стінах ванної, одночасно знайомлячись з різними кольорами і отримуючи нові відчуття від фарби на шкірі.
Дошкільника від 4 до 6 років стоїть спробувати зацікавити рольовими іграми, оскільки абсолютна більшість дітей з РАС демонструють затримку в розвитку щодо рольових ігор. Грайте з дитиною:
в динозавриків або ведмежат, ревучи один на одного і відшукуючи ласощі, заховані в траві або де-небудь ще;
в залізницю, завантажуючи поїзда вантажами, саджаючи на них пасажирів і перевозячи їх в пункти призначення;
в лікарню, лікуючи іграшкових звірів уколами, краплями в очі, вушка і носики, перев’язки лап, «прийомом ліків»;
в школу або дитячий садок, де дитина може бути як учителем / вихователем, так і учнем – це добре тренує комунікативні навички.
Сенсорні ігри для аутистів дошкільного віку можуть включати в себе ритмічний стукіт по барабанах, музичні іграшки, розгойдування на гойдалці, кільцях або перекладині, лазіння по шведській стінці, кружляння на обертовому кріслі, катання на дитячому автомобільчику або маленькому велосипеді без педалей і ін .
З дітьми МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ можна грати:
в «шпигуна». Описати детально в голос будь-який предмет, після чого дитина повинна його знайти в кімнаті. Якщо вона не зможе відшукати –просто покладіть перед нею 2-5 інших предмети, при цьому опишіть один із них і попросіть показати саме його;
в ляльковий театр, де ляльки та інші іграшки беруть участь в сценках про школу, магазині, різних знайомих малюкові ситуаціях з життя. Замість іграшок можна використовувати фотографії членів сім’ї і самої дитини, закріплені на вертикальних фігурках – це зробить ігровий світ більш реальним.
«Відгородження» аутиста від світу призводить до порушення свідомих і чуттєвих зв’язків з іншими людьми, відновити які можна за допомогою ігор, спрямованих на розвиток емоційної контактності. Для дітей, які не розмовляють взагалі або мають мовні проблеми, необхідно включати в ігровий процес логопедичні елементи Корисними будуть для молодших школярів стануть різні танцювальні рухи і гімнастичні вправи під ритмічну музику (для тих, хто не проявляє гіперчутливісь до голосних звуків). Увімкніть веселу мелодію з чітким ритмом і запропонуйте дитині потанцювати разом, показуючи йому різні рухи, які він повинен буде повторювати. Можна танцювати з м’ячем, скакалкою, стрічкою, улюбленою іграшкою.
ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ.
Заняття та ігри для аутистів підліткового віку розвивають контактність з ровесниками і сприяють глибшому розумінню співрозмовника. До таких розвивають занять відносяться:
подолання смуги перешкод. Перешкоди можна створити з великих м’ячів, стільців та інших предметів. Краще грати парами, щоб один з дітей був провідним, які віддають команди, а другий – веденим, виконуючим ці команди;
«Поглиблений» перегляд фільмів. Оскільки діти з РАС зазнають труднощів з розумінням чужих емоцій і почуттів, можна показувати їм сцени з фільму, що містять соціально-комунікативні моменти. Потім потрібно обговорити ці сцени з дітьми, щоб з’ясувати, які моменти вони помітили і зрозуміли, а які «пройшли повз». Виявлені незрозумілі моменти потрібно доступно пояснити, а потім включити відео ще раз. Використовуйте стоп-кадри і пропонуйте глядачам описати емоції, відображені виразом облич героїв.
СЕНСОРНІ ІГРИ ДЛЯ аутистів
Сенсорні розвиваючі ігри для дітей з аутизмом допомагають їм:
увійти в контакт з дорослим, почати довіряти;
отримати інформацію про навколишній світ, позитивні емоції, нові сенсорні враження;
позбутися від напруги;
звикнути до виконання конкретної ролі (в сюжетних іграх), отримати розуміння соціальних взаємодій.
Нові чуттєві враження можна дати дитині за допомогою таких ігор, як:
«Змішуємо фарби». Фарби різних кольорів змішуються для отримання нових кольорів і відтінків;
«Частування для ляльок». Ляльки та інші іграшки сидять за столом, а перед ними стоїть «частування»: склянки з водою певного кольору (червоний – для імітації вишневого соку, білий – молока, або ж можна використовувати справжні напої). В процесі гри можна використовувати різні сюжети (день народження, кафе), вчитися рахувати «гостей», що сидять за столом, передавати один одному склянки і т. д .;
«Замок з піни». У миску наливається вода, додається рідке мило або інший засіб, що дає рясну піну. У воду вставляється коктейльна соломинка, і дитина дме в неї, від чого перед ним виростає велика шапка білої піни, з якої можна грати.
У «зорових» аутистів самий чутливий сенсор – це очі. Таким дітям будуть корисні ігри з яскравими дидактичними посібниками для складання або сортування різних фігур, а також інші дидактичні матеріали (включаючи спеціальні комп’ютерні програми), виконані в яскравих кольорах, аплікації, розмальовки, сценки з яскравими пальцьовими ляльками і т. д.
ЗВУКОВІ ІГРИ ДЛЯ ДІТЕЙ З АУТИЗМОМ (виконуємо з обережністю з тими, у кого йде подразнення на голосні звуки)
Дитина з аутизмом як би покритий «панциром», що відгороджує його від зовнішнього світу, в зв’язку з чим він поступово втрачає здатність до сприйняття інформації на слух. Це негативно позначається на навчанні і створює побутові проблеми, а тому необхідно грати з дитиною в сенсорні звукові ігри, наприклад:
«Що шумить?». Вибираються предмети, що видають неголосні звуки – дзвіночки з ніжним дзвоном, обгортковий папір, пакет, тиха брязкальце і т. Д. Дитина повинна вивчити ці предмети і їх звучання, а потім ви будете відвертатися і «шуміти» ними по черзі, запропонувавши малюку вгадати, який саме предмет зараз звучав;
“Високий низький”. Використовується іграшкове піаніно або металофон. Навчіть дитину поняттям високих і низьких звуків, асоціюючи їх з різними ситуаціями – дощиком (дитина піднімає ручки вгору до хмаринки), «важкими» кроками ведмедя (дитина тупотить, як ведмедик) і т. Д. Потім програвайте звуки, заохочуючи малюка виконувати потрібні рухи ;
«Лікувальна класика». В цю гру грають за допомогою невеликих аудіо-фрагментів з класичних музичних творів за мотивами казок («Лускунчик», «Черевички», «Спляча красуня» та ін.) І карток з відповідними зображеннями. Описувати вголос картинки під музику, а потім включайте фрагменти і пропонуйте малюкові показати картинку, яка підходить до музики.
Предметні ігри ДЛЯ ДІТЕЙ-аутистів
Предметні ігри навчають дітей звертати увагу на різні властивості предметів і контактувати з іншими людьми, щоб грати в парі або групі. Приклади предметних ігор:
«М’ячик, йди». Сядьте на підлогу навпроти малюка і штовхніть до нього м’ячик. Запропонуйте дитині повертати м’яч таким же способом. Коли він навчиться грати в парі, можна буде перейти і до групової гри;
«Відкрий-закрий». Підготуйте кілька невеликих ємностей – коробочок, футлярів, баночок, які закриваються різними способами. Сховайте туди дрібні предмети і попросіть малюка дістати їх. Якщо він не впорається з першого разу – наочно продемонструйте, як потрібно відкривати ємності;
«Вечеря для ляльок». Дитина повинна «пригощати» ляльок різними «стравами» власного приготування. Для готування можна використовувати пластилін, кінетичний пісок, глину, пінопласт і т. Д. Показуйте дитині, як «готувати» ковбасу, хліб, тістечко, кашу і заохочуйте його «готувати» самостійно.
ЯКІ ТРУДНОЩІ МОЖУТЬ ВИНИКНУТИ ЗА ЧАС ПРОВЕДЕННЯ ІГОР з аутичними дітьми.
Найпоширеніше утруднення полягає в тому, що дитина просто не включається в ігровий процес і не проявляє видимого інтересу до нього.
Якщо дитина не звертає уваги на гру і не бажає брати в ній участі – ні в якому разі не наполягайте і не нав’язуйте. Часто буває, що гра дитині подобається, але зовні залишається пасивною. Продовжуйте виконувати ігрові дії, залишаючись в полі зору дитини. Дайте своєму підопічному можливість детально розглянути гру , щоб надалі включитися в неї.
Також можуть виникнути й інші проблеми – наприклад, коли дитина:
лякається нових яскравих сенсорних відчуттів. Тому пропонувати нове слід поступово і «малими дозами»;
вимагає повторювати якусь ігрову дію знову і знову. Намагайтеся не противитися проханням дитини, щоб вона змогла повністю відчути елемент гри, але при цьому будьте напоготові, щоб корисна гра не перейшла в чергову непотрібну стереотипію;
не розуміє сюжету гри. Розробляйте нескладні сюжети, які не займають багато часу. Пам’ятайте, що довільна увага дітей з РАС відрізняється стислістю і нестійкістю. Посадіть на іграшкову грядку тільки два помідора, а не безліч різних овочів і т. д.
В процесі розвитку ігрових сюжетів маленький аутист може наполегливо уникати або категорично не сприймати якийсь із варіантів гри. Слід бути готовим до цього і своєчасно змінювати ігрові моделі, пропонуючи нові, більш цікаві дитині варіанти.
ЯК ЗАЦІКАВИТИ ГРОЮ дитину з аутизмом
Вкрай важливо, особливо на першому етапі навчання розвиваючим іграм, орієнтуватися на власні бажання дитини. Завдяки постійному обліку особистих пристрастей і особливостей аутиста, ви зможете внести в його світ нові позитивні враження і урізноманітнити його життя найкомфортнішим для нього способом. Крім того, дуже важливо моделювати ігрові ситуації, що вимагають спільної уваги дитини і тренера, а також заохочувати навіть за мінімальні успіхи.