Новини

Так, в більшості випадків це абсолютно нормально, якщо:
• дитина здорова і добре розвивається,
• у дитини немає затримки в розвитку,
• дитина ходить навшпиньках періодично і може спокійно пересуватися, ставлячи ногу
на повну стопу,
• у дитини немає порушення координації і не підгинаються коліна під час ходьби,
• дитина ставить на носочки обидві ноги,
• моторні навички дитини постійно прогресують.
У тому випадку, якщо ходьба на носочках не супроводжується переліченими
симптомами, вона вважається ідіопатичною (тобто неясного походження). Як випливає з
назви, причини такої поведінки невідомі.
Чому діти взагалі ходять на носочках?
Як говорить Пар Енгстрем, доктор медичних наук з Каролінського інституту в
Стокгольмі, він і його колеги проводили відповідне дослідження і прийшли до висновку, що
часто здорові діти ходять навшпиньки через те, що їхня нервова і м'язова системи просто
недосконалі.
За словами українського педіатра Євгена Комаровського, ходіння навшпиньки
свідчить про те, що у маленьких дітей у віці до трьох років дуже добре розвинені м'язи
гомілкостопа, оскільки навчання ходьбі вимагає великих фізичних зусиль.
Ідіопатична ходьба на носочках передається у спадок - якщо один з батьків в дитинстві
був любителем переміщатися навшпиньки, велика ймовірність того, що цією звичкою
обзаведеться і дитина.
Які факти про ходьбі на носочках потрібно знати, щоб даремно не турбуватися?
• Близько п'яти відсотків всіх дітей в світі час від часу ходять навшпиньки
• Половина з них самостійно і без будь-якого втручання з боку батьків і медиків
відмовляються від цієї звички до п'яти з половиною років
• Деякі діти продовжують ходити навшпиньки і після п'яти з половиною років і
витрачають на це приблизно 25 відсотків усього часу, що вони проводять на ногах
• Часто діти ходять навшпиньки без медичної причини, а просто тому, що їм це
подобається
• Ідіопатична ходьба на носочках не потребує лікування, якщо дитина молодше шести
років.
Чи можна самостійно відучити дитину ходити навшпиньки?
Так, можна, якщо щодня займатися з дитиною гімнастикою, не кидати вправи аж до
досягнення результату і повертатися до них, якщо дитина знову взявся вставати
навшпиньки, навіть епізодично. Інше питання - в безумовній необхідності вправ.
Українські педіатри вважають, що починати відучувати навіть абсолютно здорову
дитину від ходи навшпиньках необхідно якомога швидше, роблячи йому масаж, займаючись
з ним спеціальними вправами (присідання на маленький стільчик, сидячи на якому дитина
може поставити стопи на підлогу, обертання стопою в положенні лежачи на спині із
зігнутими колінами, стояння на кубиках або тенісних м'ячиках).
На Заході єдиної думки на цей рахунок немає. Одні лікарі вважають, що в процес
ходьби на носочках, якщо він не заважає розвитку дитини і не є ознакою неврологічного
захворювання, до шести років втручатися не потрібно. Інші фахівці дотримуються думки
про те, що тривала ходьба навшпиньки (довше трьох років) може стати причиною
укорочення сухожиль і м'язів, недостатнього розвитку п'яти, уповільненого зростання стопи,
тому гімнастику потрібно починати робити в два-три роки.
Рішення про необхідність гімнастики потрібно приймати виважено. У будь-якому
випадку фізичне навантаження не зашкодить здоровій дитині. Крім того, добре на м'язи ніг
діє плавання, заняття на фітболі і ходіння по ортокилимкам. Не забувайте також, що у
дитини повинно бути зручне взуття для прогулянок, підібрана за розміром

Дихальна гімнастика у вузькому значенні — це спеціальні вправи для розвитку дихальної мускулатури, які відіграють важливу роль в оздоровленні організму, тому дітей обов’язково потрібно навчати дихати правильно.
Почавши займатися з дитиною досить простими, але ефективними вправами з дихальної гімнастики, ви забудете, що таке простуда, бронхіт, ларингіт.
Отже, чим же ще корисна дихальна гімнастика для дітей:
Збагаченням киснем усіх клітин і органів дитини.
Поліпшенням роботи серцево-судинної і нервової систем, органів травлення.
Керування диханням і, як наслідок, володінням собою.
Зняттям напруги голосових зв'язок.
Профілактикою хвороб органів дихання.
Зміцненням імунітету.
Дихальна гімнастика для дітей дає можливість правильно дихати - при глибокому вдиху потрібно заповнити повітрям легені, розширюючи грудну клітку, а при видиху - виштовхнути все повітря стисканням легенів. При цьому вдих повинен проводитися через ніс, а видих більш плавно і повільніше через рот.
Займатися можна в будь-який час: вранці, після зарядки, на прогулянці в парку або після денного сну, як вам зручно.
Головне - виконуйте вправи разом з дитиною та дотримуватися деяких правил. Для початку потрібно добре провітрити приміщення. Потім почніть робити 1-2 вправи, поступово збільшуючи час і частоту. Плечі при цьому повинні бути опущені, а міміка виглядати природною. І обов'язково стежити за самопочуттям. При запамороченні, блідості, слабкості потрібно відразу припинити сеанс. Основні аспекти дихальної гімнастики:
Час сеансу 10-20 хвилин.
Займайтеся з дитиною не раніше, ніж через годину після їжі.
До вправ додавайте іграшки, машинки, ляльки, щоб сам процес проходив в розважальному форматі.
Форма одягу - легка, температура приміщення близько 20 С º.
Велике значення має регулярність занять. Адже результат буде помітний не відразу, а через деякий час.
Ми знаємо, що найлегше навчати дитину в процесі гри. Дихальні вправи не виняток. Тому придумуйте веселі і смішні назви вправам, модифікуючи і підлаштовуючи їх під дитину.
Для виконання дихальної гімнастики рекомендуємо наступні вправи:
"Повітряна кулька". дитина лягає на спину. На вдиху надуває свою повітряну кульку - животик, а на видиху здуває її. Головна умова - все робити повільно.
«Водолаз». Дитина уявляє собі, що на морському дні шукає скарби і затримує дихання на стільки, на скільки може.
«Паровоз». Зображуємо паровозик в русі, пародіюючи його звуком «Чух-чух-чух», а після зупиняємося і вимовляємо: «Ту-ту-тууу»«Годинник». Махати ритмічно випрямленими руками вперед-назад повторюючи «тік-так».
«Квіти”. Як духмяно пахнуть квіти! Задоволені всі діти. Кожен з них відчути рад Цей чудовий аромат. Глибоко вдихнути через ніс, видихнути, промовляючи слова: “Чудово!”, “Який аромат!” Як духмяно пахнуть квіти! Задоволені всі діти. Кожен з них відчути рад Цей чудовий аромат.
«Носоріг». Уявляємо себе носорогом, який дихає по черзі через одну ніздрю.
Для дітей старшого дошкільного віку дихальна гімнастика стає грою, яку можна знайти скрізь. Наприклад, можна побулькати в склянку з соком через трубочку. Не поспішайте лаяти дитину, фахівці стверджують, що це чудова вправа для дихання. Важливо, щоб дитина при бульканні не надувала щоки, а губи тримала в одному, нерухомому положенні.
Крім цього, купіть дитині мильні бульбашки – це теж відмінна гра і тренування дихальної системи. У рухливих іграх, використовуйте звукові вправи, такі як клич індіанців (прикриваючи рот рукою, видаємо будь-які голосні звуки). Насправді, ідей для ігор з елементами вправ дихальної гімнастики – безліч. Все залежить, шановні батьки, від вашого ентузіазму та бажання займатися з дитиною.

Гігієна очей - це комплекс заходів, спрямованих на збереження і підтримання гарного зору, профілактика багатьох очних захворювань, передумова нормального функціонування зорового апарату. Важливо навчати дітей уважно ставитися до свого здоров’я, і зокрема, гігієни зору з раннього віку. Вони повинні розуміти, як звички та поведінка впливають на очі і зір. Піклування про зір з дитинства сприятиме здоров'ю очей протягом всього життя. Поради щодо гігієни зору для школярів: слідкуйте за режимом зорового навантаження. Для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку варто давати відпочинок очам кожні 20-30 хвилин. Уникайте використання екранів, коли на них потрапляють прямі сонячні промені. Відблиски на екрані можуть викликати серйозну напругу для очей. Відрегулюйте яскравість та контрастність екрану до комфортного рівня. Велике значення має місце, де дитина готує уроки. Це має бути тихе, добре освітлене приміщення. Розміри столу і стільця повинні відповідати зросту дитини. Відстань від очей до зошита або підручника не повинна бути меншою, ніж 30 см. Не дозволяйте дітям читати книги з телефонів. Поради батькам під час дистанційного навчання: заохочуйте дитину сидіти з прямою спиною. Неправильна постава може сприяти напрузі м’язів шиї та очей і призводити до головного болю; введіть правило тримати цифрові носії на відстані від 45 до 60 сантиметрів від очей; нагадуйте дітям про необхідність моргати перед екраном; зменшіть час перегляду телевізора, та обмежте користування ґаджетами; обов’язковими є прогулянки, рухливі ігри на свіжому повітрі зі своєю дитиною після занять протягом 1,5-2 години. Відпочинок для очей - це сконцентрований погляд вдалину. Так око розслабляється і відновлюється його фізіологічний стан. Виконуйте з дітьми гімнастику для очей під час виконання домашніх завдань, та заохочуйте їх повторювати ці вправи між уроками.

ЯКЩО У ВАС ОСОБЛИВА ДИТИНА
ПОРАДИ БАТЬКАМ
Важливим складником інтелектуального розвитку дитини є її загальна обізнаність про навколишній світ — знання, відповідно до віку, про деякі соціальні явища, живу й неживу природу. У дітей із особливими освітніми потребами ці знання обмежені.
Нерідко дитина, яка ходить до початкової школи, слабо розрізняє свої прізвище й ім’я, не знає черговості пір року, найпоширеніших пташок, тварин і рослин.
Це зумовлено особливістю розвитку пізнавальної сфери дитини із ООП. Недосконале сприймання, знижена пізнавальна активність призводять до того, що малюк багато чого не помічає навколо себе. Якщо ж предмет не виділяється, то не виникає і потреби називати його, а, отже, словниковий запас дитини не поповнюється. Закономірно, що збіднене уявлення про навколишній світ неминуче гальмує розвиток мовлення.
Початком засвоєння знань про навколишній світ є формування образів та уявлень про конкретні предмети і явища та їх мовленнєве позначення. Це відбувається під час безпосереднього сприймання предмета дитиною. Наприклад, погладжуючи рукою м’яку пухнасту шерстку кішки, дитина чує словесні позначення від дорослого: «м’яка пухнаста шерстка», «білі лапки й грудка». Безпосереднє відчуття м’якості, зорове сприймання забарвлення й мовленнєве їх позначення допомагає дитині зрозуміти і засвоїти ці образи. Отже, предмети, які сприймаються, повинні позначатися словом, але слово завжди має бути підкріплене чуттєвим досвідом.
Формуючи у школяра знання про навколишній світ, батькам слід обов’язково домагатися тісного зв’язку між відчуттям і словом, сприйманням і словом, уявленням і словом.

Сучасний дошкільний навчальний заклад відкритий для всіх дітей. Включення дітей з особливими потребами в освітній процес дошкільного навчального закладу змінює передусім установки педагогів на розуміння особливостей розвитку дітей та врахування їхніх особливих потреб та потенційних можливостей розвитку в навчально - виховній роботі. Особливості дітей із порушеннями психофізичного розвитку неможливо нівелювати, тому потрібно змінювати організацію освітнього процесу в групі задля вирішення завдань навчання, виховання і розвитку всіх дітей в групі.

З метою забезпечення цілісного входження дитини з особливими потребами в загальноосвітній простір, що відповідатиме її потребам і можливостям, в сучасному дошкільному навчальному закладі передбачена така форма організації освіти, як інклюзивна. Інклюзивна освіта означає створення умов для отримання, засвоєння і використання знань, умінь і навичок дітьми з особливими освітніми потребами в різних видах діяльності разом з усіма однолітками групи. Тому загальною метою дошкільного навчального закладу з інклюзивною освітою є забезпечення умов для спільного виховання і вчання дітей з різними психофізичними особливостями розвитку. Завданнями такого закладу є:

- створення комфортного простору для всіх дітей;

- створення інклюзивного розвивального середовища, яке сприяє гармонійному розвитку особистості особливої дитини;

- формування толерантного товариства дітей, батьків, персоналу дошкільного навчального закладу;

- створення у навчальному закладі педагогічної системи, центрованої на потребах дитини та сім’ї.

Принципи організації роботи з дітьми з особливими освітніми потребами в групах з інклюзивною формою навчання:

- індивідуалізації та диференціації;

- єдності сенсорного (безпосередній чуттєвий досвід дитини як основа розвитку), мовленнєвого (формування різних видів мовленнєвої компетенції), лінгвістичного (засвоєння мовних засобів), комунікативного (включення дітей у різні форми спілкування) розвитку;

- підтримки самостійної активності дитини;

- міждисциплінарного підходу (освіта дитини з психофізичним рушенням вимагає комплексного, міждисциплінарного підходу до визначення впровадження методів і засобів її виховання, навчання і розвитку);

- варіативності в організації процесів навчання і виховання;

- активного включення в освітній процес всіх його учасників: дітей, батьків і фахівців;

- партнерської взаємодії з родиною, яка виховує дитину з особливими освітніми потребами (організація такої взаємодії передбачає зустрічі з батьками, бесіди, консультації, інформаційну підтримку, складання індивідуальної програми розвитку з урахуванням запитів сім’ї, залучення батьків до корекційно- розвивальної роботи, організацію зустрічей з фахівцями тощо)є

Співпраця з батьками дітей вікової норми

Інтегрування дитини з порушеннями психофізично витку у загальноосвітнє середовище потребує зміни поглядів дітей вікової норми на особливих дітей та їхні потреби. Толерантне ставлення до них породжує в колективі дружні, довірливі стосунки. Діти, на відміну від їхніх батьків, демонструють нижчий рівень агресивності та більш високий рівень позитивного сприймання дітей з особливими потребами, ще не мають схильності до вилучення їх з кола свого спілкування.

Вихователь групи повинен підготувати батьківський колектив до прийняття дитини з особливими освітніми потребами, запланувати заходи, які допомогли б батькам познайомитися одне з одним, з дітьми, Спонукати до розуміння того, що наявність у групі загального розвитку Дітей із особливими потребами виховує в інших дітей позитивні якості: і людяність, співчуття, співпереживання. Етапи співпраці між вихователями ДНЗ і батьками:

— підготовчий. Перед вступом дитини з особливими потребами в групу загального розвитку необхідно провести просвітницьку роботу серед педагогів і батьків, що дасть можливість уникнути конфліктних ситуацій. Форми співпраці: анкетування, опитування, бесіда, батьківські збори, обговорення літератури з даного питання, круглий стіл, показ фільмів із життя дітей з особливими потребами, семінари тощо;

— основний. Цей етап передбачає діагностику рівня сформованості ставлення батьків до дітей з особливими потребами в групі загального розвитку; надання консультативної допомоги батькам (особам, які їх замінюють), залучення батьків дітей з особливими потребами до участі у заходах, які проводяться в групі і в ДНЗ; створення оптимальних умов для взаємодії між батьками групи; проведення роботи щодо згуртування батьківського колективу. Форми співпраці: консультації, участь всіх батьків у розвагах, святах, тренінгові вправи із залученням спеціалістів, ділові ігри, семінари-практикуми тощо;

— творчої активності батьків. На цьому етапі передбачається взаємодія між дітьми, батьками, вихователями, яка проявляється у моральній підтримці батьків дітей з особливими потребами, у позитивному налаштуванні до дітей, у розумінні необхідності перебування дітей з особливими потребами в групах загального розвитку, у бажанні сприяти створенню позитивного мікроклімату в групі, у поширенні досвіду інтегрування дітей з особливостями психофізичного розвитку в загальноосвітній простір серед інших батьків. Форми співпраці: виставки дитячих робіт, круглий стіл, листування через електронну пошту, скриньок побажань, рекламні буклети, створення «Сімейного клубу» тощо. Заходи у рамках окреслених етапів взаємопов’язані, доповнюють один одного, спрямовані на формування гуманного ставлення до дітей із особливостями психофізичного розвитку, засвідчують участь батьків на умовах партнерства в освітньому процесі, педагогізують сім’ю.

Під час занять з дітьми, які мають порушення опорно-рухового апарату, батьки мають пам’ятати про правильну організацію рухового режиму під час ігор, занять, відпочинку.
Насамперед потрібно знайти правильну та зручну для дитини позу під час роботи за столом або гри. Такі діти швидко втомлюються, особливо під час активних дій, тому вони мають фізичну потребу у відпочинку. Наприклад, діти складають із кубиків будівлі. Батьки спостерігають за процесом і бачать, що дитина втомилася і починає відволікатися. У цей момент варто запропонувати дитині підвестися зі стільця (крісла), підійти (під’їхати) до шафи з іграшками і взяти якусь із них. Після цього можна продовжувати попереднє заняття. Або, наприклад, діти розфарбовують малюнки в альбомі. Батьки можуть кілька хвилин поговорити з дитиною про зміст малюнка. Рука дитини в цей час відпочиває.
У таких дітей часто не тільки не сформовані рухові навички, а й відсутні правильні уявлення про рух. Основними напрямами роботи є: розвиток навичок самообслуговування, практичної діяльності та підготовки руки дитини до письма. Опанування рухових навичок відбувається поетапно, потребує тривалого
часу і терпіння, тож доцільно це робити під час цікавих ігор. На першому етапі важливо навчити дитину довільно брати й опускати предмети, перекладати їх із руки в руку, складати у певне місце, вибирати, порівнюючи свої рухові зусилля з характеристиками предмета.
Для розвитку рухових умінь батьки можуть використовувати різні побутові предмети: набори замків, перемикачі, телефони, пульт телевізора. За допомогою імітації можна навчати таких дій як вмикання, вимикання або переключення телевізора, комп’ютера, світла тощо.
Важливо навчити дитину самостійно їсти. Цю роботу слід починати з формування навички підносити свою руку до рота; далі слід навчати користуватися ложкою, самостійно їсти, тримати чашку і пити з неї.
Для початку бажано використовувати чашки і тарілки, що не б’ються. Дуже важливо навчити дитину різних дій під час одягання. Спочатку треба навчати дитину розстібати великі ґудзики, потім дрібні. У такій же послідовності слід навчати її зашнуровувати і розшнуровувати черевики.
Навички самообслуговування закріплюють в іграх з лялькою (роздягають, одягають її), і тільки після цього можна переносити дії на саму дитину. Після таких ігор-вправ у дитини виникає прагнення до самостійної діяльності.
Розвиток загальної моторики
Розвитку рухів руки потрібно приділяти особливу увагу якомога раніше. Ускладнення завдань, збільшення амплітуди дій і тривалості занять відбувається поступово. Формування цілеспрямованих рухів рук можна починати з найпростіших ігор «Ладусі», «Сорока-білобока» тощо, з виконанням відповідних жестів: вказати пальцем на предмет, напрямок, підкликати пальцем до себе, помахати рукою («до побачення»), погладити рукою по голові («гарний», «гарна»), постукати в двері одним пальцем,
кількома напівзігнутими пальцями, постукати по столу одним пальцем (привернути увагу до себе), по черзі кількома пальцями («гра на фортепіано», «дощ іде»).
Корисно використовувати імітаційні рухи («півник махає крилами», «у вітряка крутяться лопаті», «лісоруб рубає дрова», «тесля стукає молотком»).
У процесі навчання різних рухів рук і дій з предметами не потрібно поспішати. Доречно, у повільному темпі, пропонувати кожен новий рух, показувати рукою дитини, як його виконувати. Потім слід запропонувати виконати цей рух самостійно (за необхідності, допомагати).
Якщо дитина недостатньо чітко чи правильно виконує завдання, або не може взагалі з ним упоратися, в жодному разі не можна виявляти своє невдоволення. У цьому випадку потрібно повторити цей рух кілька разів. Лише копітка робота батьків, підбадьорення в разі невдач, заохочення за найменший успіх, ненав’язлива допомога допоможуть досягти результату.
При формуванні кожної нової схеми рухової дії необхідно вимагати від дитини чіткості виконання, вільного руху, плавності переходу від однієї дії до іншої і цілеспрямованого збільшення або зменшення амплітуди рухів. Слід навчати дітей виокремлювати елементарні рухи у плечових, ліктьових, променево-зап’ястних суглобах, і по можливості, правильно, вільно виконувати їх.
Дуже складно домогтися скоординованого виконання рухів у різних суглобах, що необхідно у предметній діяльності (особливо під час письма). Малечі можна пропонувати перекладати предмети з одного місця на інше, з руки в руку, прокочувати, підкидати і ловити їх. З дітьми старшого дошкільного віку для відпрацьовування цих рухів необхідно робити вправи зі спортивним інвентарем (м’ячами, гантелями, гімнастичними палками, булавами).
Розвиток дрібної моторики
Щоб перевірити, чи може дитина ізольовано рухати правою рукою (всі інші частини тіла мають перебувати у спокої), її просять підняти руку вгору та опустити, зігнути в ліктьовому суглобі і розігнути, відвести вбік і повернути у вихідне положення, зробити кругові рухи (у плечовому суглобі) в один та в інший боки, повернути долоні вгору і вниз, стиснути пальці в кулак і розігнути, зі стиснутих у кулак пальців розігнути
спочатку великий палець, потім великий і вказівний, вказівний і мізинець.
У випадках легких уражень, коли рухи пальців правої руки не ізольовані і супроводжуються подібними рухами лівої руки, можна виконувати таку вправу: дорослий сідає ліворуч і, м’яко притримуючи п’ясть лівої руки, просить дитину виконувати рух пальцями правої.
Корисно виконувати такі вправи:
• розгладити аркуш паперу долонею правої руки, притримуючи його лівою, і навпаки;
• постукати по столу розслабленою п’ястю правої (лівої) руки;
повернути праву руку на ребро, зігнути пальці в кулак, випрямити, покласти руку на доло-
ню, зробити те саме лівою рукою;
• руки напівзігнуті, опираються на лікті (струшування по черзі п’ястями);
• руки перед собою, опора на передпліччя, по черзі змінювати положення правої і лівої п’я-
стей (зігнути-розігнути, повернути долонею до обличчя – до столу);
• зафіксувати лівою рукою праве зап’ястя, а долонею правої руки постукати по столу, погладити стіл тощо.
Одночасно проводиться робота з розвитку рухів пальців рук:
• з’єднати кінцеві фаланги випрямлених пальців рук;
• з’єднати променево-зап’ястні суглоби, п’ясті розігнути, пальці відвести.
Батькам потрібно звернути увагу на протиставлення великого пальця до всіх інших; на вільне згинання і розгинання пальців рук без рухів п’ясті й передпліччя, якими вони часто заміщуються.
Для цього рекомендуються такі вправи:
• стиснути пальці правої руки в кулак, випрямити;
• зігнути пальці одночасно і по черзі;
• торкнутися по черзі всіма пальцями великого, з’єднати великий палець з усіма іншими по черзі;
• ритмічно постукати кожним пальцем по столу під рахунок «один, один-два, один-два-три»;
• звести і розвести пальці, зігнути і розігнути із зусиллям;
• багаторазово зігнути і розігнути пальці, легко торкаючись пучкою першого пальця інших.
Надзвичайно важливо сформувати в дитини різні способи утримання предметів (відповідно до їх розмірів, форм, матеріалів). Нечіткий, неточний захват і зміни в положенні великого і вказівного пальців ускладнюватимуть дитині будь-яку предметну діяльність, а також малювання, письмо. Саме тому потрібно змалечку розвивати у дітей правильні способи захвату іграшок і рухових дій з ними.

Малі діти часто із силою згинають пальці, напружують м’язи всієї руки, на обличчі з’являється гримаса. Тому їм потрібно пояснити, як треба виконувати рухи, показати, як це зробити правильно, повторити кілька разів, щоб дитина могла самостійно виконувати ці рухи, дотримуючись вимог дорослого.

Корисними для розвитку рухів є завдання з використанням паперу. Потрібно вчити дітей складати і розгортати, скручувати, перегортати, розривати, м’яти і розгладжувати аркуші паперу (наприклад, простий газетний папір). Для розвитку рухів рук слід навчати дитину перемотувати з клубка в клубок мотузку, шнур, нитки. Часто у дитини, яка тримає олівець чи ручку, спостерігається млявість пальців або, навпаки, надмірна напруга й обмежена рухливість.
З дітьми, яким складно згинати і розгинати великий, вказівний і середній пальці, можна запропонувати виконувати такі вправи:
• руки лежать на столі, дорослий фіксує передпліччя. Дитина намагається взяти великим,
вказівним і середнім пальцями паличку, крейду, олівець, ручку, підняти на 10-12 см над столом, а потім покласти;
• перед дитиною на столі ставиться відкрита коробочка з рахунковими паличками (сірниками або іншими дрібними предметами). Дитина бере палички з коробочки і складає їх під рукою (рука лежить близько до коробочки), намагаючись не зрушити руку з місця, а тільки розгинати і згинати великий, вказівний і середній пальці, а потім так само складає все в коробку;
• розкачати на дошці вказівним і середнім пальцями одночасно і по черзі грудочки пла-
стиліну, розкачати у висячому положенні грудочку пластиліну великим і вказівним пальцями (великим і середнім; великим, вказівним і середнім);
• міцно утримуючи сірник у горизонтальному положенні великим і вказівним пальцями лівої руки, одночасно вказівним і середнім пальцями правої руки підтягувати його до себе;
• прокочувати, обертати сірник (олівець) між великим і вказівним, великим і середнім, великим, вказівним і середнім пальцями правої руки;
• дорослий натягує між вказівним і середнім пальцями кільце тонкої пакувальної резинки.
Дитина перебирає її як струни гітари вказівним і середнім пальцями, підтягує її до себе, згинаючи вказівний і середній пальці, захоплює трьома (вказівним, середнім і великим) пальцями.
Заняття з малювання та письма батькам слід проводити в такій послідовності:
• перевірити, чи правильно стоїть стілець, чи зручно сидіти дитині;
• правильно розташувати на столі альбом (зошит);
• руку, якою дитина пише (праву чи ліву), покласти в положення для письма і зберігати його якийсь час, змінюючи положення голови, тулуба (дорослий коригує позу і допомагає дитині її утримувати);
• вкласти лівою рукою у праву кольоровий олівець. Під час виконання цього завдання важливо стежити, щоб дитина не напружувалася, не згиналася, не відводила вбік обличчя й очі, не згинала праву руку, не знімала її зі столу;
• виконати правою рукою кілька рухів, дотримуючись правильної для письма пози;
• поставити кілька крапок на аркуші паперу, не рухаючи рукою і не напружуючи її, провести лінію зверху вниз (до себе) на максимально можливу відстань, п’ясть при цьому не рухається;
• покласти олівець на стіл, розслабити праву руку.
Усі завдання потрібно повторювати кілька разів у такій самій послідовності, щоб дитина не нудьгувала, можна змінювати колір олівця. Поступово батьки можуть ускладнювати вправи. Дитині корисно малювати різні фігури: овали, кола, півкола різних розмірів, оскільки в цьому процесі будуть задіяні передпліччя, п’ясть, пальці. Можна малювати «равлика»: почати з об’ємного завитка максимального розміру; далі, не
відриваючи олівця, зменшувати розміри завитків і закінчити крапкою; «розкрутити равлика»: почати з крапки і поступово збільшити завитки до максимального розміру.
Дитина має відчути, усвідомити та запам’ятати, що лінії креслять пальцями згори вниз (до себе), знизу вгору (від себе); ламані лінії, півкола, зиґзаґи – рухами пальців, п’ясті, передпліччя; дуги, овали великих розмірів, «равлики» – рухами пальців, п’ясті, передпліччя.
Для розвитку координації рухів передпліччя, п’ясті й пальців батьки можуть пропонувати дітям малювати різнокольорові квадрати один в одному (від великого до крапки), кола (один в одному до крапки), квіти з пелюстками, прапорці, будинки тощо. Малюнки мають бути невеликими, щоб їх виконання потребувало рухів пальців.

Якщо дитина бігає по квартирі без зупинки, голосно кричить, стрибає на підлозі, робить хаотичні рухи руками, ногами і зовсім вас не чує, то зловіть його, обійміть і тихим голосом запропонуйте пограти.
Можна попросити згадати, як кричить конячка, кішка, собака. Запропонуйте показати свою руку, ніс, коліно. Дитині старшого віку запропонуйте порахувати від 1 до 20.
Пограйте в «Замри-відімри», варіантів цієї гри багато. Наприклад, по команді «ранок» дитина позіхає, потягується, «день» - стрибає, бігає, «ніч» - прикидається сплячим.
Всім дітям подобається гра «Робот»: тут всього два гравця, перший ведучий зображує робота, який виконує всі вказівки та інструкції, а другий - господар - дає їх. Домовтеся з малюком, що як тільки ви натиснете йому на ніс, він відразу «вимкнеться». Можна розширити цю ідею, намалювавши пульт управління (або використовуйте непотрібний пульт від телевізора). Натискайте кнопку на пульті і говорите: «зменшую гучність (вимикаю звук, включаю уповільнення)». Нехай дитина виконує команди.
Привернути увагу дитини за допомогою гри дуже просто і дуже корисно
Запропонуйте дитині уявити, що він - лев на полюванні. Спочатку він нерухомо сидить у засідці, а потім стрибає і ловить кого-не будь.
Попросіть дитину закрити очі і сидіти нерухомо, чекаючи певного сигналу. Наприклад, коли другий раз продзвенить дзвіночок, він повинен встати і поставити іграшку на полицю або зібрати кубики з підлоги.
Запропонуйте гру «Час тиші». Протягом цього часу всі члени сім'ї можуть говорити тільки пошепки. За це можна отримати винагороду, адже це дуже складно зробити, особливо такій дитині.
Візьміть серветку (або листок дерева) і підкиньте вгору. Скажіть дитині, що поки серветка падає, потрібно якомога голосніше сміятися. Але як тільки впаде, слід відразу замовкнути. Грайте разом з дитиною.
Краще ще крихіткою привчити дитину, щоб, коли ви розставляєте руки, він утік би до вас в обійми (знаю, багато батьків так роблять). Якщо це обійми буде приємним, до 3-5 років звичка залишиться. Тому розставте руки і, коли дитина до вас прибіжить, міцно-міцно обійміть його і затримайте обійми на кілька секунд.
Зшийте мішечок завбільшки з долоню і насипте в нього різні крупи, це добре розвиває моторику і зніме напругу. Запропонуйте дитині бігати, стрибати і бешкетувати, утримуючи цей мішечок на голові. Обіцяйте йому щось цікаве замість пригостити чимось, пограти або почитати), якщо мішечок не впаде, поки не продзвенить таймер (в залежності від віку, тимчасової проміжок 1-5 хвилин).
Крім досягнення миттєвого ефекту, ці ігри також допоможуть дитині вчитися себе контролювати. Не забувайте, що і батькам важливо бути терплячими і не втрачати самовладання, оскільки дитина бере з вас приклад, відчуває та відображає ваш власний стан.

Організована і систематична робота з формування каліграфічно правильного та грамотно правильного письма - основне завдання початкової школи.

Письмо і читання - складні психічні види діяльності людини, якою вона не відразу оволодіває, а поступово, тому що в цих видах діяльності беруть участь різні аналізатори збій в роботі хоча б одного з аналізаторів призводить до порушення процесу письма і читання.

При локальному ураженні мозку; в залежності від місця ураження, виникають різні форми порушення письма і читання. Під час ураження задньоскроневої звивини лівої півкулі у праворуких дітей страждає слухове сприймання, відбувається грубе порушення процесів розрізнення звуків. Тут має місце сенсорна афазія. Слово втрачає свою постійну звукову структуру. На письмі це спостерігається у випадковому наборі букв. Така письмо називається акустичною аграфією або дизграфією.

Аграфія - це нездатність до писемного мовлення. Дизграфія - це часткова нездатність до писемного мовлення. Алексія - це нездатність до читання, дислексія - часткова нездатність до читання. При цьому в мовному потоці виникають складнощі розрізнення звуків.

При моторній афазії уражені нижні відділи ретроцентральної зони.

При аферентній афазії звуки не диференціюють по кінестетичних основах за місцем і способом утворення. Дитина втрачає кінестетичне відчуття. Одні звуки замінюються іншими, особливо ті, що близькі за артикуляцією (ш-щ-ч).

Під час ураження передніх відділів примоторної зони кори лівої півкулі - при кінетичній моторній афазії - дитина відчуває труднощі на письмі під час відтворення послідовності звуків. У таких учнів характерними помилками будуть пропуску букв, перестановка їх місцями, розпад динамічної . схеми слова. Такі розлади називаються моторною аграфією і дизграфією, а також алексією та дизлексією.

Під Час порушення Центру зору великих півкуль в дитини матимуть місце оптичні порушення письма: оптико-ґностичні і згітико-мнестичні порушення (зорове впізнання і зорове запам’ятовування). Характерні помилки - заміна схожих, за написанням букв. Вищезгаданий розлад може мати місце при любій формі афазії.

Порушення письма і читання у дітей з особливими потребами обумовлено недорозвитком ряду функціональних систем (мається на увазі не локальне, а масове ураження) в комплексному ускладненому вигляді. За своїм характером помилки будуть найрізноманітніші.

У дітей масової школи патологічні помилки можуть бути різними і без локальних уражень кори головного мозку. При стертих формах афазії важко діагностувати її форму.

Під час вивчення помилок письма і читання у першу чергу потрібно визначити природу виникнення цієї помилки.

Більшість авторів, які вивчають порушення письма і читання, патологічні помилки називають дизграфічними помилками логопатичного характеру. Помилки росту мають фізіологічний характер; орфографічні помилки з'являються внаслідок незасвоєння правил орфографії.

Для розрізнення дизграфічних та інших помилок (помилки росту, орфографічні помилки) в кожному конкретному випадку необхідно вміти визначити принцип правопису того чи іншого слова та позицію фонем в слові:(сильна чи слабка). Під сильною позицією матимемо на увазі таку позицію звука або фонеми, при якій вона реалізується незалежно від умов (МАК), а під слабкою - коли вибір букви визначається правилом (сЕло, гриБ).

Дизграфічні помилки
Розрізняють такі види дизграфічних помилок: фонетичні, оптико-просторові; лексико-граматичні.

Фонетичні помилки, це:

Пропуски букв (ліс зелений - ЛС ЗЛН). Частіше зустрічаються пропуски букв, відповідні голосним звукам. Приголосні -- при збігу приголосних і в фонетично складних словах (школа - ШОЛА, температура -ТЕМПАТУРА); не дописують закінчення.
Заміни букв. Голосні замінюють одна одну. Частіше зустрічаються заміни приголосних, оскільки їх більше. Мають місце опозиційні помилки. Вони властиві дітям аномальним. Перестановки, вставки зайвих букв із збереженням звуко-буквеного складу слова (Аркадій - АКРАДІЙ, всі - СВІ). Під час збігу приголосних вставки зайвих літер (ворона - ВОРОВНА, Оксана - ОКОСАНА). Редуплікація букви (ДРУУЖНО, МНЯЧ). Помилки, що пов’язані зі спотвореним відтворенням на письмі складової структури слова (скорочення, перестановки, вставки) є наслідком нестійкого звукового образу слова - має місце недостатність лексичної будови мови (замикати ЗАКАМИТИ) в зв’язку з відсутністю правильного звукового образу слова. Також мають, місце помилки, пов’язані з незасвоєнням граматичної системи словозміни і структури речення.
Графічні. Букви відтворюються в спотвореному графічному зображенні (губиться елемент ц-и, превнесення зайвого елементу ц-щ, діти – дітш; зміна направлення елементу букви: сад - хад, зерно - зерю).
Під час читання діти-дизлексики мають аналогічні помилки. Вони можуть пропускати звуки недочитувати закінчення, переставляти звуки в слові.

Психофізіологічні механізми процесу письма
Початковий період навчання грамоти має за мету виховання складної єдності уявлень про акустичний, артикуляційний, оптичний і кінестетичний образи слова.

Письмо, на думку А.Р.Лурія, - складний процес, який включає ряд спеціальних операцій, а саме:

Аналіз звукового складу слова, визначення послідовності звуків і їх кількості.
Зіставлення виділеної у слові фонеми з певним зоровим образом букви.
Відтворення з допомогою рухів руки зорового образу букви. Які умови формування письма? Де збережений слух, збережена і розвинута розумова дія аналізу, збереження правильної звуковимови, фонематичного сприймання., довільної уваги, вербальна пам'ять.
Причинами несформованості можуть бути: порушення слуху, фонематичного сприймання, спотворена звуковимова внаслідок недостатності звуко-рухового аналізатору, ЗПР(за гримка психічного розвитку).

Для виконання другої операції потрібна актуалізація мозку. У дитини повинно бути збережено зорове сприймання, диференціація зорового сприймання, зорова пам’ять. Гальмують формування цієї операції порушення периферичного центрального відділів зорового аналізатору, порушення зорової пам’яті, довільної уваги, несформованість зорового аналізу, пов’язаного з дефектами пізнавальної діяльності, стійких фонематичних уявлень про звуки і слова.

Третьою операцією є начертання графем, Її виконання спотворюється при відсутності координації та диференціації виконання рухів суглобів пальців рук (і в просторі). Рухи очних яблук мають бути в нормі.

Методи подолання дизграфії та дислексії у дітей
Письмо відображує дефекти фонетико-фонематичної системи. Дитина, яка не диференціює в усній мові близькі звуки, буде з труднощами засвоювати відповідність між звуком і буквою. Оскільки письмо є перешифровкою усних знань мови, на нього буде переноситися лексико-граматичний недорозвиток.

Методи подолання фонетичних помилок на письмі на заміни букв, близьких за акустико-слуховими характеристиками.

Насамперед, необхідно пригадати причини цього недоліку.

- Грубий фонетик з-фонематичний недорозвиток.

- Несформована власна звуковимова.

- Опора на шопітне проговорення в процесі письма без використання звукового контролю мови.

Основний напрям роботи над помилками - це фонетико - фонематичний розвиток;.

Розвиток фонематичного сприймання - є основою формування навичок контролю своєї вимови і виправлення на підставі порівняння власної мови та мови оточуючих.

Для подолання дзеркального письма доречні такі вправи:

Повільно рухати руку дитини зліва направо по рядку.
Обведення вирізаних прописних букв (за методом Монтессорі).
Порівняння правильних і дзеркально написаних букв.
Велику роль у підготовці до оволодіння письмом відіграє підготовка руки. Виховується орієнтація в просторі, координація рухів пальців рук. Розвиток дрібної моторики пальців рук (пірамідка, будинок, намисто, мозаїка).

Доречні такі ігри на розвиток орієнтування в просторі: «Знайди такий же малюнок», «Чого не стало?», «Чим відрізняється?», «Чарівна торбинка», «Склади із частин». Малювання, безвідривне письмо.

Дуже важливо навчати дитину правильно чути звуки. Обов'язково треба дотримуватись послідовності в роботі: поступово переходити від простого до складного:

Розрізнення нємовних звуків.
Розрізнення однакових слів фраз, звукокомплексів і звуків по висоті, силі і тембру голосу.
Розрізнення слів, близьких за звуковим складом.
Диференціація складів, фонем.
Розвиток навичок елементарного звукового аналізу
Диференціація твердих та м'яких звуків
Визначення наявності звуку (твердого або м'якого): в словах, що вимовляє педагог; в словах, відповідних до предметних малюнків (звук у відкритому прямому складі). Порівняння звуків в ізольованій вимові і в складах. Придумування складів, слів з заданим звуком, визначення його місця в слові. Відбір малюнків з опозиційними парами звуків. Введення букви (письмові вправи). Закріплення навичок виділення та позначення м'якого приголосного в реченнях і текстах.

Порушення письма і читання у дітей з особливими потребами
В основі дефекту - порушення діяльності мозку. Розумові процеси дитини повільно рухливі. Відсутня легкість переходу від одного виду діяльності до іншого, тобто має місце інертність. Технічна сторона пов’язана з усною мовою. Має місце загальний недорозвиток мовлення. Всі мовленнєві системи недосконалі: фонематичні процеси несформовані, лексика бідна, словник обмежений, наявна неточність використання слів, недостатність розуміння понять. Таким дітям не тільки важко оволодіти операціями процесу письма (аналіз, синтез), але й координувати більшість дій і операцій, пов'язаних з процесом письма і читання. Якщо серед вищезгаданих завдань учні не оволоділи кожною операцією окремо, це обумовить якість письма і читання.

Письмо страждає, насамперед, внаслідок порушень структури основних операцій процесу письма: недостатньо сформований слуховий контроль мови, особливо під час запису слів за фонематичними уявленнями. Має місце неповноцінність зорового і рухового контролю в процесі записування слів і речень. Порушується координація дій при довжині і складності звукового ряду, наявності однакових чи схожих букв, або їх елементів в слові, реченні, контексті. Семантична складність слів та їх граматичні зв’язки: Автобус дожене машину. - Автобус дожене машина.

У дітей з особливими потребами з порушенням письма і читання зустрічаються помилки усих типів.

Чому діти крадуть? Над такими питаннями розмірковують не тільки батьки та педагоги, а і психологи
Якщо до таких злодійкуватих дій вдаються діти з неблагополучних сімей, то тут усе нібито зрозуміло. А найперша причина в тому, що в таких хлопчиків і дівчаток практично відсутнє виховання.
Девіантна поведінка дітлахів. Батьки семирічного Романчика вже кілька років як розлучились. Так сталось, що хлопча живе в татуся, а мама забирає його лише на вихідні.
- Якось, коли синок був зі мною, мені довелось ненадовго вийти з квартири, - розповідає нашому журналу жінка. - Свій гаманець із грішми я залишила на столі. Тільки ввечері помітила, що грошей там уже не було. На щастя, сума була незначною.
Матуся не хотіла вірити, що гроші з гаманця поцупив її синок. Але в наступні вихідні історія повторилась.
Чому діти крадуть? Над такими питаннями розмірковують не тільки батьки та педагоги, а і психологи. Якщо до таких злодійкуватих дій вдаються діти з неблагополучних сімей, то тут усе нібито зрозуміло. А найперша причина в тому, що в таких хлопчиків і дівчаток практично відсутнє виховання. До крадіжок їх спонукає звичайне бажання вижити. А ось чому крадуть діти із благополучних сімей, у яких, до речі, з вихованням нібито все гаразд?
Крадіжки, вчинені дітьми, психологи називають девіантною поведінкою, тобто такою, що є відхиленням від стандартних і звичних норм і правил. Вони стверджують, що чималу роль у цьому відіграє ще й вік «новоспечених злодюжок».
- Вік від чотирьох до шести років уважається раннім. У цей період у дитини тільки формуються нормативні цінності та звички. Тому зрозуміло, що в такий період подекуди можуть бути й маленькі крадіжки, - розповідає черкаський психолог Ольга Овчаренко. - Звичайно, це явище не закріплене і зовсім не свідчить, що в майбутньому дитина стане на злочинний шлях.
Прикладів такої поведінки безліч. Наприклад, дитина принесла зі школи чи дитячого садочка чужі речі. І перша думка, яка з'являється в татусів і матусь, - річ крадена. Найімовірніше дитина почує подібні слова: «Навіщо ти приніс додому чужу іграшку?», «У кого ти її вкрав?», «Я ж тебе не вчила красти!», «Як ти посмів украсти?», «О Боже! Мій син злодій»... Навряд чи ці або схожі висловлювання справлять позитивне враження на дитину. Спостереження психологів доводять, що інколи діти просто можуть обмінятись на певний час своїми речами, чи то книжками чи іграшками. Тому робити з цього катастрофу в жодному разі не треба.
Неприємні казуси на батьків можуть чатувати в супермаркетах. Треба бути особливо уважним, а краще передбачливим, беручи дітлахів із собою до магазинів. Справа в тому, що на дітей тут чатує чимало спокус, наприклад, різноманітні цукерки чи іграшки. У результаті дитина почне казати матусі, що хоче собі ту чи іншу річ. Звісно, любляча матуся може задовольнити примхи свого чада. Але так відбувається не завжди. І коли заклопотана своїми покупками мати каже дитині, що не придбає їй те, що та хоче, остання може просто непомітно покласти до своєї кишені уподобану річ. Одним словом - украсти. Ось він - маленький клептоман! Такі дії навряд чи не помітять охоронці. Відтак, червоніючи перед працівниками магазину, мати на очах у всіх оточуючих почне присоромлювати, а то і кричати на дитину. Навряд чи така поведінка піде на користь хлопчику чи дівчинці. Річ у тому, що на ґрунті такого приниження в підсвідомості дитини можуть закластись підвалини психологічної травми. А проявитись вона може в будь-якому віці, не виключено, що і в дорослому, наприклад, у вигляді систематичних спроб украсти.
Що ж робити батькам? - Якщо дитина й поцупила щось із прилавка, не варто на неї відразу та привселюдно кричати, - рекомендує Ольга Овчаренко. - Краще самотужки розібратися з персоналом магазину, наприклад, придбати прихвачену дитям річ чи віддати її назад і просто ввічливо попрохати вибачення. А з дитиною розмовляти вже за стінами магазину, краще за все - удома.
Така розмова не повинна мати агресивну форму. Найкраще розмовляти з дитиною спокійним і виваженим тоном. Важливо також те, щоби хлопчина чи дівча зрозуміло, що вчинило неправильно. І вже наступного разу дитина навряд чи дістане щось із прилавка та покладе собі до кишені. Якщо ж така спокуса й виникне, то у свідомості дитини сплинуть батьківські слова, і це зупинить спробу поцупити.
- А вся справа в тому, що дітлахи не можуть відокремлювати такі поняття, як «треба» та «хочу». У них превалює твердження «хочу». Діти емоційні, вони не можуть пояснити, для чого їм потрібна та чи інша іграшка, - тлумачить черкаський психолог. - Можливо, їм просто сподобався колір тієї чи іншої речі.
Ідеальний варіант, коли, ходячи по супермаркету, мама не задовольняє забаганки дітей, а врівноваженим тоном розповідає, що збирається придбати, та пояснює, навіщо та чи інша річ необхідна. Наприклад, розсудлива матуся каже: «Сьогодні ми з тобою купимо це..., бо воно необхідне ось для чого...». Ось такі нескладні премудрості не лише зацікавлять дитину, а й відіб'ють у неї бажання взяти щось непомітно із прилавка.
- У будь-якому разі, у віці чотирьох-шести років діти, так би мовити, тільки пробують красти, - констатує психолог. - У дитини ще немає жодних закріплених навичок. Це грає батькам на руку, бо в цьому разі їм буде набагато легше відучити своє миле дитя від згубної звички.
Крім того, психологи кажуть, що інколи про дитячі крадіжки ... треба забувати. Так чинити передусім слід у тому разі, коли дитина поцупила якусь незначну дрібничку.
- Звісно, про це можна поговорити, з'ясувати причину такої поведінки, - додає Ольга Василівна.
Якщо ж дитя усвідомило неправильність свого вчинку, то більше про це не треба пригадувати. Адже в дитячій свідомості вже й так закріпиться установка, що красти не можна. А постійне нагадування про злополучний випадок здійснюватиме негативний вплив на дитя.
- Поговорили й назавжди забули, - пояснює психолог. - Бо коли вже дитина раз усвідомила ганебність свого вчинку, то навряд чи їй буде приємно знову і знову слухати про нього з вуст батьків.
Чому ж діти крадуть? Причин, чому діти вдаються до крадіжок, може бути чимало. Психологи стверджують, що кожний такий прояв необхідно розглядати індивідуально, адже до кожної дитини необхідно знаходити особливий підхід. Наприклад, актом крадіжки діти можуть привертати до себе увагу. Частіше за все такі історії бувають у тих випадках, коли дорослі не приділяють сину чи донці належної уваги або ж проводять з ними замало часу.
Матеріальні обмеження теж часто стають причиною крадіжки.
- Потяг до крадіжки в дітей може бути закладений генетично, - розповідає пані Ольга. - Тобто якщо хтось у родині мав схильність до крадіжок, то не виключено, що таке «вподобання» передасться й дітлахам.
Особливе занепокоєння мають викликати систематичні крадіжки дітей. І звичайною розмовою тут навряд чи вдасться зарадити. Та й зусиль самих батьків, напевно, буде не достатньо.
У таких випадках знадобиться допомога психологів. Вони вже точно кваліфіковано з'ясують причину, через яку дітлахи крадуть, і підкажуть батькам, як слід діяти в тому чи іншому випадку.
- Передусім необхідно з'ясувати глибинні причини, через які діти здійснюють неправильні вчинки, у нашому випадку це крадіжки, - розмірковує Ольга Овчаренко. - Психологи беруть до уваги всі можливі аспекти, зокрема те, як здійснюється виховання дитини в родині, як вона поводить себе з однолітками. У крайніх випадках, щоб знайти вихід із ситуації та «відучити» дитя від крадіжок, залучають ще і психіатрів. Саме вони встановлюють генетичну схильність дітей до крадіжок. Може, у них розвилась клептоманія, тобто залежність від крадіжок.
Коли крадуть підлітки... Крадіжки, скоєні вже в підлітковому віці, мають більш серйозний характер. Справа в тому, що підлітковий вік характеризується як фізіологічними, так і психологічними особливостями розвитку. У результаті вони намагаються довести оточуючим, що вже дорослі.
Часто в підлітковому віці дітям здається, що дорослі їх зовсім не розуміють, а власних батьків інколи сприймають як ворогів. У таких умовах підлітки часто потрапляють до сумнівних компаній, їх здається, що саме в колі таких осіб їх зрозуміють. А щоб у таких колах довести свій авторитет, діти інколи здійснюють крадіжки.
Серед інших причин злодійства психологи вбачають неправильну поведінку батьків у вихованні своїх чад. Відбувається це тоді, коли дорослі залишають дитину наодинці, не беруть участі в її дозвіллі.
- Дитина сама вибирає, куди виплеснути власну енергію, - каже психолог. - І часто-густо спрямовує її в неправильне русло.
А інколи батьки складають для дітей цілісінькі списки заборон. Так би мовити, «того не роби, того не бери і це теж не можна». Натомість у дійсності наявність багатьох заборон може спрацювати в точності до навпаки - дитина буде робити все те, що батьки окреслили одним словом - «не можна». Тож і виходить, що коли дорослі кажуть «красти не можна», діти так і простягають руки до недозволеного. Недаремно й вислів існує: заборонений плід - солодкий! Ось і потерпають батьки від власноручно встановлених для дітей правил.
Тому, щоб убезпечити себе від такого, психологи рекомендують не вигадувати для дітлахів закони, а просто у процесі звичайної розмови пояснити їм, які небезпеки можуть спіткати тих, хто краде. Дуже важливо повсякчас запитувати в дітей, що вони думають із цього приводу. Таким чином дівчатка та хлопчики самі зможуть зробити правильні висновки.
Що робити вчителю? Якщо дитина щось поцупила, і це помітили педагоги, в жодному разі не варто присоромлювати «злодюжку» перед усім класом. Учитель повинен застосовувати тільки індивідуальний підхід, тобто треба поговорити з дитиною віч-на-віч. Не завадить у цьому разі й окрема спокійна розмова з батьками. Зводити до купи дорослих і малих не варто, бо від дитини вчитель може отримати одні пояснення, а від батьків - інші. У результаті можна буде об'єктивно проаналізувати ситуацію, можливо, дитина краде через проблеми в сім'ї. У цьому разі по допомогу варто звернутись до психолога.
- Якщо ж з'ясується, що у крадіжці задіяна не одна дитина, а кілька, то лише в цьому разі виносити проблему на весь клас, - констатує Ольга Овчаренко. - Або ж якщо крадіжки й після розмови не припиняться та набудуть систематичності. Головне ж при цьому мудрість вчителя.

Послідовність автоматизації звуків буде описана на прикладі автоматизації звука [р].

Автоматизація звуків у відкритих складах, коли голосний звук стоїть після приголосного ([ра]). Дитина повинна повторювати за дорослим склади: [ра],[ре],[ри],[ро],[ру]. Якщо автоматизується м’який звук ([р’]), то замість голосних додаються букви я, ю, є, і.
Автоматизація звуків на початку слова перед голосним звуком. Дитина повинна вимовляти слова: рама, риба, робот.
Автоматизація звуків у закритих складах, коли приголосний звук іде після голосного [ар]. Дитина повинна повторювати склади: [ар], [ер], [ир], [ор], [ур], [ір].
Автоматизація звуків в середині слова між голосними звуками ([ара]). Дитина повинна вимовляти слова: нора, береза, ворота, корона. Якщо це завдання виявиться для дитини важким, можна використати такий логопедичний прийом: нехай дитина спочатку повторює відкритий склад з цим звуком, а потім слово з цим складом. Наприклад, [ра] – нора, [ре] – береза, [ро] – корона тощо.
Автоматизація звуків в кінці слова. Дитина повинна вимовляти слова: комар, буквар, бобер, сир, мур. Якщо виникають труднощі, використовуйте описаний вище логопедичний прийом: нехай дитина спочатку повторює закритий склад з цим звуком, а потім слово з цим складом. Наприклад, [ар] – комар, [ер] – бобер, [ир] – сир тощо.
Автоматизація звуків в словах після приголосного звука перед голосним. Дитина повинна вимовляти слова: три, трава, дрова, труба, відро, метро, цифра.
Автоматизація звуків в словах після голосного звука перед приголосним. Дитина повинна вимовляти: фарби, картон, серветка, форма, йогурт.
Автоматизація звуків у логопедичних чистомовках.
Логопедичні чистомовки – це ритмізовані, римовані речення, насичені великою кількістю складів та слів для автоматизації певного звуку. Зазвичай логопедичні чистомовки побудовані так: перша частина – три склади на заданий звук, друга частина – римоване з цими складами речення з тим же звуком. Наприклад, ра, ра, ра – дуже рада дітвора.

Автоматизація звуків у словосполученнях. Дитина повинна повторювати за дорослим словосполучення, в яких зустрічається заданий звук. Наприклад: чорний рояль, каркання ворони.
Автоматизація звуків у реченнях. Дитина повинна повторювати за дорослим речення, в яких неодноразово зустрічається заданий звук. Наприклад: Рая продає пиріжки і ватрушки. На городі росте кріп і петрушка.
Автоматизація звуків у віршах. Дитина повинна повторювати за дорослим або розповідати напам’ять вірші, насичені звуком, що автоматизується.
Автоматизація звуків у самостійному мовленні дитини.
Після того, як поставлений звук було автоматизовано на заняттях, його необхідно ввести в повсякденне мовлення дитини.

Автоматизація звуків у самостійному мовленні дитини
З цією метою можна використовувати дуже різні завдання:

Дитина може складати речення за картинками.
Можна переказувати тексти (казки), слідкуючи за правильною вимовою звука [р] в усіх словах.
Слідкуючи за правильною вимовою звука [р], коментувати свої дії (під час конструювання, малювання чи інших режимних моментів).
Дитина може розповідати про події минулого (як пройшов день у дитячому садку тощо), постійно контролюючи свою вимову.
Дорослий може записати на диктофон склади, слова і речення зі звуком [р], залишивши паузи для відповідей дитини.
Необхідно постійно виправляти неправильну вимову дитини і нагадувати їй про необхідність весь час слідкувати за своїм мовленням.

Правила автоматизації звуків
Вимову поставленого звуку спочатку слід закріпити в простіших позиціях (відкритий склад), а потім переходити до складніших (закритий склад, сполучення з іншими приголосними звуками).
Слова для автоматизації звуків дитина повинна повторювати за дорослим або по картинках (на яких зображений предмет на заданий звук).
У словах не повинно зустрічатись звуків, які дитина вимовляє неправильно. Виняток – дитина не вимовляє великої кількості звуків і підібрати для неї відповідні слова дуже важко. Це правило не відноситься до вимови речень.
На початку етапу автоматизації звуку в словах не повинен зустрічатись той звук, на який дитина раніше замінювала поставлений. Наприклад, якщо раніше звук [р] промовлявся як звук [л], тоді не можна використовувати слова, в яких обидва звуки присутні одночасно: Лариса, корал, рулон.
На початковому етапі роботи над автоматизацією звука не повинно зустрічатись інших звуків, які відносяться до цієї ж групи. Наприклад, при автоматизації звука [р] у словах не повинно бути інших сонорних звуків ([л],[л’],[й],[р’]), при автоматизації свистячих звуків ([с],[з],[ц]) не повинні зустрічатись шиплячі ([ш],[ж],[ч],[щ]) звуки і навпаки. Це ж правило стосується і задньоязикових звуків ([к],[г],[х]).
Слова, які використовуються для автоматизації звуків, можуть бути незнайомими дитині. Тому слід обов’язково пояснити їх значення під час заняття.
Як тільки дитина з легкістю почне виконувати один вид логопедичних вправ, слід відразу переходити до іншого – більш складного.
Для ще кращого відпрацювання правильної вимови звуків варто повертатись до опрацьованого раніше матеріалу.

Щоб дитина росла здоровою, спритною і кмітливою, її здібності необхідно постійно розвивати. Сьогодні молоді батьки приділяють дуже багато уваги розвитку дрібної моторики - і це правильно! Але не варто забувати і про розвиток великої моторики, адже вже в шкільному віці дитині не обійтися без хорошої координації рухів тіла.
Розвинена координація допомагає дитині рухатися спритно і впевнено, а також сприяє правильній поставі. Зрозуміло, координація не формується за короткий термін - на це витрачається не один рік, оскільки в процесі задіяний вестибулярний і м'язовий апарат, а також органи зору.
Розвинена координація передбачає не тільки злагоджені рухи, а й узгоджена взаємодія процесів збудження і гальмування в корі головного мозку. Ця умова є обов'язковою для відточеної роботи центральної нервової системи. Саме тому у гіперактивних малюків часто виникають проблеми з координацією.
На заняттях фізкультурою в дитячих садах і школах дітям обов'язково дають спеціальні вправи для формування координації. Втім, кожна дитина з легкістю може виконувати їх вдома або на дитячому майданчику під наглядом батьків.
Вимоги до вправ на розвиток координації рухів і техніка безпеки
Всі вправи для розвитку координації можна розділити на статистичні і динамічні. Перші вчать малюків зберігати рівновагу в заданій позі, наприклад, стояти на одній нозі або утримувати легкий вантаж на голові. Динамічні вправи - це ходьба по лавці, зміна напрямку при бігу і т.д.
Хоча розвитку координації також прекрасно сприяють командні рухливі ігри (баскетбол, волейбол, футбол), катання на ковзанах, лижах і велосипеді, теніс.
Головний принцип виконання вправна розвиток координації - давати навантаження, посильне дитині, що відповідає її віку. При статистичних вправах бажано, щоб батьки підстраховували малюка, виключали можливість падіння. Якщо дитина ще дошкільного віку, краще давати їй вправи в ігровій формі. Використовуйте м'ячі, кулі, скакалку - все, що зробить заняття веселішим в очах дитини.
Щодня цілком достатньо робити вправи протягом 5-7 хвилин на дитячому майданчику перед тим, як дитина приєднається до ігор зі своїми однолітками. Втім, дуже добре, коли є можливість задіяти в «тренуванні» й інших дітей. Якщо вони вирішили побігати по майданчику з м'ячем, можете вважати, що «денна норма» вправ вже виконана! Не змушуйте малюка займатися, коли він вже проявляє ознаки втоми. В такому стані йому буде ще складніше стежити за координацією своїх рухів, а значить, розвиваючий ефект буде мінімальний.
Вправи на розвиток координації рухів
Вправи для розвитку координації рухів для дітей 2-3 років
У такому юному віці у дитини ще дуже малий руховий досвід.
Навіть просту ходьбу можна назвати вправою. Тому спочатку малюкові пропонуються найлегші вправи, які поступово ускладнюються. Перші вправи на розвиток координації рухів - це ходьба, переступання через перешкоди, присідання і нахили. Їх рекомендується проводити на вулиці під час прогулянки. Ближче до трьох років можна поступово освоювати більш складні завдання - ходити по колоді або лаві за допомогою батьків (на перших порах
Вправи для розвитку координації рухів для дітей 3-4 років
Навчившись ходити по лавці, пора вчитися і злазити з неї. Пропонуйте дитині сходити з колоди або лавки не двома ногами одночасно, а по черзі опускаючи ноги одну за одною. Як правило, малюки в цьому віці дуже активні і рухливі, їх не треба вмовляти побігати, і вони самі з ентузіазмом підкорюють всі драбинки і тренажери на дитячому майданчику. Головне - постійно страхувати дитину, поки її рухи не стануть впевненими і точними.
Вправи для розвитку координації рухів для дітей 5-6 років
У цьому віці триває ходьба по лавці, колоді, драбинці і просто по вуличних бордюрах. Але тепер варто активніше підключати руки: просіть дитину виконувати вправи з певними рухами рук - над головою, склавши навхрест на грудях і т. д. Важливо не додавати нові вправи, а стежити за поставою дитини, щоб відточувати її рухи до досконалості. Більш складний варіант: пересування по колоді або лаві з одночасним підкиданням м'яча вгору. Приступайте до нього, коли будете впевнені в твердості рухів дитини.
Вправи для розвитку координації рухів для дітей 7-8 років
Комплекс вправ для дітей молодшого шкільного віку зазвичай складається в комбінації статики і динаміки, які виконуються на лаві або колоді. Наприклад, під час ходьби по лавці присісти і повернутися кругом. Положення рук під час виконання вправ може бути різним - в сторони, за спину, за голову, на поясі.
Займаючись з дитиною, пробуйте виконувати вправи разом, адже це цікаво і корисно для кожного з вас.

Заняття «Емоції»
для учнів 3- 4 класу
Мета. Ознайомити дітей із поняттям «емоції», формувати вміння використовувати способи саморегуляції з метою корекції негативних емоцій та агресивних тенденцій поведінки молодших школярів.
Обладнання: картки “Емоції»
Знайомство. Учасники називають своє ім’я та справи, які полюбляють робити.
Висновок, настрій учнів. Повідомлення теми, мети.
Вправа «емоції»
- Ви уявляєте собі людину, яка ніколи не сміється, не плаче, не сердиться, не боїться? Мабуть ви скажете, що таких людей не буває. В різні моменти життя. Ми сміємося, радіємо, плачемо. Радість, сум, страх, здивування – це емоції, те, як ми реагуємо на події. Навіть зараз, коли ви слухаєте мене у когось виникає цікавість чи здивування або ще якісь емоції. Подивіться на ці фото (опис емоцій). Коли ви переживаєте ті чи інші емоції?
Подумаємо як ще люди виражають емоції? Уявіть собі, ви прийшли в цирк, де фокусники демонструють свої цікавинки. Які емоції у вас виникали? Або коли подивитися на дресирувальника левів, які емоції виникають? Емоції допомагають нам зрозуміти один одного, через емоції можна дізнатись про настрій людей. Емоції є позитивні , а є негативні.
Є ще одна емоція (показати картинку - злість). Що це за емоція? Коли вона виникає? Чи буває у вас така емоція? Зверніть увагу, які зміни виникли на обличчі.
Гра «Емоційний стан»
Мета: ознайомити з емоційними станами, виявлення емоційних станів дітей
Назвати емоційні стани, зображені на картках, обговорити стани. Після виконання завдання діти пояснюють, чому їм подобаються чи не подобаються певні емоційні стани(назви базових емоцій у додатку).
Вправа «Наші емоції»
Діти завершують речення
- мені подобається…
- мені приємно коли…
- Я ображаюся коли….
- Я злюся коли…
- Мене дратує коли…
- Мама злиться коли….
- Я радію коли...
- Йдучи до школи, я завжди переживаю…
- Мені сумно, коли…
- Найбільша радість для моїх батьків…
- Учитель засмучується…
- Я отримую задоволення від…
Висновок. Головне, як ми поводимо себе, переживаючи ті чи інші емоції. Виражаючи певні емоції ми повинні зважати на наше оточення та можливі наслідки.
Руханка «Погоня»
Учасники стоять у загальному колі. Будь-які два учасни¬ки, що стоять навпроти один одного, одержують по іграшці. Бажано, щоб це були звірята персонажі добре відомих ка¬зок або мультиків, між якими існують суперництво, антаго¬ністичні відносини. Наприклад, заєць і вовк, кіт і миша й т.д. Іграшки можна передавити з рук у руки найближчому парт¬нерові в будь-якому напрямку: справа наліво і навпаки. За¬вдання просте: вовк (кіт, собака) повинен наздогнати зайця (мишу, кота). Наздогнати тобто, опинитися в одних руках. Якщо іграшка випала з рук, її партнер теж повинен зупини¬тися, завмерти в чиїхось руках. У будь-який момент учас¬ник, у руках якого перебуває та або інша іграшка, може змі¬нити напрямок її переміщення. Отакі «доганялки». Гра вима¬гає зосередження, точності руху, уваги до сусіда. Дотримати¬ся цих вимог надзвичайно важко: емоції зашкалюють. Як правило, грається кілька турів погоні. Обговорення прово¬диться стоячи, у колі. Обговорюється, хто чию сторону при¬йняв (хтось доганяв разом із вовком, хтось старанно тікав разом із зайцем), які стратегії досягнення мети використо¬вувалися, що було найцікавішим у вправі, що заважало.
Вправа «Опануй себе»
Мета: навчання самоконтролю
Психолог навчає самоконтролю.
- Тільки дитина відчує занепокоєння, її хочеться когось штовхнути, вдарити, щось кинути. Є дуже простий спосіб довести собі свою силу: потрібно обхопити долонями лікті й сильно притиснути руки до грудей – це поза витриманої, сильної духом людини.
- Якщо хочеться посваритися – порахуйте до десяти, глибоко вдихаючи.
- Вправа «Кулачки» станьте прямо, опустіть руки вздовж тулуба; дуже сильно стисніть кулаки, потім повільно їх розслабте. Зверніть увагу на відмінність між відчуттями у напруженому стані й розслабленому. Так, під час розслаблення кисті можливе легке поколювання. (Діти розповідають про свої враження – цей прийом дозволяє стримати перший імпульс, який спонукає до фізичної агресії).
Крім того можна розірвати папір, прийняти холодний душ, не зустрічатися з людиною, яка тебе дратує
Вправа «Дихай і думай красиво»
Мета: знижувати рівень емоційного напруження.
Інструкція. Заплющіть очі, глибоко вдихніть. Подумки говоріть:
• «Я –лев» - видихни, вдихни;
• «Я - птах» - видихни, вдихни;
• «Я - камінь» - видихни, вдихни;
• «Я – квітка» - видихни, вдихни;
• «Я спокійний» - видихни.

Поради батькам про те, як правильно реагувати на погану поведінку дитини
Коли ваша дворічна дитина влаштовує істерику на дитячому майданчику або не слухається вас, легко втратити самоконтроль. Погана поведінка дитини може роздратувати. Однак у будь-яких ситуаціях важливо зберігати спокій і холоднокровність.
Вам може здатися, що, коли ви кричите на дитину, то ви змушуєте її слухатися. Але психологи стверджують, що це не допоможе. Дитина не може впоратися зі своїми емоціями, якщо цього не може зробити дорослий, який знаходиться поруч з нею. Тому, якщо ви хочете заспокоїти дитину, перш за все вам самим потрібно зберігати спокій.
Розглянемо кілька способів, як зберігати спокій, коли дитина поводиться погано.
1. У першу чергу подбайте про себе
Коли ви голодні, втомилися або перевантажені роботою, ви гостріше реагуєте на погану поведінку дитини. У нашому суспільстві є багато стереотипів про те, що скаржитися або піклуватися про себе неприйнятно. Але не варто звинувачувати себе за це. Спіть достатньо часу, вживайте здорову їжу, приділяйте собі час протягом дня. Якщо ви хворі, втомилися або просто пригнічені, попросіть чоловіка посидіти з дитиною.
2. Змініться самі, щоб змінити поведінку дитини
Зберігати спокій у моменти, коли дитина поводиться погано, може бути непросто. Ви не зможете робити це машинально. Психологи стверджують, що будь-які починання у вихованні дітей повинні бути спланованими і усвідомленими. Придумайте мантру, яку ви повторюватиме, щоб не забувати про поставлену мету: «Я не буду кричати на дитину», «Я можу зберігати спокій» або «Я люблю свою дитину».
3. Зупиніться і зробіть глибокий вдих
Якщо ви відчуваєте, що втрачаєте самовладання, зробіть глибокий вдих животом, щоб тіло заспокоїлося природним шляхом. Робіть це, навіть якщо ви відчуваєте гостре бажання відреагувати. Ваш мозок говорить вам, що ситуація виходить з-під контролю, але ви за допомогою глибокого дихання можете нагадати своєму тілу, що це не так.
4. Знайдіть відповідне місце
Якщо ви починаєте відчувати негативні емоції через погану поведінку дитини, вам потрібно зробити перерву, щоб заспокоїтися. Вам потрібно відвести дитину в іншу частину кімнати, а якщо їй більше 5 років, – до іншої кімнати. Продовжуйте робити глибокі вдихи і згадайте моменти, коли вона поводилась добре. Набагато легше спілкуватися з дитиною, з якою у вас пов'язано багато щасливих моментів, ніж з тією, яка щойно вдарила свою сестру.
5. Встановлюйте кордони з повагою
Якщо ви хочете вказати дитині на погану поведінку, не кричіть на неї, а говоріть тихо. Це допоможе вам ясно висловити свою думку і знизити емоційну напругу. Важливо спочатку поспівчувати дитині, а потім позначити межі: «Я знаю, що ти злишся, тому що ти любиш гратися іграшками і не хочеш зараз йти. Але нам потрібно йти до лікаря. Вибери одну іграшку, і ми візьмемо її з собою».
6. Знайдіть час для виховання дитини
Учити дитину хорошій поведінці найкраще тоді, коли вона поводиться добре. Якщо вона влаштовує істерику, почекайте, поки вона заспокоїться, а потім нагадаєте їй, що сталося: «Сьогодні ти поводився погано, і мене це стурбувало. Як ми можемо вчинити по-іншому наступного разу?»
Іноді вам може здаватися, що, окрім крику, на дитину нічого не може подіяти. Але крик породжує страх і може зіпсувати ваші стосунки. Ви ж не хочете, щоб дитина перейняла у вас таку поведінку? Дайте собі відповідь на це питання – і ви зрозумієте, що зможете зберігати спокій навіть при найгіршій поведінці вашої дитини.
з Розвиток дитини

Лексика як найважливіша частина мовленнєвої системи має велике загальноосвітнє і практичне значення. Багатство словника є ознакою високого розвитку мовлення дитини.

Лексика – словниковий склад мови або діалекту. Словник – це слова (основні одиниці мовлення), що позначають предмети, явища, дії та ознаки навколишньої дійсності. Словник представлений в двох аспектах: пасивний (імпресивна лексика) – це ті слова, які дитина знає і розуміє їх значення і активний (експресивна лексика) – це ті слова, які дитина використовує в спілкуванні з оточенням.

Розвиток лексики обумовлений розвитком уявлень дитини про навколишню дійсність. У міру того як дитина знайомиться з новими предметами, явищами, ознаками предметів і дій, збагачується її словник. Освоєння навколишнього світу дитиною відбувається при безпосередній взаємодії з реальними об’єктами і явищами, а також через спілкування з дорослими.

Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить, що у дітей із ЗНМ спостерігається невідповідність об’єму активного і пасивного словника. Дошкільники із загальним недорозвиненням мовлення розуміють значення багатьох слів, об’єм їх пасивного словника приближується до норми, проте застосування слів в експресивному мовленні, актуалізація словника викликає великі труднощі. Словник дітей із ЗНМ в якісному і кількісному відношенні нижчий, ніж у дітей з нормальним мовленнєвим розвитком.

Аналіз словникового запасу дітей із загальним недорозвиненням мовлення дозволяє виявити своєрідний характер лексичних помилок. Діти не можуть самостійно назвати слова, що є наявними в пасивному словнику (наприклад: шпаківня, барліг), неправильно використовують слова в мовленнєвому контексті. Спостерігаються різноманітні заміни слів у мовленні: неправильно називають предмети, що подібні за зовнішніми ознаками (майка – сорочка, фонтан – душ); змінюють назви предметів, що подібні за призначенням ( глечик – пляшка, диван – крісло); змінюють назви предметів, що ситуативно пов’язані з ними (каток – лід, марка – конверт); частину предмета замінюють його назвою (стовбур – дерево, пелюстки – квітка); замінюють слова, що позначають видові поняття і навпаки (береза – дерево, посуд – тарілка); замість одного слова використовують словосполучення або речення ( бінокль – щоб дивитися, шланг – воду лити); назви дій замінюють словами, близькими за ситуацією і зовнішніми ознаками (вирізає – рве, клює – стукає); не можуть назвати деякі дії (підстрибувати, зазирати); не знають назв багатьох кольорів; не розрізняють і не називають форму предметів (квадратний, круглий); в словнику майже немає узагальнюючих слів; спостерігається різноманітний характер помилок при підборі антонімів (говорити – співати, брати – не брати); зазнають труднощів у підборі синонімів, багатозначні слова часто не розуміють.

Корекція мовленнєвих порушень, збагачення словника є необхідною умовою для розвитку комунікативних умінь дітей. Успішна корекція формування лексичної сторони мовлення здійснюється в результаті багатоаспектного впливу, спрямованого на мовленнєві процеси, на активізацію пізнавальної діяльності дошкільників. Їхньому виконанню служить побутова діяльність дітей, цілеспрямовані спостереження за природою, життям людей і тварин, власні дії з предметами, іграшками, різні види ігор.

Лексичний матеріал пов’язаний з вивченням предметів, що оточують дітей. На основі розуміння ознак предметів діти вчаться групувати їх в практичній діяльності. Внаслідок уточнення пасивного мовленнєвого запасу у них складається стійка мовленнєва практика, у якій послідовно закріплюються лексичні значення.

Відомо, що слова зберігаються в довготривалій пам’яті не хаотично, а в системі різних асоціативних зв’язків, які складають основу поняття «лексична системність». Саме її розвиток дає змогу збільшити продуктивність використання дитиною лексичних одиниць мовлення. Лексична системність розвивається шляхом формування у дітей нових та розширення вже існуючих типів асоціативних зв’язків між словами. Включення слова в різні системи асоціацій забезпечує повноцінне розуміння дитиною його значення. У нормі воно відбувається у ході спонтанного мовленнєвого розвитку дітей. Однак у дошкільників з порушеннями мовлення цей процесс вимагає цілеспрямованої корекційно-розвивальної роботи.

Збагачення словникового запасу слід здійснювати в певній послідовності: спочатку знайомити з новими словами у контексті, на основі якого дитина усвідомлюює їх значення і функцію, потім на конкретних прикладах показати з якими словами може сполучатися в мовленні нове слово. Для підвищення ефективності словникової роботи доцільно знайомити дитину зі словом під час практичної діяльності: при ліпленні, малюванні, ручній праці.

Проводячи роботу зі збагачення словника дітей із ЗНМ варто показати тісний зв’язок між словом і відчуттям, словом і уявленням. Наприклад логопед пропонує дітям відчути на дотик воду, при цьому говорить: «Вода холодна». Безпосереднє відчуття холоду дає змогу дитині правильно зрозуміти і засвоїти значення слова.

Словникова робота проводиться планомірно та систематично з

урахуванням вікових, індивідуальних мовленнєвих особливостей дітей з порушенням мовленнєвого розвитку.

мотивація

Кожен новий навик віддаляє дитину від батьків. Спочатку така самостійність в радість, але нові досягнення швидко перетворюються на буденні обов’язки. Зрозуміло, що багатьом дітям хочеться знову стати маленькими, сховатися за безліччю “я не вмію”. І єдине, що тут можна зробити – це постійно нагадувати, заспокоювати, переконувати що батьківські любов і турбота нікуди не подінуться.

1. “Давай подумаємо, де цьому можна навчитися?”
В Інтернеті подивитися, запитати у когось, в бібліотеку за книжкою сходити.

2. “Хочеш розповім, як я цьому навчилася?”
Дитина часто відчуває себе такою, що нічого не вміє серед всемогутніх дорослих і було б добре їй показати, що не завжди так було і не завжди так буде.

3. “Можливо є спосіб обійтися тим, що вмієш?”
Не виходить намалювати баранчика – малюй баранчика в коробці. Це дасть впевненість у своїх силах і коли-небудь баранчик вигляне з коробки.

4. “Спробуємо це зробити разом?”
Часто за словами про невміння стоїть небажання дитини залишатися наодинці з важкою або нудною справою.

5. “Давай я покажу тобі хитрий спосіб”.
Зрозуміло, що дитині хочеться не вчитися чомусь, а вже вміти це робити. І іноді є спосіб навчитися швидко.

6. “Хочеш навчитися або хочеш, щоб хтось зробив замість тебе?”
Швидше за все дитина вибере другий варіант, але рано чи пізно дійде справа і до першого.

7. “Давай розберемо цю велику справу на маленькі і з’ясуємо, з якими моментами ти зможеш впоратися, а з якими потрібно тобі допомогти.”

8. “Нічого страшного, але у тебе добре виходить … (список успіхів)”.
І правда, якщо подумати – яке колосальне число найскладніших навичок дитина освоїла за останні 5-10 років!

9. “Як думаєш, доведеться цього коли-небудь вчитися або можна обійтися?”
Не потрібно розповідати про необхідність деяких навиків, нехай дитина сама розбереться.

Маленькі дітки віком від 1 до 7 років досить непосидючі й постійно хочуть щось робити. Аби урізноманітнити їхнє дозвілля, радимо внести у денний розпорядок кілька цікавих розвивальних занять, займатись якими легко можна в домашніх умовах. Психологи розповіли, в які ігри ви можете грати вдома, аби звеселити дитину та водночас розвинути її здібності.
Малеча віком від 1 до 7 років — надактивна і водночас схожа на пластилін: що хочеш, те й ліпи. Тож не варто зволікати з цим. У вас є шанс виліпити з вашого чада цікаву та інтелектуально розвинену дитину. Як? Ми дамо вам топ-10 цікавих підказок.
Ви можете разом написати оповідання. Аби надихнути дитину, розкажіть кілька веселих небилиць, використовуючи різні мультяшні картинки чи вигадані слова. Маля може швидко захопитися й не помітить, як саме почне щось вигадувати та додавати до розповіді.
Нічого так добре не розвиває, як творчість. Візьміть пластилін чи кольоровий папір і починайте створювати різні фігурки та аплікації. Можна зліпити, наприклад, ціле містечко, в якому живуть люди та звірята, а потім ними бавитися. Або, як варіант, вирізати сніжинки чи геометричні фігурки.
Вашій малечі точно сподобається, якщо ви разом збудуєте шалаш із покривал чи картонних коробок. А потім залізете всередину, наче ви на безлюдному острові чи кораблі освоюєте правила виживання.
Для розвитку також підійдуть і настільні ігри — шашки, карти, доміно чи пазли. Вони навчать дитину логічно мислити, а також потренують вміння гідно програвати у разі поразки.
Більше на тему: 5 правил, завдяки яким діти навчаться вас чути
Найулюбленіша гра дитинства — хованки. Вона дозволить не лише весело провести час, а й навчить дотримуватися правил. Також гра розвиває пам’ять та виховує дисциплінованість.
Ви можете побитися подушками. Це простимулює активність та рухливість. Крім цього, гра покликана розвинути швидкість реакції на так звану небезпеку.
Кухарські здібності добре проявляться в процесі спільного готування. Наприклад, ви можете разом із малечею спекти домашнє печиво чи пиріг. Підберіть разом рецепт і покажіть дитині крок за кроком, як правильно готувати ласощі. Не бійтесь довірити дитині інгредієнти. Нехай вона сама вчиться потроху щось самостійно робити.
У вік ІТ-технологій ви можете створити власний сімейний блог, в якому розповідатимете про родинні цінності та ділитиметесь важливими порадами та фото вашого дозвілля. Викладайте кумедні відео з дитиною та власними емоціями — хтозна, можливо, ви та ваша малеча станете крутими блогерами.
Розвивайте у вашої дитини доброту. Наприклад, зберіть речі та іграшки, якими малеча вже не грається, та віднесіть до благодійного фонду. Зробіть так, аби ініціатива поділитися речами йшла від самої дитини.
Також ви можете зробити щось на кшталт домашнього кінотеатру. Візьміть попкорн, напої, облаштуйте зручно місця для перегляду, виберіть разом фільм чи мультик — і вперед за позитивними емоціями!

Плоскостопість є надзвичайно поширеною патологією серед дітей: близько 65% страждають цим захворюванням. Виникає воно внаслідок різноманітних причин, і веде до болю, деформації стоп і порушень роботи опорно-рухової системи. Спочатку плоскостопість викликає лише незначні незручності, але прогресуючи, може значно вплинути на повноцінне життя і працездатність. Плоскостопість у дітей веде до викривлення хребта, і лише своєчасно встановлений діагноз може допомогти зупинити хворобу і скорегувати деформацію стопи. Обов’язково покажіть дитину ортопеду, якщо він швидко втомлюється від піших прогулянок, проситься на руки. Вроджене плоскостопість у малюків є досить великою рідкістю. Найчастіше на його розвиток впливає цілий ряд причин, найважливішою з яких є носіння незручного взуття. Щоб дитяча ніжка формувалася правильно, задник взуття повинен бути жорстким, каблук — 0,5 см. Не можна купувати дитині взуття на повністю плоскій підошві. Негативно впливає на формування стопи і взуття з вузьким або тупим носком, зайво пружна підошва кросівок, яка звільняє стопу від природної навантаження.

Комплекси вправ при плоскостопості.

По формi розрiзняють нормальну, сплощену, плоску стопу. Для покращення координацiї рухiв спецiальнi вправи потрiбно чергувати з загальнорозвиваючими для всiх м’язових груп та намагатися вирiвнювати тонус м’язiв, якi утримують стопу у правильному положеннi.
Для корекцiї положення стопи використовують вправи з поступово зростаючим навантаженням, протистоянням, навантаженням на стопи та з предметами (захват пальцями камiнцiв, кульок, олiвцiв, перекладання їх тощо).
Для закрiплення корекцiї застосовують рiзноманiтнi види ходи (навшпиньки на п’ятах, на зовнiшнiй поверхнi стопи, паралельною постановкою стоп, хода по пiску).
Всi спецiальнi вправи потрібно виконувати у поєднаннi з вправами на виховання правильної постави та загальнорозвиваючими iз врахуванням стану здоров’я та фiзичного розвитку.
Вправи з вихiдного положення лежачи на спинi:
Почергове та одночасне вiдтягування носкiв.
Зiгнути ноги, опертися стопами об пiдлогу. Розвести п’яти та звести. Пiсля серiї рухiв – розслаблення.
Почергово та одночасне пiдняття п’ят вiд опори.
Покласти зiгнуту в колiнi ногу на колiно iншої напiвзiгнутої ноги. Коловi рухи стопи в один та iнший бiк.
Ковзаючі рухи стопою однiєї ноги по гомiлцi iншої, охопивши гомiлку.

Вправи з вихiдного положення сидячи:
Ноги зiгнутi, стопи паралельнi. Пiдняття п’ят (одночасне та почергово).
Тильне згинання стоп (одночасне та почергове).
Покласти одну ногу стопою на колiно прямої iншої ноги. Коловi рухи стопою в обидва боки. Поміняти положення ніг.
Ноги прямi. Згинання та розгинання стоп.
Захоплення пальцями стоп дрiбних предметiв та перекладання їх на iнше мiсце.
Сидячи “по-турецьки”, пiдiгнути пальцi нiг. Нахиляючись вперед, встати з опорою на тильну поверхню стоп.
Сидячи в упорi ззаду розвести колiна та пiдтягнути стопи до повного торкання пiдошвами.
Вправи з вихідного положення стоячи:

Стопи паралельнi, на вiдстанi ширини стопи, руки на пояс. Пiднiматися на носках одночасно та почергово. Перекат з п’яти навшпиньки та навпаки.
Стопи паралельнi. Перекат на зовнiшнi межi стопи та навпаки.
Носки разом, п’яти вбiк. Напiвприсiдання та присiдання у поєднаннi з рухами рук вперед.
Стопи паралельнi, руки на пояс. Почергове пiднiмання п’ят.
Вправи в русi:
Хода навшпиньки.
Хода на зовнiшнiх сторнах стоп.
Хода у положеннi носки всередину, п’яти назовнi.
Хода у положеннi носки всередину, п’яти назовнi, з почерговим пiдняттям навшпиньки.
Хода на носках на напiвзiгнутих ногах.
Хода на носках з високим пiднiманяям колiн.
Хода по ребристiй дошці, по канату, по доріжці здоров’я (каштани, пластикові корки) .
Виховання правильної постави:
Прийняти правильну поставу, стоячи бiля стiни або гімнастичної стiнки. При цьому потилиця, лопатки, сiдничнi м`язи та п’яти повиннi торкатися стiни.
Прийняти правильну поставу, вiдiйти вiд стiни на 1-2 кроки, зберi-гаючи прийняте положення.
Прийняти правильну поставу бiля стiни, зробити 2 кроки вперед, присiсти, встати: знову прийняти правильну поставу.
Прийняти правильну поставу бiля стiни. зробити 1-2 кроки вперед, розслабити послiдовно м’язи щиї, поясу, верхнiх кiнцiвок, рук, тулуба. Прийняти правильну поставу.
Прийняти правильну поставу бiля стiни, пiднятися навшпиньки, утримуючись у цьому положеннi 3-4с. Вернутися у в. п.
Та ж вправа, але не бiля стiнки.
Прийняти правильну поставу, присiсти, розводячи колiна в сторони та зберiгаючи вертикальне положення голови та хребта. Повiльно встати у в.п.
Сидячи на гiмнастичнiй лавi бiля стiни, прийняти правильну поставу. Потiм розслабити м’язи шиї, опустити голову, розслабити плечi, м’язи спини, вернутися у в.п.
Лягти на спину. Голова, тулуб, ноги складають пряму лiнiю, руки притиснутi до тулубу. Пiдняти голову та плечi, перевiрити пряме положения тiла, вернутися у в.п.
Прийняти правильну поставу. Хода з зупинками, торбинка з пiском на головi. Присiсти, встати у в.п.
Хода з торбинкою на головi iз збереженням правильної постави.
Хода з торбинкою на головi, переступаючи через перепони (шнурiвку, гiмнастичну лаву), зупинки з перервою правильної постави перед дзеркалом.
Хода з торбинкою на головi з одночасним виконанням: рiзноманiтних рухiв – у напiвприсядi, з високим пiдняттям колiн та iн.
Iгри iз збереженням правильної постави.

Колись, дуже давно, жив на землі народ. Було це сильне, красиве і могутнє плем’я. Вони дружно працювали, вирощували врожаї, рибалили, полювали, розводили худобу. Заможно жили ці люди. Та була у них одна велика біда: не мали вони мови. Зовсім не могли розмовляти, співати пісень, не могли сваритися, вимовити слів радості і любові, тому посмішка рідко торкалася їхніх облич. А винні в цьому були вони самі.

Багато років тому цей народ образив добру фею-Мову, і вона, гірко зітхнувши, назавжди пішла від них, забравши з собою слова-квіти.

Оніміле плем’я давно пошкодувало, що скоїло таке, та часу назад не повернеш, помилки не виправиш.

У тому племені, по-сусідству, жили дівчинка з довгою косою, добрим серцем і великими, як небо, очима, та хлопчик, який чудово грав на сопілці. Хлопчик часто заходив до сусідів, щоб подивитися на прекрасні вишиванки дівчинки, а вона заслухалася його грою.

Бачачи, як тяжко горює їхній народ без мови, діти самі теж переживали, бо не могли висловити своїх думок і почуттів.

Хлопчик надумав відшукати Мову, попросити у неї вибачення за свій народ і повернути втрачені слова-квіти. Дівчинка вирішила піти з ним. Та як же вони обізвуться до Мови, як скажуть, чому прийшли? Дівчинка вишила їхнє прохання на рушникові, він вийшов прекрасним, а хлопчик спробував домовитись через гру на сопілці. І полилась чарівна мелодія, якою всі заслухалися.

Діти довго шукали фею. Знайшли її серед величезного поля, засіяного квітами-словами, які вона доглядала. Від пахощів цих квітів запаморочилася голова у дітей, а з вуст полилася пісня. Діти показали свої дари. Побачивши рукоділля дівчинки, почувши гру хлопчика, Мова все зрозуміла без слів. Взяла цілі оберемки своїх чарівних, запашних, різнокольорових слів і пішла за дітьми, понесла Мову людям.

З низько схиленими головами, з пошаною зустрічало плем’я Мову. Радості не було меж. Вдихнули люди аромат чарівних квітів… і заговорили, заспівали від щастя. З того часу бережуть вони слова-квіти, шанують Мову, як найбільший, найкоштовніший скарб.

Джерело: Mamabook

Дисграфія – це частковий розлад процесу письма, пов'язаний з недостатньою сформованістю психічних функцій, що беруть участь у реалізації та контролі письмової мови. Дисграфія проявляється у вигляді стійких, типових і повторюваних помилок у письмі, які не зникають самостійно, без цілеспрямованого навчання. При дисграфії також страждають читання й ефективність сприйняття.

Діти з такою проблемою відчувають труднощі при засвоєнні матеріалу. Проте вони не відчувають інших проблем академічного характеру - їх інтелектуальні здібності повністю зберігаються.
Ось деякі з основних причин виникнення дисграфії в дітей.

Розлад виникає тоді, коли існує недостатня координація між повідомленнями, надісланими руховими нервами головного мозку.
Ділянка мозку, яка обробляє інформацію й переводить думки в слова, функціонує у дітей неправильно.
Крім органічних і функціональних змін головного мозку, що виникають унаслідок внутрішньоутробного недорозвинення плоду, патології вагітності, інфекційних захворювань та інших важких хвороб, що позначаються на нервовій системі дитини, причиною дисграфії можуть бути й соціально-психологічні чинники. Серед них двомовні сім'ї, неправильне мовлення оточуючих, раннє навчання письма або ж, навпаки, неувага до розвитку мовлення дитини.
Симптоми дисграфії зазвичай проявляються тоді, коли діти починають учитись писати слова. Достовірно діагностувати дане порушення можна тільки після того, як дитина оволодіє технікою письма, тобто не раніше 8–8,5 року. Основними ознаками дисграфії можуть бути такі прояви.

Дитина повністю поглинена процесом письма, не може зрозуміти, що вона написала, й відчуває втому від докладених зусиль.
Вона занадто міцно стискає олівець, і на її пальцях часто залишаються відповідні сліди.
Дитина не розуміє, як їй правильно розміщувати слова й літери в них.
Вона пише літери непропорційного розміру, пише неправильно або перекручує орфографію у словах, незважаючи на те, що ви детально пояснили їй, як писати правильно те чи інше слово.
У процесі написання слів вона плутає та змінює графічно подібні рукописні літери (ш-щ, т-ш, в-д, м-л) або фонетично подібні звуки (б-п, д-т, г-к, ш-ж).
Дитина спотворює літерно-складову структуру слова, а також порушує злитість і роздільність написання слів.
Її почерк нерозбірливий з погано сформованими, погано прописаними й іноді незакінченими літерами й реченнями.
Дитині важко запам'ятати слова.
Вона не розуміє послідовності речень у параграфі або абзаці. Часто забуває потрібні слова, літери, правопис і пунктуацію.
Вона використовує неправильні слова або неправильне написання слів при письмі.
Намагається уникати писати або виконувати будь-які інші письмові завдання.
Перевірте наявність цих симптомів у вашої дитини, виконавши разом з нею домашню роботу. Перераховані симптоми допоможуть зрозуміти, страждає дитина на дисграфію чи, можливо, на якийсь інший розлад, пов'язаний зі складнощами в навчанні.

Фактори ризику виникнення дисграфії

Існують певні ускладнення й фактори ризику, які підвищують небезпеку виникнення дисграфії в дітей.

Якщо ваша дитина страждає від синдрому дефіциту уваги або СДУГ через проблеми, пов'язані з організацією процесу, проблеми швидкої обробки інформації та розлади тонкої рухової координації, вона більше схильна до дисграфії, ніж інші діти.
Якщо ваша дитина страждає від дислексії, вона більше схильна до дисграфії.
Якщо ваша дитина страждає від розладів аутистичного спектра, у неї синдром Аспергера, вона також більше схильна до дисграфії.
Схильні до дисграфії й діти, які мають усні та письмові мовні порушення процесу навчання.
Лікування дисграфії в дітей

Лікування цього розладу варіюється для різних дітей, але є деякі загальні методи й підходи.

Один з методів лікування спрямований на корекцію почерку шляхом виправлення рухів руки під час письма.
Деякі інші методи лікування зосереджені на вирішенні проблеми поганої пам'яті, порушень рухової сфери, слухового та просторового сприйняття, мислення або інших проблем, пов'язаних з нервами й нервовими імпульсами.
Повторення, упорядкування, моделювання тощо можуть допомогти скорегувати почерк дитини.
Деякі експерти радять використовувати комп'ютер і ноутбук замість зошитів, щоби підвищити впевненість дитини в собі. Для подолання частих орфографічних помилок та оволодіння навичками складання речень дитина може друкувати на комп'ютері, а не писати в зошиті.
Загальні підходи до подолання дисграфії передбачають також заповнення прогалин у звуковимові та розвитку зв'язного мовлення.
Для результативного лікування дисграфії буде потрібна злагоджена робота логопеда, педагога, невролога, самої дитини та її батьків.

"Я пишаюся тобою!"
Фраза, що вселяє впевненість у собі і своїх силах. Вона закріплюється в свідомості у дитини: «Мама мною пишається». Дитина буде хотіти робити так і далі.
Вживати її рекомендую в випадках, коли дитина подолала внутрішні протиріччя: страх, лінь, гнів і т.п. Наприклад, трилітка поділився іграшкою або молодший школяр сам вивчив уроки або запальна зазвичай дитина змогла не вступить в бійку або вибачитися після. Саме так діти вчаться сміливості, ввічливості, справедливості, працьовитості тощо Погрози, покарання, моралі не формують благородні якості.
"Мені дуже приємно!"
Фраза прекрасно підходить в ситуаціях, коли дитина хотіла нас порадувати.
Наприклад, щось намалювала, змайструвала, двері потримала і т.п. В цілому, кожен раз, коли діти роблять щось для батьків, це варто визнавати.
"У тебе добре виходить!" Або «З кожним днем ​​у тебе виходить все краще!»
Фраза допомагає закріплювати якусь навичку. Наприклад, дитина вчиться малювати, співати або сальто крутити. Якщо у дитини виходить дійсно добре, то більше підходить перша фраза. Якщо ж у дитини ще не дуже добре виходить, то ми хвалимо її прогрес, навіть незначний і це другий варіант фрази.
«А мене зможеш навчити?» Або «Як думаєш, а у мене так вийде?»
Така фраза підсилює сильні сторони дитини або «Зону успіху». Вона не просто щось може, вона здатна навчити дорослого чогось. А це рівень знаєте! Пропоную в 2-х варіантах, тому що деякі діти не хочуть ділитися своєю майстерністю, щоб бути унікальними. Просто використовуємо другий варіант фрази і чуємо відповідь, що «це занадто складно для тебе».
Важливо! Будь-яке наше «Але» після коми анулює весь терапевтичний ефект похвали. Наприклад, «Мені дуже приємно, але міг би і акуратніше вирізати. Ти ж можеш краще ». Начебто і по-доброму сказано і правда вона може акуратніше, але це, швидше за все, не підніме її самооцінку, чи не спровокує робити так ще й більше старатися.
На десерт фраза, яка взагалі не дитині, а комусь (чоловікові, бабусі, подрузі), але в присутності дитини. Як би ненароком, немов дитина випадково підслухала наші думки про неї.
«Хороша вона у нас» або «Який все-таки Діма у нас чудовий». Фраза майже нейтральна, вона допомагає дитині повірити в себе саме через подачу. Цінність такої фрази для дитини тим вище, чим вище статус тієї людини кому вона сказана. Зазвичай це тато.