Новини

Однією з важливих задач фізичного виховання дітей 6-10 років є навчання їх правильній техніці рухів.
Рухова активність людини передбачає виконання окремих рухів, рухових дій та цілісної рухової діяльності.
Рух — це моторна функція організму, що виражається у зміні положень тіла або окремих його частин.
Амплітуда (розмах) рухів є одним із головних елементів структури будь-якої вправи.
Загально-розвиваючі вправи з широкою амплітудою сприяють розтягуванню м'язів, розвитку гнучкості, рухливості в суглобах. Для збільшення амплітуди найбільш ефективні ривки назад з положення руки верх, присіди, нахили, руки та опір, додаткова допомога партнера (наприклад, одночасне прогинання з випадом вперед із положення стоячи спиною один до одного, взявшись руками, витягнутими вгору), помірні обтяження махових рухів.
Напрямок руху. Змінюючи напрямок руху можна вибірково подіяти на м'язи, суглоби і зв'язки.
Загально-розвиваючі вправи, які сприяють оволодінню точним напрямком руху, потрібно проводити не тільки в основних але і в проміжних площинах. Рекомендується включати в урок вправи з прапорцями і гімнастичними палками, які підкреслюють дійсний напрямок руху і положення рук.
Швидкість руху. Максимальна швидкість руху потрібна не завжди. В деяких діях (рухові процеси, художня і спортивна гімнастика, ігри) найбільш доцільна оптимальна швидкість. На уроках фізичної культури треба вчити молодь самостійно регулювати швидкість своїх рухів. З цією метою вчитель пропонує учням виконувати вправи то швидко, то повільно: на початку руху — повільно, у кінці — швидко, і навпаки. Особливо значимо вміти регулювати швидкість при ходьбі та бігові, руху на лижах. Це дозволяє правильно розподілити сили і досягти високих результатів. Вміння регулювати швидкість руху виробляється і за допомогою таких завдань, як подолання дистанції за певний час.
Не менш важливо розвивати в учнів швидкість рухової реакції. Вміння швидко підключитися до руху, дії — це суттєвий показник мобільності нервово — м'язової системи. Для того, щоб виробити швидкість реакції, рекомендується вводити в заняття елементи несподіваності! наприклад, на який-небудь сигнал швидко виконати обумовлений рух), рухливі ігри, естафети (особливо такі, де стартувати треба з положення сидячи чи лежачі, використовуючи стройові команди).
Темп. Частота однакових рухів (наприклад, кількості кроків за хвилину) представляє собою частковий вираз швидкості в циклічних рухах— бігу, ходьбі, плаванні і т. д. Залежно від амплітуди вправи можуть виконуватися повільно — на 4 рахунки (кружляння тулуба) чи швидко—2 рухи на один рахунок (рухи руками та пальцями). Необхідно стежити за тим, щоб учні закінчили рух відповідно рахунку. Для найбільш досконалого впливу на організм вправи в деяких випадках виконуються в індивідуальному темпі (кружляння тулуба, присідання на одній нозі, згинання рук в упорі).
Ритм — це співвідношення довготи різноманітних частин руху, це його малюнок. Ритм являє собою елемент руху. Він дозволяє зекономити сили, а відповідно і знижувати втомлюваність організму. Відомо, наприклад, що ходьба по купинах чи по шпалах, зв'язана з нерівномірними рухами і постійними переключаннями уваги, дуже втомлює. Правильний ритм виробляється поступово за допомогою підготовчих та спеціальних вправ (імітація повороту дискоболу в колі, але без знаряддя), а також особливими прийомами (наприклад, вистукування частоти кроків при розбігу останніх кроків перед відштовхуванням у стрибках в висоту).
Координація (узгодження) рухів. Вміння послідовно з'єднувати різні рухи необхідна умова високопродуктивної рухової діяльності. У процесі навчання складним діям ми часто зустрічаємося з цією задачею. Ще більше значення має здібність одночасно поєднувати різні за формою і характером рухи. Це надзвичайно важливо в трудовій практиці та в спорті, де найбільше діі представляють собою зразки складного поєднання різних рухів. Виховувати і удосконалювати цю здібність у дітей молодшого віку можна за допомогою вправ, в яких узгоджуються рухи рук та ніг, вправ в русі, ігор з бігом та метаннями, різноманітних вправ з малим м'ячем. В середніх і старших класах ці вправи ускладнюються і наближаються до прикладних. Вміння володіти вагою різних предметів та інерцією тіла, що рухається. Людина, яка не має цієї здібності, піднімаючи яку-небудь вагу, прикладає надмірно-велике зусилля, яке затухає до кінця руху, внаслідок чого вона, як правило, не може закінчити дію. Крім того, це часто призводить до небажаних наслідків — пошкодженню м'язів.
Рухова діяльність дітей 6-10 років не повинна бути надмірною. Слід стерегтися інтенсивного навантаження, так як значна частина енергетичних ресурсів організму в цьому віці витрачається на процеси розвитку. Крім того у дітей цього віку ще не вдосконалений опорно-руховий апарат, продовжується окостеніння кісток.
Не зважаючи на те, що при повному рухливому режимі дівчатка цього віку майже не відстають від хлопців у фізичній підготовці, слід застосовувати диференційований підхід до хлопців і дівчат 6-10 років під час вибору вправ і навантажень для дівчаток навантаження повинні бути переважно менш інтенсивними).
При організації занять рухливими іграми з дітьми 6-10 років необхідно враховувати особливості стану їх центральної нервової системи, велику рухливість нервових процесів. Тривалі одноманітні вправи в цьому віці дуже швидко викликають стомлення дітей і навпаки застосування різноманітних динамічних ігрових завдань, їх чергування і проведення занять ігровим методом дозволяють упродовжити час активності дітей, підвищити ефективність самих занять.
Під час вибору рухливої гри завжди слід враховувати наступне: дидактичні особливості і характер гри; рівень фізичної підготовки і розвитку дітей; вікові і фізичні якості кожної дитини і всього класу; час і місце проведення рухливої гри. Перед проведенням гри необхідно провести розмітку майданчика, пояснення гри, комплектування команд, розміщення гравців, вибір ведучого, роздачу інвентарю, розташування наочних засобів, призначення помічників чи суддів по проведенню гри. Пояснення (нагадування) основних правил гри є однією з важливіших умов їх успішної підготовки і проведення. Гру слід пояснити зрозуміло і точно і в той же час просто. Голос не повинен бути надміру голосним або, навпаки, надміру тихим, слід уникати необмеженості і монотонності в поясненні.
Корисно застосування наочних методів з методики тієї чи іншої гри, при чому показ повинен бути зразковим. Його слід супроводжувати обраною розповіддю, акцентуючи увагу на діях, які забезпечують найкраще виконання вправ, що вивчаються. Під час показу вправ рекомендується давати конкретні вказівки: "Стрибай по розмітці", "Стрибай якомога далі і вище", "Роби, як я".
Для розвитку координованих рухових якостей дітей рекомендується застосувати різноманітні методи, найбільш поширеним із яких є повторний метод. Цей метод полягає у багаторазовому повторенні гри чи окремих її елементів з метою їх досконалого опанування
Другим поширеним методом вдосконалення координації рухів є змінний метод, який передбачає чергування вправ. Змінний метод найбільш відповідає характеру ігрових дій. Застосовуючи цей метод, педагог почергово використовує вправи, які потребують великої напруги, і вправи з невеликим навантаженням, забезпечуючи збільшення тривалості їх виконання.
Для розвитку загальних рухливих якостей застосовується Ігровий метод* при якому використовується різноманітні рухливі ігри. Метод сприяє удосконаленню техніки і тактики гри в складних умовах. Він дає можливість ефективно розвивати такі якості як швидкість, кмітливість, орієнтацію, самостійність, ініціативність. В ігрових вправах, естафетах і колективних іграх поглиблюється почуття відповідальності, виховується колективізм, дисциплінованість, прагнення до перемоги.
Важливе значення для впровадження ігрових методів має ігровий матеріал. Спеціально підібрані Ігри сприяють розвитку спільної і швидкісної витримки. Швидкість і координація рухів, які виховуються в іграх, мають важливе значення для подальшого ознайомлення з різними видами легкої атлетики. Змістом рухливих ігор є різноманітні види бігу, стрибків, метань і інших рухів. Для рухливих ігор характерне, по-перше, об'єднання активності і самостійності кожного гравця з колективною діяльністю, а, по-друге, безперервна зміна умов, в яких ця гра відбувається. Правила колективних ігор призначені регламентувати дії і взаємовідносини гравців, полегшувати вибір тактики гри, а також спрямовувати керівництво грою.
Виділяють дві основні групи ігор — некомандні і командні. Некомандні ігри поділяються на ігри з ведучими та без ведучих, а командні — на ігри з одночасною участю всіх гравців і з позачерговою участю (естафети). Командні ігри розділяють також за ступенем контакту супротивників. На ігри безпосереднього контакту (наприклад, фізична боротьба), або опосередкованого контакту (наприклад, теніс, волейбол).
Розрізняють також ігри імітаційні, з перебіганням, з подоланням перешкод, з м'ячем, з палицями і іншими предметами. Слід зазначити, що учнів 1-2 класів більше захоплюють ігри імітаційні, сюжетного характеру. Для них більш придатні ігри з перебіганням, стрибками, ловленням і киданням м'ячів та інших предметів.
У дітей 9-11 років (3-4 класи) спостерігається, як вказувалось у підрозділі 4.6, інтенсифікація фізичного розвитку координаційних здібностей. Зростає сила, швидкість, витримка, адаптаційні можливості організму до фізичного навантаження і психологічного саморегулювання. Для таких дітей доцільно рекомендувати командні ігри з подоланням перешкод, естафети, баскетбол, волейбол, футбол та ін.

Розвиток мовлення - важлива складова розвитку дитини. Займатися розвитком мовлення потрібно з перших днів життя немовляти. Слід постійно спілкуватися з малюком, грати з ним в ігри, розмовляти, висловлювати емоції. Доведено, що діти, які не мають в ранньому віці достатнього мовного контакту з рідними, гальмуються у розвитку, їм складніше дається навчання в дошкільному закладі, школі, страждають комунікативні навички. У матеріалах цієї статті мова піде про те, яким чином можна покращити мовлення дитини, адже змусити усвідомлено вчитися малюка віком 5 - 6 років дуже складно. Тому на допомогу прийдуть ігри для розвитку мовлення.

Що таке ігри для розвитку мовлення?
Мовні ігри умовно можна розділити на чотири види залежно від того, на розвиток чого саме вони спрямовані. Існують наступні види мовних ігор.

1. Ігри, що сприяють звуковій, фонематичній корекції. Граючи у них, діти вчаться правильно вимовляти, чути, виділяти звуки мови у складі, слові, реченні.
2. Ігри на граматику. Це правильна зміна слова за родами, числами, часом, узгодження його з іншими словами в реченні.
3. Ігри на розширення і розвиток словникового запасу.
4. Ігри на розвиток зв'язного мовлення.

Деякі ігри для дітей 5 - 6 років
Представлені нижче ігри проводяться під непомітним керівництвом дорослого, який не просто пропонує дітям завдання, а грає разом з ними. Емоційно забарвлені мовні ігри повинні пробуджувати в малюків інтерес, бажання досягти результату, впоратися першим.

Гра «Збери разом»

Ігри з чарівним мішечком дають можливість використання знайомих ігор у нових варіаціях. У мішечок разом з дітьми дорослий складає предмети, маленькі іграшки. Потім пропонує повторити, що лежить в мішечку. Потім дітям дає завдання вибрати на дотик предмети, в яких є буква «М» або будь-який інший звук. Можна скласти в мішечок іграшковий посуд (ляльковий одяг, овочі або фрукти, письмове приладдя) і просити діставати по одній речі, пояснюючи її призначення або описуючи зовнішній вигляд. У грі приймає участь від 2 до 6 дітей. Вона дозволяє розвинути вміння виділяти в словах заданий звук, закріпити узагальнені поняття, уточнити лексичний словник та розвинути зв'язну вимову.

Гра «100 і одне запитання»

У дорослого за ширмою заховані знайомі дітям предмети (ґудзик, кружка, шишка, м'ячик, ложка, стрічка, олівець). Заготовлено близько 60 фішок. Ведучий показує який-небудь предмет, а діти повинні задавати про нього питання. Питання можуть бути різноманітні, але пов'язані з цим предметом. За кожне поставлене питання дитина отримує фішку. Хто збере більше цих фішок, той і переможе. Брати участь можуть до десяти дітей.

Змагальний характер гри активізує і розвиває вимову, змушує швидше думати і допомагає досліджувати предмет з усіх боків за допомогою питань.

Гра «Назви ціле»

Гра проводиться в колі. У центрі стоїть ведучий з м'ячем в руках. Кидаючи м'яч гравцеві, він називає частину будь-якого предмета (ручка, листок, ніжка, колесо). Дитина, повертаючи м'яч дорослому, називає цілий предмет (лялька, зошит, стілець, велосипед). Деякі слова можна повторювати, отримуючи інші відповіді (шафа, дерево, малюк, машина). Участь у грі можуть приймати до 6 дітей одночасно. Вона сприяє швидкості мислення, знайомить малюків з багатозначними словами, розширює словниковий запас, розвиває увагу і пам'ять.

Гра «Назви слово»

Ведучий називає перший склад і кидає м'яч гравцеві. Дитина у відповідь придумує слово: ма - малина, по - поле, су - сушка. Варіант гри - діти називають по черзі всі слова, які починаються з названого складу: за -: замок, зал, завод, затія, забув. Гра продовжується до тих пір, поки не вичерпаються слова. Кількість гравців може бути до 10 або більше. Під час гри діти розширюють словниковий запас, розвивають увагу, швидкість мислення.

Гра «Що до чого»

В цю гру можна грати як у лото. Потрібні будуть картки з малюнками, наприклад, корзина - гриби, вудка - риба, нитка - голка, ваза - фрукти. Картинок може бути як завгодно багато. Перші картинки з пари - у ведучого, другі - у дітей. Під час гри треба підібрати пари. Ведучий говорить: «У мене кошик», відповіді дітей можуть бути різні, адже в кошику можуть бути фрукти і гриби. Перемагає той, хто перший роздасть всі картинки. Якщо грати без картинок, правильні та швидкі відповіді відзначаються фішками. Треба підібрати слова, що пов'язані з цим предметом за змістом. Наприклад, книга - казка, закладка, магазин, читати; ложка - суп, їсти, мити, впустити, помішувати. Можна запропонувати пояснити, як ці слова співвідносяться з названим предметом. Беруть участь у грі від 3 до 6 дітей. У них активізується і поповнюється словарний запас, розширюються уявлення про навколишній світ, розвивається мовлення.

Гра «Підбери риму»

Суть гри зводиться до того, що дітям читають віршик або загадку, але останнє слово в рядку потрібно додати в риму. Наприклад: «Годинникар, примруживши око, він лагодить годинники для ... (нас). Кількість гравців необмежена. Гра розвиває почуття ритму, змушує прислухатися до закінчень слів, знайомить з поняттям рими.

Гра «Поїзд»

Для гри потрібно невелике приготування - слід намалювати три вагончики і паровоз на окремих аркушах картону. У вагонів намалювати по три віконця - кишеньки. За розміром вікон виготовити картки з різними птахами, дикими і домашніми тваринами. Щоб визначити в словах потрібний звук, пропонуються картки із зображеннями, в назві яких присутній цей звук. Можливі різні завдання, наприклад, визначити кількість звуків у словах (слова довгі та короткі): пес, кіт; півень, кабан. Можна виділяти кількість складів: в першому вагоні односкладові слова (кіт, бик, вовк), у другому - двоскладові (заєць, курка, півень), в третьому - трискладові (лисиця, корова, ворона). Під час гри ведучий-касир продає квитки в потрібні вагони, куди розсаджують звірів, купуючи квитки за потрібну кількість кружечків (1, 2 або 3). Кількість гравців - від 2 до 6. Гра хороша тим, що варіативна, тобто, грати можна часто. Хороша робота проводиться над словами, закріплюється словарний запас.

Гра «Хто в будиночку»

Потрібно вирізати картонні будиночки з п'ятьма віконцями: чотири в будиночку, одне під дахом. На приголосні звуки підбираються різні картинки (вовк, ворона, корова, сова; заєць, коза, фазан) Картинки можуть дублюватися. На горищі у віконці будиночка в кожної дитини є певна буква. Ведучий бере зі столу картку, називає, виділяючи певний звук. Гравець, у якого ця буква є у віконці, ставить картинку в кишеньку вікна свого будиночка. Якщо ведучому знову потрапляє ця ж картинка, він виділяє вже інший звук. Тоді картинку забирає вже інший гравець. Кількість гравців може бути від 2 до 4. У грі діти вдосконалюють уміння підбирати слова на певний звук.

Гра «Логічний поїзд»

До паровоза чіпляються вагончики з намальованими картинками. Два сусідніх предмети повинні бути чимось схожі. Гравець пояснює, чому він до вагончика приставляє саме цей вагон (однакові за кольором, за формою, по використанню, за смаком). Наприклад, поряд листок і кавун бо вони зеленого кольору, кавун і м'яч - обидва круглі, м'яч та пірамідка - це іграшки. Одночасно в цю гру може грати до 3 дітей. Вона сприяє розвитку логічного мислення, зв'язного мовлення, оскільки гравці повинні доказово пояснювати свій вибір.

Гра «Включимо телевізор»

Картон поділений на дві половини. На одній дві неглибокі кишеньки одна під одною, на іншій - екран телевізора. Дорослий каже: «Щоб подивитися телевізор, треба дізнатися перший звук в словах, назвавши малюнки у верхній кишені. З виділених звуків утворити слово. Якщо слово правильне, телевізор включиться і з'явиться картинка». У цій грі використовуються слова короткі з 3 - 4 букв. У верхній кишені маленькі картинки: троянда, ананас, кіт. Внизу під картинками виставляються букви Р, А, К. На екрані виникає його картинка. Аналогічно - визначення останнього звуку. У грі приймають участь до 3 дітей. Гра орієнтована на виділення першого і останнього звуків у слові, а поява картинки після правильного складання слова - призовий момент.

Гра «Дізнайся ім'я»

Ведучий пропонує дізнатися сховане слово (або ім'я). Для цього треба називати перші літери по порядку в назвах картинок: трактор - т, ремінь - р, акула - а, ванна - в, альбом - а. З букв отримують слово трава. Інші способи гри: скласти слово з останніх букв або будь-яких інших за порядком. Гравців потрібно до 2 - 3 дітей. Гра розвиває аналіз і синтез, коли з цілого треба відокремити частину, а потім з частин зібрати ціле. Вона привчає дітей розуміти і виділяти початок і кінець слова, вміти порівнювати звук і букву, аналізувати звукову наповненість слова.

Гра «Знайди схоже»

Заготовлюється диск з картону на зразок циферблату. У кишеньках по колу картинки зі словами, які відрізняються одним звуком (мішка - мишка, коза - коса, дим - дім, каска - маска). Стрілки в центрі циферблату. Завдання гравців - знайти пару вказаному слову і з'єднати їх стрілками. Інший варіант - одна частина картинок у дорослого, інша - у дітей. Ведучий викладає картинку на диск, наводить на неї стрілку і чітко називає: «Вудка». Дитина, у яко\ потрібна картинка, теж викладає на циферблат, наводить другу стрілку і називає пару картинок: «будка - вудка». При цьому дитина намагається виділити звуки, що відрізняються. В цю гру одночасно може грати 2 - 3 дитини. Вона розвиває фонетичний слух, чітку вимову. Можна попросити дітей пояснити значення цих слів.

Гра «Піраміда»

У кожного гравця триярусна картонна піраміда. Яруси розкреслені на квадрати з намальованими кружками. У верхньому ярусі по два квадрата з одним кружком, в середньому - по чотири квадрати з двома кружками. В основі піраміди - шість квадратів з трьома гуртками. Внизу квадратів - кишеньки. На картинках зображення предметів, в назві яких від трьох до шести букв (ніж, риба, сумка, колесо). Ведучий бере картинку і просить визначити кількість складів у слові та покласти на потрібний квадрат. Де один кружечок - слова з одного складу, де два кружки - двоскладові слова. Так заповнюються всі квадрати. Перемагає той, хто перший заповнить свою піраміду. Варіант гри: діти самостійно розбирають картинки, визначаючи кількість складів.

Гра «Хто що купив»

У грі дійові особи - дві якихось іграшкові тваринки або ляльки. У кожного є мішок (пакет), куди будуть складатися його покупки. Розігрується ситуація «в магазині». Але виявляється, звірі переплутали пакети - треба допомогти розібратися. Гравці по черзі дістають з мішечків речі і дають тому, хто їх купував. Предмети з лексичних тем - фрукти, овочі; канцтовари, іграшки; взуття та одяг. Грають одночасно 2 - 3 дитини. У цій грі уточнюються значення слів, закріплюються узагальнюючі поняття. Якщо запитувати у дітей, для чого куплені ці предмети, що звірі збираються робити, буде проведена хороша робота з розвитку зв'язного мовлення.

Гра «Загубилися»

Гра може проходити за столом, якщо використовувати предметні картинки тварин і їх дитинчат. Можна влаштувати рухливу гру, якщо приготувати маски з написами. Ведучий пояснює, що тварини гуляли на вулиці, а дитинчата розбіглися хто куди. Треба допомогти знайти мамам їх дітей. Він показує картинку «курка» і запитує: «Кого втратила курка?» Гравці відповідають: «Курча» і знаходять картинку. Ведучий підводить підсумок: «Кого знайшла курка?» - «Курка знайшла курча». Гра закінчується, коли всі тварини з'єднаються в пари. Дітей у грі може бути від 4 до 8.

Гра вчить правильному погодженню іменників, закріплює запас слів по темі «Тварини і їх дитинчата». За аналогією можна придумувати завдання з інших тем.

Висновок

Незважаючи на те, що до шестирічного віку у дітей вирівнюється вимова, словниковий запас дозволяє складати правильні речення, об'єднані одним сюжетом, у грі ці вміння зміцнюються та відшліфовуються. Емоційно забарвлені мовні ігри пробуджують фантазію, дослідницькі здібності, спостережливість, викликають радість від отриманого правильного результату.

«Забери предмет»
Відмінно підійде гра, якщо в окремо взятій квартирі зібралося як мінімум 5 малюків.
Інструменти і матеріали: різні іграшки (м’ячик не підійде ).
Суть гри: Діти стають в коло (зробити його досить широким), перед собою на підлогу кладуть іграшки.

Поки звучить музика, ведучий ходить всередині кола, як тільки музика обривається, він повинен схопити будь-яку іграшку, лежачу в крузі. Завдання дітей випередити ведучого.

​

«Заборонене рух»
Суть гри: Діти стають у коло, один з них – ведучий. Всі домовляються, який рух повторювати не можна. Наприклад, не можна присідати. Під музику всі починають повторювати рухи за ведучим. Він намагається заплутати інших, той, хто все-таки повторить заборонене рух-стають ведучим.

«Звірячі гонки»
Суть гри : Провідний дорослий дає «старт» в одній з кімнат, фініш повинен бути в іншій. Завдання дійти до фінішу першим. Але вся складність у тому, що потрібно рухатися, наслідуючи тваринам: змії, жабі, собаці (рачки), чаплі (на двох ногах). Ведучий змінює «тварин» протягом гри, чим частіше – тим складніше переключиться і збагнути, як же рухається те, чи інша тварина.

«Гаряча картопля»
Інструменти і матеріали: стільці за кількістю гравців, м’яч.
Суть гри: Сидячі на стільцях діти повинні, поки звучить музика, швидко передати м’яч по колу. Поступово гра ускладнюється: гравці кидають «картоплю» один одному. Той, хто не зловив – сідає в середину кола.

​

Гра «Машини»
У цій грі кожен учасник, а у нас це я, чоловік і син, призначаються автомобілем. Тепер вам потрібно вибрати місце для гаража. Це може бути що завгодно: місце за диваном, місце під кухонним столом або перевернутий стільчик, накритий пледом.
Машинки їздять по квартирі, видаючи певні звуки, управляють (можна дати дитячі іграшкові рулі в руки) і можуть навіть врізатися один в одного. Можна поставити на шляху до гаражів масу додаткових перешкод. А по команді, що машини втомилися або у них закінчується бензин, кожен автомобіль повинен зайняти місце в своєму гаражі. Хто швидше це зробив, той і виграв.
Переможцю дається приз, це може бути іграшка або яка-небудь солодкість, а ось програв повинен зробити те, що сказав переможець. У нашому випадку ми звичайно піддавалися синові, але коли треба було мазати горло або пити Боржомі, то доводилося «дорослим автомобільчик» терміново вигравати.

Догонялки
Можна пограти у звичайні догонялки. Але щоб дитина не розніс півквартири можна якось обмежити територію. Ми застосовуємо два варіанти. У нас є невеликий журнальний стіл, так от синові дуже подобається бігати навколо нього і наздоганяти мене або чоловіка. Він аж верещить від задоволення. Але йому зовсім не подобається коли ганятися за ним.
Ще одним варіант наздоганялівок в квартирі – це догонялки з квасолею чи іншої великої крупою. Для цього ви берете мішечки з квасолею (можна зшити або взяти звичайні поліетиленові пакети) і кладете на голову того, хто буде наздоганяти. У нас це син. Тоді він вже не зможе бігти так швидко, і при цьому у нього ще буде розвиватися відмінна постава.

Метання предметів
Для цього нам знадобитися таз або відро, а також м’ячі або ті ж мішечки з квасолею. Відходите на відстань спочатку півметра і намагаєтеся потрапити в таз. Якщо у вашої дитини вийшло, то він відступає крок назад і т.д.

Сміх
Суть гри така: всі члени сім’ї лягають на підлогу так, щоб голова одного перебувала на животі в іншого. Хтось починає і каже «ха», другий каже «ха-ха», третій «ха-ха-ха» і т.д. Після першого кола ми всі вже заливалися на животі в іншого. Тепер син вечорами, хоч ми вже й виходимо на вулицю, каже «мама, давай посміємося».
Фізичні навантаження.

​

Море хвилюється раз…
Обирається ведучий. Він відвертається від інших і вимовляє віршик (поки він каже, всі гравці хаотично рухаються).

Море хвилюється раз,

Море хвилюється два,

Море хвилюється три,

Морська фігура на місці замри!

Гравці завмирають, зображуючи "морські" фігури. Ведучий підходить до будь-якого гравця, доторкається до нього рукою - гравець зображує, кого саме він показує. Завдання ведучого - відгадати, що це за фігура.

Якщо гравець зображує не схоже, він стає водою на наступний етап. Звичайно, іноді ведучий і сам спеціально "засуджує" якогось гравця, але тоді можна вирішити спірне питання колективно. Було ще ускладнення до правил: якщо який-небудь гравець ворушився чи сміявся під час "виступу" іншого, то він ставав водою.

Загадуються також: звірина фігура, Пташина фігура, Клоун-фігура, Робоча фігура, Божевільна фігура і так далі, на що фантазії вистачить:)))

​

Камінь, ножиці, папір
Гравців повинно бути двоє. Спочатку потрібно запам'ятати 3 знаки, які можна зобразити рукою.

Камінь - кулак,

Папір - розпрямити долоню,

Ножиці - виставити 2 пальці.

тепер грають вимовляють - «Камінь, ножиці, папір» і складають рукою якийсь знак, а потім з'ясовують, хто переміг.

Принцип такий:

Папір слабкіше ніж ножиці, бо вони її ріжуть;

Камінь слабкіше ніж папір, тому та його накриває;

ножиці слабкіше ніж камінь, бо він може їх розбити.

​

Зіпсований телефон
Обирається ведучий, інші діти сідають на лавочку. Ведучий дуже тихо на вушко говорить першому гравцю якесь слово. Той передає наступному гравцеві, і так до останнього учасника. Потім ведучий запитує в останнього гравця, що він почув, якщо той говорить правильно, значить телефон справний, а якщо ні - запитують у кожного гравця (починаючи з кінця), що він почув. Той, хто зіпсував телефон і стає новим ведучим.

​

Здогадайся – що це?
Дуже весела гра, брати участь можуть і дорослі.

Вибирається ведучий. Він задумує який-небудь предмет, пише його на папірці, а потім намагається зобразити його мімікою і жестами, решта учасників, намагаються здогадатися про що йде мова. Хто першим здогадався - стає новим ведучим (або отримує приз).

​

Гра у фанти
Кожна дитина складає в загальний кошик по 1 своєму предмету. Обирається 2 ведучих (в кошику їх речі теж повинні бути). Один з ведучих стає спиною до кошика, а другий виймає який-небудь предмет і питає у нього: «Що робити тому, кому належить цей предмет?». Ведучому потрібно придумати завдання, яке потрібно виконати власнику цієї речі. Не можна забувати, що цим господарем може бути і він сам.

​

​

Ладушки
Учасників повинно бути двоє. Вони сідають за стіл один навпроти одного. Перша дитина кладе руки на стіл долонями вгору, другий тримає руки долонями вниз. Другий гравець швидким рухом намагається доторкнутися своїми долонями першого. Якщо йому вдалося доторкнутися до долоньок товариша, то гравці міняються ролями.

​

Плутанина
Цікаво коли грають багато дітей. Один з них відвертається, а решта беруть один одного за ручки - ланцюжком і не відпускаючи рук починають заплутуватися. Можна проходити під руками сусідів, переступати через них. Коли все готово, ведучий повертається і намагається розплутати учасників, руки гравців при цьому не розмикаються. Потім обирається новий ведучий і гра триває.

​

Їстівне-неїстівне
Обирається ведучий, інші учасники сідають на лавицю. Ведучий по черзі кидає кожному гравцеві м'ячик і одночасно називає який-небудь предмет. Якщо предмет їстівний - м'ячик потрібно зловити, якщо ні - відбити. Хто помилився, стає на місце ведучого.

​

Так чи ні
Обирається ведучий, він загадує слово. Це може бути предмет, людина, фрукт, тварина. Інші гравці намагаються відгадати загадане слово, задаючи ведучому питання, на які він повинен відповідати: «Так» або «Ні». Якщо він не може дати точної відповіді, то каже: «Не знаю». Хто відгадає слово - той стає ведучим.

​

Ці ігри досить прості, їх цінність в тому, що в процесі діти розлучаються з зайвою енергією, а дорослі можуть бути спокійними за збереження власної квартири.

​

Вгадай предмет
Хтось з батьків може загадати будь-який предмет, який є у кімнаті, а дитина має його вгадати. Давайте малечі підказки, але не забувайте, що дитина має думати і самостійно. Потім можна помінятися місцями, нехай малюк потренується загадувати і давати дорослому підказки.

Визначити на дотик
Дітям необхідно розвивати дотик так само, як і інші почуття та навички. До прикладу, візьміть коробку або кошик, та складіть туди кілька предметів: стаканчик, іграшку, цукерку, зубна щітку тощо.

Тоді надягніть на очі дитині пов’язку та давайте їй в руки по одному предмету, щоб вона вгадала його за допомогою тактильних відчуттів.

Зробіть телефон власноруч
Дуже цікавим для дитини може бути саморобний телефон. Його можна зробити за допомогою двох паперових стаканів і мотузки, протягнутої між ними. Можете його красиво прикрасити. Коли закінчите майструвати, розійдіться в різні кутки кімнати і поговоріть по телефону.

Саморобний телефон для дітей
Саморобний телефон для дітей/ Фото uamodna

Покажи та вгадай емоцію
Роздрукуйте фото людей з різними емоціями, які розрізняє ваш малюк. Перед початком гри поговоріть про те, що відчувають люди на цих картинках. Складіть картинки разом та по черзі показуйте дитині. Вона повинна без слів показати емоцію, а ви — вгадати.

Придумайте кінець історії
Розвивайте в дитини когнітивні навички. Прочитайте частину історії та попросіть дитину подумати, що могло статися далі. Обговоріть варіанти, а потім дочитайте розповідь до кінця. Можливо, вам навіть вдасться вгадати якісь моменти.

Веселі історії чи навіть казки ви можете придумувати самі
Веселі історії чи навіть казки ви можете придумувати самі/ Фото dreamstime

У пошуках скарбів
Підготуйте приз-скарб, який буде нагородою у кінці гри. Зі стрічок, іграшок чи картинок зробіть сліди, за якими дитина шукатиме скарб. Або можете залишити по кімнаті записки, кожна з якої веде до наступної записки. Таке заняття вчить дітей дотримуватися інструкцій і досягати мети, в цьому випадку – знаходити скарб.

Крокодил
Ця гра подобається дорослим і дітям. Чим молодші учасники, тим простіші слова варто загадувати. Тут задіюється логіка, розвиваються артистичні здібності, міміка.

Скажіть одній дитині тварину чи річ, яку ви загадали, а вона має показати її за допомогою жестів. Той, хто першим вгадає, показуватиме наступним.

Будуємо шалаш
Будиночки в дитинстві будували, напевно, всі. Так, ви можете спорудити з дитиною будинок із табуреток, ковдр, подушок і коробок. В такій хатинці ви можете почитати книгу, придумати якісь історії, перекусити чи просто поговорити.

Побудуйте з дітьми будиночок з пледів
Побудуйте з дітьми будиночок з пледів/ Фото Pinterest

Як змінилося слово
Це кумедна гра, кінець якої непередбачуваний. Спочатку діти сідають чи стають в коло. Перший гравець придумує яке-небудь випадкове слово, наприклад, "олівець" і шепоче це слово на вухо другому гравцю, який сидить праворуч від нього.

Другий гравець повинен придумати інше слово, пов'язане з вихідним словом. У даному випадку це може бути слово "ручка". Другий гравець повинен прошепотіти це нове слово на вухо наступному гравцю, який сидить праворуч.

Чому дитина не слухається та чи можна її карати
ВАЖЛИВО
Чому дитина не слухається та чи можна її карати
Таким чином, усі діти придумують нові слова по черзі, доки ця черга не дійде до останнього гравця в колі. Наприкінці діти дуже здивуються, як змінилось вихідне слово.

Твістер
У "Твістер" люблять грати всі, адже ця гра розвиває фізичні здібності дитини та тренує розтяжку. Кожна дитина має стати рукою чи ногою на відповідний колір, яку назве ведучий. Грати можна до першого падіння.

Чому ігри важливі для дітей
Гра з дитиною – це не тільки задоволення та радість, гра ще закріплює навички, які вже отримала дитина. Крім того, за допомогою гри можна допомогти дитині адаптуватись до різноманіття людських відносин. Про те, що потрібно пам’ятати під час гри з дитиною, розповіла дитяча психологиня Світлана Ройз.

Важливі правила під час гри для дорослих
Фільми, мультфільми, книги та ігри мають маркування визначення віку аудиторії. На вікові обмеження потрібно звертати увагу, адже так вивіряється не просто актуальність теми, а й безпека для конкретного віку.
Індивідуальна переносимість або непереносимість важливіша за загальні рекомендації. Тому тут важливість чуйність та уважність батьків до дитини під час гри.
Є правило: після кожного маленького впливу – говоримо речення, читаємо, починаємо гру, наближаємось до чогось нового – зупиняємось та дивимось на реакцію дитини. Якщо дитина проявляє інтерес, то ми продовжуємо. У випадку, коли дитина переводить тему, закриває очі рукою, показує, що їй страшно – ми припиняємо гру.

Емоційний контакт батьків і дитини - фундамент сімейних взаємин, на якому стоїть багатоповерховий будинок під назвою «виховання». У кожного з батьків є потенціал зробити цей фундамент міцним, але іноді контакт з дитиною втрачається. У нас є для вас гарні новини: навіть якщо контакт втрачено, його можна повернути. Як саме - розповідає психолог Анастасія Іванова.
Цей текст не розповість батькам про симптоми і ознаки порушення контакту, які можна побачити в дитині. Відповідальність за створення цього міцного зв'язку цілком віддано в руки батькам. Замість цього я розповім про батьківські помилки, які можуть призвести до втрати близькості з дитиною.
1. Ви звертаєте увагу на дитину тільки тоді, коли вона робить щось не так
Чомусь частіше помічається щось погане, а хороше сприймається як природне. Коли дитина щось упускає, ми відразу бачимо це і робимо зауваження, але от коли вона акуратно тримає предмет у своїй маленькій ручці, ми мовчимо або навіть не помічаємо.
Варто зрозуміти, що дитина запам'ятовує, що коли вона робить щось не так, батьки відразу звертають на неї увагу. Її висновок: помилка = увага. Кількість зауважень пропорційне прагненню дитини приховувати і віддалятися від батьків.
Рекомендація. Звертайте свою увагу на ту поведінку, яку хочете бачити знову. Рівняння просте: бачите позитивну поведінку - підкресліть її. Наприклад, так: «Мені подобається, коли я бачу, що ти граєш спокійно і зосереджено».
2. Ви не хвалите свою дитину
Швидше за все, зараз всі батьки подумають: «Та це не про мене, я завжди хвалю свою дитину». Хвалебні слова в дусі «молодець», «добре» і «супер» на сотий раз сприймаються дитиною як порожній звук. У такої похвали завжди є зворотна сторона - знецінення для дитини.
Ми ж говоримо про «якісну» похвалу, коли батьки уважні до дитини і бачать, що саме у неї добре вийшло. Хвалити треба за конкретну поведінку, адже таким чином ви розвиваєте в дитині впевненість у собі і здатність побачити результат своїх дій.
Рекомендація. Замініть слово «молодець» на фразу: «Мені подобається, як ти прикрасив цей будинок», кожен раз помічаючи деталь, яку ваша дитина зробила добре, навіть найменшу.
3. Ви не обговорюєте її та свої емоції
«Не плач», «не сумуй», «це дурниці», «з мамою все гаразд, просто в око щось потрапило» - саме такі фрази віддаляють дитину від батьків. Дитина відчуває, що її емоції не приймають, а батьки їй брешуть про свої. Який висновок вона може зробити? «Так, проявляти свої емоції погано, тебе не зрозуміють навіть батьки».
Говорити про свої емоції важливо, а дати можливість дитині розповісти про її біди без коментарів в стилі «не відчувай» - ще важливіше.
Рекомендації. Використовуйте позначення емоцій дитини. Якщо ви бачите, що вона сумує через сварку з друзями, ви можете сказати їй: «Це, мабуть, дуже сумно і неприємно - посваритися зі своїми друзями» або «Я бачу, що ти сумуєш». Таким чином ви говорите про те, що приймаєте її будь-якою, що відчувати - нормально. І нагадуєте, що ви - поруч.
4. Ви вважаєте дитину ще маленькою для того, щоб робити самостійний вибір
Анекдот: «Мамі холодно - одягни светр». Діти й справді краще знають, чого вони хочуть. Дитина може вибрати сама, які штани одягти, з ким грати, якими іграшками ділитися - цей список можна продовжувати ще дуже довго.
Пропонувати дитині вибір - значить розвивати її самостійність і відповідальність, будучи поруч як уболівальник, від якого вона відчуває підтримку. А ще ми всі, в тому числі і діти, маємо право на помилку. Вони мають право обрати не те, зробити висновок (не без допомоги батьків) і піти вибирати далі.
Рекомендація. Дайте дитині можливість вибрати і зіткнутися з наслідками вибору, підтримуючи тим самим самостійність. Бувають ситуації, коли можна запропонувати дитині «вибір без вибору», тільки одне з двох: «Ти будеш рис або пюре на вечерю?».
5. Ви використовуєте насильницькі методи виховання
Тіло вашої дитини - її священна територія з відповідними межами. Порушуючи його межі, ви показуєте їй свою неповагу до її особистості.
Бити, тягати, щипати, ставити на гречку - це неприйнятні методи виховання для дорослої людини, яка володіє мовою для вираження своїх думок. Батьки не мають права бити свою дитину, що б вона не зробила і якою б вона не була.
Рекомендації. Зробіть глибокий вдих-видих, дайте собі час заспокоїтися і подумати, як ви можете вплинути на поведінку дитини без використання насильства. Спокій, рівний тон голосу і вербалізація конкретної поведінки, яку ви хочете побачити, може допомогти вам в цій нелегкій справі.
6. Ви мало часу проводите разом
Сидіти поруч, втупившись у телефон, поки дитина збирає пазли - не рахується. Прийти до дитини, поки вона збирає пазли і зібрати їх за неї - теж не зараховується. У грі зі своєю дитиною ви можете її чогось навчити або навчитися самому, дізнатися, що цікаво вашій дитині і що її турбує.
Якісний час - це вміння слідувати ініціативі дитини в грі, щоб вона відчувала себе значущою, а в батьках побачила друга.
Рекомендація. Кожен день хоча б 10 хвилин приділяйте справжній грі. Нехай дитина обере її сам, а ви дотримуйтесь її ініціативи.
На закінчення хочеться сказати всім батькам, що діти потребують безумовної любові і прийняття. Не забувайте про важливість контакту, навіть якщо ви втомилися. Ви неодмінно впораєтеся з труднощами і збережете близькість з дитиною, якщо захочете.

Ніколи не кажіть, що у вас немає часу виховувати свою дитину, бо це означатиме: мені ніколи її любити.
Не сприймайте свою дитину як свою власність, не ростіть її для себе, не вимагайте від неї реалізації заданої вами життєвої програми і досягнення поставленої вами мети. Дайте їй право прожити власне життя.
Ніколи не навчайте того, в чому самі не обізнані. Вчіть дитину самостійно приймати рішення і відповідати за них.
Довіряйте дитині. Дозвольте робити власні помилки, тоді дитина оволодіє вмінням їх самостійно виправляти.
Не соромтеся виявляти свою любов до дитини, дайте їй зрозуміти, що любитимете її за будь-яких обставин.
Ніколи не давайте дитині нега тивних оцінкових суджень («ти поганий», «ти брехливий», «ти злий»), оцінювати треба лише вчинки.
Намагайтеся впливати на дитину проханням — це найефективніший спосіб давати їй інструкції.
Не ставтеся до дитини зневажливо.
Будьте послідовними у своїх вимогах.
Ніколи не порівнюйте свою дитину з іншими (друзями, однокласниками, сусідами), а порівнюйте лише з тим, якою вона була вчора і якою є сьогодні.
Поради психолога
«Ви думаєте, що виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте чи караєте її. Ви виховуєте її кожну мить Вашого життя, навіть тоді, коли Вас немає вдома».

А.С. Макаренко

Любіть дитину не за те, що вона розумна чи красива, а лише за те, що вона Ваша рідна дитина.

Розмовляйте з дитиною, розвивайте її мову. Цікавтесь її справами і проблемами.

Надавайте дитині самостійності в діях і прийнятті рішень.

Не відгороджуйте дитину від обов’язків і проблем. Вирішуйте всі справи разом із нею.

Слідкуйте за своєю зовнішністю. Дитина повинна пишатися Вами.

Привчайте дітей до самообслуговування, формуйте трудові навички і любов до праці.

Пам’ятайте, що дитина коли-небудь подорослішає і їй доведеться жити самостійно. Готуйте її до майбутнього життя.

Ви — перший друг і порадник дитини.

Якщо:

Дитину постійно критикують, вона вчиться ненавидіти;
Дитину висміюють, вона стає замкнутою;
Дитину хвалять, вона вчиться бути шляхетною;
Дитину підтримують, вона вчиться цінувати себе;
Дитина росте в докорах, вона вчиться жити з почуттям провини;
Дитина росте в терпимості, вона вчиться розуміти інших;
Дитина росте в чесності, вона вчиться бути справедливою;
Дитина росте в безпеці, вона вчиться вірити в людей;
Дитина росте у ворожнечі, вона вчиться бути агресивною;
Дитина росте в розумінні і дружелюбності, вона вчиться знаходити любов у цьому світі.
Рекомендації батькам з виховання обдарованоїдитини!

Дитина – це не експериментальний майданчик для психолого-методичних новацій та апробації, це не іграшка і не втіха, не «помічник» на старість.
Даруйте дитині батьківську любов, повагу, створіть умови для розвитку, дайте можливість їй жити власним життям. Не задовольняйте власні емоції за рахунок дітей.
Допомагайте, але не заважайте їм самим робити свій вибір.
Виховуйте дитину як рівну собі, тоді вона буде відстоювати власну думку, поважати інших, буде вільною, талановитою особистістю.
Спілкуйтесь частіше з дітьми, намагайтеся бути в курсі їх справ, підтримуйте їх у будь-якій ситуації, пояснюйте існування різних точок зору.
Підтримуйте родинні стосунки, влаштовуйте сімейні свята, ігри.
Виховуйте дитину в гармонії з природою.
Дайте можливість дитині спробувати себе в різних напрямках творчої діяльності, не дозволяйте кидати розпочату справу, доки не отримаєте перших результатів, щоб зробити певні висновки.
Спонукайте до праці, примушуйте виконувати певну роботу, навіть інколи за рахунок свого часу.
Радійте успіхам ваших дітей.
Виражайте свою любов до дітей так, щоб вони її відчули.
Пам’ятайте, що любов – це і турбота про інших.
Пам’ятайте, що проблеми дитини – це проблеми батьків і починати щось змінювати треба спочатку з себе.

НАШІ ПОМИЛКИ У ВИХОВАННІ ДІТЕЙ:

Усі батьки виховують дітей з огляду свого вміння і розуміння життя й рідко замислюються над тим, чому в певних ситуаціях поводяться так, а не інакше. Однак у кожного з батьків бувають у житті моменти, коли поведінка дитини ставить їх у глухий кут.

Усі батьки час від часу припускаються помилок у вихованні. Та все ж краще вчитися на чужих помилках!

Думка батьків. Чому діти так часто сперечаються з приводу будь-якого нашого прохання чи настанови? Може, вони це роблять навмисне? Як із цим бути? Закликати до здорового глузду, погрожувати, застерегти, що більше не будемо їх любити?

Порада батькам. Обіцянка більше не любити свою дитину — один із найсильніших засобів виховання. Однак, ця погроза, як правило, не здійснюється. А діти чудово відчувають нещирість, фальш. Повівшись таким чином одного разу, Ви можете на тривалий час втратити довіру дитини —дитина буде сприймати Вас як людей брехливих. Краще сказати: «Я тебе люблю і завжди буду любити, але твоя поведінка мене засмучує, і я її не схвалюю».

Думка батьків. Для чого напружуватися, щось доводити дитині, відшукувати аргументи, сперечатися, нервуватися? Дитина сама навчиться розв’язувати свої проблеми. І взагалі дитину потрібно готувати до дорослого життя, нехай скоріше дорослішає.

Порада батькам. Ніколи не потрібно демонструвати дитині свою байдужість. Вона, відчувши байдужість, одразу почне перевіряти, наскільки вона «справжня». Перевірка буде полягати у здійснені поганих вчинків. Дитина чекатиме, чи будуть спричиняти її погані вчинки критику або покарання. Томузамість показної байдужості краще спробувати налагодити з дитиною дружні стосунки, навіть якщо її поведінка Вас зовсім не влаштовує. Можна, наприклад, сказати: «У цьому питанні я з тобою не згоден (не згодна). Але я хочу допомогти тобі, бо дуже тебе люблю. У будь-який момент, коли тобі це знадобиться, можеш запитати у мене поради».

Думка батьків. Діти мають слухати батьків беззаперечно — це найважливіший принцип виховання.

Порада батькам. Діти обов’язково повинні розуміти, чому і для чого вони роблять будь-що. Занадто суворе виховання, що ґрунтується на незрозумілих дитині принципах, нагадує дресуру. Дитина може беззаперечно виконати все. Переконання є кращим за суворість. Можна сказати: «Ти, будь ласка, зараз зроби так, як я тобі раджу, а згодом (наприклад, увечері) ми все спокійно обговоримо — чому й для чого».

Думка батьків. Готові все зробити заради нашої дитини, адже діти завжди мають отримувати найкраще. Дитинство — найкоротша пора, тому воно має бути прекрасним. Так приємно вгадувати і виконувати будь-яке бажання дитини!

Порада батькам. Розбещеним дітям дуже складно буває в житті. Не можна тримати єдине дитя під ковпаком батьківської любові, бо в подальшому це може призвести до багатьох проблем. Навпаки — вона відчуває себе безпорадною й одинокою. Можна діяти відповідно до фрази: «Спробуй-но зробити це сам (сама), а якщо не вийде, я із задоволенням тобі допоможу».

Думка батьків. Дитина — найголовніше у нашому житті, вона така дотепна, з нею про все можна говорити. Вона розуміє нас, як доросла людина.

Порада батькам. Діти ладні зробити все, щоб сподобатися своїм батькам, адже батьки — найголовніші для них люди у світі. Діти навіть готові зануритися у складний світ дорослих проблем замість того, щоб обговорювати свої інтереси з однолітками. Але при цьому їхні власні проблеми так і лишаються нерозв’язаними.

Думка батьків. У нас обмежений статок, тому не можемо дозволити собі навіть балувати дитину, постійно доводиться їй у всьому відмовляти. Якби у нас було більше грошей, ми були б найкращими у світі батьками.

Порада батькам. Любов не купите за гроші. Часто трапляється, що у сім’ях із невисоким статком дорослі роблять все, щоб дитина ні в чому не знала потреби. Але Ви не повинні відчувати докорів сумління від того, що не можете виконати усі бажання дитини. Насправді ж любов, спільні ігри і проведення разом дозвілля для дитини є важливішими від Вашого гаманця. Не гроші роблять дитину найщасливішою, а відчуття того, що вона для Вас —найголовніше у житті.

Думка батьків. Багато хто з дорослих у житті мріяв займатися спортом, музикою, відвідувати той чи інший гурток, але не мав змоги. І ось тепер .їх головна мета — дати дітям найкращу освіту, і не важливо, що дітям цього не дуже хочеться. Мине час, і вони оцінять старанність дорослих.

Порада батькам. На жаль, діти не завжди оцінюють зусилля батьків. І часто чудове майбутнє, змальоване дорослими в їхній уяві, розбивається і об небажання дитини займатися, скажімо, музикою. Доки дитина ще мала, вона слухається дорослих, але згодом… Бажаючи вилетіти з клітки батьківської любові, вона починає висловлювати протест усіма доступними їй засобами —це, у тому числі, може бути вживання наркотиків, алкоголю • тощо. Тому, заповнюючи день дитини потрібними й корисними заняттями, не забувайте лишити їй небагато часу і для особистих справ.

Думка батьків. Неприємності на роботі, погані взаємини в сім’ї та ; інше призводять до того, що дорослі «виміщають» свій настрій на дитині. Багато хто з них упевнений, що в цьому немає нічого страшного. Достатньо потім купити дитині обіцяну іграшку або повести до парку відпочинку розважитися на атракціонах- і все буде в порядку!

Порада батькам. Батьки мають демонструвати дитині, що вони радіють її добрим вчинкам, а негативні вчинки їх засмучують. Це створює І у дітей відчуття непохитності цінностей. Коли дорослі на догоду своєму егоїзму і настрою сьогодні дозволяють дещо, а завтра це ж саме забороняють, дитина розуміє лише одне: не має значення що я роблю, головне — який зараз настрій у батьків. Однак ,якщо Ви відчуваєте, що себе Вам не перебороти, краще заздалегідь домовитися з дитиною: «Знай, навіть коли у мене добрий настрій, тобі не потрібно (і не буде дозволено) робити, що заманеться. А якщо поганий — спробуй бути до мене поблажливим (поблажливою)».

Думка батьків. Більшість дорослих завантажені роботою, але кожну вільну хвилинку намагаються проводити з дітьми: вони готують для них, перуть, купують усе, що їм потрібно. Діти повинні самі розуміти, що у батьків просто не має часу гратися з ними, читати їм і таке інше.

Порада батькам. Дорослі часто забувають просту істину: якщо Ви народили дитину, необхідно й час для неї знайти. Дитина, яка увесь час чує, що у дорослих на неї немає часу, буде шукати споріднені душі серед чужих людей. Навіть якщо Ваш день розписаний щохвилинно, знайдіть увечері півгодини (у цьому питанні якість є важливішою за кількість), поговоріть із дитиною, почитайте книжку, обговоріть події шкільного дня… Дитині це необхідно.

Пам’ятка для батькiв
(профілактика шкідливих звичок)
1. Дотримуватися чiткого режиму дня, визначити обов’язки кожного члена сiм’ї, спiльно з дiтьми планувати життя родини.

2. Постiйно цiкавитись успiхами та проблемами, труднощами та iнтересами дитини.

З. Знати коло товаришiв своєї дитини, зони її неформального спiлкування.

5. Без повчань, залякування, докучливостi обговорювати проблеми життя курців.

6. Обмежувати доступ молодi до iнформацiї, що популяризує шкiдливi звички (окремi кiнофiльми, вiдеофiльми, публiкацiї).

7. Навчити молодь протистояти агiтацiї прихильникiв
нездорового способу життя, виробляти вмiння вiдстоювати свою позицiю.

8. Пiдтримувати постiйний зв’язок з ліцеєм і допомагати їм у пропагандi здорового способу життя.
9. Бути готовим до консультацiї з педагогами, психологами, соціальним педагогом, медиками, до вiдвертої розмови з дитиною, до прийняття певних рiшень, своєчасно реагувати на iнформацiю про вiдхилення в поведiнцi дитини.

Як допомогти покинути курити?

Батьки повинні першими звільнитися від куріння.
Батьки мають допомогти дитині позбутися звички курити. Ігри, відпочинок на свіжому повітрі, прогулянки, бесіди — усе це сприяє відмові від куріння.
Не повчати, а підтримувати своїх дітей, стверджувати, що все вийде, якщо мати велике бажання.
Не боятися компанії своєї дитини, а допомагати їй боротися зі спокусою куріння.

Оточуючий світ:

Знати назви домашніх і диких тварин;
Знати назви 3-4 птахів, 3-4 риб, 3-4 комах;
Знати назви основних рослин: 3-4 дерев, 3-4 квіток;
Мати уявлення про овочі, фрукти, ягоди і гриби;
Знати частини доби (ранок, день, вечір, ніч);
Вміти називати явища природи:дощ, сніг, вітер, веселка.
Мислення:

Складати розрізну картинку з 2-4 частин;
Знаходити і пояснювати невідповідність на малюнках;
Знаходити зайвий предмет і обґрунтовувати свій вибір;
Знаходити подібність і різницю між предметами.
Математика:

Рахувати до 3 і показувати відповідну кількість пальців;
Володіти поняттями: один – багато, великий – маленький, широкий – вузький, високий – низький, однакові – різні;
Знати основні кольори;
Знати основні геометричні фігури;
Порівнювати предмети по величині, за кольором та формою;
Порівнювати кількість предметів;
Підбирати пару предметів з заданою ознакою.
Розвиток мовлення:

Знати назви оточуючих предметів: меблів, посуду, іграшок, одягу і т.д.;
Називати по одній ознаці кожного предмета;
Знати назви основних дій: бігати, стрибати, ходити, повзати;
Повторювати за дорослим віршики та пісеньки.
Фізкультура:

Вміти стрибати на 2 ногах;
Кидати та ловити м’яч;
Тримати рівновагу, проходячи по дошці, що лежить на підлозі;
Знати основні правила особистої гігієни.
Музика:

Ритмічно рухатися під музику;
Копіювати звуки;
Управляти силою голосу, говорити голосно – тихо;
Мати уяву про різноманіття оточуючого світу (спів пташок, звуки тварин, шум води, шум транспорту і т. д.)
Увага:

Не відволікаючись на протязі 3-4 хвилин виконувати завдання;
Знаходити парні предмети;
З поміж групи предметів віднаходити потрібний;
Звертати увагу на властивості і ознаки предметів;
Знаходити подібність та відмінності між предметами.
Пам’ять:

Запам’ятовувати 2- 3 картинки;
Запам’ятовувати 2-3 слова, що сказав дорослий декілька разів;
Запам’ятовувати і повторювати рухи, що показав дорослий 1-2 рази;
Запам’ятовувати яку – небуть деталь чи ознаку предмета.
Моторика:

Вміти розрізати ножицями папір;
Ліпити ковбаски і шарики з пластиліну;
Малювати кружечки, крапочки, лінії;
Повторювати рухи пальчикової гімнастики.

1. Щоб навчання дитини з особливими освітніми потребами проходило якомога продуктивніше, Вам треба усвідомити, що це складний, довготривалий процес, який передбачає злагоджену роботу вчителя-дефектолога і батьків, які в свою чергу повинні мати терпіння та уміння розуміти свою дитину.
2. Щоб уникнути маніпуляцій з боку дитини, чітко проговорюйте правила поведінки вдома, в транспорті, в навчальному закладі, в публічних місцях.
3. Старайтеся створити таке середовище для дитини де будуть розвиватися її самооцінка, впевненість у власних силах. Пам'ятайте, що Ваша дитина потребує постійної уваги та підтримки, хваліть її за кожен усіх, навіть за не значний, спонукайте дитину до нових спроб і звершень.
4. Якщо Ви бачите що зараз у Вас з дитиною виникне конфлікт, то говоріть з дитиною стримано і спокійно з наполегливими нотами в голосі. Не слід підіймати голос на дитину особливо прилюдно, цим Ви тільки погіршите ваше становище. Уникайте таких ситуацій, по можливості давайте дитині право вибору, не будьте дуже категоричні.
5. Дослухайтеся до порад та рекомендацій педагогів, а також спеціалістів хто дотичний до роботи з вашою дитиною. Консультуйтеся з фахівцями та лікарями, якщо Вам це рекомендують. Це удосконалить роботу спеціалістів, які працюють з Вашою дитиною.
6. Виконуйте домашні завдання та закріплюйте навички засвоєні в навчальному закладі. Краще, коли це систематично та щоденно. Допомагайте дитині у виконані завдань, але не виконуйте за неї.
7. Якщо дитина втомилася - дайте їй невеликий відпочинок, або займіть її іншою діяльністю. Не вимагайте від дитини більше, ніж вона може.

Стівен Марш, канадський письменник і журналіст вважає, що кричати на дітей — не спосіб показати свою владу. Крик в цьому випадку показує вас слабкими людьми, які не знають, що ще можна зробити, крім як кричати. Чому крик не працює і що робити замість цього?
Якщо ви кричите, отже, контролю у вас немає, а значить — ви слабкі. Ось уже 50 років, як тілесні покарання зникають, як метод виховання. Але крик? Майже всі кричать на дітей — хто частіше, хто зрідка, навіть ті з батьків, які знають, що це не дає бажаного ефекту. Крик — це, можливо, найбезглуздіша помилка сучасних батьків.
Справжні наслідки крику
У сім’ях, де батьки кричать, ростуть діти з низькою самооцінкою і вищим ризиком розвитку депресії. Більш того, у 2014 році в журналі The Journal of Child Development було опубліковано дослідження про те, що наслідки крику майже такі ж, як і наслідки фізичного покарання: підвищена тривожність, стрес і депресія, а також поведінкові проблеми.
Скільки разів ви сказали собі після того, як накричали на дитину: «Це була не правильна думка — накричати»?. Ви кричите, тому що ви дійсно слабкі в цей момент. Крик — це реакція людини, яка не знає, що ще можна в даній ситуації зробити. Але багато батьків, я в тому числі, не уявляють, як ні разу не підвищити голосу протягом дня. У них дві проблеми: «Як зупинитися?» і «Що замість цього зробити?». І ми не говоримо про ситуації, коли ви окриком зупиняєте дитину, що вибігає на дорогу. Ми говоримо про крик, як про метод виховання. Як інструмент виховання, крик марний, тому, що він просто прищеплює звичку кричати й дітям. Адже ми кричимо кожен день з одних і тих самих приводів, кричимо все голосніше, бо початковий рівень крику не спрацював. Прибери в кімнаті. Іди вечеряти. Не муч собаку. Припини битися з братом. Алан Каздін, професор психології в Єльському університеті, говорить, що ваше розуміння, що крик — погано, не допоможе.
Крик — це не стратегія, це «випускання пари».
«Наприклад, мета крику — катарсис типу «я хочу припинити цю суперечку і покажу тобі, наскільки я злий». В такому випадку крик має сенс. Але якщо мета в тому, щоб змінити щось в дитині або розвинути в ній позитивні звички, то криком нічого не доб’єшся, є інші способи.»
Позитив
Багато хто думає, що позитивні батьки — ліниві й нічого не роблять в плані виховання. Але не кричати, вимагає планування і дисципліни від батька, а для того, щоб кричати це не потрібно. Доктор Каздін пропонує систему з трьох елементів: передумови, поведінка і наслідки.
Передумови — це ввідні дані, це пояснити дитині, що ви хочете, щоб вона зробила, перш ніж ви запитаєте за виконання.
Поведінка — та модель дій, яку сформував батько.
Наслідок — вираз похвали, коли було отримано правильну поведінку. Похвала повинна бути така дуже кінематографічна, дуже вражаюча: посмішка, обійми, вигуки. Але схожа на щиру. В цьому і весь трюк.
Тому, замість крику щовечора через кросівок, який валяється то там то сям по коридору, попросіть дитину вранці акуратно поставити на місце своє взуття, коли вона повернеться зі школи. Переконайтеся в тому, що ви самі, приходячи з роботи, акуратно ставите вашу пару взуття на місце. І якщо ваша дитина поставила свої черевики в правильне місце, або хоча б близько до цього місця, похваліть і обійміть її.
Цей метод спрацює, якщо ви натягнете до вух піднесену посмішку та повідомите дитині, за що саме ви її хвалите радісним і бадьорим голосом, а потім потрібна невербальна похвала: обійми, наприклад. Не думайте, що виглядаєте нерозумно — така яскрава реакція просто запам’ятовується дітьми, як така, яку хочеться отримати знову. Не просто бурчання: «Кросівки на місці? Ну ось, можеш же, якщо хочеш».
Доктор Каздін коментує: «Ми ж хочемо виробити нові звички. Практичні дії змінюють мозок, а в процесі цих змін — йдуть і всі ті негативні дитячі звички, від яких ми хочемо позбутися: істерики, суперечки з батьками, бійки з однолітками й т.п.»
Миттєва реакція — не найкращий вибір
Якщо діти поводяться добре, нам нема чого кричати. А якщо ми не кричимо, діти поводяться краще. Ви не повинні кричати, реагуючи імпульсивно, ви не повинні чекати, що вони нашкодять, щоб потім розсердитися на них — вам потрібен план, ви повинні грати на випередження, багато передбачити. Для цього ви самі повинні бути дисципліновані, вміти справлятися з негативними реакціями. Доктор Каздін каже з цього приводу: «У процесі еволюції ми стали дуже чутливі до негативних речей в тому, що нас оточує. Тобто, крик, гнівні окрики — це еволюцією закладений механізм, він повинен нас захищати: закричиш — ведмідь піде, ворог злякається і здригнеться і так далі». Відмовитися від крику складно, тому що нам здається, що тоді в чому ж наша виховна робота.
У 1960-х роках в США 94% батьків користувалися фізичними покараннями, як методом виховання. У 2010 році їх стало 22%. Цьому багато причин, ми стали більше прислухатися до дитячих психологів, їх стало більше, матеріалів стало більше. Але в основному, мені здається, батьки не шльопають дітей не тільки тому, що це погано для дітей, а тому що це нічого не дає. Крик теж нічого не дає, точно так само, як і фізичні покарання. А ось похвала працює. Науково доведено.
Моя дитина
За матеріал

На третьому році життя мовлення дитини починає набувати зв'язного характеру. Одиницею мовлення поступово стає не слово, а речення. Ускладнюється та урізноманітнюється структура мовлення, вона збагачується за формою, характером висловлювань, кількісним складом. Швидкими темпами зростає словниковий запас: на початок третього року дитина використовує понад 200 слів (їх кількість в окремих дітей може бути удвічіутричі більшою). Малюк поки що неточно використовує правила, створює спочатку свої власні правила мовлення і лише поступово освоює зразки мовлення дорослого з їх правилами граматики. Дитина задає свої перші запитання: "Що це?", "Де?"

Коли їй виповнюється два з половиною роки, запитання урізноманітнюються, ускладнюються, з'являються нові: "Чому?", "Як?". Зростає інтенсивність звернень з ними малюка до рідних та близьких дорослих. Для мовлення дитини третього року життя характерна загальна пом'якшеність: багато звуків ще відсутні, малюк замінює їх більш легкими для вимовляння.

Так, шиплячі звуки (ш, ж, ч, щ) подекуди замінюються м'якими свистячими: "сапка" (шапка), "зюк" (жук), "цяйник" (чайник). Тверді свистячі легко замінюються м'якими ("сянчата"); приголоснийр відсутній або замінюється звуками лі, й: "йиба" (риба), "двелі" (двері). У віці двох з половиною років усвідомлення малюком свого невміння правильно вимовити слово завдає великого болю, викликає плач. Дитина вказаного віку уважна до особливостей мовлення, тонкощів вимови слів, граматичної будови мовлення.

Сприяння розвитку дитини в 1-му півріччі третього року життя
Усім'ї та ДНЗ дорослі створюють сприятливе середовище для розвитку мовлення дитини третього року життя - її вправляння у правильній звуковимові, збагаченні активного та пасивного словника, граматичній будові речень, стимуляції комунікативної активності. Батьки та педагоги розвивають у малюка здатність до узагальнень, вправляють в умінні перераховувати знайомі предмети та природні об'єкти, які входять до складу "посуду", "одягу", "меблів", "транспорту", "тварин", "рослин" тощо. Дорослі усвідомлюють: вважається нормою, якщо в процесі розвитку мовлення дитина час від часу зазнає труднощів у його становленні. Важливо аналізувати та контролювати процес становлення мовлення малюка, щоб своєчасно встановити, наскільки він потребує допомоги і якої саме.

Рідні та близькі дитині дорослі мають бути впевнені у відсутності різного роду фізичних труднощів (втраті або погіршенні в неї слуху, незарощенні верхньої губи або піднебіння тощо); мати уявлення про особливості її емоційних реакцій на різноманітні життєві ситуації; знати, чи достатній у неї досвід мовленнєвого спілкування з ними та іншими людьми (дорослими та дітьми); чи не надміру одноманітним та негативно забарвленим є зміст їхніх звернень до дитини ("Не можна", "Тихіше", "Замовкни" тощо); чи не надто часто значущі для дитини дорослі вдаються до критики, докорів, висміювання її мовленнєвих недоліків; чи не зловживають вони грою у "дитяче мовлення", переходячи на сюсюкання з нею. Більшість хлопчиків охоче пітримають розмову з дорослим у ході ознайомлення з назвами, способами застосування інструментів, приладів, апаратури тощо (доцільність цього пояснюється високою технізацією сучасного життя, яка вимагає коментарів дорослого щодо правил безпечного користування домашньою технікою).

Пошукову й дослідницьку діяльність доцільно супроводжувати мовленням, активізуючи його плануючу функцію. Важливо час від часу, враховуючи дорослішання малюка, поповнювати його бібліотеку новими книжками, які стимулюють бажання переповісти епізоди знайомих казок, невеликі вірші, прокоментувати ілюстрації.

Показники мовленнєвого розвитку дитини в 1-му півріччі третього року життя, що вважаються нормальними:

звуковимова стає чистішою; володіє більшістю звуків рідної мови; мовлення характеризується пом'якшеністю;
дитина починає усвідомлювати недоліки своєї звуковимови;
пасивний словник, як і раніше, переважає активний; інтенсивність використання слів в діалогічному мовленні зростає;
розуміє інструктивне мовлення; діє згідно з ним;
узагальнює родові поняття, використовує об'єднуючі слова;
з'являються перші запитання ("Що це?", "Де?");
мовлення набуває зв'язності; структура мовлення наближається до мовлення дорослого; дитина ще неточно використовує правила граматики, заміняє їх власними;
зростає чутливість до соціального змісту мовлення;
робить спроби встановити елементарні причинно-наслідкові зв'язки між предме- тами та діями з ними;
звернення до партнера-однолітка ситуативні, проте різноманітні за змістом, формою, мотивами.
Особливості розвитку мовлення дитини в 2-му півріччі 3-го року життя.
УБлизько трьох років з'являється зв'язне мовлення, яке засвідчує засвоєння малюком граматичної будови мовлення, семантики (розуміння значення окремих слів) та синтаксису (засвоєння правил граматики мовлення). Засвоєння граматичної будови розвиває у трирічної щілини мовленнєве чуття. Словник складає близько 1000 слів. Малюк оволодіває багатьма відмінниковими закінченнями, видозмінює просте речення, утворює заперечувальні та наказові речення, задає запитання, опановує активні й пасивні звороти, оволодіває підрядними реченнями, в тому числі складносурядними та складнопідрядними. Дитина може зв'язно розповісти найпростіший випадок, оповідання. Мовлення стає для дитини способом зв'язку з іншими та способом вираження життєвих вражень, повідомлення іншим певної інформації. Дитина починає переживати, чи зрозуміло вона висловилася, чи все було іншому ясно з того, що вона сказала. Вона будує розповіді з 4-5 речень, в кожному з яких від трьох і більше слів.

Мовленню дитини у цей період притаманна велика кількість граматичних помилок: воно переривисте за своїм характером, містить багато повторів слів, дитина часто зупиняється на окремих з них. Поступово малюк починає вносити корективи у неточне використання правил граматичної будови мовлення, намагається точно копіювати зразки мовлення дорослих. Його мовлення стає складнішим і грамотнішим. Серцевиною розвитку мовлення є формування узагальнень, оскільки мовлення - засіб соціального спілкування, неможливий без узагальнення. Завдяки розвитку здатності до узагальнень дитина по-іншому сприймає довколишній світ. Якщо раніше значення речей визначалося для неї життєвою ситуацією, то з виникненням узагальнення розширюються рамки сприймання дитиною довкілля (наприклад, вона починає котити всі предмети, схожі на м'яч). Це веде до початку нової складної логічної перебудови нею інформаційного матеріалу.

Особливістю мовлення дитини другої половини третього року життя залишається його егоцентричний характер: дитина говорить лише зі своєї точки зору, їй важко пристати на точку зору партнера. Міра егоцентричності мовлення дитини раннього віку залежить від її власної активності та типу стосунків між нею та дорослим. Можливість зіставляти точки зору, разом обговорювати різні варіанти, відсутність практики тиску дорослих на думку малюка - краща запорука поступового позбавлення від егоцентричності у мовленні та соціальній поведінці. У кінці третього року життя поліпшується звуковимова, збагачується словник дитини, вдосконалюється граматична будова речень, зростає комунікативна компетентність малюка.
Сприяння розвитку дитини в 2-му півріччі третього року життя.
Батьки і педагоги створюють для дитини трьох років належне мовленнєве середовище (розмовляють українською мовою, використовують різноманітні частини мови, пропонують грамотні мовленнєві форми, торкаються різноманітних сфер життя - природи, культури, людей, власного "Я"; вдаються до української мови не лише на спеціально організованих заняттях, але й у повсякденному житті. Дорослий турбується про те, щоб на кінець третього року життя дитина могла вступати у контакт з однолітками й дорослими, охоче відповідала словом і діями на їхні запитання чи спонукання; могла назвати словами оточуючі предмети, їх ознаки, дії; в основному правильно вимовляла звуки; оперувала простими одно-, дво-, трислівними фразами; граматично правильно їх оформляла; уважно слухала та адекватно реагувала на почуте; розповідала декількома словами про бачене й пережите; відповідала на запитання і звернення; супроводжувала слова відповідними виразними засобами (мімікою, жестами, тональністю голосу, рухами).

Важливо, щоб рідні та близькі дитині дорослі штучно не домагалися інтенсивного зростання словника, чистоти звуковимови, вміння граматично правильно конструювати речення. Важливо усвідомлювати, що мовленнєва вправність, комунікативні здібності є індивідуальною характеристикою зростаючої особистості. Кожна дитина на шляху свого мовленнєвого розвитку зазнає певних труднощів: говорить із зупинками, нечітко або неправильно вимовляє звуки, робить помилки у структуру ванні своїх висловлювань тощо. Ці явища тимчасові, характеризують перехідний етап розвитку дитячого мовлення, зникнуть без наслідків, якщо не загострювати на них увагу, ставитися з розумінням і терпінням.

Батькам і педагогам варто знати, що основними причинами утруднень в оволодінні дитиною мовою (не рахуючи фізичних, вроджених) є: надмірна емоційна вразливість дитини; обмеженість її досвіду спілкування з дорослими; надмірна вимогливість, критичність, схильність до висміювання недоліків та докори авторитетних людей; слабка координація рухів дитини. Можна полегшити малюкові процес оволодіння мовленням, якщо: привертати увагу дитини вищим за звичний тембром голосу; уповільнювати темп мовлення та чітко артикулювати слова; виділяти та повторювати складні слова; використовувати короткі фрази замість довгих; доброзичливо виправляти неправильно побудовані фрази.

Важливо якомога ширше використовувати для розвитку мовлення дитини зазначеного віку ігри, які мають бути для неї приємними, містити великі шанси на успіх, бути доступними її розумінню. Набори для таких ігор мають складатися з 5-6 знайомих малюкові предметів та картинок з їх зображенням. Корисними для розвитку мовлення дитини трирічного віку є предметні та елементарні трудові дії в природі, ознайомлення з представниками рослинного і тваринного світу (свійськими та дикими) свого регіону; забезпечення доцільного та безпечного прояву турботи про них. Можна пропонувати малюкові їх називати, звуконаслідувати, узагальнювати, систематизувати, класифікувати. Доцільно час від часу створювати ситуації, з допомогою яких разом з дитиною встановлювати найпростіші причинно-наслідкові зв'язки між предметами, речами, об'єктами природи, людьми, явищами життя та діями з ними; називати елементарні прояви взаємозалежності природного оточення і людини, розповідати про ймовірні позитивні та згубні наслідки впливу людини на природу. Важливо активізувати та розширювати особистісне й ділове спілкування дитини з рідними, знайомими дорослими та ровесниками, вправляти її в умінні "прочитувати" найвиразніші елементи невербального мовлення партнера, адекватно трактувати його, контролювати власну поведінку, способи спілкування.

Показники мовленнєвого розвитку дитини в 2-му півріччі третього року життя, що вважаються нормальними:

вимовляє складні за артикуляцією звуки; правильна звуковимова поєднується у мовленні із спотвореною;
мовлення зв'язне; виступає способом зв'язку та вираження життєвих вражень; задає дорослим багато різноманітних запитань;
основна форма мовлення - діалогічна; пробує себе в монологічному мовленні; мовлення виконує планувальну функцію
словник поповнюється словами-узагальненннями та словами, пов'язаними з нови- ми видами діяльності (грою, образотворчою, конструктивною, музичною, літера- турною, театральною);
самостійно вносить корективи у неточне використання правил граматики, будову речень;
мовлення супроводжується ритмічними рухами, жестами, ходою, мімікою; міра культури поведінки у спілкуванні визначається прихильністю дитини до партнера.

Фахівці вважають, що основні психічні та фізичні характеристики людини, що визначають всю його подальше життя, закладаються в дошкільному віці. Саме тому фізичний розвиток дошкільників повинно бути об'єктом пильної уваги батьків.
Фізичний розвиток дошкільнят відрізняється від розвитку дітей молодшого віку. Приблизно до трьох років дитина росте «як на дріжджах» - тільки встигай новий одяг купувати замість тієї, що стала мала. З чотирьох до шести років ріст і надбавка у вазі стають нерівномірними: За три роки дитина стає вище в середньому на 15 см, а його вага збільшується всього на 5 кг.
Фізичний розвиток дошкільнят поступово наближає їх до організм до організму дорослих. Але при цьому слід пам'ятати, що вони все ще залишаються дітьми, і особливості дитячого організму (будова деяких органів і систем, швидка стомлюваність) не дозволяють їм витримувати високі навантаження.
Отже, якими основними особливостями характеризується фізичний розвиток дошкільнят? У дітей дошкільного віку відбувається активне формування опорно-рухового апарату. У них ще не закріплені природні вигини хребта, тому дуже важливо стежити за правильною поставою дитини: у більшості сколіозів, кифозов та інших порушень постави «ноги ростуть» саме з цього віку.
Процес окостеніння хрящової тканини у дошкільнят ще не закінчено, тому надмірні навантаження (особливо на нижні кінцівки) дитині протипоказані: можливі травми. Оскільки у дитини досить слабкі м'язи і зв'язки, а хрящова тканина ще не до кінця окостенела, можлива деформація стопи, яка приведе до плоскостопості. Тому профілактиці плоскостопості потрібно приділити особливу увагу.
М'язова система дошкільнят відрізняється від м'язової системи дорослих: діти швидше стомлюються, але стомлюваність ця і проходить швидше, ніж у дорослих. Тому дітям в цьому віці протипоказані одноманітні тривалі навантаження: якщо ви займаєтеся з дитиною спортом, потрібно постійно чергувати вправи для різних груп м'язів.
Швидка втомлюваність дошкільнят пов'язана і з особливостями розвитку серцево-судинної системи. У дошкільнят більше відносний обсяг крові на кілограм маси, ніж у дорослих, судини ширше, шлях пересування крові по судинах коротше, а швидкість кровообігу - вище. Серце дитини легко збуджується при зміненій навантаженні, важко до неї пристосовується (порушується ритм скорочень) і швидко стомлюється.
Що стосується розвитку центральної нервової системи, то тут слід зазначити, що у дітей дошкільного віку процеси збудження переважають над процесами гальмування. Тому дошкільнята рухливі і непосидючі. У них швидкі й імпульсивні руху, нестійка увага. Через те, що рухи дошкільника безладні й неточні, в роботу залучаються зайві групи м'язів, зростає навантаження на дихальну і серцево-судинну систему.Фізичний розвиток дошкільнят, його основні особливості треба враховувати при плануванні раціону і фізичних навантажень дітей дошкільного віку. У дошкільному віці у дітей високий обмін речовин, тому важливо забезпечити дошкільнику різноманітне, корисне і раціональне харчування. Також потрібно стежити за тим, щоб дитина якомога більше перебував на свіжому повітрі.
У дошкільному віці дитині потрібна помірне фізичне навантаження. Головне - вибрати оптимальний рівень навантаження: вона не повинна бути ні занадто високою, ні занадто низькою. Ми вже говорили, що через фізіологічних особливостей дошкільник швидко втомлюється, але при цьому швидко відновлюється. Тому оптимальний варіант - короткочасні навантаження, переможемо приватними перервами.
Багато батьків віддають дитину в різні спортивні гуртки та секції, водять в басейн. Це хороший вихід із ситуації, але важливо правильно підібрати вид спорту: види спорту, пов'язані з високими навантаженнями, дошкільнятам протипоказані. Крім занять у гуртках і секціях можна займатися з дитиною вдома. Але при цьому потрібно дотримуватися кілька важливих правил.
Займатися потрібно в добре провітреному приміщенні, оптимальна температура - 20-22 ° C (не нижче). Найкраще займатися щодня в один і той же час. Починати слід з більш легких вправ, поступово їх ускладнюючи. Потрібно чергувати вправи для різних груп м'язів. Дуже важливо не тиснути на дитину, не лаяти його, якщо у нього щось не виходить. При поганому самопочутті потрібно припинити заняття, поки не настане поліпшення.

Гострі респіраторні віруси інфекції (ГРВІ) – це велика група гострих вірусних захворювань, які виникають через багатьох збудників (аденовіруси, риновіруси, респіраторно – синцитіальні віруси тощо), а також вірус грипу. Виникнення ГРВІ характеризується переважним ураженням дихальних шляхів та загальним інтоксикаційним синдромом.
Грип є найпоширенішим гострим респіраторним вірусним захворюванням, особливість якого полягає в надзвичайного швидкому поширенні і вираженій інтоксикації організму. Грип може призвести до тяжких ускладнень з боку легеневої, серцево-судинної, нервової, ендокринної систем.
Заразиться ГРВІ можна двома шляхами:
повітряно-крапельним – під час чхання, кашлю хворої людини;
контактним – через забруднені руки хворої людини, яка прикриває рот під час кашлю або чхання, та забруднені нею речі.
Профілактичні заходи спрямовують насамперед на підвищення опірності
організму дії збудників ГРВІ. Особливо ефективним є:
-повноцінне харчування з включенням вітамінів у природному вигляді;
-загартування;
-вживання загально зміцнювальних препаратів та препаратів цілеспрямованої імуностимулювальної дії.
Під час підвищення рівня захворюваності на ГРВІ для його профілактики
надзвичайно важливо дотримуватися санітарно-гігієнічних вимог:
-часто та ретельно мити руки з милом, особливо після відвідування громадських місць;
-звести до мінімуму відвідування місць з масовим перебуванням людей;
-змазувати слизову оболонку носа оксоліновою маззю перед виходом з дому;
-промивати носоглотку та ніс, це очищує їх
-від шкідливих мікроорганізмів, слизу та пилу;
-використовувати чотиришарову марлеву маску для захисту рота і носа під час перебування в -громадських місцях та спілкування з людьми;
-провітрювати приміщення та проводити вологе прибирання якомога частіше.

Рекомендації щодо профілактики ГРВІ у дітей
Загартовуйте організм дитини та більше гуляйте з нею на свіжому повітрі.
✓Частіше провітрюйте приміщення, де перебуває дитина, та проводьте його щоденне вологе прибирання.
✓ Не допускайте переохолодження або перегрівання організму дитини.
✓ Привчіть дитину завжди мити руки з милом під проточною теплою водою перед прийманням їжі та після прогулянки.
✓ Потурбуйтеся, щоб дитина вживала продукти з високим умістом вітамінів, особливо вітаміну С. Також включайте до раціону дитини продукти, що містять фітонциди, – часник, цибулю, хрін, редьку тощо.
✓ Стежте за тим, щоб дитина не контактувала із хворими, у яких лихоманка, озноб, кашель, біль у горлі, нежить.
✓ Можете давати дитині для профілактики противірусні препарати, утім лише за призначенням лікаря.
✓ Якщо на ГРВІ захворів хтось із членів родини, намагайтеся ізолювати його, особливо від дитини.

ЩО ТАКЕ МОДИФІКАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ
Адаптація – це стратегії, що допомагають дитині з ООП засвоювати ті самі обсяги знань, що і її однокласники в інклюзивному класі. Тоді як модифікація – це зміна (зазвичай, спрощення) змісту предмету, програми викладання та, у результаті, рівня знань та навичок, які має опанувати дитина впродовж навчання.

Якщо у випадку адаптації зміст навчання відповідає рівню знань та навичок, що отримує весь клас, то модифікація – це змога дитині з ООП брати участь у навчальній діяльності, хоча рівень засвоюваних знань може не відповідати віковим особливостям учнів класу класу, у якому вона навчається.

ФУНКЦІЇ ПЕДАГОГІВ І АСИСТЕНТІВ
Для навчання учнів з особливими освітніми потребами працюють одразу кілька фахівців, і координація їхньої роботи важлива для успіху. Зазвичай із дитиною, окрім учителя, працюють асистент учителя, психолог, корекційні педагоги.

Найбільше навантаження лягає на плечі асистента вчителя, адже це людина, яка найбільше відслідковує реакції та специфіку поведінки учня з ООП, спостерігає, розуміє його потреби та методи їхнього задоволення. З іншого боку, цей фахівець має бути обізнаний із навчальними планами класу з кожного предмету.

Функції асистента вчителя:

знати особливості кожного учня з ООП у класі;
пам’ятати всі потрібні адаптації для кожної з таких дітей;
бути обізнаним у змісті навчальної програми з кожного предмету, що викладається в класі, а також усіх розділів освітньої програми загалом;
відслідковувати календарно-тематичне планування предметів;
знати й дотримуватися всіх модифікацій навчальних програм для учнів з ООП, якими опікується в класі.
заздалегідь вивчати зміст кожного уроку, на якому є дитина з ООП;
розробляти та виготовляти додаткові матеріали, адаптовані чи модифіковані під потреби дитини.
комунікувати з учителем, корекційними педагогами та батьками, а також допомагати дитині із соціальною комунікацією в класі;
над розробленням модифікованих програм (так само, як і над форматом адаптацій) асистенти працюють не самостійно, а разом з учителем.
Як часто треба обговорювати навчання дитини з ООП

Обговорювати питання навчальної практики таких дітей треба щонайменше раз на тиждень. Тоді як аналізувати їхні досягнення в навчанні та соціалізації, потрібно щоденно, до чи після уроків. Ця структурна робота дає змогу планувати уроки та готувати адаптовані чи модифіковані навчальні матеріали заздалегідь, за кілька тижнів до уроку з певної теми.

Роль психологів та корекційних фахівців

Їхня роль – у відслідковуванні емоційних та психологічних реакцій на навчальні заходи та надання рекомендацій щодо підтримки учнів з ООП у школі. Вчителі та асистенти можуть дотримуватися або не дотримуватися цих рекомендацій, але тільки комплексна робота з дитиною з ООП забезпечить максимальний ефект у засвоєнні знань та навичок.

АДАПТАЦІЇ У НАВЧАННІ
Адаптація спрямована на:

пошук і розроблення способів подання інформації та вивчення предмету дитиною з ООП з урахуванням особливостей її сприйняття;
використання додаткових засобів і матеріалів (карток, інструкцій, правил тощо);
розроблення та формування способів перевірки засвоєння знань та навичок.
Для кращого засвоєння матеріалу можна використовувати:

поділ завдань на кілька, простіших за змістом або покрокових;
зменшення тривалості виконання завдання або їхньої кількості за умови збереження рівня складності:
частіші повторення, спрощені інструкції до виконання;
залучення нетипових методик – комп’ютерних програм, візуалізаційних карток, предметів, аудіо- та відеороликів тощо;
оформлення навчальних матеріалів з огляду на фізіологічні потреби учня – великий шрифт, виділення кольором, підкреслення.
МЕТОДИКИ ОЦІНЮВАННЯ УЧНІВ, ЯКІ НАВЧАЮТЬСЯ ЗА АДАПТОВАНИМИ ПРОГРАМАМИ
Оцінювання рівня отримуваних знань та навичок за адаптованими програмами також потребує індивідуального підходу.

Рекомендації:

Письмові завдання можна складати окремо від завдань решти класу на основі індивідуального тестування за темами. Дитині може бути наданий додатковий час на виконання завдань або їхня скорочена кількість зі збереженням складності.
Учню з ООП може знадобитися допомога асистента або вчителя. Проте варто пам’ятати, що вони не мають розв’язувати завдання замість дитини, а лише надати допомогу в розумінні завдання та алгоритмах дій.
Можна запропонувати дитині виконати завдання нестандартно – у вигляді презентації, картинок, ілюстрацій – та показати результат особисто вчителю чи в невеликій групі однокласників, а не перед усім класом.
МОДИФІКАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ
Основні завдання модифікації – спрощення, виключення чи ущільнення змісту навчальної програми з урахуванням особливостей учня з ООП. Також вона спрямована на забезпечення активності дитини в навчальній соціалізації (активній участі в навчанні класу) та організацію індивідуальних умов навчання за допомогою додаткових методів і засобів.

Особливість методики в тому, що вона не аналогічна вимогам та змісту навчання спеціальних шкіл. Ідея модифікованої інклюзії в тому, що дитина вчиться за тим же тематично-календарним планом, що і весь клас загальноосвітньої школи. Теми уроків для учня з ООП та решти учнів збігаються, але різняться матеріали, підходи та глибина вивчення. Програми ж спеціальних шкіл можна (і варто!) використовувати як методичний матеріал визначення змісту навчання та класифікацій оцінювання.
Отже, основні принципи модифікації:

спрощення (зменшення складності цілей і / або змісту);
виключення (скорочення кількості дисциплін, що вивчаються, або зменшення вимог до кінцевих цілей вивчення предмету та виключення певного змісту);
поєднання або ущільнення (інтеграція деяких предметів в один курс або інтеграція кінцевих цілей, змісту).
Для модифікації навчальних планів та змісту уроків використовують:

скорочення обсягу матеріалу, що вивчається на уроці;
зменшення кількості тем з однієї чи кількох дисциплін;
заміна завдання на інше за збереження напряму вивчення дисципліни (наприклад, набрати текст на комп’ютері замість писати його ручкою);
зниження складності завдання (складання замість множення);
використання додаткових матеріалів – карток, алгоритмів дії, правил – у вигляді малюнків чи позначок;
повторення інструкцій та алгоритмів дії.
Відповідно, і система оцінювання учнів з ООП, які навчаються за модифікованими програмами, розробляється окремо з урахуванням індивідуальних можливостей. Завдання до перевірки мають передбачати прості дії замість складних (намалювати замість написати, обчислити за допомогою калькулятора тощо).
ПОУРОЧНЕ ПЛАНУВАННЯ
Поурочне планування роботи для особливої дитини – це, переважно, завдання асистента вчителя. Він має отримати від педагога тему і план наступного уроку для всього класу, продивитися навчальний матеріал, що буде використовуватися, проаналізувати інформацію і зробити низку висновків:

чи потрібна його підопічному психолого-емоційна адаптація на цьому уроці;
чи достатній рівень попередньої підготовки для розуміння матеріалу;
чи потрібні додаткові (і які саме) матеріали – адаптовані або модифіковані;
які саме завдання учень зможе виконати, повністю чи частково, яка допомога йому потрібна;
чи передбачено залучення дитини до усних відповідей, роботи біля дошки чи в групах;
які саме інформацію та навички дитина має отримати наприкінці уроку (визначається разом з учителем).
Тобто кожне заняття дитини з ООП у класі має бути пропрацьоване педагогами заздалегідь, щоби провести ним учня покроково, не відволікаючи решту класу від теми уроку.
АДАПТАЦІЯ ТА МОДИФІКАЦІЯ НАВЧАЛЬНИХ МАТЕРІАЛІВ
Коли ми говоримо про навчальні матеріали для дітей з ООП, то в обох випадках є багато спільного. Насамперед, це спрощення: чіткі інструкції та алгоритми виконання, виключення неважливих компонентів, зменшення інформативного навантаження.

Важливе значення має використання додаткових навчальних матеріалів:

тематичних карток, комп’ютерних програм, кольорів тощо (ми писали про це в першій частині матеріалу);
переформулювання правил та інструкцій більш доступними для розуміння й менш “науковими” словами;
додаткові схеми чи креслення – примітивні, але зрозумілі. Це можуть бути й логопедичні картки, і кубики Зайцева, і календарі, і спеціальні лінійки чи таблички.
Індивідуалізація – також обов’язкова вимога до адаптованих та модифікованих матеріалів. Стосується це як навчальних, так і матеріалів для перевірки засвоєних знань. Усі ці матеріали обов’язково мають відповідати тематиці занять усього класу.

ЯКІ Є ПРИЙОМИ РОБОТИ З ДІТЬМИ З АУТИЗМОМ І ЯК НАЛАГОДИТИ ЇЇ ВЗАЄМОДІЮ З ІНШИМИ ДІТЬМИ
Провідна ознака розладів аутистичного спектру – недостатній розвиток навичок комунікації, соціальної взаємодії, або інакше – соціальної комунікації. Відповідно, усі прийоми, спрямовані на роботу з дітьми, зокрема в інклюзивному навчанні – як у шкільному, так і в дошкільному – мають бути спрямовані на формування навичок спілкування, взаємодії між дитиною з РАС та іншими дітьми.

Говорити про спільну стратегію ми не можемо, оскільки діти з аутизмом відрізняються одне від одного – рівнем навичок, бажанням, можливістю і здатністю до спілкування, рівнем розвитку мовлення. Ми маємо обирати ті стратегії, які будуть пасувати конкретній дитині.

Почнімо з дитини з РАС, яка має суттєві мовленнєві й порушення в комунікації. Щоби навчити її підтримувати контакт з однолітками, ми маємо планувати й використовувати кілька разів на день різні невербальні ігри або невербальні ситуації для спілкування.

Що мається на увазі під невербальними ситуаціями? Ті, які не будуть передбачати вміння дитини говорити. Тобто, коли ми орієнтуємося на позу тіла іншої людини, на жести, на контакт очей. Це насамперед будуть ігри з м’ячем, настільні ігри, в які дитина з аутизмом може грати разом зі своїми ровесниками.

Це може бути спільна проєктна робота, на якій дитина з типовим розвитком буде виконувати ту частину завдань, яка потребує говоріння, а дитина з аутизмом – частину, яка стосується невербального навантаження. Тобто, вона може оформлювати презентацію, підбирати малюнки, спрямовуючи вказівками свого однокласника – у такий спосіб ми будемо мати й комунікацію між дітьми, і виконання роботи на заняттях. Водночас, ми будемо знижувати навантаження на дитину з аутизмом саме через необхідність словесного спілкування.

Відповідно в урочний час найкращими підходами до залучення дитини з аутизмом до спілкування з ровесниками є або кооперативне навчання, або робота в парах.

Важливо: коли ми говоримо про кооперативне навчання і навчання в парах, це не значить що одна дитина все виконує, а інша спостерігає. У кожної дитини є своя роль, діти знають про них і без роботи кожного з учасників кінцевий результат – неможливий.

У позаурочний час (екскурсії, прогулянки, група подовженого дня) можуть бути ігри, спрямовані на невербальну комунікацію. Я раджу обирати ті настільні ігри, в яких виграш залежить не від твоїх талантів, навичок, успіхів, знань, а від фарту.

Наприклад, є ігри-бродилки, де діти кидають кубики й пересуваються до фінішу. Ми формуємо успішне залучення дитини до взаємодії з ровесниками саме через те, що її успіх у грі не залежить від навичок і умінь, а тільки від щасливого випадку. Відповідно, не буде відчуття, що дитина з РАС постійно програє через те, що не так швидко реагує, не так добре розуміє правила.

Прийоми роботи з дітьми з аутизмом:

1. Система заохочень. Через порушення соціальної взаємодії часто дітей з аутизмом складно мотивувати до навчання через соціальне схвалення, похвалу, гарні оцінки. Ми маємо знати, що мотивує її із сторонніх заохочень. Це можуть бути іграшки, елементи з улюблених тем дитини – наприклад, діти з аутизмом можуть полюбляти щось на тему транспорту, тварин.

Ми маємо вводити систему заохочення дитини під час навчання з того, що їй цікаво.

Може бути система жетонів. Коли дитини збирає певну кількість жетонів (або, наприклад, магнітів) і потім обмінює на якийсь приз. Ми можемо видавати ці жетони, коли дитина має хорошу поведінку, демонструє свої навички або знання під час уроку, взаємодіє з іншими дітьми чи не проявляє проблемної поведінки.

2. Максимальна візуалізація. Усі діти з аутизмом – різні, але вони – переважно візуали, тож візуальна підтримка працює для них добре.

Візуалізація розкладу
Коли в малюнках чи піктограмах (або просто текстом) написаний розклад для всього навчального дня. Це не тільки уроки, а й те, що відбувається на перервах.

Візуалізація правил поведінки або правил навчання
Ми зображуємо, як потрібно сидіти на уроці, виконувати певні завдання. Адже коли ми говоримо, що ти маєш поводитися гарно, то кожен розуміє по-своєму. Візуалізуючи, ми конкретизуємо вимоги до дитини і наші очікування до її поведінки: наприклад, що вона на уроці буде сидіти, піднімати руку, якщо хоче щось сказати чи хоче перерву, а не тікатиме з класу.

Розміщуючи це в полі зору дитини, ми надаємо їй підказку і допомогу, щоби вона не забувала про правила. Якщо ж треба нагадати, завжди краще підійти й вказати на відповідне зображення або написане текстом правило, ніж через весь клас казати: “Петров, ти не сидиш і не дивишся на дошку” або “Чого ти встав?”. Ми не відволікаємо інших дітей і витрачаємо менше часу.

3. Моделювання. Коли ми говоримо, що хочемо, щоби дитина припинила себе поводити в певний спосіб, дуже рідко формуємо думку, як ми хочемо, щоби вона поводилася. Просто прибрати в дитини якусь поведінку – це значить зробити її нерухливою, не дати їй можливість говорити.

Тому ми моделюємо прямо на собі, як в рольовій грі, як ми хочемо, щоби дитина поводилася. Не пояснюємо словесно, а показуємо. Тому що після кількох слів пояснень дитина виключається. Ми кажемо: “Треба піднімати руку ось так”, – і показуємо, як це робити. Потім просимо: “Покажи, як ти будеш піднімати руку”, – і дитина з нашою допомогою піднімає руку. Так ми формуємо в дитини нову поведінку. Паралельно можемо додати це до візуальних правил.

4. Під час роботи з дітьми з аутизмом ми маємо враховувати їхні особливості сприйняття й сенсорної роботи. У класі дитина перебуває в просторі високого сенсорного навантаження – довкола є багато шумів, однокласники говорять, шепчуться, рухаються, рухають предмети, щось впало, щось стукає, паралельно вчитель розповідає тему уроку, додатково може показувати інформацію візуально. Водночас, дитині ще й треба утримувати себе в просторі – тобто спокійно сидіти тут і зараз за партою.

Для дитини з аутизмом це може бути важко, тому ми маємо використовувати різні техніки. Наприклад, дитина може носити шумопоглинальні навушники. Якщо дитині складно одночасно слухати й переглядати інформацію в презентації або на дошці, яка швидко змінюється, ми маємо давати аналогічний візуальний матеріал, який вона буде переглядати в своєму темпі паралельно з тим, що говорить учитель. Також можемо дати коротенький текстовий конспект.

Ми можемо враховувати роботу тіла: можливо треба дати якісь обтяжувачі на ноги, щоби дитина краще сиділа, чи якісь предмети, які дитина може стискати або перебирати пальцями й тим самим покращувати концентрацію уваги (це актуально не тільки для дітей з аутизмом, а й із синдромом дефіциту уваги й гіперактивності).

ДЕ БРАТИ ПРОГРАМИ ДЛЯ ДІТЕЙ ІЗ РАС
Перше – розроблених програм для дітей з РАС у школах немає. Тому діти з аутизмом після висновку ІРЦ отримують рекомендацію, яку програму вибрати як допоміжну – наприклад, спеціальну. В інклюзивному навчанні всі діти – й діти з аутизмом теж – навчаються за типовими загальноосвітніми програмами. Але вони можуть потребувати адаптації або модифікації:

Адаптація – коли ми вносимо допомогу всередину навчання. Тобто, дитина з аутизмом вивчає те саме, що й інші діти в класі, але ми враховуємо або її особливості навчання; або потребу в якійсь психологічній, педагогічній чи психолого-педагогічній допомозі.
Наприклад, можемо збільшувати час на виконання завдань, додатково давати візуалізацію до тої, яка й так використовується під час уроку, зменшувати обсяг завдання. Якщо дитина працює повільно й може тривожитися через те, що не встигає, ми можемо частину завдання давати їй додому. Дитина може відпрацьовувати решту окремо з асистентом під час уроку або разом із батьками.

Модифікація означає, що дитина не може вивчити той самий зміст і обсяг матеріалу з якоїсь дисципліни, як її однокласники, і ми маємо типову загальноосвітню програму полегшувати і спрощувати.
Наприклад, діти можуть вивчати дроби, а дитина з ООП – що таке поділ навпіл, на три частини, і виконувати завдання за інструкцією. Можемо певні теми або навіть тематичні блоки виключати, тому що дитина зараз не зможе опанувати ці знання й навички і немає потреби на це витрачати час - ми краще приділимо час тому, в чому в дитини є потреба.

Щоби зрозуміти, як краще поставити цілі навчання для дитини, особливо якщо ми робимо індивідуальний навчальний план, ми можемо використовувати програми для спеціальних шкіл. Вони можуть бути для дітей з інтелектуальними порушеннями, з тяжкими порушеннями мовлення, із затримкою психічного розвитку.

Може бути ситуація, що дитина має розлади аутистичного спектру, але додатково має порушення зору чи слуху і, відповідно, ми можемо спиратись на ті програми для складання індивідуальної програми розвитку й індивідуальної навчальної програми як частини програми розвитку.

ДЕ БРАТИ ПІДРУЧНИКИ
Оскільки для дітей з аутизмом немає програм, то немає і підручників. Але навіть якщо ми говоримо про підручники для дітей з інтелектуальними порушеннями або з тяжкими порушеннями мовлення (їх не так багато, але вони є), які використовують у спеціальних школах, то використання їх в інклюзивному навчанні однаково майже неможливе, тому що теми не збігаються. Поки що варіантів підручники, крім звичайних підручників, якими користується весь клас, немає. Але ми маємо враховувати особливості дитини й робити або адаптацію, або модифікацію матеріалу, який представлений у звичайному підручнику.

Якщо ми використаємо підручник для спецшкіл, ми можемо знайти таку саму тему в підручнику, але самі завдання будуть відрізнятись – і в нас буде “оренда задньої парти”, коли дитина на інклюзивному навчання, але сидить на задній парті. Може навіть сидіти на першій парті, але робити щось своє з асистентом учителя, не рухатися в темпі і в напрямку, в якому рухається клас. Це не включення дитини.

ЯК ДОЛУЧАТИ ДИТИНУ З ООП ДО ДІЯЛЬНОСТІ КЛАСУ
Наприклад, якщо це дитина з інтелектуальними порушеннями, звісно, буде складно її, особливо з віком, включати в діяльність, яку виконують діти. Але її діяльність має бути максимально схожою. Тобто, якщо діти зараз працюють самостійно в зошитах, ця дитина так само має виконувати завдання в зошиті. Буде інше завдання, менше за обсягом, спрощене, можливо, узагалі не схоже із завданнями, яке роблять інші діти, але вона так само буде працювати в зошиті.

Коли починається усне опитування, будь-яка дитина на інклюзивному навчанні має брати в ньому участь. Просто ми будемо підбирати питання такої складності, щоби дитина їх зрозуміла і дала на них відповідь. Вони будуть стосуватися цього предмету і цієї теми (або максимально до неї наближенні), але будуть відповідати рівню сформованості знань із цієї дисципліни або теми, які будуть заздалегідь заготовлені.

Наприклад, у нашому класі в учительки був такий прийом: коли вона виводила на екран приклади (написані стовпчиками) і опитувала дітей у випадковому порядку, дитина з ООП не могла розв’язувати приклади такої складності. Тому вчителька в презентацію включала приклади для дитини з ООП і, відповідно, коли підходила черга до цього прикладу, вона ставила питання цій дитині яка так само виконувала завдання, давала відповіді на запитання, дивилась на презентацію та слідкувала, де її приклади.

ЯКІ КОРЕКЦІЙНІ ПРОГРАМИ КРАЩЕ ВИКОРИСТОВУВАТИ ПСИХОЛОГУ ШКОЛИ ДЛЯ ДІТЕЙ З АУТИЗМОМ
Є не так багато програм, розроблених для роботи з дітьми з аутизмом. Краще запитати в психолога, яка програма, на його погляд, більше відповідає його різновиду діяльності й дитині з аутизмом.

Наприклад, у нашій школі, коли ми прийшли в 1 клас, психолог сказала, що вона не володіє знаннями / методиками роботи з дітьми з аутизмом, їй треба час, щоби навчитись. Проте працювати треба було вже, тому вона запропонувала працювати над їхнім емоційним станом, над співпрацею і взаємодією, використовуючи засоби арт-терапії, адже вона володіла цими методиками. Ми сказали, що нас це влаштовує.

Відповідно, вона з дітьми працювала і над сенсорним сприйняттям, і над взаємодією. Діти під час цієї роботи могли в неї щось попросити, поставити запитання, виконати її прохання й інструкції. Такі комунікація й робота над емоційним станом – достатні, тому що це останні уроки, діти втомлені й вони під час такої нескладної роботи розслаблялися.

Другий варіант – психолог може більше працювати над соціальними навичками та соціальною комунікацією, використовуючи відповідні програми. Може бути, що психолог більше працює як корекційний психолог / психолог-педагог над корекцією всіх психічних функцій: мислення, пам’яті, уваги і, відповідно, буде використовувати ці програми і прийоми.

Важливо: для дітей із РАС не обов’язково використовувати щось, що має відмітку “призначено для дітей із РАС”. Ми використовуємо ті програми, прийоми й методи, які спрямовані на вирішення конкретних проблем дитини, незалежно від її нозологій.

Наприклад, ми бачимо, що в дитини бурхливі емоційні реакції відбуваються кожного разу, коли вона неправильно зробила завдання, програла в грі або хтось з однокласників випадково зачепив. Отже, нам потрібна корекційна програма, спрямована не на розвиток мовлення, а на корекцію емоційно-вольової сфери, формування навичок емоційної регуляції.

Краще, щоби психолог користувався тим, що він уже знає, і виходив із потреб конкретної дитини, а не з потреб програми. Це стосується не тільки дітей з аутизмом. Коли ми рухаємось тільки за планом, який зазначений у програмі, ми можемо пропустити індивідуальні особливості дитини, не врахувати її потреб.

ЯК ПРАЦЮВАТИ ЗІ СПАЛАХАМИ АГРЕСІЇ З БОКУ УЧНЯ
Спонтанних спалахів агресії у дитини не може бути. Щось зовні або всередині цю агресію спричиняє. Не може людина, яка в цей момент задоволена життям, перебуває в комфортних для себе умовах, зненацька почати агресивні дії до людей поруч.

Серед чинників ізсередини можуть бути біль, голод, спрага, сенсорний дискомфорт. Для роботи з такою проблемою ми маємо знати, що дитина абсолютно здорова – запитати про це батьків.

Зовнішні чинники – це найчастіше вимоги, які ставлять дорослі до дитини: виконувати завдання, слідувати певним правилам (наприклад, сидіти весь урок, не розмовляти, не рухатися, не брати іграшки). Я не кажу, що ці правила погані і їх треба всі прибрати й давати дітям робити все, що заманеться. Але для того, щоби з’ясувати, як реагувати на спалахи агресії з боку учня, ми маємо з’ясувати, що їх спричиняє.

Якщо ми бачимо, що кожного разу, коли ми даємо дитині завдання й нагадуємо, що треба виконувати, а дитина проявляє агресивну поведінку – ми розуміємо, що саме це спричиняє таку поведінку. Отже, маємо попрацювати з двох боків над поведінкою.

Перше: зробити щось із самими завданнями, з тим, як ми їх презентуємо дитині. Тобто, можемо спростити завдання, подивитись, чи дитина здатна самостійно, без додаткової підтримки, їх виконати. Спрощення або зменшення завдань може бути навіть тимчасовим й буде давати можливість сформувати альтернативну поведінку.

Можливо, треба завести в ці завдання якусь мотивацію із сфери інтересів дитини: давати читати текст не про Буратінку, а про метро чи поїзд, якщо дитина цим цікавиться; додавати малюнки.

Друге: маємо працювати над розвитком навички співпрацювати. Ми маємо заохочувати дитину – тобто давати їй щось важливе за те, що вона виконує завдання. І на початку ми, звісно, будемо їй максимально допомагати, щоби створити ситуацію успіху. Потім поступово допомога під час виконання завдань буде зменшуватись, а завдання повертатись до обсягу і складності, які потрібні дитині.

Третя причина, чому дитина може проявляти агресію, – щось хоче й не може отримати: гратись, взяти чиюсь річ, отримати якийсь предмет зі стола вчителя тощо. Що робити?

Якщо дитина не може нам сказати, що вона хоче, ми маємо тренувати її функціональну комунікацію. Може говорити словами – будемо вчити її повідомляти про свої бажання словами. Якщо не може говорити або їй складно – будемо застосовувати альтернативний вид комунікації. Наприклад, обмін картками, жести, або дитина може просто писати словами про свої бажання.

Далі будемо формувати в дитини базові функціональні навички: спокійно приймати відмову, чекати. Можна використати стратегію “спочатку-потім”. Це планшетка, яка містить два квадратики, на яких ми розміщуємо зображення або пишемо те, що дитина має зробити спочатку, а що – потім. Якщо дитина хоче піти в ресурсну кімнату або пострибати на батуті, ми можемо поставити їй: ми спочатку швиденько зробимо завдання, а потім ти підеш стрибати на батуті.

Враховуємо, що спокійне сприйняття затримки отримання бажаного – це альтернативна поведінка. Тому на початку, коли ми тільки навчаємо дитину так поводитися, будемо давати мінімальне завдання й максимально швидко доступ до бажаного. Поступово будемо збільшувати тривалість і складність завдання (або ставити кілька завдань).

Четверта ситуація, коли можуть виникати спонтанні спалахи агресії, – коли дитина хоче привернути увагу. Але зазвичай це не є серйозною агресією. Вона може проявлятись як штовхання інших дітей, забирання в них речей або їх кидання.

У такому випадку ми будемо навчати дитину спілкуватися з ровесниками, долучатися до ігор або запрошувати пограти в якусь гру. Для того, щоби дитина з аутизмом легко долучалася, була в цьому успішною і розуміла взагалі, про що йдеться, на кожній перерві може бути коротенька гра в м’ячик, у струмочок (коли діти передають одне одному щось), проста естафета з передаванням м’яча, можуть бути навіть “камінь, ножиці, папір”, “хто довше не моргне”, “напиши більше назв тварин, рослин тощо”, відбивання кульки (зараз відбиваємо тільки головою, тепер тільки вказівним пальцем, тепер ліктем).

І якщо ми говоримо про агресію через те, що дитина хоче привернути увагу, то ми можемо її додатково заохочувати: “Ти класно грав з іншими дітьми (можемо назвати їхні імена), це було супер, мені сподобалось”. Коли дитина буде поводитися не так, як нам потрібно, ми будемо говорити: “Зараз була не дуже хороша поведінка, мені не сподобалось, як ти поводився, і я знаю, що ти можеш краше, давай наступного разу”.

ЩО РОБИТИ В МОМЕНТИ АГРЕСИВНОЇ ПОВЕДІНКИ
1. Убезпечити дитину від самої себе й інших дітей від неї. Якщо дитина аутоагресивна, вона може нанести шкоду собі (наприклад, битися головою об якісь предмети, кусати себе). Ми маємо унеможливити ці травми: підкласти щось під голову, покласти щось на руку, щоби дитина не кусала себе.

Якщо дитина проявляє агресію по відношенню до інших дітей, ми маємо відсторонити інших дітей, щоби вони не постраждали, і знайти місце, в якому дитина з аутизмом не зашкодить нікому і в якому саме заспокоїться. Це може бути невеликий куточок у класі, ресурсна кімната.

2. Учитель або асистент (той, хто зараз з дитиною) має подбати про власну безпеку.

Проте, як би ми не намагалися зробити цю ситуацію безпечною, нам краще все ж таки виявити, що спричиняє прояви агресії, змінити ті чинники й паралельно навчати дитину інших навичок: приймати відмови, слідувати розкладу, виконувати інструкції, звертатися з проханнями, грати з ровесниками. Тоді самих ситуацій агресії буде набагато менше.

“Нова українська школа”

ЗПМР- не самостійне захворювання, а наслідок відхилень у розвитку центральної нервової системи.
На сьогоднішній день все більшій кількості дітей ставлять діагноз ЗПМР- затримка психо-мовного розвитку. Це не самостійне захворювання, а наслідок відхилень у розвитку центральної нервової системи, яке проявляє себе порушенням темпів психічного розвитку дитини (його пам'яті, уваги, мовлення, мислення, емоційно-вольової сфери). Всі ці психічні функції відстають у своєму розвитку від загальноприйнятих норм, характерних для даного віку.
Згідно зі статистикою, чим раніше діагностовано це захворювання і розпочато процес лікування, тим більше шансів допомогти дитині.
Симптоми і причини
Симптоми затримки психо-мовного розвитку можна виявити вже з 4-х місячного віку. У дітей відзначається підвищена слинотеча, часто відкритий рот, вони малоемоціональні або, навпаки, гіперактивні і агресивні, слабо розвинені фізично. Ключовими симптомами, що вказують на можливе ЗПМР, є:
4 місяці - дитина не реагує на ваші слова і жести, не посміхається;
8-9 місяців - дитина не лепече;
1 рік - дитина практично не видає ніяких звуків, а до 1.5 років не говорить простих слів «мама», «дай», не розуміє звернену до неї мову;
2 роки - не повторює нові слова, в своїй промові використовує зовсім мало слів;
2,5 року - використовує всього близько 20 слів, не розуміє назв частин тіла, предметів, не може скласти легку фразу;
3 роки - дитина не може повторити за дорослим людиною фразу або скласти легке пропозицію, говорить занадто повільно або навпаки швидко, «ковтаючи» їх закінчення.
ЗПМР може виникати на тлі різних причин. Найпоширенішими є:
внутрішньоутробна гіпоксія плода (кисневе голодування);
хвороби матері під час вагітності (інфекції, травми, інтоксикації);
спадкові захворювання затримки розвитку мови (ЗРМ);
важкі пологи (стрімкі, з обвиттям пуповини) або травма дитини під час пологів (травма шийного відділу хребта і / або центральної нервової системи);
важкі інфекції і травми, перенесені дитиною в ранньому віці, які негативно вплинули на загальний розвиток мови;
важка психо-емоційна травма в ранньому віці;
несприятлива обстановка в сім'ї або неправильне виховання (побої, сварки, відсутність любові і турботи з боку батьків або ж, навпаки, надмірна опіка).
Також ЗПМР може бути супровідним симптомом при ДЦП, епілепсії, вроджені аномалії ЦНС, порушення ліквородинаміки, гідроцефалії, психічних захворюваннях, пухлинах і патологіях судин головного мозку.

Щаслива мить – народження дитини. Позаду бентежливі місяці вагітності та пологи – і ось малесенький “клубочок щастя” у вас на руках. Перший плач, перші підгузки, перші побоювання за малюка. Відлунали привітання, втамувалися бурхливі емоції й батьки постають перед одвічним питанням: “як виростити свою крихітку здоровою та щасливою”. Фундаментом для гармонійного розвитку дитини, її щасливого зростання є щаслива сім’я. Турбота мами та підтримка тата постають в простих, на перший погляд, речах.

Вперше малюк отримує “порцію” позитивного спілкування та щастя тоді, коли мама бере його на руки, годує, колихає, наспівує колискову. З часом матуся вчиться розрізняти різні види плачу дитинки – чи то він хоче їсти, чи щось болить, чи відчуває дискомфорт.

Зведіть стрес від паркування авто до мінімумуБІЛЬШЕ ПРО ТЕХНОЛОГІЇ→
Ви запитаєте: “Як це відбувається?”. Природа сама потурбувалася, щоб жінка на інтуїтивному рівні могла подбати про дитину і задовольнити її потреби. Саме через дотик, колихання, обійми мами малюк отримує важливий урок на все життя: “Я не один”. У перший місяць життя дитини материнське тепло, запах, серцебиття, ніжні погляди, дотики, грудне годування, спільний сон з новонародженим малюком – усе це сприяє налагодженню тісного емоційного зв’язку між матір’ю і дитиною з перших днів життя, який багато в чому визначає подальшу долю вже дорослої людини. Так, це іноді дуже важко фізично, тому ми говоримо про таку необхідну допомогу та підтримку тата. Чоловік, беручи частину догляду за дитиною на себе не тільки допомагає матусі, а й формує гармонійні стосунки з сином чи донькою. Дітки, які постій спілкуються з обома батьками повноцінно розвиваються, вчаться різносторонньому спілкуванню, вміють розрізняти емоції. Тісне спілкування з батьком стане значним внеском у соціальний, когнітивний та емоційний розвиток дитини.

Для гармонійного розвитку дитини потрібно дотримуватись декількох правил

Будьте щасливі у своєму батьківстві, адже щасливі батьки – щасливі діти.

Обіймайте свою дитину. Дотики в перші дні після народження мають терапевтичний ефект на дитину. Колисання та обіймання заспокоюють, дарують відчуття захищеності, комфорту та щастя. Особливо корисними будуть дотики “тіло-до-тіла”, коли малюк відчуває мамине тепло, її серцебиття, дихання, адже він дев’ять місяців провів в найтіснішому контакті з мамою. В такому положенні дітки легше переносять кризу новонародженості.

Розмовляйте з дитиною, щоб маля відчувало інтонацію, тембр голосу, швидкість мовлення, емоційне забарвлення. Це допоможе не тільки у розвитку мовленнєвих навичок, а і навчить розрізняти емоції інших людей, відчувати настрій.

Строгість, а не жорстокість! Уникайте негативних висловлювань на адресу малюка. Те, що він маленький – не означає що він нічогісінько не розуміє. Інтонація та лайливі слова шкодять не тільки психіці, а і подальшому здоров’ю дитини. Якщо ви почуваєтеся роздратованим, як це не банально звучить, скажіть це малюку, будьте чесні. “Я сердита… я роздратована… мені важко…”. Ми всі маємо право на негативні емоції, опишіть свій стан, проаналізуйте, зверніться до людини, якій ви довіряєте, за порадою, шукайте вихід з негативу через посмішку, дихальні вправи, ковток води. Важливу роль у складній ситуації відіграє підтримка подружжя, адже разом – ви сила.

Грайтеся разом. Всі помічали, що дітки із цікавістю грають побутовими речами краще та із задоволенням (наприклад мисками та ложками, коробками та папером), ніж запропонованими іграшками. Давайте можливість дитині експериментувати, задовольняти свою потребу у пізнанні світу, у цікавості. Дітки таким чином розвивають свою уяву та мислення. Забезпечте їм безпечний простір для ігор, щоб діти могли фантазувати та розвиватися.
Дозвольте малюку побути на самоті. Не має потреби 24 години на добу бути біля дитини. Маля повинно вчитися «розважати» себе, вчитися бути самостійним, але при умові вашого контролю.

Хваліть та підтримуйте дитину. Намагайтеся уникати простих висловлювань “Молодець”, “Гарно”, “Супер” тощо. Підбадьорюйте, оцініть та проаналізуйте всю роботу малюка: “Яку високу пірамідку ти побудував, справжня башта для лицарів, ти дуже старався”, “Який гарний колір ти підібрала для квітки, немов із казки, дуже гарно”. Хваліть не тільки за дійсно високі результати, а і за старанність у виконанні, наполегливість, акуратність.

На допомогу з проблемами комунікації між батьками та маленькою дитиною приходять казки. Саме читання казки разом з мамою чи татом чинить терапевтичний ефект: по-перше, це фізичний контакт “плече-з-плечем”, коли дитинка притискається до рідної людини та відчуває тепло та підтримку (особливо, якщо у казці є “страшні” сцени), по-друге, дорогоцінний час, коли мама та дитина належать один одному і ніщо та ніхто не заважає насолодитися цим спілкуванням, по-третє, тематика казки, яка в залежності від змісту може розкривати проблеми дружби, стосунків, вчинків головних героїв, а найголовніше – це хороший та позитивний кінець, який вчить дитину тому, що які б негаразди не чекали на шляху – все буде добре.

Процес формування основних зв’язків дитини з навколишнім світом триває приблизно до трьох років. У цей період відбувається встановлення взаємовідносин між дорослим та дитиною. З періодом дорослішання дитини потреби у спілкуванні з батьками змінюються в сторону зменшення. Переваги на боці друзів, однокласників, тому батьки відчувають, що їхня дитина віддаляється від них.

Пізнання світу у дітей дошкільного віку виходить за межі тісного спілкування з батьками та друзями на майданчику.

Дитинка опановує дитячий садок, школу. Сформовані раніше моделі спілкування малюк переносить із собою у заклад. Процес адаптації до садочка – невід’ємний етап, який дитина подолає легко, якщо батьки готові до можливих труднощів. У дитини починається новий етап в стосунках з дорослими та дітьми, їй потрібно ставати самостійною та відповідальною.

Вік молодших школярів – вік загостреної чутливості. Перехід від дитсадкового милування, відчуття своєї унікальності до шкільної відповідальності та критики – складний для багатьох дітей. Під час будь-якого адаптаційного процесу для дитини важливими є підтримка. Дитина повинна бути впевнена, що за будь яких умов, яку б оцінку вона не отримала – ви завжди її приймете, вислухаєте, зрозумієте та допоможете. Головне на цьому – етапі не втратити довіру дитини. Будьте терплячими, дочекайтеся моменту коли школяр сам захоче розповісти. Побудуйте з сином чи донькою алгоритм того, що сталося до дрібниць. Для дитячого розуму немає другорядних подій, завжди шукайте першопричину поганої поведінки чи оцінки. Досить часто проблеми між школярем та батьками виникають через внутрішньо особистісні невирішені конфлікти чи проблеми мами або тата, які проектуються у спілкування з дитиною. Зверніться до спеціаліста, якщо не можете знайти вихід із ситуації.

Дитина–підліток потребує ще більшої уваги, турботи та любові, а найголовніше – довіри з боку батьків.

Якщо підліток сторониться прямих обіймів з боку батьків – потрібно набратися насамперед терпіння, перечекати період “колючості”, зрозуміти, що відчуває дитина на даний час, дати їй зрозуміти, що батьки завжди підтримають і зрозуміють.Дотики та рукостискання теж є проявом позитивного тілесного контакту між батьками та дитиною. В період кризи підліток розуміє, що він не один, що підтримка завжди поряд, а тому легше долає труднощі, бореться з внутрішніми переживаннями, шукає вихід. Формування дорослої особистості напряму пов’язано з методами та способами поведінки батьків з дитиною.

Для кращої взаємодії з підлітком допоможуть наступні правила

Правило 1. Звертаючись до дитини, говорити менше, а не більше. У такому випадку у дорослого підвищується ймовірність бути зрозумілим і почутим. Підлітку потрібно більше часу на осмислення того, що вони чують, перш ніж щось відповісти (у них зовсім інша швидкість перероблювання інформації, ніж у дорослих).

Таким чином, якщо потрібно запитати або попросити про що-небудь, спочатку потрібно почекати, принаймні, п’ять секунд – доки дитина сприйме більше інформації та, цілком можливо, дасть адекватну відповідь. А далі говорити коротко і точно, уникаючи тривалих монологів. Так дитина зрозуміє, що не доведеться вислуховувати цілу лекцію.

Правило 2. Говорити доброзичливо, ввічливо і… тихо. Знижений, приглушений голос зазвичай застає людину зненацька, і дитина обов’язково зупиниться, щоб послухати.

Правило 3. Бути уважним слухачем, не відволікатися на сторонні справи, коли дитина щось розповідає. Слухайте її у два рази більше, ніж говорити самому. Дитя, яке дорослішає, просто не зможе стати уважним слухачем, якщо йому ні у кого цьому вчитися.

Правило 4. Якщо батьки дуже сильно роздратовані, розмову починати не варто. Роздратування, агресія моментально передадуться дитині, а в такому настрої конструктивної розмови не вийде. Це пов’язано з тим, що однією з психологічних особливостей цього віку є емоційна нестабільність, більшою мірою обумовлена гормональними змінами, що відбуваються в організмі дитини. Дорослі повинні бути стабільнішими в цьому плані.

Правило 5. Перш ніж щось сказати потрібно встановити зоровий контакт з дитиною. Дивитися один одному в очі – означає довіряти співрозмовнику та відчувати його настрій. Якщо постійно починати розмову з дитиною методом “очі-в-очі”, то спілкуватися буде все легше і легше.

Правило 6. Нерідко підліткам буває складно з ходу перемикнути свою увагу на запитання, особливо якщо вони зайняті тим, що їм дуже подобається. Дитина і справді може не чути (така особливість уваги в даному віці). У такому випадку краще зробити попередження – встановити тимчасове обмеження: “Я хочу з тобою поговорити через хвилину” або “Мені знадобиться твоя допомога через дві хвилини”. При цьому встановлений часовий інтервал не повинен перевищувати п’яти хвилин, інакше підліток просто забуде.

Пам’ятайте, фундамент, який був закладений у дитинстві, завжди витримає буревій дорослого життя: дитина виросте емоційно врівноваженою особистістю, здатною висловлювати свої почуття та розуміти почуття інших, буде успішна та гармонійно розвинута.

Щаслива дитина – та, яка зростає в любові, турботі, увазі та піклуванні з боку батьків.

Дитячий вік - це той період, коли відбувається формування особистості дитини, закладається фундамент його здоров`я. Від цих найважливіших факторів залежить його подальше повноцінний розвиток. Дуже важливо, щоб дитина виросла інтелектуально і фізично розвиненим, міцним і здоровим. Але в світі мегаполісу виконати це завдання все важче. Навіть маленькі діти вже мають «букет» захворювань, іноді навіть хронічних. Одне з перших місць займають хвороби органів зору. Сучасні діти рано оволодівають навичками роботи з комп`ютером. Годинами проводять за монітором, проводять час в соц. мережах або за черговий комп'ютерною грою. Малюки можуть півдня дивитися мультфільми по телевізору. Як результат - розвивається міопія, астигматизм або косоокість. Додайте до цього постійний брак вітамінів - і ви отримаєте дуже сумну картину. Сьогодні в центрі нашої уваги - гімнастика для очей для дошкільнят, школярів в школі. Це дуже важлива частина занять з дитиною. Адже на шкільних заняттях зір також сильно напружується. Особливо таку напругу важко переноситься дошкільнятами і молодшими школярами. Якщо очам дитини немає відпочинку ні вдома, ні в школі, погіршується обмін речовин, сповільнюється забезпечення кров`ю тканин мозку, підвищується тиск, виникають застійні явища в м`язах. Дитина сильно втомлюється, погано сприймає інформацію. Гімнастика для очей в школі Тому так важлива профілактична гімнастика для очей, яку практикують на шкільних заняттях. Зазвичай вправи для очей універсальні. Вони розроблені таким чином, що можуть застосовуватися як маленькими дітьми, так і дорослими людьми. Але, звичайно ж, всі вправи повинні бути адаптовані під певний вік і рівень здоров`я. Давайте розглянемо популярний, універсальний комплекс вправ для очей. Він спрямований на тренування зору, а також служить відмінною профілактикою всіляких очних захворювань. При чому, ці вправи підходять як для дошкільнят, школярів в школі, так і для цілком уже дорослих людей.
Гімнастика для очей школярів і дошкільнят
- Сядьте на твердий стілець. Випрямити спину. Прикрийте повіки (мружитися не треба), розслабте м`язи очей. Так потрібно посидіти 1 хв.
- Відкрийте очі. Повільно переведіть їх до упору вліво. Затримайте це положення 2 сек. і відведіть до упору вправо. Потім надайте їм звичайне положення.
- Подібним чином переведіть очі вгору до упору. Затримайте їх так 2 сек. Тепер переведіть їх вниз, затримавши також на 2 сек. Після чого додайте очам нормальне положення.
- Тепер рухаємо очима зліва нагору. Тепер опустіть їх, але вправо і вниз. Тепер виконайте все в іншому порядку: праворуч вгору, зліва вниз.
- Тепер розслабте м`язи очей і поморгайте, приблизно 10 сек.
Примружтеся і посидьте так 3-5 секунд. Після цього подивіться на лист кольорового паперу зеленого кольору. Дивіться так протягом 1 хв. Хоча, як я вже говорила, цей комплекс вправ універсальний, все ж для дошкільнят, школярів знадобляться деякі корективи. Адже, як відомо, сприйняття поставлених завдань, у дітей сильно відрізняється від сприйняття дорослих. Тому найкраще домогтися від дитини точного виконання вправ, якщо проводити їх у вигляді гри. Дуже ефективно проводити вправи під час перерви на уроці фізкультури. Корисно займатися тренуванням очей під час прогулянки. Дітям, особливо дошкільнятам, важко представляти обриси предметів. Тому для заняття з ними краще намалювати ці лінії, а саме: вісімки, трикутники, а також квадрати і ромби на великих аркушах ватману різним кольором. Дуже ефективними стають заняття з дітьми в дитячому садку, школі, та й просто вдома, якщо використовувати музичний супровід (плавна, спокійна музика). Ну і, звичайно ж, щоб зберегти здоров`я очей, щоб не мати проблем із зором у майбутньому, необхідно дозувати час перебування за монітором і екраном, читати книги при хорошому, правильному освітленні. Дітям слід більше гуляти на свіжому повітрі і отримувати різноманітну корисну, вітамінізовану їжу. Все це в сукупності з регулярною тренуванням очей, допоможе зберегти їхнє здоров`я на довгі роки.

ПРОБЛЕМИ БАТЬКІВ І ДІТЕЙ
Вражаюче, до чого в різних вимірах живуть дорослі і їх підростаючі діти! І справа не в тому, що 15-річні юнаки і дівчата надто легковажні й безвідповідальні, як часто скаржаться батьки, і не в тому, що дорослі надто прагнуть контролювати своїх чад, як вважають діти. Просто кожен з них виступає в заздалегідь прописаної, "затвердженої" ролі, не вміючи відійти від незрозуміло ким придуманого сценарію.

Подібне "спілкування" те саме що переживань героїв відомої казки, довго дивилися на світ крізь зелені окуляри й свято вірили, що стіни будинків прикрашені справжніми смарагдами. Чи треба нагадувати, що першою реакцією на зустріч героїв з реальністю в цій казці було обурення: "Але ж це ж обман!".

Ось так і в дітей з батьками: або дитина втомився від нерозуміння батьків, або батьки, стурбовані відчуженістю дитини. Думаю, кожному з батьків знайома ситуація, коли, щиро піклуючись про свою дитину, він багато і правильно говорить про необхідність вчитися, про труднощі сучасного життя і т.д., але ці слова "йдуть у пустоту". І майже кожна дитина може пригадати, як, розповідаючи про свої радості і перемоги, бурхливо і захоплено, чує від батьків про оцінки, замість того, щоб порадіти разом з ним. Дійсно, як тут радіти, якщо ТАКІ оцінки! Іншими словами, Реальність Батьки абсолютно не співпадає з Реальністю Підлітка. І цілком зрозуміло, що в Реальності Підлітка відповідь почуття коханого хлопця, або сварка з близьким другом, або не розуміння оточуючих значно важливіше якийсь оцінки. Просто в 15-16 років людина так влаштована. І якщо мудра мама або тато згадають себе в цьому віці, то найімовірніше виявиться, що і з ними відбувалося щось подібне.

На жаль, часто замість того, щоб зрозуміти і прийняти, що інша людина і влаштований по-іншому, його починають переробляти. Мені здається, якщо б діти і батьки помінялися місцями, то вони могли б зрозуміти один одного. На цю ідею навіть було знято фільм "Чумова п'ятниця", в якому розповідалося про те, як мати і її п'ятнадцятирічна дочка не можуть дійти згоди ні в чому - одяг, зачіски, музика ну і, звичайно ж, чоловіки - все стає предметом їх нескінченних суперечок. Але два печива з китайського ресторану магічним чином змушують їх прокинутися п'ятничним вранці і виявити, що вони помінялися тілами. Ось тільки після цього кожна зрозуміла принади життя

Кожна сім'я рано чи пізно стикається з труднощами, що стосуються виховання дітей. Проблеми у стосунках між батьками і нащадками бувають і в щасливих, і в нещасних сім'ях. Деякі з них неминучі, тому що пов'язані з кризами дитячого розвитку, а більшість з них можна запросто уникнути, якщо задатися такою метою.

У цьому вам допоможе терпіння, спостережливість і бажання краще пізнати психологію дитячо-батьківських відносин.

Неповноцінні і складні сім'ї
Проблеми у відносинах батьків і дітей можуть бути обумовлені нездоровим кліматом в сім'ї. Сім'ї, де процвітають скандали, неувага, конфлікти і нехтування інтересами один одного, не можуть вважатися ідеальним плацдармом для виховання дитини. На жаль, але є типові складності в поведінці дітей, що ростуть в конфліктних сім'ях. Такі діти частіше хворіють, бувають більш плаксивими, нервовими, агресивними. Вони з легкістю копіюють негарні вчинки дорослих, а зовнішній світ – учня , друзі по двору або просто однолітки - реагують на це вкрай недоброзичливо. Виходить, що ситуація ускладнюється тим, що дитина з такої сім'ї відчуває великі труднощі з адаптацією до соціального оточення. І тоді і в родині, і поза нею його життя повне страхів, сварок, образ і нерозуміння.

Вирішувати проблеми у відносинах з дітьми в такій сім'ї потрібно послідовно. І починати треба з усунення конфліктів і деструктивних форм поведінки і спілкування між дорослими. Деякі психологи навіть зуміли довести в своїх дослідженнях, що діти нерідко щасливішими в тих сім'ях, де батьки ставлять відносини між чоловіком і дружиною на перший план, а стосунки з дітьми - на другий. Тобто і чоловік, і дружина повинні більше уваги приділяти розвитку власних почуттів і відносин, і тільки коли там все в порядку, зосереджуватися на проблемах дітей. Якщо занадто захопитися дітьми, забувши про дружину, це загрожує зайвими складнощами.

Сім'ї з одним батьком
Неповні сім'ї мають свій, специфічний коло проблем. Зазвичай вони пов'язані з тим, що батькові доводиться виконувати роль і батька, і матері одночасно. Особливо нелегко це буває реалізувати, якщо людина виховує дитину протилежної статі. Хлопчикові, якого виховує одинока мама, може не вистачати еталонів чоловічої поведінки перед очима. А дівчинка може не уявляти собі, як має себе вести жінка в рамках сім'ї, якщо виховується одним лише батьком.

У подібних ситуаціях психологи рекомендують батькам знайти дорослого протилежної статі, який час від часу вчив би дитину нормам поведінки. Наприклад, батька дитині може замінити дядько чи дід, а мати - бабуся, тітка, чи навіть улюблена вчителька. Якщо одинока людина бачить в оточенні дитини когось, до кого дитина тягнеться, не варто перешкоджати спілкуванню. Нехай вбирає різні стратегії адаптації до світу від різних людей, у дорослому стані вони йому можуть дуже стати в нагоді.

Бідні родини
Це звучить жахливо, але, на жаль , в сім'ях з малим достатком нерідко виникає специфічний тип проблем між дітьми та батьками. По-перше, не завжди виходить дати дитині можливість вчитися там, де хоче. По-друге, сучасні діти жорстокі, а суспільство споживання, яке активно нав'язується нам через ЗМІ, привчає їх з презирством ставитися до тих, хто одягнений не по моді чи не може дозволити собі зайву шпильку.

Цю проблему не можна пускати на самоплив. З одного боку, треба говорити з дитиною, обговорювати хвилюючі його питання, пов'язані з фінансами, престижем. Варто наводити приклади успішних людей, які досягли вершин у своїй сфері, незважаючи на те, що сталися з бідної сім'ї. Віра в те, що фінансова неспроможність батьків не може стати перешкодою до великих мріям, повинна залишатися у дитини до закінчення школи. А що стосується мало значущих речей, пов'язаних з оформленням зовнішності, то тут варто орієнтувати дитину на більш скромні потреби і потреби. Наше суспільство влаштоване так, що, на жаль, багато сімей змушені жити дуже скромно, часто в кредит. Так що здатність відчувати себе щасливим без позолочених годин і новомодних джинсів, може стати в нагоді дитині протягом усього життя. А головне - треба донести до нього думка, що володіння всіма цими речами не робить його щасливим. Тому що наявність справжніх друзів і важливих досягнень у житті людини часто ніяк не пов'язано з тим, скільки у нього є матеріальних благ і багатств.

Типові проблеми, пов'язані з кризами розвитку
Навіть в ідеальній сім'ї часом штормить. Щось відбувається з дитиною, що ставить на вуха весь будинок. У певні періоди і з досить чітко описаної в дитячій психології закономірністю діти стають колючими, зухвалими, неслухняними, примхливими. Зазвичай це пов'язано з тим, що дитина переживає кризу розвитку. Криза дитячого розвитку - це така точка, в якій дитина не хоче жити по-старому, а по-новому не може. І тоді він висловлює своє незадоволення через протести і капризи. Якщо батьки не знають, як правильно реагувати на дитячі вікові кризи, серйозні проблеми і непорозуміння у відносинах з дітьми їм практично гарантовані.

Виділяють кілька криз дитячого розвитку: криза першого року, криза трьох років, криза п'ять років, криза семи років (перший похід до школи) та підлітковий криза. Варто зазначити, що протягом всього життя людини вивчені ще кілька криз, і підліткова криза - не останній в його історії особистого існування. Проте ми зупинимося тільки на дитячих кризах.

Кризи розвитку у дорослих додають проблем у відносинах батьків і дітей додаткових складнощів. І якщо один з батьків переживає кризу розвитку в той же час, що й дитина, зрозуміло, що ситуація в сім'ї може бути вкрай напруженою. І все-таки знання природи і особливостей протікання дитячих криз достатньо для того, щоб батьки змогли уникнути найбільш гострих кутів типових проблем у відносинах з дітьми.

Чи можна уникнути проблем у відносинах батьків і дітей в період дитячих криз розвитку ? Звичайно, можна. Вивчіть детально особливості протікання і психологічну суть кожного дитячого кризи, і ви зможете реагувати грамотно на всі його забаганки. Правильна реакція на дитячі кризи дозволяє їм протікати майже безсимптомно і без проблем, от чому знання психології дитячого розвитку так важливо для сучасних батьків.

Батьківськi директиви
Якщо дитині в дитинстві батьки постійно вселяли, що вона телепень, тюфяк, нехлюй, то, рано чи пізно, дитина в це починає вірити. Але спочатку усередині відбувається конфлікт, тому що дитина знає, що вона не така погана, що намагається радувати своїх батьків, а вони цього не зауважують, намагаючись підігнати дитину під свої мірки. З цього конфлікту випливає нервове напруження, з яким дитина під час не може впоратися.

Можливi два варіанти рішення дитиною цієї проблеми: або вона зможе пристосуватися під непомірні вимоги дорослих і сховає свої особистісні якості, але буде змушена шукати механізм захисту власного «Я» доступними для неї способами, або буде пручатися, що породить безліч конфліктів з батьками. І те, й інше неминуче приведе до підвищеної нервової напруги, а якщо батьки не змінять свою виховну політику, то у дитини виникне нервовий розлад, невроз, що підростаюча людина понесе з собою у доросле життя. Невирішені психологічні проблеми батьків, проектуючись на дитину, можуть повторитися в неї в збільшеному вигляді.

Дітям часто доводиться чути від батьків фрази типу: "Коли ж ти нарешті порозумнішаєш?", "Та що ти б'єшся, у тебе все одно не вийде, давай краще я" або "Ех ти, моє горе". Все це і багато інших батьківських навіювань, програмування прийнято називати батьківськими директивами. Термін введений Р. і М. Гулдингами в книзі "Психотерапія нового рішення" і означає прихований наказ, неявно сформульований словами чи діями батькiв, за невиконання якого дитина не буде покарана явно, але буде покарана побічно - власним почуттям провини перед батьками, що дали цю директиву. Справжні причини своєї провини дитина (і навіть дорослий) не може усвідомити без сторонньої допомоги. Саме директиви відповідальні за живучу вже в дорослих людях залежність від когось з батьків, що неявно навчили дитину поводитися помилковим, непродуктивним, невротичним чином.

Гулдинг вивели цілий перелік батьківських директив:
1. "Не живи" ("Мені не потрібна така погана", "Оскільки я всі свої сили і здоров'я віддала, щоб тебе виховати, я так і не змогла..." ). Прихованим сенсом передачі такої директиви є полегшення управління дитиною за допомогою збудження в неї хронічного почуття провини, пов'язаного з фактом самої її присутності в житті батькiв. Дорослий як би змушує дитину повірити в її (дитини) відповідальність за невирішені завдання дорослого. Відомо, що покарання пом'якшує почуття провини, тому такі діти можуть шукати ситуації, де вони можуть бути покарані, при тому за щось реальне (типу бійки або розбитого вікна), а не за фікцію.

2. "Не будь дитиною" ("Пора тобі думати своєю головою", "Ну ти ж не маленький, щоб ..."). Така директива дістається єдиним чи старшим дітям і з'єднана з придушенням дитячих, безневинних бажань, які самі пов'язані зі здатністю до творчості, самовияву.

3. "Не рости" ("Ти ще мала, щоб фарбуватися", "Мама тебе ніколи не кине", "Не поспішай дорослішати"). Найчастіше дістається молодшим чи єдиним дітям. Таку директиву дитині дають батьки, що бояться дорослішання своєї дитини і настання того моменту, коли вона, залишивши родину, залишить їх знову обличчям до обличчя один з одним, як на початку подружжя.

4. "Не думай" (виражається у вимогах не мудрувати, не міркувати). Наприклад, бажаючи відвернути дитину від травмуючої ситуації, мама відповідає на питання так: "Не думай про це, забудь", тим самим позбавляючи її можливості вирішити поставлену перед нею проблему раціональними засобами.

5. "Не відчувай" (тобто "Як ти смієш злитися на вчительку, вона ж тобі годиться в матері", "Не цукровий - не станеш"). Дитина з такою директивою, яка забороняє їй виявляти агресивність по відношенню до вчительки, може почати розряджатися на молодших чи більш слабких стосовно неї дітях. Дитина, яка навчилася ігнорувати тілесні відчуття, легко може втратити почуття фізичної безпеки і стати схильною до травматизму.

6. "Не досягай успіху" ("Я сам не зміг закінчити інститут, але відмовляю собі в усьому, щоб ти змогла здобути освіту"). На жаль, в основі подібних директив лежить несвідома заздрість батька до успіху дитини.

7. "Не будь лідером" ("Будь як усі", "Навіщо ти висувався, вийшло гірше для тебе"). Батьки, що дають дитині таку директиву з кращих спонукань, можуть бути стурбовані почуттям заздрості, яке вони, на їхнє глибоке переконання, приречені викликати в інших людей.

8. "Не належ" - її передають дітям батьки, що самі мають проблеми у спілкуванні і бачать в дитині "єдиного друга". У спілкуванні з дитиною такі батьки можуть всіляко підкреслювати її винятковість, несхожість на інших (у позитивному сенсі).

9. "Не будь близьким". Ця директива за змістом нагадує попередню, але якщо та виявляється в групі, то ця - у відносинах з однією близькою людиною. Батьки, що передають цю директиву, вселяють тим самим дитині, що нікому (крім них) довіряти не можна. Шкода такої прихованої вказівки в несвідомому переконанні, що будь-яка близькість небезпечна.

10. "Не роби" - тобто не роби сам, я буду робити це за тебе. Батьки дають її дитині, кажучи: "Не роби сам, почекай мене". Виростаючи, ці діти будуть відкладати початок своїх дій, потрапляти в цейтнот, не здогадуючись, що діють за інерцією батьківської директиви.

11. "Не будь самим собою". Виражається у виразах типу "Чому хтось це може, а ти ні?", "Прагни до ідеалу"; буває також, що батьки хотіли дівчинку, а вийшов хлопчик. Прихований зміст даної директиви - викликати незадоволеність своїм нинішнім станом і пустити його в безперервну біганину по замкнутому колу. Будучи постійно незадоволеною і вмотивованою заздрістю, людина тікає від самої себе.

12. "Не відчувай себе добре" ("Хоч у нього була висока температура, він написав контрольну на 5"). Дитина, що отримала таку директиву, привчається, з одного боку, до думки, що хвороба залучає до неї загальну увагу, а з іншого - до очікування, що погане самопочуття підвищить цінність будь-якого її дії.

Проходження директив допомагає маленькій і залежнiй дитині пристосуватися до вимог великих і вільних людей (які вирішують свої власні проблеми). Практично виховувати дитину, уникаючи директив, не дуже-то і можливо. Для цього потрібно, як мінімум принципово інший рівень психологічної та педагогічної грамотності, ніж наявний у середнього обивателя, а як максимум - сімейна пара, яка вирішила свої особисті проблеми і вільна від створення нових. Таким чином, для того, щоб максимізувати позитивний і звести до мінімуму негативний вплив сім'ї на виховання дитини і подолати типові помилки сімейного виховання, необхідно пам'ятати загальні внутрісімейні психологічні чинники, що мають виховне значення:

- Брати активну участь в житті сім'ї;

- Завжди знаходити час, щоб поговорити з дитиною;

- Цікавитися проблемами дитини, вникати у всі виникаючі в її житті складності і допомагати розвивати свої вміння і таланти;

- Не чинити на дитину натиску, допомагаючи їй, тим самим, самостійно приймати рішення;

- Мати уявлення про різні етапи в житті дитини;

- Поважати право дитини на власну думку;

- Вміти стримувати власницькі інстинкти і ставитися до дитини, як до рівноправного партнера, який просто поки що володіє меншим життєвим досвідом;

- З повагою ставитися до прагнення всіх інших членів родини, робити кар'єру і самовдосконалюватися.

Як познайомити маленьку дитину з правилами безпечної життєдіяльності?
Що таке основи безпечної життєдіяльності (ОБЖ)?
Безпечна життєдіяльність дитини - це той спосіб його взаємодії з навколишнім світом, який перешкоджає виникненню шкідливого впливу певних факторів на фізичне і психічне здоров'я та благополуччя дитини. Відповідно, правила дотримання ОБЖ в дитячому саду включають в себе:
■ правил особистої гігієни;
■ правила роботи з крихкими, дрібними, гострими та іншими небезпечними предметами (навіть якщо ви їх у руки дитині ніколи не давали, малюк повинен мати про них уявлення; хтось з дітей потайки приніс з дому, знайшли на прогулянці - ситуацій безліч, ніхто не застрахований від них, на жаль);
■ навички самостійного харчування;
■ навички самообслуговування.
Основні проблеми.
Як тільки малюк починає ходити, ви вже не можете встигати за ним всюди. І справа зовсім не в тому, що ви погано стежите за дитиною, а в тому, що він стає практично всюдисущий, і вам просто неможливо встежити за кожним його кроком.
Тому в ідеалі до моменту надходження в дитячий садочок ваш малюк повинен повністю оволодіти елементарними навичками самообслуговування, знати загальні правила гігієни та інші правила безпечної життєдіяльності.
Основними проблемами при вступі в дитячий садочок стають:
■ Неможливість повноцінно самостійно харчуватися (повноцінно - в даному конкретному випадку означає акуратно і досить швидко, оскільки часто діти обливаються супом, а вихователі забувають їх переодягти, в підсумку малюки ходять по групі або гуляють на вулиці в сирих речах; швидкість самостійної їжі важлива тому, що зміна страв відбувається досить динамічно, і якщо дитина звикла подовгу колупатися в тарілці, навряд чи він встигне наїстися за відведений на харчування час - догодовувати його будуть лише перший тиждень, якщо вдасться домовитися з нянею. Хочеться додати, що вилок і ножів вихованцям не дають , тому якщо ви привчили дитину харчуватися, використовуючи все різноманіття приладів, це, звичайно, дуже добре для самого малюка, але перед надходженням в дитячий сад переконайтеся, що так само успішно малюк впорається з їжею, орудуючи однією ложкою).
■ Неможливість самостійно і вчасно одягнутися, взутися (вчасно - це означає надіти взуття до того, як, наприклад, прослідувати після сну до санвузлу, або застебнути куртку до виходу на вулицю; самостійне вміння обслуговувати себе важливо ще й тому, що вихователі часто не можуть встежити, чи всі замотали горло шарфом перед прогулянкою, застебнули чоботи, зав'язали шапки - у підсумку частота простудних захворювань у стінах дитячих дошкільних закладів стабільно висока).
■ Незнання і від того часткове дотримання правил гігієни (діти погано миють руки, облизують їх, не вміють користуватися хусткою, щоб висякатися, міряють чужі шапки, допивають один за одним компот, чхаючи і кашляючи, що не прикривають хусткою рот, що призводить до поширення бактеріальних інфекцій , глистових інвазій).
■ Незнання елементарних правил безпечної роботи з предметами, правил дорожнього руху (діти беруть предмети в рот, експериментують з різними частинами тіла, небезпечними (скляними, дрібними, гострими) предметами, вибігають на проїжджу частину).
■ Невміння користуватися санвузлом (звикнувши до горщика, діти погано утримують рівновагу на новому пристосуванні, насилу одягаються, роздягаються перед посадкою на сидінні унітазу або, соромлячись звернутися до вихователя, бруднять штани).
Як навчити дитину навичкам самообслуговування?
Всі ми розуміємо, що одна справа знати, а інша справа виконувати. Тому навіть якщо напередодні походу в садок ви подивитеся крихітці лекцію про ОБЖ, навряд чи цей захід виявиться ефективною. Якщо у малюка немає звички мити руки з милом або самостійно зав'язувати шарф, навряд чи він це буде робити без нагадування, навіть якщо вміє. Відповідальність за здійснювані вчинки формується у дитини довгий час. Ви не зможете контролювати свою дитину вічно, чи не будуть його вартувати і вихователі в дитячому садку. Та це й не потрібно. Ніхто не може подбати про себе краще самого себе. Саме це правило має засвоїти ваша дитина за три роки, проведені вдома.
Тому вдома - ніякої гіперопіки. Контрольно-просвітницької функції батьків цілком достатньо, щоб домогтися чудових результатів.
Обов'язково знайомте малюка з наслідками його нерозумних дій, вчіть заздалегідь обдумувати і - що важливо - за відсутності інформації питати про наслідки дій, що викликають сумніви, дорослого перед їх здійсненням. Якщо грамотно проінформувати дитини, контрольна функція від вас може і не знадобитися.
Виховна політика батьків повинна бути спрямована на те, щоб у процесі взаємодії з навколишнім світом дитина, заручаючись підтримкою дорослого, напрацьовував певний досвід: не завжди безпосередній (навіщо нам синці та садна?), Цілком можливо, це буде ігровий експеримент.
Будьте завжди відкриті до діалогу, спокійного конструктивного обговорення можливих (навіть неправильних і небезпечних) моделей поведінки своєї дитини. Коли на якусь тему у спілкуванні накладається табу, сам по собі заборона викликає інтерес.

Умовляння, шантаж, погрози. Як навчити дітей прибирати за собою без нервів і роздратування? Такі методи є, але крім них вам знадобиться глибокий вдих, посмішка і все ж наполегливість. Батько і колумніст Патрік Коулман дає цінні підказки всім тим, у кого більше немає ідей про те, як домогтися порядку в дитячій.
Перевстановити правила
Якщо ваш традиційний метод переконання — це розмахування руками й зростаюча гучність голосу, то пора придумати щось краще. Нові правила повинні бути викладені як можна більш чітко для всіх учасників процесу. З Тоддлери доведеться їх не раз повторювати, але що б ви в цих правилах не встановили, доведеться бути послідовним. Інакше діти сприймуть це як вашу слабкість і правила перестануть бути обов’язковими до дотримання.
Насмітив — прибрав
Проблема безладу в тому, що він утворюється постійно. Тому, безлад потрібно «душити в зародку»: першим правилом нехай стане «насмітив — прибрав». Прибрав відразу. Вирізав аплікацію з кольорового паперу — прибрав обрізки тут же. Взяв нову іграшку — стару поклади на місце відразу ж. Це досить проста концепція. Ви ж теж так робите, чи не так?

Конкретне прохання
Однією з великих перешкод до успішного прибирання стане ваше стояння над дитиною і фраза: «Дитино, прибери в кімнаті». Молодші діти при цьому застигають з відсутнім поглядом, як олені у світлі фар автомобіля. У їхніх головах проноситься: «Прибери? Що? Куди? Про що ти, батько?».
Як ставити конкретні завдання:
Визначте для кожної речі її місце;
Наклейте на ящики з різними іграшками та речами етикетки зі словами або зображеннями;
Попереджайте заздалегідь про те, що прибирання гряде;
Давайте певний відрізок часу на прибирання і дотримуйтесь розкладу;
Говоріть чітко, ваша вимога не повинна бути питанням;
Давайте завдання прибрати конкретний предмет або категорію предметів;
Поясніть наслідки невиконання і розкажіть про заохочення за виконання;
Розділяй і перемагай
Повномасштабний безлад може бути страхітливим і для дорослого, і для дитини. Тут треба «їсти слона по шматочках»: дробіть завдання на дрібні доручення і домагайтеся послідовного виконання. Наприклад, спочатку попросіть прибрати по місцях всі червоні й жовті іграшки. Або трактори та машини. Продовжуйте в тому ж дусі до повної чистоти.
Трохи веселощів
Доручення по дому можуть бути прикольними. Для цього ви й купили собі круту газонокосарку, чи не так? Але що придумати для дітей? Вони ще не здатні оцінити всю статусність і технічну міць ваших електроприладів. Спробуйте додати до процесу збирання наступні елементи:

Змагання
Якщо у вас двоє дітей і більше, то тут і вигадувати нічого, вони й самі собі ці змагання організують. Ваша роль — стежити.

Інструменти
Звичайні мітелки для пилу, швабри та віники — все це може перетворитися зі звичайних помічників в магічні та інші артефакти.

Музика
Прибирати в ритмі музики — це більше енергії, більше гарного настрою і менше витрат часу. Спробуйте міняти стилі та подивитися, який ефект це матиме на дітей і їхню продуктивність: треш-метал, поп, диско.
Робота над собою
Зрозумійте, в прибиранні є та частина, яка залежить від вас. Якщо у вас нереалістичні очікування щодо швидкості та якості прибирання, вас чекає розчарування і стрес. Якщо ви почнете сердитися, дітям може сподобатися ваш драматизм. Якщо ви переробите те, що зробили вони, це їх деморалізує. Тому, варто встановити не таку високу планку як, наприклад, ви встановили б якій-небудь клінінгової компанії. Трохи безладу — це те, що буде супроводжувати присутність дитини в вашому домі багато років. І з цим можна змиритись.