Новини

Моторика – це сукупність довільних і послідовних рухів, в результаті яких можна виконати конкретне завдання (наприклад – сісти, зробити крок, стиснути кулак). Звичайно ж, для дорослих ця активність не є складною, адже за роки життя «тренувань» у них було достатньо, а для дітей зробити деякі рухи буває досить складно.
Існують 2 основні види моторики:
Велика (загальна) – орієнтована на «автоматичні» рухи певними групами м’язів;
Дрібна – стосується точних рухів руки, а також процесів, в яких потрібно координувати роботу очей і верхніх кінцівок.
Останнім часом дуже багато говорять про розвиток дрібної моторики, а загальна моторика залишається в тіні. Але вона починає розвиватися набагато раніше дрібної і має не менш важливе значення у всебічному розвитку дитини. Ця моторика закладає базу для фізичного розвитку людського організму. На цій основі трохи пізніше буде відбуватися розвиток більш точних рухів, які і є дрібною моторикою.
Плюси розвитку великої моторики:
– Удосконалення вестибулярного апарату дитини. Фізично розвинений дошкільник впевненіше почуває себе при освоєнні нових рухів. А значить буде більш впевненим у собі і успішним в колективі. – Зміцнення всіх великих м’язів і суглобів. – Підготовка до виконання дій з дрібною моторикою. Важко навчитися тримати ложку або виделку, олівець або ручку, якщо м’язи руки слабкі. – Сприяє мовному розвитку. – Забезпечується розвиток зорової і слуховогої уваги дитини. – Формується міжпівкульна взаємодія. Це буде потрібно в шкільні роки, коли різні навчальні предмети вимагають роботи різних півкуль головного мозку. – У дітей складається образ власного тіла.
Існує велика кількість різноманітних ігор та вправ, які допоможуть розвинути загальну моторику у дітей шкільного і дошкільного віку.
1. Ходьба на ходулях та інші ігри на утримання рівноваги.
Утримування рівноваги часто для маленької дитини є дуже складним завданням. При використанні ходуль зміцнюється склепіння стопи, здійснюється профілактика плоскостопості, розвиток і зміцнення м’язів ніг і рук, координація рухів.
2. Фізична зарядка. Виконання всіляких вправ на повороти і нахили, ходіння на носках і п’ятах, махи і присідання, стрибки і схрещування рук допомагають навчитися контролювати своє тіло і розвинути великі м’язи. Вправи на дзеркальне копіювання рухів дозволить розвинути реакцію і навчитися відчувати своє тіло в ігровій та веселій формі.
3. Ігри на кидання і попадання в ціль з використанням м’яча, дартсу, стріл, бадмінтону. М’яч можна катати, кидати і ловити, з ним присідати і нахилятися, виконувати вправи сидячи на м’ячі, стрибати на гімнастичному м’ячі. Такі ігри допоможуть відчути своє тіло і розвинути окомір.
4. Ігри зі скакалкою допоможуть в розвитку уважності і координації рухів.
5. Масажні килимки. Регулярне застосування масажного килимка, сприяє поліпшенню загального стану організму дітей і дорослих, зміцнює м’язи стопи і ніг, так само масажний килимок нормалізує кровообіг в кінцівках, і звичайно ж просто приносить задоволення і відпочинок ніжкам після трудового дня.
6. Двоколісні і триколісні велосипеди, самокати і беговели. Ці інструменти допомагають розвивати не тільки відчуття рівноваги, а й зміцнюють м’язи ніг у дитини.
7. Тунель. Повзання по тунелю часто виявляється неймовірно захоплюючою діяльністю для дитини, яка одночасно тренує свої моторні навички та розвиває почуття незмінності і стійкості об’єктів. Необов’язково купувати спеціальний тунель для того, щоб дитина могла насолодитися цим заняттям. Можна вибудувати в ряд великі картонні коробки або побудувати тунель зі стільців і ковдр. Ігри в тунелі можуть бути перетворені в безліч інших занять, починаючи від гри в поїзд і закінчуючи уявним табором.
8. Смуга перешкод. Смуга перешкод являє собою чудову можливість використання різноманітних вправ на велику моторику.

Шановні батьки! Найбільше ви зможете допомогти дитині, коли
розумітимете та цінуватимете її сильні сторони та особливі потреби. Дитина стає більш впевненою і спокійною, коли розуміє свою особливість та значимість. Залежно від міри розуміння вашої дитини шукайте способи, як допомогти їй усвідомити та працювати з її унікальними сильними сторонами й освітніми потребами. Підбадьорюйте дитину, більше звертайте увагу на її сильні сторони – це допоможе сформувати
адекватну самооцінку. Здібності є в усіх дітей, їх потрібно лише виявити і розвивати. Будьте готові допомагати дитині, однак, за найменшої можливості, посилюйте її незалежність.
Підбадьорюйте та заохочуйте дитину, щоб виховати у неї впевненість.
Хваліть дитину завжди за конкретну дію, будьте красномовними:
• «Ти дуже добре зробив …»
• «Я бачу, що ти набагато краще вчишся, коли …»
• «Я помітив покращення в …»
• «Хочеш, попрацюємо разом над …»
• «Я дуже ціную твою значну роботу та зусилля, витрачені на …»
• «Я бачу, ти добре попрацював над …»
• «Дякую, що ти ретельно виконав завдання…»
Як заохочувати дитину до впевненості та самостійності
 Складіть список усіх сильних сторін і потреб своєї дитини та часто користуйтеся ним;
 якщо можливо, допомагайте вашій дитині висловлювати свої думки. Для зразка висловлюйте перед нею свої думки вголос;
 наголошуйте на позитивному: визначайте, підтримуйте та формуйте сильні сторони своєї дитини. Створюйте ситуації, де ці сильні сторони можуть якнайкраще виявлятися. Визнання та похвала від інших утворюють міцне підґрунтя для навчання нових і незнайомих навичок чи виконання завдань.
Уникайте порівнянь дитини з іншими дітьми, оскільки це нівелює унікальність кожної особистості;
 надавайте вашій дитині можливості навчитися нового – займатися спортом чи рукоділлям. Дітям потрібно відчувати, що вони щось вміють або знають, як робити;
 створюйте для своєї дитини та підтримуйте ситуації, в яких вона відчуватиме задоволення від допомоги іншим;
 сформуйте стабільні зразки суспільної поведінки. Вони допоможуть дітям почуватися більш захищеними і краще вирішувати низку соціальних проблем;
 вдома прищеплюйте своїй дитині позицію «я можу», щоб вона впевнено випробовувала нові навички. Коли дитині не вдається досягати успіху, намагайтеся виробити в неї ставлення до цього як до навчання, а не як до поразок. Запитуйте: «Чого ти навчився?» або «Що ти зробиш інакше наступного разу?».
Навчайте дитину навичок прийняття рішень
Впевненість приходить тоді, коли дитина має навички вирішення проблем для прийняття правильних життєвих рішень. Дітям потрібен набір навичок, які б допомагали приймати рішення у мінливих умовах життя.
Щоб допомогти своїй дитині вирішувати проблеми, застосовуйте просту модель їх вирішення:
1. Використовуйте стратегію заспокоєння – перед прийняттям рішення порахуйте до десяти або застосуйте дихальну техніку.
2. Визначте проблему. Нехай ваша дитина висловить існуючу проблему своїми словами. Можливо, вам треба поставити їй запитання, щоб допомогти у цьому.
3. Сформулюйте можливі шляхи вирішення. Не критикуйте жодну ідею.
4. Звузьте варіанти, відкинувши ті з них, які будуть незручними або непосильними для вашої дитини.
5. Зважте всі «за» та «проти» тих варіантів, що залишилися, а потім виберіть найкращий з них. Запитайте: «Що буде, якщо ти спробуєш ось так?».
6. Обговоріть, що слід робити для втілення цього рішення і як діяти в разі виникнення проблем.
7. Після прийняття рішення дійте.
8. Оцініть це рішення. Наскільки вдалим було прийняте рішення? Що наступного разу можна зробити по-іншому? Чого ви навчилися? Формуйте таким чином навички вирішення проблем у своєї дитини.
9. Обговоріть шляхи співпраці та активної роботи з партнерами для пошуку взаємовигідних рішень.
Формуйте комунікативні навички дитини
Покращення комунікативних навичок дитини підвищує її шанси стати впевненою, незалежною та успішною дорослою людиною. Ефективні комунікативні навички дають змогу дітям висловлювати свої потреби та побажання, розвивати соціальні стосунки.
Як будувати комунікативні навички вашої дитини
1. Заохочуйте свою дитину висловлювати власні ідеї, почуття, думки та погляди, а самі уважно слухайте. В сім’ї обговорюйте події під час вечері, поїздок на машині, прогулянок або перед сном.
2. Слухайте свою дитину. Додавайте кілька слів, щоб підбадьорити, заохотити до спілкування. Коли навички активного слухання моделюються вдома, дитина, ймовірно, повторюватиме їх під час свого спілкування з іншими.
3. Заохочуйте дитину ставити запитання.
4. Давайте дитині змогу спілкуватися з різноманітними людьми: сусідами, членами родини, молодшими дітьми чи професіоналами.
5. Для тренування комунікацій у різноманітних ситуаціях використовуйте рольові ігри.
Стимулюйте дружні стосунки
Дітям з особливими освітніми потребами можуть знадобитися підтримка та заохочення для налагодження дружніх стосунків. Взаємодіючи з іншими людьми, діти вчаться вирішувати свої власні конфлікти, розуміти суспільні рамки, здобувати повагу інших і розвивати чуттєвість до унікальних потреб інших людей.
Як розвивати дружні стосунки
• Обговорюйте елементи дружби – повагу, довіру, задоволення, прийняття.
• Заохочуйте дітей запрошувати їхніх друзів до себе додому.
• Запросіть друга вашої дитини на якусь сімейну подію.
• Запропонуйте групи, команди чи організації, до яких може приєднатися ваша дитина – часто дружба виникає в організаціях, де в дітей є спільні інтереси.
• Заохочуйте дитину ставити запитання та демонструвати інтерес щодо інших людей.
Навчайте обстоюванню власних інтересів
Обстоювати власні інтереси - означає висловлюватися та вживати активні дії для покращення ситуації. Вперше діти набувають навичок обстоювання власних інтересів під час спостереження, як це роблять за них батьки, шкільнийт персонал та інші люди. Чудовим способом підготовки дітей до самостійного життя є моделювання ефективного та співробітницького обстоювання власних інтересів. Діти, які навчилися обстоювати власні інтереси в юному віці, краще підготовлені до самостійності у старшому віці.
Як навчати дитину навичкам обстоювання власних інтересів
 Починайте змалечку обговорювати сильні сторони та освітні потреби вашої дитини, а також спостерігайте, коли вона вчиться найкраще.
 Якомога раніше починайте залучати дитину до зустрічей з учителями.
 Допомагайте своїй дитині готуватися до зустрічей або розмов з учителями та до інших ситуацій, що стосуються навчання. Виділіть час, щоб допомогти своїй дитині записати необхідні для обговорення теми. Якщо потрібно, проведіть рольову гру або моделювання ситуації.
 Допомагайте дитині встановлювати відповідні та реалістичні освітні цілі та переглядайте результати після їх досягнення.
 Якомога більше залучайте дитину до оцінювання її діяльності.
 Допомагайте дитині бути підготовленою та організованою.
 Заохочуйте свою дитину сповіщати іншим, що зусилля помічені й належним чином оцінені. Здатність позитивно впливати на інших – важлива складова обстоювання власних інтересів. Створюйте можливості спілкування з ровесниками, які мають особливі потреби – діти зможуть у них також вчитися.
Відеозаписи успішних результатів можуть бути сильним стимулом для деяких дітей (та їхніх сімей).
 Усвідомлюйте, як нелегко обстоювати власні інтереси та підтримуйте намагання своїх дітей.
 Розумійте, що навички обстоювання власних інтересів слід демонструвати, практикувати в рольових іграх, тренувати та оцінювати.
Надавайте активну підтримку в початковій та середній школі, щоб отримати високі результати самостійної поведінки в старшій школі.
 Радьтеся з учителями своєї дитини щодо стратегій і пропозицій для навчання навичок обстоювання власних інтересів.
За матеріалами Путівника для батьків дітей з особливими освітніми потребами: Навчально-методичний посібник у 9 книгах / За заг.ред. Колупаєвої А.А. – К., 2010

Дитину від народження оточує світ звуків, яким вона починає цікавитися уже в молодшому дошкільному віці. Важливо якомога раніше навчити дитину правильній вимові, умінню помічати та виправляти мовленнєві помилки, а значить, розвивати культуру мовлення малюка.

Щоб навчитися чисто та правильно розмовляти дитина повинна добре чутимову, що звучить навколо неї.

Як розвивати мовлення дитини?

1. Спілкуйтесь з дитиною якомога більше, коментуйте свої дії, детально розповідайте про предмети, які оточують її.

2. Збагачуйте словниковий запас малюка новими словами, пояснюючи їх.

3. Розмовляйте з дитиною повільно, грамотно і чітко, ні в якому разі не „сюсюкайте”.

4. Спонукайте дитину до мовлення, ставлячи їй запитання, поступово ускладнюйте їх.

5. Коли малюк говорить, виправляйте його мовленнєві помилкилише після того, як він закінчить фразу.

6. Багато читайте дитині, вчіть її переказувати, разом вивчайте вірші, складайте цікаві історії за малюнками.

7. Виконуйте вправи для пальчиків, малюйте олівцями й фарбами, грайте мозаїкою, кубиками чи пазлами. Процес розвитку мовлення стимулює дрібна моторика рук:

* ліпка з різних матеріалів (тісто пластилін). Окрім творчого самовираження, дитина розвиває гнучкість а рухливість пальців.

* мозаїка. При складанні різноманітних ігор-мозаїк розвиваються кмітливість і творчі здібності.

* пазли. Яскраві малюнки розвивають увагу, кмітливість, зір і дрібну моторику рук.

* ігри з ґудзиками та намистинками. Нанизування на нитку намистинок, застібання ґудзиків, перебирання пальцями намиста – прості і корисні вправи для розвитку дрібної моторики рук.

* ігри та гімнастика для пальців. Ці ігри сприяють всебічному розвитку дитини. Пальчикові вправи з віршами сприяють нормалізації темпу, ритму, чіткості і точності мовленнєвих рухів, складової структури слова.

* ігри з крупами. Нехай дитина перебирає перемішані горох і квасолю, а потім і більш дрібні крупи, пересипає їх з однієї посудини в іншу, розтирає в руках.

8. Грайте в ігри для розвитку фонематичного слуху:

«Впіймай звук».Дорослий промовляє ряд слів. Якщо дитина почує слово із звуком [ж], треба плеснути в долоні, якщо не чує, ховає руки за спину. Вимовляються слова, наприклад: «жук», «жаба», «небо», «жито».

«Визнач перший (останній) звук».Дорослий промовляє слова. Завдання дитини – чітко повторити їх по одному та визначити перший (останній) звук у словах.

Не забувайте хвалити дитину після кожного успіху!

На жаль, на сьогодні все менше дітей народжуються здоровими, багато з них втрачають здоров'я протягом шкільного віку. По-перше, це середовище, в якому вона розвивається. Погані звички батьків, особливо матері, суттєво впливають як на стан здоров'я дитини, так і на майбутнє ставлення її до цієї проблеми. Куріння в сім'ї часто стає причиною дитячої астми: якщо хоча б один із батьків палить, ймовірність її розвитку у дитини збільшується в 1,5 рази. У дошкільнят ризик майже на 50% вище, ніж у дітей шкільного віку. А у дітей, які вже хворіють на астму, вплив вторинного тютюнового диму приводить до збільшення кількості, тривалості та важкості нападів. Пасивне куріння пригнічує імунітет, тому організм дитини більше схильний до респіраторних інфекцій. Ці діти частіше хворіють на бронхіт і запалення легенів, особливо протягом перших двох років життя. У дітей, беззахисних перед тютюновим димом, в перші роки життя частіше виявляється неадекватна поведінка. Матір, яка курить, доведеться звинувачувати себе за затримку розвитку дитини, гіперактивність, проблеми з увагою, труднощі у навчанні, погані стосунки дитини з однолітками. Ці порушення стають помітними зазвичай до трьохрічного віку маляти.
Важливим чинником благополучного розвитку дитини є здорове харчування маляти. Харчування може допомогти попередити виникнення хвороби або ж навпаки – прискорити її появу. Пам'ятайте: харчові звички у дитини також формуються на прикладі харчових уподобань батьків. Здорове харчування дитини повинне включати усі групи харчових продуктів: м'ясо, молочні продукти, рибу, овочі, фрукти, горіхи, цільнозернові продукти. Їжа дитини має бути багатою на вітаміни, мікроелементи, клітковину, жири і вуглеводи. Краще всього готувати свіжі блюда, причому велику частку в харчуванні дитини повинні займати овочі, фрукти і зелень. Риба має бути присутньою в раціоні дитини не менше, ніж два рази на тиждень, оскільки саме вона багата на вітамін С, жирні омега-3 кислоти. Усе це є надзвичайно корисним для здоров'я малюка в довгостроковій перспективі і дасть можливість зберегти гарне здоров'я і зміцнити імунну, серцево-судинну і кістково-м'язову системи.
Окрім правильного здорового харчування, величезне значення для здоров'я дитини відіграють дозовані фізичні навантаження. Любов до спорту і активного способу життя необхідно також прищеплювати з дитинства. Загальновідомо, що дитяча гімнастика корисна для дитини вже з перших днів життя, оскільки зміцнює кістково-м'язову, серцево-судинну системи, а також сприяє правильному, здоровому розвитку усього організму дитини. Звичку щодня робити гімнастику необхідно зберегти з віком дитини, до того ж треба пояснити їй користь зайняття фізкультурою, щоб дитина розуміла необхідність фізичних вправ та їх значення для підтримки гарного здоров'я. Дитину, яка досягла певного віку, можна віддати займатися в яку-небудь спортивну секцію, яка відповідатиме її характеру, фізичному і психологічному типу. Звикнувши до фізичних навантажень з раннього дитинства, дитина на довгі роки збереже цю звичку, а це сприятиме підтримці здоров'я, витривалості і поліпшенню розумової діяльності.
Також, необхідно привчити дитину до дотримання режиму дня. Правильний режим дня не лише дисциплінує, але й сприяє зміцненню здоров'я. Адже, все в організмі дитини (та і дорослої людини) відбувається відповідно до біологічних ритмів, тому вчасно прийнята їжа приноситиме більше користі дитячому організму, оскільки вона краще засвоюється в чітко позначений природним циклом час. Фізичні навантаження також приноситимуть користь саме в той проміжок часу, коли організм дитини вже налаштований на них. Правильний, здоровий сон, прогулянки на свіжому повітрі, шкільні заняття – все має бути підпорядковане режиму дня, тоді дитина буде менш схильна до різних захворювань, її психіка буде стабільніша, а це дасть вам, шановні батьки упевненість, що дитина росте здоровою.

Таке захворювання зустрічається часто, особливо у малюків у ранньому віці, щоб попередити можливі негативні наслідки, необхідно приймати заходи. Плоскостопість супроводжується різними порушеннями, основним з яких є зміна опорної функції ніг.
Крім того, можуть з’явитися болючі відчуття в результаті порушення кровопостачання, в деяких випадках, навіть судоми. Стопи частіше потіють і постійно холодні, на них з’являється синій відтінок. Плоскостопість може вплинути на розташування тазу і на хребет, а це призведе до того, що буде порушена постава.
Наявність плоскостопості у дітей можна визначити за зовнішніми ознаками. Вони під час пересування сильно махають руками, тупотять і підгинають ноги в області коліна або тазостегнового суглоба. Також, їх хода стає напруженою і незграбною.
Стопи у дітей в ранньому віці активно розвиваються і формуються, тому будь-які зовнішні фактори можуть призвести до різного роду відхилень.
Профілактичні заходи у дітей дошкільного віку
В загальних випадках, щоб попередити формування плоскостопості, необхідно помірно навантажувати м’язи, ноги і стопи, кожен день приймати холодні ванни, ходити босоніж по землі, траві чи камінню. Особливо корисно ходити босими ногами, наприклад, з рихлою або нерівною поверхнею, це пояснюється тим, що під час пересування дитині незручно ставити стопу повністю на землю, і вона згинає пальці або стає на зовнішній край. Такі вправи допомагають зміцнювати стопи.
Всі методи профілактики повинні виконуватися і дотримуватися регулярно, необхідно кожен рік перевіряти стан стоп дитини, створювати повноцінні і розвиваючі умови для оздоровчої фізкультури.
Лікувальна і профілактична фізкультура.
Для того, щоб створити повноцінні умови оздоровчого середовища, необхідно підготувати спеціальне устаткування та інвентар для фізичних вправ. Вони допоможуть не тільки зміцнити м’язи, але й позитивно вплинути на формування стопи. Наприклад, це може бути дошка з ребристою або похилою стороною, скошена поверхня, стінка для фізкультури, сходи з мотузки, м’ячі, скакалки або обручі, а також інші пристосування для масажу ніг, палиці для проведення гімнастики, мати і велосипед
Гігієнічні фактори профілактики
Відразу після того, як малюк почав ходити своїми ніжками, батьки повинні підбирати йому зручне і якісне взуття, крім того, не зайвим буде привчити дитину перед сном мити ноги у прохолодній воді, або кімнатної температури.
До природних і оздоровчих методів профілактики плоскостопості фахівці відносять пересування босими ногами в теплу пору року по вуличних і грунтових доріжках.
Необхідно пам’ятати про розроблені фахівцями фізичні вправи. Вони допомагають зміцнювати м’язи в області стоп і гомілок, а також підтримують правильне формування стоп. Лікувальна фізкультура повинна проходити з використанням додаткових засобів, у вигляді м’яча або скакалки, обруча та інших предметів. Діти охоче займаються лікувальною фізкультурою, якщо правильно підвести їх до цього.
В домашніх умовах діти можуть лазити по шведській стінці, яка є відмінним пристосуванням для профілактики плоскостопості у дитини, тому що варіантів вправ величезна кількість, тренуватися може все тіло.
Профілактичне взуття для дітей
Не можна купувати дитяче взуття «впритул», великий палець не повинен упиратися в носок, воно повинне бути широким, щоб всі пальці ворушилися. Порушення цієї вимоги призведе до того, що у дитини ще порушиться і кровообіг стопи. Щоб ноги дихали, фахівці рекомендують вибирати дитяче взуття тільки з натурального матеріалу. Не варто забувати і про наявність каблука, завдяки якому відбувається тренування м’язів гомілки і стопи, крім цього, він ще й запобігає падіння дитини назад. Устілка у взутті повинна бути такою, щоб легко поглинала вологу, задник не повинен бовтатися, а носки повинні бути закругленої форми.

Дитина не говорить. До кого звернутись?

Якщо дитині вже 1,5–2 роки, а мова не йде, то необхідно проконсультуватися з фахівцями: лором, неврологом, логопедом.

Лор перевірить слух і може призначити такі дослідження, як отоскопія, аудіометрія.

Невролог, перш, ніж поставити діагноз, призначить такі дослідження:

ЕЕГ – знайома всім електроенцефалографія. Вивчаючи біоелектричну активність головного мозку за допомогою спеціальних електродів з поверхні голови, лікар за характером цієї активності визначить стан головного мозку дитини, виявить наявність або відсутність змін. Ультразвукова доплерографія (УЗДГ, доплерографічне дослідження судин шиї і голови) – за допомогою ультразвукового датчика вимірюється швидкість кровотоку по всіх судинах голови і шиї; в судинах шиї візуально оцінюється стан стінок сонних і хребетних артерій: наявність бляшок, прохідність судин, аномалії ходу і діаметра артерій. Як показує практика, це дуже інформативне дослідження.

УЗД судин голови і шиї – метод, який поєднує в собі доплерографію і сканування судин, в результаті виходить двовимірне зображення судини, на якому можна побачити не тільки патології, але і ступінь їх розвитку. УЗД призначають при незадовільних результатах УЗДГ або для з'ясування подробиць виявленої патології.

РЕГ (реоенцефалографія судин головного мозку) застосовують для діагностування пухлин, травм голови, епілепсії.

НСГ (нейросонографія) – ультразвук відмінно справляється з дослідженням головного мозку новонароджених до моменту закриття великого джерельця. Нейросонографія безпечна і до того ж дає масу інформації, що дозволяє виявляти патології на ранніх стадіях і правильно оцінювати ефективність проведеного лікування.

КТ – комп'ютерна томографія виявляє вроджені вади розвитку, визначає місце розташування і характер патологій, фіксує ступінь розширення системи головного мозку. MPT – призначена для отримання повного обсягу даних про анатомічну будову і патологічних змінах головного мозку. Це дослідження вкрай рідко буває інформативне. При алалії, наприклад, діти часто мають ідеальні MPT.

Як зрозуміти, чи все впорядку у дитини зі слухом?

Досвідчені педагоги можуть відразу звернути увагу на деякі ознаки, які не завжди будуть помітні батькам. При педагогічному обстеженні можна використовувати прості прийоми і інструменти: коробочки з манкою, горохом, гречкою і звукові іграшки, які дозволять виявити порушення слуху. Але не менш важливо, щоб батьки також могли оцінити, чи все впорядку у дитини зі слухом.

Є низка найочевидніших ознак того, що у дитини можуть бути проблеми зі слухом: гугнявий голос, незвичайний тембр, призубний характер вимовляння звуків, труднощі з розумінням мови без зорового контакту, жодної реакції на побутові звуки малої і середньої гучності. Дуже важливо ретельно перевіряти слух у ранньому віці, якщо: у родичів є туговухість; мама під час вагітності перехворіла на грип, краснуху, скарлатину, кір, туберкульоз, герпесом; дитина перенесла сильну гіпоксію або внутрішньоутробну інфекцію, наприклад цитомегаловірус; були складні пологи або дитина народилася недоношеною. У даний час при обстеженні слуху лікарі використовують сучасні технологічні методи, більшість з яких дозволять максимально точно визначити ступінь слухових втрат дитини.

Коли потрібно звернутися до логопеда?

Досі дуже поширена думка про те, що до 3 років до логопеда звертатися не потрібно. Багато батьків вважають, що до логопеда варто йти лише після 5 років. А якщо дитині 2–2,5 роки і вона мовчить? Подруги кажуть: "Нічого, мій заговорив і твій заговорить!" Чи варто бити тривогу або прислухатися до думок подруг чи "фахівців" з форумів? Бити на сполох ВАРТО. Пропонуємо ознайомитися з основними ознаками, які можуть свідчити про затримку мовного розвитку і вимагають звернення до фахівців. У 8–9 місяців у дитини не з'являється лепет; дитина мовчить, не промовляє найпростіших слів; дитина не розуміє зверненої до неї мови; дитина не може жувати. В 2–2,5 роки дитина не вимовляє прості словосполучення; не намагається вивчити нові слова. У З роки дитина не говорить простих речень; не розуміє простих казок, оповідань, пояснень; не може побудувати власні словосполучення чи речення; говорить настільки незрозуміло, що навіть батьки не можуть розібрати мову дитини. Чим раніше ви почнете корекцію, тим краще! Цілком можливо впоратися з відставанням в мовному розвитку і до шкільного віку наздогнати своїх однолітків. Зовсім іншим чином йде справа тоді, коли батьки звертаютьсч до логопеда лише у віці 5 років і старше. Закликаємо батьків уважно ставитися до розвитку власної дитини і не слухати знайомих, подруг. Відповідальність за вашу дитину несете тільки ви. Якщо у вас виникають сумніви з приводу мовного або психічного розвитку дитини, насамперед, необхідно відвідати хорошого невролога.

Гіперсалівація. Що робити?

Гіперсалівація – це рясне слиновиділення. Зазвичай таке слиновиділення спостерігається у дітей дизартриків і не тільки. Що робити, щоб уникнути рясного слиновиділення? Необхідно вчити дитину ковтати слину. Можна використовувати такі методи:

- кріотерапія. Прикладати шматочки льоду до точок, які розташовані, по контуру губ (тримати від декількох секунд до 1 хв);

- полоскання. Полоскати можна мінеральною водою, кисилем, кефіром;

- логопедичний масаж (за призначенням логопеда);

- жування твердої їжі (горіхи, сухарі, свіжа морквина);

- артикуляційна гімнастика. Імітувати ковтання, позіхання, жування, утримувати губами смужки паперу.

Норма появи звуків у мовленні

Дуже часто звертаються батьки з різноманітними запитаннями. Наводимо приклад: "Нам потрібен логопед, дитині 4 роки, вона не вимовляє звуки: «р, л». Пропонуємо для початку розібратися, в якому віці, які звуки повинні бути сформовані у дитини. Щоб не турбуватися про відвідування логопеда завчасно, або, навпаки, не запустити цей момент і не прийти занадто пізно.

B середньому звуковимова у дитини має бути повністю сформована до 6 років. Найперші свої звуки малюк здатний вимовляти ще на етапі гуління в півтора-два місяці. В основному це голосні звуки. І навіть щось схоже на "агу", "аги" і т. д. Після етапу гуління настає етап белькотіння (з 5–6 місяців). У період лепету виникають перші ланцюжки складів: ма-ма-ма, бу-бу-бу, па-па-па і т. д. Починаючи з 10 місяців, малюк вже може почати наслідувати вимову дорослих. На цьому етапі можуть навіть з'явитися перші слова. Тому свої перші звуки маля вимовляє ще у віці до року. Звуки мови засвоює дитина за принципом від легкого до більш складного.

Таблиця засвоєння дітьми звуків мови:

1– 2 роки - А, О, Е, М, П, Б; 2–3 роки – І, И, У, В, Ф, Г, К, Х, Н, Й; 3-4 роки – С; 3 – Ц; 4–5 років – Ш, Ж, Ч, Щ; 6 років – Л, Р. До трьох років пом'якшення приголосних звуків є віковою нормою. Заміна звуків на більш легкі за артикуляцією також є нормою! Наприклад, якщо дитина в 2– 3 роки замість «машина» вимовляє "масина" т. д. Найчастіше основні проблеми починаються зі свистячих звуків, так як для їх вимови потрібна більш складна і диференційована робота органів артикуляції.

Скажи? Повтори?

«Скажи: ведмедик!», «Повтори: це зайчик!», «Скажи! Повтори!». Як часто від батьків невербальної дитини можна почути ці слова? І їх можна зрозуміти, бо багато мам і тат думають, що ці чарівні слова спрацюють і вони наблизять той момент, коли дитина їх почує і почне говорити. Часто це призводить до того, що батьки починають опускати руки. Чи допоможуть ці слова розговорити дитину? Скоріше за все ні. А ось причиною виникнення мовного негативізму дитини стати можуть! Дуже часто батьки запитують, якщо не говорити "скажи" і "повтори", то як тоді? Що ж тоді робити? Що говорити?

З чого слід починати? Звичайно ж, із мотивації і з зацікавленості дитини! Не бійтеся бути емоційними і дивувати. Найпростіша порада. Беремо будь-яку іграшку або предмет, бажано першого типу складової структури (з двох відкритих складів). Наприклад, «со-ва». Запитуємо дитини: "Хто це?" Або "Кого я взяла? Хто у мене в руках?" Робимо паузу. Чекаємо відповіді дитини. Якщо дитина мовчить, відповідаємо самі: "Со-ва". Теж саме робимо під час режимних моментів. Обов'язково вводимо дієслова. Що робиш? "Мию, іду, несу» і т. д. Ще один чудовий варіант. Замість слів скажи і повтори вимовляємо слово-дію і виконуємо його разом з дитиною, або за допомогою іграшок. Наприклад, "ко-ти!" і покотили по підлозі м'яч; або "бі-жи!" і побігли разом з дитиною. І остання порада. Сідаємо поруч з дитиною і граємо в іграшки самі! Не вимагаючи нічого повторити! Але говоримо доступними і легкими словами. Наприклад: "Це Міша. Міша йде. Міша топ-топ. Міша купається: буль- буль і т. д" Згадайте, адже саме так з нами спілкувалися наші бабусі і бажання говорити з'являлося! З'являлися перші "то-то" або, може, навіть "о-о", але це вже мотивація і бажання дитини спілкуватися! Якщо до півтора року дитина не вимовляє найпростіших слів, то потрібно звернутися до спеціалістів.

Чому потрібно укріпляти кінчик язика?

Для вимови яких звуків необхідно зміцнювати кінчик язика? Кінчик язичка необхідно зміцнювати для вимови передньоязикових звуків Т, Д, Н. У дитини в мові ці звуки повинні з'явитися в 2–3 роки. Вимова сонорних звуків Л, Р. У дитини в мові ці звуки повинні з'явитися в 5–6 років. Для того, щоб підняти язик вгору, найчастіше діткам зі слабким кінчиком язичка дуже складно дається верхній підйом. Ось які потрібно виконувати вправи для зміцнення кінчика язика:

- вилизування тарілок і ложок;

- вправа "Кішечка вмивається" (всією поверхнею язика імітуємо рух кішечки, яка облизує сама себе);

- вправа "Горішки" (рот стулений, гострим напруженим язичком впираємося то в одну щічку, то в іншу);

- можна ставити язичок вгору-вниз і по колу;

- робимо кола язиком по зубах (при цьому рот стулений і губи зімкнуті);

- вправа "Голочка" (рот розтулений, гострий напружений язичок витягуємо вперед);

- можна тягнутися до чогось. Просовуємо язичок у щось у вигляді колечка;

- кінчиком язика перераховуємо зуби або намистини.

Дихання – це все!

По-іншому і не скажеш, адже дихання – це життя. А ще це потужний інструмент, яким необхідно вміти правильно користуватися! Без дихання нікуди в роботі логопеда і нікуди в повсякденному житті на 100 %. Правильний вибір вправ дихальної гімнастики з урахуванням вікових особливостей дітей сприяє не лише їх фізичному оздоровленню, а й стабілізації психоемоційного стану. Скажімо, запропонуйте дитині уявити себе повітряною кулькою чи хом'ячком (вправа «Повітряна кулька»). Запропонуйте дитині лягти на підлогу і покласти руки на животик, уявивши, що замість животика повітряна кулька. Тепер повільно надуваємо кульку, тобто животик, а після того, як мама плесне в долоні (через 5 секунд), кульку здуваємо. Повторити цю вправу можна 5 разів, виконуючи разом з малюком. Вправа «Хом'ячок» дуже подобається дітям, адже вона проста й дуже весела. Запропонуйте малюкові зобразити хом'ячка, надувши щічки, і пройтися так 10 кроків. Відтак повернутися і ляснути себе долоньками по щічках, випустивши повітря. А потім пройти ще кілька кроків, дихаючи носом, ніби винюхуючи нову їжу для наповнення щічок. Повторіть кілька разів. Сміх і веселощі гарантовано. Вправа «Квітка». Запропонуйте дитині уявити, що вона на поляні, вкритій квітами. Ось вона нюхає запашну квітку, вдих носиком. Видих ротиком зі звуком «а-а-а» як пахне квітка! Запропонуйте малюкові понюхати 4–5 квіточок. Бажаємо вам і вашій дитині міцного здоров'я у поєднанні з веселими іграми!

Навіщо виправляти горловий звук «Р»?

Але навіщо ж виправляти даний звук? Він подобається дуже багатьом батькам! Звучить красиво, незвично. А ще кажуть, що така вимова притаманна неординарним особистостям! Може, і не потрібен логопед? Або все-таки потрібен? Є кілька проблем через те, що дитина не може правильно вимовляти даний звук. Ось деякі з них: коротка під'язикова вуздечка, яка може бути однією з причин появи горлового «Р» не тільки обмежує рухливість мови, а й впливає на прикус; гіпертонус або гіпотонус м'язів язика. Тонус часто є не тільки "в роті". Він нерідко відображає ситуацію по всьому тілу. Це може бути моторна незручність, неуважність. Знайома ситуація, коли дитина постійно падає на рівному місці? Зачіпає всі кути? Саме тому мовним діткам часто рекомендована робота з нейропсихологом, масаж і т. д. Порушення фонематичного слуху: страждає не тільки вимова, але і розуміння мови. Якщо не займатися розвитком фонематичного слуху і сприйняття, то проблеми в шкільному навчанні неминучі. Збільшені мигдалики можуть тримати корінь язика в напруженому стані.

Автоматизація звуків!

Звук необхідно автоматизувати і ввести в мову. Автоматизація – це закріплення правильної вимови звуку в мові. Поставлений звук не з'явиться в мовленні відразу ж! Чому? Будь-який автоматизований рух м'язів спочатку виконується за участю свідомості. На цьому сконцентровується велика ділянка мозку. Лише багаторазове повторення одного і того ж руху дозволяє виконувати цей рух несвідомо, не витрачаючи на це масу енергії. Потім поступово поступається місцем новому звуку. Послідовність автоматизації звуку будується за принципом від простого до складного: склади, слова, словосполучення, тексти, вірші, скоромовки, самостійне мовлення. Пройшовши всі етапи автоматизації, ви зможете насолоджуватися чистим звуком в мовленні дитини. Автоматизація звуку у логопеда займає найбільше часу. Підготовчий етап – 10 %, постановка – 30 %, автоматизація – 70 %.

Чому дитина мовчить?

Зазначимо найосновніші причини. Соціальний фактор (батьки-мовчуни). Наприклад, це може бути той випадок, коли дитина одягнена, взута, нагодована, але з ним майже не розмовляють або розмовляють мало. Чому? Тут все індивідуально: не знають, як правильно спілкуватися з дитиною; дуже зайняті; "зависають" в гаджетах; не готові до ігор з дитиною і т.д. Гіперопіка. Тут теж більш-менш зрозуміло. А навіщо дитині говорити, якщо йому досить показати пальцем в повітря і вся сім'я поспішає принести бажане. Кажуть занадто багато і дуже "розумно". Для того, щоб дитина вимовила перші слова, дорослий повинен «спуститися» на його рівень. Мовний негативізм. Психологічний фактор. Серйозні потрясіння в житті дитини (переляк, стрес або тиск з боку батьків). Проблеми зі слухом. Відвідування лора, сурдолога. Необхідно зробити аудіограму. Неврологічні порушення. Відставання в розвитку мови може бути результатом пошкодження центральної нервової системи. Необхідно проконсультуватися з неврологом. Недорозвинення мовного апарату (наприклад, слабкість щелепних і лицьових м'язів). Якщо ви сумніваєтеся в тому, чи правильно розвивається мова дитини, обов'язково відвідайте логопеда. Логопед, при необхідності, направить вас до потрібних фахівців.

Мовний негативізм

У наш час неможливо залишити поза увагою питання мовного негативізму. Адже часто саме ці слова стають винуватцями виникнення даного явища у дітей. Що таке мовний негативізм? Мовний негативізм – явище, коли дитина дуже неохоче вступає в мовне спілкування (або взагалі відмовляється від мови). У більшості випадків мовний негативізм виникає у дітей із затримкою мовного розвитку. Відбувається це в зв'язку з тим, що батьки посилено намагаються розговорити дитину, роблять на цьому акцент. А часом благають, вимагають і навіть карають. Іншими словами, дитина відчуває тиск і бачить, що відстає від своїх однолітків. Внаслідок чого відмовляється говорити і замикається в собі. Як розпізнати мовний негативізм? Дитина мовчить або відвертається у відповідь на будь-яке запитання. Дитина мукає і показує пальцем для того, щоб попросити що-небудь (частіше намагається сама задовольнити власні потреби). Така «самостійність» часом навіть тішить батьків. Але вони просто не усвідомлюють, що за цим стоїть несформованість навичок мовної комунікації і стійкий вироблений мовний негативізм. Як подолати мовний негативізм? Якщо дитина не говорить зовсім, то в будь-якому віці потрібно починати з того, щоб викликати у дитини бажання спілкуватися, сформувати мотивацію до мовної комунікації. Як це зробити? Звичайно ж, через гру! Сідаємо поруч з дитиною і починаємо грати самі! Не вимагаючи нічого повторити! Але говоримо доступними і легкими словами. Наприклад: "Це – зайчик. Зайчик стрибає. Зайчик стриб-стриб. Зайчик купається, буль-буль і т. д. Згадайте, адже саме так з нами спілкувалися наші бабусі і бажання говорити з'являлося! З'являлися перші "то-то" або може навіть "о-о", але це вже мотивація і бажання дитини спілкуватися! Коли контакт з дитиною встановлено, можна переходити до наступного етапу – стимулювати імітацію мови дорослого! Беремо будь-яку іграшку або предмет, бажано першого типу складової структури (з двох відкритих складів). Те, у що любить грати саме ваша дитина! Це можуть бути кілька предметів. Наприклад, зайчик і котик. Запитуємо дитини: "Хто це?" Або "Кого я взяла? Що у мене в руках?" Робимо паузу. Чекаємо відповіді дитини. Якщо дитина мовчить, відповідаємо самі: "Це зайчик. Поступово паузи після питань збільшуються – так ми заохочуємо дитину до вступу в діалог. Прагніть до того, щоб дитина стежила за вашою артикуляцією. Таким же чином спілкуйтеся під час режимних моментів. Обов'язково вводите в мову дієслова. Через якийсь час дитина почне повторювати за вами склади і слова, відповідати на питання. Щиро хваліть її і запевняйте в любові. Поступово створюйте ситуації, що стимулюють потребу дитини в спілкуванні з оточуючими. Задавайте прості запитання: «Що це ти приніс?», «Що у тебе в руках?», «Що ти зараз зробив?» Так ми активізуємо вивчені раніше слова. Ставте дитину в ситуацію вибору: «Що ти хочеш: молоко або сік?», «Яку іграшку тобі дати: м'яч або кубик?». Питання такого типу не тільки спонукають дати відповідь, але і містять в собі слово-підказку для імітації. Основна умова – використовуйте тільки ті слова, над якими проводилась попередня робота.

Помилки в спілкуванні з мовчуном

У спілкуванні з невербальною дитиною батьки часто припускаються помилок, самі цього не помічаючи!

Один предмет – багато слів. Неправильно: «велика залізна жовта машина». Дитина спочатку засвоює назву предмета, потім дії з ним, а потім вже його якості. Правильно: «Машина» або «Це машина». Просять дитину повторити довгі слова зі складною структурою. Неправильно: «Це кошеня», правильно: «Це киця». Пам'ятаємо, що, насамперед, засвоюються слова з 2–3 відкритих складів (приголосний + голосний) типу миша, поні, коні, пізніше банани, машина. Багато хто з батьків уникає розмови з дітьми у маленькому віці, вважаючи, що маля ще занадто мале, аби зрозуміти суть того чи іншого повідомлення. І це прикра помилка. Розмовляти і спілкуватись треба з дітьми будь-якого віку! Це надзвичайно важливо для розвитку малюка.

Не чекають від дитини відповіді. Можете помітити, що на заняттях з невербальною дитиною, логопед завжди робить паузу після питання, залишаючи за дитиною можливість відповісти, нехай це буде навіть не слово, а окремі звуки, чи звуконаслідування, але це вже стане початком діалогу. Тому, спілкуючись у будинку, чи на прогулянках, ви робите те ж саме, і якщо відповіді немає довший час, то відповідаєте за дитину.

Дитина не знає слова НІ. Батьки жаліють дитину, бояться істерики або вважають, що дитина «просто ще маленька» і дозволяють робити все, що він хоче. У підсумку перші заняття з логопедом можуть бути для дитини психологічно складними, тому що в «гостях» у логопеда потрібно дотримуватися певних правил.

Мова в русі

У невербальних дітей використовується такий прийом, як асоціація. Звуки підкріплюють картинкою, предметом або жестом, відповідно, бачачи згодом картинку або жест, дитина асоціює (згадує) звук. З картинками все зрозуміло, зір – провідний канал сприйняття інформації, до того ж у дітей з алалією зорові зони мозку збережені, і якщо наш мовчун – алалік, то доцільно використовувати зір, як обхідний шлях в корекції. Що ж із жестами? Чому це приносить такі результати? Кожне психічне новоутворення, і мова в тому числі, формується на базі вже дозрілих функцій. Таким сприятливим грунтом для розвитку мови є емоції і рухи. Чи помічали ви, що діти копіюють емоції? Варто одному заплакати або засміятися, як починають плакати або сміятися інші. А бажання емоційно взаємодіяти з мамою і татом підштовхує дитину до наслідування дорослої мови. Таким чином, робимо висновок, що емоції – важливий двигун мови. Що ж з рухами? Ніхто не сперечатиметься з тим, що рухлива дитина починає раніше говорити, крім того, будь-який мовний акт – це насамперед рух органів артикуляції! Таким чином, включаючи емоційні цікаві завдання на загальну і дрібну моторику в заняття, ми створюємо передумови для становлення багатьох психічних процесів і для своєчасного розвитку мови! Хорошим помічником може стати фонетична ритміка, логоритміка, що поєднує в собі три компоненти: емоційний, руховий, мовний! Але від мовленнєвого порушення залежить планування логоритмічних занять. Для роботи з дітьми із ЗНМ використовуються такі типи вправ: на розвиток загальних мовленнєвих навичок, дихання, голосу; на формування почуття ритму, темпу (спочатку на музичному, а потім на мовленнєвому матеріалі); артикуляційні та мімічні вправи; етюди з елементами психогімнастики; ігри на розвиток всіх видів уваги й пам'яті; вправи на формування фонематичного сприйняття; вправи на автоматизацію поставлених звуків; дидактичні завдання з мовленнєвим матеріалом, насиченим контрольними звуками, ігри на збагачення словника, колективні ігри; вправи та завдання на формування граматичної будови мовлення і розвиток зв'язного мовлення.

Для дітей з РИНОЛАЛІЄЮ збільшується кількість вправ, спрямованих на розвиток: м'язового тонусу, координованості органів мовленнєвого апарату; мовленнєвого дихання; просодичних компонентів мовлення (вправи зі співів); тонкої моторики; міміки.

Для занять із дітьми з ДИЗАРТРІЄЮ більшої уваги потребують вправи на розвиток: регулювання м'язового тонусу; динамічної координації і співвіднесення рухів, їх ритмічності й пластичності з мовленнєвими вправами;розвиток тембрових характеристик голосу і просодичних компонентів мовлення.

На заняттях із дітьми, які мають заїкування: на розвиток загальної тонкої довільної моторики, міміки, орального праксису; мовленнєвого дихання; слухової та зорової пам'яті; почуття темпу і ритму; регуляцію м'язового тонусу; особистісних якостей.

Коли потрібно перевірити слух дитині?

Слух – це важливий зв’язок з навколишнім світом. Якщо ваш малюк не реагує на звуки, не розмовляє або розмовляє гірше, ніж його однолітки, не вимовляє звуків, «пропускає» закінчення слів, або якщо у школі дитина погано реагує на запитання, неуважна на заняттях, з відмінника перетворюється на «невстигаючого» – це тривожний дзвіночок. У таких випадках батькам потрібно звернутися до лікаря-сурдолога для проведення медичного обстеження щодо стану слухової функції дитини, тобто перевірити слух. Навіть невелика втрата слуху може негативно вплинути на розвиток дитини, процес оволодіння мовленням, а також на її психологічний стан. Дитина говорить так, як чує. При порушенні слуху маленька дитина може не розуміти мовленнєвих тонкощів, відставати в інтелектуальному розвитку, дуже втомлюється, стає гіперактивною або, навпаки, замикається в собі, тому, що вона не може зрозуміти, що хочуть від неї, а батьки не розуміють, чого хоче дитина. З часом починається затримка загального розвитку, адже дитина не може засвоїти всю необхідну їй інформацію.

5 помилок при введенні поставленого звука в мовлення дитини

Звук є. Можна розслабитися. Постановка звуку – це тільки початок роботи. Основна робота – це автоматизація звуку (введення його в мовлення дитини). Звук вже поставлений. Обійдемося без артикуляційної гімнастики. Виконувати гімнастику артикуляції потрібно до переможного кінця, а краще довше. Звук вже поставлений. Не поспішайте! Процес введення звуку в мовлення має свої етапи. Спочатку ізольовано, потім в складі, потім в слові, потім у фразі і в реченні. Тільки потім віршик. Найчастіше, якщо перервати заняття, відбувається відкат. Дитина втрачає навик. Час корекції залежить не тільки від майстерності фахівця, але й від типу порушення, від ступеня його прояви і від відповідального виконання домашніх завдань. Тому батькам варто запастися терпінням. Адже хороший результат залежить від кількох факторів: регулярність занять з дитиною; старанність; наполегливість.

Основні причини порушень мовлення у дітей

Виділяють дві групи дітей, які розвиваються нормально з точки зору медицини: БАЛАКУНИ – виявляють активний інтерес до навколишнього світу, легко адаптуються до нових обставин, рано починають говорити і ставлять велику кількість запитань; МОВЧУНИ – глядачі, починають говорити пізніше своїх однолітків, але відразу практично без дефектів, таким діткам потрібна увага і розуміння батьків. Однак, якщо ваш "мовчун" не почав говорити до трьох років, варто бити тривогу. Можливо, ви зіткнулися з серйозною проблемою. Звідки вона взялася? Причини: перш ніж говорити про різновиди та способи усунення дефектів мовлення, виявимо причини недуги. Їх можна розділити на дві категорії: ВРОДЖЕНІ (спадкові захворювання, особливість організму, складні пологи, родові травми, шкідливі звички) і НАБУТІ (занедбаність, часті хвороби, зниження слуху, стрес і так далі). Крім цього, частою проблемою є хвороби гортані або губ, неправильна будова щелепи, хвороби кори головного мозку і так далі. Якщо у вашої дитини виявили будь-який дефект мови, то батькам варто запастися терпінням. Адже хороший результат залежить від кількох факторів: регулярність занять з логопедом; старанність; наполегливість.

Види логопедичної роботи

1. Стимулювання мови. Викликання мови, "запуск" мови. Ці види логопедичної роботи застосовуються на самих ранніх етапах в корекційній роботі з дітьми, у яких не сформований психологічний механізм мови. Ця робота проводиться в процесі спільної взаємодії з дитиною в значущих для нього видах діяльності.

2. Формування мови. Відбувається навчання мови через багаторазове повторення з використанням ігрових прийомів і включення в комунікативні ситуації.

3. Корекційна робота з виправлення мови.

Критичні періоди в розвитку мовної функції

Розглянемо критичні періоди в розвитку мовної функції дитини. Їх виділяють три:

I період (1–2 рік життя). Коли формуються передумови мови і починається мовленнєвий розвиток, складаються основи комунікативної поведінки і рушійною їх силою стає "потреба" в спілкуванні. Будь-які, навіть начебто незначні несприятливі чинники, які діють в цьому періоді, можуть відбитися на розвитку мовлення дитини.

II період (3 роки). Коли інтенсивно розвивається зв'язне мовлення, що вимагає великої узгодженості в роботі центральної нервової системи.

III період (6–7 років). Початок розвитку писемного мовлення. Дуже зростає навантаження на центральну нервову систему дитини. Будь-які порушення мовної функції, наявні у дитини, в ці критичні періоди проявляються найсильніше. Крім того, можуть виникнути і нові мовні розлади.

Дитина не говорить

Від спілкування з вами дитина повинна отримувати задоволення. Грайте з дитиною в ігри, які їй цікаві і за її правилами. І поступово беріть ініціативу на себе. Не вимагайте від дитини мови. Приймайте її такою, якою вона є. ? Будьте послідовні у своїх діях. Визначте для себе де: МОЖНА, НЕ МОЖНА, ТРЕБА. Навчіть дитину навичкам самообслуговування – це дуже важливо. Зібрати іграшки, поставити чашку в раковину, одягнутися, зачесатися – все це під силу дітям 2–3 років. Розмовляйте з дитиною якомога більше. Ставте питання, на які можна відповісти вказівним жестом або показати предмет. Поменше телевізора і планшета, побільше спілкування, читання книг, прогулянок, спільних ігор. ОБОВ'ЯЗКОВІ заняття фізкультурою. Піднімайтеся пішки, а не на ліфті, ходіть по бордюрах, стрибайте, перекидатися, бігайте, плазуйте і т. д.

Автоматизаційні навички

Зазвичай логопед займається з дитиною 2 рази в тиждень по пів години (в залежності від віку дитини). Очевидно, що про автоматизацію навичок при такій частоті і тривалості занять не може бути й мови. Адже часто у батьків немає можливості приділити достатньо часу для занять вдома. Як же автоматизувати навик? Не потрібно спеціально планувати 15–20 хв часу в день, щоб сісти з дитиною і відпрацювати всі домашні завдання. Можна все робити на ходу! Наприклад, йдемо в садочок і по дорозі шукаємо все, що має звук, який поставив вашій дитині логопед. Наприклад: «Л». Або нехай дитина збере шишки, і скільки вона їх набере, стільки раз нехай проричить. Або запропонуйте дитині викласти букву «Р» з камінчиків, паличок, листочків. Ось так, фактично граючи з дитиною, ви будете автоматизувати навик поставленого логопедом звуку. І завдяки цьому зможете скоротити кількість занять, зекономити кошти, і досягнете швидко поставленої мети швидше! Ось так, протягом дня під час інших справ, можна знаходити можливість для коротких завдань-ігор.

Фонематичні процеси

До фонематичних процесів належить: слухова увага, фонематичний слух, фонематичне сприйняття, звуковий аналіз і синтез. В чому різниця цих понять? І в чому їх роль для мовної діяльності. Слухова увага – вміння визначати на слух звучання і напрям звуку. Фонематический слух – механізм, який дає можливість почути фонему, почути саме мову людини і проаналізувати: каже це дитина або дорослий, каже він голосно або тихо і т. д. Наприклад, слухаючи промову американки, ми розуміємо: це молода дівчина, вона розповідає щось радісно, пошепки, але не знаємо мови. Фонематичне сприйняття – вже вміння аналізувати звуки мови. Чуємо фонему й розуміємо, що це саме ця фонема («банан», а не «Ваван», «кит», а не «кіт»). Звуковий аналіз і синтез – це вміння виділяти слова з мовленнєвого потоку, чітко вимовляти окремі слова; розподіл слова на склади та чітка вимова складів; виділення наголошеного складу; вимова слова з посиленим наголосом; ділити слова на склади; добір слів з потрібним звуком і т. д.

Фонематичний слух

Слух буває: фізичний (немовний), фонематичний (мовний), музичний. Фонематичний слух відноситься до фонематичних процесів. Фонематический слух – це механізм, який дає можливість почути фонему (мовний звук), почути мову ЛЮДИНИ. Коли з'явилася мова, тоді і з'явився фонематичний слух (все між собою зв'язано). Для розвитку фонематичного слуху використовуємо ігри та вправи по визначенню: тембру голосу (чи говорить це жінка, чоловік, дитина,старий, молодий і ін.). Темпу мови (як говорить: повільно або швидко). Висоти голосу (тихо або голосно, шепоче або кричить). Ігри для розвитку фонематичного слуху: ігри з дзвониками (вгадай, який дзвоник звучав), (вгадай, який дзвоник звучав першим), (відтвори послідовність звучання дзвоників). Так ми тренуємо пам'ять, увагу та музичний слух. "Де плескали в долоні?"Дитина стоїть посеред кімнати із заплющеними очима. Ви тихенько станьте в будь-якому кутку кімнати та плесніть в долоні. Дитина, не розплющуючи очі, повинна вказати напрямок, звідки вона почула плеск. "Вгадай, хто покликав". В цій грі беруть участь не менше 2–3 дітей або членів сім'ї. Дитина стоїть посеред кімнати з заплющеними очима. Хто-небудь з гравців повинен покликати її. Дитина відгадує, хто саме її покликав. Такі ігри дуже корисні і вони подобаються діткам.

Зигмунд Фрейд стверджував, що дітьми спочатку рухають інстинкти й егоїстичні спонукання. Поступово вони пристосовуються до умов навколишнього світу, засвоюючи цінності і правила батьків. Батьки відіграють важливу роль у розвитку самосвідомості дитини.

Одне з найважливіших завдань, яке стоїть перед батьками, - зрозуміти психологію своїх дітей. Зрозуміло, для цього вам не обов'язково отримувати психологічну освіту. Однак ви повинні знати деякі прості речі про дитину: що їй подобається, а що - ні; що змушує її плакати, а що - сміятися; що мотивує її, а що змушує страждати.

Розглянемо кілька порад, які допоможуть вам зрозуміти, як бачить світ дитина.

Що таке дитяча психологія?

Дитяча психологія - це один з найпопулярніших розділів психології розвитку. Він присвячений вивченню психічних процесів, які відбуваються з дитиною з народження до підліткового віку. Особливу увагу в дитячій психології приділено змінам, які відбуваються з дитячою психікою з раннього дитинства.

Також дитяча психологія вивчає розвиток рухових, когнітивних, мовних навичок, емоційної, соціальної сфер тощо.

Чому важливо розуміти дитячу психологію?

Кожні батьки інтерпретують здібності та навички своєї дитини (або їх відсутність) по-своєму. Якщо ви не розумієте свою дитину, ви можете неправильно оцінювати її. У більшості випадків це не приносить дитині ніякої шкоди, але іноді наслідки можуть бути серйозними. Батьки відіграють ключову роль у розвитку дитини. І якщо ви недостатньо обізнані про те, як влаштована її психіка, ви можете допускати помилки в її вихованні.

Вчені довели, що розвиток дітей залежить від часу, який батьки вкладають у це. Тому важливо не тільки проводити час з дитиною, а й отримувати нові знання в сфері дитячого розвитку. Це буде вагомим внеском в емоційний та інтелектуальний розвиток дитини.

Як краще розуміти дитячу психологію

Відомий психолог Жан Піаже стверджує: «Що стосується моралі або інтелекту, дитина не народжується хорошою або поганою. Вона сама господар своєї долі».

Виховання дітей - це щось більше, ніж просто забезпечення їх комфорту. Виховувати дитину - значить дарувати їй емоції і забезпечувати її безпеку. Розглянемо кілька головних порад про те, як краще зрозуміти психологію вашої дитини.

1. Головний секрет - спостереження

Один з найпростіших і в той же час ефективних способів вивчення психології дитини - спостереження. Проявляйте інтерес до того, що ваші діти роблять і говорять.

Спостерігайте за поведінкою і емоціями дитини, коли вона їсть, спить, грається тощо.

Майте на увазі, що ваша дитина унікальна і має свої риси характеру навіть у дитинстві. Тому не варто порівнювати свою дитину з іншими дітьми, тому що це викликає у неї стрес і навіть змушує відчувати себе неповноцінною.

Щоб зрозуміти психологію дитини, поставте собі кілька запитань:

Що дитина любить робити найбільше?
Як вона реагує, коли їй доводиться робити те, що їй не подобається (наприклад, їсти овочі, рано вставати або виконувати роботу по дому)?
Наскільки вона товариська? Чи готова вона ділитися чимось з іншими дітьми або пробувати щось нове?
Скільки часу їй потрібно, щоб освоїтися в новому середовищі? Чи легко вона пристосовується до змін?
Відповідаючи на ці питання, не оцінюйте свою дитину. Просто спостерігайте.

2. Проводьте якісний час з дитиною

Сьогодні батьки буквально розриваються між будинком і роботою, називаючи це багатозадачністю. При цьому виховання дитини опиняється в ряді багатьох інших справ.

Якщо вам теж не вистачає часу на виховання дитини, пора щось змінювати. Якщо ви хочете розуміти свою дитину, перш за все ви повинні приділяти їй час.

Часу, який ви проводите з дитиною за сніданком і вечерею, недостатньо. Присвячуйте час тому, щоб поговорити з дитиною і пограти з нею.
Розмови з дитиною дозволяють вам дізнатися, що відбувається в її житті в школі і вдома, яку музику і фільми вона любить, що їй подобається, а що - ні.
Якісний час не обов'язково означає розмову або спільні заняття. Іноді ви можете просто сидіти з дитиною і мовчати. Просто спостерігайте за дитиною - і ви почнете розуміти особливості її особистості.
3. Дітям потрібна ваша повна увага

Коли ви збираєтеся провести час зі своєю дитиною, не плануйте на цей час ніяких інших справ. Ваша дитина заслуговує вашої повної уваги. Якщо ви будете розмовляти з дитиною і одночасно готуєте їжу, ведете машину або займаєтеся чимось ще, швидше за все, ви втрачаєте найважливіше з того, що вона вам розповідає.

Плануйте час, який ви присвятите тільки вашій дитині. Коли ви не відволікаєтеся ні на які сторонні справи, дитина відчуває себе в безпеці і готова відкриватися вам ще більше.

4. Звертайте увагу на оточення дитини

Дослідження довели, що поведінка дитини багато в чому визначається оточенням, у якому вона виховується. Тому батькам варто звернути увагу на те, з ким спілкується дитина.

Дослідження також довели, що оточення дитини впливає на розвиток її мозку. Це, у свою чергу, впливає на розвиток мовних і когнітивних навичок. При цьому особливо важлива домашнє середовище.

Поведінка дитини багато в чому залежить від того, які люди її оточують і як вона взаємодіє з ними. Зверніть увагу на середовище, яке оточує дитину вдома і в школі. Наприклад, якщо дитина агресивна або має проблеми з соціалізацією, подумайте, хто або що на це вплинуло.

5. Зрозумійте, як функціонує мозок дитини

Батьки можуть добре знати фізіологічні особливості своєї дитини, але вони не знають, як працює її мозок. Мозок дитини розвивається з досвідом, якого вона набуває. Відповідно, вона вчиться реагувати певним чином у різних ситуаціях.

Розуміння того, як функціонує мозок дитини, може допомогти вам дізнатися багато про поведінку дитини, про те, як вона приймає рішення, про її соціальні, логічні і когнітивні здібності.

Негативний досвід може призвести до негативних емоційних реакцій дитини. Це може погано позначитися на її розвитку.

Розуміння того, як працює мозок дитини, допоможе вам перетворити негативний досвід на нові можливості для розвитку.

Відомий американський психолог Деніел Сіґел, автор книги «Зростаючий мозок» стверджує: «Розуміючи функції мозку, батьки можуть допомогти своїм дітям створити міцну основу для здорового соціального життя й емоційного благополуччя, навчити їх з легкістю долати важкі ситуації».

6. Дозвольте дитині розповідати історії

Розмовляти з дитиною важливо, але не менш важливо і слухати її, коли вона говорить. Ініціюйте розмову, а потім послухайте, що дитина намагається вам сказати. Іноді дітям буває складно висловити свої думки, тому звертайте увагу не тільки на їх слова, а й на невербальні сигнали:

тон голосу: способи, якими дитина виділяє слово або фразу;
вирази, які показують, що відчуває дитина в даний момент. Коли вона розповідає про щось, постарайтеся зрозуміти, які емоції вона при цьому відчуває: чи подобається їй те, про що вона розповідає, чи боїться вона, чи перебуває у стресовому стані;
мова тіла: стежте за зоровим контактом, за позою дитини, положенням її рук;
Вам слід не тільки слухати дитину, а й давати їй зрозуміти, що ви її чуєте і сприймаєте її слова всерйоз. Відповідайте дитині, щоб вона розуміла, що ви її чуєте. Якщо вам щось незрозуміло, запитуйте. Але не говоріть надто багато і не ставте багато питань, тому що це може перевтомити дитини і змусити її замовкнути.

7. Діти висловлюють свої емоції по-різному

Існують різні способи, за допомогою яких діти висловлюють свої думки й емоції. Крім розмов, вони можуть використовувати для цього різні дії.

Якщо ваша дитина любить малювати, писати або грати, заохочуйте ці заняття. Віддайте її в художню школу - так ви допоможете їй краще виражати себе. Ви можете пропонувати дитині теми для малюнків, але при цьому не потрібно обмежувати її фантазію.
Запропонуйте дитині вести щоденник, у якому вона буде писати про свої заняття і враження за день. Чим більше дитина пише або малює, тим краще вона проявляє себе.
Приділіть час, щоб проаналізувати малюнки дитини, щоб зрозуміти, як вона бачить навколишній світ. Не намагайтеся аналізувати кожну деталь - інакше ви ризикуєте зробити неправильні висновки про дитину або спроектувати на неї свої емоції.
Дозвольте дитині самій пояснити, що вона намалювала або написала, і що вона відчуває з цього приводу.
8. Правильно ставте запитання

Якщо ви хочете, щоб дитина ділилась з вами своїми думками, ставте їй правильні запитання. Почніть розмову з відкритих питань, які мотивують дитину поділитися подробицями.

Замість того щоб запитати: «Тобі подобається ця пісня?», запитайте: «Що ти думаєш про цю пісню?» На перше питання відповідь може бути «так» або «ні», тоді як відкрите питання дозволить їй розповісти більше.
Замість того щоб запитати, з ким дитина гралася у дворі, запитайте, у які ігри вони грали. Дозвольте дитині в деталях пояснити суть гри і не перебивайте її.
Ніколи не уникайте питань, які задає дитина. Якщо у вас немає відповіді на питання, поверніться до нього пізніше. Якщо ви ігноруєте питання дитини, вважаючи їх дурними, у майбутньому вона, ймовірно, не захоче ставити запитання.
9. Дізнавайтеся більше про розвиток дитини

Ви повинні розуміти, що відбувається з дитиною на різних етапах її розвитку, щоб переконатися, що цей процес проходить нормально. Читайте книги й інтернет-сайти, присвячені даній тематиці, розмовляйте з фахівцями, які можуть вам розповісти про розвиток дитячої психіки. Коли ви не знаєте, як розвивається дитина, вам може здаватися, що з дитиною щось не так. Не поспішайте робити песимістичні припущення.

10. Спостерігайте за іншими дітьми

Іноді спостереження за однолітками вашої дитини допомагає вам краще її зрозуміти. Ви бачите, як діти поводяться з оточуючими, і можете визначити сильні і слабкі сторони їх особистості.

Це не означає, що вам потрібно порівнювати вашу дитину з кожним її другом або однокласником. Батьки часто визначають здібності своєї дитини, порівнюючи її з однолітками. Але в довгостроковій перспективі це може мати негативний вплив на дитину. Порівняння - це не завжди погано, але з ним варто не перестаратися.

11. Співпереживайте - поставте себе на місце дитини

Іноді, щоб стати ближче до дитини, ви повинні поставити себе на її місце, думати і іноді навіть вести себе, як вона. Емпатія - це важлива якість, яку батьки повинні розвинути, якщо хочуть краще розуміти свою дитину. Ви знаєте, що відчуває ваша дитина, коли вона розповідає вам про це. Але ви можете не розуміти її почуттів, якщо ви не можете співпереживати дитині. Розглянемо кілька простих способів розвинути свою емпатію.

Прислухайтеся до почуттів дитини. Спробуйте зрозуміти, що вона переживає.
Говоріть з дитиною її мовою, щоб вона могла зрозуміти вас. Запитайте себе: якби ви були дитиною, змогли б ви зрозуміти дорослу розмову, що повна складних слів і виразів?
Коли ви не можете зрозуміти поведінку дитини, запитайте себе: як би ви повелися на її місці?
12. Розвивайте емоційний інтелект дитини

Довгий час до емоцій дитини не ставилися так само серйозно, як до емоцій дорослої людини. Почуття і емоції дитини сприймалися як належне, оскільки вважалося, що діти забувають їх, коли виростають.

Ніколи не варто недооцінювати емоції дитини або її здатність керувати ними.

Емоційний інтелект (EQ) - це здатність людини розпізнавати, висловлювати і контролювати свої емоції. У кожної дитини свій унікальний темперамент, який дається їй з народження. Одні діти відкриті й ініціативні, інші - сором'язливі і повільні.

Ви повинні розуміти емоційний інтелект своєї дитини і зробити все можливе, щоб допомогти їй розвинути цю якість.

13. Не робіть поспішних висновків

Не думайте, що ви точно знаєте, чого хоче ваша дитина і як вона себе почуває в будь-який момент. Якщо дитина ні на що не скаржиться, ви можете припустити, що вона щаслива. Або ви можете вважати себе хорошими батьками тільки тому, що дитина добре поводиться на публіці і не вередує.

Коли ви робите подібні припущення, ви перестаєте розуміти свою дитину. Через це ви можете робити неправильні вчинки по відношенню до неї. Коли ви не впевнені в тому, що відчуває дитина, просто запитайте у неї - і ви розвієте всі сумніви.

Розлади психіки у дітей

Діти формують певні моделі поведінки під впливом батьків, родичів і оточення. У більшості дітей є незначні проблеми з поведінкою - вони можуть бути впертими, грубими або неуважними. Якщо ці проблеми з часом не проходять, вони можуть перерости в розлади поведінки. Розглянемо найпоширеніші з них.

1. Синдром дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ). У дітей з СДУГ проявляються три основні симптоми: неуважність, імпульсивність і гіперактивність. Такі діти також можуть бути неспокійними, агресивними і надмірно збудливими.

2. Депресії і біполярні розлади. Діти з біполярним розладом, як правило, страждають від різких перепадів настрою: тривалі періоди гіперактивності, що супроводжуються нападами гніву і зухвалою поведінкою, змінюються періодами депресії, яка супроводжується фрустрацією і пригніченим настроєм.

3. Тривожний розлад. Діти, які ним страждають, схильні хвилюватися про все. Навіть найдрібніші проблеми можуть викликати у них безсоння.

4. Синдром Аспергера. Це легка форма аутизму. Симптоми даного розладу включають в себе відсутність соціальних навичок, неприйняття змін і звичного середовища, уникнення зорового контакту, відсутність емпатії і недостатній розвиток моторики.

5. Розлад навчання. Це психологічний розлад, який ускладнює процес навчання для дитини. Симптоми включають у себе погану концентрацію уваги, погану пам'ять, координацію, нездатність слідувати інструкціям і неорганізованість.

6. Розлад соціальної поведінки. Діти з даним розладом схильні залякувати однолітків, уникати соціального життя, псувати майно оточуючих, знущатися над тваринами, брехати або навіть красти речі.

7. Розлади харчової поведінки. Діти з такими розладами, як анорексія або булімія, як правило, мають неправильні звички харчування. Часто дані розлади виникають через нав'язливі думки з приводу зовнішності і ваги. Симптоми даного розладу включають в себе безсоння, відсутність мотивації, зниження успішності, депресію, забудькуватість тощо.

Якщо ви підозрюєте один з перерахованих вище розладів у своєї дитини, негайно зверніться до лікаря.

Сьогодні психологи дотримуються двох основних теорій: біологічної (полягає в тому, що розвиток дитини - це природний процес) і соціальної (розвиток дитини відбувається в результаті виховання і впливу зовнішнього середовища). Фахівці вивчають розвиток дітей в різних аспектах, зокрема:

соціальному (відносини з батьками, братами і сестрами, друзями, учителями та іншими людьми, які впливають на розвиток дитини);
культурному (традиції, загальноприйняті цінності і життєві принципи, які впливають на розвиток дитини);
соціально-економічному (як соціальний статус дитини, спосіб життя і забезпеченість її сім'ї можуть впливати на її розвиток).
Не бійтеся труднощів

Розуміння дитячої психології може бути складним завданням. Якщо у вас кілька дітей, у кожного з них можуть бути свої особливості психіки.

Не варто думати, що психіка всіх дітей влаштована однаково і що існує стиль виховання, що підходить усім. Вивчення психології вашої дитини може бути довгим і виснажливим процесом, але це дуже важливо для того, щоб сформувати у неї здорову психіку.

Тривалий карантин – значне випробування для всієї родини. змінився звичайний режим дня, наша рухова активність зменшилась. Але, є і плюси: сидячи вдома на карантині можна більше часу приділити дітям і навчити їх (та й себе) гарним звичкам. Заняття фізичними вправами – одна з них. Тим паче, на час карантину спортивні та фітнес-зали закриті, а діти не відвідують уроки фізкультури.
Фізична активність – це запорука гарного самопочуття. Для цього необов'язково ходити в спортивний зал, виходити на пробіжку, стадіон тощо, але приділити 15-20 хвилин зарядці – обов'язковий пункт для початку продуктивного дня не тільки для дітей, а й дорослих.
Одним з найважливіших фізкультурно-оздоровчих заходів у режимі дня є ранкова гімнастика. Завдання ранкової гімнастики полягає в тому, щоб активізувати діяльність організму, зміцнити серцево-судинну систему, підвищити імунітет, поліпшити координацію рухів. Щоденна ранкова гімнастика сприятливо впливає на весь організм дитини, чинить позитивний вплив на закріплення правильної постави, гарної ходи, попереджує виникнення плоскостопості. Привчає дітей проявляти вольові зусилля, виробляє наполегливість, дисциплінованість. Діти набувають корисної звички щодня зранку виконувати фізичні вправи, які сприяють виникненню почуття бадьорості, емоційного підйому на весь день і сприяють організованому початку дня дітей.
Для проведення гімнастики підбираються вправи, котрі включають деякі основні рухи (переважно ходьба на місці, підскоки, вправи на рівновагу), рухливі ігри, загальнорозвиваючі вправи, залежно від віку дитини. Послідовність вправ має забезпечити поступове посилення функціональної діяльності організму і різносторонній вплив на різні м'язові групи. З них першими подаються вправи для рук і плечового поясу, потім вправи, спрямовані на розвиток м'язових груп тулуба і ніг (повороти, нахили, присідання, махи ногами, відведення ніг вперед, назад, в сторони, стискання і розмикання пальців ніг тощо). Загальнорозвиваючі вправи проводяться з різних вихідних положень. Закінчується ранкова гімнастика найпростішими дихальними вправами.
Поєднання фізичних вправ, підібраних у зазначеному порядку, становить так званий комплекс. Один і той же комплекс ранкової гімнастики слід повторювати протягом двох тижнів. Комплекси, особливо для дітей молодшого віку, варто оформити єдиним сюжетом. Дорослий повинен творчо підходити до використання сюжету: щоб він не набридав дітям, в одні й ті ж дії вводяться нові образи («Пташки», «Метелики», «Літаки» тощо).
Виконання кожного нового комплексу протікатиме зазвичай повільніше, так як діти не відразу запам'ятовують послідовність вправ. Тому деякі вправи спочатку можна проробляти в більш повільному темпі. Як тільки дитина засвоїть усі вправи комплексу, треба домагатися проведення їх в енергійному темпі. Для ранкової гімнастики обирають зазвичай знайомі дітям вправи, або нескладні вправи, які не потребують вдумливого розучування.
Тривалий карантин – значне випробування для всієї родини. змінився звичайний режим дня, наша рухова активність зменшилась. Але, є і плюси: сидячи вдома на карантині можна більше часу приділити дітям і навчити їх (та й себе) гарним звичкам. Заняття фізичними вправами – одна з них. Тим паче, на час карантину спортивні та фітнес-зали закриті, а діти не відвідують уроки фізкультури.
Фізична активність – це запорука гарного самопочуття. Для цього необов'язково ходити в спортивний зал, виходити на пробіжку, стадіон тощо, але приділити 15-20 хвилин зарядці – обов'язковий пункт для початку продуктивного дня не тільки для дітей, а й дорослих.
Одним з найважливіших фізкультурно-оздоровчих заходів у режимі дня є ранкова гімнастика. Завдання ранкової гімнастики полягає в тому, щоб активізувати діяльність організму, зміцнити серцево-судинну систему, підвищити імунітет, поліпшити координацію рухів. Щоденна ранкова гімнастика сприятливо впливає на весь організм дитини, чинить позитивний вплив на закріплення правильної постави, гарної ходи, попереджує виникнення плоскостопості. Привчає дітей проявляти вольові зусилля, виробляє наполегливість, дисциплінованість. Діти набувають корисної звички щодня зранку виконувати фізичні вправи, які сприяють виникненню почуття бадьорості, емоційного підйому на весь день і сприяють організованому початку дня дітей.
Для проведення гімнастики підбираються вправи, котрі включають деякі основні рухи (переважно ходьба на місці, підскоки, вправи на рівновагу), рухливі ігри, загальнорозвиваючі вправи, залежно від віку дитини. Послідовність вправ має забезпечити поступове посилення функціональної діяльності організму і різносторонній вплив на різні м'язові групи. З них першими подаються вправи для рук і плечового поясу, потім вправи, спрямовані на розвиток м'язових груп тулуба і ніг (повороти, нахили, присідання, махи ногами, відведення ніг вперед, назад, в сторони, стискання і розмикання пальців ніг тощо). Загальнорозвиваючі вправи проводяться з різних вихідних положень. Закінчується ранкова гімнастика найпростішими дихальними вправами.
Поєднання фізичних вправ, підібраних у зазначеному порядку, становить так званий комплекс. Один і той же комплекс ранкової гімнастики слід повторювати протягом двох тижнів. Комплекси, особливо для дітей молодшого віку, варто оформити єдиним сюжетом. Дорослий повинен творчо підходити до використання сюжету: щоб він не набридав дітям, в одні й ті ж дії вводяться нові образи («Пташки», «Метелики», «Літаки» тощо).
Виконання кожного нового комплексу протікатиме зазвичай повільніше, так як діти не відразу запам'ятовують послідовність вправ. Тому деякі вправи спочатку можна проробляти в більш повільному темпі. Як тільки дитина засвоїть усі вправи комплексу, треба домагатися проведення їх в енергійному темпі. Для ранкової гімнастики обирають зазвичай знайомі дітям вправи, або нескладні вправи, які не потребують вдумливого розучування.

Звуковимову - процес утворення мовних звуків, здійснюваний енергетичним (дихальним), генераторним (голосоутворювальні) і резонаторних (звукообразовательним) відділами мовного апарату при регуляції з боку центральної нервової системи.

Порушення звуковимови - група дефектів вимови, що включає такі нозологічні форми як дислалія, ринолалия (палатолалія), дизартрія і, частково, афазія. Порушення звуковимови слід диференціювати з діалектним говіркою і неправильною вимовою в результаті низької культури мови і грамотності.

При яких захворюваннях виникає порушення звуковимови.

Зазвичай при порушенні звуковимови порушуються такі групи звуків: свистячі (с, з ', з, з', ц), шиплячі (ш, ж, ч, щ), сонорні (л, л ' , р, р ', j), заднеязичние (до, до', г, г ', х, х'), дзвінкі (в, з, ж, б, д, г), м'які (т ', д, н). У деяких дітей порушується тільки одна група звуків, наприклад, тільки шиплячі або тільки заднеязичние. Таке порушення звуковимови визначається як просте (часткове), або Мономорфность. У інших дітей порушуються одночасно дві або кілька груп звуків, наприклад, шиплячі і заднеязичние або свистячі, сонорні і дзвінкі. Таке порушення звуковимови визначається як складне (дифузне), або полиморфное. У кожній з перерахованих вище груп розрізняють три форми порушення звуків:

- спотворена вимова звуку. Наприклад: р горловий, коли звук утворюється вібрацією м'якого піднебіння, а не кінчика язика; - відсутність звуку в мові дитини, тобто невміння вимовляти його. Наприклад: "коова" (корова);

- заміна одного звука іншим, наявним у фонетичній системі даної мови. Наприклад: "Колова" (корова).
Причиною спотвореного вимови звуків зазвичай є недостатня сформованість або порушення артикуляційної моторики. При цьому діти не можуть правильно виконувати рухи органами артикуляційного апарату, особливо мовою, в результаті чого звук спотворюється, вимовляється неточно. Подібні порушення називаються фонетичними (деякі автори дають їм визначення антропофонічні або моторні), так як при цьому фонема не замінюють один фонемой з фонетичної системи даної мови, а звучить спотворено, але це не впливає на зміст слова.
Причина заміни звуків зазвичай полягає в недостатній сформованості фонематичного слуху або в його порушеннях, в результаті чого діти не чують різниці між звуком і його замінником (наприклад, між р і л). Подібні порушення називаються фонематичними (деякі автори дають їм визначення фонологичні або сенсорні), так як при цьому одна фонема замінюється іншою, внаслідок чого порушується зміст слова. Наприклад, рак звучить як "лак", ріжки - як "ложки".
Буває, що у дитини звуки однієї групи замінюються, а звуки іншого - спотворюються. Наприклад, свистячі с, з, ц замінюються звуками т, д (собака - "Тобака", зайка - "дайка", чапля - "тапля"), а звук р спотворюється. Такі порушення називаються фонетико-фонематичними.
Знання форм порушення звуків допомагає визначити методику роботи з дітьми. При фонетичних порушеннях звуковимови більше уваги приділяють розвитку артикуляційного апарату, дрібної і загальної моторики. При фонематичних порушеннях основний акцент робиться на розвитку мовного слуху і, як одного з його компонентів, фонематичного слуху.

Порушення груп звуків позначаються термінами, утвореними від назв грецьких букв, відповідають основному звуку кожної групи: - фонетичні порушення свистячих і шиплячих звуків називаються cігматізми, а фонематичні - парасігматізми - від назви грецької букви сигма, що позначає звук с;

- фонетичні порушення звуків л і л 'називаються; ламбдацизм, а фонематичні - параламбдацізми - від назви грецької букви ламбда, що позначає звук л;
- фонематичні порушення звуку j називаються йотацізми, а фонематичні - парайотацізми - від назви грецької букви йота , що позначає звук j;

- фонетичні порушення заднеязичних звуків називаються каппацізми, а фонематичні - паракаппацізми отназванія грецької букви каппа, що позначає звук к.

Порушення груп дзвінких і м'яких звуків спеціальних термінів не мають - їх називають:

- дефекти озвончения;

- дефекти пом'якшення.

Таким чином, ми можемо говорити про семи видах неправильного вимови приголосних звуків російської мови. Кожен вид має декілька різновидів, наприклад, cігматізми можуть бути: міжзубний, бічний, носової та ін; парасігматізми - прізубний, шиплячий та ін Всі різновиди порушень мають свої особливості виправлення.

Крім форм і видів порушення звуків, виділяють ще і рівень порушення. У логопедії розрізняють три рівня неправильного вимови звуків.

Перший рівень. Повне невміння вимовити звук. Дитина не може ні сказати його самостійно під фразової мови, в окремих словах, ізольовано, ні повторити за зразком ("Послухай, як повітря свистить, коли виходить з насоса, - ссс. Посвистом і ти так").

Другий рівень. Дитина правильно вимовляє звук ізольовано (а іноді навіть може повторити його в окремих простих словах), але спотворює або пропускає у всіх словах і у фразової мови, тобто правильний звук є, але він не автоматизований.

Третій рівень. Дитина може правильно вимовляти звук ізольовано, в словах і навіть при повторенні фраз, але в мовному потоці змішує його з іншим, близьким за артикуляцією або звучанням, але теж правильно вимовляють ізольовано.
Найбільш часто діти змішують звуки с - ш, з - ж, з '- щ, ц - ч, л - р, б - п, д - т, г - к. Запропоновану дитині фразу Бабуся сушила мокре білизну на мотузці він може вимовити так: "Бабуся сусила мокру білизну на велевке"

Дорослий повинен точно знати рівень неправильного вимови звуку, так як від цього залежить характер подальшої роботи: ставити звук (перший рівень), автоматизувати - поступово вводити в мову (другий рівень), проводити диференціацію з іншим звуком (третій рівень).

Необхідно враховувати ще й те, що порушення звуковимови можуть бути і самостійними дефектами мови, і частиною інших, більш складних, мовних порушень (дизартрії, алалії та ін.)

У першому випадку треба працювати тільки над виправленням звуків. У другому головною буде робота з виправлення основного дефекту, до якої на певному етапі додається робота з корекції звуків, що має в залежності від основного порушення свої особливості. З неправильним вимовою звуків у дітей ми зустрічаємося дуже рано, вже у віці 2-3 років. Однак там найчастіше спостерігаються тимчасові (фізіологічні) порушення звуковимови, зумовлені недостатньою сформованістю мовного слуху або апарату артикуляції. За нормальних умов, коли в дитячому садку і вдома здійснюється весь комплекс заходів щодо зміцнення здоров'я дітей; коли дорослі, розмовляючи з малюком, не вживають дитячих слівець, а дають йому правильні зразки мови; коли проводиться систематична робота з формування правильної вимови, яка сприяє засвоєнню дитиною фонетичної системи мови, розвитку речедвігательного і речеслухового аналізаторів, фізіологічні порушення звуковимови викорінюються. Проте вже і в цьому віці є випадки патологічного порушення звуковимови, що характеризуються стійкістю неправильного вживання звуків. Вони можуть бути обумовлені як порушеннями мовного слуху, артикуляційного апарату, так і розладами нейродинамики (недостатньою дифференцировкой збуджувального і гальмівного процесів в корі головного мозку), несформованістю межаналізаторних зв'язків. Корекція порушень звуковимови - система логопедичної роботи, спрямована на формування правильної вимови, подання (подання фонематичні) і сприйняття (сприйняття фонематичне або фонематичні слух) фонем і розвиток мови. Здійснюється вчителями-логопедами та вихователями мовних груп дитячих дошкільних освітніх установ (дитячих садків).

Чи можуть діти страждати від депресії?

Так. Дитяча депресія відрізняється від звичайних перепадів настрою, які трапляються в дитини під час дорослішання. Якщо дитина сумує, не варто відразу робити висновок про те, що в неї депресія. Але якщо дитина постійно ходить сумна або її погана поведінка впливає на спілкування, інтереси, успішність, то це може свідчити про депресію. Пам'ятайте, що депресія – це серйозне захворювання, але її можна успішно вилікувати.

Як дізнатися, що в дитини депресія?

Симптоми депресії в дітей бувають різними. Дуже часто їм не приділяють увагу, бо вважають, що це нормальні психологічні зміни під час дорослішання. Учені досліджували масковану (ларвовану) депресію (тобто приховану), при якій депресивний стан дитини приховувався за її агресивною поведінкою. Така поведінка характерна для дітей молодшого віку. У більшості дітей депресія проявляється так само, як і в дорослих, – вони сумують, у них поганий настрій. Первинними симптомами депресії є смуток, відчуття безнадійності й перепади настрою.

Симптоми депресії в дітей:

Дратівливість чи злість.
Постійний стан смутку й безнадії.
Соціальне відчуження.
Підвищена чутливість.
Зміни апетиту – підвищений апетит або його повна відсутність.
Зміни режиму сну – безсоння або постійна сонливість.
Плаксивість.
Проблеми з концентрацією уваги.
Утома й відсутність сил.
Скарги на здоров'я (болить живіт чи голова), лікування не допомагає.
Відсутність бажання займатися своїм хобі, спілкуватися із друзями, брати участь у різних видах діяльності.
Відчуття нікчемності або провини.
Знижена увага.
Думки про смерть або суїцид.
Як правило, усі ці симптоми проявляються в різний час і в різних ситуаціях. Хоча деякі діти досить непогано функціонують у звичній для них обстановці, у більшості з них будуть спостерігатись помітне зниження соціальної активності, утрата зацікавленості в навчанні чи зміни в зовнішності. У цей час вони можуть почати вживати наркотики або алкоголь, особливо якщо вони старше дванадцяти.

Діти молодше дванадцяти років можуть зробити спробу самогубства, але це трапляється вкрай рідко. Як правило, це імпульсивне рішення, яке виникає тоді, коли вони засмучені чи розгнівані. Згідно з дослідженнями, дівчатка роблять лише спробу суїциду, а хлопчики дійсно намагаються себе вбити. Діти в сім'ях, де зловживали алкоголем або мало місце фізичне насильство, більш схильні до суїциду під час депресії.

Які діти схильні до депресії?

Понад 2,5 % дітей страждають на депресію. У хлопчиків часто симптоми проявляються до десяти років, а в дівчаток – після шістнадцяти.

Біполярний розлад частіше діагностують у підлітків, ніж у дітей молодшого віку. Однак це не означає, що діти від нього не страждають. Як правило, симптоми біполярного розладу плутають із синдромом гіперактивності з дефіцитом уваги, обсесивно-компульсивним розладом або розладом поведінки.

Що викликає депресію в дітей?

Як і в дорослих, депресія в дітей може виникнути через будь-яку комбінацію чинників, які відносяться до фізичного здоров'я, подій у житті, навколишнього середовища, генетичної схильності чи біохімічних порушень. Депресія – це не той стан людини, який проходить сам по собі без лікування.

Чи можна запобігти депресії в дітей?

Діти, у чиїх сім'ях були випадки захворювання на депресію, більш схильні до цього стану. Якщо батьки теж страждають на депресію, то перші симптоми в дитини з'являться набагато раніше, ніж у дітей здорових батьків. Діти із проблемних сімей або діти, які зловживають алкоголем і наркотиками, більш схильні до депресії.

Як діагностувати в дітей депресію?

Якщо симптоми депресії в дитини не проходять протягом двох тижнів, обов'язково зверніться до лікаря. Також не завадить консультація в дитячого психіатра.

Немає якихось певних тестів – медичних або психологічних, які точно зможуть діагностувати депресію. Але звичайне опитування та анкетування дитини та її батьків у поєднанні з медичними даними можуть допомогти поставити діагноз. Іноді під час опитування й терапії вдається виявити інші захворювання, які посилюють депресію, наприклад, синдром гіперактивності з дефіцитом уваги, обсесивно-компульсивний розлад чи розлад поведінки.

Які способи лікування депресії наявні?

Способи лікування депресії в дітей такі ж, як і в дорослих. У них входять психотерапія і прийом ліків. Лікар вашої дитини спочатку може запропонувати тільки психотерапію. І якщо через якийсь час не буде спостерігатися жодного покращення, тоді можуть призначити антидепресанти. Численні дослідження підтверджують, що поєднання психотерапії із прийомом ліків є найбільш ефективним способом лікування депресії.

Лікування дітей з біполярним розладом

Дітей з біполярним розладом лікують за допомогою психотерапії в поєднанні з ліками, і, як правило, це антидепресанти й нормотиміки.

Використовувати антидепресанти треба з обережністю – вони можуть викликати напади манії або гіперактивну поведінку в дітей з біполярним розладом.

Варто також не забувати, що антидепресанти можуть сприяти виникненню думок про самогубство й негативно вплинути на поведінку дітей і підлітків, які страждають на депресію та інші психічні розлади. Якщо у вас виникли якісь запитання чи сумніви, обов'язково порозмовляйте з лікарем. Якщо вашій дитині призначили ліки, то в ході лікування вкрай важливо постійно спілкуватися з лікарем.

Довгострокова перспектива

Дослідження показують, що в даний час депресія стала проявлятись у дітей у більш ранньому віці. Депресія може розвинутися заново в дорослому віці. Дуже часто депресія проявляється одночасно з іншими проблемами зі здоров'ям. Дослідження також показують, що з часом депресія може перерости в більш серйозне психічне захворювання, тому так важливі своєчасна діагностика, правильне лікування та спостереження.

Батькам складно зізнатися собі, що в їхньої дитини депресія. Можливо, вони відкладають похід до лікаря через соціальні забобони, які асоціюються із психічними захворюваннями. Тому батьки повинні зрозуміти, що депресія – це не вирок, і що своєчасне лікування допоможе дитині рости фізично й емоційно здоровою. Також слід дізнатися про майбутні наслідки депресії, які можуть з'явитись у вашої дитини.

Депресія в дітей: тривожні ознаки

Батьки повинні бути дуже пильними, якщо в дитини є схильність до суїцидальної поведінки.

Ось кілька тривожних ознак суїцидальної поведінки в дітей:

Велика кількість симптомів депресії (зміни в апетиті, сні, поведінці).
Соціальне відчуження, навіть у межах сім'ї.
Розмови про самогубство, безнадійність і безпорадність.
Агресивна поведінка.
Ризиковані дії.
Часті травми.
Зловживання алкоголем або наркотиками.
Зосередженість на нездорових і поганих темах.
Розмови про смерть.
Плаксивість або відсутність прояву емоцій.
Роздаровування особистих речей.

У дітей 5-6 років закріплюють вміння розрізняти ліву і праву руку, визначати напрямок місце знаходження предметів по відношенню до себе: вгорі, внизу, попереду, ззаду, зліва, справа. З цією метою використовують ігрові вправи, рекомендовані для дітей середньої групи: «Вгадай, хто де стоїть!», «Вгадай, що де знаходиться!», «Покажи, де дзвенить дзвіночок» і т. Їх можна проводити як на заняттях з математики, так і в іграх.
Як і в середній групі, діти вправляються в розрізненні протилежних напрямків, але завдання ускладнюють. Виражається це в тому, що збільшують кількість предметів (від 2 до 6), місце розташування яких дитині пропонують визначити, а також відстань між дитиною і предметами. Діти поступово навчаються визначати напрямок розташування будь-яких предметів, що знаходяться на значній відстані від них.
Дітей вчать не тільки визначати, в якому напрямку від них знаходяться предмети, а й самостійно створювати зазначені ситуації: «Встань так, щоб Аня опинилася попереду, а Женя - тут перед тобою!», «Встань так, щоб зліва від тебе був стіл, а праворуч - дошка ».
Розвиток вміння пересуватися в зазначеному напрямку.
У старшій групі велику увагу приділяють закріпленню і вдосконаленню вміння
пересуватися в зазначеному напрямку, змінювати напрямок руху під час ходьби, бігу.
На музичних і фізкультурних заняттях вихователь для точного позначення напрямку руху вживає в мові прислівники і прийменники: вгору, вниз, вперед, назад, наліво (зліва), направо (праворуч), поруч, між, навпаки, за, перед, тощо. Спираючись на вміння дітей орієнтуватися на собі, він вчить їх здійснювати рух у зазначеному напрямку.
Велике значення має використання певної системи ігор з правилами - дидактичних і рухливих. Ігри проводять на заняттях з математики, фізкультурних, музичних і поза занять, головним чином на прогулянці. На початку року можна запропонувати гру «Куди підеш і що знайдеш?». У старшій групі цю гру проводять у більш складному варіанті. Діти роблять вибір з 4 напрямків, завдання одночасно виконують кілька людей. Далі проводять ігри «Знайди предмет», «Знайди прапорець», «Подорож», «Розвідники». Ігрова дію тут також пошук захованої іграшки (речі). Але тепер дитині пропонують в процесі активного пересування змінювати напрямок, наприклад дійти до столу, повернути праворуч, дійти до вікна, повернути ліворуч, дійти до кута кімнати і там знайти заховану іграшку.
Спочатку, проводячи ці ігри, педагог дає вказівки в ході дії: «Дійди до столу ... Повернись направо ... Дійди до вікна ... Повернись ліворуч ...» тощо. Кожну вказівку він робить тоді, коли вже виконано попереднє, причому називання предмета має слідувати після того, як дитина вже змінив напрямок руху, інакше діти орієнтуються тільки на предмет, а не на зазначений напрямок.
Проведення таких ігор доцільно обмежити невеликою площею, а в міру накопичення дітьми досвіду площа може бути збільшена до розмірів всієї групової кімнати або ділянки. Поступово збільшують кількість завдань на орієнтування і змінюють порядок їх пропозиції. Якщо спочатку діти визначають лише парні напрямки: вперед - назад, направо - наліво, то пізніше напрямки вказують в будь-якому порядку: вперед - направо, направо - назад і тощо.
Для засвоєння дітьми правил поведінки пішохода на вулиці, пов'язаних з умінням орієнтуватися в напрямках направо і наліво, рекомендують гри «Правильно вулицю пройдеш - в новий будинок прийдеш, помилишся - в старому залишишся», «Правильно пройдеш - інший прапорець візьмеш», «Передай пакет ».
Завдання в цих іграх полягає в тому, щоб кожна дитина правильно пройшов по тротуару, дотримуючись правого його боку,
або, переходячи вулицю, подивився спочатку наліво, а дійшовши до середини вулиці, - направо.
Корисні вправи в відтворенні напрямку руху з закритими очима на основі пробного ходу в іграх «Нагодуй конячку», «Стук-стук в барабан», «Знайди свій значок». Ці ігри аналогічні, тому як приклад опишемо останню. Уздовж стіни розміщують моделі геометричних фігур. Спочатку ведучий з відкритими очима підходить до фігури, яку назвав вихователь, а потім із закритими очима повертається до стіни з моделями і на дотик знаходить потрібну.
При орієнтуванні в просторі у дітей розвивають швидкість і чіткість реакції на звуковий сигнал (гри «Яків, де ти?», «Жмурки з дзвіночком», «Звідки голос?»).
Важливо навчити дітей, діючи за вказівкою, розрізняти напрямки рухів. З цією метою рекомендують гри «Стук-стук в барабан», «Нагодуй конячку» (в зміненому варіанті). Діти з закритими очима рухаються до предмету, слідуючи вказівкам вихователя: «Зроби 2 кроки вперед, повернись наліво, зроби 3 кроки» повернись на право. Кількість завдань спочатку обмежують 2-3, а пізніше їх число можна збільшити до 4-5.
Зацікавленість дітей у виконанні більш складних завдань, що вимагають чіткого розрізнення основних просторових напрямків, створюється заміною іграшок.
Встановлення просторових відносин між предметами. Важливе значення набуває навчання дітей 5 - 6 років вмінню визначати положення предмета по відношенню до іншого предмету («Праворуч від матрьошки варто пірамідка, а зліва сидить ведмедик, ззаду матрьошки варто неваляшка»), а також своє становище серед навколишніх предметів («Я стою за стільцем, між вікнами, ззаду Наташі » тощо).
Уміння орієнтуватися від іншого предмета грунтується на вмінні орієнтуватися на самому собі. Діти повинні навчитися подумки уявити себе в положенні предмета.
Далі пропонують гри «Де що стоїть?», «Доручення», «Хованки», «Що змінилося?». («Лена була попереду Ніни, а тепер вона ззаду Ніни».
Велику користь приносить ігрова вправа «Знайди таку ж картинку». Матеріалом для нього служать картинки, на яких зображені одні й ті ж предмети (наприклад, будиночок, ялинка, берізка, парканчик, лавочка) в різних просторових взаєминах. Пару складають картинки з однаковим розташуванням малюнків предметів. Вправи з картинками проводяться, наприклад, так: кожен з гравців отримує по одній картинці. Парні картинки залишаються у ведучого. Ведучий бере одну, зі своїх картинок і показує її, запитуючи: «У кого така ж?» Отримує парну картинку той, хто точно визначить просторові взаємини між предметами, які на ній намальовані.

Дуже часто перед педагогами, батьками виникає питання: що потрібно робити, щоб допомогти інтелектуальному розвитку дитини? Звісно грати. Адже гра – головна «дитяча робота».
Граючи, діти не тільки знайомляться з навколишнім, але й розвивають пам'ять, увагу й успішно навчаються багатьом речам, адже гра та пізнання йдуть поряд. Головне – вибрати «правильні» ігри. Під час захоплюючої гри можна ненав’язливо розвивати творче мислення дитини, її мовлення, уяву, логіку, інтелект.
Щоб гра-заняття була легкою і успішною, треба дотримуватись деяких нескладних правил:
- Планувати час для «розумних» ігор треба враховуючи мозкову активність. Наприклад, в першій половині дня найбільш успішними будуть заняття з використанням схем, цифр, букв, геометричних форм (це так звані ігри «лівої півкулі», тобто ті, де в більшій мірі бере участь ліва півкуля головного мозку). В післяобідню годину краще зайнятися творчими іграми, спрямованими на розвиток образного мислення (ігри «правої півкулі»), наприклад, незвичайним малюванням, пальчиковою гімнастикою.
- Обирайте гру відповідно з настроєм дитини.
- Враховуйте вікові та індивідуальні особливості дитини.
- Надавайте можливість дитині діяти самостійно.
- Потрібно використовувати різноманітні іграшки. Адже це «знаряддя», за допомогою яких дитина досліджує оточуючу дійсність та вчиться взаємодіяти з нею. Їй потрібно зробити свою «дитячу роботу», а іграшки допомагають їй у цьому.

Під вибухонебезпечними предметами слід розуміти будь-які пристрої, засоби, підозрілі предмети, що здатні за певних умов вибухати.

До вибухонебезпечних предметів належать:

Вибухові речовини — хімічні з'єднання або суміші, здатні під впливом певних зовнішніх дій (нагрівання, удар, тертя, вибух іншого вибухового пристрою) до швидкого хімічного перетворення, що саморозповсюджується, з виділенням великої кількості енергії і утворенням газів.

Боєприпаси - вироби військової техніки одноразового вживання, призначені для враження живої сили супротивника. До боєприпасів належать: бойові частки ракет; авіаційні бомби; артилерійські боєприпаси (снаряди, міни); інженерні боєприпаси (протитанкові і протипіхотні міни); ручні гранати; стрілецькі боєприпаси (набої до пістолетів, карабінів, автоматів тощо);

Піротехнічні засоби: патрони (сигнальні, освітлювальні, імітаційні, спеціальні); вибухові пакети; петарди; ракети (освітлювальні, сигнальні); гранати; димові шашки.

Саморобні вибухові пристрої - пристрої, в яких застосований хоча б один елемент конструкції саморобного виготовлення: саморобні міни-пастки;

міни-сюрпризи, що імітують предмети домашнього побуту, дитячі іграшки або речі, що привертають увагу.

Зазвичай, при знаходженні серійних мін, снарядів, гранат дорослі негайно викликають фахівців, які огороджують район і знешкоджують небезпечні знахідки. Інша справа – діти. Природна цікавість спонукає їх до небезпечних експериментів. Діти підкладають боєприпаси у багаття, випробують їх на міцність ударами, намагаються розібрати, приносять додому, у двір, до школи. Тому так важливо пояснити наслідки подібних дій, навчити правилам поведінки у таких ситуаціях.

У разі знаходження вибухонебезпечного пристрою ЗАБОРОНЕНО:

-наближатися до предмета;

-пересувати його або брати до рук;

-розряджати, кидати, вдаряти по ньому;

-розпалювати поряд багаття або кидати до нього предмет;

-приносити предмет додому, у двір, до школи.

Необхідно негайно повідомити поліцію, службу з надзвичайних ситуацій або дорослих про знахідку!

Увага! Сьогодні терористичні акти
здійснюються з використанням
вибухових пристроїв, які замасковані
під авторучки, мобільні телефони,
гаманці, міні-магнітофони, дитячі
іграшки, або розміщені у звичайних
портфелях, сумках, банках, пакунках і залишені у багатолюдних
місцях. Поводження з вибухонебезпечними предметами вимагає
значної уваги і обережності.
Від правильних дій залежить життя та здоров'я ваше і оточуючих!
У разі знаходження вибухонебезпечного пристрою
заборонено:
- наближатися до виявленого предмета;
- пересувати його або брати в руки;
- розряджати, кидати, ударяти по ньому;
- розпалювати поряд багаття або кидати в нього
предмет, приносити предмет додому, у навчальне приміщення.
При знаходженні вибухонебезпечного пристрою:
негайно (з безпечного місця) повідомте чергові
служби ДСНС (тел. 101), поліцію(тел. 102);
- не підходьте до предмета, не торкайтеся і не пересувайте його, не
допускайте поряд із знахідкою інших людей;
- припиніть усі види робіт у районі виявлення вибухонебезпечного
предмета;
- не користуйтеся засобами радіозвязку, мобільними телефонами
(вони можуть спровокувати вибух), дочекайтеся прибуття
фахівців, вкажіть місце знахідки та повідомте час її виявлення.
Памятайте! Розмінуванням, знешкодженням або знищенням
вибухонебезпечних предметів займаються тільки
підготовлені фахівці-сапери, допущені до цього виду робіт.

Виникнення надзвичайних ситуацій, спричинених вибухами, несе значну загрозу життю та здоров’ю людей, а також системам життєзабезпечення населення. Під вибухонебезпечними предметами слід розуміти будь-які пристрої, засоби, підозрілі предмети, які здатні за певних умов (або при дії на них) вибухати.

До вибухонебезпечних предметів належать:

вибухові речовини – хімічні з’єднання або суміші, здатні під впливом певних зовнішніх дій (нагрівання, удар, тертя, вибух іншого вибухового пристрою) до швидкого хімічного перетворення, що саморозповсюджується, з виділенням великої кількості енергії і утворенням газів;
боєприпаси, до яких належать:
- бойові частки ракет;

- авіаційні бомби;артилерійські боєприпаси (снаряди, міни);

- інженерні боєприпаси (протитанкові і протипіхотні міни);

- ручні гранати;

- стрілецькі боєприпаси (патрони до пістолетів, карабінів, автоматів тощо);

- піротехнічні засоби:

- патрони (сигнальні, освітлювальні, імітаційні, спеціальні);

- вибухові пакети;

- петарди;

- ракети (освітлювальні, сигнальні);

- гранати;

- димові шашки;

саморобні вибухові пристрої – це пристрої, в яких застосований хоча б один елемент конструкції саморобного виготовлення:
- саморобні міни-пастки;

- міни сюрпризи, що імітують предмети домашнього побуту, дитячі іграшки або речі, що привертають увагу.

У РАЗІ ВИЯВЛЕННЯ ВИБУХОНЕБЕЗПЕЧНИХ ТА ПІДОЗРІЛИХ ПРЕДМЕТІВ, НЕОБХІДНО:

негайно припинити усі роботи в районі виявлення вибухонебезпечного предмета (предметів);
вивести (відвести) на максимальну відстань усіх людей (не менше 100 метрів), які знаходились поблизу, намагаючись рухатись назад по своїх слідах;
позначити небезпечне місце добре видимим орієнтиром, де знаходиться цей предмет та огородити його від сторонніх осіб в тому числі дітей; Для огорожі можна використовувати різні підручні матеріали: дошки, жердини, гілки, мотузки, шматки матерії тощо;
повідомити про знахідку службу порятунку за номером «101». Повідомлення робити не поспішаючи, чітко, із зазначенням точної адреси (орієнтирів) місця знаходження вибухонебезпечного предмета);
очікувати на безпечній відстані від місця знаходження вибухонебезпечного предмета на приїзд фахівців Державної служби з надзвичайних ситуацій та Національної поліції, при цьому здійснюючи заходи щодо недопущення до небезпечної зони інших людей.
КАТЕГОРИЧНО ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ:

палити та використовувати відкритий вогонь поблизу місця, де знаходиться вибухонебезпечний предмет або предмет схожий на нього;
піднімати, витягувати з ґрунту, зрушувати з місця, кидати, ударяти і розбирати будь-які вибухонебезпечні предмети;
переносити ці предмети в місця перебування людей.
ПІД ЧАС ПРОГУЛЯНОК В ЛІСІ АБО В ТУРИСТИЧНОМУ ПОХОДІ:

Ретельно вибирайте місце для багаття. Воно повинно бути на достатній відстані від траншей і окопів, що залишилися з війни.
Перед розведенням багаття в радіусі п’яти метрів перевірте ґрунт на наявність вибухонебезпечних предметів (обережно зніміть лопатою верхній шар ґрунту, перекопайте землю на глибину 40-50 см або за допомогою щупу).
Користуватися старими багаттями не завжди безпечно. Там можуть виявитися підкинуті військові «трофеї» або такі, що не вибухнули.
У жодному випадку не підходьте до знайдених багать, що горять (особливо вночі). В цьому багатті може виявитися предмет, що може вибухнути.
Якщо Ви опинилися поблизу вибуху, стримайте свою цікавість і не намагайтеся наблизитись до епіцентру, щоб подивитись або допомогти рятівникам. Найкраще, що Ви можете зробити – залишити небезпечне місце.

Пам’ятайте! Розмінуванням, знешкодженням або знищенням вибухонебезпечних предметів займаються тільки підготовлені фахівці-сапери, допущені до цього виду робіт. У будь-якому разі при виявленні вибухонебезпечного предмета або предметів підозрілого характеру лише безумовне виконання заходів безпеки є гарантом того, що не станеться випадку каліцтва чи загибелі. Правильно і безпечно знешкодити вибухонебезпечні предмети здатні лише досвідчені фахівці. Ні в якому разі не намагайтеся робити це самі, адже це може призвести до трагічних наслідків.

Формування навичок самообслуговування є першою суттєвою ланкою у трудовому вихованні особистості. До самообслуговування віднесено діяльність, результати якої задовольняють потреби самої дитини: процес харчування, виконання культурно-гігієнічних процедур по догляду за собою, роздягання та одягання, користування туалетом. Саме рівень опанування такими навичками значно впливає на самооцінку дитини з розумовою відсталістю, є важливим кроком на шляху до її незалежності
Науково-теоретичними дослідженнями доведено, що навчання навичок самообслуговування сприяє розширенню у розумово відсталих дітей уявлень про навколишні предмети, збагаченню сенсорного досвіду, розвитку мовлення, загальної та дрібної моторики, зорово-моторної координації, а також умінь виконувати дії за зразком та словесною інструкцією, орієнтуватися за зразком, дотримуватися певної послідовності дій.
Слід зазначити, що незважаючи на елементарний характер навичок самообслуговування, опанування ними вимагає від розумово відсталої дитини включення значних інтелектуальних та фізичних зусиль. Однак, опанування такими вміннями та навичками є необхідною умовою для подальшого психофізичного розвитку дошкільника, опанування ним більш складними діями.
Розумово відсталі дошкільники не вміють одягатися, роздягатися, користуватися туалетом, мити руки, вмиватися, їсти тощо.. Предметні дії у розумово відсталих дітей характеризуються значною недосконалістю. Діти не розуміють логіки та послідовності дій, які вони виконують: спочатку потрібно намочити руки, а потім їх намилити; спочатку одягти сорочку, потім застібнути ґудзики; спочатку одягти черевики, потім зашнурувати тощо. Формування навичок самообслуговування у таких дошкільників здійснюється протягом усіх років навчання у спеціальному закладі, оскільки відбувається надзвичайно повільно внаслідок інертності психічних процесів, порушення загальної та дрібної моторики, просторового орієнтування, недосконалості саморегуляції та самоконтролю. Разом з тим, опанування елементарною трудовою діяльністю має важливе значення для пізнавального та особистісного розвитку дитини. Вказані прогалини розвитку пояснюються відсутністю ранньої корекційно-педагогічної допомоги фахівців, надмірною опікою дитини у сім’ї, недосконалою організацією трудового виховання у спеціальних дошкільних закладах.
Опанування дітьми умінь та навичок самообслуговування, формування культурно-гігієнічних навичок у дітей з розумовою відсталістю проходить на спеціально організованих заняттях, які проводить вихователь, у повсякденному житті, під час виконання режимних моментів дошкільного закладу
На першому році навчання передбачено формування у дитини культурно-гігієнічних умінь та навичок: умиватися та витирати обличчя; мити і витирати руки перед їжею, після забруднення; користуватися індивідуальним рушником для витирання обличчя та рук; користуватися індивідуальним гребінцем; носовою хустинкою. У дошкільників формують навички правильного вживання їжі та культури поведінки за столом: їсти з ложки; пити з чашки; користуватися серветкою; вставати із-за столу тільки після того, як поїли; дякувати після їжі, ставити на місце свій стілець. Програмою передбачено формування навичок роздягання та одягання; навчання певній послідовності складання одягу; ставлення взуття у свою шафу. Важливим етапом навчання є формування навичок користування туалетом: вчити дитину повідомляти голосом, жестом про необхідність відвідання туалету, своєчасно здійснювати туалет протягом дня; мити руки після відвідання туалету. Формування зазначених умінь та навичок відбувається із значною допомогою педагога.
На другому році навчання програмою передбачено продовжувати привчати дітей до елементарного самообслуговування.
Дошкільників вчать самостійно умиватись, чистити зуби, мити руки з милом перед їжею та після відвідування туалету, полоска­ти рот після вживання їжі, витирати обличчя та руки індивідуальним рушником, користуватись особистим гребінцем. Педагоги продовжують виховувати у дітей вміння культурно поводити себе за столом, охайно їсти, старанно пережовувати їжу, користуватись столовою і чайною ложками, тримати їх у руці, своєчасно витирати рот серветкою, виходити із-за столу тихо, дякувати старшим.
Дітей навчають одягатись і роздягатись у певній послідовності, знімати та одягати одяг, застібати і розстібати ґудзики; одягати черевики. У них формують самостійність у процесі роздя­гання, одягання, привчають знаходити непорядок в одязі (розстібнутий ґудзик, загорнутий комірець тощо), звертатися за допомогою до дорослих. Продовжують формування основних культурно-гігієнічних навичок.
Третій рік навчання передбачає продовження навчання навичкам особистої гігієни. Дітей привчають стежити за чистотою свого тіла, мити об­личчя та руки з милом (рідким) у міру забруднення, перед їжею, після сну і туалету, чистити зуби, полоскати рот після їжі, користуватись індивідуальним рушником, гребінцем, носовою хустинкою. Продовжується процес навчання дітей правильно та охайно поводити себе за столом, самостійно їсти їжу; правильно користуватися чайними і столовими ложками, виделкою, серветками; після їжі тихо виходити з-за столу, дякувати. Дітей навчають самостійно вдягатись і роздягатись, дотримуючись вста­новленої послідовності цих дій, зашнуровувати черевики, застібати ґудзики, охайно складати і вішати одяг, з допомогою дорослих своєчасно приводити його в порядок (чистити, просушувати тощо). У дошкільників виховують самостійність, організованість, бажання завжди бути чистими й охайними. Закріплюються раніше сформовані навички користування туалетом.
На четвертому (заключному) році навчання програмою передбачено вдосконалення та закріплення сформованих навичок самообслуговування.
Передбачається закріплювати та вдосконалювати раніше сформовані на­вички чисто та своєчасно вмиватись, насу­хо витиратись рушником, полоскати рот після їжі, чистити зуби, користуватись індивідуальним рушником та носовою хустинкою.
Закріплюються відпрацьовані в попередніх роках навички культурної по­ведінки за столом: охайно їсти, не кваплячись, старанно пережовувати їжу, правильно користуватися столовим приладдям. Продовжується навчання дітей самостійному одяганню, роздяганню. Дошкільників привчають самостійно чистити одяг та взуття. Закріплюються навички користування туалетом.
Отже, на протязі чотирьох років навчання у спеціальному закладі для дітей з розумовою відсталістю у дошкільників передбачається сформувати найдоступніші життєво-практичні уміння та навички, опанування якими сприяє проявам їхньої самостійності у найчастіших побутових ситуаціях, створює передумови для інших видів діяльності, забезпечить підготовку до шкільного навчання.
Особливістю формування навичок самообслуговування полягає в тому, що воно здійснюються шляхом поетапного формування окремих дій, у визначеній послідовності, у процесі довготривалого і систематичного застосування спеціальних вправ.

Що робити?

2 варіанти розвитку подій:

Звернутися до логопеда або дефектологу або психолога. Перед проведенням очної консультації фахівець, наприклад логопед, порекомендує пройти обстеження дитини у невролога, лора, психіатра. Плюс цього варіанту в тому, що коли до логопеда йдуть з наявними результатами медичного обстеження, то логопеду ця інформація в допомогу при постановці більш точного діагнозу або його виключення.
Виконати рекомендацію логопеда. На консультації логопед проводить педагогічне обстеження, пише свій висновок і дає рекомендації батькам. Поки дитину обстежують, логопед паралельно проводить свою роботу. Плюс цього варіанту в тому, що коли до невролога йдуть з розгорнутим описом від логопеда, є ймовірність того, що лікарю буде ця інформація в допомогу при постановці або виключення діагнозу.
Які причини?

Універсальної причини, що пояснює затримку мови у сучасних дітей, немає. Але з певністю можна сказати, що в основі будь-якої проблеми завжди будуть дві складові – біологічна і соціальна

Біологічна причина.
✔ Ембріональні порушення розвитку

✔Генетичні

✔Спадкові

✔ Пологові травми

“У дітей з мовною патологією може спостерігатися ряд відхилень в стані моторики, артикуляції, фонації, мовного дихання і їх синхронізації, що виникають в результаті ураження різних рівнів нервової системи центрального і периферичного характеру (всі види проявів дизартрії від мінімального прояви до важкої форми), внаслідок родової травми черепа, крижів і верхньошийного відділу хребта, а також кесаревого розтину.

Соціальна причина.
✔ Гіперопіка

Розглянемо приклад. У розвиваючий центр заходить мама з дитиною. Дитина мовчить. У приміщенні тепло і хлопчик починає стягувати шапку. «Жарко? – тривожиться мама. – Стій, я тобі допоможу. Хочеш пити? Звичайно, хочеш. Чи не холодна? Холодна, дай розбавлю ». Під час цього «діалогу» погляд (у обох) падає на вітрину з іграшками. «Чого тобі хочеться, машинку?» Хлопчик простягає пальчик до машинки. Чи сам прийняв рішення? Або звик визнавати чужий вибір? «Візьми червону, ти ж червоний більше любиш (чи то питання, чи твердження на кінці фрази)».

Любов цієї мами настільки всеосяжна, що вона розуміє свого сина без слів. В цьому і полягає відповідь на питання «Чому дитина не говорить?».

Приклад класичної педагогічної занедбаності: дитині слова не потрібні, в них немає ніякої потреби. Батьки передбачають бажання малюка. Вони не дають йому навіть спроби самостійно відповісти на питання. Але гірше того, що через якийсь час питання просто перестають виникати.

✔ Тривожність

Приклад. Адміністратор в якості знайомства простягає дитині льодяник. Хлопчик запихає цукерку в ріт і тут же починає давитися. Татко пружиною підскакує до дитини і тремтячими руками вибиває ласощі з рота. Після того як всі заспокоїлися і все закінчилося добре, з’ясовується, що мама з моменту народження малюка перебуває в смертельній, задушливої ​​паніці, що дитина може коли-небудь вдавитися. Вона перемелює, тре на тертці будь-яку їжу. Навіть котлети. Малюк ніколи не тримав в руках моркву, і не гриз яблуко. Він ніколи не смоктав льодяник. Йому два з половиною роки.

У хлопчика елементарно не були розвинені м’язи мовного апарату. Він взагалі не розумів, як вони повинні працювати, як ними користуватися. Він просто фізично не міг говорити.

✔Ревнощі батьків

Приклад. «Підемо-підемо, не бійся, тебе тут ніхто не скривдить», – мама веде на заняття до логопеда маленьку дочку. І вже після занять: «Ти моя бідненька, йди, я тебе пошкодую».

Чужа людина – потенційне зло. «Вона може образити» звучить на межі «вона обов’язково б образила, але мама бере ситуацію під контроль». Фраза після занять «йди, я тебе пошкодую» переконує дитини в правильності своїх підозр. Малюк мимоволі зчитує: якщо тут мама його захищає – значить, там його ображали.

Така дитина не зможе набратися досвіду соціалізації, з кращих батьківських спонукань вона не допущена до спілкування, середа апріорі налаштована до нього агресивно.

Модель, яку транслює мама: «Світ ворожий, він несе проблему». Підсвідома реакція дитини: «Я не буду з цим світом спілкуватися». Але це ще не все. Своїм співчуттям дитині після важкої роботи батьки програмують дитину на те, що там, де його змушують працювати, його ображають. Заняття з розвитку мовлення, звичайно, підуть дитині на користь, але не в тому обсязі, в якому хотілося б дорослим.

✔Занижена самооцінка батьків

На діагностиці перед курсом «Запуск мовлення» фахівець просить дитину виконати завдання. Не встигає хлопчик обвести олівцем коло, як тато кидається до нього на допомогу: «Не так робиш, треба так». Спроба виконати таке завдання також провалюється: «Знову не те, хіба не бачиш? Треба ось так».

Батьки з низькою самооцінкою (а це саме вона!) Ненавмисно вважають, що їх власні здібності (не малювати, звичайно, – виховувати) оцінюються через призму того, наскільки добре їх дитина вміє справлятися із завданням. Вони підсвідомо зливають в одне ціле себе і свого малюка. І недосконала мова дитини в поданні таких батьків – не що інше, як прояв «неякісної» роботи, перш за все їх власної. Такі батьки все беруть на себе: підказують, допомагають, доробляють. В результаті дитина перестає розвиватися, втрачає інтерес до пізнання, власного досвіду. Спочатку виявляється в ситуації неуспіху, потім – байдужості до неї.

✔Психологічне залякування

Знову діагностика. Скромна, з тихим голосом мама розповідає фахівця, що чотирирічний хлопчик не говорить, загальмований, сором’язливий. До кабінету заходить тато, починається тестування, дитина намагається виконати перше завдання. «Ти що дурний? Не тямиш?” – репліка батька.

На перший погляд ці дві історії дуже схожі – батьки не вірять в своїх дітей. Але якщо в попередньому випадку татом рухало почуття благородне (так йому здавалося), то в цьому ситуація набагато гірша. Батько дитини не тільки в нього не вірить, але і стверджується за його рахунок. Робить це грубо. Дитина, звичайно, має право в 4 роки багато чого не розуміти, не вміти, не знати. Але при такому підході він і не захоче нічого ні розуміти, ні заперечувати свої права. Його єдине бажання – забитися в куток і мовчки перетерпіти. Ключове слово – «мовчки», так як, подавши в такій ситуації голос, він тільки спровокує дорослого на ще більшу агресію (яка самим батьком оцінюється як прояв досади, не більше).

✔Протест через надмірне тиску з боку дорослих

«Скажи …» «Повтори …» «Скажи …» «Повтори …» Бабуся трирічної дівчинки налаштовує внучку на заняття. Дитина вже займався в логопедичному центрі. Чось не пішло. Прийшли спробувати себе до нас.

Зазвичай такий «педагогічний» прийом присутній там, де вже проявилися ознаки затримки мовного розвитку. В основі такої поведінки в даній ситуації рідних (а ми, на жаль, спостерігали такий метод корекції мовного відставання і у колег) лежить бажання навчити дитину розмовляти. Однак дитина, яка не володіє навичкою мови, яку нескінченно «тюкають» цим «скажи-повтори», може висловити свій протест одним єдиним способом – мовчати. У логопедії таке мовне «замикання» дитини називається «мовний негативізм».

Дитина ні в якому разі не повинна освоювати навичку мови з-під палки. Найбільш продуктивний спосіб вчитися говорити – в рольовій взаємодії, під час гри.

Навчити потім дітей з мовним негативізмом розмовляти дуже важко. Адже в разі звичайної темпової затримки їх мова могла б розвиватися нормально. Якби свого часу не передавили.

✔Соска, памперс і iPad

Мама приводить до кабінету трирічну дочку. У роті пустушка.

Дитина, починаючи пізнавати світ, задає питання. Засмучена дитина плаче. Голодна, втомлена – голосно кричить. Однак не всі батьки згодні це терпіти. І соска в такій ситуації – простий і зручний спосіб зберегти власні нерви. Як памперс. І як надалі телевізор або гаджет.

Інша ситуація. Звучить набагато гуманніше. Дитина, починаючи пізнавати світ, пробує його на смак (інакше кажучи, все тягне в рот). Вихід? Все та ж соска.

Для того щоб малюк не заважав (або, що милозвучніше, не захворів), йому в обох випадках штучно затикають рот. Розраховувати в цій ситуації на те, що він вчасно почне говорити, як мінімум нелогічно.

Сучасно і об’єктивно те, що зараз діти в середньому починають говорити пізніше, ніж їхні батьки. Спілкування між батьками в сім’ї сходить на мінімум, погіршується екологія і якість продуктів, а також почастішали випадки складних пологів призводять до того, що затримки розвитку стає масовим явищем. І останнім часом ведуться розмови про появу нового контингенту дітей, що має більш складну структуру порушень і пропонуються нові шляхи корекції.

Головна роль нас, фахівців – дати вам інформований вибір і запропонувати послідовні, поетапні і системні шляхи корекції, а для вас, батьків – в розумінні і прийнятті труднощів або проблем. Основне завдання полягає в подоланні цих труднощів спільно, в єдиній зв’язці. І тут вступає правило – не нашкодити. Не нашкодити – значить допомогти.

Рекомендаціі:

✔В сторону відсунути комп’ютери, телефони, планшети – присунути ближче живий, реальний світ.

✔Звертатися до фахівців на очну консультацію для того, щоб вони могли надати реальну допомогу, виходячи з вашої індивідуальної ситуації, а не шукати відповіді на форумах і вірити різним міфам.

✔Виконувати рекомендації корекційного фахівця, системно.

✔При необхідності пройти сімейну психотерапію батькам.

✔Давати дитині більше свободи. Не пізніше ніж в три роки дитину потрібно відпустити. Не кинути, не відвернути, не позбавити підтримки, а саме відпустити пізнавати світ. Щоб, охороняючи свої власні кордони, вона змогла вступати в комунікацію з оточуючими. Не через батьків – а сама. Тоді у дитини виникне потреба в мові.

Ранній вік (1-3 роки) — важливий етап фізичного та психічного розвитку дошкільника. У цей період відбуваються якісні зміни у розвитку функцій кори великих півкуль мозку, збільшується працездатність нервової системи, формується здатність до наслідування, ходьба, активно розвивається мовлення.

У дітей раннього віку зростає стійкість уваги, збільшується обсяг пам'яті, засвоюються сенсорні еталони (колір, форма, величина), удосконалюється наочно-дійове мислення, відбувається розвиток афективної та вольової сфер. У цьому віці психічні процеси дитини безпосередньо залежать від наочної ситуації та функціонують у нерозривному зв'язку з практичними діями. Все це сприяє переходу від емоційного до ситуативно-ділового спілкування.

На мою думку, формування мовлення має найважливіше значення для загального психофізичного розвитку малюка. Психологи умовно виділяють два етапи розвитку дитини раннього віку: домовленнєвий (1-1,5 року) та мовленнєвий (1,5-3 роки).

Виділяють такі умови повноцінного становлення мовленнєвої діяльності дитини:

зрілість структур головного мозку;

достатній рівень сформованості психічних функцій;

правильна, чітка та координована робота голосового, дихального та артикуляційного апаратів;

формування потреби у спілкуванні; відповідне віковим та індивідуальним особливостям предметно-розвивальне середовище.

Основними завданнями дорослих у цей час — усіляко сприяти мовленнєвому розвитку дитини, активізувати та стимулювати його, обираючи для цього доступні та найбільш ефективні шляхи.

Формування активного мовлення дитини починається з мовленнєвого наслідування, коли у неї вже є певний рівень розвитку слухової уваги, пам'яті, сприймання, мовленнєвої моторики та розуміння мовлення.

Налагодження емоційного контакту з дорослим
Діти раннього віку активні, рухливі та допитливі. Набуття ними певних знань, умінь і навичок відбувається під час наслідування дорослих і є ефективним лише за умов емоційного підйому.

Щоб отримані навички та набуті знання закріплювалися, дитина має постійно їх використовувати у найрізноманітніших ситуаціях. Малюки і самі люблять повторювати дію чи слово знову та знову, адже почуваються впевненіше у знайомих ситуаціях, граючи в одні й ті ж ігри. Тому я пропоную дітям однакові та подібні ігрові ситуації впродовж певного періоду. Увага найменших дітей мимовільна та короткочасна, а тому слід чітко контролювати їхню перевтому та втрату інтересу до якоїсь діяльності. Щоб малюки розвивалися швидше та почувалися впевненіше треба частіше їх хвалити. Позитивна оцінка їхніх досягнень украй потрібна.

Важливе значення має співпраця дорослого з малюком, що виявляється в емоційному контакті між дорослим та дитиною, цікавому ігровому сюжеті, зрозумілому та близькому досвіду малюка, яскравій наочності і, звичайно, в іграх та вправах, у пісеньках, віршах, загадках, закличках та забавлянках, тісно пов'язаних з тією чи іншою практичною ситуацією.

Малюк прагне наслідувати мовлення людей, які його оточують. Саме тому, щоб мовленнєвий розвиток дитини раннього віку відбувався повноцінно, мовлення дорослих має бути правильним, розбірливим, простим, повторюваним, різнобарвним, живим.

У ході спонтанного розвитку, а також завдяки спеціальним іграм, та вправам якісний рівень мовлення дитини зростає. У малюка з'являються нові мовленнєві навички, розширюється спектр його можливостей, зважаючи на це слід змінювати і вимоги до мовлення дитини.

Постійно спонукайте малюка до мовленнєвої діяльності, тому надзвичайно важливим є емоційний контакт з малюком.

Звертайте увагу на емоційні прояви малюка, стежте, щоб гра починалася при гарному настрої дитини, тривала доки не згасне її зацікавленість і завершувалася при перших ознаках втоми. Адже саме в практичній, зокрема й в ігровій, діяльності найбільше розвивається мовлення дитини.

Розвиток слухового сприймання
Достатній рівень сформованості слухового, або фонематичного сприймання (здатності розрізняти звуки) має дуже важливе значення для загального психофізичного розвитку дитини, адже лежить в основі розуміння мовлення та засвоєння мови.

Розвиток у дітей слухового сприймання здійснюється у двох напрямах: сприймання немовленнєвих звуків і сприймання мовленнєвих звуків, тобто формування так званого фонематичного слуху.

Сформованість немовленнєвого, або фізичного слуху характеризується здатністю малюка вловлювати і розрізняти звуки навколишнього світу (крім мовленнєвих), диференціювати їх за гучністю, а також визначати джерело та напрямок звучання.

Вміння зосередитися на певному звукові (слухова увага), запам'ятати ряд звуків (слухова пам'ять) не виникають самі по собі, їх слід розвивати. Розвиток сприймання немовленнєвих звуків проходить шлях від елементарної реакції на наявність чи відсутність звуків до їх сприймання та розрізнення, а згодом використання як сигналу до дій. Малюкам легше сприймати звуки, якщо є візуалізація джерела їх виникнення, наприклад, коли дитина чує шурхіт і бачить, як зминається папір, або чує стук і бачить удар паличкою по столу тощо. Тому комплексне зорове і слухове сприйняття має передувати ізольованому слуховому.

Тому пропонуйте дітям слухати аудіо-записи біля магнітофона, самостійно створювати звуки (рвати папір, стукати, торохтіти тощо). Після того, як дитина навчиться добре розрізняти звуки з опорою на зір (бачити та чути одночасно), пропонуйте визначати джерело звука із заплющеними очима.

Сформованість мовленнєвого (фонематичного) слуху виявляється у здатності малюка вловлювати та розрізняти на слух звуки рідної мови, а також розуміти смисл різного сполучення звуків (слів, фраз, текстів).

Здатність чути та розрізняти на слух звуки мовлення не з'являється раптово, навіть якщо у дитини гарний немовленнєвий слух. Цю здатність слід розвивати з перших днів життя дитини.

Стадії розвитку слухового сприймання:

♦ сприймання із зоровою опорою;

♦ слухозорове сприймання;

♦ власне слухове сприймання.

При сприйманні із зоровою опорою дитина чує назву предмета та бачить сам предмет або його зображення. При слухозоровому сприйманні малюк не лише чує голос, але й бачить обличчя та губи мовця. А при власне слуховому сприйманні дитина не бачить ні мовця, ні предмет чи явище, про яке говорять, а тільки чує голос.

Розвиток мовленнєвого слуху відбувається шляхом впізнавання звуконаслідувань та розрізнення однакових звукокомплексів (словосполучень, фраз) за висотою, силою та тембром.

Це здійснюється паралельно з наслідуванням, тобто дитина не лише уважно слухає слова і фрази, а й намагається зрозуміти та запам'ятати їх, повторити почуте.

Уміння зосереджуватися на звуках мовлення потрібно дитині не лише для того, щоб розуміти звернене до неї мовлення, а й для того, щоб вона сама навчилася правильно говорити — артикулювати звуки, чітко вимовляти слова, використовувати всі можливості власного голосу (говорити виразно, змінювати темп та гучність мовлення). Вміння чітко вимовляти слова та тонко диференціювати звуки рідної мови на слух знадобиться і при навчанні грамоти, адже переважна більшість слів української мови пишеться за фонетичним принципом, тобто "як чуємо, так і пишемо".

Удосконалення мовленнєвої моторики
Точне слухове сприймання звука стимулює правильну звуковимову дитини, а правильна артикуляція, достатній рівень розвитку мовленнєвої моторики сприяє, у свою чергу, кращому фонематичному сприйманню.

У мовленні звуки вимовляються не ізольовано, а плавно один за одним, тому органи артикуляційного апарату мають швидко змінювати своє положення для вимови наступного звука. Досягти правильної вимови можна лише за умови достатньої сили, пружності та рухливості органів артикуляційного апарату, їхньої здатності працювати координовано, об'єднувати прості рухи у складні. Тому дуже важливо розвивати мовленнєву (артикуляційну) моторику дитини, тобто цілеспрямовано виробляти достатню рухливість мовнорухового апарату — язика, губ, щік, м'якого піднебіння.

Реалізувати це завдання допоможе артикуляційна гімнастика — сукупність спеціальних вправ, спрямованих на зміцнення м'язів артикуляційного (мовнорухового) апарату, розвиток сили, рухливості та диференційованості рухів тих органів, які беруть участь у мовленнєвому процесі.

Робота з розвитку мовленнєвої моторики з дітьми раннього віку передбачає формування у малюка ритмічних рухів на основі наявних автоматизованих рухів, з якими фізіологічно пов'язана мовленнєва функція (смоктання, усмішка, облизування губ тощо). Ці немовленнєві рухи, що сформувалися з безумовних реакцій, шляхом багаторазового повторення у змодельованих дорослим ситуаціях перетворюються на мовленнєві та стають умовними.

Спочатку варто приділяти увагу розвитку грубих дифузних рухів, лише коли дитина їх засвоїть, можна переходити до вироблення більш тонких диференційованих рухів. Правильно виконувати рухи дитині допоможе використання зорового та слухового контролю. Малюк стежить за виконанням рухів у дзеркалі та відбиває рукою певний такт, відповідно до якого або зупиняється, або змінює рух. Послідовне виконання комплексу вправ, що передбачають паузи між окремими рухами і дотримання принципу "від простого до складного" привчає дітей вслухатися та розуміти словесну інструкцію, запам'ятовувати послідовність дій, вказану дорослим.

Виконання малюками вправ для розвитку мовленнєвої моторики має відбуватися не довше 3-5 хвилин і проводитися двічі-тричі на день, щоб вироблені навички ставали стійкішими. Щоб зацікавити малюків артикуляційною гімнастикою варто поєднувати її з привабливими видами діяльності (ігрової, зображувальної, предметної) та використовувати віршований супровід. Головне, щоб вправи не викликали у малюка перевтоми, першою ознакою якої є зниження якості рухів. У такому випадку варто відразу припинити вправу і повернутися до її виконання через деякий час.

Розвитку точної артикуляції допомагає формування у дітей вміння дивитися на співрозмовника і таким чином стежити за рухами його губ та язика. Корисно спонукати малюка грати на дудочці, полоскати рот, дути, чмокати, пити через соломинку сік, злизувати варення або мед з блюдечка чи ложки, — всі ці дії також сприяють розвитку мовленнєвої моторики.

Розвиток розуміння мовлення
Розуміння чужого мовлення — важливий показник повноцінного мовленнєвого розвитку малюка, що значною мірою залежить від створення відповідного мовленнєвого та предметно-розвивального середовища.

Умови ефективного розвитку розуміння мовлення:

♦ постійне спілкування з дитиною;

♦ наявність єдиних вимог до мовленнєвого спілкування з малюком усіх близьких дорослих;

♦ виключення зі спілкування з дитиною "сюсюкання";

♦ створення ігрового куточка з достатньою кількістю іграшок та книжок;

♦ організація спеціальних ігор та вправ;

♦ поступове ускладнення мовленнєвого спілкування.

Протягом дня використовуйте для спілкування з малюком усі звичні режимні ситуації (одягання, прогулянки, годування, купання, підготовка до сну тощо), а також моделювати їх під час ігор. Навіть якщо дитина ще не говорить, дорослий має звертатися до неї, ставити запитання і сам відповідати на них після паузи.

Формування мовленнєвого наслідування є одним з основних способів засвоєння дитиною суспільного досвіду, побутових та ігрових навичок, мовлення, тому так важливо, щоб малюк чув правильний мовленнєвий взірець дорослих.

Заохочення до мовленнєвого наслідування має бути тісно пов'язане з практичною діяльністю дитини, з наочною ситуацією та грою. Варто починати з вироблення у малюка вміння загального наслідування дій дорослих, а потім переходити до власне мовленнєвого наслідування.

Розвиток мовленнєвого наслідування потребує повторення:

♦ окремих звуків та звукокомплексів зі смисловим навантаженням;

♦ слів різної складової структури;

♦ коротких фраз.

Формування правильної звуковимови —один з провідних напрямів мовленнєвого розвитку. Для дво-трирічних дітей є закономірною певна недосконалість звуковимови — пом'якшення приголосних, нечітка вимова слів з пропуском певних звуків. У деяких малюків, як індивідуальна особливість, може бути слабкий тихий голос, невиразна вимова слів, навіть простих у звуковому плані. Ці порушення мають не патологічний, а фізіологічний характер, зумовлений недостатньою зрілістю мовнорухового та мовнослухового аналізаторів.

З метою формування у дитини мовленнєвого наслідування використовуйте віршовані мініатюри, насичені складними для малюка звукокомплексами. Слухання віршів можна супроводжую виконанням простих, зрозумілих та доступних дитині рухів. На початкових етапах не вимагайте від малюка активної участі. Він сам виявить бажання "почитати" книжку (дістане з полички і принесе вам), а вже потім буде намагатися самостійно повторити звук чи слово або виконати вправу.

Малюкам буває важко поєднувати рух зі словом, варто, щоб дитина спочатку запам'ятала текст, потім можна додавати звуконаслідування, а вже згодом підключати рухи. Спочатку дорослий багаторазово повторює текст, одночасно показуючи відповідні рухи, а дитина спостерігає та запам'ятовує. Коли дитина вже добре знає вірш, доцільно пропонувати їй промовляти окремі слова (кілька слів чи фрази).

Продовжувати роботу з розвитку мовленнєвого наслідування варто, спонукаючи малюка повторювати певні слова — спочатку "полегшені" (типу "ляля"), потім дво- та трискладові. Корисним на цьому етапі буде завершування дитиною віршів та римованих загадок зі звуконаслідуваннями, а також вибір правильного варіанта відповіді серед запропонованих.

Спочатку малюки у паузах, які робить дорослий при читанні вірша, промовляють звуконаслідування, згодом — слова і фрази. Відбір правильного варіанта відповіді відбувається у процесі постановки ряду запитань як от: "Хто це? Котик? Ведмедик? Зайчик?". Варіантами мають слугувати як іменники, так і дієслова. Наприклад: "Ведмедик що робить? Сидить? Спить? Танцює?". Через деякий час пропоную дитині повторювати короткі фрази з 2-3 слів. Наприклад: "Де мама?", "Там м'яч", "Ось ложка". Поступово кількість слів у реченні слід збільшувати. У процесі мовленнєвого наслідування дитина вчиться і правильно узгоджувати слова в реченні ("Ось лялька. Дай ляльку" тощо).

Корисно поєднувати віршовані тексти з мелодією, ритмічними, повторюваними рухами, адже вони допомагають малюку краще сприйняти, зрозуміти та запам'ятати текст. Усе це є ефективним стимулятором розвитку активного мовлення малюка.

Важливо забезпечити такі передумови розвитку мовлення дітей раннього віку.

Налаштовувати дорослих на оптимально доцільні для дитини тривалість, кількість та якість мовленнєвих контактів.
• Для малят, які перебувають удома, уможливити періодичне чи епізодичне спілкування з однолітками, спонукаючи їх шукати партнерів для реалізації комунікативної активності.

•Забезпечувати дитині спокійний темп життя, створювати навколо неї атмосферу доброзичливості, терпимості, любові й захищеності попри її успіхи чи невдачі в мовленнєвому зростанні.

• Уникати суворих запитально-дисциплінарних зауважень на кшталт: "Хто тобі дозволив це брати?", "Чому ти не слухаєшся?", "Куди ти поліз?". "Що ти робиш?"

* Спілкуватися з дитиною орфоепічно та граматично правильною українською мовою.

*Відмовитися від зіставляння мовленнєвих досягнень дитини та її однолітків. Зважувати на індивідуальні особливості кожного малюка (темп, термін оволодіння мовленням, особистісні, якісні та кількісні показники).

•Уникати категоричних висновків щодо рівня мовленнєвого розвитку дитини,

•Активізувати загальну моторику малюка, розвивати м'язи пальців руки за допомогою спеціальних ігор та вправ:

Методичні рекомендації щодо організації навчання осіб з особливими освітніми потребами
31.08.2021
Міністерство освіти і науки України надає методичні рекомендації щодо організації навчання осіб з особливими освітніми потребами в закладах загальної середньої освіти у 2021/2022 навчальному році. Про це йдеться в листі МОН bit.ly/3gJFzFY.
У межах реалізації Національної стратегії зі створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2021 р. № 366-р, пріоритетними завданнями залишаються створення рівних можливостей та вільного доступу до освіти, задоволення особливих освітніх потреб усіх учасників освітнього процесу, створення інклюзивного освітнього середовища.
Докладніше: bit.ly/3jqvL5l

Організуйте відповідно віку сон дитини. Провітрюйте кімнату. Одягайте дитину з урахуванням температури в кімнаті. Дитині рекомендовано спати на рівному ліжку з жорстокою підставою і м’яким матрацом, з невисокою, бажано спеціальною ортопедичною подушкою. Тоді фізіологічні вигини хребта будуть зберігатися і під час сну.
Під час занять з дітьми, які мають порушення опорно-рухового апарату, батьки мають пам’ятати про правильну організацію рухового режиму під час ігор, занять, відпочинку. Насамперед потрібно знайти правильну та зручну для дитини позу під час роботи за столом (дистанційного навчання) або гри.
Як правильно підготувати вдома «робоче» місце»?
Зручний стілець (за необхідності на гвинтах і шарнірах), у якого ви зможете підігнати і висоту сидіння, і його глибину, і нахил спинки. Варто розташувати в освітленому місці кімнати, бажано ближче до вікна. Якщо все ж таки темно, настільну лампу встановіть так, щоб світло падало зліва.
Книги бажано ставити на підставку на відстані витягнутої від очей руки. Це дозволяє дитині тримати голову прямо (знімає навантаження на шийний відділ) і попереджає розвиток короткозорості.
Навчіть дитину сидіти прямо (за умови фізичної можливості), з рівномірною опорою на обидві ноги і сідниці. Час від часу при сидінні треба трохи міняти позу. Через кожні 30-45 хвилин занять (для школярів) слід встати та походити 5-10 хвилин. Такі діти швидко втомлюються, тому вони мають фізичну потребу у відпочинку.
Слідкуйте, щоб у дитини не виникла звичка сидячи класти ногу на ногу, підігнувши ногу під себе, прибирати зі столу і звішувати неробочу руку, сидіти боком до столу, із зігнутою спиною (за умови фізичної можливості).
Для занять вдома важливо використовувати спеціальне обладнання для дітей з порушенням опорно-рухового апарату (якщо таке є), подбати про профілактику та корекцію постави.
У комплекс ЛФК входить ранкова гімнастика. Вона сприятливо впливає на організм дитини, підвищує працездатність, виробляє наполегливість та дисциплінованість. Ранкові вправи включають основні рухи, такі як: повороти голови, махи руками, ногами, ходьба, присідання, підскоки. Також додатково можна використовувати, м’ячики, палиці та інший спортивний інвентар, який присутній вдома.
Для повноцінних занять ЛФК можна облаштувати вдома спортивний куточок. Це стане одним із улюблених місць для ваших діток.
Чудовим варіантом для дітей будь-якого віку є шведська стінка. Це багатофункціональний тренажер, на якому можна виконувати різноманітні вправи для зміцнення всіх груп м’язів, розвитку вестибулярного апарату, профілактики захворювань центральної нервової системи, розумового розвитку та оздоровлення організму в цілому
Під час виконання вправ важливим є контролювати своє самопочуття, звертати увагу на дихання. Лікувальна фізкультура немає виснажувати, а навпаки додавати бадьорості, покращувати настрій. Потрібно пам’ятати, що для того щоб отримати позитивні результати від лікувальної фізкультури, заняття мають бути систематичними та регулярними. Займатись варто в прохолодному, добре провітреному приміщенні, в зручному, легкому одязі та взутті.
Для дітей дошкільного віку дуже актуальні вправи на розвиток дрібної та загальної моторики, які поліпшують розвиток пізнавальних процесів, діяльність серцево-судинної і травної систем, розумові здібності дитини, зменшують емоційне напруження, розвивають координацію рухів, силу і спритність рук, підтримують життєвий тонус. Вони здатні поліпшити вимову багатьох звуків, а значить – розвивати мовлення дитини.
Основними напрямами роботи з дітьми дошкільного віку мають бути: розвиток навичок самообслуговування, практичної діяльності та підготовки руки дитини до письма. Опанування рухових навичок відбувається поетапно, потребує тривалого часу і терпіння, тож доцільно це робити під час цікавих ігор. На першому етапі важливо навчити дитину довільно брати й опускати предмети, перекладати їх із руки в руку, складати у певне місце, вибирати, порівнюючи свої рухові зусилля з характеристиками предмета.
Для розвитку рухових умінь батьки можуть використовувати різні побутові предмети: набори замків, перемикачі, телефони, пульт телевізора. За допомогою імітації можна навчати таких дій як вмикання, вимикання або переключення телевізора, комп’ютера, світла тощо.
Важливо навчити дитину самостійно їсти. Цю роботу слід починати з формування навички підносити свою руку до рота; далі слід навчати користуватися ложкою, самостійно їсти, тримати чашку і пити з неї. Для початку бажано використовувати чашки і тарілки, що не б’ються.
Дуже важливо навчити дитину різних дій під час одягання. Спочатку треба навчати дитину розстібати великі ґудзики, потім дрібні. У такій же послідовності слід навчати її зашнуровувати і розшнуровувати черевики.
Навички самообслуговування закріплюють в іграх з лялькою (роздягають, одягають її), і тільки після цього можна переносити дії на саму дитину. Після таких ігор-вправ у дитини виникає прагнення до самостійної діяльності.
Тренування рухів пальців рук дітей покращує не тільки рухові можливості дитини, а й розвиток психічних і мовних навичок. У свою чергу формування, рухів руки тісно пов’я зано з розвитком рухового аналізатора і зорового сприймання, просторовго орієнтування , координації рухів тощо:
Масаж пальчиків та кистей. Щоденний масаж кисті рук дитини м’якими рухами та розминання кожного пальчика, долоньки, зовнішнього боку кисті, а також передпліччя дуже корисний. Він чудово активізує мовні центри мозку. Крім того, такий масаж позитивно впливає на імунітет, на загальний розвиток дитини, поліпшує контакт із нею.
Ліплення із різних матеріалів (тісто, пластилін, глина). Окрім очевидного творчого самовираження, дитина розвиває гнучкість і рухливість пальців.
Мозаїка. При складанні різноманітних ігор – мозаїк покращується дрібна моторика рук малюка, розвивається кмітливість і творчі здібності.
Ігри – шнурування та Ігри з ґудзиками та намистинками. Нанизування на нитку намистинок, застібання ґудзиків, перебирання пальцями намиста – прості й корисні вправи для розвитку дрібної моторики рук.
Пазли. Яскраві картинки розвивають увагу, кмітливість, зір і дрібну моторику рук.
Катання долонькою дерев’яних і гумових м’ячиків по рівній поверхні. Таке заняття масажує долоні та покращує координацію рухів кисті.
Ігри з прищіпками. Чіпляння прищіпок до картонних кружечків чи інших предметів розвиває дрібну моторику трьох основних пальців руки: великого, вказівного й середнього.
Плескання в долоні тихо і голосно в різному темпі. Можна барабанити, постукувати всіма пальцями обох рук та столу.
Малювання, розфарбовування, штрихування.
Вирізання ножицями.
Ігри з піском, водою.
Пальчикова гімнастика та ігри - це інсценування римованих розповідей, казок за допомогою пальчиків. У багатьох іграх необхідна участь обох рук, що дає можливість дітям орієнтуватися в поняттях «праворуч», «ліворуч», «вгорі», «внизу», тощо. Для цього рекомендуються такі вправи:
• стиснути пальці правої руки в кулак, випрямити;
• зігнути пальці одночасно і по черзі;
• торкнутися по черзі всіма пальцями великого, з’єднати великий палець з усіма іншими по черзі;
• ритмічно постукати кожним пальцем по столу під рахунок «один, один-два, один-два-три»;
• звести і розвести пальці, зігнути і розігнути із зусиллям;
• багаторазово зігнути і розігнути пальці, легко торкаючись пучкою першого пальця інших.
Формуйте в дитини різні способи утримання предметів (відповідно до їх розмірів, форм, матеріалів).
Розвитку рухів руки потрібно приділяти особливу увагу якомога раніше. Ускладнення завдань, збільшення амплітуди дій і тривалості занять відбувається поступово.
Якщо дитина недостатньо чітко чи правильно виконує завдання, або не може взагалі з ним упоратися, в жодному разі не можна виявляти своє невдоволення. У цьому випадку потрібно повторити цей рух кілька разів. Лише клопітка робота батьків, підбадьорення в разі невдач, заохочення за найменший успіх, ненав’язлива допомога допоможуть досягти результату.
При формуванні кожної нової схеми рухової дії необхідно вимагати від дитини чіткості виконання, вільного руху, плавності переходу від однієї дії до іншої і цілеспрямованого збільшення або зменшення амплітуди рухів. Слід навчати дітей виокремлювати елементарні рухи у плечових, ліктьових, променево-зап’ястних суглобах, і по можливості, правильно, вільно виконувати їх.
Дуже складно домогтися скоординованого виконання рухів у різних суглобах, що необхідно у предметній діяльності (особливо під час письма). Малечі можна пропонувати перекладати предмети з одного місця на інше, з руки в руку, прокочувати, підкидати і ловити їх. З дітьми старшого дошкільного віку для відпрацьовування цих рухів необхідно робити вправи зі спортивним інвентарем (м’ячами, гантелями, гімнастичними палками, булавами).