Новини

Формування правильної вимови звуків – це досить складний і довготривалий процес. Більшість дітей дошкільного віку мають мовленнєві порушення. Якщо дитині виповнилося п’ять років і вона ще погано говорить, то слід звернутися до логопеда. У цьому віці в дитини має бути сформована ізольована вимова всіх голосних і приголосних звуків.

Для того, щоб навчити дітей правильно вимовляти звуки нашої мови, необхідно перш за все навчити її уважно слухати та чути мовлення оточуючих, тобто розвивати слухове сприймання. Розвиток слухової уваги важлива передумова формування звуковимови. Починати слід з розвитку фонематичного сприймання.

Для розвитку цього процесу доцільно використовувати найдоступніші для дитячого сприймання навколишні звуки: сигнали машин, музичні звуки та ін. На прогулянках, під час ігор, на екскурсіях діти слухають “мову” природи. Важливе місце в підготовчій роботі на шляху розвитку правильного мовлення повинна займати артикуляційна гімнастика. Мета її є – відпрацювання правильних, чітких рухів органів мовлення, необхідних для правильної вимови звуків
Розрізняють такі види ротацизму:

o горлове Р – це найбільш поширений дефект артикуляції звука Р. При цьому порушенні язик відтягнутий назад свою корінною частиною, наближається до м’якого піднебіння;

o увулярним називається звук, якщо видихуване повітря приводить до дрижання маленького язичка;

o велярний звук твориться вібрацією м’якого піднебіння;

o при боковій вимові звука передньоязикова вібрація заміняється боковою. В утворену бокову щілину проривається видихуване повітря. Чується неприємний хлюпаючий зук.
Основні підготовчі вправи для утримування язика:

1. Познайомити дітей з частинами язика, показати його на долоні (кінчик, спинка, животик, краї (ребро долоньки), корінь).

2. Навчити перед дзеркалом «цокати» язичком і присмоктувати його до верхнього піднебіння. Звернути увагу на під’язикову вуздечку.

3. Вміти утримувати присмоктаний язик з добре натягнутою вуздечкою.

4. Просунути язика між губами.

Якщо дитина добре володіє своїм язичком, то починає працювати над фрикативним звуком. Вібрація ще відсутня. Дитині пронуємо підняти язичок до верхніх зубів. На альвеолах (горбочках) сказати За– або З–З–З. З піднятим язиком проговорювати склади За–Зо–Зи у словах Зиба, Зибак, Закета.

Але якщо ж дитина не знайшла потрібне місце для язичка і в неї не виходить звук, то можна запропонувати такі вправи:

o широко відкрити рот, передній край язика підняти за верхні зуби до альвеол і з придихом говорити Д–Д–Д або Т–Т–Т. Язик скаче по «горбочках». Дуже добре видно стукання кінчика язичка, який то притискається до альвеол, то відскакує. Щоб краще було видно, можна покласти шпатель між корінними зубами;

o поперемінне повторювання з придихом: тда–тда–тда, тди–тди–тди;

o «Барабан» - швидко язичком стукаємо – Д-Д-Д-Д і опускаємо його до передніх зубів;

o «Вітерець на альвеолах»: ДЗА–ДЗИ;…

o «Балалайка» ТДН – ТДН;

o «Балалайка з вітерцем» ДЗНЬ – ДЗНЬ.

Вироблення вібрації язика

Відомі такі варіанти вироблення вібрації язичка:

o в момент вимови дитиною фрикативного Р язик механічно приводиться в рух. Спочатку логопед при допомозі зонда, а потім потрібно взяти в свої руки вказівний палець дитини і підкласти під язик. Пропонуємо довго і протяжно вимовляти фрикативний звук.

o швидко промовляти склади ДИ–ДИ–ДИ і в цей час пальцем викликати вібрацію.

В результаті регулярних вправ груба вібрація замінюється нормальною. Якщо процес закріплення триває повільно, то окремі слова із звуком Р дитина може промовляти, допомагаючи собі пальчиком.

Проте, слід зауважити - довготривале захоплення артикуляційними вправами є безперспективним.

Про вплив мануальних (ручних) дій на розвиток мозку було відомо у 11ст. до н.е. в Китаї. Ігри за участю пальців і рук сприяють гармонійному розвитку тіла й розуму, підтримують у належному стані мозкові системи. Регулярні вправи на розвиток моторики , пальчикова гімнастика поліпшують розвиток пізнавальних процесів, діяльність серцево-судинної і травної систем, розумові здібності дитини, зменшують емоційне напруження, розвивають координацію рухів, силу і спритність рук, підтримують життєвий тонус. Вони здатні поліпшити вимову багатьох звуків, а значить – розвивати мовлення дитини.
Ураховуючи оздоровчий вплив на організм стану дрібної моторики кожного пальця, потрібно вчити ще з раннього віку координовано і спритно ними маніпулювати. Варто звертати увагу на опанування простими, але водночас життєво важливими вміннями – тримати чашку, ложку, олівці, вмиватися. Наприклад, якщо чотирирічний малюк не вміє доносити у пригорщі воду до обличчя – це означає, що у нього затримується розвиток дрібної мускулатури, і дитині необхідна пальчикова гімнастика.
Тренування пальців рук дітей покращує не лише рухові можливості дитини, а й розвиток психічних і мовленнєвих навичок. У свою чергу, формування рухів руки тісно пов’язане з розвитком рухового аналізатора і зорового сприймання, різних видів чутливості, просторового орієнтування, координації рухів тощо. Рухи рук тісно пов’язані з мовленням, вони є одним з факторів його формування. Рухи пальців стимулюють розвиток центральної нервової системи і прискорюють розвиток мовлення дитини. Тому так важливо, працюючи з дітьми (особливо з тими, у яких є порушення мови), приділяти увагу розвитку функції дрібних м’язів.
Рівень розвитку дрібної моторики – один із показників інтелектуальної готовності до шкільного навчання. Дитина, в якої добре розвинена дрібна моторика, вміє логічно мислити, у неї достатньо розвинуті пам'ять, увага, зв’язне мовлення. Недостатній розвиток зорового сприймання, уваги, та, зокрема дрібної моторики призводить до ряду проблем і виникнення негативного ставлення до навчання. Саме тому робота з розвитку дрібної моторики має починатися задовго д вступу в школу. Психологи, педагоги та батьки, які надають увагу вправам, іграм, різноманітним завданням на розвиток дрібної моторики та координації рухів руки, вирішують одночасно декілька проблем: по-перше, впливають на загальний інтелектуальний розвиток дитини, по-друге, покращують розвиток мовлення малюка, по-третє, готують до оволодіння навичками письма.
Із самого раннього віку необхідно починати роботу з розвитку дрібної моторики. Така робота повинна проводитися регулярно, тільки тоді можна досягти хороших результатів від спеціальних вправ. Завдання з розвитку рухів пальців руки мають приносити дитині радість, не повинні викликати перевтомлення. Велике значення в цих іграх має текст. Він має бути веселим, доступним для дітей такого віку. Необхідно пояснювати значення тих або інших рухів чи положень пальців, зацікавлювати дітей у виконанні цих рухів, створювати позитивний емоційний настрій.

Як правило, істерики у дітей сходять нанівець до моменту вступу до школи. Немає певної генетичної або органічної схильності до істерик, все вирішує випадок і реакція оточуючих. Приблизно до двох років, коли дитина вже навчилася ходити і відбувається активне становлення мови, дитина знайомиться з такими атрибутами дорослого життя як заборони.
Не має значення, багато їх чи мало, чи обумовлені вони педагогічно, заборони будуть викликати у дитини тільки негативні емоції, наприклад, розчарування або гнів. І саме поведінка батьків у такій ситуації визначить подальші рольові відносини в сім'ї.
І якщо істерика, що відбувається вперше, може стати несподіванкою для самої дитини, то їх подальше використання стає цілком усвідомленим і спрямованим на досягнення певних цілей.
Є кілька засобів подолати або запобігти дитячу істерику, з якими потрібно вам ознайомитись:
1. Не заохочуйте істерики. Адекватна поведінка батьків при істериках - не давати те, що дитина таким чином вимагає. У цьому випадку діють найпримітивніші закони умовного рефлексу. А ваше завдання: розірвати цей ланцюг стимулів і реакцій.
2. Допоможіть дитині впоратися зі своїми почуттями. Іноді батьки занадто жорстко реагують на перші гнівні вигуки дитини, не дозволяючи їй висловити гнів або печаль. Вираз почуттів не завжди є істерикою: можливо дитині просто сумно від того, що вже час йти додому, чи він сердиться на вас, тому що ви йому щось забороняєте. Допомогти в такій ситуації можуть прості обійми, але ні в якому разі не вмовляння та обіцянки. Тут потрібна мовчазна підтримка і присутність.
3. Нагадайте про важливу справу, задля чого потрібно відкласти плач. Наприклад, “Давай ти пізніше поплачеш, а то скоро сонечко сяде, і якщо ти довго плакатимеш, ми не встигнемо погуляти”... Важливо те, що ви не забираєте права малюка на сльози, просто просите трішки почекати. І багато дітей погоджуються на такий поступок.
4. "Заговоріть" дитину. Заговорити успішно можна в основному малюків, не залежно від стану дитини. Це вимагає великої енергії. Суть методу – говорити, говорити, говорити. І тоді малюк, який зібрався заплакати прислухається і забуде про плач, а карапуз, неохочий одягатися, замовкне на декілька секунд.
5. При тривалій істериці знайдіть спосіб залишитись наодинці. Глядачі тільки погіршують ситуацію. Піти в іншу кімнату можна вдвох, але це буде корисно тільки в тому випадку, якщо ви можете без зайвих слів і емоцій знаходитися поряд з дитиною, поки вона впорається зі своїми почуттями.
6. Залиште дитину одну. Деякі батьки не можуть перебувати поруч із дитиною без умовлянь, нотацій і втіх. У цьому випадку краще віддалитися і залишити її на самоті. Ви її підтримали, тепер дитині необхідно впоратися зі своїми почуттями. Це можна озвучити буквально: «Я розумію, що це важко. Але потрібно впоратися зі своїми почуттями. Заспокоїшся - приходь». Така поведінка допоможе дитині впоратися зі своїми емоціями, навчитися не вимагати перемоги будь-якою ціною.
7. Не хваліть дитину за припинення істерики. Дитина відчуває, що істерика – це потужний спосіб тиску на дорослих. І добровільно відмовлятися від такої сили їй не хочеться. Своїм заохоченням ви немов забороняєте подальше використання істерики. Це може вивести дитину з тільки що досягнутої рівноваги - і істерика повернеться. Найкраще утриматись від будь-яких коментарів. Просто поверніться до повсякденних справ і знайдіть спосіб надати дитині більш конструктивний спосіб задовольнити своє самолюбство. Наприклад, запропонуйте їй вибрати скатертину на стіл.
8. Навчіться відмовляти дитині. Відсутність заборон і покарань повідомляє дитині невірні відомості про життя. Крім того, батьківські заборони і покарання - приклади конструктивного відстоювання своїх кордонів. Спостерігаючи за батьками і виходячи зі свого досвіду спілкування з ними, діти вчаться відстоювати свої права. Істеричні діти вміють маніпулювати, але в той же час їм важко конструктивно відстоювати себе, тому що мама і тато не продемонстрували їм таких прикладів.
Забороняючи, дотримуйтесь наступних правил:
* Відмова повинна бути лаконічною.
* Голос - вагомим і спокійним (не вмовляйте і не вибачайтеся).
* Обов'язково додайте до відмови ваші почуття (я буду турбуватися, мені буде соромно…).
* Відмова без пояснень більш корисна, ніж відмова з довгою промовою.
* Повідомляйте про безумовну любов до дитині в спокійні сімейні хвилини.
Виконання останнього правила обов'язково при будь-яких поведінкових труднощах з дітьми. Але, у разі істерики, яка є одним із способів боротьби дитини за батьківську любов і увагу, краще давати цю любов без бою і в спокійні моменти.

Головні напрямки та завдання корекційно-педагогічної роботи з дітьми в дошкільному віці:
Формування і корекція тимчасових і просторових відносин
Розвиток емоційного, ігрового, мовного та інших видів діяльності з оточуючими
Розвиток моторної координації і функціональних здібностей кистей рук
Розвиток швидкості сприйняття об'єктів і явищ
Нормалізація м'язового тонусу і моторики артикуляційного апарату
Розвиток голосу, просодики і мовного дихання
Корекція порушень вимови
Виховання до самообслуговування і особистої гігієни
Для дітей з руховими порушеннями показані різні легкі фізичні навантаження або лікувальна гімнастика, спрямовані на зменшення спастики і гіперкінези, стимулювання функції паретичних м'язів, збільшення рухливості хребта, суглобів. Крім цього вправи і навантаження дозволяють створити позитивний і емоційний настрій.

діагностика та хвороби
Вправи в басейні з кульками і заняття фітбол-гімнастикою сприяють розслабленню м'язів, а також збільшують їх скоротливу здатність, поліпшують кровообіг і лімфовідтік. Опуклість м'яча використовується для корекції деформації хребта.

У корекційної гімнастики досить часто використовують вправи з предметами. Вони виробляють силу, спритність і координацію рухів. Деякі види таких вправ: перелізти через невелика огорожа при цьому не випускати палицю з рук, швидка передача за спиною м'яча і ін.

Корекційна робота сприяє зниженню невеликих рефлексів і збільшення діапазону руху.

Основні вправи для роботи з дітьми ДПЦ:

Вправи на розтягування і зміцнення м'язів і зв'язок
Вправи на розвиток чутливості м'язів
Тренувальні вправи на розслаблення, зняття спазмів, напруги і судом
Тренувальні вправи для навчання нормальній ходьбі
Тренувальні вправи для органів почуттів
Вправи на підйом по вертикальній площині
На заняттях фізичними навантаженнями особливе місце відводиться коригуючі і дихальним вправам.
Ефективно впливають на рухові здібності комплексні чутливі стимули. Серед них виділяють:

Зорові. Практично всі вправи виконуються перед дзеркалом. Тактильні. Погладжування різних частин тіла, опора на поверхню, яка покрита тканинами з різних матеріалів, ходьба по піску і ін.
Пропріоцептільние. Вправи на опір, їх чергування з відкритими і закритими очима і ін.
Всі вправи корисно виконувати під музику.
На заняттях фізичними вправами враховують не тільки вік дитини та її якісні патологічні зміни в організмі, але головним чином його психологічні особливості та рівень моторного розвитку.
При цьому ефективність фізіотерапевтичного і логопедичного впливу може зрости при одночасному використанні медикаментозного лікування.

Корекційна і лікувально-психологічна робота повинна носити комплексний характер. Для цього слід керуватися діями фахівців різного профілю і виконувати відповідні рекомендації. Чим раніше почнеться робота з дитиною. страждаючим на дитячий церебральний параліч, тим краще для нього.

Важливо вести постійне спостереження за станом дитини при що продовжує псіхоречевомі фізичному розвитку.

Перший рік життя

1-2 міс. Дитина починає спілкування з дорослим. Малюк намагається спілкуватися за допомогою міміки та активних рухів. Посміхається при спілкуванні з дорослим. Виникає “комплекс пожвавлення”. З 3-4 міс. повертається на голос дорослго. З 3-6 міс. з’являється гуління, яке відрізняється від початкового різноманітністю звуків. Подовжуються ланцюжки звуків та з’являються сполучення губних звуків з голосними (па, ба, ма). Відбувається перехід до наступного етапу – лепету, який є дуже важливим в розвитку малюка. В період лепету (6-8 міс.) окремі артикуляції поєднуються в певній послідовності. Відбувається повторне промовляння складів (ба-ба-ба, ма-ма-ма). Спочатку дитина повторює звуки, а пізніше вона починає наслідувати звукам дорослого. Одночасно з лепетом малюк починає проявляти емоційні скрикування, проявляти радість або невдоволення. Промовляючи гучні звуки дитина намагається привернути до себе увагу або виявляє спротив, коли їй щось не подобається. В цей час з’являється здатність до наслідування. Малюк вже може наслідувати дії, наприклад: махати ручкою на прощання, плескати в долоні. В період 6-12 міс. лепет складається з 4-5 та більше складів. Дитина повторює склади, змінює інтонацію. У деяких дітей в цьому віз’являються перші слова.

Другий рік життя

Починається період активного розвитку мовлення. Дитина з кожним днем стає все більш самостійною, активною та проявляє більший інтерес до навколишнього світу. Продовжує розвиватися здатність малюка до наслідування. Значно поширюється запас слів, які дитина розуміє. На прохання дорослого малюк дає певні предмети , вказує на знайомі обличчя, іграшки, картинки. Впізнає своє зображення в дзеркалі, знає своє ім’я. Дитина вже не чекає, коли дорослий почне з нею розмову, а сама починає звертатися, коли хоче їсти, або не може одягнутися. Фрази з двох-трьох слів – є найчастішими висловлюваннями малюка в цьому віці. На цьому етапі фраза є простою та граматично не оформленою.

​

Третій рік життя
Між 2 та 3 роками активно формується фразове мовлення. Висловлювання дитини стають граматично оформленими. Діти в цьому віці починають засвоювати граматичну будову мовлення: засвоюють відмінкові закінчення, узгоджують прикметник з іменником, використовують деякі прийменники (на, у), оволодівають навичками використання в мовленні форм однини та множини іменників. До трьох років у дитини формуються всі основні граматичні категорії. Відбувається активне зростання словникового запасу. Дитина в цьому віці активно наслідує однолітків та грає в колективні ігри.

Четвертий рік життя
Відбувається істотне покращення в мовленнєвому розвитку. Дитина знає назви багатьох оточуючих предметів. Вона узагальнює їх, тобто розрізняє різні групи предметів та називає їх: посуд, одяг, іграшки, тварини і т.д. Діти 4-го року життя користуються в мовленні простими і складними реченнями. Найбільш розповсюджена форма висловлювання – просте поширене речення “Ми з мамою ходили в магазин за хлібом”, “Я люблю грати великою машиною”. Ваша дитина говорить велику кількість слів, але вимова звуків ще недостатньо чітка. Малюк може добре вимовляти слова, які складаються з двох складів, але при вимові слів з трьох-чотирьох складів може допускати помилки: пропустити цілий склад, переставити склади місцями, пропустити деякі приголосні звуки в середині слова.

​ П'ятий рік життя
Словниковий запас дитини досягає 1500-2000 слів. В своїх висловлюваннях дитина використовує майже усі частини мовлення. Дитина продовжує засвоювати узагальнюючі слова. Відбувається інтенсивний розвиток граматичної будови мовлення, але дитина ще може допускати граматичні помилки: не завжди вірно використовує відмінкові закінчення, іноді неправильно узгоджує між собою слова. Дитина в цьому віці починає висловлювати особисту думку з приводу якихось подій, розмірковує про оточуючі предмети. За допомогою дорослих малюк переказує казки, повторює невеликі вірші. У більшості дітей в цьому віці покращується звуковимова: правильно вимовляють свистячі звуки (с, з, ц), починають вимовляти шиплячі звуки (ш, ж, ч), але ще можуть замінювати їх один-одним (наприклад, шапка – “сапка”, жовтий – “зовтий”). Звук р в цьому віці діти ще можуть замінювати на й, л або ль (наприклад, рак – “йак”, риба – “либа”, пиріг – “пиліг”).

​ Шостий рік життя
До кінця шостого року життя активний словник дитини складає від 2500 до 3000 слів. Висловлювання дитини стають більш повними та точними. В п’ятирічному віці діти самостійно складають розповідь, переказують казку, що говорить про оволодіння одним з найважчих видів мовлення – монологічним мовленням. В висловлюваннях дитини з’являються складні речення (Тато дивився телевізор, а ми з мамою читали цікаву книгу). В мовленні дитини з’являються слова, що позначають якість предметів, матеріал з яких вони зроблені ( паперовий літак, дерев’яний стіл). Дитина використовує синоніми та антоніми. Дитина вже правильно узгоджує іменники з іншими частинами мови. В мовленні п’ятирічних дітей з’являються присвійні прикметники (собача лапа, заячі вуха), складні прийменники (з-за, з-під). В цьому віці дитина вже оволодіває різною складністю складової структури слів: не пропускає склади, не переставляє їх місцями. Значно покращується звуковимова. Більшість дітей вже правильно вимовляють шиплячі звуки (ш, ж, ч) та звуки р, рь. Але у деяких дітей ще можуть відмічатися заміни тих чи інших складних звуків, або спотворення їх правильної

Дитина росте та розвивається. Відповідно відбувається розвиток її мовлення. Основними структурними компонентами мовлення є: звуковий склад, словник та граматична будова. Пам’ятайте, що кожна дитина – індивідуальна, особлива і, відповідно, загальний та мовленнєвий розвиток у різних дітей може мати деякі відмінності. Одні діти у віці 4-5 років вже чітко вимовляють усі звуки нашої мови, а в інших відмічається порушення вимови більшості звуків. Пропонуємо Вам таблицю, в якій наведений орієнтовний порядок засвоєння дітьми звуків нашої мови.

​

ВІК ДИТИНИ ЗВУКИ МОВИ

Від 1 до 2 років А, О, Е, М, П, Б

Від 2 до 3 років У, І, И, Т, Д, В, Ф, Г, К, Х, Н, Й

Від 3 до 4 років С, З, Ц

Від 4 до 5 років Ш, Ж, Ч, Щ

Від 5 до 6 років Л, Р

Діти нетерплячі, вони воліють повідомити матусі щось важливе тут і просто зараз. Навіть якщо йдеться про перегони іграшкових динозаврів, а мама розмовляє з сусідкою про ремонт водогону. І чим більше мама поглинена бесідою, тим палкіше бажання дитини втрутитися у розмову. Як навчити її не перебивати чужу бесіду або свого співрозмовника?

Уважно слухайте дитину
Мало сказати дитині, щоб вона чогось не робила, слід ще й продемонструвати альтернативу — як потрібно. Наприклад, якщо ви хочете, щоб дитина була з вами щирою, не варто у її присутності обговорювати дядю Вову, а потім під час зустрічі привітно посміхатися йому в очі. Так само і з перебиванням: якщо малюк щось вам розповідає, слухайте уважно, не перебиваючи.

Звісно, трапляється ситуація, коли співрозмовник не вміє завершувати свою думку і ладен повторювати те саме декілька разів. Тому до вміння не перебивати потрібна також навичка підхопити розмірковування співрозмовника, уміння вийти з бесіди — це мистецтво ви також демонструєте власним прикладом.

Придумайте сигнал
Коли малята чогось хочуть, вони не тільки говорять, але й смикають маму за руку чи за одяг. Цю звичку можна повернути на користь. Класичний приклад — історія про матір, яка спілкувалася з подругою. Син підходив до матері, клав свою долоню на її руку, коли хотів щось сказати. Матір накривала його руку своєю на знак того, що взяла до уваги «звернення», закінчувала свою думку у бесіді та поверталася до сина.

Ви можете розробити власну систему жестів: прикладати палець до губ, класти руку на плече тощо. Урахуйте, що чим менша дитина, тим менше вона здатна чекати психологічно. Це не невихованість, а властивість нервової системи.

Навчіть «чарівного слова»
Розкажіть дитині, як поводитися по-дорослому: коли дорослий хоче зайти до кімнати, він стукає та чекає дозволу ввійти; а якщо підходить до компанії, каже: «Перепрошую!» («Вибачте!»), і коли запанує тиша, то розуміє, що можна починати говорити. Навчіть дитину вимовляти «чарівні слова» правильно, без крику, та доречно, зіграйте у «ввічливого дорослого». Продемонструйте, що ви поважаєте особисті кордони дитини: стукайте, коли входите до її кімнати, перепрошуйте, коли звертаєтеся до дитини, якщо вона в цей момент захоплено грає з друзями. Тоді, будьте певні, дитина також стукатиме перед тим, як увійти до вашої спальні, і не застане вас зненацька.

Завчасно дбайте про зайнятість дитини
Це стосується малят мінімум до 4–5 років, та й пізніше також: не всі справи, якими займається дитина сама, вам сподобаються. Тому якщо ви знаєте, що наразі у вас відбудеться довга розмова, або чекаєте на гостей і хочете обговорити з ними важливі теми, завчасно подбайте, чим буде зайнята дитина — малюватиме, складатиме конструктор тощо. Зазначте, що вам небайдужий результат діяльності, якою дитина займатиметься: «Коли я закінчу розмовляти з тіткою Ніною, одразу піду до тебе, і ми визначимо, наскільки високу вежу тобі вдалося збудувати». Так у дитини з’явиться мета діяльності: показати готову вежу вам, а осмислена діяльність цікавіша за безглузду.

Навчіть дитину очікувати
Коли дитина звертає на себе увагу, і ви так чи інакше даєте їй зрозуміти, що почули її, позначте час, що їй потрібно зачекати. Якщо дитина вже орієнтується у хвилинах, справа простіша — її можна попрохати зачекати одну хвилину, або 5 чи 10… Якщо у вас є попідруч годинник, можна дати його дитині та показати, де опиниться стрілочка, або які цифри мають з’явитися на екрані. Меншим малюкам потрібно пояснювати з порівняннями: мені необхідно стільки часу, скільки триває чищення зубів (три хвилини), або скільки варяться макарони, або поки скипає чайник.

Створюйте ситуації-приклади
Певно, ви знаєте, як діти схильні наслідувати поведінку батьків; якщо у сім’ї хтось зі старших уважає нормальним перебити співрозмовника, не дослухавши, нічого дивуватися подібній поведінці дитини. На щастя, можна створювати ситуації для відпрацювання ввічливої бесіди. Наприклад, у спільній розмові за обідом чи вечерею обговорюйте події, що сталися протягом дня: спочатку розповідає мама, а всі слухають її й тільки потім ставлять запитання, потім тато і так далі по черзі. Уранці дитина може розповідати вам свої плани на день, а ви їй — свої. Так ви виховаєте культуру діалогу.

Що напевне не варто робити
Ігнорувати звернення дитини. Вона тільки почне сильніше вимагати уваги, галасувати; істерика та образа гарантовані. Узагалі ігнорування — настільки радикальна дія для дитини, що психологи не рекомендують удаватися до такого способу взагалі.
Сварити. Уявіть: ви прагнете уваги від чоловіка, а він мало того, що не відволікається від своїх справ, так ще й лається. Образливо? Дуже! Так само образливо й дитині.
Краща стратегія — схвалювати дитину тоді, коли вона змогла почекати бодай трохи. Схваленням ви закріпите бажану поведінку значно ефективніше, і без зайвих сварок.

Затримка психологічного розвитку(ЗПР) - це уповільнення темпів її розвитку, що виражається у недостатньому загальному запасі знань, незрілості мислення, переважанні ігрових інтересів,швидкому пересиченні інтелектуальною діяльністю.
На думку вчених, мовленнєві інтелектуальні порушення, можуть бути обумовлені різними причинами:спадковість,несприятливі умови виховання, тривалі хвороби, які виснажують малюка,порушення функціювання головного мозку, пов’язані з його ураженнями під час внутрішньоутробного розвитку внаслідок патології пологів, травм,тощо.Тому перше відвідування дефектолога є діагностичним. Діагностика включає дослідження відповідності рівня мовного розвитку (словник, вимова) віку, сформованості психічних функцій (пам'ять, увага, здатність до узагальнень, мотивація до навчання, контакт), розвитку загальної і дрібної ручної моторики (здатність координувати рухи власного тіла), стану слуху (здатність чути і розуміти мову), розвитку фонематичного слуху (здатність розрізняти звуки мови), сформованості мовного дихання (звуки мови утворюються лише на видиху), неврологічного статусу (наявність супутніх дефектів), наявності анатомічних дефектів артикуляційного апарату (вкорочена вуздечка язика, неправильний прикус, аномалії будови піднебіння).
В ході діагностичного заняття дефектолог визначить чи потрібно дитину дообстежити додатково у психолога, психіатра, сурдолога, невролога, щелепно-лицьового хірурга, аби скорегувати порушені функції. За результатами обстеження визначаються напрямки роботи з дитиною.
Зміст роботи підбирається індивідуально, відповідно до порушених функцій, адже мова - це результат скоординованої роботи всього організму. Тривалість періоду корекційних занять залежить від сукупності порушених функцій дитини, і може складати від кількох тижнів до кількох років, якщо розлади мають системний характер. Заняття проводить вчитель-дефектолог, а батьки вдома закріплюють матеріал. Від активності батьків значною мірою залежить ефективність корекційних занять.
Слід враховувати, що ведучий вид діяльності дошкільника – гра, а тому корекційні заняття з дітьми слід проводити в ігровій формі. При перших ознаках втоми дитини потрібно змінити вид діяльності (сюжетна гра, малювання, ліплення, настільні ігри, розглядання малюнків та книг, що включають мовний матеріал який опрацьовується). Один вид діяльності може тривати залежно від віку дитини 5-7, 10-15, 15-20 хв. Щоб дитина менше втомлювалась спеціальні заняття вдома краще проводити в проміж вільної діяльності дитини 2-3 рази на день.
Лише спільними зусиллями батьків, педагогів, а якщо потрібно і лікарів, можна досягти добрих результатів у корекції навіть важких розладів мовлення у дітей.

Причин затримки психічного розвитку багато, серед них зокрема:

• спадковість;
• несприятливі умови виховання;
• тривалі хвороби у ранньому дитинстві, які виснажують малюка;
• порушення функціонування головного мозку, пов'язані з його ураженнями під час внутрішньоутробного розвитку внаслідок патології пологів, травм тощо.

Часто діагностуються такі діти вже в старшому дошкільному віці, тільки коли батьків починає турбувати питання підготовки дитини до школи. А до тих пір дехто з батьків вважає, що темпи розвитку їх дитини просто трохи відстають від темпів розвитку однолітків.

Але ж чим раніше буде виявлена патологія, тим більше шансів успішно її подолати. Тому, усім батькам буде не зайвим знати ранні ознаки та прояви затримки в розвитку дитини. Вони проявляються вже в ранньому /до 3-х років/ дитинстві.

Характерними ознаками ЗПР дитини раннього віку є:

• недорозвинені мовленнєві функції - відсутність фразового мовлення, обмежений словниковий запас, аграматизми, неправильна вимова, утруднення мовленнєвого відтворення;
• не сформовані навички самообслуговування - дитина не може самостійно одягнутися, неохайна, не вміє користуватися ложкою, серветкою тощо;
• низький рівень розвитку пізнавальних процесів - сприймання, пам'яті, уваги, уяви, мислення;
• низький рівень і темп розвитку ігрової діяльності - примітивність та одноманітність ігрових дій;
• незрілі моторні функції - виявляються у недорозвитку загальної та дрібної моторики;
• нездатність до узагальнення й цілісності сприймання, які знижують результативність продуктивних видів діяльності, зокрема малювання та конструювання;
• недорозвиток емоційно-вольової сфери, що призводить до негативних проявів у поведінці.
Дитина не розуміє, як слід поводитися з дорослими, може бути нав'язливою. Такій дитині складно дотримуватися правил поведінки у групі, підтримувати стосунки зі своїми однолітками тощо. негативні прояви поведінки. Перше, що рекомендують психологи зробити при виявленні у вашої дитини деяких з цих ознак у віці 2-3 років - це звернути більше уваги і спробувати навчити дитину необхідним навичкам. Не виключено, що в дитини до тих пір просто не було необхідності та мотивації оволодівати перерахованими навичками.

Що дорослі не встигли усвідомити що дитина росте і може багато чого в побуті робити вже сама. Якщо ваші спроби протягом 1-2 місяців не дають бажаного результату слід звернутися за консультацією до дитячого невролога. Спеціаліст зможе кваліфіковано визначити наявність патології чи спростувати ваші підозри.

Затримка психічного розвитку в дитини викликає у багатьох батьків розгубленість та неспокій, часто вносить у родинну атмосферу напруженість та тривожність, провокує розлад між подружжям, між батьками й малюком, інколи навіть призводить до неусвідомленого неприйняття дитини батьками. У такій сім'ї дитина почувається незатишно. Батьки часто дратуються через хворобливу розгальмованість, неспокій дитини, але зрештою почуваються винними через власну неспроможність позитивно впливати на неї.
Дитина з затримкою в психічному чи мовленнєвому розвитку, яка поступає в дошкільний заклад, має право на особливе відношення та подвійну увагу до себе та її розвитку.
Не слід приховувати від працівників закладу проблем, які є в розвитку дитини, в її поведінці. Працівники дошкільного закладу мають знати усі тонкощі та особливості вашої дитини - до чого вона звикла, що любить і як можна домогтися контакту з нею. Такі діти постійно знаходяться під особливим медичним, педагогічним та психологічним супроводом.
Тому що тільки спільними зусиллями членів родини та дошкільного закладу; різних спеціалістів - педагогів, медиків, психолога, музичного керівника та фізінструктора, можна розраховувати на позитивні результати та реабілітацію дитини протягом дошкільного віку. А, значить, вступ дитини до школи звичайного типу.
Значну увагу потрібно приділяти не тільки роботі з самою дитиною, але й здійсненню психологічного супроводу батьків, бо вони знаходяться в прихованому чи явному стресі. І потребують психологічної підтримки та допомоги. Психологічна підтримка передбачає як психологічну підтримку батьків та інших родичів дітей із ЗПР, так і психологічну підтримку самих дітей.
Психологічну підтримку батьків потрібно спрямовувати на:
• зниження емоційного дискомфорту, пов'язаного із затримкою психічного розвитку дитини;
• підтримування впевненості батьків у можливостях дитини;
• формування у батьків адекватного ставлення до проблем дитини;
• формування адекватних батьківсько-дитячих стосунків і стилів сімейного виховання.
• здійснення патронажу родин.

Сумніви в собі та своїх силах, відсутність мети, страх втілювати в життя мрії, прагнути до більшого - все це наслідки низької самооцінки у дітей. Коли дитина виростає невпевненою у собі, в дорослому віці вона постійно відмовляється від багатообіцяючих проектів, боїться просити підвищення, не може влаштувати особисте життя. В цей час успіху досягають ті, хто з дитинства вірив у свої сили, не боявся озвучувати власну думку, пишався і хвалився своїми успіхами і досягненнями. «Діти в місті» розбиралися, що саме вбиває самооцінку дітей, і що слід робити батькам, щоб їхні малюки виросли впевненими у собі та успішними особистостями.

Що впливає на самооцінку дітей

Діти народжуються з бездоганною самооцінкою. Дорослішаючи, спілкуючись з батьками та оточуючими людьми, їх самооцінка змінюється в залежності від того, як люди оцінюють їх дії, зовнішність, характер і поведінку. Ключову роль у формуванні самооцінки, звичайно, грають відносини з батьками.

Виділяють чотири основні етапи розвитку самооцінки у дітей:

0 - 18 місяців
У цей період у дитини формується базова довіра до навколишнього світу, прихильність до близьких людей. Малюк потребує постійної позитивної оцінки своїх дій з боку батьків.

1,5 - 4 роки
Дитина дорослішає, робить перші спроби стати самостійною. Самооцінка дошкільника залежить від того, заохочують батьки його автономність і самостійність, або продовжують опікувати дитину.

Раніше ми писали, як повинна відбуватися сепарація від батьків в різному віці.

4 - 6 років
У цьому віці самооцінка дитини залежить від того, як проходить процес соціалізації дитини в дитячому садку і школі. Крім того, в цьому віці важливо, наскільки суворі батьки у малюка, наскільки жорстко вони контролюють виконання встановлених вдома правил.

6 - 14 років
У підлітковому віці дитина вчиться працювати, самовиражатися, будувати відносини з оточуючими. У цьому віці на самооцінку впливають вже не тільки близькі люди, а й однолітки.

На самооцінку дитини впливає її оточення. Photo: Freepik

Самооцінка дитини формується в процесі активної діяльності малюка. У ранньому віці вона залежить від того, чи люблять його батьки, як вони хвалять його за успіхи і лають за проступки, скільки часу вони проводять з малюком, чи слухають його, чи враховують його думку. Уже в дитинстві формуються установки, через які в майбутньому дитина буде сприймати будь-яку ситуацію і оцінювати себе.

На самооцінку дітей впливає:

Стиль виховання батьків
Авторитарні, строгі батьки часто пригнічують дитину, не зважають на її думку, карають за невдачі (наприклад, погані оцінки). В результаті дитина росте заляканою та безініціативною. Вона боїться зробити помилку, тому все рідше береться за якісь проекти, не реалізовує свої ідеї.

Самооцінка батьків
Діти невпевнених у собі батьків подібно до них бояться зробити що-небудь незвичайне. Вони сумніваються в своїх силах, оскільки батьки постійно повторюють, що досягти чогось складно, а часом і неможливо. Невпевнені батьки передають свою невпевненість дитині, обмежуючи її вроджений потенціал. У підсумку такі діти вибирають напростіші шляхи, забуваючи про свої мрії.

Сприйняття дитини
Психологи постійно говорять, що одна з головних задач батьків - безумовна любов по відношенню до їхніх дітей. Дитину потрібно любити такою, якою вона є, приймаючи її сильні та слабкі сторони. Батьки, які постійно прагнуть переробити (поліпшити) дитину, породжують в ній думки про те, що з нею щось не так, вона недостатньо хороша.

Ставлення до дитини
Абсолютно всі слова і дії батьків по відношенню до малюка впливають на його самооцінку. Критика, зневага, інтерес або його відсутність, проведення часу разом, заохочення і покарання. Щоб самооцінка дитини розвивалася адекватно, позитивних емоцій у малюка повинно бути більше. Це означає, що на одну критику має припадати кілька хвалебних оцінок, на одне покарання - багато заохочень і підбадьорювання. Якщо дитину тільки лаяти і критикувати, її самооцінка буде страждати.

Як визначити самооцінку дитини без допомоги фахівця

Важливо, як дитина оцінює себе в порівнянні з іншими дітьми. Photo: Freepik

Якщо ви не бачите явних проблем із самооцінкою вашої дитини, і не плануєте звертатися до фахівця - ви можете провести діагностику самооцінки самостійно. У сучасній психології є методика «Драбинка», за допомогою якої можна визначити, що про себе думає ваш малюк.

Інструкція:

Цей тест потрібно проводити в максимально комфортній атмосфері, в ігровій формі. Дитині потрібно дати намальовану драбинку зі сімома сходинками. Малюк повинен розставити на цих сходах себе та інших дітей. Потрібно пояснити дитині, що на верхніх щаблях мають стояти найкращі діти, посередині - не хороші й не погані, а на нижніх - найгірші. Якщо дитина поставила себе на перше місце, це говорить про завищену самооцінку, друге-третє - про адекватну самооцінку, четверте - занижену, останні місця свідчать про низьку самооцінку.

Варто почати турбуватися про самооцінку малюка, якщо він часто говорить такі фрази:

в мене не вийде;
не хочу пробувати, це марно, я не впораюся;
мені все одно, хай інші вирішують;
я не хочу, раптом я щось зроблю не так;
я негарний, дурний, нецікавий, незграбний і т. ін.;
яка різниця, що я думаю.

Про низьку самооцінку свідчить наступна поведінка:

дитина не вміє програвати, ображається, коли виграють інші;
плаче, коли у неї щось не виходить;
швидко кидає справи, за які береться;
важко переживає невдачі та помилки;
соромиться під час спілкування з дорослими.

Як не можна поводити себе з дитиною

Якщо ви хочете, щоб ваша дитина мала високу самооцінку, вірила в себе і домагалася успіху, постарайтеся ніколи не використовувати в спілкуванні з нею ці фрази:

«У тебе нічого не вийде»
Цією установкою ви заздалегідь налаштовуєте малюка на провал. Хоча він ще навіть не спробував. Насправді невдачі та провали не такі страшні для малюка, як відсутність віри в нього. Особливо, якщо мова йде про найближчих людей.

Постійна критика впливає на самооцінку дитини. Photo: Freepik

«Ну що тут складного?»
Часто батьки дратуються, коли у дитини не виходять прості речі. Наприклад, не може вирішити простий приклад із математики або запам'ятати вірш. Вказуючи дитині на те, що вона не може зробити якісь прості, на ваш погляд, речі, ви даєте їй зрозуміти, що вона недотепа.

«Я сама зроблю»
Ще одна фраза, яка сіє невпевненість у дитині. Діти засмучуються, коли їм не довіряють справи, коли їх надмірно опікують. Якщо ви не даєте малюку стати самостійним, він може почати думати, що сам ні на що не здатний.

«Скільки разів мені ще повторювати?»
Якщо ви регулярно акцентуєте увагу на помилках дитини, дорікаєте за найменші промахи, вона може втратити віру в себе. Психологи радять не використовувати «ти-конструкції», коли ви робите дитині зауваження (їх все одно не уникнути). Наприклад, замість того, щоб сказати: «Ти знову не вивчив уроки», можна сказати: «Я засмучена, що уроки не були вивчені».

Крім цього, ніколи:

не критикуйте дітей при сторонніх людях;
не порівнюйте з іншими дітьми;
не критикуйте зовнішність дитини, не насміхайтеся над її особливостями;
не принижуйте гідності дитини;
не знецінюйте її досягнення («Ой, та всі так вміють!»);
не використовуйте слова-ярлики (нечупара, плакса, скиглій), вони можуть приклеїтися до дитини на все життя;
не замовчуйте про успіхи дитини, не приймайте їх як належне;
не ігноруйте думку і бажання дитини;
не кричіть, не використовуйте фізичні покарання, не принижуйте дитину.

Як підняти самооцінку дитини

Діти потребують підтримки батьків. Photo: Freepik

Крім корекції відносин з батьками, самооцінку малюку можна підняти за допомогою ігор. Це найдієвіший спосіб допомогти дитині повірити в свої сили. До речі, ці ігри можна використовувати і в якості профілактики.

Гра «Полюби себе»
Якщо ви помічаєте, що дитина погано ставиться до себе, знецінює свої досягнення, обзиває себе і критикує, - пограйте з нею в цю гру. Для цього потрібно завести коробку, в яку протягом тижня батьки і близькі люди будуть класти записки з похвалою малюка за хороші вчинки і досягнення. В кінці тижня потрібно саджати дитину на стілець і зачитувати ці записки, тим самим нагадуючи, скільки всього хорошого дитина встигла зробити за тиждень. Важливо, щоб «церемонія» зачитування записок відбувалася при всіх членах сім'ї. Це дасть дитині зрозуміти, що вона важлива для своїх близьких, адже часто діти із заниженою самооцінкою думають, що вони є тягарем для батьків.

Гра «Похвали себе»
У цій грі малюк сам повинен говорити про себе хороші речі. Ви кидаєте дитині м'яч зі словами «Ти розумний, тому що ...». Завдання дитини - закінчити речення. Перебирайте всі достоїнства дитини: «Ти гарний», «Ти швидкий», «Ти добрий». До речі, одну і ту ж фразу можна повторювати кілька разів, щоб дитина розвивала тему про свої достоїнства.

Крім цього, частіше:

використовуйте в розмові з дитиною слова, що описують її сильні сторони;
частіше кажіть дитині, що ви її любите, пишаєтеся нею, цінуєте її;
дякуйте дитині за допомогу та інші добрі справи;
хваліть за конкретні дії.

Психологи відзначають, що батьки повинні створити в родині атмосферу поваги і любові. Дитина повинна знати, що її потреби не будуть проігноровані. Батьки повинні проявляти непідробний інтерес до справ дитини і постійно говорити про свою впевненість у тому, що малюк здатний багато чого досягти. При цьому важливо зберігати вимогливість, аналізувати помилки дитини, допомагати їй досягати цілей. Дуже важливо, щоб у дитини складалися відносини з однолітками. Якщо є які-небудь проблеми - розберіться в причинах, і допоможіть дитині виправити ситуацію.

Також фахівці радять розширювати кругозір дитини. Чим більше індивідуального досвіду вона набуває, тим впевненіше стає. Чим більше вона бачила, тим ширше у неї будуть уявлення про себе в цьому світі.

Здорова самооцінка забезпечить дитині психологічне та душевне здоров'я в майбутньому. Тому важливо стежити за тим, щоб малюк не зневірився в своїх силах до вступу в доросле життя. Пам'ятайте, що найкращим середовищем для низької самооцінки є критика, глузування, байдужість і нескінченні зауваження. Любов, похвала, посмішки і підтримка, в свою чергу, допоможуть виростити з вашої дитини впевнену в собі людину.

Що відбувається, коли дитині виповняється 4 роки? Ви здивуєтеся, але батькам цей період приносить багато-багато радості. Що стосується самого малюка у віці 4 років – для нього наступає час цікавих подій, оскільки відкривається свідомість, стають зрозумілими різні предмети та явища, у тому числі, власні почуття, бажання. Це чарівний час, коли батьки, нарешті, будуть нагороджені за свою турботу про малюка його ніжною любов’ю.
Фізичні вікові зміни малюка в 4 роки пов’язані із його швидким ростом, розвитком координаціі, руховою активністю. Тепер дитина може концентруватися на занятті, все частіше її ігри мають спокійний характер. Проте потенціал фізичної енергії малюка, як і раніше, величезний. Доповніть його придбаними здібностями бігати, стрибати, їздити на велосипеді, перекидатися – і ви отримаєте ідеальний набір для повноцінного спортивного виховання.
Чотирирічному малюкові обов’язково потрібно витрачати фізичний потенціал в рухливих іграх і спорті. Не важливо, чи це буде легка атлетика, танці, гімнастика або плавання – головне, щоб дитині це подобалось. У результаті ми маємо два бонуси: правильний фізичний розвиток;корисна звичка вести рухливий спосіб життя.
Не менш важлива сфера виховання – це психологічний і емоційний розвиток дитини в 4 роки. Саме тоді малюк вступає у свідомий період свого життя, розуміє значення сім’ї, починає давати визначення своїм почуттям.
Для дітей у віці 4 років властиво:
- прояв нових емоційних станів (сором, образа, смуток, гнів), спроби управляти почуттями;
бажання досліджувати, пізнавати та пробувати щось нове;
- прагнення до самостійності;
- вихід з фази егоцентризму, прояв співчуття, турботи про інших людей.
Яка поведінка властива чотирирічному малюкові? Враховуючи нову глибину емоційного сприйняття, змінюється характер дитини, її вчинки набувають іншого забарвлення. Чотирирічний малюк тягнеться до батьків, намагається їх наслідувати, у більшості випадків, налаштований доброзичливо, старається дотримуватися загальноприйнятих правил. Однак трапляється так, що дитина не слухається. Батьки повинні пам’ятати, що маленька людина тільки вчиться управляти своїми емоціями, тому без допомоги дорослих їй не обійтися. Замість покарання краще з’ясувати причину поганої поведінки, обговорити з малюком його почуття та навчити правильно їх висловлювати.
Чи існують психоемоційні особливості виховання? Їх немає. Тільки особистий приклад, відносини між батьками й дитиною, вчинки та поведінка дорослих впливають на те, які психологічні зміни відбудуться з малюком у 4 роки.

Розвиток інтелекту.
Відбуваються зміни також у розумовому розвитку чотирирічних малюків. Тут ми можемо спостерігати, мабуть, найдивовижні метаморфози!
Усвідомлене сприйняття світу допомагає дитині швидко, легко запам’ятовувати будь-яку інформацію. Колосальними темпами розвивається мова дитини.
Більшість дітей 4 років добре розмовляють, вміють будувати речення, вести діалог. 4 роки – оптимальний вік для прищеплення навичок читання, письма, рахування.
Головне правило в питанні, як розвивати дитину в 4 роки, – НЕ заважати їй, оскільки основа гармонічного розвитку знаходиться всередині самого малюка. Це природний потенціал, жадоба до знань, унікальна податливість навчанню головного мозку.
Завдання батьків:
- створити умови для гармонійного розвитку;
- підтримувати, схвалювати починання, хвалити;
- забезпечувати необхідними матеріалами;
- підтримувати в сім’ї спокійну, сприятливу атмосферу;
- обрати ефективну методику.
Єдина рекомендація батькам – жоден порадник не допоможе вам у вихованні вашої дитини краще, ніж сама дитина. Тому приділяйте їй більше часу та прислухуйтесь до неї.

Чистомовки та скоромовки, як засоби розвитку звуковимови у дошкільників
Мова є одним з найважливіших засобів розвитку особистості дитини в цілому. Розуміння мови оточуючих і власна активна мова супроводжують всю діяльність дитини. Мовленнєвий розвиток дитини в перші роки життя надає значення на всю його подальше життя, тому мовний розвиток необхідно починати з перших днів життя дитини. Своєчасне і повноцінне оволодіння мовою є першим найважливішим умовою становлення (появи) у дитини повноцінної психіки та подальшого правильного розвитку її. Своєчасне - значить розпочату з перших же днів після народження дитини; повноцінне - значить достатню за обсягом мовного матеріалу і спонукає дитину до оволодіння промовою в повну міру його можливостей на кожній віковій ступені. Одним із засобів, що сприяють розвитку мовлення дітей є фольклор. Фольклор для дітей, створений дорослими, включає в себе колискові пісні, пестушки, потешки, примовки, казочки, чистомовки, скоромовки. Ця область народної творчості являє собою один із засобів народної педагогіки.

Твори народного фольклору безцінні. Знайомство з дитячим фольклором розвиває інтерес і увага до навколишнього світу, народного слова. Розвивається мова, формуються моральні звички.

Гармонійному розвитку особистості дитини з відхиленнями в розвитку сприяє активне застосування фольклору. Відомо, що народне мистецтво особливо є сприйняття дитини, що обумовлено простотою форми і образів. Такий яскравий і виразний матеріал, як фольклор, несе в собі важливий емоційний заряд, необхідний для корекційної роботи з дітьми з відхиленнями в мовним розвитком. Тому в корекційній роботі повинні активніше використовуватися можливості усної народної творчості, стимулюючого формування афективного уяви та мовлення.

Одним із важливих завдань дошкільного виховання є розвиток мовленнєвої культури малят, удосконалення їх дикції, голосового апарату, формування правильної артикуляції. У роботі педагогам і батькам малюків доцільно використовувати спеціальні ігрові вправи, які допоможуть усунути неправильну та закріпити у дітей правильну вимову найбільш проблемних звуків, сприятимуть чистоті та загальній культурі мовлення. Такими вправами є скоромовки та чистомовки. Вони зазвичай дуже до вподоби малюкам, бо їх вимовляння сприймається як весела забава: той, хто прагне швиденько продекламувати скоромовку, часом припускається смішних помилок, «спотикаючись» чи перекручуючи слова. Під час виконання ігрових вправ для удосконалення мовлення необхідно звертати увагу на те, щоб спочатку діти вимовляли слова чітко та повільно, звертаючи увагу на правильність вимови складних звуків. Згодом скоромовки виконуються у більш швидкому темпі. З метою тренування голосового апарату скоромовки та чистомовки вимовляються з різною голосовою динамікою: пошепки, голосніше, голосно. Доцільно також навчати малят промовляти ігровий мовленнєвий матеріал з різною мовною інтонацією: питальною, окличною, здивування, суму. У педагогічній практиці скоромовкам та чистомовкам належить також вагома роль ще й тому, що вони у формі цікавої гри розвивають у малят увагу і повагу до кожного вимовленого звуку, слова, спонукають до чіткості, виразності та ясності мовлення.

Організм дитини дошкільного віку знаходиться в активному розвитку. Мовленнєвий аппарат не є виключенням, тому задача оточуючих дорослих якнайбільше сприяти його розвиткові. Серед ефективних засобів розвитку звукової культури чинне місце належить чистомовкам. З їх допомогою педагог має змогу налагодити промовляння дошкільником певного звуку чи звукосполучення. Головне, спонукати дитину чітко їх артикулювати.

1) Би-би-би - зелені боби,
пи-пи-пи яблука купи,
бі-бі-бі - я кажу тобі,
пі-пі-пі - смітинки в крупі,
ти-ти-ти - високий рости,
ті-ті-ті - вогонь у плиті,
ди-ди-ди - вийшли із води,
ді-ді-ді - не види в воді.

2) Ка-ка-ка - нова іграшка,
ку-ку-ку - підніму руку,
ко-ко-ко - ми їмо яблуко,
ки-ки-ки - у нас іграшки.

3) За-за-за - там іде коза,
зу-зу-зу - ми ведем козу,
зи-зи-зи - сіно відвези,
са-са-са - ось летить оса,
су-су-су - ми побачили косу,
си-си-си - прилетіли оси,
це-це-це - кругле яйце,
єць-єць-єць - сірий заєць.

4) Ду-ду-ду - ой, я упаду,
му-му-му - йду додому.

5) Са-са-са - летить оса,
зу-зу-зу - веду козу,
за-за-за - іде коза,
су-су-су - відро несу,
шу-шу-шу - листям шуршу,
ша-ша-ша - наша Маша.

6) Ча-ча-ча - в мене немає мяча,
чі-чі-чі - у мене ключі,
іч-іч-іч - надворі ніч.

7) Язик угору - ша-ша-ша,
Наша маша в ліс пішла.
Язик донизу - са-са-са,
Укусила в ніс оса.
Язик угору - ши-ши-ши,
Машу в лісі ми знайшли.
Язик донизу - си-си-си,
Вуса, вуса у оси.

Пріоритетні завдання логопедичної корекції:
- подолання порушень усного та письмового мовлення;
- розвиток усіх видів мовленнєвої діяльності;
- формування фонетико-фонематичної, лексико-граматичної сторін мови, зв'язного мовлення;
- формування комунікативних умінь;
- розвиток мовленнєвої, загальної та дрібної моторики;
- вироблення навичок свідомого сприймання та розуміння зверненого мовлення;
- розвиток просодичної сторони мовлення( темп, ритм, тембр, сила голосу;
- розвиток психічних процесів (пам’яті, мислення, уваги).
/Files/images/7268.gif

Поради вчителя-логопеда
Шановні батьки, бабусі, дідусі!
Якщо ви стурбовані тим, що дитина не вміє вимовляти деякі звуки, то ці поради саме для вас.
Часто перед батьками стає запитання: коли треба починати займатися мовою дитини, відповідаю: змалку, від самого народження!
З дитиною треба спілкуватися весь час, хоча деяким батькам здається, що крихітний, тільки-но народжений чоловічок, ще нічого не розуміє. Спілкуйтеся весь час, коли дитина не спить, але для розвитку мовлення особливим є вік від 3 до 6 років. Тут мовленню дитини треба приділити окремої уваги.
Якщо ви зрозуміли, що дитина, порівняно з ровесниками, розмовляє гірше, не вимовляє деякі звуки, обов’язково йдіть до спеціаліста. Коректно визначити рівень порушення звуковимови зможе тільки вірно вимовляти важкі для неї звуки, а ще й розвинути фонематичний слух, мовленнєве дихання, пам’ять, увагу тощо. Малюк поступово розширить свій словниковий запас, буде грамотно формулювати свою думку, а здобуті навички стануть у пригоді при оволодінні читанням та усним та писемним мовленням.
Щасливої дороги до країни звуків!
Сьогодні ми поговоримо про те, коли і як з’являються звуки в мовленні дитини, про правила спілкування з дитиною, і про те, як організувати з нею заняття, щоб воно пройшло з користю, спокійно, щоб дитина і ви зайвий раз не нервували.
Багато звуків дитина вимовляє майже без зусиль: М, Н, Т, П, та голосні. Найважче даються шиплячі: Ж, Ш, Ч, Щ, свистячі С, З, Ц та сонорні Р,Л.
Неправильна вимова в дітей до 3-х років практично є нормою, але до 5, особливо до 6 років, дитина має оволодіти вимовою всіх звуків.
Після цього віку будь-які порушення у вимові звуків вважаються дефектом звуковимови.
Приведена нижче таблиця допоможе батькам слідкувати за своєчасною появою в мовленні дитини різних звуків.
Вік дитини 1-2 роки 2-3 роки 3-5 років 5-6 років
звуки а, о, е, п, б, м і, и, у, ф, т, д, н, к, г, х, й с, з, ц, ш, ж, ч, щ л,р
Дещо про спілкування з дитиною
Ваше мовлення повинно бути взірцем для наслідування. Дитині не можна чути неправильну вимову.
Не можна сміятися з того, що дитина невірно вимовляє звуки в словах.
Не треба повторювати за дитиною, «сюсюкати», закріплювати хибні звуки в словах.
Як організувати спокійне заняття
Не критикуйте дитину і не смійтеся з неї.
Підбадьорюйте малюка, кажіть, що в нього все вийде.
Спочатку самі покажіть, як виконувати ту чи іншу вправу, потім пропонуйте дитині.
Про найбільш розповсюджені порушення звуковимови
При більш складних випадках дитина використовує в мовленні специфічні звуки. Вона більше спілкується знаками, або покаже, що треба, її мовлення розуміють близькі люди.
Дитина замінює одні звуки іншими.
У дитини сформувалася «французька вимова звука | р| . Це може бути пов’язано з недостатнім мовленнєвим диханням або короткою під’язиковою вуздечкою. Якщо цю проблему не виправити, є ризик, що й інші звуки будуть формуватися невірно. Такий звук сам по собі, тобто самостійно, без втручання не виправляється.
Причин неправильної звуковимови в дітей з нормальним слухом та інтелектом декілька.
1. Можливо, батьки, розмовляючи з дитиною, наслідують дитячий говір (сюсюкають).
2. Дитині може бути важко відрізняти на слух схожі звуки (при цьому фізіологічний слух в нормі) – це ознака проблем з фонематичним слухом. Тоді фонематичний слух треба розвивати – вчити зосереджуватись на звуках, розрізняти їх. Іноді дитина не помічає, що вимовляє звуки невірно. Тоді дитині треба дати зрозуміти, де вірна вимова, де ні.
В подальшому на цій сторінці будуть запропоновані вправи, які допоможуть дитині чути і відчувати звуки мови.
3. Недостатня рухливість губ і язика та погано розвинуте мовленнєве дихання.
4. У дитини виражені дефекти в будові артикуляційного апарату. У цьому випадку вашій дитині потрібні консультації спеціалістів.
/Files/images/7414.gif

До вашої уваги представлені логопедичні чистомовки (скоромовки) та вправи на автоматизацію звуків у словах та реченнях.
Одна з порад логопеда - віршовані чистомовки (скоромовки) на вимову проблемних звуків.
Хотілося б зауважити, що до цих вправ можна переходити лише тоді, коли у малюка вільно виходить правильне вимовляння окремого звуку, представленого у вправі.
Окрім даного матеріалу ви можете імпровізувати.
Наприклад, промовити,
як дзижчить бджілка (Дж-ж-ж-ж-ж),
як гуде поїзд (У-у-у-у-у-у),
як мати колисає дитину (А-а-а-а-а-а),
як пищіть комар (Дз-з-з-з-з-з) і т.п.
Також можна різноманітнити вправу зміною гучності або тембру голосу, тобто одні й ті самі рядки промовляти по різному: голосно, тихо, швидко або повільно.
Щоб заняття було більш ефективним, пропонуємо таку його послідовність:
1. Гімнастика для пальчиків
2. Вправи для дихання та артикуляційна гімнастика (губи, язик)
3. Голосові вправи
4. Вправи з мовним матеріалом
Але майте на увазі:
дитині має бути цікаво, тоді вона буде більш уважною і не так швидко втомиться, частіше хваліть дитину і вона буде більш старанною.
Бажаю успіхів!
* * *
Ла-ла-ла:
Алла дівчинка мала.
Ли-ли-ли:
В гост ми до неї йшли.
Ло-ло-ло:
В Алли тісто підійшло.
Ла-ла-ла:
Пирогів вона спекла.
Л'є-л'є-л'є:
Чаю Аллочка нал'є.
Лі-лі-лі:
Ось лимони на столі.
Лю-лю-лю:
Дуже кисле не люблю.
Ло-ло-ло:
Снігом землю замело.
Ля-ля-ля:
Стала білою земля.
Лі-лі-лі:
Ось замети чималі.
Ра-ра-ра:
Дуже рада дітвора.
Ар-ар-ар:
Ми поїдем в зоопарк.
Ро-ро-ро:
Доберемось на метро.
Ру-ру-ру:
В зоопарку кенгуру.
Ру-ру-ру:
Риє кріт собі нору.
Ру-ру-ру:
Заєць обдира кору.
Ра-ра-ра:
Закінчилася в нас гра.
Рі-рі-рі:
Що ти бачиш угорі?
Рю-рю-рю:
Бачу ясную зорю.
Рі-рі-рі:
Ще що бачиш угорі?
Ря-ря-ря:
Небо синє, як моря.
Рі-рі-рі:
Ще що бачиш угорі?
Ри-ри-ри:
Там літають комари.
Ра-ра-ра:
З комарами мошкара.
Ра-ра-ра:
Розбігаймось до утра!
Ічка-ічка-ічка:
Ось глибока річка.
Ачка-ачка-ачка:
Пливла по річці качка.
Єчки-єчки-єчки:
Знесла вона яєчки.
Чат-чат-чат:
Навиводить каченят.
Чить-чить-чить:
Плавать діточок навчить.
Ічці-ічці-ічці:
Попливуть разом по річці.

Довіра — це відкриті, позитивні взаємини між людьми. Коли людина довіряє комусь, то вона впевнена у порядності й доброзичливості іншого. Довіра вважається основою всіх соціальних інститутів, у тому числі сім’ї. Батьки часто прагнуть контролювати всі дії своїх дітей, щоб убезпечити їх від потенційних небезпек. Наприклад, можуть читати листування своїх дітей, слідкувати за ними і через це повністю втрачають довіру дитини. Як будувати з дитиною стосунки, засновані на довірі, та навіщо це потрібно
Базова довіра формується в дитини ще на першому році життя. Ця довіра тісно пов’язана з матір’ю або особою, яка її замінює. У перший рік життя дитина не може ні фізично, ні емоційно вижити без людини, якій вона повністю себе довіряє.

Базова довіра тісно пов’язана з явищем безумовної любові. Безумовна любов — це любов без умов, коли дитину люблять просто за те, що вона є. Згодом наявність або брак безумовної любові та базової довіри впливає загалом на довіру людини до всесвіту.

Для формування почуття довіри також важливо, щоби мама (або інший значимий дорослий) проявляла власні почуття та емоції: сміялася, коли весело, та сумувала, коли погано. Так дитина навчиться довіряти не лише іншим, а й самій собі: вірити власним очам та почуттям.

Довіра між батьками і дітьми — міф чи реальність?
Довіра між батьками і дитиною — це однозначно реальність, яка необхідна всім родинам. Менше з тим, довіра між батьками і дітьми відрізняється від довіри між двома дорослими. Важко заперечити, що батьки і діти мають різні права та обов’язки, а тому відрізняється і рівень їхньої відповідальності. До певного віку батьки несуть повну відповідальність за дитину і за те, як забезпечено її комфорт.

Трирічна дівчинка цілком точно може обрати, яку їй одягнути сукню: синю чи фіолетову. Однак якщо на вулиці різко похолоднішало й наступного дня вже не 25 градусів тепла, а лише 15, то дитина в такому віці навряд чи прийме правильне рішення про відповідний одяг. Тому батьки можуть і мають підключити власну відповідальність та окрім сукні одягти дитині светрик.

Це не означає, що дитині не довіряють, а лише що прагнуть комфорту для неї. Проявом довіри в цьому випадку може стати така фраза: «Ти одягнула светрик, бо сьогодні прохолодно. Якщо тобі стане спекотно, можеш його зняти». Батьки довіряють дитині, але і забезпечують її комфорт, а дитина чує чесне пояснення ситуації, що також стимулює довіру.

Відносини батьків і дітей мають будуватися на довірі, коли вони діляться своїми думками, емоціями та переживаннями. З другого боку, довіра між дитиною і дорослим відрізняється від довіри між двома дорослими, тому не потрібно залучати дітей у деякі теми, як-от проблеми в стосунках між батьками.

Довіра має свої межі. Розповісти, що мамі сумно і як вона почувається — це добре, але двері в батьківську спальню треба тримати зачиненими.

Довіра між батьками й дітьми — це пошук балансу та встановлення конкретних меж. З віком ці межі змінюються і спектр тем, про які потрібно говорити, та виборів, які може робити дитина, розширюватиметься. Нікому не спаде на думку давати новонародженій дитині м’ясо, бо вона просто до цього не готова. Те саме і з балансом довіри та відповідальності.

Довіра VS вседозволеність: як знайти межу
Довіру часто плутають із вседозволеністю. Здається, що якщо повністю довіряти дитині, то її стане неможливо контролювати. Щоби контролювати не доводилося, а довіряти стало легше, варто вибудовувати дуже чіткі межі для дитини.

Межі — це розуміння того, яка поведінка і в яких умовах є прийнятною та неприйнятною. Так дитина матиме свою свободу, але в зрозумілих для неї межах.

Таких меж мають дотримуватися і батьки. Якщо в дитини є своя кімната, то перш ніж увійти, варто завжди стукати, і якщо дитина не хоче пускати батьків у свою кімнату, то це її право, оскільки це її особисті кордони.

Щоб уникнути вседозволеності, дитина має також розуміти, що всі її дії мають певні наслідки. Якщо вона сказала комусь неприємні речі, то має розуміти, що ця людина буде на неї ображена. Батьки повинні не вирішувати конфлікти замість дитини, а давати їй інструменти або поради щодо поведінки в тій чи тій ситуації. Це і є довіра, впевненість у тому, що дитина зможе впоратися сама. Якщо дитина розумітиме наслідки своїх дій, то почуватиметься самостійною, а батьки довірятимуть тим рішенням, які вона приймає. Це вміння неодмінно знадобиться і в дорослому житті.

Крок за кроком: будуємо відносини, засновані на довірі
Люди здебільшого не довіряють одне одному без причини. Дорослі навряд чи ділитимуться своїми секретами з малознайомими людьми або розповідатимуть сусідам про те, де вони зберігають гроші. У взаєминах між батьками й дітьми ситуація рівно така сама: довіра не народжується з нічого.

Вчитися довіряти дитині та робити так, щоби вона довіряла батькам — це довгий шлях, але він точно позитивно відобразиться на родинних відносинах та на майбутньому житті дитини. То що робити, щоби створити відносини, засновані на довірі?

Бути чесними. Чесні батьки щиро говорять про свої почуття. Якщо тато або мама зляться, то вони мають про це сказати і пояснити чому. Як дитина навчиться бути чесною, коли її батьки самі не щирі?
Приймати дитину такою, яка вона є. Щоби дитина навчилася довіряти батькам, їм варто зрозуміти, що немає хороших або поганих переживань. Дитина повинна знати, що всі її емоції важливі, мати змогу поділитися ними з батьками і не боятися, що її перестануть любити, якщо їй сумно чи боляче. Дитина точно відчуватиме, чи її люблять навіть у брудному одязі та з піском у голові, а в підлітковому віці — з розбитим серцем та поганими оцінками.
Будувати чіткі кордони. Зрозумілі для дитини межі допоможуть їй проявляти власну свободу та знімуть велику частину тривоги батьків. Маленька дитина має знати, з яких полиць їй можна брати речі, а з яких ні, а підліток — о котрій варто повертатися додому і чому. Ці межі мають бути конкретними та однозначними. Не може бути такого, що сьогодні щось дозволяють, а завтра за це карають.
Спілкуватися з дитиною. Батьки часом дивуються, що дитина не розповідає про те, що відбувалося з нею в садочку або школі, а на питання «Як минув день?» відповідає просто «Нормально». У цьому випадку батькам варто звернути увагу на себе. Подумайте, чи ваші діти знають, чим ви займаєтеся та як проходять ваші дні? Якщо ні, то потрібно почати з себе і щодня розповідати про свій день, бо тільки так діти навчаться робити те саме. Дитина вчиться користуватися ложкою, бо бачить, як це роблять її батьки. Спілкуватися вона вчиться так само.
Всерйоз сприймати переживання дитини. Наприклад, у дитини відібрали іграшку, і вона приходить у сльозах до батьків. Вони не реагують на це, бо проблема їм здається несправжньою. Так, у 35 років — це не проблема, але в 5 — справжня катастрофа. До переживань дитини потрібно ставитися серйозно, а не знецінювати їх, та, за потреби, допомогти знайти вихід із ситуації.
Розвивати щирі взаємини, засновані на довірі, варто із самого народження дитини. Справжнє прийняття дитини та спілкування з нею допоможуть розвинути відкриті й чесні відносини в сім’ї. Довіра між батьками і дитиною — одна з найважливіших складових становлення здорової особистості.

Чи цікавилися ви коли-небудь, як ґаджети впливають на здоров’я вашої дитини? У цій статті ми розкажемо про те, що відбувається з малечею, яка забагато часу проводить зі смартфоном чи планшетом у руках.

Мозок дитини більш чутливий до використання електронних приладів (планшетів, телефонів, комп’ютерів), аніж більшість батьків можуть собі уявити. Тому вашому маляті потрібно провести не так багато часу з планшетом в руках, щоб це негативно вплинуло на розвиток його мозку.

Багато батьків вірять, що соціальні мережі, електронна пошта і навіть ігри не чинять на дитину такого ж згубного впливу, як перегляд фільмів зі сценами насильства, сексу й жахів. Однак більш ймовірно, що саме інтерактивне спілкування з комп’ютером викличе проблеми зі сном, перепади настрою й навіть порушення вищих функцій мозку, аніж перегляд телевізійних програм.

отож, пропонуємо вам п’ять найпоширеніших наслідків надмірного захоплення дітей ґаджетами:

1. Порушення режиму сну
Яскраве світло від екрана монітора вночі створює помилкове враження, ніби надворі день. Це блокує вироблення гормону мелатоніну, який відповідає за регулювання добових ритмів людини.

Лише кілька хвилин із телефоном вночі можуть викликати затримку вироблення мелатоніну на кілька годин, що підвищує ризик розвитку гормонального дисбалансу й виникнення запальних процесів у мозку.

До того ж високий рівень збудження перешкоджає переходу у фазу глибокого сну, під час якого організм відновлюється.

2. Залежність
Багато дітей справді залежні від своїх електронних приладів, адже розваги, доступні за допомогою цих девайсів, стимулюють викид дофаміну — гормону задоволення. Мозку все одно, що спричинило цей викид: електронні прилади чи кокаїн — він хоче ще.

Однак якщо систему заохочення мозку надто часто експлуатувати, щоб отримати задоволення, її рівень чутливості поступово падатиме й наступного разу знадобиться ще більша стимуляція, щоб досягнути поставленої цілі. Так і виникає залежність.

Окрім цього, дофамін впливає на мотивацію людини і здатність фокусуватися на завданнях. Таким чином, навіть найменші зміни чутливості до дофаміну негативно впливають на емоційний баланс дитини.

3. Депресія
Результати досліджень показують, що яскраве світло від монітора в темний час доби може стати причиною депресії і навіть суїциду.

Дослідження, що проводилися на тваринах, свідчать про те, що світло монітора до чи після сну може спричинити депресію, навіть якщо тварина не дивиться на екран.

Варто зазначити, що деякі батьки дуже неохоче обмежують власних дітей у користуванні цими приладами, оскільки не хочуть зайвий раз засмучувати малечу. Насправді ж, прибравши телефони й планшети подалі від ліжка, ви захистите своїх дітей від багатьох проблем.

4. Стрес
Відповідно до результатів численних досліджень, часте використання електронних приладів сприяє виникненню стресу. Він викликає зміни на гормональному рівні, що призводить до підвищеного роздратування.

Наприклад, різко збільшується концентрація кортизола, який може стати як причиною стресу, так і його наслідком, тим самим формуючи замкнуте коло.

До того ж підвищена збудженість та залежність (від ґаджетів, алкоголю тощо) пригнічують активність лобних доль головного мозку — частини, що відповідає за настрій людини.

5. Зниження фізичної активності
Давно відомо, що прогулянки на свіжому повітрі, спілкування з природою, активність за межами власного дому запобігають виникненню стресу, покращують концентрацію та увагу, знижують рівень агресивності.

Отже, чим більше часу дитина проводить із електронними приладами в руках, тим менший позитивний вплив на неї природних регуляторів настрою.

Висновок
У світі комп’ютерів та Інтернету відгородження дітей від електронних приладів може здатися божевіллям. Насправді ж, якщо в дитини проблеми, то, залишаючи всі ці ґаджети на своїх місцях і гадаючи, що з їх допомогою вона відволічеться й розслабиться, ми робимо лише гірше.

А от відгороджуючи малечу (хоча б на деякий час) від усього цього, ми даємо її нервовій системі можливість відновитися й повернутися до нормального стану. У такий спосіб робимо перший крок на шляху до того, щоб допомогти дитині стати спокійною та стриманою, а це означає і більш щасливою.

Смартфони, планшети, комп'ютери, телевізори є невід'ємною частиною нашого сучасного життя і хоча всі батьки знають, що вони мають негативний вплив на здоров'я, важко повністю відгородити своїх дітей від них.

Дослідження, проведене Фондом сім'ї Кайзер повідомляє, що діти проводять сім з половиною годин в екранному режимі на день (тут ідеться про сумарне користування телефонами, комп'ютерами і ТВ), в той час як на прогулянки на свіжому повітрі припадає півтори години на день! Цікавий також той факт, що більшість сучасних дітей освоюють навички користування гаджетами ще до того, як навчаться говорити!

Тепер конкретно, які наслідки для здоров'я можуть мати екранні гаджети:

зір – розвиток міопії та синдрому сухого ока; міопія (короткозорість)- зображення об’єктів на відстані здаються розмитими, внаслідок м'язового спазму; синдром сухого ока виникає коли дитина занадто захоплюється тим, що відбувається на екрані і забуває моргати, щоб очі зволожувалися природним чином;

деформації хребта внаслідок тривалої нерухомої і викривленої пози ;

затримка розвитку мовлення – діти до двох років не мають когнітивних здібностей до сприйняття мовлення з розвиваючих відео чи мультфільмів, ці відео навпаки «крадуть» час в спілкуванні дітей з батьками, як наслідок – затримка розвитку мови;

зменшення фізичної активності, що в свою чергу веде до розвитку ожиріння та інших проблем;

порушення сну;

зниження успішності в школі;

розвиток агресії –у відеоігри, в яких присутні бійки, монстри та інші прояви агресії не повинні грати діти до 13 років;

психологічні проблеми – доведено, що діти, котрі проводять в екранному режимі більше двох годин на день більш схильні до розвитку депресій, аутизму, синдрому дефіциту уваги та гіперактивної дитини;

порушення адаптації в соціальному середовищі, адже в дітей не розвивається рольова гра та комунікативні навички;

психологічна залежність.

Насправді, цей перелік ще можна продовжувати і продовжувати, адже вплив гаджетів на організм людини ще достатньо не вивчений і ми не можемо його точно оцінити. Ми не знаємо яким виросте покоління наших дітей, але ми повинні подбати про них і їхнє здоров'я.

Тож що ми можемо вдіяти?

Почнемо з обмежень. Згідно даних Американської академії педіатрії:

діти до 3-ох років не повинні користуватись ніякими гаджетами, в тому числі і ТВ;

діти 3-5 років 1 год «екранного часу» на добу, але повністю виключені відеоігри;

діти старше 5 років до 2 год «екранного часу» на добу, відеоігри дозволені після 12 років до 30 хв/добу.

А ось рекомендації, що допоможуть зменшити вплив електронних гаджетів на здоров'я дитини:

в спальні дитини не повинно бути телевізора чи комп’ютера, не дозволяйте користуватись ніяким з цих пристроїв перед сном;

ведіть контроль над ЗМІ, якими користуються ваші діти та веб-сайтами , які вони відвідують;

ніколи не використовуйте гаджети, щоб заспокоїти своїх дітей;

розробіть сімейний план для побутового використання всіма засобами масової інформації,в рамках цього плану, введіть «коменданську годину» по користуванню гаджетами на прийоми їжі і перед сном;

зробіть перегляд кіно, ТВ сімейними традиціями, можливістю поспілкуватись всією родиною.

Зараз в світі існують навіть лікувальні програми, які допомагають позбутись залежності від електронних пристроїв, адже проблема стає все серйознішою. А як же дізнатись чи не розвивається у вашої дитини така залежність ? Щоб дати відповідь на це запитання прослідкуйте за своєю дитиною, якщо вона:

витрачає більше 2 годин на день за гаджетами;

різко протестує проти будь-яких обмежень використання пристроїв;

не може провести день без гаджета;

то скоріш за все вона потребує допомоги. В такому випадку можна спробувати так званий «72-годинний цифровий детокс»:

1. на 72-год заберіть усі гаджети в дитини, повністю виключіть перегляд ТВ, гру у відеоігри;

2. відверніть увагу дитини іншими заняттями фізичного чи інтелектуального характеру;

3. через 72 год поступово повертайте гаджети, але встановіть часові обмеження на їх використання.

Існують навіть спеціальні додатки для смартфонів та планшетів, які відстежують скільки часу ваші діти користуються ними.

Тривалий карантин – значне випробування для всієї родини. змінився звичайний режим дня, наша рухова активність зменшилась. Але, є і плюси: сидячи вдома на карантині можна більше часу приділити дітям і навчити їх (та й себе) гарним звичкам. Заняття фізичними вправами – одна з них. Тим паче, на час карантину спортивні та фітнес-зали закриті, а діти не відвідують уроки фізкультури.

Фізична активність – це запорука гарного самопочуття. Для цього необов'язково ходити в спортивний зал, виходити на пробіжку, стадіон тощо, але приділити 15-20 хвилин зарядці – обов'язковий пункт для початку продуктивного дня не тільки для дітей, а й дорослих.

Одним з найважливіших фізкультурно-оздоровчих заходів у режимі дня є ранкова гімнастика. Завдання ранкової гімнастики полягає в тому, щоб активізувати діяльність організму, зміцнити серцево-судинну систему, підвищити імунітет, поліпшити координацію рухів. Щоденна ранкова гімнастика сприятливо впливає на весь організм дитини, чинить позитивний вплив на закріплення правильної постави, гарної ходи, попереджує виникнення плоскостопості. Привчає дітей проявляти вольові зусилля, виробляє наполегливість, дисциплінованість. Діти набувають корисної звички щодня зранку виконувати фізичні вправи, які сприяють виникненню почуття бадьорості, емоційного підйому на весь день і сприяють організованому початку дня дітей.

Для проведення гімнастики підбираються вправи, котрі включають деякі основні рухи (переважно ходьба на місці, підскоки, вправи на рівновагу), рухливі ігри, загальнорозвиваючі вправи, залежно від віку дитини. Послідовність вправ має забезпечити поступове посилення функціональної діяльності організму і різносторонній вплив на різні м'язові групи. З них першими подаються вправи для рук і плечового поясу, потім вправи, спрямовані на розвиток м'язових груп тулуба і ніг (повороти, нахили, присідання, махи ногами, відведення ніг вперед, назад, в сторони, стискання і розмикання пальців ніг тощо). Загальнорозвиваючі вправи проводяться з різних вихідних положень. Закінчується ранкова гімнастика найпростішими дихальними вправами.

Поєднання фізичних вправ, підібраних у зазначеному порядку, становить так званий комплекс. Один і той же комплекс ранкової гімнастики слід повторювати протягом двох тижнів. Комплекси, особливо для дітей молодшого віку, варто оформити єдиним сюжетом. Дорослий повинен творчо підходити до використання сюжету: щоб він не набридав дітям, в одні й ті ж дії вводяться нові образи («Пташки», «Метелики», «Літаки» тощо).

Виконання кожного нового комплексу протікатиме зазвичай повільніше, так як діти не відразу запам'ятовують послідовність вправ. Тому деякі вправи спочатку можна проробляти в більш повільному темпі. Як тільки дитина засвоїть усі вправи комплексу, треба домагатися проведення їх в енергійному темпі. Для ранкової гімнастики обирають зазвичай знайомі дітям вправи, або нескладні вправи, які не потребують вдумливого розучування.

Вчені довели, що навіть 10-хвилинна гімнастика зранку здатна поліпшити кровообіг. Це впливає на зовнішній вигляд та навіть на працездатність, адже кров краще циркулює мозком, поліпшує концентрацію уваги і прискорює розумові процеси.

Для багатьох батьків увімкнути дитині мультик — єдина можливість побути якийсь час у тиші або зайнятися своїми справами. Мультфільми можуть не лише розважати, а й емоційно, інтелектуально розвивати малюка, вчити його відрізняти хороші й погані вчинки. Потрібно тільки правильно вибирати дитячий контент, а ще краще — разом дивитися популярні сімейні мультфільми, щоб потім обговорити сюжет і зробити правильні висновки.
Усі герої мультиплікаційних фільмів для дітей викликають певні емоції: хтось подобається, а хтось — ні. Таке ставлення складається на емоційному рівні. І часто навіть не можна пояснити, чому одні герої лишають дитину байдужою, а інші — викликають симпатію.
Не варто показувати дітям мультики зі сценами жорстокості: спочатку реакція на таку поведінку може бути нейтральною, але рано чи пізно дитина почне сприймати жорстокість як щось позитивне й цілком прийнятне. Тому батьки повинні стежити за тим, щоб персонажі мультиків, які дивляться наші діти, були позитивними.
Найкраще вибирати не просто смішні або яскраві мультики, а й зі змістом. Такі, які зможуть чогось навчити: чесності, дружбі, доброї поведінки. А для дітей молодшого віку — ті, що навчають кольорів, форм, букв, цифр тощо.
Що ж варто знати батькам, щоб мультики дійсно мали позитивний вплив?

Коли дивитись? Рекомендується дітям до 3-х років не показувати мультфільми взагалі. Оскільки у малечі такого віку переважає наочно-дійове мислення, їх розвиток відбувається через предметну діяльність, а точніше через маніпуляції з предметами. Мультики не дозволяють торкнутись до предметів, все відбувається в образах, до чого нервова система дитини ще не дозріла. Найкращий вік, коли перегляд мультфільмів приносить максимальну користь, вважають вік від 5 до 7 років. В цей час діти вже багато чого розуміють, разом з тим досить відкриті для нового досвіду і вірять в чудо.

Скільки дивитись? Рекомендується молодшим дошкільникам (3-4 роки) дивитись мультфільми не більше 15 хв. на день. Старшим – не більше 30 хвилин. Але мало хто дотримується подібних норм, і багато батьків дозволяють дітям дивитись набагато більше. Слід зазначити, що окрім мультиків у дитини повинно бути ще безліч корисних занять, і якщо вони мають місце і відбуваються якісно, то не обов’язково дотримуватись встановлених меж.

Про що дивитись? Батькам варто подивитись мультик перед тим, як показувати його дитині. Оскільки в наш час багато мультфільмів мають досить специфічні сюжети, які несуть найрізноманітніші ціннісні орієнтації, що можуть суперечити вихованню, яке дають батьки. Меншими дітками краще сприймаються мультики, де показані прості форми, героями є тварини, які говорять досить простими фразами. Варто зазначити, що від сюжету мультику дитина будь-якого віку бере щось своє. Так, здавалось би мультфільми для старших дошкільників, маленька дитина може переглядати, але як правило вона не зрозуміє основної суті мультику, але зверне увагу на другорядні персонажі, які виконують більш зрозумілі дії.

Як дивитись? Якщо ви показуєте мультфільми дітям до 3-х років, обов’язково дивіться їх разом і допомагайте виразити емоції, які накопичуються протягом перегляду, «називаючи» почуття, описуючи події. Після мультику часто діти пробують програвати окремі елементи сюжету, які стали для них емоційно насиченими. Таким чином вони надають вихідним почуттям, які накопились, що безумовно має терапевтичний ефект. Важливим тут є один момент – дитина повинна сама вибудовувати сюжет і вести гру, батьки мають привносити мінімум свого. Крім того, під час такого процесу можна корегувати різні способи поведінки, які дитина отримала через мультики, особливо якщо вони вам не до вподоби.

Що не можна робити категорично? Годувати і присипати дітей під час перегляду мультфільмів. Дитина повинна їсти тоді, коли організм дає сигнал голоду. Але батьки часто використовують улюблений мультфільм для того, щоб відволікти увагу малечі, адже саме тоді набагато легше «нагодувати». Внаслідок цього їжа може стати не лише природнім засобом насичення організмом поживними речовинами, а способом долати стреси, вгамовувати бурі емоцій та почуттів. Порушується природний баланс. Засинати дитина повинні в спокійній обстановці, повністю розслабившись. А мультики викликають бурю емоцій та переживань, які до того ж не знаходять свій вихід. Це дуже шкідливо для нервової системи малюка!

Переважна більшість батьків, які обмежили дітям доступ до планшетів і комп’ютерів, зазначають, що діти стали помітно більш спокійними, посидющими, що у них з’явився інтерес до книг, малювання, розвивальних кубиків і до решти.
"Який він у нас кмітливий-то ! Ви подивіться – в планшеті, в телефоні сам знаходить потрібні йому мультики. Ми ігри розвивальні накачали йому в планшет, з будь-якими логічними завданнями справляється. Пазли? Ні, він їх не любить, але в планшеті збирає їх чудово! Книги? Ну, ми звичайно намагалися йому читати, та він не слухає, тікає … не любить він книги. Розумний хлопчик, тільки ось з дітьми не хоче грати щось. І нас турбує його мовленнєвий розвиток … “

Це слова сучасних молодих батьків , які стурбовані мовленнєвим і емоційним розвитком свого 3-річного Мишка. Були важкі пологи, лікарі ставили гіпоксію, але при цьому перший рік життя дитини відносно щасливий.

Тільки ось спав погано. Проблеми з тонусом були невеликі. Але в цілому все в порядку, від однолітків не відрізнявся. А зараз помітили, що хлопчик погано розмовляє – речення короткі, кількість слів обмежена, та й частіше намагається жестами показати, що йому потрібно. Лікарі ставили й аутизм, і затримку мовленнєвого розвитку, інші говорили, що все в порядку, потрібно чекати до 3,5 – 4 років.

І подібних випадків дуже і дуже багато. Діти не люблять грати в кубики, не збирають мозаїку, не цікавляться книгами. Але на радість батькам вони приголомшливо швидко вирішують головоломки в планшеті.
І батьки всіляко підтримують їх в цьому, часто не замислюючись, наскільки шкодять своєму малюкові. У чому полягає ця шкода? В першу чергу, планшет, так само як і комп’ютер, і телевізор, зводить нанівець власну пізнавальну активність дитини. Їй не потрібно нічого вигадувати, не потрібно намагатися щось змінити, якось вплинути на хід гри. Все дано.
Вона тільки повинна слідувати певному алгоритму, а то і просто дивитися в екран, де їй навіть уваги не потрібно намагатися утримати, тому як яскраві, насичені кадри, що швидко змінюються, самі заволоділи її увагою. Ви тільки подумайте, чим це може загрожувати в майбутньому. Зростає людина, якій не потрібно проявляти активність, за яку завжди вирішувати буде щось або хтось.

По-друге, дитині стає нецікавий реальний світ. Чи буде дитина, яка на екрані пальчиком збирає пірамідку, цікавитися звичайною пірамідкою, кубиками? Навряд чи. У реальному світі немає таких яскравих кольорів, немає смішних і веселих казкових персонажів, не звучать оплески та музика під час того, як чергове колечко правильно опускається на пірамідку.

Справжній світ починає дитині здаватися прісним, нудним. Ви спостерігали, чим зараз займаються школярі на перервах між уроками? Розмовляють, грають в хрестики-нулики, або, можливо, бігають по класу? Ну, хіба що, на щастя, іноді все-таки бігають. Але здебільшого кожен сидить зі своїм гаджетом. Чому? Та тому, що у віртуальному світі дитині цікавіше, ніж в реальному.
По-третє, страждає емоційно-вольовий і мовленнєвий розвиток. Особливо яскраво це проявляється, коли планшет потрапляє в руки дитині 2-4 років. Як наслідок того, що реальний світ стає нецікавий, вона все частіше віддає перевагу спілкуванню, взаємодії з людьми, розвивальним електронним іграм.

А потім вихователі в садку відзначають, що дитина не прагне грати з дітьми, та й самі батьки бачать, що їхнє чадо на дитячому майданчику грає в основному одне. А як ще розвиватися мовленню, як не в формі комунікацій з оточенням? Ось і виходить, що сучасна дитина 3-х років здатна знайти в маминому телефоні потрібну їй гру, а підійти до іншої дитини, щоб попросити у неї іграшку, вона не може.
Зараз мова не йде дітей з розладом аутичного спектра, або дітей з затримкою в розвитку. Я говорю про дітей, що нормативно розвиваються, і дітей з незначними відхиленнями у розвитку.

Повернемося до хлопчика Міші. Помилкою було б вважати, що у всьому винний планшет. Гіпоксія під час пологів, порушення тонусу і порушення сну в перший рік життя вказують нам на те, що у нього дефіцитарні певні структури головного мозку, а саме – підкіркові структури, які є базою для розвитку як емоцій, так і когнітивних функцій.

Тобто, у нього є передумови до порушення розвитку, а все інше залежить від того, наскільки батьки зможуть організувати для нього розвивальне середовище. Для того, щоб наситити підкіркові структури, дитині необхідні дві базові речі: рух і відчуття.

Потрібно наситити його сенсомоторну сферу якнайкраще. Дитина повинна бігати, стрибати, лазити, при чому лазити не тільки по одній і тій самій горі, а й бажано по камінню, по горах, по деревах (з татової та маминою підтримкою, зрозуміло). Калюжі, бруд – як не дивно, тож потрібні дитині. Вона повинна грати не тільки сухим піском, але і мокрим.
Чим різноманітніше відчуття, чим більше рухів, тим краще буде розвиватися підкірка, тим більше розвиненою буде дитина. Що робить планшет? Він обкрадає підкірку. І взагалі все ранні розвивальні заняття, які пов’язані з читанням, письмом, вивченням іноземних мов – всі вони обкрадають підкірку. Тому, що читання, письмо, мови – це дуже енерговитратні види діяльності. Здійснюються вони за допомогою верхніх структур, а саме – кори головного мозку.

І ось в той період, коли у дитини повинна розвиватися підкірка (рухи + відчуття) ми за допомогою планшетів розвиваємо кору (читання, письмо, іноземні мови). А енергоресурси мозку обмежені. Навчаючи дитину в 3 роки англійської на планшеті (і не тільки на планшеті), ми тим самим забираємо ресурси у підкірки, віддаючи їх корі. І це відгукнеться, якщо не зараз, то потім.

Потрібно тільки перечекати момент, коли дитина вимагає включити їй мультик, не піддаватися її маніпуляціям, не боятися її істерик. І якщо ви це витримаєте, то з подивом виявите, що вона змінюється на очах, і змінюється в кращу сторону.

Намагайтеся вести здоровий спосіб життя. Створіть у сім’ї атмосферу пошани та здоров’я.
Дотримуйтеся режиму, що відповідає вікові дитини, особливо у вихідні дні. Наблизьте його до того режиму дня, до якого вона звикла в дошкільному навчальному закладі.
Зробіть активний відпочинок у вихідні дні звичним способом життя родини. Практикуйте виїзди на природу з проведенням рухливих і спортивних ігор за участю всіх членів родини. Пояснюйте дитині правила здоров’язбережувальної поведінки.
Використовуйте в оздоровленні дитини засоби природного загартовування: сонце, повітря і воду. Пояснюйте їх позитивний вплив на здоров’я. Загартовувальні процедури виконуйте разом з дитиною.
Використовуйте слушну ситуацію, щоб задовольнити цікавість дитини щодо будови і функцій органів та систем організму. Підготуйте ілюстративний матеріал, наукову інформацію, адаптовану до сприймання дитиною дошкільного віку. Ці матеріали є у «Великій енциклопедії для дошкільників», атласі «Людина» (для дошкільників), передплатних виданнях: «Азбука здоров’я”, «Дерево пізнання» тощо.
Доводьте дитині на власному прикладі необхідність піклування про організм. Пояснюйте свій стан здоров’я, причини захворювання і способи подолання недуги. Акцентуйте увагу на засобах нетрадиційної медицини (точко-вий масаж, льодотерапія, фітотерапія тощо).
Навчайте дитину правил догляду за органами тіла. Під час виконання гігієнічних і загартовувальних процедур використовуйте фрагменти з фольклор-них і літературних творів, дидактичні вправи: «Зроби навпаки» , «Що потрібно, щоб бути чистеньким?», «Що зайве, чому?» тощо.

Прислухайтесь до порад спеціалістів!
Усі діти приходять в цей світ, щоб пізнавати його, але всі вони різні. Ми не можемо вплинути на те, якою саме народиться дитина – ми можемо лише співпрацювати з природою, щоб дозволити малюку розвинутися відповідно до його потенціалу та до його внутрішньої таємниці. Ми повинні простягнути руку допомоги тим, хто цього потребує, із розумінням сприйняти їх такими, якими вони є, проникнутись їхнім світом і допомогти їм разом з усіма пізнавати, розвиватись і навчатись.

За останні роки значно збільшилась кількість дітей, які мають проблеми зі здоров`ям. А батьки заклопотані щоденними турботами та засліплені бажанням якнайкраще матеріально забезпечити своє дитя, не помічають очевидного, що їхня дитина відрізняється від своїх однолітків: пізніше почала сидіти, стояти, говорити перші слова.

Важливо звернути увагу на те, як дитина спілкується з дорослим: чи вміє вона слухати і виконувати його завдання, чи може зосередитись на якомусь спільному з дорослим занятті, грі, чи може в разі труднощів скористатися допомогою і далі успішніше продовжувати заняття.

У батьків здебільшого немає можливостей для порівняння розвитку своєї дитини з розвитком інших дітей. Вони до поведінки, знань та пізнавальних можливостей дітей у дошкільному віці, чомусь, ставляться значно менші вимоги, ніж у шкільному. Усе це й призводить до втрати дорогоцінного часу, а необхідно якнайраніше звертатись до спеціалістів. Саме тому, будьте уважні до своїх чад: не зі сліпою любов’ю, а зі здоровим глуздом, спостерігайте за розвитком та поведінкою ваших малюків. Якщо ви вчасно виявите проблему, тим швидше ваша дитина отримає кваліфіковану допомогу.

Дорогі батьки, не припускайтесь помилки! Приділяйте більше уваги розвитку вашого чада в дошкільному віці, не сподівайтесь, що вона «переросте», «виправиться», «дорозвинеться».

Якщо дитина відвідує заклад дошкільної освіти, потрібно цікавитись та з`ясувати з вихователем, чи засвоює малюк програмовий матеріал, які має труднощі, чи вміє гратися з товаришами, виконувати доручення. Якщо в процесі гри дошкільник імпульсивний, спочатку робить, а потім тільки починає думати, якщо активність на заняттях не завжди цілеспрямована – йому важко зосередитися на своїй діяльності, не розуміє з чого почати, як продовжити розпочату справу, швидко відволікається. Ці особливості, а тим більше їх поєднання вже можуть виявитися тривожним сигналом неблагополуччя у розвитку вашого малюка.

Держава не стоїть осторонь у вирішення таких проблем. У закладах дошкільної освіти функціонують інклюзивні групи для дітей з особливими освітніми потребами, де надаються психолого-педагогічні та корекційно-розвиткові послуги кваліфікованими спеціалістами: вихователями, асистентом вихователя, практичним психологом, вчителем-дефектологом, вчителем-логопедом.

Діти з особливими освітніми потребами – це діти які мають відхилення психофізичного розвитку внаслідок порушення діяльності одного чи кількох аналізаторів (зорового, слухового, рухового, мовленнєвого) а також внаслідок органічного ураження центральної нервової системи і потребують забезпечення додаткової корекційної підтримки в навчанні, що може бути надана дитині в умовах загальноосвітнього закладу освіти.

Основні види порушень психофізичного розвитку дітей дошкільного віку:

Затримка психічного розвитку (ЗПР) виражається в уповільненому темпі дозрівання різних психічних функцій.
Ранній дитячий аутизм – це неврологічний розлад, який порушує здатність дитини до усного спілкування.
Порушення мовлення (найпоширенішим порушенням мовленнєвого розвитку є дислалія) – порушення звуковимови, не пов’язане з вадами слуху чи розумового розвитку.
Порушення опорно-рухового апарату (ДЦП) часто поєднуються з розладами мовлення, нерідко зі зниженням інтелекту.
Освітній процес в групі, де є дитина з особливими освітніми потребами, організований таким чином, щоб максимально врахувати її індивідуальні потреби та психологічні особливості. Освітній простір в дитячому садку передбачає особистісно-зорієнтовані методи навчання, а це означає індивідуальний підхід до кожної дитини з урахуванням всіх її індивідуальних особливостей: здібностей, особливостей розвитку, типу темпераменту, стану сімейної культури тощо. Час виникнення, глибина, особливості проявів відхилень у психічному розвитку дітей різні. Батькам, педагогам дуже важливо вчасно помітити та докласти зусиль для їх усунення протягом перших шести років життя, оскільки цей час є визначальним для майбутнього успішного навчання дитини в школі та в усьому її подальшому житті.

Батьки, памятайте, що це ваша дитина, і це найголовніше! Можливо, його розвиток буде відрізнятись від розвитку інших дітей. Але це не означає, що він менш цінний, менш повноцінний і менше потребує уваги та любові. Любіть свою дитину і отримуйте задоволення від цього. По-перше – це дитина, по-друге – це особлива дитина, пам’ятайте про це. Поєднання батьківської любові, терпіння та віри в свою дитину з одного боку,і систематична співпраця зі спеціалістами, гарантують позитивні результати та подолання проблем в розвитку вашої дитини.

Поради батькам дітей з ООП

Дитина із особливими потребами потребує постійної батьківської підтримки. Підпорядкувати таку дитину загальноприйнятим правилам поведінки в суспільстві неможливо, тому треба навчитися взаємодіяти і спілкуватися з нею.

· Пам’ятайте, що дитина не винна в тому, що вона особлива. Особливості такої поведінки в кожному конкретному випадку зумовлені певними причинами: проблемами під час вагітності матері, ускладненням під час пологів, психосоціальними причинами (стиль виховання в сім’ї).

· Усвідомте, що виховання та навчання дитини з особливими потебами– це довготривалий, складний процес, що потребує Вашого уміння, терпіння, знання.

· Навчіться давати інструкції: вони повинні бути короткими, не більше 3-4 слів. В іншому разі дитина просто «виключиться» і не почує Вас.

· У взаєминах з дитиною не допускайте «вседозволеності», інакше дитина буде маніпулювати Вами. Чітко визначіть і обговоріть з дитиною, що можна, а що не можна робити вдома, в дошкільному закладі.

· Для підняття самооцінки, віри дитини в свої можливості – хваліть її за успіхи і досягнення, навіть самі незначні.

· У повсякденному спілкуванні з дитиною із особливими потребами уникайте різких заперечень, тому що такі діти є імпульсивними і відразу ж відреагують на заборону непослухом або вербальною агресією. В цьому випадку треба говорити з дитиною спокійно і стримано, бажано дати можливість вибору для малюка.

· Разом з дитиною визначте систему заохочень і покарань за хорошу і погану поведінку. Визначіть систему правил поведінки дитини в групі дошкільного закладу, вдома. Просіть дитину вголос промовляти ці правила.

· Старанно, своєчасно виконуйте побажання і завдання педагогів. Не нехтуйте порадами педагогів щодо необхідності консультування та лікування у лікарів–фахівців.

· Намагайтеся щоденно закріплювати завдання, по можливості, в ігровій формі. Допомагайте дитині, але не виконуйте завдання за неї.

· Якщо дитина втомилася – дайте їй невеликий відпочинок, або займіть її іншою діяльністю.

· Не вимагайте від дитини більше, ніж вона може.

Корекція затримки психічного розвитку дітей потребує тривалої і систематичної роботи, яка охоплює всі види її діяльності. Через це дуже важливо, щоб корекційним завданням було підпорядковане не тільки заняття, а й режимні моменти, організація дозвілля дитини, де знайдуть корисне застосування різні розвиваючі ігри, відповідно до віку і можливостей дитини.