Причиною народження дітей з синдромом Дауна є перевищення генетичного матеріалу в 21 парі хромосом (трисомія). Це означає, що при синдромі Дауна з'являється додаткова 47 хромосома, в нормі їх 46 або 23 пари.

Фактором, який впливає на виникнення цього стану (дисфункція специфічного білка під час ділення генетичного матеріалу) є вік матері - дуже рання або пізня вагітність. Якщо вік матері перевищує 40 років ймовірність народження дитини синдромом Дауна 1:100 (статистика в різних джерелах варіюється, має тенденцію до зростання числа випадків). Також впливає і вік батька, але в меншій мірі. Це пов'язано з тим, що з віком у чоловіків і жінок зростає ймовірність, що в сперматозоїдах і яйцеклітині не буде необхідної кількості хромосомного набору. З цією метою всім жінкам після 35 років під час вагітності рекомендовано проходити перинатальну діагностику.

Причиною також може бути спорідненість між батьками, це збільшує ймовірність прояву будь-якого генетичного захворювання

Неправильний спосіб життя, шкідливі звички, стреси та перенесені захворювання під час вагітності, впливають на розвиток плоду, та на виникнення синдрому Дауна в меньшій ступені.

Роздивимость більш детально причини і фактори, які провокують появу синдрому Дауна.
У момент зачаття відбувається випадковий збій в з'єднанні жіночої і чоловічої хромосом, при цьому виникає зайва копія хромосоми в 21-й парі. Внаслідок цього у таких дітей є зовнішні характерні відмінності і особливості в розвитку. Хвороба Дауна виникає у хлопчиків і дівчаток однаково часто.

Фахівці знайшли зв'язок між віком матері і частотою випадків народження дітей з хворобою Дауна. Чим вище вік матері, тим більше вірогідності народження дитини з СД.

• Мати старше 45років - 1 на 19 новонароджених дітей.

• Матері від 35 - 39років - 1 на 214 новонароджених дітей.

• Матері до 30 років - 1 на 1000 новонароджених дітей.

• Матері від 20 - 24 років - 1 на 1500 новонароджених дітей.

Вчені проводили дослідження в Данії, і виявили що вік батька також впливає і доповнює вплив віку матері на народження дитини з синдромом Дауна.

Досягнення в області пренатальної діагностики, дозволили знизити відсоток народження дітей з цим синдромом, шляхом переривання вагітності. Таким чином народжується не 1 дитина з СД на 700, а 1 на 1100. Комплексна допологова діагностики першого і другого триместру вагітності, з різними лабораторними дослідженнями та УЗД, допомагають виявити патології плода у внутрішньоутробному періоді

9 липня 2020 о 22:49 | Дудник О. Д. | no comments

ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ З ДІТЬМИ, ЯКІ МАЮТЬ ПОРУШЕННЯ ЗОРУ

Охороні очей дошкільників потрібно приділяти велику увагу. В цей період дитинства очі й зір продовжують розвиватися і ще не підготовлені до значного напруження.
Очі у дошкільників за розмірами менші, ніж у дорослих. Склера (білочна оболонка) більш розтяжна, тому за несприятливих умов може виникнути короткозорість. Усі частини ока ще не зовсім сформувались. Сітківка і зоровий нерв не готові до повноцінних зорових сприймань. Вага мозку збільшується до 14-15 років у 4 рази, поверхня кори потиличної ділянки, що сприймає зорові образи, - в 5 разів. У міру розвитку очей і центральної нервової системи вдосконалюються функції зору.
Більшість дошкільників мають тільки половину необхідної гостроти зору, лише до 5-6 років вона стає нормальною. Сприйняття кольорів також розвивається поступово, до 13-14 років.
В спеціальний дошкільний навчальний заклад приймаються діти з низькою гостротою зору з корекцією окулярами. Діти навчаються основним навичкам гігієни зору, а також, якщо це необхідно, і користуванню окулярами. У дітей розвиваються всі елементи зорового сприймання: здатність бачити близько і далеко, спостереження за предметами, які рухаються, здатність розрізняти форму та величину предметів, колір, матеріал, з якого вони зроблені, розглядати картинки, орієнтуватися в просторі. Розвиток зорових функцій доповнюється також розвитком слуху, нюху, дотиком.

У зв’язку із специфічними завданнями, режим дня в спеціальному дошкільному навчальному закладі для дітей з порушеннями зору має свої особливості, пов’язані з проведенням цілого комплексу лікувальних заходів.
Корекційно-педагогічна і лікувально-відновлювальна робота тісно взаємопов’язані. Педагогічна робота, методи і засоби, якими б різноманітними й цікавими не були, не можуть дати тих результатів у відновленні зору, що дає медична практика. З іншого боку, медична практика не має тих можливостей, які має корекційна педагогіка в галузі виховання і всебічного розвитку особистості дитини дошкільного віку. Від співпраці медичної та педагогічної служби в дошкільному закладі, значною мірою залежить результат корекційно-лікувальної роботи.
Специфічними завданнями роботи з дітьми є:

- виявлення, усунення і попередження дисбалансу між процесами навчання;
- виховання та розвиток дітей з особливими навчальними потребами та їх
індивідуальними можливостями;
- створення умов для соціально-психологічної адаптації.
Створена система взаємозв’язку вихователів, тифлопедагога, медсестри з лікувальної фізкультури, лікаря-офтальмолога, музичного керівника, інструктора з фізкультури. Інноваційний зміст і технології їх роботи сприяють підвищенню ефективності лікування та навчання, дають змогу збільшити результативність корекції пізнавальної діяльності та успішної підготовки дітей до навчання у школі.

9 липня 2020 о 10:49 | Дудник О. Д. | no comments

Порушення зору

Слабозорі діти-мають захворювання очей, що викликають стійке
зниження гостроти зору (від 0,05 до 0,4 на оці, яке краще бачить з
оптимальною корекцією). Найпоширенішими причинами слабозорості є
аномалії рефракції, катаракта, атрофія зорового нерва, альбінізм,
мікрофтальм, тощо.
Слабозорість – значне зниження зору внаслідок важкого захворювання
очей, травми чи дефекту розвитку очних яблук.
Сліпі діти – діти, в яких повністю відсутні зорові відчуття або мають
мають місце незначні світловідчуття чи залишковий зір – 0,04 на оці, яке
краще бачить із використанням окулярів.
Такі поняття як залишковий зір, знижений зір, слабозорий, тотально сліпий
використовуються для опису стану учнів, які мають порушення зору. Стан
зору можна характеризувати наступним чином:
 «слабозорий» – означає наявність певних проблем із зором, що потребують
спеціального навчання;
 «зі зниженим зором» – людина не може прочитати газету навіть за
допомогою окулярів або контактних лінз. Для навчання використовується
комбінація зорових та інших сенсорів, проте вони можуть потребувати
відповідного освітлення, збільшення розміру шрифту, використання
спеціальних збільшувальних приладів тощо;
 «із залишковим зором », коли гострота зору становить 0,04 і нижче на краще
око або має дуже обмежений кут зору (20 градусів в найширшій точці);
 тотально сліпі учні у яких фіксується цілковита відсутність зору (рівна 0)
навчаються за допомогою друку Брайля або інших не візуальних засобів.
Випадки
Співвідношення осіб з вадами зору у віці 18 років становить 12,2 на 1000.
Глибокі порушення зору становлять 0,06 на 1000 осіб.
Характеристика
Вплив порушення зору на розвиток дитини залежить від ступеня зниження
зору, типу розладу, віку, коли почалося погіршання, та загального рівня
розвитку дитини. Багато дітей, які мають психофізичні порушення, можуть
мати також і розлади зору, що затримуватиме моторний, розумовий та/або
соціальний розвиток.
Маленька дитина з порушеннями зору не має змоги повноцінно
ознайомлюватися з цікавими предметами, які її оточують, (власне, як і немає
в цьому необхідності) і, таким чином, позбувається можливостей набути
досвід та навчитися. Така ситуація може тривати доки навчання не стане
мотивацією або не почнеться втручання.
Внаслідок того, що дитина не має змоги бачити батьків або ровесників, вона
не має можливості імітувати соціальну поведінку або розуміти невербальні
знаки (якими люди зазвичай користуються під час спілкування). Проблеми,
пов’язані зі зниженням зору, можуть перешкоджати становленню
незалежності дитини.
Навчання
Дітям, які мають порушення зору, якомога раніше потрібно надати допомогу,
аби вони отримали користь від ранніх програм втручання. Комп’ютерні
технології, оптичні та відео засоби можуть допомогти дітям з порушеннями
зору різної складності під час звичайних шкільних занять. Для них існують
друковані великим шрифтом навчальні матеріали, книжки зі шрифтом
Брайля та на плівці.
Учням з порушеннями зору може знадобитися додаткова допомога як то:
спеціальне обладнання, розвиток навичок слухання, комунікації,
орієнтування, мобільності, допомога у професійному становленні, у
повсякденному житті. Учням зі зниженим зором або майже сліпим може
знадобитися допомога у розвитку навичок використання залишків зору. Учні,
які окрім порушень зору мають інші розлади, більшою мірою потребують
удосконалення навичок самообслуговування.
Три з чотирьох випадків сліпоти можна попередити!
Завітайте до будь-якого шкільного класу чи до дитсадківської групи:
обов’язково побачите дітей в окулярах. Статистика свідчить: таких дітей з
роками все більшає.
Загалом у світі нараховується близько 37 млн. сліпих та 124 млн.людей з
недостатнім зором.
В Україні понад 100 тис. дітей – інвалідів за зором. 1 тис. з них – сліпі.
Щороку в Україні реєструється близько 500 тис. дітей з пониженим зором.
Торік до поліклінік Буковини звернулося майже 9 тисяч дітей з різними
хворобами очей.
Не бачу, що на дошці…
Найбільше зустрічається аномалій рефракції (оптичної системи ока), які
потребують корекції зору окулярами. Таких серед пацієнтів офтальмологів –
майже половина.
Найбільше занепокоєння викликає короткозорість (міопія). Через досить
велике шкільне навантаження, наявність комп’ютерів майже в кожній оселі
діти молодших класів починають переобтяжувати зір на близькій відстані.
А ще люблячі батьки досить рано дарують дітям мобілки з іграми на
крихітному екрані. Все це призводить до різкого «помолодшання» набутої
короткозорості. Таких маленьких пацієнтів на обліку в окулістів області
майже 3 тисячі.
Іншими словами, 17 з кожної тисячі дітей мають короткозорість. І щороку
«армія» короткозорих діток зростає більше як на 1000 осіб: це тих, що
звернулися до окуліста. Насправді їх значно більше.
Короткозорість у дитини прогресує до 18-20 років. Головне – своєчасно
виявити її на ранніх стадіях, коли вона пов’язана ще тільки з розладами
акомодації (пристосування очей до умов «роботи») – тоді й лікування
найефективніше.
Батьки повинні занепокоїтися, коли в дитини: різь в очах, сльозотеча,
періодичне погіршання зору, болі в очах, нервовий тик. У таких випадках
слід обов’язково звернутися до дитячого офтальмолога.
Сучасна апаратура, що грунтується на комп’ютерних програмах, допомагає
відновлювати акомодаційну спроможність очей, збільшувати гостроту зору і
зменшувати прогресування вад зору.
Запобігаємо короткозорості:
■ Працювати з комп’ютером дозволяється: дітям 6-7 років – 15-20 хвилин;
середнього та старшого шкільного віку – 45-60 хвилин. Відстань від монітора
– 50-60 см.
■ У перерві між заняттями з навантаженням на зір діти повинні виконувати
вправи для очей: водити очима вверх-вниз, вправо-вліво; дивитися на палець
на витягнутій руці, потім вдалину (2-3 хвилини), або просто закрити очі та
відпочити.
■ Робочий стіл школяра повинен мати достатнє освітлення зліва, відстань від
книги до очей –30 см.
■ Повноцінне харчування, заняття фізкультурою та спортом сприяють
зміцненню організму та уповільненню прогресування короткозорості.
Не можу прочитати в зошиті…
Але не тільки діти з набутою короткозорістю турбують лікарів. Є такі
вроджені аномалії рефракції, як далекозорість ( гіперметропія), астигматизм,
які потребують своєчасного виявлення і корекції окулярами. Коли це не дає
бажаної гостроти зору, дитина потребує лікування рефракційної амбліопії у
спеціалізованих медичних установах.
Величезну занепокоєність викликають діти з косоокістю. Адже це не тільки
косметичний дефект, а значне зниження зору, особливо на оці, яке частіше
косить.
Косоокість, яка виникає на одному оці в ранньому віці, приводить до різкого
зниження зору – до 2-3% від умовних 100%. Ймовірним наслідком може
стати значне обмеження в майбутньому виборі професії та навіть інвалідність
за зором.
Крім вродженої, зустрічається також набута косоокість, яка виникає у 2-3
роки і потребує або оперативного втручання, або виправлення окулярами.
Придивіться уважно до свого малюка! Якщо Ви виявили нерівне положення
очей на першому році життя або Ваша дитина навіть в окулярах косить, –
бийте тривогу і звертайтеся до фахівця.
Дитина народилася недоношеною…
Ще одна серйозна і дуже важлива проблема дитячої офтальмології –
вроджені вади розвитку ока, надто успадковані від батьків. Патологія органу
зору є спадковою частиною багатьох вроджених генетичних мутацій.
Спадкові захворювання очей становлять понад 50% випадків уродженої
сліпоти та слабкозорості, що призводять до інвалідності. Батькам з вадами
зору до народження дитини необхідно обов’язково пройти медико-генетичну
консультацію.
Особливо актуальною є ретинопатія (недостатність розвитку сітківки очей)
недоношених дітей. Вона на другому щаблі у списку дитячих проблем із
зором (15%).
У дітей, народжених з масою тіла менше 800 г захворюваність сягає понад
90%. Наприклад, за 2007 в Україні народилося 20 тис. недоношених діток. З
них менше 1500 г – 3407. Серед цих діток можна очікувати на понад 200
випадків сліпоти і ще 4-4,5 тис. недоношених дітей потрапляють у групу
ризику за цією хворобою.
Ще не так давно глибоко недоношені діти не виживали. Сьогодні
неонатологи навчилися доглядати цих дітей. Але в них виникає надзвичайно
багато проблем. І одна з них – це ретинопатія недоношених, яка за
відсутності своєчасного діагностування та лікування призводить до сліпоти.
Таким дітям слід впродовж трьох днів після народження оглянути очне дно,
встановити діагноз і направити до Центру ретинопатії Національної дитячої
спеціалізованої лікарні ОХМАДИТ для проведення лазерної операції.
Фахівці рекомендують перевіряти зір в дітей у пологовому будинку, у 3 міс, в
1 рік, в 3 роки, перед вступом до школи і кожні 2 роки в школі.
Рекомендації для батьків та учителів, які виховують учнів з
соматичними захворюваннями
Вправи для профілактики порушень зору
1. «Стрілянина» очима праворуч, ліворуч, униз по 6 разів.
2. «Намалюйте» очима 6 кіл за годинниковою стрілкою і 6 кіл — проти.
3. «Напишіть» очима цифри від 0 до 9.
4. «Напишіть» очима своє ім'я і прізвище.
5. «Напишіть» очима число, місяць і рік народження.
6. «Намалюйте» очима пружинки.
7. «Намалюйте» очима 6 горизонтальних вісімок і 6 вертикальних.
8. «Намалюйте» очима 6 трикутників за годинниковою стрілкою, потім 6
трикутників — проти.
9. Замруживши ліве око, правим «напишіть» непарні числа від 1 до 9.
Замруживши праве око, лівим напишіть парні числа від 2 до 10.
10. «Намалюйте» очима пружинку з 12 витків ліворуч і праворуч.
11. «Намалюйте» очима геометричні фігури (коло, квадрат, трикутник)
спочатку за годинниковою стрілкою, потім — проти.
Вправи для активізації роботи м'язів ока.
Вправи сприяють зняттю статичного напруження, поліпшують
кровопостачання, поліпшують циркуляцію внутріочної рідини, удосконалюють координацію в горизонтальній площині, підвищують стійкість
вестибулярних реакцій, сприяють поліпшенню координації руху очей і
голови, поліпшують пружність повік.
1. Сядьте, розслабте тіло. Широко відкривайте і закривайте очі з інтервалом у
ЗО с. Повторіть 5—6 разів.
2. Обертайте очима по колу по 2—3 с. Повторіть З—4 рази.
3. Швидко покліпайте протягом 1—2 хв.
4. Дивіться вдалину ЗО—40 с. Переведіть погляд на палець на відстані 25—
30 см від ока і дивіться 3—5 с. Повторіть 3—5 разів.
5. Трьома пальцями кожної руки легко натисніть на верхню повіку
відповідного ока і потримайте 1—2 с. Повторіть 3—5 разів,
6. Витягніть руки вперед, дивіться на кінці пальців витягнутої руки. Повільно
наближайте палець, не зводячи з нього погляду. Повторіть З—4 рази.
7. Відведіть напівзігнуту праву руку з іграшкою вбік. Повільно пересувайте
іграшку то праворуч, то ліворуч і стежите за нею очима. Повторіть 4—5
разів. Виконайте вправу і для лівої руки.
8. Підніміть очі вгору. Опустіть очі. Поверніть очі праворуч. Поверніть очі
ліворуч. Повторіть 3—4 рази.
9. Поверніть голову назад і постарайтеся побачити предмети, що знаходяться
позаду. Виконайте вправу 2—3 рази для правої і для лівої сторони.
10. Візьміть м'яч у руки. Підніміть його перед очима, широко відкрийте очі,
подивіться на нього. Опустіть м'яч. Піднесіть м'яч до носа. Відведіть у
початкове положення. Стежте очима за м'ячем. Повторіть 4—5 разів.
11. Витягніть руки з м'ячем уперед. Розгойдуйте руки ліворуч, праворуч і
стежте очима за м'ячем. Повторіть 5—8 разів.
Вправи для відновлення зору
Стимулюють централізований, дистанційний і периферійний зір,
стимулюють рухи очей, запобігають косоокості, тренують здатність очей
фокусувати, підсилюють координацію очей, стимулюють скорочення й
розслаблення зіниць. Профілактика астигматизму.
1. Ляжте на спину. Ноги зігніть у колінах. Зобразіть «гусеничну» ходу знизу
вгору в напрямку до голови. Відіпхніться п'ятою однієї ноги, потім іншої.
Задійте спину, стегна, руки, потилицю.
2. Покліпайте повіками, уявіть, що це крила метелика. Продовжуйте, кліпати
й починайте „малювати” руками дзеркально-симетричні візерунки. Дивіться
на руки потім крізь них.
3. Устаньте, зігніть коліна. Долоні заведіть за вуха, великими пальцями
тримайтеся за нижню щелепу. Масажуйте пальцями голову. Очі широко
відкриті. Підніміть голову вгору. Потягніть шию. Губами зімітуйте рибу.
Подивіться навколо і зімітуйте розмову з іншими рибами, начебто ви
знаходитесь у воді.
4. Сядьте, розслабте тіло. Нахиліться та обхопіть ноги, тримаючи за
подушечки пальців. Натисніть на великі пальці, видихніть, розслабте ділянку
таза. Піднімаючи, видихніть. Знову нахиліться, натискаючи тепер на п’яти.
Повторіть кілька разів до повного розслаблення тазової ділянки.
5. Глибоко дихайте, дивіться в далину. Носом „малюйте” горизонтальні,
вертикальні й діагональні вісімки навколо предмета, на який дивитесь.
Проробіть вправу з декількома предметами.
6. Закрийте очі й уявіть, що на них світить сонце. Покліпайте так, начебто
ловите сонячне світло. Візьміть сонячний промінь і подивіться на нього із
закритими очима, насолоджуючись переливами кольорів. Уявіть темряву й
розслабтеся.
7. Складіть руки перед обличчям. Моргніть і подивіться на долоні. Нехай очі
кілька разів «обійдуть» руки. Повторіть в іншу сторону. Відпочиньте. Потім
моргайте і дивіться тільки на одну долоню, потім на іншу. Тепер очима
„копайте” простір ліворуч, потім праворуч, потім унизу.
Вправи для розвитку слуху й зору
Збільшують інтеграцію зорових і слухових навичок, розслаблюють плечі та
шию, поліпшують поставу, активізують слух і пам'ять.
1. Схрестіть руки на грудях. Помасажуйте вздовж ключиці з плавним
переходом на плечах. Схрестіть руки за головою, стискаючи пальці.
Натисніть на плечі. Відпочиньте в цьому положенні.
2. Устаньте, відведіть руки в сторони долонями нагору та уявіть, що в кожній
руці лежить м'яч. Нахиліть підборіддя до грудей. Вдихніть, проведіть плавну
лінію у вигляді арки від однієї руки до іншої. Видихніть, трохи нахиліться
вперед, поверніть долоні вниз, голову в початкове положення. Повторіть в
іншу сторону.
3. Направте погляд в одну точку на рівні очей, що знаходиться на відстані
метра. Схрестіть руки на грудях, упираючись пальцями в дельтоподібні
м'язи. Глибоко вдихніть. Дивлячись у крапку, кивніть головою.
4. Руки розслабте, відведіть у сторони. Уявіть, що з плеча однієї руки росте
пензель. Подивіться на плече і намалюйте цим пензлем усе, що бачите,
плавними подовжніми мазками, керуючи плечем.
5. Устаньте, зігніть коліна. Долоні заведіть за вуха, великими пальцями
торкаючись нижньої щелепи. Масажуйте пальцями голову. Очі широко
відкриті. Підніміть голову вгору. Потягніть шию. Губами зімітуйте рибу.
Подивіться навколо і зімітуйте розмову з іншими рибами.
6. Сядьте зручно, ноги розставте, розслабте коліна. Обійміть руками голову,
торкаючись правою рукою лівого вуха і навпаки. Пальцями висувайте
потилицю вперед. Закрийте очі й покладіть голову на руки. Розгойдуючи з
боку в бік, глибоко дихайте. Відчуйте, що ваше тіло — це опора.
7. Глибоко дихайте, дивіться вдалину. Носом «малюйте» горизонтальні,
вертикальні та діагональні вісімки навколо предмета, на який дивитеся.
Проробіть вправу з декількома предметами.
Дихальні вправи
Поліпшують поставу, стимулюють рух діафрагми, поліпшують кровообіг,
гармонізують діяльність дихальної, нервової і серцево-судинної систем.
1. Глибокий вдих (руки повільно підніміть до рівня грудей). Затримайте
подих (увагу сконцентруйте на середині долонь). Повільно видихніть (руки
опустіть уздовж тіла).
2. Глибоко вдихніть. Загорніть вуха руками від верхньої точки до мочки.
Затримайте подих. Видихніть з відкритим сильним звуком «а-а-а» (чергуйте
зі звуками «и-и-и», «у-у-у»).
3. Глибоко вдихніть. Руки повільно підніміть угору. Затримайте подих на
вдиху. Видихніть з відкритим сильним звуком «а-а-а». Руки повільно
опустіть. Вдихніть. Руки повільно підніміть до рівня плечей. Затримайте
подих. Повільно видихніть із сильним звуком «про», обійміть себе за плечі,
опустивши голову на груди. Повільно і глибоко вдихніть. Руки підніміть до
рівня грудей. Затримайте подих. Повільно видихніть із сильним звуком «у-уу». Руки опустіть униз, голову на груди.
4. Стисніть правою рукою ліве плече. Голову поверніть ліворуч і подивіться
назад. Розведіть плечі із силою. Глибоко вдихніть, затримайте подих,
видихніть. Подивіться назад через праве плече, знову із силою розведіть
плечі. Глибоко вдихніть, затримайте подих, видих. Опустіть руки вздовж
тіла, голову опустіть на груди. Вдихніть, видихніть. Повторіть вправу,
тримаючи лівою рукою праве плече.
5. Видихніть, відкрийте очі. Вдихніть, закрийте очі. Продовжуйте,
видихаючи при світлі, вдихаючи в темряві. Нехай ваші очі цілком розслабляться, коли вони закриті. Відкрийте очі й покліпайте. Щоразу,
відкриваючи очі, зауважуйте те, що бачите: всі вигини і форми, лінії і кути.
Спочатку тільки темне, потім — світле.
Зір – велика цінність для людей любого віку. Зір дає нам 80% розуміння і
пізнання світу, та нажаль більш ніж третя частина населення, має вади зору.
Дедалі частіше зустрічається на вулицях міста малеча в окулярах. І мимоволі
переймаєшся питанням: “Чому в такому ранньому віці поганий зір?”
Короткозорість, далекозорість, косоокість – найпоширеніші вади зору у дітей
Офтальмологія дитяча і доросла – це абсолютно різні галузі. Офтальмологія
доросла – це в основному набуті захворювання, що уражують людину з
роками, особливо у старшому віці, наприклад, катаракта, глаукома. Щодо
проблем з очима у дітей, то тут передусім треба говорити про вроджену
патологію, зокрема про короткозорість (дитина не бачить предмети на
відстані), далекозорість (погано бачить предмети зблизька) і різні види
астигматизму.
Астигматизм – це асиметрична будова рогівки: по вертикалі може бути
короткий зір, а по горизонталі – далекий. І навіть в одному оці. Лікуємо
набуту короткозорість (міопію), що зазвичай розвивається у дітей шкільного
віку, коли розпочинається активна зорова робота.
З якого віку малюки можуть носити окуляри?
Якщо виявлено короткозорість чи далекозорість, чи косоокість, окуляри
можна носити з одного року. У деяких випадках їх носять роками, щоб
виправити зір.
Чи підлягають виправленню вроджені аномалії зору?
Зазвичай підлягають. І якщо батьки наполегливі й уважні, зір можна довести
до 100%. Я не зараховую до цієї групи дітей із набутою у підлітковому віці
короткозорістю; це трішки складніше і лікування цілком інше. Дітей з
вродженими вадами зору лікують з використанням спеціальних апаратів.
Чи переходять вади у спадок до дитини від батьків?
Якщо говорити про короткозорість, далекозорість та косоокість, то зазвичай
це патологія спадкова, тобто передається від батьків, дідів, від старшого
покоління, навіть через тітку, дядька, далеких родичів.
Чи відіграють роль тяжкий перебіг вагітності і складні тривалі або,
навпаки, стрімкі пологи?
Негативно позначаються на зорі дитини обтяжена вагітність, складні пологи і
недуги, що на них, імовірно, перехворіла дитина в утробі матері. А є дуже
складна вроджена патологія, якій ми не можемо дати пояснення. Зокрема,
вроджені глаукома, катаракта. Бувають страшні випадки (щоправда, дуже
рідко), коли діти народжуються взагалі без очей або без повік. Це якісь генні
мутації, їх важко пояснити.
Як зберегти зір дитині
Основні рекомендацій батькам щодо того, як уберегти зір здоровій дитині і
підтримати тій, яка вже має вроджені чи набуті вади.
Насамперед, коли дитина працює за столом над уроками (чи малює, читає), в
неї має бути зафіксована пряма спина, а відстань від книжки до очей має
становити не менш як 30 сантиметрів. У школяра – це відстань приблизно від
ліктя до кінця пальчиків.
Якщо дитина правша, світло має падати з лівого боку (і лампа – з лівого боку,
і віконечко теж). Якщо лівша, тоді – навпаки. Дуже небажаним є поєднання
денного і штучного світла.
Я раджу батькам привчити дітей робити всі важливі справи (уроки,
малювання, читання) у світлий період дня, бо навантаження на очі при
денному світлі є набагато меншим, ніж при штучному. Якщо ж уже
трапляється так, що не виходить, бажано через кожні 30 - 45 хв робити
невеликі перерви – походити, зробити легесеньку гімнастику для очей, щоб
поліпшити кровопостачання, і, звичайно, недовго працювати увечері.
Що стосується телевізора й комп'ютера, то я наполягаю на тому, щоб діти
дивилися телевізор і бавилися в комп'ютерні ігри якомога менше: хоч який
би захищений був екран чи монітор, навантаження на очі – надзвичайно
велике.
Щодо "очного" харчування.
Морква містить каротин – провітамін А, надзвичайно корисний для очей. Але
треба пам'ятати: аби той вітамін засвоївся, обов'язково "заїсти" моркву
шматочком вершкового масла чи ложечкою сметани.
Влітку незамінними для очей є чорниці, суниці, чорна смородина, яку ми,
окулісти, радимо на зиму заготовляти свіжу з цукром, а також червона
горобина, обліпиха, хурма, гарбузи. Зрештою, всі фрукти, овочі, зелень, а
також молочні продукти. З м'ясних продуктів раджу печінку. А взагалі, поки
є можливість, треба їсти все свіже, взимку ж доречно долучати вітаміни –
причому натуральні, а не синтетичні, і бажано з мікроелементами.
Наприклад, "Стрікс" або препарати чорниці.
За iнформацiєю Всесвiтньої органiзацiї охорони здоров'я:
- у світі проживає 45 млн. сліпих, котрі вимагають соціальної і професійнотехнічної підтримки;
- у світі поживає 135 млн. людей з низьким зором;
- протягом 1994-2000 років кількість сліпих у світі збільшилася на 64%;
- 90% сліпих і людей з низьким зором проживає в країнах, що розвиваються:
в Індії, в Африці (регіон Сахари), у Китаї тощо;
- кожні 5 секунд у світі сліпне одна людина;
- кожну 1 хвилину у світі сліпне одна дитина;
- якщо не прийняти термінових заходів, то до 2020 року у світі буде жити 100
млн. сліпих.
- основними причинами сліпоти є катаракта, трахома, глаукома (70% усіх
випадкiв). Інші 30% виникають внаслiдок дефіциту вітаміну А, онхоцеркозу,
травм тощо.

9 липня 2020 о 10:46 | Дудник О. Д. | no comments

Особливості розвитку та підтримки дітей з порушеннями зору

Основну інформацію про навколишній світ (до 90 %) дитина отримує через зір, який є провідним сенсорним каналом взаємодії з дійсністю, тому порушення зору суттєво впливають на розвиток дитини. Основним критерієм зорових порушень є гострота зору, оскільки вона має найбільше значення для життєдіяльності людини. При зорових порушеннях гостроту зору ділять на:

-відносну (гострота зору без окулярів),

-абсолютну (гострота зору в окулярах/лінзах).

До порушень зору відносять сліпоту, слабозорість, косоокість.

Сліпі (незрячі) діти – це діти з абсолютною гостротою очей, що краще бачать з оптичною корекцією від 0 до 0,04, тобто в них або зовсім відсутні зорові відчуття, через те, що обидва ока втрачають спроможність до відчуття світла та кольоророзрізнення, або спостерігається світловідчуття чи незначний залишковий зір.

Тотально сліпі – діти, в яких гострота зору дорівнює 0 або залишається світловідчуття; до цієї категорії відносять також осіб з різким звуженням поля зору.

Частково (парціально) сліпі – наявний залишковий збереженний форменний зір (здатність розрізняти форми, виділяти фігури предметів та яскраві кольори на загальному тлі, дає можливість орієнтуватись під час ходьби). Залишковий зір може мати різні характеристики залежно від клінічних форм захворювання очей і є глибоким порушенням системи зорового сприймання.

Суттєве значення для психічного розвитку дитини має час виникнення глибокого порушення зору:

Сліпонароджені – діти з уродженою тотальною сліпотою, які втратили зір до становлення мовлення (приблизно до трьох років) і не мають зорових уявлень, тобто весь процес психічного розвитку проходить в умовах повного «випадіння» зорової системи.
Осліплі – діти, які втратили зір у дошкільному віці й пізніше, тобто мають зорові уявлення.
Слабозорі діти - діти з абсолютною гостротою ока, що краще бачить або зі звуженням поля зору. Такі порушення зору в основному відбуваються за рахунок тяжких захворювань зорового аналізатора. Діти з таким станом зору мають труднощі в навчанні та процесі пізнання довкілля. Однак зір у них залишається провідним аналізатором сприймання предметів і явищ і може використовуватись як провідний у навчальній, професійній та інших видах діяльності. Тому його треба оберігати, необхідним є регуляторна діагностика, періодичні консультації в офтальмолога й тифлопедагога.

Діти зі зниженим зором – особи з абсолютною гостротою зору з використанням звичайних засобів корекції. Зниження зору відбувається за рахунок функціональних порушень зорового аналізатора. Своєчасна спеціальна цілеспрямована лікувально-профілактична робота та корекційно-розвивальна організація навчально-виховного процесу (зазвичай у спеціальному дошкільному начальному закладі для дітей з порушеннями зору) можуть сприяти нормалізації гостроти зору у дітей цієї групи, що дає можливість подальшого навчання в загальноосвітніх навчальних закладах.

Причини порушення зорової функції можуть бути вродженими і набутими.

Вроджені порушення зору зумовлені генетичними спадковими факторами (уроджені форми катаракти, помутніння кришталика ока, атрофія зорового нерва, альбінізм, мікрофтальм); хворобливим впливом на організм у період ембріонального розвитку (перенесені матір’ю вірусні захворювання: токсоплазмоз, краснуха тощо; пологові травми, що провокують внутрішньочерепні та внутрішньоочні крововиливи, переломи та зміщення кісток черепа, гормональні порушення у матері і плоду; резус-несумісність крові матері і плоду).

Набуті порушення зору – зумовлені зовнішніми та внутрішніми впливами у процесі життєдіяльності: механічними травмами ока, черепно-мозковими травмами, фізичними перенавантаженнями, перенесеними хворобами (цукровий діабет, менінгіт), інтоксикацією різного походження.

Особливості психофізичного розвитку дітей з порушеннями зору спостерігаються передусім у сфері чуттєвого пізнання: у дитини порушуються зорові відчуття та сприймання, що впливає на формування кількості зорових уявлень, а це, у свою чергу, відбивається на формування образів, уявлень, понять, мовлення; порушується співвідношення образного та понятійного в мисленнєвій діяльності; спостерігаються особливості емоційно-вольової регуляції; знижується пізнавальна активність і послаблюється розвиток пізнавальних процесів.

Відчуття та сприймання

У сліпих дітей утрачена функція зорового аналізатора компенсується за рахунок активної діяльності збережених аналізаторів – слухового, рухового, тактильного тощо.

Велике значення для сприймання та пізнання навколишнього у сліпих і сладозорих має дотик. Тактильне сприймання забезпечує отримання комплексу різних відчуттів (торкання, тиснення, рух, тепло, холод,біль, фактура матеріалу) й допомагає визначити форму, розміри, установити пропорційні відношення. Відчуття, що сприймаються нервовими закінченнями шкіри та слизовими оболонками, передаються в кору головного мозку у відділ, пов’язаний з роботою рук і кінчиків пальців. Так незрячі вчаться бачити руками і пальцями.

Поряд з дотиком важливу роль відіграють слухове сприймання й мовлення. За допомогою звуків діти з порушенням зору можуть визначати предметні та просторові властивості навколишнього середовища.

Від уміння орієнтуватись у просторі залежить успішність оволодіння різними видами діяльності. Просторове орієнтування є істотною частиною вільного руху у просторі, тому незрячих треба спеціально вчити просторового орієнтування: уміння витримувати напрямок руху, визначати своє місце у просторі, долати або обходити перешкоди.

Просторова орієнтація в різних видах діяльності сліпих людей потребує здатності диференціювати звуки, шуми, локалізувати джерело звуків, тому при частому використанні слуху підвищується слухова чуттєвість. Сліпі та слабозорі діти поступаються своїм одноліткам у розвитку точності рухів, в оцінці рухів і м’язовій напрузі.

Слабозорим дітям важко сприймати предмети на відстані й ті, що рухаються, а також великі та дрібні за розміром, тому багато чого залишається поза увагою цих дітей та збіднює уявлення про навколишній світ.

Пам’ять

Сліпі та слабозорі діти вимушені запам’ятовувати й утримувати в пам’яті таку кількість інформації, яку не треба пам’ятати людині, яка бачить. Тому зазвичай у сліпих і слабозорих людей обсяг пам’яті великий. Систематизація, класифікація, групування матеріалу та створення умов для його чіткого відтворення є передумовами розвитку пам’яті при порушеннях зору.

Мислення

Формування таких мисленнєвих операцій, як синтез, аналіз, порівняння, класифікація, узагальнення, відбувається у слабозорих дітей пізніше, ніж у дітей, які бачать.

Труднощі встановлення змістовних зв’язків і відставання в розвитку зазначених операцій обумовлені недостатнім розвитком наочно-дієвого й наочно-образного мислення. Проте пряма залежність між ступенем порушення зору та рівнем розвитку пізнавальної діяльності не спостерігається.

У дітей з порушеннями зору наявна дисгармонія у взаємодії чуттєвих та інтелектуальних функцій. Так, переважанням словесно-логічної форми пізнання над чуттєвою можна пояснити те, що сліпі діти мають іноді досить великий запас абстрактно-словесних, формально правильних, але не наповнених конкретно-предметним змістом знань, спостерігається також певне відставання в розумінні слів з конкретним значенням.

Увага

У дітей з порушеннями зору наявне переживання слухової уваги над зоровою, а також відмічаються значні труднощі формування довільної уваги. Важливо зазначити, що всі якості уваги (активність, спрямованість, обсяг, розподіл, переключення, інтенсивність, стійкість) знаходяться під впливом порушень зору, але здатні до високого розвитку, який може перевищувати рівень дітей, які бачать.

Мовлення

Особливості мовлення проявляються у складності встановлення предметної співвіднесеності слова й образу, розуміння конкретного значення слів, використання понять у мовленні.

Емоційно-вольова сфера

Сліпі та слабозорі діти є найбільш вразливими, особливо за шкалою самооцінки. Водночас слабозорі діти є більш тривожними та емоційними, ніж сліпі діти. Їм властивий страх перед невідомим простором і невідомими предметами. Це саме стосується і знайомства з іншими людьми. Їхні емоції мало виражаються через міміку, жести, пози, в основному це відбувається через інтонацією, тембр і гучність голосу. Вони дуже добре відчувають емоційний стан співрозмовника.

Особливості роботи з незрячими дітьми та дітьми зі зниженим зором в умовах інклюзивного навчання

Педагогам, які працюють з дітьми, які мають порушення зору, в умовах інклюзивного навчання важливо адаптувати до потреб цих дітей навчальне середовище ще до початку приходу такої дитини у клас. Якщо дитина є слабозорою, їй необхідні додаткове освітлення робочого місця, спеціальні підручники, зошити, збільшуюча техніка. Якщо дитина незряча, їй будуть потрібні підручники, надруковані шрифтом Брайля, текст, записаний для відтворення у звуковому форматі. При спікуванні з незрячою дитиною важливо дати їй зрозуміти, хто з нею розмовляє, даючи конкретну інформацію про себе. У класі не повинно бути жодних перешкод, які можуть заважати пересуванню дитини.

Важливо підготувати інших дітей у класі, які зможуть виконувати функції провідника для такої дитини. Педагог не повинен уникати таких слів, як «подивись», «дивись», тому що ці слова є природними і повинні ввійти в лексикон дитини. Учитель також повинен озвчувати все, що він пише на дошці. Пояснення вчителя не повинно бути швидким та складним – треба пояснювати просто, зрозуміло, з наведенням доказів, використовуючи додаткові, за можливості об’ємні наочні засоби. Від педагога вимагаються терпіння для багаторазового пояснення й надання вказівок про виконання завдання дитині, яка не бачить. Важливо давати таким дітям можливість ознайомитися з дидактичним матеріалом, який будуть використовувати під час уроку, ще до початку проведення самого уроку.

Педагоги класів з інклюзивним навчанням повинні повереджувати втомлюваність дітей з порушеннями зору, брати до уваги їх повільність у процесі читання, письма, яка передбачає звільнення навчального матеріалу від другорядного й несуттєвого. Необхідно чітко регламентувати безперервне зорове навантаження, яке не повинно перевищувати 5-7 хвилин для слабозорих дітей і 10-15 хвилин для дітей зі зниженим зором, хоча й таке навантаження може втомлювати багатьох дітей.

Слабозорі та сліпі діти можуть мати як знижену, так і завищену самооцінку. Відмічається, що незрячі старшокласники не вміють вести діалог, слухати співрозмовника, не ставлять запитань, не співвідносять свої висловлювання з висловлюваннями інших – при діалозі переходять на монолог. Тому важливо, починаючи з молодших класів, учити і привчати розуміти позицію інших, формувати навички спілкування. З метою створення сприятливої атмосфери у класі незрячу чи слабозору дитину слід представити всьому класу, дати дітям можливість поспілкуватися, стимулювати запитання з боку інших дітей і самостійної відповіді цієї дитини.

Педагогам, які працюють з дітьми, які мають порушення зору, треба пам’ятати, що для незрячих дітей основним каналом для сприймання інформації є слух, тому важливо забезпечити можливість використання аудозаписів, можливість дитини сидіти ближче до вчителя. Педагог повинен висловлюватись чітко і розбірливо, а демонструючи малюнок, схему чи таблицю, робити їх чіткі пояснення.

Для кращого засвоєння навчального матералу важливо використовувати широкий спектр дидактичного й технічного забезпечення:

підготовку дидактичного забезпечення в альтернативній формі, наприклад, використовуючи збільшений, електронний чи рельєфний формат;
призначення у класі консультантів для такої дитини, які можуть допомагати при записі матеріалу, читанні текстових фрагментів, за потреби супроводжувати дитину, яка не бачить.
Під час контролю процесу сприймання навчального матеріалу важливо враховувати, що учні з порушеннями зору виконують завдання значно повільніше, ніж інші діти. У ході заняття вчитель повинен частіше звертатись до учнів з порушеннями зору, залучати їх до групової роботи, використовуючи інтерактивні методи викладання, допомагати їм підвищити свою активність і комунікабельність.

9 липня 2020 о 10:41 | Дудник О. Д. | no comments

«ДІТИ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ В ДНЗ ЗА ОСВІТНЬОЮ ПРОГРАМОЮ ДЛЯ ДІТЕЙ ВІД 2 ДО 7 РОКІВ «ДИТИНА» Основи організації інклюзивної освіти

Сучасний дошкільний навчальний заклад відкритий для всіх дітей. Включення дітей з особливими потребами в освітній процес дошкільного навчального закладу змінює передусім установки педагогів на розуміння особливостей розвитку дітей та врахування їхніх особливих потреб та потенційних можливостей розвитку в навчально - виховній роботі. Особливості дітей із порушеннями психофізичного розвитку неможливо нівелювати, тому потрібно змінювати організацію освітнього процесу в групі задля вирішення завдань навчання, виховання і розвитку всіх дітей в групі.

З метою забезпечення цілісного входження дитини з особливими потребами в загальноосвітній простір, що відповідатиме її потребам і можливостям, в сучасному дошкільному навчальному закладі передбачена така форма організації освіти, як інклюзивна. Інклюзивна освіта означає створення умов для отримання, засвоєння і використання знань, умінь і навичок дітьми з особливими освітніми потребами в різних видах діяльності разом з усіма однолітками групи. Тому загальною метою дошкільного навчального закладу з інклюзивною освітою є забезпечення умов для спільного виховання і вчання дітей з різними психофізичними особливостями розвитку. Завданнями такого закладу є:

- створення комфортного простору для всіх дітей;

- створення інклюзивного розвивального середовища, яке сприяє гармонійному розвитку особистості особливої дитини;

- формування толерантного товариства дітей, батьків, персоналу дошкільного навчального закладу;

- створення у навчальному закладі педагогічної системи, центрованої на потребах дитини та сім’ї.

Принципи організації роботи з дітьми з особливими освітніми потребами в групах з інклюзивною формою навчання:

- індивідуалізації та диференціації;

- єдності сенсорного (безпосередній чуттєвий досвід дитини як основа розвитку), мовленнєвого (формування різних видів мовленнєвої компетенції), лінгвістичного (засвоєння мовних засобів), комунікативного (включення дітей у різні форми спілкування) розвитку;

- підтримки самостійної активності дитини;

- міждисциплінарного підходу (освіта дитини з психофізичним рушенням вимагає комплексного, міждисциплінарного підходу до визначення впровадження методів і засобів її виховання, навчання і розвитку);

- варіативності в організації процесів навчання і виховання;

- активного включення в освітній процес всіх його учасників: дітей, батьків і фахівців;

- партнерської взаємодії з родиною, яка виховує дитину з особливими освітніми потребами (організація такої взаємодії передбачає зустрічі з батьками, бесіди, консультації, інформаційну підтримку, складання індивідуальної програми розвитку з урахуванням запитів сім’ї, залучення батьків до корекційно- розвивальної роботи, організацію зустрічей з фахівцями тощо)є

Співпраця з батьками дітей вікової норми

Інтегрування дитини з порушеннями психофізично витку у загальноосвітнє середовище потребує зміни поглядів дітей вікової норми на особливих дітей та їхні потреби. Толерантне ставлення до них породжує в колективі дружні, довірливі стосунки. Діти, на відміну від їхніх батьків, демонструють нижчий рівень агресивності та більш високий рівень позитивного сприймання дітей з особливими потребами, ще не мають схильності до вилучення їх з кола свого спілкування.

Вихователь групи повинен підготувати батьківський колектив до прийняття дитини з особливими освітніми потребами, запланувати заходи, які допомогли б батькам познайомитися одне з одним, з дітьми, Спонукати до розуміння того, що наявність у групі загального розвитку Дітей із особливими потребами виховує в інших дітей позитивні якості: і людяність, співчуття, співпереживання. Етапи співпраці між вихователями ДНЗ і батьками:

— підготовчий. Перед вступом дитини з особливими потребами в групу загального розвитку необхідно провести просвітницьку роботу серед педагогів і батьків, що дасть можливість уникнути конфліктних ситуацій. Форми співпраці: анкетування, опитування, бесіда, батьківські збори, обговорення літератури з даного питання, круглий стіл, показ фільмів із життя дітей з особливими потребами, семінари тощо;

— основний. Цей етап передбачає діагностику рівня сформованості ставлення батьків до дітей з особливими потребами в групі загального розвитку; надання консультативної допомоги батькам (особам, які їх замінюють), залучення батьків дітей з особливими потребами до участі у заходах, які проводяться в групі і в ДНЗ; створення оптимальних умов для взаємодії між батьками групи; проведення роботи щодо згуртування батьківського колективу. Форми співпраці: консультації, участь всіх батьків у розвагах, святах, тренінгові вправи із залученням спеціалістів, ділові ігри, семінари-практикуми тощо;

— творчої активності батьків. На цьому етапі передбачається взаємодія між дітьми, батьками, вихователями, яка проявляється у моральній підтримці батьків дітей з особливими потребами, у позитивному налаштуванні до дітей, у розумінні необхідності перебування дітей з особливими потребами в групах загального розвитку, у бажанні сприяти створенню позитивного мікроклімату в групі, у поширенні досвіду інтегрування дітей з особливостями психофізичного розвитку в загальноосвітній простір серед інших батьків. Форми співпраці: виставки дитячих робіт, круглий стіл, листування через електронну пошту, скриньок побажань, рекламні буклети, створення «Сімейного клубу» тощо. Заходи у рамках окреслених етапів взаємопов’язані, доповнюють один одного, спрямовані на формування гуманного ставлення до дітей із особливостями психофізичного розвитку, засвідчують участь батьків на умовах партнерства в освітньому процесі, педагогізують сім’ю.

ОСВІТНІ ЗАВДАННЯ

• Формувати компетентність дитини четвертого року життя з особливостями психофізичного розвитку відповідно до основних показників оптимальної для цього віку сформованості спільної та елементів сумісно-розподільної діяльності дорослого та дитини.

• Розвивати пізнавальну активність дитини з особливи потребами у процесі сумісної діяльності з дорослим, своєї власної та під час спостереження за діяльністю дітей з типовим розвитком.

• Розвивати у дітей здатність сприймати та аналізувати сенсорну інформацію, що забезпечуватиме більш ефективне ознайомлення з довкіллям — тактильне обстеження предметів, зоровий супровід тактильного сприймання деталей, їх називання, розповідь про предмет у цілому (аналітико-синтетична діяльність).

• Формувати мовленнєву (діалогічну, монологічну, лексичну, граматичну, фонетичну) і комунікативну (здатність спілкуватися з дорослими і дітьми з типовим розвитком) компетентності дитини з особливими освітніми потребами.

• Формувати у дитини уявлення про саму себе, виховувати елементарні навички для вибудовування адекватної системи позитивних особистісних оцінок і позитивного ставлення особливої дитини до себе.

• Виховувати навички продуктивної взаємодії у про спільнот діяльності, розвивати соціально значущі мот поведінки у дітей як з особливостями розвитку, так і з типовим розвитком: бути щирими і доброзичливими у вз минах, допомагати одне одному, ділитися, віддавати, співчувати.

9 липня 2020 о 10:34 | Дудник О. Д. | no comments

Укладачка курсу з інклюзії: “Немає дітей, яких неможливо навчити – є неправильно підібрані цілі й методики”

.Як вчителю інклюзивного класу співпрацювати з асистентом? Як залучати батьків до співпраці? Як допомогти дитині з особливими освітніми потребами адаптуватись у школі? Ці запитання як про підходи, так і про інструменти.

Журналістка “Нової української школи” поставила їх укладачці онлайн-курсу з інклюзивної освіти Ользі Семко. А також розпитала про сам курс і про досвід робити асистентом учителя в 1 класі. (З цього навчального року Ольга з колегою ділять між собою ставку асистента вчителя в 1 класі в одній з київських шкіл.)

– Чому вчителям потрібно проходити цей курс?
Тому що вони мало що знають. І це зрозуміло, адже тема інклюзії є новою для України. А з практичного погляду – то взагалі мегановою, тому що до цього всі тільки теоретично здогадувались, як це потрібно робити. Здається, що в інтернеті достатньо матеріалу, але під час близького розгляду з’ясовується, що його не дуже можна застосувати на практиці.

– Чому?
До цього часу матеріал писали матеріал переважно теоретики. І мало хто застосовували методики на практиці.

Будь-який свідомий фахівець розуміє, що коли застосовуєш теоретичну методику в класі, то бачиш її як переваги, так і недоліки. Й іноді недоліків буває більше, ніж переваг. І для того, щоб їх подолати, треба модифікувати методику. Це величезна робота і через це тих, хто би на практиці перевірили і сказали, що певну методику треба доопрацювати, – мало.

– Тобто в онлайн-курсі саме практики?
Так. Вони щось доопрацювали, щось розробили своє. Ба більше, чимало залучених експертів стояли у витоків інклюзії в Україні. Вони розробили, перевірили на практиці, доопрацювали й знов перевірили на практиці. Тобто зробили так, як це діяло в усіх нормально розвинених країнах.

– Ви складали курс за певною логікою. З чого ви виходили і чому саме така послідовність тем?
Насамперед, виходила зі здорового глузду. Два роки тому я ходила як асистент дитини у школу. Цей досвід допоміг мені. Також я намагалась думати, як вчитель: до мене прийде дитина з ООП – що мені потрібно знати, вміти, або чого не потрібно робити, які ресурси потрібно підключити, як налагодити контакт з батьками.

Також на структуру курсу вплинуло те, що ми виходили з поняття широкої інклюзії, хоча воно не закріплене законодавчо. Але я вважаю, що колись ми перейдемо до моделі, що будь-якій людині на певний час може знадобитися підтримка – тобто інклюзивна освіта.

– Чим краща широка інклюзія?
Якщо ми розглядаємо інклюзію у вузькому розумінні – тільки за нозологіями чи психо-фізичними порушенням – то, наприклад, діти-біженці або діти в складних життєвих обставинах (переселенці, діти з неповних родин тощо) випадають з цього процесу. Хоча вони так само можуть потребувати індивідуалізованого підходу в навчанні.

Або взагалі нестандартні ситуації. Наприклад, у повній багатодітній сім’ї у хлопчика (який не має порушень інтелекту) починаються поведінкові порушення, тому що сім’я психологічно не справляється. Йому, як нікому в класі, потрібна інклюзія.

– Ви сказали, що, складаючи курс, запитали себе, що потрібно вчителю. Отже, що йому потрібно?
Потрібно насамперед не боятися. Це такі самі діти, як і інші. Треба розуміти, що зараз учитель не самотній, його підтримують адміністрація школи і батьки.

Пункт про залучення батьків до навчального процесу дуже важливий, і він підвищує рівень свідомості батьків. Вони залучені, тому що розуміють, що можуть отримати корекційно-розвиткові послуги у школі, разом з учителем працює асистент, для дитини складають ІПР (індивідуальну програму розвитку – ред.). Тобто вони будуть індивідуально підходити до дитини.

Вчителю потрібно розуміти, що доведеться налагодити комунікацію з батьками, тому що не можна застосовувати методики в одному середовищі і не робити це в іншому. Тобто не може бути так, що вчитель щось робить з дитиною в школі, і це ніяк не підтримується вдома. Результату з такої роботи не буде.

Також учителю потрібно розуміти, що на кожен інклюзивний клас надається ставка асистента вчителя. І це величезний ресурс. Його іноді недостатньо, але це краще, ніж нічого.

Вчителю також потрібно витратити час на вивчення нормативно-правової бази. Вчитель мусить знати, на що він має право. А прав зараз надали багато: залучення фахівців ІРЦ до консультацій як учителів, так і батьків, гроші субвенції (раніше про це взагалі не говорили).

Найбільше зараз у вчителів виникає запитань, як скласти ІПР. Є рекомендації і матеріали, треба просто пошукати. Наприклад, ці або ці.

– Ви сказали, що вчитель має розуміти, що він не один – є адміністрація, батьки. На практиці підтримка є не завжди. Як включати батьків і як шукати порозуміння з адміністрацією?
Насамперед, треба бути етичними і методичними. Треба розуміти, що не буде так, що ви кажете адміністрації, що вам потрібна ресурсна кімната, і її одразу дадуть. Мій супервізор сказала мені: налаштовуйтесь на те, що будете вибивати ресурсну кімнату весь навчальний рік.

Щодо співпраці з батьками. У мене немає батьків, які не включені в навчання своїх дітей. Водночас, мені багато вчителів говорять, що батьки не включені. Я не знаю, де вони бачили таких батьків у 1 класі. Навіть батьки нормотипових дітей готові кожного дня закидувати вчительку запитаннями. Їм дай можливість – ще й мене будуть допитуватись. Але через етичні норми я не маю права розкривати інформацію, що відбувається у класі. Якщо батьки хочуть щось знати, то мають іти до вчителя. Я спілкуюсь тільки з батьками дітей з ООП.

Звісно, можуть бути батьки, які дійсно зайняті. Але для цього в ІПР є окремий пункт “консультування батьків”, де команда психолого-педагогічного супроводу прописує регулярність консультацій. І цей пункт прописують так само індивідуально, як і всю ІПР. За дитиною у клас приходить сім’я, і, сім’ї бувають різні. Комусь достатньо 15 хвилин на місяць, щоб поспілкуватись із вчителем і зрозуміти, над чим потрібно працювати. А комусь потрібно зустрічатися щотижня.

Вчителів наводять аргумент, що оскільки це не обов’язкові зустрічі, ми не можемо змусити батьків прийти. Згодна – змусити не можемо. Але треба розуміти, що так само, як ми працюємо з маленькими дітьми в 1 класі, ми працюємо з маленькими батьками. Для них усе нове. Треба набиратися терпіння до батьків і постійно нагадувати, мотивувати, застосовувати якісь заохочення. До злої вчительки вони ніколи не підуть, а якщо дитину спочатку хвалять, а потім просять на щось звернути увагу, – до такої вчительки будуть ходити.

– Серед батьків нормотипових дітей так само може бути спротив. Як працювати з цим?
Є чіткий і, на мій погляд, дуже вдалий алгоритм введення дитини з ООП у шкільний колектив. Треба провести кілька зустрічей. Перша – з адміністрацією школи і вчителями, які будуть працювати в інклюзивному класі. Потрібно поговорити з ними про те, що таке інклюзія, які діти прийдуть, з якими особливостями. Це робиться всередині школи.

– Тобто адміністрація збирає вчителів і розповідає?
Мала би адміністрація. Але оскільки адміністрація може бути мало поінформована, що таке інклюзія і як правильно подати інформацію, то можна залучати сторонніх фахівців.

– Зараз же можуть приходити працівники інклюзивно-ресурсних центрів.
Звичайно. Якщо раніше це були приватним чином запрошені фахівці, то зараз дійсно можуть приходити з ІРЦ.

Другий крок (це теж можуть робити фахівці ІРЦ): провести перші батьківські збори (якщо це перший клас) та озвучити, що клас буде інклюзивним. На цій зустрічі треба розповісти, що таке інклюзія, основні алгоритми роботи. Тому що, наприклад, не всі батьки знають, що в інклюзивному класі є асистент учителя. Більшість батьків не знають, що дитина може прийти зі своїм асистентом. Отже, їм потрібно пояснити, що раніше на клас була одна вчителька, а зараз буде мінімум двоє, а в разі наявності асистента дитини – троє дорослих. І треба чітко розповідати, чим займається асистент, що це не асистент дитини, що він працює з усім класом.

Я бачу тільки переваги такого навчання для всіх дітей. На уроці я, як асистент учителя, підходжу як до дітей з ООП, так і до інших, яких учителька, наприклад, ще не встигла охопити. Десь тикнути пальчиком, десь постояти над дитиною, якій не виходить писати.

І треба розуміти, що освітня програма для всього класу не змінюється, що в дитини з ООП є окрема ІПР, і це ніяк не впливає на інших дітей.

Третій крок – попрацювати з дітьми. Це може бути або серія уроків, або один урок з обговоренням, що є різні діти. Коли я готувалася до цього, то читала, що треба сказати: є ви, а є дітки, яким трошки важче. Але я такого наголосу на уроці не зробила. Натомість сказала, що ми всі різні й усім буває важко. Почала наводити практичні речі: цей хлопець кричить на уроці, але ти ж теж кричиш. У тебе погано виходять літери – і в нього. Але ти можеш гарно рахувати, і він теж може. У всіх є особливості, всім десь важко, десь легше. Також ми дивилися мультики про особливі освітні потреби.

9 липня 2020 о 10:30 | Дудник О. Д. | no comments

ХТО ТАКІ «ДІТИ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ»?

Під час пошуку дитини на порталі «Сирітству – ні!» ви можете бачити анкети, у яких є позначка «Дитина з особливими потребами». То хто ж є такими дітьми? І які саме вони мають особливі потреби?
В Україні, на відміну від міжнародної практики, термін «діти з особливими потребами» поширюється лише на дітей, у яких визначаються порушення психофізичного розвитку. У Законі «Про основи соціальної захищеності інвалідів України» подано тлумачення особливих потреб, що виникають у зв’язку з інвалідністю особи. Детальний перелік медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 16 років, читайте в Наказі Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України №454/471/516 від 08.11.2001.
У міжнародних правових документах, державних законодавчо-нормативних актах соціального спрямування багатьох країн існує загальновживаний термін – «Children with Special Needs». Це поняття застосовується до дітей-інвалідів, дітей із незначними порушеннями здоров’я, соціальними проблемами та навіть обдарованих дітей. Як бачимо, визначення цього терміну суттєво відрізняється в Україні й закордоном.
В освітніх законах та нормативно-правових документах України стосовно дітей з особливими потребами часто можна зустріти такі визначення: «діти-інваліди та діти з вадами розумового або фізичного розвитку», «діти, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку», «діти з обмеженими можливостями здоров’я» тощо.
Наведені визначення сприяють формуванню негативної характеристики для дітей, які мають певні особливості здоров’я. По-перше, це шкодить самій дитині, бо значно занижує її самооцінку, а по-друге, викликає відчуженість як однолітків, так старших людей. Методика роботи з такими дітьми добре описана в книзі Юлії Найди й Оксани Таранченко «Хто такі діти з особливими потребами: відмінності розвитку та навчальної діяльності дітей з особливими потребами в процесі навчання».

Слід також зазначити, що не завжди інформація про стан здоров’я дітей з інтернатних закладів, яка значиться в їхніх документах, відповідає дійсності. Це пов’язано з двома основними причинами: відсутністю фахівців та небажанням деяких інтернатів відпускати дітей на виховання в сім’ї. На жаль, такі випадки непоодинокі, тому кандидати в усиновлювачі, опікуни, прийомні батьки та батьки-вихователі мають про це знати й використовувати своє право на додаткове медичне обстеження дитини.
Справді, на порталі «Сирітству – ні!» багато дітей з особливими потребами, але основна їх потреба – це любляча родина, мама й тато, які зможуть про них піклуватися.

9 липня 2020 о 10:29 | Дудник О. Д. | no comments

Розвивальні ігри та вправи для дітей з затримкою психічного розвитку.

.Корекція затримки психічного розвитку дітей потребує тривалої і систематичної роботи, яка охоплює всі види її діяльності. Через це дуже важливо, щоб корекційним завданням було підпорядковане не тільки заняття, а й режимні моменти, організація дозвілля дитини, де знайдуть корисне застосування різні розвиваючі ігри, відповідно до віку і можливостей дитини. Подібні розвиваючі ігри можна з успіхом проводити й вдома, тим самим підтримуючи навчальний потенціал дитини.
Гра «Закрий!»
Мета: вчити сприймати, порівнювати, виділяти предмети схожі та відмінні за формою.
Матеріал: дві баночки контрастного розміру, маленькі та великі кульки (кришечки).
Хід: Показати дитині дві баночки, вказати, що одна баночка велика, а друга - маленька. Потім продемонструвати маленькі і великі кульки. Великі кульки потрібно зібрати у велику баночку, а маленькі - в маленьку (показ). Після виконання завдання попросити закрити баночки відповідними кришечками.
Гра «Де звучить?»
Мета: розвиток зорової і слухової уваги, навичок орієнтування у просторі.
Матеріал: будь-яка іграшка, яка створює звук.
Хід: Показати іграшку дитині. Поторохтіть іграшкою, щоб дитина звернула на неї увагу, а потім іграшка відводиться в сторону і знову торохтить. Дитина із закритими очима повинна вказати напрям звідки іде звук. Гра повторюється 2-3 рази.
Гра «Хто як говорить?»
Мета: спонукати дитину повторювати звуконаслідувальні слова.
Матеріал: іграшки добре відомих дитині тварин або їх зображення.
Хід: Показати дитині по черзі іграшки, назвати їх. Запитати: Як говорить котик? (мяу-мяу ). Собака? (гав-гав) тощо.
Гра «Прищепки»
Мета: корекція дрібної моторики пальців.
Матеріал: прищепки, аркуш картону/лінійка/мотузка, силуети одягу.
Хід: Прищепки в грі використовуються як тренажер для пальчиків.
Вирізати з паперу декілька силуетів різного одягу (кофтинка, спідниця, шкарпетки, сорочка та ін.). Попросити дитину допомогти Вам розвісити білизну на мотузку за допомогою прищіпок.
Якщо у Вас немає часу виготовити силуети - можна прищіпки чіпляти на міцний аркуш паперу чи широку лінійку.
Гра «Оплески»
Мета: розвиток фонематичного сприйняття.
Хід: Дитина має плеснути в долоні стільки разів, скільки предметів знаходиться на столі;
Дорослий повільно ритмічно плескає в долоні - дитина повинна відтворити кількість оплесків.

Примітка: спочатку кількість предметів та оплесків має не перевищувати 3. З часом кількість і темп оплесків збільшується.

Гра «Збери фігуру»
Мета: Удосконалити вміння розташовувати предмети в спадаючому за величиною порядку; правильно називати деталі за величиною (великий, менший, найменший).
Матеріал: вирізані з картону/паперу частини сніговика, ялинки.
Хід: Розкласти перед дитиною деталі сніговика. Запропонувати зібрати його, починаючи з найбільшого круга.
Гра «Подарунок ляльці»
Мета: закріпити поняття про колір.
Матеріал: лялька, кружки основних кольорів - білого, чорного, червоного, синього, жовтого, зеленого (по 2 шт.).
Хід:
а) Спочатку запропонує назвати, якого кольору кружок Ви даєте дає ляльці.
б) Попросіть дитину дати ляльці червоний (зелений, синій...) кружок.
в) Покажіть дитині червоний (зелений, синій...) кружок і попросіть її «Дай ляльці такий же самий кружок».
8. Гра «Весела пташка»
Мета: закріпити знання про розташування предметів в просторі; розуміння та вживання простих прийменників в, на, під, за.
Матеріал: дві іграшки-пташки, іграшкові меблі (шафа, стіл, стілець).
Хід:
а) Дві пташки, Ваша і дитини, літають. Дитина повторює дії за Вами.
б) Ви говорите, куди полетіла пташка - вгору, вниз, а дитина виконує дію.
в) Дія навпаки: «А зараз пташка літатиме, а ти скажеш, куди вона полетіла».
г) Запропонуйте заховати пташку за шафу, в шафу, посадити на стіл, стілець, під стілець і т. д.
9. Виконання простих побутових інструкцій

Мета: формувати здатність дитини розуміти часто використовувані в побуті слова, виконувати прості словесні інструкції.
Хід:
Розуміння дитиною цілісних словосполучень, які вона могла багато раз чути. Запропонувати їй виконати відповідні дії, наприклад:

- поцілувати маму;

- обійняти тата;
- пограти в ладоньки;
- закрити очі;
- помахати ручкою;
- узяти маму за руку і йти до столу і т. д.
2) Закріпити назви знайомих іграшок. З'ясувати, чи може дитина показати частини свого тіла і частини тіла ляльки або іграшкової тварини:
- Покажи зайчика, собачку, машину, ляльку.
- Візьми ляльку.
- Дай мені ляльку.
- Покажи, де у ляльки голова. А де в тебе голівка?
10. Гра «Де дзвенить дзвіночок?»
Мета: орієнтування в просторі відносно себе.
Матеріал: дзвіночок.
Хід:
Попросити дитину закрити очі та відгадати, де дзвенить дзвіночок, називаючи напрям відносно себе (вгорі, внизу, поперед

8 липня 2020 о 22:42 | Дудник О. Д. | no comments

Інклюзивна освіта Поради батькам дітей з ООП

Дитина із особливими потребами потребує постійної батьківської підтримки. Підпорядкувати таку дитину загальноприйнятим правилам поведінки в суспільстві неможливо, тому треба навчитися взаємодіяти і спілкуватися з нею.

Пам'ятайте, що дитина не винна в тому, що вона особлива. Особливості такої поведінки в кожному конкретному випадку зумовлені певними причинами: проблемами під час вагітності матері, ускладненням під час пологів, психосоціальними причинами (стиль виховання в сім'ї).
Усвідомте, що виховання та навчання дитини з особливими потебами- це довготривалий, складний процес, що потребує Вашого уміння, терпіння, знання.
Навчіться давати інструкції: вони повинні бути короткими, не більше 3-4 слів. В іншому разі дитина просто «виключиться» і не почує Вас.
У взаєминах з дитиною не допускайте «вседозволеності», інакше дитина буде маніпулювати Вами. Чітко визначіть і обговоріть з дитиною, що можна, а що не можна робити вдома, в дошкільному закладі.
Для підняття самооцінки, віри дитини в свої можливості - хваліть її за успіхи і досягнення, навіть самі незначні.
У повсякденному спілкуванні з дитиною із особливими потребами уникайте різких заперечень, тому що такі діти є імпульсивними і відразу ж відреагують на заборону непослухом або вербальною агресією. В цьому випадку треба говорити з дитиною спокійно і стримано, бажано дати можливість вибору для малюка.
Разом з дитиною визначте систему заохочень і покарань за хорошу і погану поведінку. Визначіть систему правил поведінки дитини в групі дошкільного закладу, вдома. Просіть дитину вголос промовляти ці правила.
Старанно, своєчасно виконуйте побажання і завдання педагогів. Не нехтуйте порадами педагогів щодо необхідності консультування та лікування у лікарів-фахівців.
Намагайтеся щоденно закріплювати завдання, по можливості, в ігровій формі. Допомагайте дитині, але не виконуйте завдання за неї.
Якщо дитина втомилася - дайте їй невеликий відпочинок, або займіть її іншою діяльністю.
Не вимагайте від дитини більше, ніж вона може.
Корекція затримки психічного розвитку дітей потребує тривалої і систематичної роботи, яка охоплює всі види її діяльності. Через це дуже важливо, щоб корекційним завданням було підпорядковане не тільки заняття, а й режимні моменти, організація дозвілля дитини, де знайдуть корисне застосування різні розвиваючі ігри, відповідно до віку і можливостей дитини..

8 липня 2020 о 22:42 | Дудник О. Д. | no comments

Поради батькам дітей з особливими потребами

1.Ніколи не жалійте дитину через те,що вона не така, як усі.
2.Даруйте дитині свою любов та увагу,однак не забувайте про інших членів родини,котрі її теж потребують.
3. Не дивлячись ні на що, зберігайте позитивне ставлення і уявлення про свою дитину.
4. Організуйте свій побут так,щоб ніхто в сім'ї не відчував себе «жертвою»,відмовляючись від свого особистого життя.
5. Не відгороджуйте дитину від обов'язків і проблем. Вирішуйте всі справи разом з нею.
6. Слідкуйте за своєю зовнішністю. Дитина повинна гордитися вами.
7. Не бійтеся в чомусь відмовити дитині, якщо вважаєте її вимоги надмірними.
8. Частіше розмовляйте з дитиною. Пам'ятайте, що ні телевізор, ні радіо не замінять їй вас.
9. Не обмежуйте дитину в спілкуванні з ровесниками.
10. Частіше звертайтеся за порадами до педагогів та психологів.
11. Звертайтеся до родин, у яких є діти. Передавайте свій досвід і переймайте чужий.
12. Пам'ятайте, що дитина коли-небудь подорослішає і їй доведеться жити самостійно. Готуйте її до самостійного життя. Говоріть з нею про майбутнє.
.

8 липня 2020 о 22:41 | Дудник О. Д. | no comments

Інформація для батьків. Використання методик для тестування дітей з ООП

У 2018 році Міністерство освіти і науки України закупило основний пакет методик для тестування дітей з особливими освітніми потребами на базі інклюзивно-ресурсних центрів. На основі результатів тестувань фахівці ІРЦ зможуть робити комплексні висновки для написання індивідуальних програм розвитку в школах. Детально про перелік та призначення методик розповідає керівник відділу адаптації та розробки тестів компанії "ОС Україна" Катерина Шкуропат.

Читайте також першу частину інтерв'ю про методики оцінювання особливих освітніх потреб.

- Які саме методики закупили для України і в чому їхня особливість?

До комплектів, які надійшли в кожен ІРЦ, входять 5 методик. Це методики для визначення інтелектуального рівня розвитку дитини, методика WISC-IV або Шкала Векслера для дітей - IV видання та методика Leiter-3, шкала продуктивності Лейтера - 3 видання. Ці методики спрямовані на визначення рівня інтелекту.

Методика Векслера містить вербальні тести, і її віковий діапазон застосування - від 6 до 16 років. Шкала Лейтера містить невербальні інструкції і завдання і не потребує вербальної комунікації з дитиною взагалі. Спочатку її створювали як методику для дітей з порушеннями слуху та мовлення, але вона знайшла широке застосування для дітей з аутизмом. Завдяки невербального компоненту вона широко застосовується для осіб з абсолютно різними порушеннями. Її віковий діапазон - від 3 до 75+ років, тобто підходить і для дітей, і для дорослих.

Також є дві методики, спрямовані на визначення особливостей розвитку дітей аутистичного спектру - це PEP-3 та CASD.

PEP-3 розроблена в межах "TEACCH" (програма для навчання та роботи з дітьми з РАС та іншими розладами) і вузькоспрямована на дітей з РАС. Зараз є великий запит на оволодіння псидіагностичними інструментами, які можуть підтвердити або спростувати наявність у дитини РАС. Обережно вживаю слово "діагностичний", тому що психологи не можуть ставити діагнози.

Отже, ми завжди наголошуємо, що за результатами роботи з будь-якою з методик ми не ставимо діагноз та не формулюємо жодних діагностичних рішень. Ми визначаємо поведінкові, когнітивні або емоційні прояви дитини. І ми кажемо про діагностування лише в контексті визначення особливостей. Ми не діагностуємо аутизм за PEP, а визначаємо поведінкові та когнітивні прояви. Саме в цьому перевага.

Сама методика виглядає як гра, схожа на набір іграшок. Але кожна іграшка - стимул, який спеціаліст дає дитині і фіксує її поведінкові реакції за чітким протоколом, на основі якого нараховуються бали. Кожна поведінкова реакція оцінюється певною кількістю балів, і вже виходячи з віку дитини, ці бали переводяться в певні показники.

Інша методика, спрямована на визначення проявів РАС у дітей, - це CASD, скрінінгова методика. Вона складається із запитань до батьків або спеціалістів, які проводять з дитиною найбільше часу. Тобто є кілька варіантів заповнення методики CASD: батьками, опікунами чи корекційними педагогами. Останнє можливо, але є небажаним, тому що запитання в методиці стосуються і деяких побутових аспектів поведінки дитини, прийому їжі, гігієни тощо.

Остання методика - опитувальник CONNERS-3. Вона потрібна для виявлення РДУГ (розладів дефіциту уваги та гіперактивності). Тест складається з трьох форм: для самої дитини, для батьків (опікунів) і вчителів-педагогів. Віковий діапазон для CONNERS-3 - від 6 до 16 років.

Аналіз результатів має відбутись мінімум за трьома формами. Дітям молодшого віку (6-7 років) форма самозвіту не надається. Замість неї додаткову форму мають дати або вчителю, або батькам чи опікунам. Загалом за CONNERS-3 може бути зібрано до 5 джерел інформації. Опитувальник містить трохи більше 100 запитань. Цінність CONNERS-3 в тому, що методика дає розуміння про функціонування дитини в різних контекстах.

- Чим зумовлений вибір саме цього комплекту методик?

П'ять діагностичних інструментів - це неповний перелік того, що має бути в кабінеті психолога. Це стартовий набір. Ці методики обирали переважно через процентне співвідношення порушень, які трапляються в дітей від 1 до 16 років. Це:

РДУГ (розлад дефіциту уваги та гіперактивність), який має принаймні одна дитина з класу в 30 дітей;

РАС (розлади аутистичного спектру) - одна дитина на 68, це світова статистика;

дислексія, дисграфія, дискалькулія (від 3% до 10%).

Також це світовий стандарт діагностики, і ми весь час на цьому наголошуємо. Я завжди розповідаю історію, коли батьки отримали можливість повезти дитину на діагностику до США. Заключення взяли із центру в Києві, який працював саме за цими методиками.

Висновок переклали англійською, і у США спеціалісти сказали продовжувати в тому ж дусі. Вони не просто підтвердили, а зрозуміли, що з дитиною робили, навіщо і які результати це дало. Це дуже важливо для інтеграції України в європейське суспільство. Це все начебто далекі від діагностики речі, але насправді ні. Ми як фахівці, які підвищують свою кваліфікацію, маємо зважати на іноземні джерела.

В Україні нарешті почали розуміти необхідність доказової бази досліджень, стандартизації інструментів. Не спиратися на авторські методики, які, у принципі, можуть бути хорошим інструментом, а розуміти, що це хороший інструмент, розроблений на досвіді однієї людини, яка за цим інструментом захистила кандидатську.

- Батьки привели дитину до 1 класу, за місяць вчителька звертає увагу на те, що є труднощі. Просить батьків звернутись до ІРЦ за консультацією. Батьки приводять дитину, і психолог тестує за всіма методиками чи насамперед звертає увагу на скарги чи підказки, які може дати вчитель? Як це буде?

Дитину не потрібно мучити всіма п'ятьма методиками, лише проведення WISC та Leiter в один день може зайняти до 5 годин. Фахівець, який володіє всіма методиками, на основі запиту, який формують батьки і вчителі, може висунути гіпотези про причини поведінки або кроків, якими можна цю поведінку скоригувати.

Тобто на основі запитів та власної експертної думки психолог ІРЦ формує список тестувань, які необхідно провести. Завжди має бути комплексна оцінка. Наприклад, якщо дитина непосидько, перше, що спадає на думку, - перевірити, чи ця непосидючість для неї не є всеоохопною, друге - чи не схожа вона на РДУГ. Ми вже автоматично відмічаємо CONNERS-3.

Якщо батьки кажуть, що в дитини через непосидючість і оцінки поповзли донизу, у нас формується друга гіпотеза: можливо, у дитини складнощі з конформацією уваги або якимись когнітивними процесами - і це може бути розлад навчання. Тож будемо проводити WISC.

Або якщо дитині до 7,5 років, і труднощі з навчанням пов'язані з поведінковими проявами, які схожі на РАС - ми проведемо PEP-3. Якщо дитина старша, ми проводимо CASD (від 1 до 16 років). Залежно від запиту, з яким прийшла родина, залежно від уточнювального інтерв'ю з батьками і вчителями, ми будемо проводити відповідні методики"

8 липня 2020 о 22:40 | Дудник О. Д. | no comments

Поради батькам гіперактивної дитини!!!

ГІПЕРАКТИВНІСТЬ ТА СИНДРОМ ДЕФІЦИТУ УВАГИ

1. У своїх відносинах з дитиною дотримуйтеся «позитивної моделі». Хваліть його в кожному випадку, коли він цього заслужив, підкреслюйте навіть незначні успіхи. Пам'ятайте, що гіперактивні діти ігнорують догани та зауваження, але чутливі до найменшої похвали.

2. Не вдавайтеся до фізичного покарання. Ваші стосунки з дитиною повинні грунтуватися на довірі, а не викликати страх. Дитина завжди повинна відчувати вашу допомогу і підтримку. Спільно вирішуйте труднощі, які виникають у дитини в процесі спілкування.

3. Частіше говоріть «так», уникайте слів « ні» і «не можна ».

4. Доручіть дитині частину домашніх справ, які необхідно виконувати щодня ( ходити за хлібом, годувати собаку і т. д.) і ні в якому разі не виконуйте їх за нього .

5. Заведіть щоденник самоконтролю і відзначайте в ньому разом з дитиною її успіхи вдома і в школі. Зразкові графи: виконання домашніх обов'язків, навчання в школі, виконання домашніх завдань.

6. Введіть бальну або знакову систему винагороди ( можна кожен хороший вчинок відзначати зірочкою, а певну їх кількість винагороджувати іграшкою, солодощами або давно обіцяною поїздкою).

7. Уникайте завищених або, навпаки, занижених вимог до дитини. Намагайтеся ставити перед ним завдання, що відповідають його здібностям.

8. Визначте для дитини рамки поведінки - що можна і чого не можна. Вседозволеність однозначно не принесе ніякої користі. Незважаючи на наявність певних недоліків, гіперактивні діти повинні справлятися із звичайними для всіх підростаючих дітей проблемами. Ці діти не потребують того, щоб їх усували від вимог, які застосовуються до інших.

9. Не нав'язуйте їй жорстких правил. Ваші вказівки повинні бути вказівками, а не наказами. Вимагайте виконання правил, що стосуються її безпеки і здоров'я, відносно інших не будьте настільки прискіпливі.

10. Зухвала поведінка вашої дитини - це його спосіб привернути вашу увагу. Проводьте з ним більше часу: грайте, вчіть, як правильно спілкуватися з іншими людьми, як вести себе в громадських місцях, переходити вулицю та іншим соціальним навичкам .

11. Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня. Прийом їжі, ігри, прогулянки, відхід до сну повинні відбуватися в один і той же час. Нагороджуйте дитини за його дотримання .

12. Вдома слід створити для дитини спокійну обстановку. Ідеально було б надати йому окрему кімнату. У ній має бути мінімальна кількість предметів, які можуть відволікати, розсіювати його увагу. Колір шпалер повинен бути не яскравим, заспокійливим, перевага надається блакитному кольору. Дуже добре організувати в його кімнаті спортивний куточок (з поперечиною для підтягування, гантелі для відповідного віку, еспандери, килимок та ін.).

13. Якщо дитині важко вчитися, не вимагайте від нього високих оцінок з усіх предметів. Достатньо мати гарні оцінки по 2-3 основним.

14. Створіть необхідні умови для роботи. У дитини повинен бути свій куточок, під час занять на столі не повинно бути нічого, що відволікало б його увагу. Над столом не повинно бути ніяких плакатів і фотографій.

15. Уникайте по можливості великих скупчень людей. Перебування в магазинах, на ринках і т. п. надає на дитину надмірно збудливу дію .

16. Оберігайте дитину від перевтоми, оскільки вона призводить до зниження самоконтролю і наростання рухової активності. Не дозволяйте йому подовгу сидіти біля телевізора.

17. Намагайтеся, щоб дитина висипалася . Недолік сну веде до ще більшого погіршення уваги і самоконтролю. До кінця дня дитина може стати некерованою.

18. Розвивайте у нього усвідомлене гальмування, вчіть контролювати себе. Перед тим, як щось зробити, нехай порахує від 10 до 1 .

19. Пам'ятайте ! Ваш спокій - найкращий приклад для дитини.

20. Давайте дитині більше можливості витрачати надлишкову енергію. Корисна щоденна фізична активність на свіжому повітрі - тривалі прогулянки, біг, спортивні заняття. Розвивайте гігієнічні навички, включаючи загартовування. Але не перевтомлюйте дитини.

21. Виховуйте у дитини інтерес до якого-небудь заняття. Йому важливо відчувати себе вмілим і компетентним у галузі. Завдання батьків - знайти ті заняття, які б « вдавалися » дитині і підвищували його впевненість у собі. Вони будуть « полігоном » для вироблення стратегії успіху. Добре, якщо у вільний час дитина буде зайнята своїм хобі. Однак не слід перевантажувати дитину заняттями в різних гуртках, особливо в таких, де є значні навантаження на пам'ять і увагу, а також, якщо дитина особливої радості від цих занять не відчуває.

22. Для дітей з СДУГ необхідні заняття фізкультурою. Найкраще для гіперактивних дітей підходять плавання, танці, айкідо, карате. Регулярні заняття сприяють поліпшенню координації рухів, дисциплінують. У дітей з СДУГ виникають труднощі при заняттях командними видами спорту (футбол, баскетбол). Небажані заняття травматичними видами спорту (бокс і т. д.). Перед тим як записати дитину в спортивну секцію, батьки повинні поговорити з тренером, розповісти йому про особливості дитини і пояснити , що їх метою є не формування майбутнього чемпіона, а виховання здорової дитини.

8 липня 2020 о 22:38 | Дудник О. Д. | no comments

Раннє втручання: назустріч новій парадигмі

Раннє втручання - це комплексна система послуг сім'ї, в якій народилася дитина з неповносправністю чи ризиком розвитку такої. Ця система послуг скерована на раннє виявлення, терапію, профілактику порушень розвитку дитини та функціонування її в сім'ї.
Раннє втручання призначається для усіх дітей віком від 4 років, які мають ризик порушення у розвитку та їх сімей. Завдання раннього втручання-підвищити можливості батьків розвивати та виховувати свою дитину, впровадити допоміжні стратегії у режим життя сім'ї, допомагати родині та кожному з батьків знаходити й створювати власні ресурси, щоб справлятися з потребами дитини.
Сім'я забезпечує щоденне середовище, в якому дитина з особливими потребами росте та розвивається, тому саме сім'я знає потреби дитини, є первинним одержувачем послуг раннього втручання.

8 липня 2020 о 22:38 | Дудник О. Д. | no comments

Для дітей із труднощами у навчанні

Труднощі у навчанні можуть бути зумовлені різними причинами. З метою подолання труднощів у навчанні надзвичайно важливо, щоб батьки доклали зусилля у перші шість років життя дитини. Адже від цього залежить як соціальна адаптація дитини серед однолітків, так і академічна успішність дитини.
Аби поступово зменшити, а згодом усунути відставання дитини, батькам необхідно звертати увагу на розвиток сприймання та орієнтування у просторі, формування мислення з опорою на унаочнення (малюнки, реальні предмети, макети тощо), а також на словесний матеріал (усні розповіді, казки, вірші, приказки, загадки тощо), формування елементів навчальної діяльності та ін.

Вправи з розвитку сприймання та орієнтування у просторі
Аналітичне сприйняття зображень
Зазвичай завдання такого типу передбачають порівняння однакових зображень, які відрізняються певними деталями. Доречно розпочинати їх з 2-3 відмінностей.
Дітям цікаві стилізовані зображення тварин, персонажів їхніх улюблених мультиків, добре знайомих предметів. Спочатку варто порівнювати 2 малюнки, згодом їх кількість може збільшуватись, як і кількість деталей, що відрізняють зображення.

Відмінності можуть полягати у дрібних деталях костюмів, незначних змінах у позі персонажів, кольорах елементів костюмів. Згодом ускладнення можна здійснити завдяки порівнянню сюжетних малюнків, на яких відмінності будуть у кількості персонажів на зображеннях, зображенні іншого часу доби тощо. Батьки можуть роздруковувати зображення на принтері, робити аплікації тощо.
У процесі роботи дитини над завданням, батьки ставлять навідні запитання; навчають обстежувати зображення у певній послідовності, стежать за зосередженням уваги малюка.
Окрім цього, розмаїття малюнків, сюжетів дають привід для розповідей, наприклад, про тварин, їхні звички, харчування, ознаки тощо (рослини, меблі, одяг, побутові речі, транспорт). Це поступово розширює знання дітей про навколишній світ.
Складання зображення з окремих частин

Сюжетний малюнок розрізається на частини, які потім дитина має скласти.
Для початку краще попрактикуватись зі складанням окремого зображення (знайомого дитині за обрисами предмета - літака, машинки; зображення людини, тварини). Для перших завдань доцільно розрізати зображення на 3-4 частини, згодом 5-6. Ці завдання можна проводити у двох варіантах - складання за уявою та складання за зразком (в цьому випадку знадобиться два однакових зображення, аби дитина використовувала його як підказку-зразок).
Для полегшення сприйняття зображення, зразок можна розкреслити на сегменти (однакові з тими, що в розрізаному наборі).

Ускладнити завдання можна, пропонуючи дитині складати одночасно два зображення різної величини (аналіз розрізаних шматочків зображень потребує від дитини аналізу деталей одразу за двома параметрами - формою та величиною).
Складання візерунків з геометричних фігур
Набори геометричних фігур, різні варіанти мозаїки, конструктора LEGO можна придбати або ж зробити вдома з різних матеріалів (картону, фетру, кришечок, пластику тощо).
Так само можна виготовити панель, на якій буде закріплюватись чи утримуватись візерунок. Дитині пропонують зразок з почергово розкладених фігур (спочатку однієї форми, але різних кольорів).Поступово завдання ускладнюють і додають фігурки різних форм і різних кольорів. Простими варіантами зображень можна вважати лінійні зображення (один рядок з періодично повторюваною комбінацією). Втім, з кожним наступним заняттям варто ускладнювати обриси зображення (багатокутна зірка,
сніжинка, стилізовані квіти тощо).

Гра «Що змінилось?»

В іграх із такою загальною назвою можна використовувати малюнки, об'ємні фігури, дитячі іграшки та побутові предмети. Суть полягає в тому, що певне початкове зображення чи порядок розташованих предметів дитина роздивляється кілька хвилин. Потім відвертається, а батьки в цей час щось змінюють (домальовують квіточку чи песика, забирають чи додають в композицію ще один предмет тощо). Після цього дитина має знайти те, що змінилось.
Це завдання можна ускладнити, якщо предмети, наприклад шкільне приладдя, розташувати в різних площинах (на столі, під столом, покласти окремі предмети один на одний тощо). Так дитина засвоюватиме необхідні прийменники, які позначають просторове розташування (під, над, перед, позаду, праворуч, ліворуч та інші).

Орієнтування у просторі за інструкцією

Цю гру-вправу можна проводити будь-де (в окремій кімнаті чи у дворі), а також не лише з однією дитиною, а навіть з кількома малюками. Суть гри полягає в тому, що якийсь предмет (бажано цікавий для дитини) батьки ховають в певному місці, а потім складають маршрут і за ним дають команди дитині, як дістатися «схованки» (два кроки прямо, три кроки ліворуч....; дійти до дерева, обійти його з правого боку, біля куща, що росте ліворуч...). Це більш ускладнений варіант відомої гра «Спекотно-холодно».
Формування мисленнєвих операцій
Ці завдання, вправи та ігри мають формувати мислення дитини, розширювати та систематизувати їхні знання про навколишній світ, а також розвивати мовлення. Для молодшого шкільного віку такі заняття та ігри можуть проводитися з конкретними предметами (кульками, м'ячиками, кубиками, пірамідками тощо). З цими предметами можна опрацьовувати назви кольорів, форми, розмір тощо. Наприклад: з мішка іграшок дитина має обрати кульки жовтого кольору і покласти перед собою, а кубики синього кольору віддати мамі. Розкласти послідовно: більший - менший кубики; більшу - меншу пірамідки тощо.
Всі дії дитини спочатку мають озвучувати батьки, поступово привчаючи дитину робити це самостійно: жовту кульку я покладу собі, а синій кубик дам мамі тощо. Це розвиватиме у дитини розгорнуте мовлення і розширюватиме словниковий запас.

Для складніших занять батьки мають виготовити або придбати набори різних наочних матеріалів (карток, малюнків) із зображеннями тварин, птахів, овочів, фруктів, машин тощо.
Гра «Знайди пару»
Суть завдання полягає в тому, що з двох наборів карток дитина має вибрати зображення, які утворять пару (це можуть бути, наприклад, зображення тварин та їхніх дитинчат).
Ускладнити попарне групування можна таким чином: розкладають хаотично зображення, а дитина має обрати пару і пояснити чому саме (книжка, зошит; плаття, кофта; тарілка, ложка тощо).
У процесі таких ігор у дитини формується аналітичне мислення, розвивається мовлення, вона вивчає нові знання та засвоює нову інформацію про різні аспекти навколишнього світу. Передбачається, що батьки у процесі таких занять мають ставити дитині навідні запитання, правильно називати об'єкти, що зображені на малюнках, називати узагальнюючі поняття (одяг, меблі, побутові прилади, дикі тварини, свійські птахи, транспорт тощо).
Гра «Четвертий зайвий»
Ця гра - логічне продовження попередньої і спрямована на розвиток у дітей узагальнень. З 4 карток із зображеннями потрібно обрати 3 і назвати їх узагальнюючим словом. Ці три зображення мають спільну ключову ознаку. Зображення можна обирати від найпростіших, де така ознака є явною, до більш складних варіантів. Дітей потрібно запитувати, чому вони обрали саме ці зображення, що в них спільного, чому до них не підходить четвертий малюнок. Ця гра корисна для розвитку зв'язного мовлення. Батьки можуть продемонструвати зразок перебігу своїх міркувань (озвучити), які параметри беруться до уваги, як робиться вибір, тобто покрокову інструкцію як зробити вибір.
Класифікація

Такі вправи дають змогу дитині тренувати увагу і розвивати сприймання, оперуючи чималою кількістю зображень.

Можна почати з простіших завдань, наприклад, знайти зображення диких і свійських тварин. Далі його ускладнити, додавши ще дві групи (свійських і диких птахів, свійських і диких тварин).

Такі завдання дитина може виконувати по-різному: спочатку сформувати дві групи (птахи, тварини), а вже потім розподіляти кожну з них на свійських і диких, або ж одразу розкладати на чотири групи.
Ще складнішим може бути завдання з інструкцією: подивись на малюнки і розклади їх на дві групи за якоюсь ознакою.
Як і під час інших вправ, батьки мають більше розмовляти з дитиною, ініціювати і її розгорнуте мовлення, подавати зразки повних речень і розгорнутих відповідей. Не зайвими будуть і розповіді про об'єкти, які зображені на малюнках, оскільки нова цікава інформація розширює знання дитини про навколишній світ та пробуджує пізнавальну діяльність.
Розвиток мислення на словесному матеріалі
Завдання і вправи цієї групи складніші, розраховані на дітей шкільного віку, які вміють читати, і спрямовані на розвиток словесно-логічного мислення. Їх дорослі мають опрацьовувати разом з дітьми поетапно, оскільки вони виконуються без наочних підказок, і для цього потрібно навчитись оперувати певними узагальнюючими поняттями.
Загальні поняття
Батьки називають кілька простих понять і просять дитину назвати їх спільним словом (наприклад: плаття, сорочка, спідниця - одяг). Слід спочатку навести дитині кілька прикладів.
Другий варіант цієї вправи: батьки називають узагальнююче поняття, а дитина має назвати об'єкти, які належать до нього (посуд - тарілка, чашка, ложка).

Такі вправи можна пропонувати дитині, коли цей матеріал вона вже опрацювала на наочному матеріалі (конкретних предметах чи малюнках).

Варіант гри «Четвертий зайвий» (вилучення одного слова з чотирьох)

Дитині пропонують 4 слова, з яких вона має обрати 3 за якоюсь спільною ознакою. Для початку це можуть бути слова, які мають конкретне зображення.

Згодом це завдання ускладнюється до абстрактних понять, які не можна унаочнити. Наприклад:
Понеділок, неділя, літо, вівторок.
Веселий, сумний, високий, сердитий.
Дитині слід давати покрокову інструкцію: прочитай слова. Знайди зайве. Поясни, чому воно не підходитьдо інших трьох.
Якщо дитині складно виконати завдання, потрібно покроково пройти його з нею. Для закріплення запропонуйте ще один варіант завдання.
Для виконання цих завдань потрібно добирати слова, які дитина знає.
Нові вивчені слова бажано вводити в активний словник дитини, запропонувавши скласти з ними речення.
Виокремлення суттєвих ознак
Дитині пропонують картки з написаними словами та суттєвими і несуттєвими ознаками. Дитині пропонують: прочитай слова. В дужках знайди слова, які найбільше характеризують головне слово. Наприклад: школа (урок, вчитель, учні, підручники, їдальня, форма). Подумай, чи може бути школа без вчителів, без учнів? Без чого не може бути школи? Чому?

Варто опрацювати з дитиною кожен варіант, детально уявити кожну ситуацію.

Важливо, щоб дитина зрозуміла, чому кожне слово є або не є суттєвою ознакою.

Формування навичок навчальної діяльності

Діти часто зазнають труднощів у навчанні, які не дають їм змоги організувати свою діяльність і працювати разом з усім класом. Саме тому необхідно, аби вони опанували окремі елементи навчальної діяльності (усвідомлення поставленого їм завдання; орієнтацію на певні правила; побудову на їх основі плану дій;
здійснення самоконтролю за його виконанням; оцінювання кінцевого результату власної діяльності).
Малювання фігур за зразком
На аркуші в клітинку батьки малюють зразок, який має повторити дитина. Це може бути певна фігура, прапорець, ламана лінія. Дитина має відтворювати певний час задану дорослим послідовність зобра-ження (мають бути дотримані розміри за клітинками, відстань між фігурками, нахил ліній, колір елементів прапорця тощо). Дитині дають завдання: «Намалюй так само і малюй доти, поки я не скажу досить». Таке завдання має тривати від 10 до 15 хв.
Батьки мають пояснити, як потрібно дотримуватись всіх правил, які передбачені зразком (кількість клітинок, відстань, використання різних кольорів тощо), і як користуватися зразком. Після виконання завдання батьки запитують: «Тобі подобається як ти виконав завдання?»
Якщо у дитини є помилки, не варто очевидно вказувати на них, втім детальніше зосередити увагу дитини на неправильних елементах, запропонувавши порівняти зі зразком і озвучити, що не так вийшло. Доцільно повторювати таке завдання систематично, доки дитина зможе зробити завдання правильно.

Малювання сюжетного малюнку за словесною інструкцією

Дитині пропонують намалювати сюжетний малюнок, описуючи словами, що саме має бути зображено.
Батькам варто обирати тематику, яка є цікавою дитині і мотивуватиме її до роботи. Наприклад, лісова галявина, вулиця міста, ілюстрація до улюбленої казки, мультфільму тощо.
Батьки мають послідовно і детально пояснити, що повинно бути зображено: на лісовій галявині ростуть квіти, два кущі, під кущами гриби, за кущем ховається зайчик, праворуч на малюнку мають бути зображені ялинки, ліворуч - берези, серед ялинок - лисичка тощо.
Після того, як дитина закінчить малюнок, потрібно її запитати: Чи все ти зобразила на малюнку? Повтори завдання. Чи так все зображено?
Подібні вправи доцільно практикувати систематично.

8 липня 2020 о 22:36 | Дудник О. Д. | no comments

Для дітей з когнітивними порушеннями

Особливий характер розвитку дітей з когнітивними порушеннями призводить до специфічного психологічного розвитку. Зокрема, у таких дітей спостерігається уповільнений темп пізнання навколишнього світу та самих себе, формування навичок ігрової та навчальної діяльності, особливий характер емоційного перебігу вікових криз, сповільнений темп оволодіння навчальною діяльністю у початковій школі, засвоєння та сприйняття соціальних норм і правил.
Відповідно, батьки мають зосереджувати свої зусилля саме на розвитку дитини в цих сферах. Від результативності занять з дитиною залежить ефективність її адаптації до навчання в дитячому садочку та школі, а також соціалізації в дорослому житті.
Розвиток орієнтації в предметному світі
Батьки мають усвідомити, що тривалий час різноманітні вправи та ігри цієї групи складатимуть основу щоденної взаємодії з їхньою дитиною. Вони мають бути постійними і системними, доки дитина не засвоїть певні назви і поняття, доки ці слова не увійдуть в її активний словник, доки вона свідомо не почне користуватися відповідними предметами. Варіацій таких ігор може бути чимало, їх потрібно змінювати, аби утримувати інтерес дитини.
Батьки мають в ігровій формі називати предмети (з часом запитувати дитину: де м'яч? Дитина має поглядом, вказівним жестом, повтором слова вказувати на нього).
Батьки мають стати «репортерами-коментаторами» для свого малюка і постійно розмовляти з ним, коментуючи свої дії і дії дитини, називаючи всі предмети побуту та інтер'єру, всі об'єкти під час прогулянок, пояснювати дії людей. Згодом доцільно використовувати узагальнюючі слова (транспорт: машини, автобуси, тролейбуси тощо). У процесі побутових занять батьки мають звертати увагу дитини на назви і якості продуктів, характеризувати їх смак і які страви з них можна готувати.
Також можна долучати дитину до прибирання, називаючи при цьому всі предмети, алгоритм дії з ними тощо (вправи див. у попередніх рубриках).
Розвиток навичок ігрової діяльності
Навички ігрової діяльності у таких дітей не формуються мимовільно, їх потрібно цілеспрямовано виробляти, спонукаючи дитину до наслідування, а згодом і усвідомлення сутності дій.
Предметні ігри
Варіанти таких забав може бути безліч з різними предметами, з урахуванням віку дитини. Це і звичайні ігри в пісочниці (набирання піску, формування фігурок, закопування і викопування тощо), і заняття з кубиками, пірамідками та конструкторами, одягання ляльок. А також більш складні: вирізання формочками
печива з тіста, приготування бутерброда тощо. Головне - це зацікавленість дитини і постійний коментар та алгоритмізація дій дорослими.

Сюжетно-рольові ігри
Сюжетно-рольові ігри - непросте заняття для таких дітей, оскільки їм складно: зрозуміти правила гри, норми поведінки і взаємодії у групі учасників, ототожнювати себе з певним персонажем, фантазувати та зображувати певні дії персонажів, тривалий період часу вмотивовано займатись цією діяльністю тощо.
Саме тому батьки мають поступово привчати дитину до подібних ігор, починаючи з найпростіших (зображення різних персонажів з дитячих віршиків), переходячи до традиційних «доньки-матері», а згодом до складних, що моделюють соціальні ситуації («магазин», «школа» тощо).
В процесі таких ігор у дитини розвивається емоційно-вольова сфера: діти вчаться контролювати емоції, повідомляти про них дорослим, розпізнавати їх у інших людей, вчитися чекати, виконувати дії в певний час тощо.
Формування навичок самообслуговування
Формування навичок самообслуговування має відбуватися у повільному темпі, з великою кількістю повторень конкретних дій, тому батькам варто набратись терпіння і наполегливо опрацьовувати їх з дитиною. Починати потрібно з надання дитині допомоги фізично виконати певну дію, спрямовувати її рухи та координувати їх.
Наприклад, під час навчання користуватися ложкою дорослий кладе свою руку на руку дитини і таким чином організовує правильні рухи. Поступово така фізична допомога має зменшуватись. Всі дії батьки мають коментувати, правильно називаючи предмети і власне дію з ними.
Для успішного засвоєння дитиною навичок самообслуговування батьки мають дотримуватись певної послідовності: дія виконується дитиною спільно з дорослим; дія виконується дитиною під безпосереднім керівництвом дорослого; дія виконується з мінімальною допомогою дорослого; дія виконується за наглядом дорослого; дія виконується дитиною самостійно.

Важливо, щоб у виконанні дитиною окремих дій був певний зміст, щоб її діяльність мала цінність як для самої дитини, так і для її батьків. Вміння одягатися та роздягатися, користуватися туалетом, самостійно їсти, умиватися тощо суттєво впливає на самооцінку дитину, а також стає першим кроком до її незалежності.
Навчання навичок самообслуговування також допомагає розширювати уявлення і знання дітей про оточення, сприяє розвитку мовлення, моторики та координації, умінь виконувати дії за наслідуванням та словесною інструкцією, орієнтуватися на зразок, дотримуватися послідовності дій.
Батькам варто всі заняття організовувати в ігровій формі, використовувати предмети, які є привабливими для дитини (власна чашка дитини з цікавим малюнком, тарілка яскравого кольору тощо).
Розвиток соціальних навичок
Батьки мають збагатити досвід дитини позитивними враженнями від спільної з іншими людьми діяльності, виробити соціальні вміння та навички (адекватні уявлення про оточуючий світ, знання норм і правил поведінки), вміння взаємодіяти з іншими, вести діалог, навчити просити про допомогу і повідомлятипро свої потреби та проблеми, товаришувати тощо. Залежно від віку, форма занять та їх зміст може змінюватись. Окрім цього, такі ігри і вправи справлятимуть й інші впливи (розвиватимуть мислення, пам'ять,увагу, мовлення, координацію рухів, готуватимуть дитину до навчальної діяльності).

Чарівний м'ячик
Дорослий і дитина (інші члени родини) сідають на підлозі в коло і кидаючи/перекочуючи м'ячик один одному, називають кольори, які присутні в їхньому одязі (вимовляють по черзі назви тварин, предмети побуту, меблі, імена тощо).
Складаємо картину
Варіант гри: складання в правильному порядку серії малюнків, що ілюструють певну подію.
Що звідки?
Батьки мають підготувати малюнки із зображеннями різних громадських місць (продуктовий магазин, аптека, магазин іграшок, магазин одягу тощо) та набір карток із зображенням різних предметів. Завдання: «доставити товар» у відповідне місце. Батьки і дитина можуть почергово виконувати ролі «працівникамагазину» та «постачальника товару». Батьки можуть створювати ситуації «доставки» не того товару і відповідно будувати діалог на цій основі (чому не підходить? а що потрібно?)

8 липня 2020 о 22:34 | Дудник О. Д. | no comments

Для дітей з порушеннями мовлення

Дитина, у якої спостерігається порушення мовлення, крім систематичних спеціальних занять з вчителем-логопедом, потребує постійних занять з розвитку органів артикуляційного апарату, мовлення, сприймання і розуміння мовлення оточуючих.
Змалку з дитиною слід постійно розмовляти, не спотворюючи вимову, оскільки діти схильні до наслідування.Дитина
До 2-х років дитина має вимовляти до 100 слів. У неї мають з'явитися перші короткі речення, втім можуть виникати і «власні» слова (які позначають ті чи інші предмети: няч - м'яч; бабака - собака тощо).

Батьки мають розширювати тематику спілкування, а не зводити його лише до побутових ситуацій. Слід говорити з дитиною про все, що ви бачите на прогулянці, описувати предмети і явища, які ви спостерігаєте, функції і якості окремих предметів, людей (їх вік, стать, у що одягнені), погоду, природу тощо.
Якщо дитина не вимовляє правильно окремі звуки, в неї все одно формується уявлення про правильну вимову звуків, побудову речень, інтонацію тощо. Порушення звуковимови у 5-річних дітей має стурбувати батьків і спонукати їх звернутися до фахівців.
Вправи та ігри для малюків
Ігри та вправи для найменших малюків мають привертати їхню увагу, викликати позитивні емоції, містити слова, які дитина може запам'ятати.
Серед них добре відомі всім: «Ладусі», «Баран-буц», «Гулі-гулі», «Кую, кую чобіток», «Сорока-ворона», «Печу, печу хлібчик» та багато інших. Систематичні повторення цих ігор стимулюють дитину повторювати окремі слова, імітувати дії, запам'ятовувати їх порядок, розвиває дрібну та загальну моторику.

Гра «Один - багато»
Дитині демонструють один предмет і поряд - кілька таких самих предметів (на малюнках чи реальні об'єкти). На цій основі моделюють різні варіанти гри: батьки чітко називають один предмет і багато: квітка - квіти.
Пропонують показати один предмет, багато предметів; назвати їх.
Об'єкти можна міняти, згодом знову повертатися до попередніх.
Мета такої гри полягає в тому, щоб дитина навчилася називати однину і утворювати множину.
Гра «Все гарненьке і маленьке»
У процесі гри діти навчаються утворювати слова (в цьому випадку - зменшувально-пестливі слова).
Для цього потрібні пари предметів (великих і маленьких), реальні об'єкти або малюнки. Їх розкладають на підлозі.
Дорослий: я великий, і буду вибирати великі предмети, а ти маленький - і вибиратимеш маленькі. Грають по-черзі, вибираючи предмети і називаючи їх.
Батьки мають кілька разів показати, як це робити.
Яблуко - яблучко, квітка - квіточка, ложка - ложечка, шапка - шапочка...
Казки і вірші для читання та інсценізації
Батьки малюків мають зібрати бібліотеку казок і віршів з хорошими ілюстраціями, сюжет яких можна не лише слухати і повторювати, а й виконувати почергово (батько - дитина) або за ролями. Це можуть бути як народні казки, так і авторські твори (Н. Забіла, М. Підгірянка, П. Воронько та інші). Серед них - «Курочка Ряба», «Два півники», «Колобок», «Рукавичка», «Котик» та ін.
В процесі періодичного повторення цих творів у дитини розвивається мовлення, пам'ять, вона навчається координувати рухи, зображуючи певних персонажів. Емоції пробуджують уяву і творче переосмислення художніх творів. А загалом, такі заняття зближують батьків і дітей.

Дихальні вправи
Для покращення дихання і вироблення цілеспрямованого повітряного струменя, необхідного для вимови певних звуків, варто систематично виконувати спеціальні вправи. Їх можна перетворити в цікаві ігри.

Кульки

Можна з дитиною насправді надувати повітряні кульки чи надувні іграшки. Або ж погратися в «дзеркало», сидячи один навпроти одного, надувати щічки і повільно випускати повітря.
Вода в роті
Навчіть дитину тримати воду за однією щокою, а потім переміщати її в другу щічку. Потім цю вправу можна робити без води, просто надуваючи почергово щічки.
Шторм на морі
В мисочку чи склянку наливають воду. Дитині дають коктейльну трубочку. Трохи відкривши рота і витягши злегка плаский язичок, дитина має дмухати повітря в трубочку так, щоб створити «шторм».
Батьки мають стежити, щоб малюк не надував щічки, а видихав легенями.
Щоб дитині було цікаво, в «море» можна випустити маленькі паперові кораблики, зроблені заздалегідь.
Тренування артикуляційного апарату
Вгадай, хто це?
Цю гру маєте створити ви самі. Придумайте разом з дитиною певні вирази обличчя, положення губ, відповідний звук, позу, які відповідатимуть образу якоїсь тваринки (або ж предмета). Наприклад: рот трохи відкритий, губи розтягнуті, вимовляється довгий звук і-і-і-і-і (комар).

Коли ви придумали певну кількість таких образів, пограйте з дитиною. Вона має зображати якогось персонажа, а ви відгадуйте. Кілька разів просіть дитину повторити і «намагайтесь» вгадати.
Бублик-акробат
Для гри-вправи знадобиться маленький бублик (баранка). Навчіть дитину виконувати різноманітні маніпуляції бубликом губами та язиком: тримайте бублик губами, просуньте в отвір язик, розслабте губи, утримуйте бублик лише язиком; візьміть бублик губами і спробуйте його обертати не допомагаючи собі язиком; спробуйте підняти бублик язиком з тарілки тощо.
Малювання язиком
Вправа спрямована на зміцнення м'язів язика, розвиток гнучкості.
На чистій пластиковій дощечці варенням, медом (іншим смаколиком) намалюйте просте зображення (коло, овал, хвилю, зубчасту хвилю тощо). Дитина має максимально витягти вперед язик і повільно злизати смаколик-зображення.

Другий варіант - виконання рухів язиком за командою. Батьки дають вказівку: вгору, вниз, праворуч, ліворуч, оберти тощо. Дитина виконує не поспішаючи. В перерві дитина може набрати в рот води і перекочувати її від однієї щічки до другої.
Графічні вправи
Малюнки за крапками
Вправи цієї групи тренують дрібну моторику кисті руки і сприяють підготовці до письма. Батьки можуть підготувати малюнки, які на пунктиром чи крапками окреслюють обриси знайомих дитині предметів (сонце, квітка, чайник, машина, пташка тощо). Дитина має з'єднувати крапки (пунктири) плавною лінією.
Робіть малюнки різноманітними, щоб дитина мала змогу тренуватися у накресленні різних варіантів ліній (прямих, похилих, ламаних, знизу-вгору, згори-вниз тощо). Доречно, якщо в малюнку будуть присутні окремі геометричні фігури невеликого розміру (кола, овали, трикутники, багатокутники), аби дитина обводила їх не відриваючи руки. Це цікаве заняття, якщо дитина ще й добиратиме відповідні кольори для малюнків, а ви розповідатимете, що це за предмет, його якості та властивості (де росте, як цвіте, чим корисне тощо).

Написання букв
Ці ігри-вправи можуть бути багатоваріантними. Букви можна писати пальцем на вологому піску, висипати їх піском (манкою) на картоні; ліпити з пластиліну (тіста); викладати з квасолин (ґудзиків) тощо. Писати один одному на спині пальцем і відгадувати, яка це буква; обмальовувати шаблони або ж малювати в шаблонах. Ці вправи можна супроводжувати змаганням «Хто більше назве слів на літеру...», яку також можна варіювати (слова, в який ця літера на початку слова, в яких наприкінці слова; слова що позначають живих істот тощо).
Батьки можуть вирізати букви з різних матеріалів (наждачний папір, картон тощо). Із зав'язаними очима дитина може вгадувати літери, попередньо обстеживши її руками.

8 липня 2020 о 22:32 | Дудник О. Д. | no comments

Поради батькам. Для дітей із порушеннями опорно-рухового апарату

Під час занять з дітьми, які мають порушення опорно-рухового апарату, батьки мають пам'ятати про правильну організацію рухового режиму під час ігор, занять, відпочинку.
Насамперед потрібно знайти правильну та зручну для дитини позу під час роботи за столом або гри. Такі діти швидко втомлюються, особливо під час активних дій, тому вони мають фізичну потребу у відпочинку.
Наприклад, діти складають із кубиків будівлі. Батьки спостерігають за процесом і бачать, що дитина втомилася і починає відволікатися. У цей момент варто запропонувати дитині підвестися зі стільця (крісла), підійти (під'їхати) до шафи з іграшками і взяти якусь із них. Після цього можна продовжувати попереднє заняття. Або, наприклад, діти розфарбовують малюнки в альбомі. Батьки можуть кілька хвилин поговорити з дитиною про зміст малюнка. Рука дитини в цей час відпочиває.
У таких дітей часто не тільки не сформовані рухові навички, а й відсутні правильні уявлення про рух.
Основними напрямами роботи є: розвиток навичок самообслуговування, практичної діяльності та підготовки руки дитини до письма. Опанування рухових навичок відбувається поетапно, потребує тривалого часу і терпіння, тож доцільно це робити під час цікавих ігор. На першому етапі важливо навчити дитину довільно брати й опускати предмети, перекладати їх із руки в руку, складати у певне місце, вибирати, порівнюючи свої рухові зусилля з характеристиками предмета.

Для розвитку рухових умінь батьки можуть використовувати різні побутові предмети: набори замків, перемикачі, телефони, пульт телевізора. За допомогою імітації можна навчати таких дій як вмикання, вимикання або переключення телевізора, комп'ютера, світла тощо.

Важливо навчити дитину самостійно їсти. Цю роботу слід починати з формування навички підносити свою руку до рота; далі слід навчати користуватися ложкою, самостійно їсти, тримати чашку і пити з неї.
Для початку бажано використовувати чашки і тарілки, що не б'ються. Дуже важливо навчити дитину різних дій під час одягання. Спочатку треба навчати дитину розстібати великі ґудзики, потім дрібні. У такій же послідовності слід навчати її зашнуровувати і розшнуровувати черевики.
Навички самообслуговування закріплюють в іграх з лялькою (роздягають, одягають її), і тільки після цього можна переносити дії на саму дитину. Після таких ігор-вправ у дитини виникає прагнення до самостійної діяльності.

Розвиток загальної моторики
Розвитку рухів руки потрібно приділяти особливу увагу якомога раніше. Ускладнення завдань, збільшення амплітуди дій і тривалості занять відбувається поступово. Формування цілеспрямованих рухів рук можна починати з найпростіших ігор «Ладусі», «Сорока-білобока» тощо, з виконанням відповідних жестів: вказати пальцем на предмет, напрямок, підкликати пальцем до себе, помахати рукою («до побачення»), погладити рукою по голові («гарний», «гарна»), постукати в двері одним пальцем, кількома напівзігнутими пальцями, постукати по столу одним пальцем (привернути увагу до себе), по черзі кількома пальцями («гра на фортепіано», «дощ іде»).
Корисно використовувати імітаційні рухи («півник махає крилами», «у вітряка крутяться лопаті», «лісоруб рубає дрова», «тесля стукає молотком»).

У процесі навчання різних рухів рук і дій з предметами не потрібно поспішати. Доречно, у повільному темпі, пропонувати кожен новий рух, показувати рукою дитини, як його виконувати. Потім слід запропонувати виконати цей рух самостійно (за необхідності, допомагати).
Якщо дитина недостатньо чітко чи правильно виконує завдання, або не може взагалі з ним упоратися, в жодному разі не можна виявляти своє невдоволення. У цьому випадку потрібно повторити цей рух кілька разів. Лише копітка робота батьків, підбадьорення в разі невдач, заохочення за найменший успіх, ненав'язлива допомога допоможуть досягти результату.
При формуванні кожної нової схеми рухової дії необхідно вимагати від дитини чіткості виконання, вільного руху, плавності переходу від однієї дії до іншої і цілеспрямованого збільшення або зменшення амплітуди рухів. Слід навчати дітей виокремлювати елементарні рухи у плечових, ліктьових, променево-зап'ястних суглобах, і по можливості, правильно, вільно виконувати їх.Дуже складно домогтися скоординованого виконання рухів у різних суглобах, що необхідно у предметній діяльності (особливо під час письма). Малечі можна пропонувати перекладати предмети з одного місця на інше, з руки в руку, прокочувати, підкидати і ловити їх. З дітьми старшого дошкільного віку для відпрацьовування цих рухів необхідно робити вправи зі спортивним інвентарем (м'ячами, гантелями, гімнастичними палками, булавами).

Розвиток дрібної моторики
Щоб перевірити, чи може дитина ізольовано рухати правою рукою (всі інші частини тіла мають перебувати у спокої), її просять підняти руку вгору та опустити, зігнути в ліктьовому суглобі і розігнути, відвести вбік і повернути у вихідне положення, зробити кругові рухи (у плечовому суглобі) в один та в інший боки, повернути долоні вгору і вниз, стиснути пальці в кулак і розігнути, зі стиснутих у кулак пальців розігнути спочатку великий палець, потім великий і вказівний, вказівний і мізинець.
У випадках легких уражень, коли рухи пальців правої руки не ізольовані і супроводжуються подібними рухами лівої руки, можна виконувати таку вправу: дорослий сідає ліворуч і, м'яко притримуючи п'ясть лівої руки, просить дитину виконувати рух пальцями правої.
Корисно виконувати такі вправи:
• розгладити аркуш паперу долонею правої руки, притримуючи його лівою, і навпаки;
• постукати по столу розслабленою п'ястю правої (лівої) руки;
• повернути праву руку на ребро, зігнути пальці в кулак, випрямити, покласти руку на долоню, зробити те саме лівою рукою;
• руки напівзігнуті, опираються на лікті (струшування по черзі п'ястями);
руки перед собою, опора на передпліччя, по черзі змінювати положення правої і лівої п'ястей (зігнути-розігнути, повернути долонею до обличчя - до столу);
• зафіксувати лівою рукою праве зап'ястя, а долонею правої руки постукати по столу, погладити стіл тощо.
Одночасно проводиться робота з розвитку рухів пальців рук:
• з'єднати кінцеві фаланги випрямлених пальців рук;
• з'єднати променево-зап'ястні суглоби, п'ясті розігнути, пальці відвести.
Батькам потрібно звернути увагу на протиставлення великого пальця до всіх інших; на вільне згинання і розгинання пальців рук без рухів п'ясті й передпліччя, якими вони часто заміщуються.

Для цього рекомендуються такі вправи:
• стиснути пальці правої руки в кулак, випрямити;
• зігнути пальці одночасно і по черзі;
• торкнутися по черзі всіма пальцями великого, з'єднати великий палець з усіма іншими по черзі;
• ритмічно постукати кожним пальцем по столу під рахунок «один, один-два, один-два-три»;
• звести і розвести пальці, зігнути і розігнути із зусиллям;
• багаторазово зігнути і розігнути пальці, легко торкаючись пучкою першого пальця інших.
Надзвичайно важливо сформувати в дитини різні способи утримання предметів (відповідно до їх розмірів, форм, матеріалів). Нечіткий, неточний захват і зміни в положенні великого і вказівного пальців ускладнюватимуть дитині будь-яку предметну діяльність, а також малювання, письмо. Саме тому потрібно змалечку розвивати у дітей правильні способи захвату іграшок і рухових дій з ними.
Малі діти часто із силою згинають пальці, напружують м'язи всієї руки, на обличчі з'являється гримаса. Тому їм потрібно пояснити, як треба виконувати рухи, показати, як це зробити правильно, повторити кілька разів, щоб дитина могла самостійно виконувати ці рухи, дотримуючись вимог дорослого.
Корисними для розвитку рухів є завдання з використанням паперу. Потрібно вчити дітей складати і розгортати, скручувати, перегортати, розривати, м'яти і розгладжувати аркуші паперу (наприклад, простий газетний папір). Для розвитку рухів рук слід навчати дитину перемотувати з клубка в клубок мотузку, шнур, нитки. Часто у дитини, яка тримає олівець чи ручку, спостерігається млявість пальців або, навпаки, надмірна напруга й обмежена рухливість.
З дітьми, яким складно згинати і розгинати великий, вказівний і середній пальці, можна запропонувати виконувати такі вправи:
• руки лежать на столі, дорослий фіксує передпліччя. Дитина намагається взяти великим, вказівним і середнім пальцями паличку, крейду, олівець, ручку, підняти на 10-12 см над столом, а потім покласти;
• перед дитиною на столі ставиться відкрита коробочка з рахунковими паличками (сірниками або іншими дрібними предметами). Дитина бере палички з коробочки і складає їх під рукою (рука лежить близько до коробочки), намагаючись не зрушити руку з місця, а тільки розгинати і згинати великий, вказівний і середній пальці, а потім так само складає все в коробку;

• розкачати на дошці вказівним і середнім пальцями одночасно і по черзі грудочки пластиліну, розкачати у висячому положенні грудочку пластиліну великим і вказівним пальцями (великим і середнім; великим, вказівним і середнім);
• міцно утримуючи сірник у горизонтальному положенні великим і вказівним пальцями лівої руки, одночасно вказівним і середнім пальцями правої руки підтягувати його до себе;
• прокочувати, обертати сірник (олівець) між великим і вказівним, великим і середнім, великим, вказівним і середнім пальцями правої руки;
• дорослий натягує між вказівним і середнім пальцями кільце тонкої пакувальної резинки. Дитина перебирає її як струни гітари вказівним і середнім пальцями, підтягує її до себе, згинаючи вказівний і середній пальці, захоплює трьома (вказівним, середнім і великим) пальцями.

Заняття з малювання та письма батькам слід проводити в такій послідовності:
• перевірити, чи правильно стоїть стілець, чи зручно сидіти дитині;
• правильно розташувати на столі альбом (зошит);
• руку, якою дитина пише (праву чи ліву), покласти в положення для письма і зберігати його якийсь час, змінюючи положення голови, тулуба (дорослий коригує позу і допомагає дитині її утримувати);

• вкласти лівою рукою у праву кольоровий олівець. Під час виконання цього завдання важливо стежити, щоб дитина не напружувалася, не згиналася, не відводила вбік обличчя й очі, не згинала праву руку, не знімала її зі столу;
• виконати правою рукою кілька рухів, дотримуючись правильної для письма пози;
• поставити кілька крапок на аркуші паперу, не рухаючи рукою і не напружуючи її, провести лінію зверху вниз (до себе) на максимально можливу відстань, п'ясть при цьому не рухається;
• покласти олівець на стіл, розслабити праву руку.
Усі завдання потрібно повторювати кілька разів у такій самій послідовності, щоб дитина не нудьгувала, можна змінювати колір олівця. Поступово батьки можуть ускладнювати вправи. Дитині корисно малювати різні фігури: овали, кола, півкола різних розмірів, оскільки в цьому процесі будуть задіяні передпліччя, п'ясть, пальці. Можна малювати «равлика»: почати з об'ємного завитка максимального розміру; далі, не відриваючи олівця, зменшувати розміри завитків і закінчити крапкою; «розкрутити равлика»: почати з крапки і поступово збільшити завитки до максимального розміру.
Дитина має відчути, усвідомити та запам'ятати, що лінії креслять пальцями згори вниз (до себе), знизу вгору (від себе); ламані лінії, півкола, зиґзаґи - рухами пальців, п'ясті, передпліччя; дуги, овали великих розмірів, «равлики» - рухами пальців, п'ясті, передпліччя.
Для розвитку координації рухів передпліччя, п'ясті й пальців батьки можуть пропонувати дітям малювати різнокольорові квадрати один в одному (від великого до крапки), кола (один в одному до крапки), квіти з пелюстками, прапорці, будинки тощо. Малюнки мають бути невеликими, щоб їх виконання потребувало рухів пальців.

8 липня 2020 о 22:29 | Дудник О. Д. | no comments

Інформація для батьків дітей з особлививми освітніми поребами стосовно зверення до фахівців ІРЦ

Ваша дитина росте, але Ви почали помічати, що вона в своєму розвитку відрізняється від дітей Ваших знайомих чи сусідів, зокрема:

• дитина почала пізніше гулити, тримати голівку, тягнутися до іграшок, хапати їх, захлинається при смоктанні, із запізненням навчилася сидіти, повзати і ходити;

• до трьох років у дитини не з'явилося мовлення, вона спілкується за допомогою жестів та окремих складів;

• з іграшками і до цього часу гратися не може, лише на короткий термін дитину може привабити чужа або нова іграшка;

• дитина неуважна, казки не слухає, не розуміє їх змісту, погано запам'ятовує вірші;

• у поведінці дитини є моменти, які Вас хвилюють: малюк дуже рухливий, неслухняний або, навпаки, млявий, повільний, у нього повсякчас змінюється настрій;

• Ви бачите ці вади, але у Вас десь жевріє надія, що дитина переросте і буде такою, як і всі.

Якщо Ваша дитина навчається в школі:

• у дитини є труднощі в засвоєнні освітньої програми чи навчальних предметів;

• педагоги скаржаться, що у дитини є труднощі в навчанні, конфлікти в класі, агресивність;

• дитина часто відчуває себе втомленою, не бажає вчитись, виконувати домашні завдання, відвідувати школу;

• дитина, на Ваш погляд, надто рухлива, або, навпаки, довго думає, гірше інших навчається, погано говорить.

8 липня 2020 о 22:28 | Дудник О. Д. | no comments

Перелік документів, необхідних для проведення комплексної оцінки дитини:

1. Документи, що посвідчують особу батьків (одного з батьків) або законних представників.

2. Свідоцтво про народження дитини.

3. Індивідуальна програма реабілітації дитини з інвалідністю (у разі інвалідності).

4. Форма первинної облікової документації № 112/0 "Історія розвитку дитини", у разі потреби - довідки від психіатра.

Центр проводить комплексну оцінку не пізніше, ніж протягом місяця з моменту подання письмової заяви батьків (одного з батьків) або законних представників (додаток 3) та/або її особистої заяви (для дітей віком від 16 до 18 років) щодо проведення комплексної оцінки, а також надання письмової згоди на обробку персональних даних дитини (додаток 4).

Якщо дитина з особливими освітніми потребами здобуває дошкільну або загальну середню освіту, до заяви можуть додаватися:

Психолого-педагогічна характеристика дитини із зазначенням динаміки та якості засвоєння знань під час навчання, підготовлена відповідним педагогічним працівником та затверджена керівником відповідного навчального закладу.
Зошити з рідної мови, математики, результати навчальних досягнень, малюнки.
Документи щодо додаткових обстежень дитини.
При повторному зверненні дитини з особливими освітніми потребами до центру подаються:
Попередні рекомендації щодо проведення комплексної оцінки.
Висновок відповідних фахівців щодо результатів надання психолого-педагогічної допомоги із зазначенням динаміки розвитку дитини згідно з індивідуальною програмою розвитку.

8 липня 2020 о 22:27 | Дудник О. Д. | no comments

Ігротерапія і корекційна робота з дітьми-аутистами

Діагноз «аутизм» ставиться рідко − всього у 2-4 випадках на 10 000 дітей, але в останні роки медицина спостерігає тенденцію до збільшення числа хворих, а це вимагає особливої уваги до них з боку суспільства, надання підтримки батькам цих непростих дітей.
Дитячий аутизм − аномальна форма психічного розвитку дитини, яка характеризується порушенням контакту з оточуючими, холодністю емоцій, стереотипністю діяльності. Цей психічний розлад можна назвати крайньою формою самоізоляції. Аутист неадекватно реагує і відчуває дефіцит соціальної взаємодії.
Аутичні діти занурені у себе і, зазвичай, не виявляють інтересу до інших людей; вони уникають дивитися в очі, дратуються від фізичних контактів; часто вони не говорять, не реагують на звертання, хоча й мають нормальний слух; вони повторюють міміку, слова та інтонації, які копіюють у інших; їм притаманні одноманітні, повторювані рухи; іноді вони хворобливо прив'язані до певних предметів, оточення.
Взаємодію з дитиною з аутизмом необхідно будувати в залежності від діагнозу і реальних можливостей самої дитини. Корекційна робота повинна вестися в декількох напрямах одночасно, серед яких одним з пріоритетних є ігрова діяльність (уміння і бажання дитини грати).
У нормі існують такі форми ігрової поведінки:
- Маніпулятивна гра (дитина катає, крутить, підкидає іграшку, не звертаючи уваги на її «функції»);
- Упорядкування (розкладання предметів у певному порядку − один на одного, в ряд, один в інший і т.д.);
- Функціональна гра (використання предметів і іграшок відповідно з їх функцією (наприклад, причісування ляльок іграшковим гребінцем));
- Символічна гра (дитина використовує об'єкт, заміщаючи ним інший об'єкт (наприклад, дитина скаче на паличці, як на коні)); дитина наділяє об'єкт властивостями, якими той не має («У цієї ляльки брудне обличчя»), дитина відноситься до відсутнього об'єкту так, ніби він присутній («Якщо чашка порожня, грає, ніби вона наповнена водою»).
Для дітей з аутизмом характерні різноманітні порушення психомоторики, які виявляються, з одного боку, в моторній недостатності, відсутності рухів співдружності, а з іншого − в появі одноманітних, стереотипних рухів у вигляді згинання і розгинання пальців рук, потягувань, махів кистями рук, підстрибуванні, обертання довкола себе, бігання навшпиньки тощо. Особливо характерні кругові рухи кистями рук біля зовнішніх кутів очей. Такі рухи з'являються або посилюються при хвилюванні, при спробі дорослого вступити в контакт з дитиною.
При аутизмі своєрідний характер має ігрова діяльність. Її характерною ознакою є те, що зазвичай дитина грає сама, переважно використовуючи не ігровий матеріал, а предмети домашнього вжитку. Вона може довго і одноманітно грати зі взуттям, шнурками, папером, вимикачами, дротами тощо. Сюжетно-ролеві ігри з однолітками у таких дітей не розвиваються. Спостерігаються своєрідні патологічні перевтілення в той чи інший образ у поєднанні з аутичним фантазуванням. При цьому дитина не зауважує оточуючих, не вступає з ними в мовний контакт.
Гра дітей з РАС (розладами аутичного спектру), як правило, нефункціональна, несоціалізована, позбавлена сюжету і символічних рис, монотонна, і складається з багаторазово повторюваних маніпуляцій з іграшками (які використовуються не за призначенням) або з неігровими неструктурованими матеріалами (палички, вода, пісок, шматочки тканини, шматки паперу).
Тому таких діток треба вчити грати, починаючи з розвитку предметно-ігрових дій, заснованих на особистісному інтересі дитини до тієї чи іншої іграшки або ситуації. При цьому обов'язково повинні враховуватися ігрові переваги дитини: для заняття − на перших порах береться улюблена або добре знайома дитині іграшка. Дорослий пропонує дитині здійснювати предметно-ігрові дії за наслідуванням, неодноразово повторює їх і супроводжує мовними коментарями. У подальшому дію з іграшкою переводять до сюжетно-відображувальної гри. Для становлення сюжетної гри дітей навчають грати спочатку поряд з партнером, а потім разом зі своїм однолітком. Лише поступово дітей у ході гри об'єднують в мікрогрупи.
Гра дітей в колективі тісно пов'язана з їх уявленнями про взаємини між людьми. Тому необхідно постійно формувати і збагачувати уявлення дітей про роль кожного члена сім'ї, про способи спілкування людей між собою. Гра виховує соціально прийнятні норми взаємин між людьми, навчає підпорядковувати свою поведінку вимогам ситуації і нормам моралі.
У ході подальшого навчання ці уявлення збагачуються знаннями дітей про різні професії, про значущість кожної професії для людського суспільства.
Робота з аутичними дітьми починається з найелементарніших завдань:
1. Вчити дітей спостерігати за предметно-ігровими діями дорослого і відтворювати їх за підтримки дорослого, наслідуючи його дій.
2. Вчити дітей обігравати іграшки.
3. Виховувати у дітей інтерес до виконання предметно-ігрових дій за наслідуванням і показом дій дорослого.
4. Виховувати у дітей емоційне ставлення до предмету або іграшки, яка обігрується.
5. Виховувати у дітей інтерес до рухливих ігор.
6. Вчити дітей брати участь в інсценуваннях епізодів знайомих казок.
7. Вчити дітей грати поруч, не заважаючи один одному.
У роботі з аутичними дітьми слід користуватися елементами таких перевірених програм як:
- "More Than Words" ("Більше, ніж слова"), згідно з якою, дитина спілкується не тільки з допомогою слів. Існує багато шляхів взаємодії, різною мірою відповідних соціальним нормам. Проте все, що дитина робить, навіть хитання, бігання туди-сюди або руху своїми пальцями перед своїм обличчям, повідомляє що-небудь про нього, навіть якщо це ненавмисне спілкування.
- RDI (Relationship Development Intervention) перша систематизована програма втручання, спеціально призначена для допомоги дітям, які зазнають труднощів, не дозволяють їм досягти вміння будувати відносини природним чином. З її допомогою діти отримують приклади того, що соціальні відносини можуть приносити радість і позитивні емоції.
- Соціальні історії, відомі також під назвою "сценарії з життя" [Social Scripts]. З їх допомогою діти долають невміння усвідомлювати почуття, точки зору або плани інших людей.
У роботі з дітьми слід також намагатися дотримуватися заповідей Марії Монтессорі:
- Ніколи не чіпай дитину, поки вона сам до тебе не звернеться (у будь-якій формі).
- Концентруйся на розвитку хорошого в дитині, так що в підсумку поганому буде залишатися все менше і менше місця.
- Будь активний у підготовці середовища. Проявляй постійну педантичну турботу про неї. Допомагай дитині встановлювати конструктивну взаємодію з нею. Показуй місце кожного розвивального матеріалу та правильні способи роботи з ним.
- Будь готовий відгукнутися на заклик дитини, яка потребує тебе, завжди прислухайся і відповідай дитині, яка звертається до тебе.
- Шануй дитину, яка зробила помилку і зможе зараз або трохи пізніше виправити її, але негайно твердо зупиняй будь-яке некоректне використання матеріалу і будь-яку дію, що загрожує безпеці самої дитини або інших дітей.
- Шануй дитину, яка відпочиває або наглядає за роботою інших, або розмірковує про те, що вона робила чи збирається робити.
- Завжди у поводженні з дитиною використовуй кращі манери і пропонуй їй краще в тобі і найкраще з того, що є в твоєму розпорядженні.
Корекційні вправи для роботи з аутистичними дітьми

8 липня 2020 о 22:26 | Дудник О. Д. | no comments