Новини

Одні вважають, що потрібно починати готувати малюка з трьох років, інші – за рік до вступу до школи. Але взагалі-то усе дошкільне життя дитини – це і є підготовка до школи. Найголовніше – не впадати в крайності. Не перестаратися із заняттями, викликавши заздалегідь відразу до вчення. Але і не пускати усе на самоплив, сподіваючись, наприклад, на вихователя дитячого саду.

Оцінити розвиток майбутнього першокласника можна самим. Спеціальні тести цілком доступні, але одна окремо взята методика не дозволяє повністю оцінити усі сторони розвитку дитини. Та все ж така перевірка покаже, над чим варто ще попрацювати.

Дитину вважають неготовою до школи, якщо вона:

налаштована виключно на гру;
недостатньо самостійна;
надмірно збудлива, імпульсивна, некерована;
не уміє зосередитися на завданні, зрозуміти словесну інструкцію;
мало знає про навколишній світ, не може порівняти предмети, не може назвати узагальнювальне слово для групи знайомих предметів та ін.;
має серйозні порушення мовного розвитку;
не уміє спілкуватися з однолітками;
не хоче контактувати з дорослими або, навпаки, занадто розв’язна.
Зазвичай, коли говорять про “шкільну” готовність малюка, мають на увазі головним чином його інтелектуальний розвиток. Але є ще одна, не менш важлива сторона. І пов’язана вона з психологічною підготовкою дитини. Ось на які моменти варто звернути увагу.

Важливо, щоб до школи у дитини був досить різноманітний досвід спілкування з незнайомими людьми – і дорослими і дітьми. Давайте малюкові можливість попрактикувати у встановленні нових контактів. Це може відбуватися в поліклініці, на дитячому майданчику, в магазині.
Деякі діти губляться, не маючи навички “виживання в натовпі” (зайдіть у будь-яку школу на перерві). В якості тренування час від часу можна узяти сина або дочку на великий розважальний захід, відвідати з ним вокзал, проїхатися в громадському транспорті.
Не секрет, що не завжди оточення доброзичливе і повне розуміння. Учіть дитину не розгублюватися, коли тебе критикують або – дитячий варіант – дратують. Готуйте її до того, що в школі вона може зіткнутися і з негативними оцінками своєї роботи. Тобто, удома важливо мати досвід і похвали, і осуд. Головне, щоб малюк розумів: критикуючи його, ви даєте оцінку не його особі в цілому, а конкретному вчинку. Прекрасно, якщо вироблена досить стійка позитивна самооцінка. Тоді на зауваження або на не занадто високу оцінку учителя дитина не образиться, а постарається щось змінити.
Важливо для дитини уміти висловлювати свої потреби. Удома оточення розуміє його з півслова або за виразом обличчя. Не варто чекати того ж від учителя або однокласників. Просіть малюка повідомляти про свої бажання словами, по можливості організовуйте такі ситуації, коли йому треба попросити про допомогу незнайомого дорослого або дитину.
У школі малюк нерідко потраплятиме в ситуації порівняння з однолітками. Значить, варто ще до школи постежити за ним в іграх, що включають момент змагання, конкуренцію дітей. Як він реагує на успіх інших, на свої невдачі і тому подібні ситуації?
Старайтеся, щоб дитина звикала працювати самостійно, не вимагала постійної уваги і заохочення з боку дорослого. Адже на уроці учитель навряд чи зможе приділити кожному однакову увагу. Поступово переставайте хвалити дитину за кожен крок в роботі – хваліть за готовий результат.
Привчайте малюка спокійно сидіти і працювати впродовж певного часу. Включайте в розпорядок дня найрізноманітніші заняття, чергуючи спокійну роботу за столом з рухливими іграми. Особливо це важливо для збудливої, рухливої дитини. Поступово вона звикне до того, що вищати і носитися можна в певний, “шумний” час. Тоді буде здатна і в школі дочекатися перерви.
З перших днів ваш першокласник почуватиме себе упевнено, якщо заздалегідь прищепити йому елементарні навички роботи на уроці. Наприклад, навчите правильно тримати олівець, орієнтуватися на сторінці зошита або книги, уважно слухати інструкцію і виконувати її, відлічувати потрібну кількість клітинок і т. д. – Варто пам’ятати ось ще про що. При вступі до загальноосвітньої школи дитина не зобов’язана уміти читати, писати або рахувати. Та все ж новий важливий період у своєму житті краще розпочинати з відчуття “Я можу робити ось це і це”, чим з відчуття “Я не умію нічого, що уміють інші діти”.
В СКІЛЬКИ Ж РОКІВ ПОТРІБНО ВІДДАВАТИ ДИТИНУ ДО ШКОЛИ?
Проблема готовності дитини до школи існувала, мабуть, завжди. Її намагаються. розв’язати вчені всіх країн. То в якому з ж віці краще йти до школи? Методи навчання вдосконалюють, сучасні діти розвиваються швидше… Може, не варто засиджуватися вдома – нехай краще йдуть навчатися раніше? Але, з іншого боку, якщо маленька дитина не готова, то чи не стане систематичне навчання занадто важким і чи не зашкодить здоров’ю? Адже діти, не готові до систематичного навчання, важче й довше пристосовуються до школи, у них частіше виникають негаразди в навчанні. Серед них значно більше тих, хто не встигає за програмою не тільки в початковій школі, а й у старших класах. Звідси й проблеми зі здоров’ям найперше – нервово-психічні порушення.
Уже наприкінці дошкільного віку в дитини формується бажання перейти до значущої діяльності, що стає передумовою, готовності до навчання.

Почувши від педагогів, що необхідними умовами готовності до школи є знання того і того, батьки у своїх стараннях не знають міри, а можливостей дітей не беруть до уваги. Іноді діти знають усі сузір’я, але не знають, на якій вулиці вони живуть. Важлива прикмета інтелектуальної готовності до школи – не просто розрізнені знання, уявлення про предмети і їхні властивості, а перш за все – вміння бачити зв’язки і закономірності, бажання дитини зрозуміти, що від чого і чому.

Дитину можна і треба вести в школу в тому віці, коли у неї сформувалися три сфери, що показують готовність дитини до школи:

інтелектуальна. Це дуже важливий показник, пов’язаний з розвитком уявних процесів – здатністю узагальнювати, порівнювати і класифікувати об’єкти, визначати причинно-наслідкові зв’язки і робити висновки.
мотиваційна. Не можна плутати просте бажання дітей ходити з різноколірним рюкзаком, красивими ручками і пеналом з дійсним прагненням до «серйозних» занять і «відповідальних» рішень.
сфера довільності, тобто коли дитина сприймає не лише те, що хочеться, але і те, що потрібно, а також уміння наслідувати правила і вказівки дорослого.
Тільки при сукупності цих трьох сфер дитину можна відводити в школу.

ДИТИНА ЙДЕ ДО ШКОЛИ. РАДОЩІ Й ТУРБОТИ
Часто доводиться чути: “Хто ж має готувати дитину до навчання у школі, хто відповідає за успішність у початкових класах – батьки, сім’я, вихователі дитячого садочка, вчителі, школа?” Більшість дошкільнят відвідує дитячі садки або ж підготовчі заняття при школах, ліцеях, гімназіях, і батьки зазвичай сподіваються на те, що дітей до школи підготують вихователі, вчителі. Проте, як показує досвід, жоден найкращий дитячий заклад – ані дитячий садок, ані початкова школа (підготовчі заняття) – не можуть замінити сім’ї, сімейного виховання.

ЯКЩО МАМІ ЦЕ НЕЦІКАВО, ЗНАЧИТЬ НЕ ПОТРІБНО І ДИТИНІ
У дитячому садку та на підготовчих заняттях дітям прищеплюють багато корисних навичок, навчають малювання, усного рахунку, письма і читання. Але якщо заняттями дитини не цікавляться в сім’ї, не надають їм належного значення, не заохочують до старанності, дитина теж починає ставитися до них недбало, не прагне працювати краще, виправляти свої помилки, долати труднощі в роботі.
Деяких дітей така неуважність батьків глибоко ображає, вони замикаються, перестають бути щирими й відвертими. І навпаки, інтерес батьків до справ дошкільнятка надає особливого значення всім досягненням дитини. Допомогу у подоланні перепон, які виникають під час виконання будь-яких завдань, наші діти завжди приймають із подякою – і це сприяє зближенню між батьками та дітьми.

Крок за кроком, проявляючи велике терпіння, йдіть разом зі своєю дитиною далі й далі стежиною знань, і з кожним наступним кроком відчуватимете міцніше підґрунтя. Допомагайте – це основне! І вогник пізнання нового, вогник цікавості, радості й щастя світитиме в дитячих очах…

ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ АДАПТУВАТИСЯ ДО ШКОЛИ
Літо швидко минуло, і от настав вересень. Для дитини настає зовсім нове життя, дo якого їй доведеться пристосовуватися. Фахівці вважають, що перші місяці в школі – найскладніший час у житті багатьох учнів. Як зробити так, щоб дитина почувалася комфортно в нових умовах, як допомогти адаптуватися?

Якщо ви знаєте, що ваш малюк складно пристосовується до нових умов, то обов’язково візьміть відпустку на пару тижнів. Тоді й адаптація минатиме значно легше: ви зможете раніше забирати дитину після уроків, не залишаючи її у групі продовженого дня і матимете час поговорити з нею про те, що сьогодні було в школі. Спочатку вам доведеться робити з першокласником уроки, а це дуже важливо, адже навчити дитину самоорганізації просто необхідно.

Про що потрібно запитати дитину в її перший шкільний день?
Як звати твою вчительку?
Як звати твого сусіда (сусідку) по парті?
Що нового ти дізнався сьогодні в школі?
Що тобі було незрозуміло? (Якщо зможете, то поясніть дитині самі, а якщо ні – не забудьте повідомити про це вчительку.)
З ким зі своїх однокласників ти вже познайомився? Які уроки у вас були? Чи було тобі цікаво?
Попросіть дитину переказати стисло те, про що їй розповідали на уроці.
ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ: ПІДГОТОВКА ДИТИНИ ДО ШКОЛИ

Частіше розмовляйте у присутності дитини про школу, шкільне життя. Спрямовуйте дитину на серйозне ставлення до навчання.
Не приховуйте труднощів, які чекають малюка у школі, але формуйте у нього впевненість у їх подоланні.
Частіше звертайте увагу дитини на її зовнішній вигляд, хороші вчинки школярів.
4. Навчіть сина чи дочку найпростіших навичок самообслуговування (вмиватися, чистити зуби, одягатися, доглядати одяг, акуратно їсти).
Привчіть дитину лягати спати та вставати у певний час (лягати спати не пізніше дев’ятої години вечора, вставати о сьомій годині ранку).
Заохочуйте малюка до малювання кольоровими олівцями, письма ручкою (написання паличок, кружечків, квадратиків).
Прищеплюйте дитині дбайливе ставлення до книжок, олівців, зошитів, фломастерів. Навчіть їх правильно гортати сторінки.
Не стримуйте інтерес до навчання, заохочуйте малюка до набуття знань, обміну враженнями від почутого, побаченого.
У будь-якій конфліктній ситуації не принижуйте гідності дитини, прагніть заохотити її до самовдосконалення.
Завжди прагніть підтримувати вихователя, вчителя, не критикуйте його в присутності дитини.
ОЦІНИТИ ПІДГОТОВЛЕНІСТЬ СВОЄЇ ДИТИНИ ДО ШКОЛИ БАТЬКАМ ДОПОМОЖЕ ТЕСТ «ЧИ ГОТОВА ДИТИНА ДО ШКОЛИ?»

Чи хоче Ваша дитина йти до школи?
Чи думає Ваша дитина про те, що у школі вона багато дізнається й навчатися буде цікаво?
Чи може Ваша дитина самостійно сидіти над якоюсь справою, яка потребує зосередженості впродовж 30 хвилин (наприклад, збирати конструктор)?
Чи Ваша дитина у присутності незнайомих анітрохи не соромиться?
Чи вміє Ваша дитина складати розповіді за картинкою не коротші, ніж із п’яти речень?
Чи може Ваша дитина розповісти напам’ять кілька віршів?
Чи вміє вона відміняти іменники за числами?
Чи вміє Ваша дитина читати по складах або цілими словами?
Чи вміє Ваша дитина рахувати до 10 і назад?
Чи може вона розв’язувати прості задачі на віднімання й додавання одиниці?
Чи правильно, що Ваша дитина має тверду руку?
Чи любить вона малювати і розфарбовувати картинки?
Чи може Ваша дитина користуватися ножицями і клеєм (наприклад, робити аплікації)?
Чи може вона зібрати пазли з п’яти частин за хвилину?
Чи знає дитина назви диких і свійських тварин?
Чи може вона узагальнювати поняття (наприклад, назвати одним словом овочі: помідори, морква, цибуля)?
Чи любить Ваша дитина самостійно працювати – малювати, збирати мозаїку тощо?
Чи може вона розуміти і точно виконувати словесні інструкції?
Кожна позитивна відповідь оцінюється в 1 бал. Результати тестування залежать від кількості позитивних відповідей на запитання тесту. Отже, якщо їх:

15 – 18 – дитина готова йти до школи. Ви не дарма з нею працювали, а шкільні труднощі, якщо і виникнуть, можна легко подолати;

10 – 14 – ви на правильному шляху, дитина багато чого навчилася, а запитання, на які ви відповіли “ні”, підкажуть Вам, над чим іще потрібно попрацювати;

9 і менше – почитайте спеціальну літературу, постарайтеся приділяти більше часу заняттям з дитиною і зверніть увагу на те, чого вона не вміє.

Результати можуть Вас розчарувати. Але пам’ятайте, що всі ми – учні у школі життя. Дитина не народжується першокласником, готовність до школи – це комплекс здібностей, що піддаються корекції. Вправи, завдання, ігри, обрані Вами для розвитку дитини, легко і весело можна виконувати з мамою, татом, бабусею, старшим братом – з усіма, хто має вільний час і бажання навчатися разом з дитиною. Добираючи завдання, зверніть увагу на слабкі місця розвитку дитини.

Для того, щоб людина була гармонійною, щасливою, вона повинна бути в злагоді зі своїм “Я”. Так є, коли ми, виконуючи ту чи іншу роль, задоволені нею. Наприклад, якщо дитина йде до школи і не хоче там навчатися, чи буде вона задоволена роллю учня? Звісно, ні. І що відчуватиме така дитина? Що означатиме для неї така роль? Тривогу!

Основні запитання, що ставлять фахівці, котрі працюють з дітками, які готуються йти до школи, такі: “Чи хочеш ти йти до школи?”, “Чому ти хочеш йти до школи?”. І якщо діти відповідають: “Так, бо тато з мамою кажуть, що там буде добре….”, “Бо не хочу ходити в дитячий садок, тому що там треба спати”, – це означає, що дитина насправді не дуже добре ідентифікує себе з роллю школяра. Навіть не дуже хоче її “приміряти”.

Тому батькам (часом з допомогою психолога) потрібно працювати з ідентифікацією (присвоєнням) нової ролі. Тобто, що означає бути школярем – що це не лише вміння читати і писати, але й нова соціальна роль: прокидатися вранці й збиратися в школу, класти до сумки шкільне приладдя, бути уважним на уроці, спілкуватися з вчителем, виконувати домашні завдання, чергувати в класі (якщо таке є в школі) тощо. Нехай батьки згадають свої шкільні роки, свій перший клас і поділяться досвідом – це дуже допомагає.

Разом з дослідженням мотиваційної готовності дитини до школи зараз також проводять тестування, яке показує рівень розвитку інтелекту дитини, пізнавальних процесів, моторику руки, загальну обізнаність (чи знає дитина, скільки їй років, як її звати, як звати тата й маму, чи рахує до 10 і в зворотному порядку, чи знає тварин, птахів, що таке парта, чи може назвати професії, в тому числі батьків, ким хоче стати тощо).

Звісно, тестування можна провести протягом невеликого часу, і методики покажуть результат у певний момент. Це може бути час за півроку до навчання, а може – й за місяць до початку навчального року. Якщо перший варіант, і тести показують середній рівень готовності, ці півроку – час для дозрівання мозку дитини, психологічного та фізичного розвитку.

У своїй роботі я опиралася також на спостереження за дитиною протягом її перебування в дитячому садку. Ці знання були важливими, адже я бачила дитину в динаміці, ретроспективі: якою вона прийшла в садочок, як проходила адаптація, як ця дитина контактувала з ровесниками, дорослими; як вирішувала конфлікти, якою була під час індивідуальної роботи; як спілкувалася з батьками; як відбувався розвиток її пізнавальних процесів.

Ця інформація дуже допомагала. Адже тестування проводять один раз протягом, наприклад, 30-40 хвилин. Трапляється таке, що психолог бачить дитину вперше. Окрім того, вона може хвилюватися: через нову атмосферу, незнайому людину, маму поруч, яка теж хвилюється, чи дитина все добре зробить… Так можна й помилитися під час виконання завдання.

Які навички показують готовність дитини до школи
Тепер – про навички, які також показують рівень готовності дитини до нової соціальної ролі. Є хороший вірш польського автора Данута Вавілова “Швидко”: “Швидко встань і одягнися! Швидко снідай, не барися! Швидко руки мий і шию! Швидко, бо сама помию! Швидко, тато нас чекає! Швидко, наш трамвай тікає! Швидко забігай до класу! Швидко, бо немає часу! І весь час немає часу… А я хочу САМОСТІЙНО по калюжі йти спокійно, їсти бублик півгодини і дивитись на машини, і на дощик, і на хмарку, на кота і на канарку. Довго хлюпатись у ванні, бумкати на барабані, пасочки ліпити з глини, і не бігти щохвилини. Зрозумійте, це – важливо: хочу жити НЕ-КВАП-ЛИ-ВО!“

Батьки хочуть, щоб дитина відповідала їхнім стандартам. А діти бувають різні: хтось флегматичного темпераменту, хтось – холеричного. Хтось – “посередині”. І коли діти не встигають за батьками, часто ті виконують дитячі обов’язки за них (“швидко руки мий і шию! Швидко, бо сама помию”). Так краще, так зручніше. Так швидше. Та є запитання – для кого? І воно, звісно, риторичне.

Однією з ключових ознак готовності дитини до школи я вважаю розвиток навичок самообслуговування: самому умитися, почистити зуби, одягтися, взутися, прибрати іграшки, скласти свої речі, помити тарілку після себе, набрати води з крану. Деякі діти у 6 років вміють також застеляти та розстеляти ліжко.

Фото: автор – Y-Boychenko, Depositphotos

Якщо дитина прагне до самостійності, це свідчить про те, що вона готова до автономії, бути певний час без батьківської опіки. Така дитина не почуватиметься в класі безпорадною і не проситиметься додому раніше відведеного часу. Хоча, звісно, якщо дитина не вміє застібнути ґудзика чи зав’язати шнурки, це – не привід не йти до школи. Цьому можна навчитися.

Ще одним важливим критерієм готовності дитини до школи є її готовність дотримуватись певних меж, обмежень. Якщо вона добре жила з межами в дитсадку, у школі їй буде легше. Межі – це безпека дитини. На червоне світло не можна йти не тому, що так хоче мама, а тому що це небезпечно. Водночас, це певне обмеження її волі, свободи, діяльності, і дитина, яка вміє їх витримувати в сім’ї, підкорятиметься їм і в школі. Дотримування меж – це як дотримування правил дорожнього руху: якщо їх порушувати, будуть санкції, штрафи. Такі дії зменшують тривогу в дитини, адже вона вчиться розуміти наслідки своїх вчинків.

Головне – щоб ці межі не були дуже вузькими або дуже широкими і відповідали віку дитини. З дотриманням меж відбувається формування відповідальності за свої вчинки і слова. Дитина в цьому віці здатна в певних випадках оцінити себе, що вона робить добре, а що – ні. І це є теж критерієм готовності до школи.

Бажано, щоб вчитель і батьки однаково розуміли межі. Трапляється, що вчитель каже одне, а батьки – інше: “Ти вчителя не слухай, слухай нас”. Тоді дитина наче розщеплюється, бо з’являються дві правди, і їй дуже важко з цим впоратись. Тому я раджу батькам активно контактувати з вчителями, бути учасниками навчального процесу не лише, коли треба на щось здати гроші. Бо в такому випадку це – пасивна роль.

Якщо дитина не вміє знайомитися, гратися і вливатися в новий колективи, варто ще до школи допомогти їй з цим. Майбутній першокласник має вміти просити про допомогу і розповісти про свої потреби. У перші дні навчання для декого це може бути важко, але коли проходить адаптаційний період, діти можуть говорити, що їм потрібно, пояснити поведінку.

Також важливе вміння – слухати і не перебивати. Наприклад, якщо дитина здатна мінімум 20 хвилин захоплено дивитися та слухати виставу, розповідь, виступ – вона готова до сприйняття інформації на уроках. Якщо ж ні, то просто знудиться в школі. Але тут також грає роль майстерність вчителя подати матеріал і зацікавити учня.

Чи готові до школи батьки
Досвід навчив мене запитувати батьків: чи готові психологічно вони до того, що їхня дитина (не рідко єдина!) йде до школи? Чи готові вони до зміни її соціального статусу? Трапляється, що ні, бо є страх. Страх, що дитина погано вчитиметься, її ображатимуть, або ж вона ображатиме інших, не витримає шкільного навантаження тощо. Або є друга дитина, яка ще ходить у садок і піде в школу через рік – тоді можна одночасно відводити в школу обох. Тут потрібно обирати, що важливіше. І кожен вибір має ціну. Важливо, щоб дитина не постраждала від цього вибору і могла реалізувати своє право на навчання – у випадку, якщо вона цього хоче.

Критеріями психологічної готовності батьків до школи можуть бути:

готовність своєчасно розстатися з дитиною;
відкритість до своїх почуттів та, за потреби, готовність звертатися по допомогу;
готовність співпрацювати з вчителями, адміністрацією школи, іншими батьками на користь дитини й брати на себе відповідальність за всі наслідки цієї співпраці;
готовність вирішувати труднощі, конфліктні ситуації не так, щоб “моє було зверху”, а через співпрацю, домовленість”;
відчуття та віра в те, що дитина впорається з новою роллю, готовність підтримати її, коли їй страшно і важко.
Як полегшити дитині адаптацію до школи
Розповісти про свій позитивний досвід школярства, показати перші шкільні фотографії.
Не боятися називати емоції та хвилювання: свої і дитини.
Сприяти формуванню довірливим стосункам з вчителем.
Варто розповісти дитині, що навчання корисне: розкажіть, наприклад, як вивчали на географії країни, які потім побачили під час туристичних подорожей, як навчилися розмовляти іноземною мовою, і як це допомогло спілкуватися, як опанували цікаві спортивні ігри тощо. У школі обов’язково з’являться нові друзі, з якими весело проводити час.

Водночас, не варто не казати дитині про можливі труднощі, бо тоді школа виглядатиме ідеальним місцем. Пообіцяйте дитині свою підтримку, якщо виникатимуть проблеми.

Інклюзія: як розшифрувати?

Інклюзія (від Inclusion – включення) – процес збільшення ступеня участі всіх громадян у соціальному житті. Це політика й процес, що дає можливість всім дітям брати участь у всіх програмах.

Інклюзивна освіта – це система освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права здобувати її за місцем проживання, що передбачає навчання дитини з особливими освітніми потребами в умовах загальноосвітнього закладу.

Одним із головних завдань інклюзії є відгук на широкий спектр освітніх потреб в шкільному середовищі та поза його межами.

Інклюзія розглядається як процес визнання і реагування на різноманітність потреб всіх тих, хто навчається. Вона припускає їх активну участь в процесі отримання знань, в культурному і суспільному житті. Інклюзія приводить до зменшення сегрегації в системі освіти. Вона вимагає змін і модифікацій змісту, підходів, структури і стратегії освіти з урахуванням потреб усіх дітей, керуючись переконаністю, що системи загальної освіти зобов'язані навчати усіх дітей.

Інклюзія особливо підкреслює надання можливостей для рівної участі дітей з інвалідністю (фізичною, соціальною і емоційною) в загальній системі здобування освіти, для індивідуального вибору і отримання спеціальних послуг і пристосувань для тих, кому це необхідно.

При визначенні інклюзії важливо відзначити наступні моменти.

Мається на увазі:

заохочення відмінностей;
користь для тих, хто навчається, а не тільки для тих, хто піддається виключенню;
відсутність в школі дітей, які можуть відчувати себе виключеними;
надання рівного доступу до освіти або створення спеціальних умов для певних категорій дітей без їх виключення.
Не мається на увазі:

реформа тільки спеціальної освіти, але реформа як формальної, так і неформальної освіти;
реагування тільки на відмінності, але також підвищення якості освіти для тих, хто навчається;
спеціальні школи, але можлива додаткова підтримка для учнів у загальній системі освіти;
задоволення потреб тільки дітей з інвалідністю;
задоволення потреб однієї дитини за рахунок іншого.
Інклюзивна освіта включає:

визнання рівної цінності для суспільства всіх учнів і педагогічних працівників;
підвищення ступеня участі учнів у навчальному процесі та позашкільних заходах й одночасне зменшення рівня ізольованості частини учнів;
зміни в політиці навчального закладу, практиці та шкільній культурі з метою приведення їх у відповідність з різноманітними потребами учнів, які навчаються в даному навчальному закладі;
Подолання бар’єрів на шляху отримання якісної освіти та соціалізації всіх учнів, а не тільки учнів з інвалідністю та учнів з особливими освітніми потребами;
аналіз і вивчення спроб подолання бар’єрів і покращення доступності навчальних закладів для окремих категорій учнів. Проведення реформ і змін, спрямованих на користь усіх учнів;
переконання, що відмінності між учнями – це ресурс, що сприяє педагогічному процесу, а не перешкоди, які необхідно долати;
визнання прав дітей на отримання освіти в загальноосвітніх навчальних закладах, що розташовані за місцем проживання;
покращення ситуації у школах у цілому як для учнів, так і для педагогів.
визнання ролі шкіл не тільки в підвищенні академічних показників учнів, а й у розвитку місцевих громад;
розвиток партнерських відносин між школами і місцевими громадами;
визнання того, що інклюзія в освіті – це один з аспектів інклюзії в суспільстві.

Ключові елементи інклюзивної освіти

При визначенні сутності інклюзії, важливо звернути увагу на чотири елементи, які ілюструють її характерні особливості.

Інклюзія - це процес. Вона повинна розглядатися як постійний нескінченний пошук якнайкращих способів реагування на людську різноманітність. Це - навчання тому, як жити, приймаючи всі відмінності, і вчитися виходячи з цього. У такій ситуації відмінності бачаться позитивніше - як стимули, сприяючі отриманню знань.
Інклюзія пов’язана з визначенням і подоланням бар’єрів. Тому вона включає накопичення, класифікацію й аналіз інформації з різних джерел з метою планування поліпшень в політиці й практиці.
Інклюзія - це присутність, участь і досягнення всіх учнів. Присутність в даному випадку означає те, «де діти навчаються і як часто вони відвідують школу»; під участю мається на увазі рівність в отриманні досвіду в стінах школи, а отже, кожен з учнів повинен приймати думки інших; і досягнення - це результат навчання за всією програмою, а зовсім не результати тестів або іспитів.
Інклюзія акцентує увагу на тих групах учнів, які більше схильні до виключення або маргіналізації або незасвоєння знань. Це має на увазі відповідальність проведення моніторингу тих груп, які статистично знаходяться в зоні більшого ризику, а також при необхідності зробити кроки до забезпечення їх присутності, участі й досягнень в системі освіти.
В основу інклюзивної освіти покладена ідеологія, яка виключає будь-яку дискримінацію дітей, яка забезпечує однакове ставлення до всіх людей, але створює спеціальні умови для дітей з особливими потребами.

Основні принципи та цінності інклюзивної освіти

Інклюзивна освіта – цінності:

це визнання того, що всі діти можуть навчатися;
це робота зі всіма дітьми, незалежно від їх віку, національності, мови, походження, особливостей розвитку;
це вдосконалення освітніх структур, систем і методик для забезпечення потреб всіх дітей;
це частина великої стратегії по створенню інклюзивного суспільства;
це динамічний процес, який знаходиться постійно в розвитку.
Інклюзивна освіта базується на таких принципах

цінність людини не залежить від її здібностей і досягнень;
кожна людина здатна відчувати і думати;
кожна людина має право на спілкування і на те, щоб бути почутою;
адаптація системи до потреб дитини, а не навпаки;
справжня освіта може здійснюватися тільки в контексті реальних взаємостосунків;
всі люди потребують підтримки і дружби ровесників;
задоволення індивідуальних освітніх потреб кожної дитини;
визнання спроможності до навчання кожної дитини та, відповідно, необхідність створення суспільством відповідних для цього умов;
залучення батьків до навчального процесу дітей як рівноправних партнерів та перших вчителів своїх дітей;
командний підхід у навчанні та вихованні дітей, що передбачає залучення педагогів, батьків та спеціалістів;
складність завдань повинна відповідати здібностям дитини;
рівний доступ до навчання у загальноосвітніх закладах та отримання якісної освіти кожною дитиною;
подолання потенційних бар'єрів в навчанні.
Інклюзивна освіта є підходом, який допомагає адаптувати освітню програму та навчальне середовище до потреб учнів, які відрізняються своїми навчальними можливостями.

Інтеграція vs. інклюзія

Інтеграція - зусилля, спрямовані на введення дітей з особливими освітніми потребами у регулярний освітній простір. Ми пристосовуємо учня до вимог школи.

Інклюзія передбачає пристосування шкіл та їх загальної освітньої філософії та політики до потреб усіх учнів – як обдарованих дітей, так і тих, котрі мають особливі потреби. Інклюзія потребує змін на всіх рівнях освіти, оскільки це – особлива система навчання, яка охоплює весь різноманітний контингент учнів та диференціює освітній процес, відповідаючи на потреби учнів усіх груп та категорій.

Інклюзію в освіті можна розглядати як один із багатьох аспектів інклюзії в суспільстві в цілому.

Переваги інклюзивної освіти

Переваги інклюзивної освіти:

Для дітей з особливими потребами:

завдяки цілеспрямованому спілкуванню з однолітками поліпшується когнітивний, моторний, мовний, соціальний та емоційний розвиток дітей;
ровесники відіграють роль моделей для дітей з особливими освітніми потребами;
оволодіння новими вміннями та навичками відбувається функціонально;
навчання проводиться з орієнтацією на сильні якості, здібності та інтереси дітей;
у дітей є можливості для налагодження дружніх стосунків зі здоровими ровесниками й участі у громадському житті.
Для інших дітей:

діти вчаться природно сприймати і толерантно ставитися до людських відмінностей;
діти вчаться налагоджувати й підтримувати дружні стосунки з людьми, які відрізняються від них;
діти вчаться співробітництву;
діти вчаться поводитися нестандартно, бути винахідливими, а також співчувати іншим.
Для педагогів та фахівців:

вчителі інклюзивних класів краще розуміють індивідуальні особливості учнів;
вчителі оволодівають різноманітними педагогічними методиками, що дає їм змогу ефективно сприяти розвиткові дітей з урахуванням їхньої індивідуальності;
спеціалісти (медики, педагоги спеціального профілю, інші фахівці) починають сприймати дітей більш цілісно, а також вчаться дивитися на життєві ситуації очима дітей.

1. Навички звільнення від стереотипів
Врешті-решт саме вчителю доводиться займатися тими складнощами, які виникають у процесі. І якщо пандуси біля школи можна поставити, якщо є фінанси, так само швидко і легко від стереотипів людей не звільнити. А це не абстракція. Це дитина, яка протягує руку іншій, не зважаючи на будь-які її особливості, або конфлікти та булінг у класі. Це батьки, які вимагають прибрати з класу дитину з особливими освітніми потребами, бо, мовляв, відволікатиме інших. Або ж батьки, які разом з дітьми вивчають мову жестів, щоб ті могли поспілкуватися з новим однокласником. Аби переконувати інших людей, окрім знань, потрібен особистий досвід. Адже слів про рівність та відкритість замало. А ось порефлексувати і знайти в собі шматочки отих стереотипів та передумови для їх виникнення — необхідний досвід.

За словами вчительки початкових класів, учасниці пілотного курсу Тетяни Зволинської, проєкт «РАЗОМ» подарував родину, місце і відчуття легкості та радості. «Я знайшла своє призначення, найголовніше — стала собою, знайшла всі відповіді на свої запитання: чому хворів син, навіщо повернулася працювати в школу, чому так швидко проходить професійний розвиток», — каже вона.

2. Глибинні знання щодо конкретної нозології
Нині показник інклюзії в Україні, на жаль, найнижчий в Європі. Здавалося б, проблема швидко вирішується. За звітами МОН, нині близько 22 % шкіл вже є інклюзивними. Однак що це означає в реальності? У середньому — по два класи на школу, в яких навчаються 1–2 дитини з особливими освітніми потребами. Тож скільком із приблизно 165 тисяч дітей з ООП (точної цифри взагалі немає) пощастить? За підрахунками фахівців, лише одному з 14.

Але НУШ тримає курс на 100 % інклюзію. Тож до класів прийдуть діти, у яких дуже різноманітні потреби. Навіть за однієї нозології. Недарма кажуть: «Якщо знаєш дитину з аутизмом — знаєш лише одну дитину з аутизмом. А не те, який він — аутизм».

Тож навчитися складати індивідуальну програму для кожного школяра — нагальна справа для педагога. А ще — зануритись у вузькоспеціалізовану інформацію. Недарма цього року курс розширили до 6 модулів (до слова, у сертифікаті будуть зазначені години проходження як кожного модуля, так і курсу). Додали 74 години теорії — відтепер це 144 години занять по роботі з дітьми з ООП, під час яких учасники вчаться працювати з різними нозологіями.

Курс «РАЗОМ 2020» — ще глибший, ще просунутіший. Адже теми 2–5 модулів — освітні потреби в разі порушення опорно-рухового апарату, слуху, зору, мовлення, інтелекту, а також за аутизму та розладів аутистичного спектра, епілепсії, синдрому Дауна, синдрому дефіциту уваги та гіперактивності (СДУГ), дислексії. Це відповідає запитам профільних спеціалістів та батьків, щоб учасники могли долучатися до окремих модулів і навчатися саме того, заради чого приходять та з чим мають справу в житті.

Дізнайтеся детальніше про програму та структуру курсу
3. Цінний практичний досвід
Коли до слухачів курсу запросили маму з підлітком на візку — із синдромом Дауна, ДЦП, аутоподібними реакціями, спілкуватися з ним почали лише ті, хто вже побував в інклюзивному таборі. Хоча мама і тренер ретельно пояснили всі особливості дитини. Зал ніби завмер. А ті, хто виходив, робили помилку за помилкою: не присідали, тож елементарно не потрапляли в поле зору хлопця, зверталися не до нього, а до його мами, не дочікувалися реакції. Потім усі разом демонстрували йому невеличку імпровізаційну виставу. Здавалося, він не бачить нікого. Аж раптом після завершення показав жестом «супер», кивнув до того, хто грав головну роль… Чимало слухачів були вражені тим, як швидко вони кинули спроби порозумітися, як їм, дорослим фахівцям, чомусь страшно (побоювання поразки, співчуття) було встановлювати контакт.

Тож теорія не вкорениться, доки немає практики. А 100 годин (так, це на 60 годин більше, ніж торік) унікального досвіду в інклюзивному таборі Космотабір, студії розвитку для дітей Open4U і Творчій майстерні «ТАК» дадуть цілий калейдоскоп ситуацій, які стануть у пригоді під час роботи.

Інклюзія — це про всіх. А «РАЗОМ» — це про Любов. Ми не можемо її навчити. Та можемо навчити, перш за все, не боятися любити та діяти. І підштовхнути до змін у країні, спільноті, школі, родині та в самому собі, — переконана програмна директорка тренінгового центру «Освіторії», проєктна менеджерка «РАЗОМ» Наталія Каташинська

Розвивальні ігри та вправи для дітей з затримкою психічного розвитку.

Корекція затримки психічного розвитку дітей потребує тривалої і систематичної роботи, яка охоплює всі види її діяльності. Через це дуже важливо, щоб корекційним завданням було підпорядковане не тільки заняття, а й режимні моменти, організація дозвілля дитини, де знайдуть корисне застосування різні розвиваючі ігри, відповідно до віку і можливостей дитини. Подібні розвиваючі ігри можна з успіхом проводити й вдома, тим самим підтримуючи навчальний потенціал дитини.

Гра «Закрий!»
Мета: вчити сприймати, порівнювати, виділяти предмети схожі та відмінні за формою.
Матеріал: дві баночки контрастного розміру, маленькі та великі кульки (кришечки).
Хід: Показати дитині дві баночки, вказати, що одна баночка велика, а друга – маленька. Потім продемонструвати маленькі і великі кульки. Великі кульки потрібно зібрати у велику баночку, а маленькі – в маленьку (показ). Після виконання завдання попросити закрити баночки відповідними кришечками.

Гра «Де звучить?»
Мета: розвиток зорової і слухової уваги, навичок орієнтування у просторі.
Матеріал: будь-яка іграшка, яка створює звук.
Хід: Показати іграшку дитині. Поторохтіть іграшкою, щоб дитина звернула на неї увагу, а потім іграшка відводиться в сторону і знову торохтить. Дитина із закритими очима повинна вказати напрям звідки іде звук. Гра повторюється 2-3 рази.

Гра «Хто як говорить?»
Мета: спонукати дитину повторювати звуконаслідувальні слова.
Матеріал: іграшки добре відомих дитині тварин або їх зображення.
Хід: Показати дитині по черзі іграшки, назвати їх. Запитати: Як говорить котик? (мяу-мяу ). Собака? (гав-гав) тощо.

Гра «Прищепки»
Мета: корекція дрібної моторики пальців.
Матеріал: прищепки, аркуш картону/лінійка/мотузка, силуети одягу.
Хід: Прищепки в грі використовуються як тренажер для пальчиків.
Вирізати з паперу декілька силуетів різного одягу (кофтинка, спідниця, шкарпетки, сорочка та ін.). Попросити дитину допомогти Вам розвісити білизну на мотузку за допомогою прищіпок.
Якщо у Вас немає часу виготовити силуети – можна прищіпки чіпляти на міцний аркуш паперу чи широку лінійку.

Гра «Оплески»
Мета: розвиток фонематичного сприйняття.
Хід: Дитина має плеснути в долоні стільки разів, скільки предметів знаходиться на столі;

Дорослий повільно ритмічно плескає в долоні – дитина повинна відтворити кількість оплесків.

Примітка: спочатку кількість предметів та оплесків має не перевищувати 3. З часом кількість і темп оплесків збільшується.

Гра «Збери фігуру»
Мета: Удосконалити вміння розташовувати предмети в спадаючому за величиною порядку; правильно називати деталі за величиною (великий, менший, найменший).
Матеріал: вирізані з картону/паперу частини сніговика, ялинки.
Хід: Розкласти перед дитиною деталі сніговика. Запропонувати зібрати його, починаючи з найбільшого круга.

Гра «Подарунок ляльці»
Мета: закріпити поняття про колір.
Матеріал: лялька, кружки основних кольорів – білого, чорного, червоного, синього, жовтого, зеленого (по 2 шт.).
Хід:
а) Спочатку запропонує назвати, якого кольору кружок Ви даєте дає ляльці.
б) Попросіть дитину дати ляльці червоний (зелений, синій…) кружок.
в) Покажіть дитині червоний (зелений, синій…) кружок і попросіть її «Дай ляльці такий же самий кружок».

8. Гра «Весела пташка»
Мета: закріпити знання про розташування предметів в просторі; розуміння та вживання простих прийменників в, на, під, за.
Матеріал: дві іграшки-пташки, іграшкові меблі (шафа, стіл, стілець).
Хід:
а) Дві пташки, Ваша і дитини, літають. Дитина повторює дії за Вами.
б) Ви говорите, куди полетіла пташка – вгору, вниз, а дитина виконує дію.
в) Дія навпаки: «А зараз пташка літатиме, а ти скажеш, куди вона полетіла».
г) Запропонуйте заховати пташку за шафу, в шафу, посадити на стіл, стілець, під стілець і т. д.

9. Виконання простих побутових інструкцій
Мета: формувати здатність дитини розуміти часто використовувані в побуті слова, виконувати прості словесні інструкції.
Хід:

Розуміння дитиною цілісних словосполучень, які вона могла багато раз чути. Запропонувати їй виконати відповідні дії, наприклад:

- поцілувати маму;
- обійняти тата;
- пограти в ладоньки;
- закрити очі;
- помахати ручкою;
- узяти маму за руку і йти до столу і т. д.
2) Закріпити назви знайомих іграшок. З'ясувати, чи може дитина показати частини свого тіла і частини тіла ляльки або іграшкової тварини:
- Покажи зайчика, собачку, машину, ляльку.
- Візьми ляльку.
- Дай мені ляльку.
- Покажи, де у ляльки голова. А де в тебе голівка?

10. Гра «Де дзвенить дзвіночок?»
Мета: орієнтування в просторі відносно себе.
Матеріал: дзвіночок.
Хід:
Попросити дитину закрити очі та відгадати, де дзвенить дзвіночок, називаючи напрям відносно себе (вгорі, внизу, попереду, позаду).

Якщо у вас сіпається повіка або інша частина обличчя і тіла мимоволі, а ви не можете це контролювати, таке явище називають нервовим тіком (гіперкінезом). В основному, цей стан виникає у людей вразливих, схильних до стресів. Давайте розберемося, що робити в такому випадку і як попередити посмикування м'язів у майбутньому, інформує Ukr.Media.

Посмикування м'язів виникають на тлі сильних переживань або органічного ураження нервової системи. Симптом нервового тіку - стереотипні рухи: згортання губ трубочкою, відкривання рота, спльовування. Посмикування уві сні і нав'язливі рухи не проявляються, хворий заспокоюється.

Невротичні тіки зустрічаються частіше і краще піддаються лікуванню. Органічні тіки - залишкові явища після перенесеного менінгіту, енцефаліту, дії отрут, інсульту або травми. Щоб встановити причину, потрібно звернутися до невролога, який огляне вас у певній послідовності, перевірить рефлекси, рух очей.

Лікування невротичного тіка

Досить легких заспокійливих, правильного харчування (їсти потрібно часто, 4-5 разів на день) і прогулянок. Захистіть себе від негативної інформації, страшних фільмів зі сценами насильства. Не варто забувати про помірні фізичні навантаження на свіжому повітрі.

Якщо була травмуюча ситуація, зверніться до психотерапевта. Може бути ефективною й індивідуальна, і групова терапія. Методику визначає лікар. У крайніх випадках можуть бути призначені антидепресанти або інші ліки, які коригують стан психіки.

Нервовими тіками, як правило, страждають невротики, а не психотики. Невротику властива емоційна нестабільність. Він невпевнений в собі, може мати фобії і прояви астенії (млявість, апатія). Часто лікування закінчується у невролога.

Найчастіше нервовий тік не є станом, пов'язаним з небезпекою для життя. Нервові тіки частіше бувають у дітей та жінок, ніж у чоловіків. Діти часто і зовсім переростають, і посмикування припиняються самі без лікування. Цю особливість знають педіатри і не поспішають призначати серйозні ліки, часто просто беруть малюка під спостереження. Травмуючою ситуацією для дитини може бути переїзд в інше місто, початок відвідування дитячого садка або школи, розлучення батьків, народження брата або сестри.

Незважаючи на високий рівень розвитку медицини, наука не може дати відповідь на питання: "Звідки береться нервовий тік?". Передбачається, що причина - в порушенні хімічних реакцій, які відбуваються в мозку. Таке явище зазвичай тимчасове, прогноз цілком сприятливий. Все, що потрібно для подолання легкого нервового тіку, який повторюється рідко - навчитися справлятися зі стресом. Лікувати тік потрібно в тому випадку, коли повністю втрачається контроль над мімікою. Це може спричинити додаткові психологічні проблеми, стати причиною комплексів і навіть цькування.

Вплив стану очей на гіперкінези

Дуже важливо робити відпочинок для очей, не читати лежачи і в транспорті. Перенапруження очей - поширена причина посмикування повіки. Якщо у вас сухість в очах, можна придбати в аптеці так звані штучні сльози. Бажано правильно відрегулювати освітлення, світло має падати зліва і не бути занадто яскравим.

Харчування при нервовому тіку

Основне завдання - поповнити запаси кальцію, магнію і гліцину. Кальцій міститься в рибі і молочних продуктах, магній - в гречці і морепродуктах, джерела гліцину - всі продукти, багаті білком:

біле м'ясо;
бобові;
горіхи;
сири;
гарбуз;
капуста;
кольорова капуста;
буряк;
какао;
яйця;
лосось;
форель;
нут.
Шкідливий алкоголь і надлишок кофеїну. А він є не тільки у каві, але і в чорному чаї, шоколаді.

Коли тік - симптом серйозного захворювання

Доброякісний есенціальний блефароспазм дуже легко сплутати з невротичним тіком. Він характеризується миготінням з повним закриттям одного або обох очей. Таке захворювання знижує якість життя, не дозволяє управляти механізмами, водити машину. Лікування, як правило, консервативне, за допомогою ін'єкцій ботокса. Іноді нервовий тік - прояв розсіяного склерозу. Але при цьому захворюванні спостерігаються й інші симптоми - хиткість ходи, двоїння в очах.

Синдром Туретта - стан, коли тіки часто повторюються впродовж багатьох років

Захворювання проявляється з самого дитинства (середній вік початку хвороби - 5 років), має генетичну обумовленість, але не визначений точний механізм спадкування. У хворих не тільки сіпаються м'язи обличчя, але і кінцівки, шия. Обов'язково присутні голосові тіки, мимовільні вскрикувания, кашель і відкашлювання, іноді копіювання поведінки інших людей, повторення одного слова. Прояви спостерігаються один або кілька разів на день протягом багатьох років. Рівень інтелекту при цьому в нормі. У легких випадках лікування не потрібне. Частіше хворіють особи чоловічої статі. Пік проявів припадає на підлітковий вік. Щоб встановити діагноз, лікар спостерігає за пацієнтом протягом одного року. Синдром Туретта відрізняє від звичайних тіків стійкість проявів.

Специфічного лікування немає. Велику роль грає навчання адаптації пацієнта до свого захворювання, інформування про нього друзів і родичів. Після роз'яснень лікарів оточуючі розуміють, що хворий не може контролювати ці гіперкінези. Підвищена тривожність і депресія потребують психокорекції, особливо при поєднанні з гіперактивністю, дислексією.

Потрібно вести звичайне життя, наскільки можливо, створити доброзичливу атмосферу, сприяти розкриттю талантів дитини. Те ж слід робити, якщо на синдромом Туретта страждає хтось дорослий з вашого оточення або ви самі.

Ознаки тикозних розладів
Тики бувають моторні і вокальні, їх розподіл обумовлюється проявами симптоматики.

До моторних тиків відносять:

тремтіння плечей або щік;
хитання головою;
тремтіння губи;
безпідставне здригання;
відкривання рота і випинання язика;
багаторазове моргання тощо.
До вокальних тиків належать:

багаторазове хмикання;
хлюпання носом;
неконтрольоване повторення однакових звуків.
Причини виникнення тиків у дітей
Фактори нервових тиків бувають двох видів: біологічні та психологічні.

До біологічних факторів зараховують інфекційні та вірусні захворювання, такі як стрептококова інфекція, в результаті перенесення яких відбулося ослаблення імунітету, крім того, існує спадковий фактор – коли у батьків у дитячому віці були тики, тоді шанси, що у дитини вони проявляться також, істотно підвищуються.
Психологічні причини: сильні переживання, що викликали стрес, фізичні та розумові навантаження, сильний переляк, конфлікти з однолітками, дефіцит любові або зайва турбота батьків.
Діагностика і лікування тиків у дітей
Для того, щоб встановити діагноз «тикозний розлад», обов'язково потрібно відвідати дитячого невролога.

Після проведення огляду та детального опитування лікар може вказати на важливість відвідування інших лікарів: психіатра, психотерапевта, психолога. У разі необхідності направить на ЕЕГ-дослідження, біохімічний аналіз крові.

Психологічне обстеження пацієнта, у якого діагностовано тикозні гіперкінези, вкрай важливо для визначення оптимальних способів лікування.

До ключових методів лікування тикозних розладів у дітей відносять персональний підхід, а також використання системної терапії. Ефективність лікування також залежить і від батьків, оскільки під час терапії фахівці Центру розповідають і показують їм, що потрібно робити, щоб допомогти своїй дитині.

Важливим питанням для батьків залишається «що робити якщо у дитини гіперактивність?» «Які способи лікування?» По-перше батькам необхідно звернутися до фахівця, щоб переконатися, що це дійсно гіперактивність (а не просто особливості дитини або завищені вимоги до неї з боку батька) і виключити всі інші порушення / захворювання зі схожою симптоматикою. Рекомендовано звернутися до дитячого психіатра, педіатра, невропатолога, психолога. По-друге, вже маючи діагноз можна вибрати оптимальну індивідуальну стратегію для дитини.

Серед рекомендованих терапій для дітей з гіперактивністю можна виділити: поведінкову терапію, нейропсихологічну корекцію, холдинг терапію, Бос-терапію. При необхідності лікар також може призначити і фармакотерапію. Важливим залишаються фізичні навантаження - заняття спортом, плаванням. Метою є направити енергію дитини в продуктивне русло і навчити його регулювати свою поведінку.

«Гіперактивність у дітей», як явище, може розглядатись як особливість функціонування нервової системи дитини і в нормі. Як характерний стан для певного вікового періоду. Це означає, що багато батьків та вихователі, говорячи про дитину, можуть використовувати поняття «гіперактивний» (особливо в період з 3 до 5 років), але як правило, з часом «гіперактивна дитина» виростає та вся симптоматика зводиться нанівець. Дорослі часто можуть плутати дитячу активність, в рамках норми, з гіперактивністю, часом просто тому, що такій дитині потрібно приділяти більше уваги, він частіше травмується, у нього частіше виникають труднощі з однолітками.

Інша річ клінічна гіперактивність.

Причини гіперактивності у дітей:
- Генетична обумовленість, в основному по лінії батька

- Органічні ураження головного мозку (несприятливий перебіг вагітності; недоношеність; черепно-мозкові травми і інтоксикації дитини)

- Несприятливі умови соціальної ситуації розвитку (в родині, школі)

- Морфологічні особливості головного мозку, особливо лобових відділів

Ранні прояви синдрому гіперактивності:
У 1-2 роки гіперактивність може проявлятися підвищеною нервозністю дитини, дратівливість, плаксивість, порушеннями сну.

У 3-4 роки вже може спостерігатися порушення дрібної моторики, імпульсивність, агресивні прояви.

Але, як правило, батьки починають звертатися до фахівця тільки на момент підготовки дитини до відвідування школи і / або на початковому етапі навчання. Гіперактивність, якщо вчасно не почати корекційну роботу, небезпечна тим, що призводить до поступової соціальної дезадаптації дитини, а часом і до делинкветного поведінки,

Діагностика гіперактивності у дитини:
Для діагностики гіперактивності необхідно звернутися до фахівця і пройти ЕЕГ (електроенцефалограму). Також необхідно пройти консультацію у психіатра, невропатолога, психолога.

Як правило, гіперактивність зустрічається частіше у хлопчиків, ніж у дівчаток. Гіперактивність часто супроводжується розладами сну, наявністю фобій, лабільністю емоцій, незрілістю емоційно-вольової сфери. Також гіператківность може входити в симптоматичну картину інших нозологій, наприклад, аутизм, розумова відсталість, різні мовні і сенсорні порушення.

Дитячі істерики — вельми поширена проблема. Майже немає сімей, які б так чи інакше не зіткнулися з цими нападами у дитини. Ситуація болюча, і абсолютно всі хотіли б її уникнути. Між тим, часто самі батьки власною поведінкою провокують виникнення істерик. Ми підкажемо, як уберегтися від цього. Ви можете по-різному ставитися до дитячих істерик. Вони можуть: Викликати у вас почуття безпорадності. Викликати гостре почуття жалю та співчуття. Дратувати. Втомлювати. Лякати. Але вони точно не можуть радувати. І вже, звісно, ви абсолютно точно не хочете посприяти тому, щоб істерики стали звичайною справою у вашої дитини. Між тим, достатньо здійснити тільки одну з десяти помилок — і ймовірність того, що дитячі істерики увійдуть у життя вашої сім’ї, буде дуже висока. А якщо вам трапиться допустити не одну, а кілька помилок, — результат буде майже незворотним. Які батьківські помилки призводять до дитячих істерик? Давайте розбиратися. Помилка № 1: Дозволяти дитині все Ну, звісно, ви проти вседозволеності. Але цілком за розуміння дитини та її бажань. А бажання в неї такі щирі й сильні, що не сповнити їх видається просто злочином. Тому давайте виконаємо будь-яке бажання дитини! Виконання бажань — гарантія щастя і запорука впевненості в батьківській любові! А якщо бажання не дуже корисне й добре — нехай дитина сама переконається у своїй неправоті. Чи не так? Ні! Неправильно! Коли дитина не зустрічає ані найменшого опору своїм примхам, навіть випадковим, — вона, хоч як дивно, не відчуває батьківського захисту. Адже, виходить, дитина сама вирішує, що їй потрібно, а батьки лиш виконують її волю. Тягар такої відповідальності занадто важкий для маленької людини. І наслідком стануть нервозність та істерики. Помилка № 2: Не дозволяти дитині нічого Підхід, прямо протилежний попередньому. Можливо, до другої помилки ви прийдете, сповна випробувавши першу. Дитина маленька. Вона геть не розуміє, що для неї краще та корисніше, тому її рішення від початку не можуть бути правильні. А значить, ви все вирішите за неї, а боязкі дитячі спроби зробити щось по-своєму спините одразу, навіть якщо йдеться про невинні речі. — Хочеться червону сукню? Тобі не пасує червоний колір, одягни синю. — Не хочеш пити молоко після тарілки ситної каші? Молоко треба випити обов’язково, щоб були здорові зуби. І так в усьому. Молоко, звісно, корисне, а червоний колір насправді може не личити дитині. Але, живучи в постійних обмеженнях, дитина рано чи пізно спробує розірвати задушливі рамки. Як? Найпростішим способом — скандалом. А якщо спроби не увінчаються успіхом, нервовий зрив забезпечений, і скандали знову гарантовані. Помилка № 3: Бути непослідовними… Ми всі — живі люди. Сьогодні у нас хороше самопочуття, а завтра — не дуже. Сьогодні все вдається, а завтра день не вдався з самого ранку. Сьогодні все благополучно, а завтра — настали серйозні проблеми. Ми не механічні й не можемо завжди поводитися однаково. Тому і з дитиною ми з дня на день (а то й протягом одного дня) поводимося по-різному: то ми терпимі й поблажливі, то вибухаємо через будь-яку дрібницю; то забороняємо зайві мультфільми, то заклопотані й готові увімкнути їх на цілий вечір, аби дитина не заважала. Так-так, ми не механічні — й дитина мусить це розуміти. Не мусить! Вона не може вгадати, чому ваші дії суперечать одна одній. Батьки — зразок поведінки для дитини. Вони формують її межі, установки, правила життя. А якщо зразок деформований постійними змінами? Якщо правила постійно змінюються? Значить, у житті дитини немає стабільності та ясності. Підсумок — істеричність. Помилка № 4: …або не дотримуватися режиму Дитина не ходить до садочка, і дивно було б мучити себе суворим режимом. Або ходить, але сьогодні вихідний і завтра теж, а післязавтра садок скасували з якоїсь причини. І взагалі режим — це нудні рамки, які роблять життя безрадісним. Можливо, ви прекрасно обходитеся без режиму. Можливо, вам вдається виконувати всі необхідні справи і якісно відпочивати без чіткого графіка. Але дитина, яка не має чіткого режиму, разом із цим не має відчуття стабільності життя. Вона не розуміє, за якими законами існує її світ і чи існують ці закони взагалі. Крім того, без чіткого режиму харчування і сну швидко настає втома і фізичний дискомфорт. А постійний психологічний і фізичний дискомфорт дитини тягне за собою неодмінні істерики. Помилка № 5: Не обмежувати перегляду мультфільмів та ігор на комп’ютері Будь-яка дитина просто обожнює мультфільми! Готова дивитися їх коли завгодно і скільки завгодно. Прекрасно запам’ятовує сюжет, виділяє улюблених героїв. Те ж саме відбувається і з комп’ютерними іграми. Варто один раз запропонувати дитині таку розвагу — і вона готова грати годинами. Чим не розвиток? Начебто тут і пам’ять розвивається, і захоплення з’являються. Та й вам, що гріха таїти, дуже зручно, коли дитина зайнята, задоволена і до вас не чіпляється. Ось тільки розвиток, який дають мультфільми та комп’ютерні ігри, — уявний. А шкода цілком конкретна. Будь-які мультфільми, а тим більше ігри, впливають на процеси збудження, які й без того у дітей переважають над процесами гальмування. А перезбуджена дитина шукатиме виходу для свого стану. І знайде його в регулярних істериках. Помилка № 6: Не карати дитину Хіба можна карати дитину?! Це жорстокість, ознака батьківської слабкості й пережиток минулого! Хочете покарати — карайте рівного собі дорослого, а не беззахисне дитя. Максимум, що батьки можуть собі дозволити щодо дитини, — це виказати їй своє невдоволення. Вам близькі ці поширені сьогодні переконання? Покарання у вашій родині не прийняте? Значить, ваша дитина не відчуватиме рамок дозволеного. Не тому, що вона така нетямуща, а тому, що ви їх не встановили. А без таких рамок дитині… страшно. Тому вона намагатиметься їх знайти. І вдасться до постійних істерик як до найбільш недозволеної поведінки. Може бути, так вдасться до вас достукатися? Помилка № 7: Підкорятися дитячій істериці Дитина чогось дуже хоче / не хоче і репетує вже 15 хвилин. Вам її жаль? А може, ви перебуваєте не вдома і вам незручно перед оточенням? Або ви просто втомилися від виснажливого репетування? Хоч би як там було, ви не можете терпіти нескінченного крику — і виконуєте бажання дитини. З цього моменту вона починає здогадуватися: її крик сильніший за вашу волю. Істерики вам забезпечені. Помилка № 8: Кричати на дитину Дитина вивела вас із себе? Поганою поведінкою, незручністю, неакуратністю або горезвісною істерикою? І ви не просто розсердилися — ви у гніві закричали на неї. Можливо, ваш крик буде цілком результативним і дитина перестане робити те, чим вас розгнівала. Але таким чином ви даєте дитині хороший урок крику. Вона неодмінно візьме з вас приклад. Помилка № 9: Не стримувати негативних емоцій А якщо дитина ні при чому? Якщо просто ви одночасно обпеклися об плиту, розбили тарілку і наступили на хвіст котові? Або проспали на роботу. Або загубили ключі. Ви тримаєте в собі негативні емоції чи вихлюпує їх назовні? Чи можете ви в такі гострі й неприємні моменти почати голосно обурюватися, лаятися, кричати або плакати? Дитина, звісно, не засудить вас за істеричність. Але таку поведінку до відома прийме. Помилка № 10: Не звертати уваги на дитину У вас адже багато справ? Дуже багато? Так, про дитину ви піклуєтеся: про її безпеку, здоров’я, зручності. Але хіба можна серед усіх турбот викроїти час на нескінченні дитячі ігри? І хіба стане сил на безперервну балаканину чада? Ось і займайтеся своїми справами! А дитина нехай грається сама. І лялякати нехай продовжує сама до себе: ви втомилися. Так, вона звикне. І грати навчиться сама, і розмовляти перестане. Але не дивуйтеся істерикам, які беруться незрозуміло звідки. Ваша дитина ще сподівається відірвати вас від ваших справ до себе. Всі помилки, про які ми вели мову, — вельми поширені. При цьому їхня ціна дуже висока. Результат вашої нестриманості, вседозволеності, непослідовності, надмірної суворості, надмірної зайнятості — нервозність та істеричність дитини. Вам по силах уникнути таких сумних наслідків. Цінуйте, розумійте, поважайте і любіть своїх дітей. І нехай дитячі істерики ніколи не трапляються у вашому домі!
Джерело: CREDO: https://credo.pro/2016/03/154728

Помилки виховання дітей, зроблені в дитинстві, іноді призводять до виникнення у дитини нервозності, яка може перешкоджати її подальшому нормальному розвитку.

Китайські іграшки, трансгенні жири, криза в політиці – скільки небезпек чекає на маленьку людину, яка щойно прийшла в цей світ. Однак чи замислюємося ми, що найнебезпечнішими ворогами дитини можуть стати її рідні? Ворогами сильними, страшними.

Психосоматика виховання

Сьогодні все більше дітей стають постійними відвідувачами кабінетів лікарів: діагнози не встановлюються, лікування погано допомагає, гроші вичерпуються.

Алергія, гастрит, простудні напади, сколіози та інші дитячі хвороби вже і не сприймаються як захворювання: садки переповнені діточками, які шморгають носом і кашляють, а біль в животі та викривлені спини школярів давно стали нормою навчального процесу. Значно помолодшали нервові сіпання, панічні напади, заїкання, нав’язливі рухи.

За статистикою Всесвітньої організації охорони здоров’я, 47% хворих страждають на психосоматичні розлади і просте медикаментозне лікування їм не допоможе.

Незважаючи на те, що Міжнародний класифікатор хвороб дає чіткий опис психосоматичних розладів і психогенних факторів хвороби, наші лікарі поки неохоче «копаються» в цих причинах.

Як виникає психосоматичний розлад у дитини?

З наукової точки зору психосоматичний розлад має:

схильності;
«сприятливе» середовище для прояву і розвитку;
механізм запуску.
Виховання проходить червоною лінією через всі три складові.

Чому виховання є основною причиною здоров’я або нездоров’я дитини?

Почнемо з народження.

Дитина влаштована так, що її здатність до осмислення, вміння зіставляти факти і робити висновки виникає до 7-10 років.

Як до цього часу дитина сприймає навколишній світ?

Психофізіолог Пол Маклін ще в 70-х роках на підставі десятиліть досліджень сформував теорію про те, що мозок людини в своєму історичному розвитку проходив певні стадії. Починався з примітивного навчання, далі розвиваючись і ускладнюючись.

Того самого процесу, але в прискореному темпі зазнає мозок людини від народження до зрілості.

Дитина, народжуючись, має добре розвинені рефлекси (інстинкти), за які відповідає древній відділ – ретикулярна формація.

Пол Маклін на підставі своїх досліджень знайшов конкретну схожість цієї структури з мозком рептилій, так назва і прижилася «мозок рептилії».

Пізніше нейропсихолог Х’ю Герхард встановила вражаючу здатність дитини підлаштовуватися під маму. Буквально «вловлюючи» її життєві показники: серцебиття, розширення-звуження зіниць, тиск, тембр голосу – дитина відтворює це в собі!

Що керує немовлям? Інстинкт виживання.

Їжа, пиття, захист, тепло, сон, лікування – все в руках дорослих.

Дитина на 100% залежить в своєму виживанні від матері.

Тому природою закладено унікальний механізм їх спільного налаштування: мати через гормональні процеси має підвищений рівень чутливості до дитини.

Дитина через інстинктивні здібності «зчитує інформацію» матері і максимально підлаштовується під неї.

Власне це і є механізмом виживання.

Однак, велике значення має те, під що підлаштовується дитина: ставлення матері з любов’ю і ставлення з роздратуванням запускають абсолютно різні процеси розвитку мозку дитини.

Якщо любов виховує потужні захисні механізми майбутньої стресостійкості у дитини, то роздратування і ненависть руйнує їх.

На жаль, з віком це неусвідомлене підлаштовування у дитини не зникає. Так, дитина росте і начебто у неї формується своє «Я», але поки вона беззахисна перед світом, то використовує це підлаштовування для того, щоб бути «вигідною, потрібною, прийнятою», а отже, нагодованою, одягненою і захищеною.

Якщо батьки не розуміють і не контролюють цей процес – велика ймовірність того, що дитина навчитися фальсифікувати свої почуття, аби бути батькам до вподоби. Надалі це шлях до внутрішніх конфліктів і можливої психосоматики.

«А як сприймати дітей, що безупинно кричать і доводять своєю поведінкою батьків до істерики?» – запитаєте Ви.

Якщо розібратися, то вони теж відповідають на підсвідомі страхи або очікування батьків. Найчастіше такі батьки впевнені: дитина – це важке випробування, це багато проблем, це страшно і небезпечно.

Ви помічали, як багато іноземців подорожує з новонародженими? Ні батьки, ні діти навіть не думають, що це «важко, небезпечно і нерозумно». Вони просто щасливі.

Отже: в списку основних причин психосоматичних розладів перше місце займає «спотворення тілесно-психічної реактивності (внаслідок порушення симбіозу з матір’ю в перший рік життя)».

Що може викликати холодність, роздратування або ненависть матері? Від гормонального дисбалансу – до неусвідомлюваних концепцій і настанов, і чим швидше мати з цим впорається, тим більше шансів на благополуччя дитини.

Далі дитина росте і починається процес її «втаємничення» в систему поглядів і традицій сім’ї, потім системи освіти, потім суспільства в загальному.

Які пастки чекають тут батьків?

Пастка перша: нерозуміння «моделі» дитини.

Більшість дорослих вважає, що дитина – це зменшена копія дорослої особи з всіма функціями і здібностями дорослої, просто нерозвиненими на всі 100%.

Це абсолютно неправильно. Дитина принципово інша. І очікувати від неї того, що може дорослий, але із поблажкою на вік – неправильно.

У кожному періоді розвитку мозку дитини є «відключені» до певного часу функції, а є такі, якими дитина користується зараз, але вони зовсім «відпадуть» в старшому віці.

Їх необхідно знати, ними необхідно керуватися, ставлячи дитині завдання і вимоги.

Це гарантія, що батьки не калічать дитину і не допустять затримок в її розвитку.

Якщо цим нехтувати – невроз і батьків і дитини забезпечений.

Пастка друга: очікування схожості дитини.

Генетична схильність – механізм складний і неоднозначний. Більшість батьків впевнені, що дитина просто зобов’язана бути такою, як вони.

Так само думати, так само діяти, одним словом – життя прожити так, як і вони.

Однак це практично не можливо. Механізм захисту від деградації природою побудований саме так, щоб дитина була НЕ СХОЖОЮ на своїх батьків. Була іншою. Зовнішня схожість скоріше приємний бонус у цьому процесі.

Прийняти чи не прийняти цю несхожість – отже, закласти причину гармонії або психічної дисгармонії дитини.

Складнішою є третя пастка виховання: спроба батьків взяти реванш за своє невдале життя, проживаючи за дитину її життя.

Смаки, друзі, цілі, шлях в житті і багато іншого за дитину вибирає тато чи мама.

Що отримує в результаті така дитина?

психосоматичні розлади як наслідок постійної внутрішньої напруги;
психічні розлади, як наслідок руйнування структур особистості.
Четверта пастка виховання: навчаю того, чого сам не роблю.

Дитина до 5-7 років вбирає поведінку дорослих, приміряючи на себе їх здібності, не аналізуючи. Це той же процес виживання: хочеш жити – наслідуй приклад.

Багато батьків вважають, що ось підросте дитина – почнемо виховувати: «того навчимо, інше змінимо». А дитина з народження вже все ввібрала з прикладу батьків і важливих для неї дорослих. Автоматично, глибоко і безповоротно.

Чи буде дитина душею компанії і громадським активістом в школі – залежить від того, наскільки батьки відкриті до спілкування і участі в суспільному житті.
Чи буде вона сидіти на шиї чи буде опорою сім’ї – залежить від того, що вона бачила у батьківській родині.
Чи буде вона щасливою у стосунках з протилежною статтю, залежить від того, як жили мати з батьком і яке це справило враження на дитину.
І так у всьому.

Бути одним, а дитину вчити бути іншою – психофізіологічно неспроможна схема.

Пастка п’ята: емоційний і когнітивний капітал.

«Життя складне, батьки до сьомих потів працюють для благополуччя дитини, тут не до цяцькань!»

Найпідступніша пастка.

Від стресу дитину захистять і допоможуть з нього вибратися як в дитинстві, так і в дорослому житті, стресообмежувальні механізми, одним з яких є емоційний і когнітивний капітал.

Дитині важливіше почуття захищеності, коли батько вислухав і дав слушну пораду, розклав по поличках ситуацію, ніж проігнорував, але потратив багато грошей на одяг та їжу.

Саме батьківська увага і допомога відкладуться назавжди і стануть прикладом для наступних подолань складнощів.

Позитивні емоції щодня: радість від смачного пирога, щастя від можливості бігати по калюжах, обійми від мами без причини, неймовірний вихідний з батьком – все це не просто красиві картинки.

Це емоційні цеглинки стійкості духу і фізичного здоров’я.

Пастка шоста: любов або вимоги?

Любити і обожнювати чи вимагати і брати своє? Одні вважають за краще вільне виховання з максимумом любові і мінімумом вимог, інші – суворість і привчання до реального життя з пелюшок.

Однак, якщо не дотриматись балансу – перше може призвести до невротичних депресій в майбутньому, а друге – до компульсивних розладів.

Питання балансу любові та вимог – питання психосоматичного здоров’я дитини.

Пастка сьома: моделі виховання – звідки вони?

Більшість батьків практично не запитують себе: «Якою системою виховання я керуюся»?

Цьому є логічне пояснення: задоволені собою і своїм життям батьки виховують так, як їх виховували їхні батьки.

Незадоволені ж виховують за принципом: «Ніколи не буду як мій мама-тато».

І перший, і другий варіанти не гарантують відсутності помилок, адже ніхто не оцінює батьківську систему виховання за результатами: здорова і щаслива людина.

Так вже прийнято вважати, що «кожен сам коваль свого щастя», а здоров’я – взагалі «темний ліс». Тому в систему виховання, як причину нездоров’я і нещастя, ніхто і не заглядає.

Пастка восьма: мені вже не до щастя, але все зроблю для щастя своєї дитини!

На жаль, це неможливо. Яку б правильну систему виховання не вибрали батько і ненька, але якщо як особистість він чи вона відчуває себе невдало, нещасливо – дитина «перетягне» і комплекс неповноцінності, і розгубленість, і нездатність до стосунків, і багато іншого, що мучить батьків.

Багато хто чув про дислексію, але лише одиниці — про дискалькулію.

В одному випадку, у людини проблеми з оволодівання мовою, а другому — з математичними розрахунками, повідомляє Medical Xpress.

Як правило, дислексіки частіше отримують допомогу, ніж дискалькуліки, незважаючи на те, що обидва розлади однаково поширені.

Така статистика викликає занепокоєння, так як низький рівень володіння математикою може негативно відбитися на подальшому житті дітей більшою мірою, ніж низький рівень грамотності.

Популярні новини зараз
Під Чернівцями китайський вірус проник до дитсадка - малюки не скоро повернуться до груп
Ротару вразила схожістю із сестрою: "Дві світлі повісті"
″Друга черга″ пенсіонерів застигла в очікуванні: в ПФУ зробили важливу заяву
На вулицях Львова розцвіла "квітка смерті" - страшно прекрасна
Показати ще
Що таке дискалькулія?

Дискалькулія передбачає довгострокові труднощі з навчанням математики, які викликають серйозні проблеми з успішністю в навчанні або професійною діяльністю або з повсякденною діяльністю.

Деякі типові ознаки дискалькулії, які батьки можуть зауважити: використання пальців під час розрахунків, нерозуміння порядку цифр, а також труднощі з вивченням нових операцій з ними.

Дискалькуліки не можуть працювати з календарем і годинами, їм складно пригадати порядок подій минулого і слідувати послідовним інструкцій.

Дослідження показують, що порушення розвитку дуже часто відбуваються разом. Таким чином, якщо у вашої дитини аутизм, СДУГ або дислексія, то у нього також може бути дискалькулія.

Як правило, кількість хлопчиків і дівчаток з дискалькулію однаково. В той час, як діагноз дислексія ставлять у два рази частіше хлопчикам, ніж дівчаткам.

Якщо показники математичної успішності у дитини істотно не поліпшуються після отримання спеціалізованої підтримки протягом шести місяців, можливо, що у нього дискалькулія.

Рання діагностика особливо важлива, оскільки відсутність базових знань з математики утруднює засвоєння учнями наступних тем. Це може призвести до розчарування і негативного відношенню до математики, а також до шкільних предметів в цілому.

Ви можете допомогти вашій дитині, використовую деякі базові концепції та процедури: намистини або жетони, або граючи в прості числові гри.

Комп'ютерні математичні програми також знадобляться для повторної арифметичної практики. Як і у випадку з грамотністю, важливо, щоб ви не вважали, що відповідальність за навчання вашої дитини математики лежить виключно на школах.

Дискалькулія, як і дислексія, є захворюванням, яке триває все життя і переслідує людей після закінчення шкільного віку. Його не можна і не слід ігнорувати.

Нагадаємо, дослідники знайшли генетичну основу виникнення породи бульдогів і зв'язали їх з рідкісним спадковим синдромом у людини.

Як повідомляв портал "Знай.uа" поїлки для собак рясніють загрозливими для життя бактеріями.

Також "Знай.uа" писав, що медики навчилися лікувати рідкісну аномалію в утробі матері.

Дискалькулія - порушення, виражене в нездатності людини до рахунку, розв'язання математичних задач. Найчастіше цей стан проявляється в дошкільному та молодшому шкільному віці. Часто дітей, які страждають дискалькулію, визнають або розумово відсталими або ледачими, їх поміщають в спеціальні класи для відстаючих. Для подальшого повноцінного розвитку і успішного навчання дитини важливо провести своєчасну діагностику і корекцію цього порушення.
Причини дискалькулии
Дискалькулія у дорослих людей проявляється в результаті порушення нормальної роботи мозку. До цього захворювання можуть привести органічні ураження скроневої відділу головного мозку. До цього можуть приводити крововиливи і тромби, пухлини і кісти головного мозку, черепно-мозкові травми.

Розвиток дискалькулии у дорослої людини вимагає негайного звернення до невролога!

До психотравматическим факторів належать:

Боязнь математики. Цей психологічний фактор значно впливає на здатність дітей до рахунку. Можливо, у дитини є погані спогади про навчання математиці, коли йому не вдавалося правильно вирішувати приклади, і його за це карали або лаяли. В такому випадку невпевненість в собі і страх перед повторним покаранням знижує здатності дитини до рахунку.
Загальна порушення психологічного здоров'я дитини. Часто це розлад спостерігається у дітей, які виховуються в неблагополучних сім'ях.
Розлади розумової діяльності, які призводять до дискалькулии:

Порушення в обробці візуальної інформації - дітям не вдається візуалізувати те, що описано в завданні.
Проблеми з абстрактно-логічним мисленням.
Проблеми з пам'яттю, нездатність вивчити формули і правила вирішення математичних задач.
Низька концентрація уваги.

trusted-source[10]
Патогенез
Патогенез захворювання може бути пов'язаний як з вродженими вадами розумового розвитку дитини, так і з травмами або психологічними факторами.

trusted-source[11], [12], [13], [14], [15], [16], [17], [18]

Симптоми дискалькулии
Дискалькулія - це не тільки порушення здатності до рахунку, це комплексні розлади розумової діяльності, які проявляються різними симптомами.

Дитина не розуміє, що таке число і не знає назви чисел.
Він не розуміє, за яким принципом збудований числовий ряд, не здатний визначити місце числа в послідовності.
Дитина не здатний проводити операції зі складними числами, не розуміє, як розкласти число на складові.
У дитини порушена здатність до порівняння чисел. Він не розуміє, що означає більшу і меншу кількість.
Порівняння кількості і розмірів предметів також викликають труднощі.
Дитині важко виробляти арифметичні дії над числами, він не розуміє значення цих дії. Він здатний виконувати тільки елементарні арифметичні операції за допомогою ручного, а не уявного рахунки.
Дитина не знає послідовності арифметичних дій і не здатний вирішувати приклади з кількох дій.
Він не може запам'ятати назви чисел і математичні терміни, не знає, що вони означають.
Дитина не здатний правильно записати числа.
Через порушення здатності до візуалізації дитина здатна вирішувати завдання тільки за умови наявності їх предметного становить. Він не здатний уявити те, що описується в задачі.
В цілому, дискалькулия у дітей проявляється в нездатності розуміти і вирішувати математичні та логічні задачі. Дитина не здатний запам'ятати і зрозуміти умови завдання і виробити алгоритм її вирішення. Дискалькулія у школярів часто пов'язана з тим, що вони до того ж не здатні правильно розрахувати свій час. Все це призводить до низької успішності в школі.

trusted-source[19], [20]

Форми
Залежно від патогенезу виділяють наступні види цього захворювання:

Практогностіческая. У дитини не виходить порахувати об'єкти, визначити, скільки їх, зіставити чисельність однієї й іншої групи.
Вербальна. Дитина помиляється, коли називає числа, дії, які над ними здійснюють, геометричні фігури.
Графічна. У дитини не виходить записати числа, знаки математичних дій, намалювати геометричні фігури.
Діслексіческая. Дитина помиляється, коли читає числа і арифметичні знаки в умові завдання.
Операциональная. Дитині важко здійснювати математичні дії над числами, вирішувати прості або складні приклади. У дитини можуть спостерігатися кілька груп симптомів. Після визначення виду захворювання фахівцями розробляється терапія, спрямована на корекцію існуючих порушень і попередження розвитку інших видів дискалькулии.
trusted-source[21]

Ускладнення і наслідки
Наслідки і ускладнення дискалькулии проявляються в нездатності дитини освоїти шкільну програму і відмову від подальшого навчання. Нездатність до рахунку супроводжується слабкою здатністю засвоювати і гуманітарні науки. Як наслідок, така людина не здатна опанувати якою-небудь професією, відчуває труднощі в житті.

trusted-source[22], [23], [24], [25], [26], [27]

Диференціальна діагностика
Перші ознаки дискалькулии проявляються в дошкільному віці, коли дитина вперше стикається з потреби вважати, і елементарні математичні операції викликають у нього труднощі. Якщо батьки виявили у дитини подібні проблеми, їм слід звернутися до фахівця-логопеда або дитячого психолога. Фахівцями проводиться диференціальна діагностика виду порушення, виявляються його причини і розробляється метод корекції.

Для точної діагностики дитині пропонують зробити ряд математичних операцій:

порахувати від 10 до 20;
порівняти числа між собою;
розставити запропоновані числа спаданням або зростанням;
провести елементарні арифметичні операції над числами;
назвати і розсортувати за кольором, розміром різні геометричні фігури.
Здатність або нездатність дитини до тих чи інших груп математичних дій дозволяє поставити чіткий діагноз і визначити вид дискалькулии. Від цього безпосередньо залежить подальше лікування.

До кого звернутись?
Психіатр
Логопед
Лікування дискалькулии
Корекцію порушення проводять в логопедичних пунктах, а так само в поліклініках і спеціалізованих лікувальних центрах. Для ефективної корекції потрібна спільна робота лікаря-логопеда, невропатолога і дитячого психолога. У терапії використовуються спеціальні комп'ютерні ігри для дітей з дискалькулію і інтерактивні заняття з фахівцем.

Терапевтичні ігри при дискалькулии спрямовані на навчання дитини рахунку і виконання математичних операцій. Його вчать порівнювати предмети, сортувати їх по різних характеристиках. Після того, як дитина досягає успіху в цьому, можна почати навчати його простим арифметичним діям. При цьому важливо домогтися, щоб дитина зрозуміла логіку здійснюваних операцій і найпростіших математичних дій. Потім його навчають розкладати цілий об'єкт або число на частини і збирати з них ціле.

Для корекції порушення дуже важливо розвивати грамотну і багату мову дитини, збагачувати запас слів, включаючи математичні терміни. Для початку дитина повинна правильно називати цифри, і дії, які з ними відбуваються, геометричні фігури і їх характеристики: колір, розмір. Потім дитину навчають правильно використовувати вивчені слова в розмовній мові. Пильна увага приділяють письмовій грамотності: здатності правильно записати цифри і математичні знаки.

Паралельно з коригуванням нездатності до рахунку важливо проводити загальний розвиток розумових здібностей дитини: розвиток абстрактно-логічного мислення, зорової пам'яті, просторової орієнтації, здатності до прогнозування, музичних здібностей. Дітей навчають самоконтролю і здатності оцінювати і розподіляти свій час.

Ряд препаратів, наприклад, вітаміни групи В, гліцин, когітум, кортексин, при дискалькулии застосовуються для поліпшення мозкового кровообігу і активізації вищої нервової діяльності.

Профілактика
Для профілактики порушення практогностіческого типу рекомендується проводити навчання дітей навичкам рахунку в дошкільному віці. Дитині потрібно показувати, як вважають предмети, як виконуються найпростіші арифметичні дії. При навчанні важливо промовляти назву чисел і математичних дії і супроводжувати це візуалізацією (показувати кількість пальців або предметів). Важливо розвивати у дитини здатність співвідносити реальний предмет і його зображення. При цьому дитина запам'ятовує назву предметів, чисел і арифметичних дій.

Щоб уникнути розвитку операціонально дискалькулии, важливо навчати дитину правилам рахунки, порядку арифметичних дій.

Щоб уникнути вербальної і діслексіческой дискалькулии, важливо просити дитини промовляти назви чисел і дії, колір, розмір і форму геометричних фігур, предметів. При цьому батьки повинні контролювати правильність використання тих чи інших слів, в м'якій формі коригувати помилки.

Для профілактики графічної дискалькулии важливо розвивати зорову пам'ять дитини і здатність розпізнавати і оперувати зоровими образами. Важливе значення має дрібна моторика і координація рухів, вміння на основі зорової інформації прорахувати руху рук, наприклад, оцінити відстань до предмета, встигнути схопити об'єкт, що рухається.

Для профілактики всіх видів захворювання важливо розвиток просторового і абстрактно-логічного мислення, всіх видів пам'яті, грамотної і чіткої мови, чіткої координації.

Прогноз
При правильно підібраною терапії прогноз дискалькулии у дітей сприятливий. Вчасно розпочате лікування допомагає скорегувати симптоми захворювання, підготувати дитину до школи або підвищити його успішність.

Саме вона має виконувати головне завдання – забезпечувати матеріальні та педагогічні умови для духовного, морального, інтелектуального й фізичного розвитку юного покоління.
Конституційним обов’язком батьків є утримання своїх дітей до повноліття.
Законом України «Про освіту» на батьків покладена відповідальність за фізичне здоров’я та психічний стан дітей ,створення належних умов для розвитку їхніх природних здібностей.
Від сім’ї починається шлях дитини до пізнання світу, свого становлення як особистості, шлях до шкільного навчання.
Даний посібник допоможе батькам знайти відповіді на запитання, які виникають при вихованні гіперактивних та замкнутих дітей, агресивних та тривожних,обдарованих та конфліктних. Допоможе розібратися в питаннях адаптації та готовності дітей до школи. Батьки ознайомляться з проблемами насильства в сім’ї та проблемами превентивного виховання неповнолітніх. Також отримають рекомендації щодо профілактики даних негативних проявів.
Таким чином матеріали посібника стануть у пригоді батькам, класним керівникам, класоводам, працівникам соціально-психологічної служби – всім , хто бажає краще розібратися в психологічних особливостях дитини та надавати їй дієву допомогу.
Адже життєвою дорогою дитину ведуть два розуми, два досвіди: сім’я та навчальний заклад.
Якщо:
• Дитину постійно критикують, вона вчиться ненавидіти;
• Дитину висміюють, вона стає замкнутою;
• Дитину хвалять, вона вчиться бути шляхетною;
• Дитину підтримують, вона вчиться цінувати себе;
• Дитина росте в докорах, вона вчиться жити з почуттям провини;
• Дитина росте в терпимості, вона вчиться розуміти інших;
• Дитина росте в чесності, вона вчиться бути справедливою;
• Дитина росте в безпеці, вона вчиться вірити в людей;
• Дитина росте у ворожнечі, вона вчиться бути агресивною;
• Дитина росте в розумінні і дружелюбності, вона вчиться знаходити любов у цьому світі.
Кілька коротких правил
1.Показуйте дитині , що її люблять такою, якою вона є , а не за якісь досягнення.
2.Не можна ніколи (навіть у пориві гніву )говорити дитині ,що вона гірша за інших.
3.Треба чесно й терпляче відповідати на будь-які її запитання .
4.Намагайтесь щодня знаходити час ,щоб побути наодинці зі своєю дитиною.
5.Учіть дитину вільно спілкуватися не тільки зі своїми однолітками ,але й із дорослими.
6.Не соромтесь підкреслювати,що ви пишаєтеся своїм малюком .
7.Будьте чесні в оцінках своїх почуттів до дитини .
8.Завжди говоріть дитині правду ,навіть коли вам це невигідно.
9.Оцінюйте тільки вчинки,а не її саму.
10.Не домагайтеся успіху силою . Примус – найгірший варіант морального виховання . Примус у сім’ї порушує особистість дитини .
11.Визнайте право дитини на помилку .
12.Думайте про дитячий «банк» щасливих спогадів .
13.Дитина ставиться до себе так , як ставляться до неї дорослі .
14.І взагалі ,хоч інколи ставте себе на місце своєї дитини ,і тоді ви краще зрозумієте ,як її виховувати .
Рекомендації батькам гіперактивних дітей
• У своїх відносинах із дитиною дотримуйтеся «позитивної моделі». Хваліть її в кожному випадку ,коли вона цього заслужила ,підкреслюйте успіхи . Це допоможе зміцнити в дитини впевненість у власних силах .
• Уникайте повторень слів «ні» і «не можна» .
• Говоріть стримано ,спокійно і м’яко .
• Давайте дитині тільки одне завдання на певний відрізок часу ,щоб вона могла його завершити.
• Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.
• Заохочуйте дитину до всіх видів діяльності ,що вимагають концентрації уваги.
• Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня . Час прийму їжі ,виконання домашніх завдань і сну повинний відповідати цьому розпорядкові .
• Уникайте по можливості скупчень людей. Перебування у великих магазинах ,на ринках ,у ресторанах тощо чинить на дитину надмірно стимулюючий вплив .
• Під час ігор обмежуйте дитину тільки одним партнером . Уникайте неспокійних , гучних приятелів . Оберігайте дитину від стомлення ,оскільки воно призводить до зниження самоконтролю і наростання , гіперактивності . Давайте дитині можливість витрачати надлишкову енергію . Корисна щоденна фізична активність на свіжому повітрі :тривалі прогулянки ,біг ,спортивні заняття.
Рекомендації батькам по корекції тривожності дітей
У роботі з дітьми з тривожністю необхідно
• Постійно підбадьорювати ,заохочувати демонструвати впевненість у їхньому успіху, у їхніх можливостях;
• Виховувати правильне ставлення до результатів своєї діяльності,уміння правильно оцінити їх ,опосередковано ставитися до власних успіхів ,невдач ,не боятися помилок ,використовувати їх для розвитку діяльності ;
• Формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей;
• Розвивати орієнтацію на спосіб діяльності ;
• Розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими й однолітками , розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей;
• Щоб перебороти скутість ,потрібно допомагати дитині розслаблюватися ,знімати напругу за допомогою рухливих ігор ,музики ,спортивних вправ ;допоможе інсценізація етюдів на пряв сміливості,рішучості ,що потребує від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем;ігри,що виражають тривожність занепокоєння учасників ,дають змогу емоційно відкинути пригніченість і страх , оцінити їх як характеристики ігрових персонажів ,а не даної дитини,і на основі психологічного «розототожнення» з носі є гнітючих переживань позбутися власних страхів.
• Не сваріть дитину за те,що вона посміла гніватися на вас. Навпаки,поставтеся до неї,до її обурення з розумінням і повагою :допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до вас.
• Тільки тоді,коли емоції згаснуть,розкажіть дитині про те,як ви переживали,коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею владу форму висловлювання претензій .
• Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі виховуємо своє роздратування,терпимо його доти,доки воно не вибухне,як вулкан,яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так,щоб не принизити дитину,не звинуватити,а просто виявити своє незадоволення.
Кілька порад батькам із формування в дітей адекватної самооцінки
• Не оберігайте дитину від повсякденних справ,не прагніть вирішувати за неї всі проблеми, але і не перевантажуйте її тим, що їй непосильно. Нехай дитина виконує доступні їй завдання і одержує задоволення від зробленого.
• Не перехвалюйте дитини, але ї не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує.
• Заохочуйте в дитині ініціативу. Нехай вона буде лідером усіх починань, але також покажіть, що інші можуть бути краще її.
• Не забувайте заохочувати інших у присутності дитини. підкресліть достоїнства іншого і покажіть, що ваша дитина також може досягти цього.
• Показуйте своїм прикладом адекватність ставлення до успіхів і невдач. Оцінюйте у голос свої можливості й результати справи.
• Не порівнюйте дитини з іншими дітьми. Порівнюйте її із самою собою (тією, якою вона була вчора чи, можливо, буде завтра).
Особливості стилю поведінки із сором’язливими дітьми:

• Розширюйте коло знайомих своєї дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть дитину в гості до знайомих людей.
• Не варто постійно турбуватися про дитину, прагнути оберігати її від небезпек, в основному придуманих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, запобігти новим ускладненням, дайте їй певну міру волі і відкритих дій.
• Постійно зміцнюйте в дитині впевненість у собі, у власних силах.
• Залучайте дитину до виконання різних доручень, зв’язаних із спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором’язливій дитині довелося б вступити в контакт з «чужим» дорослим. Наприклад: «Треба довідатися, про що ця цікава з чудовими картинками. Давайте запитаємо в бібліотекаря і попросимо дати її нам подивитися». Звичайно в такій ситуації «вимушеного спілкування дитина спочатку на стільки, що вітається тільки пошепки, відводячи очі, і не відриваючись від руки матері. Зате , ідучи, прощається голосно й чітко, іноді навіть посміхається.
Кілька порад батькам замкнутих дітей:
• Розширюйте коло спілкування вашої дитини, знайомте її з новими людьми.
• Підкреслюйте переваги і користь спілкування, розповідайте дитині, що нового й цікавого ви довідалися, а також, яке задоволення ви одержали, спілкуючись з тією чи іншою людиною.
• Прагніть самі стати для дитини прикладом людини, що ефективно спілкується.
Принципи спілкування з агресивними дітьми:
• Пам'ятайте, що заборона й підвищення голосу – найнеефективніші способи подолання агресивності. Тільки зрозумівши причини агресивності і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена.
• Дайте можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об’єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася.
• Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву.
• Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна й важлива для вас.
Поради батькам конфліктних дітей
• Стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба звертати увагу на недоброзичливі погляди один на одного або бурмотіння собі під ніс. Звичайно, в усіх батьків бувають моменти, коли ніколи й неможливо контролювати дітей. І тоді найчастіше виникають «бурі».
• Не намагайтеся припинити сварку, обвинувативши іншу дитину в її виникненні і захищаючи свою. Намагайтеся об’єктивно розібратися в причинах її виникнення.
• Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, що призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші способи виходу з конфліктної ситуації.
• Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може утвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжувати провокувати їх.

Що ж включає в себе психологічна готовність до навчання в школі?

Важливим є те, що майбутній школяр «починається» з позитивного ставлення до школи, бажання вчитися, прагнення до здобуття знань. Величезну роль у прояві такого ставлення відіграють правильне уявлення дітей про навчальну працю та шкільне життя. Вони допомагають збагнути дітям всю серйозність навчальної діяльності та відповідально ставитися до учнівських обов’язків. Батькам треба пам’ятати це, щоб роботу в цьому напрямку будувати на перспективі радісного очікування дня, коли малюк стане школярем: постійно переконувати, що навчання в школі – це серйозна праця, унаслідок чого дитина дізнаватиметься щось нове. Не варто залякувати труднощами, що можуть вплинути на навчання. Треба пам’ятати про те, що в школі часто буває робота не цікавою, але важливою, яку потрібно виконувати, слід привчати дитину підкорятися слову «треба». Варто формувати вміння доводити почату справу до кінця, переборювати труднощі, переживати задоволення від зробленого, не засмучуватися невдачею.

• Прагнення йти до школи живиться передусім пізнавальною спрямованістю дошкільника, яка розвивається на основі властивої дітям допитливості і на кінець дошкільного дитинства набирає форм пізнавальної активності. Тому батьки повинні сприяти формуванню допитливості, здатності розділяти відоме й невідоме, переживати почуття задоволення від набутих знань, радості й захоплення від виконання інтелектуальних завдань.
• Розумова готовність дітей до школи не зводиться тільки до оволодіння певною сумою знань про навколишнє. Важливий не тільки обсяг тих знань, які має дитина, скільки їх якість, ступінь усвідомленості, чіткість. Саме тому важливо не вчити дитину читати, а розвивати мовлення, здатність розрізняти звуки, не вчити писати, а створювати умови для розвитку моторики, і особливо рухів руки і пальців.
• Необхідно розвивати у дітей здібності слухати, розуміти зміст прочитаного, вміння переказувати, проводити зорове зіставлення. Розумова готовність визначається як умінням дошкільника розв’язувати прості задачі, робити звуковий аналіз слова або зв’язно розповідати про зображення на картинці, так і тим, якою мірою доступні операції аналізу, синтезу, порівняння, класифікації.
• Є діти, які не досягають такого рівня розумового розвитку, за якого вони можуть успішно включитися в навчальний процес, зазнають у першому класі значних труднощів, навіть в умовах незалежного індивідуально підходу до них. У таких випадках очевидна не готовність до навчання.
• Необхідно, щоб дитина вміла слухати дорослого і сприймати його вказівки, керуватися ними під час занять, усвідомлювати необхідність запитати, якщо завдання не зрозуміле, оцінювати свою роботу. До початку навчання у школі майбутні першокласники мають оволодіти такими поняттями: «більше», «менше», «однаково», «стільки само», «короткий і довгий», «старший і молодший»; уміти порівняти найпростіші предмети.
• Вольова готовність дітей до школи означає здатність керувати своєю поведінкою, довільно спрямовувати свою психічну діяльність. саме певним рівнем вольового розвитку маленького школяра обумовлюється його здатність зосереджуватися на виконанні шкільних завдань, скеровувати увагу на уроці, довільно запам’ятовувати й відтворювати матеріал. Формуванню у першокласників відповідальності за учнівські справи, сумлінного ставлення до своїх учнівських обов’язків сприяють розвинені батьками в період дошкільного дитинства мотиви елементарної обов’язковості правил поведінки та вимог дорослих. Тому важливим завданням у період підготовки дитини до школи має стати виховання у майбутніх школярів почуття відповідальності, самостійності, організованості, готовності трудитися; формування правильних моральних уявлень, готовності поділитися, поступитися, прийти на допомогу. Обізнаність із моральними нормами, які визначають людські взаємини, здатність дотримуватись правил поведінки в колективі – надійний компас для новачка в новому середовищі.
• Одне з першочергових завдань сім’ї, у забезпеченні загальної готовності дитини до школи полягає у тому, щоб сприяти її нормальному фізичному розвитку, виробленню санітарно-гігієнічних навичок, умінь самообслуговування і побутової праці. Туди входить піклування батьків про нормальне харчування малюка, загартування організму, медичне обстеження.
• Успішність навчання в школі багато в чому залежить від функціонального розвитку і стану здоров’я дитини. Дитячий організм сприйнятливий до негативних зовнішніх впливів через морфологічну та функціональну незавершеність усіх систем і органів.
• Навантажень зазнає несформований опорно-руховий апарат, коли доводиться протягом тривалого часу утримувати статичну позу. Тому треба слідкувати, щоб у дитини не відбулося викривлення хребта. Слабко розвинені також дрібні м’язи кисті, тому в дітей часто втомлюється рука. Ступенем розвитку вищої нервової діяльності зумовлені незначна кількість уваги, недостатність внутрішнього гальмування, швидке зростання збудження, що зовні виявляється у зайвій рухливості та чисельних відволікань від діяльності, коли вона вимагає зосередження. Усе це необхідно враховувати дорослим, будуючи свою взаємодію з дитиною.
• Психологи підкреслюють, що підготовка до школи повинна полягати не тільки і не стільки в навчанні дитини спеціальних знань і вмінь, скільки в загальному розвитку її розумових здібностей і пізнавальних інтересів, у формування вміння спостерігати й узагальнювати явища і на основі цього робити певні висновки.

Батьківські радощі та тривоги

Коли дитина з вами розмовляє, слухайте її уважно, співчутливо.
Не випробовуйте чесність дитини, якщо не хочете, щоб вам брехали.
Дозвольте дитині мати особисте життя.
Поважайте вашу дитину, як ви поважаєте інших людей.
Не захищайте дитину від життєвих обставин та наслідків її поведінки, бо діти навчаються тільки на власному досвіді.
Не скупіться на ласку: поцілунки, обійми, лагідне слово. Це потрібно і вам, і дитині.
Не займайтеся вихованням, коли ви втомлені, погано почуваєте. Спочатку відпочиньте.
Як оцінити батьками шкільні успіхи своїх дітей

Правило 1: заспокойтеся. Сконцентруйте свою увагу на диханні: один, два,... десять... Відчуйте спокій, рівновагу. Згадайте про свої колишні "успіхи"."Постійте в черевиках" своєї рідненької дитини. А тепер можна починати розмову, а може... допомогти розібратися у складній теоремі, а може... Пам'ятайте, що спілкування в люті, роздратуванні - все одно що включити в автомобілі "газ" і натиснути на гальма.

Правило 2: не поспішайте. Старий, вічний педагогічний гріх. Ми очікуємо від дитини все і зараз. Ми вимагаємо негайних успіхів, іноді не отримуємо їх, але при цьому не уявляємо, ж нашкодили. Нам потрібно, щоб дитина вчилася сьогодні добре, ми примушуємо її - вона вчиться, але стає зубрилкою й не навидить учіння, школу, а може й ...вас.

Правило 3 : безумовна любов. Ви любите свою дитину, незважаючи на її успіхи в школі. Вона відчуває вашу любов, і це допомагає Ш бути впевненою в собі, подолати невдачі. А як же ставитися до невдач?..вони вас засмучують...та й годі.

Правило 4 :не бийте лежаяого. Двійка, а для когось і четвірка - достатнє покарання, тому недоцільно двічі карати за одні й ті ж помилки. Дитина очікує від батьків не докорів, а спокійної допомоги.

Правило 5 : щоб позбавити дитину недоліків, намагайтеся вибрати один - той, якого ви хочете позбавитися найбільше, і говоріть тільки про нього.

Правило 6 : вибирайте найголовніше, порадьтеся із дитиною, почніть з ліквідації шкільних труднощів, найзначущіх для неї самої. Але якщо вас обох турбує, наприклад, швидкість читання, не вимагайте одночасно й виразності, і переказу.

Правило 7 - головне: хваліть - виконавця, критикуйте - виконання. Дитина схильна будь-яку оцінку сприймати глобально, вважати , що оцінюють всю її особистість. Вам під силу допомогти відокремити оцінку особистості від оцінки її роботи.

Правило 8 - найважче: оцінка має порівнювати сьогоднішні успіхи дитини з її вчорашніми, а не тільки з державними нормами оцінювання та неуспіхами сусідського Івана

Правило 9 : не скупіться на похвалу, будуючи стосунки із своєю дитиною, не орієнтуйтеся тільки на шкільні оцінки. Нема такого двієчника, якого нема за що похвалити.

Правило 10: визначне в морі помилок острівок успіху, на якому зможе втриматися, вкорінюватися дитяча віра в себе і в успіх навчальних зусиль. Оцінювати дитячу працю слід досить індивідуально, тактовно. Саме за такої оцінки в дитини нема ні ілюзії повного успіху, ні відчуття повної невдачі.

Правило 11: ставте перед дитиною конкретну та реальну мету, і вона спробує її досягти. Не спокушайте дитину метою, якої неможливо досягти.

Правило 12: не рвіть останню нитку. Досить часто дорослі вимагають: щоб зайнятися улюбленою справою ( хобі), дитина повинна виправити свою успішність у навчанні. В ряді випадків така заборона має стимульний характер і справді спонукає дитину до навчання. Так буває тоді, коли справи з навчанням ще не зовсім запущені й до нього ще є інтерес. Якщо ж його вже нема, а в дитини є хобі, галузь живого інтересу, то її треба не забороняти, а всіляко підтримувати, бо це та ниточка, за яку можна витягнути дитину до активного життя в навчанні. Щоб усі правила виявилися ефективними, необхідно їх об'єднати: дитина має бути не обєктом, а співучасником своєї оцінки. її слід навчати самостійно оцінювати свої досягнення. Вміння себе оцінювати -необхідний компонент уміння вчитися, головного засобу подолання труднощів у навчанні.

Сучасна сім’я несе найбільшу відповідальність за виховання дитини.

Саме вона має виконувати головне завдання — забезпечувати матеріальні та педагогічні умови для духовного, морального, інтелектуального й фізичного розвитку юного покоління.

Конституційним обов’язком батьків є утримання своїх дітей до повноліття.

Законами України «Про освіту», «Про позашкільну освіту» на батьків покладена відповідальність за фізичне здоров’я та психічний стан дітей, створення належних умов для розвитку їхніх природних здібностей.

Від сім’ї починається шлях дитини до пізнання світу, свого становлення як особистості, шлях до шкільного та позашкільного навчання.

Адже життєвою дорогою дитину ведуть два розуми, два досвіди: сім’я та навчальний заклад.

У вихованні дитини відбивається вся організація життя сім’ї, працьовитість, духовне багатство й моральна чистота матері та батька.

Майбутнє належить тільки дітям! Робіть усе, щоб дитинство й майбутнє наших дітей було прекрасними.

Сутність педагогічної культури сім’ї
Аналіз наукових праць вітчизняних і зарубіжних дослідників свідчить, що формування педагогічної культури батьків — це систематична й змістовна програма, мета якої є поширення інформації, знань і навичок у різних аспектах діяльності батьків або як спроба підвищити свідомість батьків щодо виховання своїх дітей і озброїти їх певними виховними навичками.

Метою формування педагогічної культури батьків є розвиток у них рис вихователів. Самовиховання батьків означає зростання самосвідомості й встановлення власної шкали цінностей.

Формування педагогічної культури батьків — це процес розвитку не тільки однієї особистості — батька чи матері, це спільне вдосконалення всіх членів родини. У широкому розумінні формування педагогічної культури батьків можна розглядати як виховання самих батьків, а саме: знання законодавства про шлюб і сім’ю; оволодіння навичками ведення хатнього господарства; знання про фізичні та фізіологічні особливості дитячого організму, дитячі хвороби; формування стосунків між членами сім’ї тощо.

Таким чином, формування педагогічної культури батьків — це спроба допомогти сучасній сім’ї у виконанні нею функцій виховання. Урешті-решт ідеться про право дитини на таких батьків, які здатні забезпечити їй можливість усебічного розвитку і сімейного добробуту. Сім’я — це основа суспільства і замінити її не в змозі жодна офіційна організація чи установа.

За сучасних умов, коли інформаційний простір для більшості батьків обмежений теле- і радіоновинами, американськими бойовиками і трилерами, відсутністю книг і журналів для батьків у зв’язку з їх непомірною вартістю, одним із центрів роботи з формування педагогічної культури батьків знаходиться у позашкільному закладі, а головним провідником знань є керівник.

Рекомендації батькам гіперактивних дітей
У своїх відносинах із дитиною дотримуйтеся «позитивної моделі». Хваліть її в кожному випадку, коли вона цього заслужила, підкреслюйте успіхи. Це допоможе зміцнити в дитини впевненість у власних силах.
Уникайте повторень слів «ні» і «не можна».
Говоріть стримано, спокійно і м’яко.
Давайте дитині тільки одне завдання на певний відрізок часу, щоб вона могла його завершити.
Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.
Заохочуйте дитину до всіх видів діяльності, що вимагають концентрації уваги.
Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня. Час прийму їжі, виконання домашніх завдань і сну повинний відповідати цьому розпорядкові.
Уникайте по можливості скупчень людей. Перебування у великих магазинах, на ринках, у ресторанах тощо чинить на дитину надмірно стимулюючий вплив.
Під час ігор обмежуйте дитину тільки одним партнером. Уникайте неспокійних, гучних приятелів.
Рекомендації батькам по корекції тривожності дітей
У роботі з дітьми з тривожністю необхідно
Постійно підбадьорювати, заохочувати демонструвати впевненість у їхньому успіху, у їхніх можливостях;
Виховувати правильне ставлення до результатів своєї діяльності, уміння правильно оцінити їх, опосередковано ставитися до власних успіхів, невдач, не боятися помилок, використовувати їх для розвитку діяльності;
Формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей;
Розвивати орієнтацію на спосіб діяльності;
Розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими й одноліткам, розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей;
Щоб перебороти скутість,потрібно допомагати дитині розслаблюватися,знімати напругу за допомогою рухливих ігор, музики,спортивних вправ ; допоможе інсценізація етюдів на пряв сміливості,рішучості ,що потребує від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем;ігри,що виражають тривожність занепокоєння учасників,дають змогу емоційно відкинути пригніченість і страх , оцінити їх як характеристики ігрових персонажів ,а не даної дитини,і на основі психологічного «розототожнення» з носі є гнітючих переживань позбутися власних страхів.
Не сваріть дитину за те, що вона посміла гніватися на вас. Навпаки, поставтеся до неї, до її обурення з розумінням і повагою: допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до вас.
Тільки тоді, коли емоції згаснуть, розкажіть дитині про те, як ви переживали, коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею владу форму висловлювання претензій.
Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі виховуємо своє роздратування, терпимо його доти, доки воно не вибухне, як вулкан,яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так, щоб не принизити дитину, не звинуватити, а просто виявити своє незадоволення.
Кілька порад батькам із формування в дітей адекватної самооцінки
Не оберігайте дитину від повсякденних справ, не прагніть вирішувати за неї всі проблеми, але і не перевантажуйте її тим, що їй непосильно. Нехай дитина виконує доступні їй завдання і одержує задоволення від зробленого.
Не перехвалюйте дитини, але ї не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує.
Заохочуйте в дитині ініціативу. Нехай вона буде лідером усіх починань, але також покажіть, що інші можуть бути краще її.
Не забувайте заохочувати інших у присутності дитини. підкресліть достоїнства іншого і покажіть, що ваша дитина також може досягти цього.
Показуйте своїм прикладом адекватність ставлення до успіхів і невдач. Оцінюйте у голос свої можливості й результати справи.
Не порівнюйте дитини з іншими дітьми. Порівнюйте її із самою собою (тією, якою вона була вчора чи, можливо, буде завтра).
Особливості стилю поведінки із сором’язливими дітьми:
Розширюйте коло знайомих своєї дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть дитину в гості до знайомих людей.
Не варто постійно турбуватися про дитину, прагнути оберігати її від небезпек, в основному придуманих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, запобігти новим ускладненням, дайте їй певну міру волі і відкритих дій.
Постійно зміцнюйте в дитині впевненість у собі, у власних силах.
Залучайте дитину до виконання різних доручень, зв’язаних із спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором’язливій дитині довелося б вступити в контакт з «чужим» дорослим. Наприклад: «Треба довідатися, про що ця цікава з чудовими картинками. Давайте запитаємо в бібліотекаря і попросимо дати її нам подивитися». Звичайно в такій ситуації «вимушеного спілкування дитина спочатку на стільки, що вітається тільки пошепки, відводячи очі, і не відриваючись від руки матері. Зате, ідучи, прощається голосно й чітко, іноді навіть посміхається.
Кілька порад батькам замкнутих дітей:
Розширюйте коло спілкування вашої дитини, знайомте її з новими людьми.
Підкреслюйте переваги і користь спілкування, розповідайте дитині, що нового й цікавого ви довідалися, а також, яке задоволення ви одержали, спілкуючись з тією чи іншою людиною.
Прагніть самі стати для дитини прикладом людини, що ефективно спілкується.
Принципи спілкування з агресивними дітьми:
Пам’ятайте, що заборона й підвищення голосу — найнеефективніші способи подолання агресивності. Тільки зрозумівши причини агресивності і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена.
Дайте можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об’єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася.
Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву.
Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна й важлива для вас.
Поради батькам конфліктних дітей
Стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба звертати увагу на недоброзичливі погляди один на одного або бурмотіння собі під ніс. Звичайно, в усіх батьків бувають моменти, коли ніколи й неможливо контролювати дітей. І тоді найчастіше виникають «бурі».
Не намагайтеся припинити сварку, обвинувативши іншу дитину в її виникненні і захищаючи свою. Намагайтеся об’єктивно розібратися в причинах її виникнення.
Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, що призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші способи виходу з конфліктної ситуації.
Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може утвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжувати провокувати їх.
Типи неправильного виховання в сім’ї
У дитячому та підлітковому віці виховний вплив батьків і близьких є головним у формуванні певного стереотипу поведінкових реакцій.

Можна визначити деякі типи неправильного виховання, що впливають на поведінку дитини.

Бездоглядність — дитина поза увагою батьків. Батьки й ніби турбуються про неї, але в основному дитина полишена сама на себе. Її духовними потребами, захопленнями ніхто не цікавиться, а навчання, вчинки, поведінка залишаються без контролю, та уваги батьків.
Впливає на поведінку дитини й надмірна опіка з боку батьків — гіперопіка. В цьому випадку характерні безперервні заборони, настанови, повчання, контроль за кожним кроком. У підлітків часто цей стиль викликає протест, що призводить до загострення взаємин.
Інколи бажання дитини позбутися найменших труднощів, неприємних обов’язків стає настільки великим, що навколо неї створюють атмосферу захоплення, перебільшення, нахваляння її здібностей, найчастіше міфічних. Усі бажання дитини виконують, вона в центрі уваги — кумир сім’ї. виховується егоцентризм, виникають труднощі у створенні навичок систематичної праці та самостійності.
Наступний тип — емоційне відкидання. Характерні ознаки: відчуженість, уникання контактів. Спостерігається в сім’ях, де один із батьків обтяжений дитиною, яка це постійно відчуває, або ж у сім’ях, де є інша дитина, яка має більше уваги з боку батьків. Сприяє розвитку підвищеної вразливості.
Для жорстких взаємин характерною ознакою є жорстоке ставлення з суворим покаранням за дрібні провини. У дитини формується страх перед батьками, жорстокість.
Часто можна почути від батьків: «Я не мала змоги...», «У моїх батьків не було змоги...», «Я все життя мріяла,...то нехай моя дитина досягне цього». Батьки намагаються дати дитині якомога ширшу освіту, розвинути примарні здібності. Дитина постійно зайнята, від неї вимагають високих результатів, не враховуючи її інтелектуальних можливостей. Дитина не має змоги гратися, спілкуватися з однолітками. З часом починає виконувати все формально. Такий стиль сприяє виснаженню нервової системи і виникненню тривожності. Це надмірна вимогливість.
Звичайно, це не все, що призводить до порушень поведінки та виникнення шкідливих звичок.

Можливі й інші причини:

Особливості пубертатного періоду.
Ураження головного мозку, хронічні захворювання, інтоксикація.
Різноманітні психічні травми — тяжкі, іноді надто сильні для особистості переживання, які супроводжують негативні емоційні реакції. Діють вони, як правило, не ізольовано одне від одного, а в комплексі. Основним стимулятором є все-таки сімейне виховання.
Поради виховання важких підлітків
1. Інтерес

З’ясуйте, що подобається вашій дитині. Коли ваш підліток був дитиною, можна знайти щось, чим можна було б з ним займатися. Але коли вони дорослішають, вам доведеться докласти додаткових старань, аби довідатись, що подобається вашим дітям. Можливо, це буде не просто, але здатність співвідносити схильності й антипатії вашої дитини є важливою частиною побудови відкритих стосунків з нею.

Пам’ятайте: щоб бути гарним батьком вам також потрібно бути гарним другом.

2. Строгість

Чимало підлітків пручаються правилам і обмеженням. Вони думають, що вже дорослі, що можуть про себе подбати. Хоча це почасти й так, підліткам усе ще потрібні обмеження. З новими бажаннями вони можуть заподіяти собі значної шкоди, якщо не стримуватимуть себе відповідальністю.

Дайте зрозуміти вашій дитині, що в неї буде більше волі, але при цьому й більше відповідальності. Воля без відповідальності безглузда.

Вам варто допомогти своїй дитині навчитися планувати події наперед. Ви не повинні робити це за підлітка; просто спрямуйте його.

3. Спілкуйтеся щодня

Щоденне спілкування є важливим для підтримки відкритості між вами. Ваша дитина буде розкутішою, довірятиме вам, якщо ви спілкуватиметеся з нею щодня. Довіра ґрунтується на практиці. Її можна збудувати тільки на багатогранних відносинах, на гарному спілкуванні.

Навчіться пізнавати світ, у якому живе ваш підліток, поставте себе на його місце, і ви зможете не тільки досягти довіри у стосунках, але й краще зрозуміти його поведінку.

Щоденне спілкування покаже вашій дитині, що ви дбаєте про неї. Це дуже важливий фактор, тому що підлітки почуваються комфортніше з батьками, які активно залучені в їхнє життя. Інакше підлітки можуть звернутися до ненадійний однолітків за порадою або настановами. Дуже важливо, щоб батьки надавали їм керівництво й турботу, що їм так потрібно.

Виховання важких підлітків ніколи не було й не буде легким завданням. Різні батьки користуються для його розв’язання різними підходами. Безперечно, важливо вчинити так, як ви вважаєте правильним, але є деякі рекомендації, яких краще дотримуватися, щоб допомогти собі пройти через усе це, а також зрозуміти, що ви не єдиний у такій ситуації.

Підлітковий вік триває не вічно, тому не треба зациклюватися на ньому, що ваша дитина завжди залишиться важким підлітком. Натомість сконцентруйте свої сили й увагу, допоможіть дитині впоратись з її проблемами і стати відповідальним дорослим. Ви ж мріяли про це, коли дитина була маленькою?..

4. Терпіння

Коли йдеться про виховання важкого підлітка, ваша терпіння дуже важливе. Бути терплячим важко, тому ви захочете побачити результати негайно. Але у більшості випадків вашій дитині просто необхідно перерости таку поведінку. Можливо, варто відправити дитину у спеціальний центр виправного впливу, і це також потребуватиме від вас терпіння, поки програма не почне давати результатів. Загалом, якщо зможете знайти в собі терпіння, то керуватимете ситуацію значно краще

5. Упереджувальний підхід

Тільки-но ви помітили що в дитини з’явилися проблеми, вам необхідно починати діяти негайно. Можливо, вам необхідно подумати про спеціальну виправну установу для неповнолітніх ще до того, як ви вважатимете відправлення дитини туди необхідним. Негайний початок дій покаже підлітку, що ви не збираєтесь сидіти, склавши руки, й дозволити йому уживати наркотики, алкоголь або займатися іншими речами, яких ви не схвалюєте. Упереджу вальний підхід може скоротити глибину і тривалість проблем вашого підлітка.

6. Єдиний фронт

У багатьох випадках батьки не сходяться в думках про те, яке рішення їм необхідно прийняти щодо ситуації, в яку потрапила їхня дитина. У жодному разі не розказуйте про це своєму синові чи доньці. Ви маєте завжди демонструвати «єдиний фронт». Коли дитина зрозуміє, що ви дієте спільно, однією командою, і вона не зможе втекти під захист одного з батьків, ваші плани допомогти матимуть більші шанси на успіх

Як запобігти обману?
Пам’ятка для батьків
Сприймайте дитину безумовно. Любіть її не за те, що вона гарна, розумна, здібна, добре навчається, допомагає. Любіть її просто за те, що вона є.
Можна висловити своє незадоволення окремими діями дитини, але не дитиною загалом.
Будьте вірними своєму слову, обіцянкам. Навіть якщо є об’єктивні причини і через якісь обставини ви не зуміли дотриматися своєї обіцянки, не вважайте не гідним для себе пояснити дитині причин, з якої порушили її.
Будьте відвертими з дитиною. У побудові правильних і чесних відносин украй важливе бажання дитини бути з вами відвертим. Це бажання можна й потрібно стимулювати. Інколи ви самі можете стати ініціатором ігрової ситуації, де дитина, яка потрапила в скрутне становище, наприклад зламала квітку у вазі, має зробити свій внутрішній вибір на користь правди. При цьому можете сказати, що ви знаєте, хто зламав нещасливу квітку, і краще було б, щоб малюк поділився неприємною новиною раніше, оскільки спільними стараннями можна було б змінити ситуацію. Величезну роль тут відіграє ваша доброзичливість у словах та інтонації.
Можна засуджувати дії дитини, але не почуття, хоч якими б не бажаними чи недозволеними вони були. Якщо ці почуття з’явилися, отже для цього є підстави.
Незадоволення діями дитини не повинно бути систематичним, інакше воно переросте у її неприйняття.
Поступово, але не ухильно знімайте із себе турботу та відповідальність за особисті справи вашої дитини і передавайте їх їй.
Оцінюйте наслідки. Коли дитина вперше говорить неправду, необхідно пояснити їй наслідки цього вчинку. Зробіть це без сторонніх. Пояснення необхідне, воно дозволить дитині зрозуміти, що вона не одна у світі, що кожний вчинок має свій відголос — позитивний й негативний. Таке пояснення допоможе їй навчитися думати про майбутнє. Дайте змогу дитині самій залагоджувати наслідки її дій або бездіяльності. Тільки тоді вона дорослішатиме і ставатиме «свідомою».
Карайте дитину, залишаючи без хорошого, а не робіть їй погано.
Умійте прощати. Якщо ви ввели вдома «статусні» взаємини, без знижки на вік малюка ви ризикуєте виховати замкнену і боязку людину. Адже, даючи маху, дитина думає перш за все, що на неї чекає невідворотне і строге покарання. Відчуття самозбереження і бажання уникнути стає визначальним чинником в поведінці. І тут до брехні — один крок.
Посмійтеся разом. На несуттєву брехню можна відповісти з гумором. Насамперед це стосується маленьких дітей, які роблять перші спроби обманути. Залишаючись у рамках гри, ми ніби говоримо дитині: «Ти знаєш, що я знаю». Наш гумор дає дитині відповісти так само весело.
Заохочуйте чесність. Не залишайте непоміченим момент, коли ваша дитина призналася вам у чомусь. Повірте, що такі миті в житті дитини дуже важливі. Адже вона робить свій вибір. Не забудьте пояснити, в чому її помилка, але змістіть акцент на момент істини — на те, що ви пишаєтесь тим, що ваш малюк росте чесною людиною.
Подавайте власний приклад. Пам’ятайте: ваша дитина — це до великої міри ваш відбиток. Вона звертає увагу на те, що ви минаєте, навіть не озираючись. Ви виховуєте нечесну людину тоді, коли припускаєте можливість збрехати у присутності дитини. Інколи в цій брехні дитині відводиться визначена, нехай на перший погляд безневинна брехня. Наприклад: «Підійди, будь ласка, до телефону і відповідай, що мами вдома немає», — кажете ви і закладаєте цим фундамент для майбутньої брехні.
Любіть своє дитя. Якщо ви любите свою дитину — не уникайте шансу дати їй це відчути. Повторюйте частіше ці заповітні слова: «Я тебе дуже, дуже люблю»! навіть якщо дитина вчинила щось погане, все одно повторіть, що любите її. Так ви розвинете в душі малюка упевненість, що попри здійснені ним помилки, що він все одно улюблений і дорогий вам, що ви засуджуєте його вчинок, а не особистість загалом.
Правила бесіди за способом активного слухання
Якщо ви хочете послухати дитину, обов’язково поверніться до неї обличчям. Дуже важливо, щоб її і ваші очі були на одному рівні.

Якщо ви спілкуєтесь із засмученою дитиною, не варто ставити їй запитань. Бажано, щоб ваші відповіді звучали у стверджувальній формі. Здавалося б, різниця між стверджувальним реченням незначна, іноді це слабка інтонація, а реакція на них буває різна.
Дуже важливо у бесіді «тримати паузу». Після кожної вашої репліки краще за все помовчати. Пауза допомагає дитині розібратися у своїх переживаннях і одночасно повніше відчути, що ви поруч. Якщо її очі дивляться не на вас, а в бік чи вона «заглиблена у себе», продовжуйте мовчати: у дитини відбувається зараз дуже важлива внутрішня робота.
Бесіда за способом активного слухання незвична для нашої культури, нею оволодіти не просто. Однак результати приємні:

Зникає чи принаймні сильно зменшується негативне хвилювання дитини. Тут виявляється чудова закономірність: розділена радість подвоюється, розділене горе зменшується вдвічі;
Дитина, впевнившись, що дорослий готовий її слухати, починає розповідати про себе все більше.
Дитина сама просувається у вирішення своєї проблеми.
Виховуємо хлопчиків, виховуємо дівчаток
(психолого-педагогічні рекомендації гендерного виховання)
Ніколи не забувайте, що перед вами не просто дитина, а хлопчик чи дівчинка з властивими їм особливостями сприйняття, мислення, емоцій. Виховувати, навчати і навіть любити їх треба по-різному. Але обов’язково — сильно.
Ніколи не порівнюйте хлопчиків та дівчаток, не ставте одних за приклад іншим: вони різні, навіть за біологічним віком — дівчатка звичайно старші від своїх ровесників-хлопчиків.
Не забувайте, що хлопчики і дівчатка по-різному бачать, чують, відчувають дотик,по-різному сприймають простір і орієнтуються в ньому, а головне — по-різному осмислюють усе, з чим стикаються у цьому світі. І вже, звичайно, не так, як ми дорослі.
Пам’ятайте: коли жінка навчає та виховує хлопчиків, їй мало знадобиться свій дитячий досвід. Порівнювати себе у дитинстві з ними — неправильно і морально.
Дорослі, якщо у вас проблема у спілкуванні з дитиною, якщо ви не розумієте один одного, не поспішайте звинувачувати в цьому її.

Не перестарайтеся, вимагаючи від хлопчиків акуратності і старанності у виконанні вашого завдання.
Намагайтеся, даючи завдання хлопчикам у дитячому садку, в школі, так і в побуті, включати в них момент пошуку, що потребує кмітливості. Не треба заздалегідь розповідати і показувати, що і як робити. Варто підштовхнути дитину до того, щоб вона сама знайшла принцип розв’язання, нехай навіть припустившись помилок.
З дівчатками, якщо їм важко, треба разом, до початку роботи, розібрати принцип виконання завдання, що і як треба зробити. Водночас їх треба поступово вчити діяти самостійно, а не тільки за заздалегідь відомими схемами, підштовхувати до пошуку власних варіантів розв’язку незнайомих, нетипових задач.
Не забувайте не тільки розповідати, а й показувати. Особливо це важливо для хлопчиків.
Ніколи не лайте дитину образливими словами за нездатність щось зрозуміти або зробити, дивлячись на неї з висоти власного авторитету. Це зараз вона знає і вміє гірше за вас. Настане час, і, принаймні, в якихось галузях, вона знатиме і вмітиме більше від вас. А якщо тоді вона повторить ті самі слова, що їй зараз ви?
Пам’ятайте, що ми часто не дооцінюємо емоційну чутливість і тривожність хлопчиків.

Якщо вам треба насварити дівчинку, не поспішайте висловлювати своє ставлення до неї — бурхлива емоційна реакція заважає їй зрозуміти, за що її лають. Спочатку з’ясуйте у чому її помилка.
Сварячи хлопчика, викладіть коротко й точно, чим ви не задоволені, тому що він довго не зможе утримувати емоційне напруження. Його мозок ніби відключить слуховий канал, і дитина перестане вас слухати і чути.
Перш ніж лаяти дитину за невміння, спробуйте з’ясувати природу труднощів.
Знайте, що дівчатка можуть вередувати, здавалося б, без причини або без значного приводу через утому. Хлопчики в цьому випадку виснажуються інтелектуально. Дорікати їм за це не тільки марно, а й аморально.
Майте на увазі, що дорослий, який лає дитину за те, що вона чогось не знає абр не вміє, подібний до лікаря, який лає людину за те що вона, захворіла.
Постарайтеся, щоб головним для вас стало навіть не стільки навчити чогось, скільки зробити так, щоб дитина захотіла навчитися, не втратила інтересу до навчання, відчула смак до пізнання нового, невідомого не зрозумілого.
Пам’ятайте, що для дитини чогось не вміти, щось не знати — це нормальний стан речей. На те вона й дитина. Цим не можна дорікати. Соромно самовдоволено демонструвати перед дитиною свою перевагу в знаннях.

Дитина не повинна панічно боятися помилитися. Неможливо навчитися чогось, не помиляючись. Намагайтеся не виробити в неї страху перед помилкою. Почуття страху — поганий порадник. Воно придушує ініціативу, бажання вчитися, та й просто радість життя і пізнання.
Ви не ідеал, а значить, не зразок наслідування в усьому і завжди. Тому не змушуйте дитину бути схожою на вас.
Визнайте за дитиною право на індивідуальність, право бути іншою.
Для успішного навчання ми маємо перетворити свої вимоги на бажання дитини.
Запам’ятайте: маленькі діти не бувають ледачими. «лінощі» дитини — сигнал не благополуччя у вашій педагогічній діяльності, в обраній вами методиці роботи з нею.
Для грамотного розвитку потрібно, щоб дитина вчилася по-різному осмислювати навчальний матеріал (логічно, образно, інтуїтивно).
Ви повинні знати:
З ким приятелює ваша дитина.
Де проводить вільний час.
Чи не пропускає занять в школі.
В якому вигляді або стані повертається додому.
Ви зобов’язанні помітити і відреагувати, коли:
В домі з’явилися чужі речі (з’ясуйте, чиї вони).
В домі чути запах паленої трави або синтетичних речовин (це може свідчити про куріння сигарет із наркотичними речовинами)
В домі з’явилися голки для ін’єкцій, часточки рослин, чимось вимащені бинти, закопчений посуд (це може свідчити про вживання наркотичних речовин).
В домі з’явилися ліки, які діють на нервову систему і психіку (з’ясуйте, хто і з якою метою їх використовує).
В домі надто часто чути запах засобів побутової хімії — розчинників, ацетону тощо (це може свідчити про захоплення дітей речовинами, які викликають стан одурманювання).
Відбулася швидка зміна зовнішнього вигляду та поведінки дітей: порушилась координація рухів, підвищилась збудженість або в’ялість, з’явилися сліди від уколів на венах, розширення зіниць тощо.
Анкетування
«Які ви батьки?»
Більшість батьків свято переконані, що вони гарні батьки. Про своїх дітей одні батьки розповідають стороннім лише хороше, а інші — не соромляться жалітися на них... Стосунки батьків і дітей — вічна проблема, з якою зіштовхується кожне покоління. Чому в одних сім’ях — мир і спокій, а в інших — сварки, крики і скандали? Якими бачать діти своїх батьків? Якими батьками ви насправді є?
На ці запитання допоможе відповісти цей тест.
Виберіть свої варіанти відповідей на 10 запитань і позначте їх.

1. Чи читаєте ви своїй дитині книжки перед сном?
— систематично — 3;
— інколи — 1;
— ніколи, читає дружина (чоловік, бабуся, дідусь тощо) — 0;
— а навіщо забивати дурницями дитині голову перед сном? — 2.

2. Чи довіряє вам дитина свої таємниці і переживання?
— у хвилини відвертості — так — 3;
— про всі таємниці дізнаюся від сусідів, вихователів (вчителів), знайомих — 4;
— а навіщо мені її таємниці? — 1;
— як мені знадобиться дізнатися, натисну — і все скаже — 2.

3. Скільки часу за день ви спілкуєтесь з дитиною?
— стільки, скільки конче необхідно — 2;
— з ранку до ночі — 4;
— увесь вільний час — 3;
— я не маю часу для спеціального спілкування — 1.

4. Якщо вихователька (вчителька) не задоволена поведінкою чи результатами навчання вашої дитини, що ви зробите?
— дам прочухана, не дозволю дивитися мультики (піти погуляти тощо), примушу визубрити новий матеріал тощо — 2;
— допоможу дитині розібратися в ситуації (зрозуміти складний матеріал) — 3;
— дитина отримала зауваження (погану оцінку) — нічого страшного, наступного разу виправиться — 1;
— влаштую скандал виховательці (вчительці) — 4.

5. Як ваша сім’я проводить літній відпочинок?
— тато — в один бік, мама — в другий, діти — до бабусі (в табір тощо) — 1;
— намагаємося провести відпочинок разом — 3;
— відправляємо дітей до бабусі чи в табір, а самі їдемо відпочивати — 2;
— куди дитина захоче, туди й поїде — 4.

6. Після сварки з дитиною хто першим починає миритися?
— той, хто першим усвідомить свою провину — 3;
— ніхто і ніколи, все налагоджується само собою — 1;
— певна річ, дитина, вона ж наймолодша — 2;
— завжди я, шкода ж дитини! — 4.

7. Чи намагаєтеся ви виконати всі бажання своєї дитини?
— так, стараюся виконати усі — 4;
— так, якщо маю кошти і час — 3;
— бажання — так, примхи — ні — 2;
— це діти мають виконувати бажання дорослих — 1.

8. Як часто ви даєте дитині вказівки, поради, робите зауваження?
— постійно — 2;
— не втручаюсь в життя дитини — 4;
— у разі необхідності — 3;
— давати поради і вчити жити — безнадійна справа, тому я усім раджу цього не робити — 1.

9. Чи здатні ви віддати свою дитину надовго (більше місяця) на виховання державному закладу чи родичам?
— тільки якщо нема іншого виходу — 3;
— так я і роблю — 2;
— ніколи в світі — 4;
— де захоче, там і житиме — 1.

10. Якщо дитина без дозволу взяла гроші і потратила на свої витребеньки, що ви зробите?
— шкуру здеру! — 2;
— поговорю, поясню, чому так не можна робити — 3;
— то й нехай, «все найкраще — дітям!» — 4;
— в моєму домі гроші не валяються абиде — 1.

А тепер підрахуйте суму балів за усі ваші відповіді.
Нижче наведені розшифровки отриманих чисел.

Від 10 до 15 балів
Ви — байдужа мати чи батько. Для вас дитина — другорядний продукт вашого життя, досить обтяжливий додаток, щоб не сказати тягар. Ваше життєве кредо: «Хочу пожити для себе!», і саме на цьому базуються ваші стосунки з дитиною. Оскільки ви живете тільки власним життям, в якому для дитини місяця нема, то ваша байдужість, відповідно, рано чи пізно викличе байдужість до вас з боку дитини. Рік у рік емоційна відстань між вами і дитиною зростатиме і зрештою перетвориться на прірву. Ви не потребуєте і не відчуваєте радості і тепла від спілкування з дитиною. Вас пов’язують лише побут, матеріальні речі. Коли дитина виросте і стане самостійною, порвуться й ці ниточки, тож ви станете не потрібні одне одному навзаєм.

Від 16 до 25 балів
Ви — тиран. Вважаючи себе найголовнішим членом сім’ї, на якому «все тримається», ви вимагаєте від дитини незаперечного послуху і покірності. Для вас існує лише ваша думка, а думка, бажання, проблеми дитини вас не цікавлять, оскільки не є важливими. Ви твердо знаєте, як треба виховувати дитину, і чітко дотримуєтесь своїх правил. Опір дитини вас обурює і доводить до шаленства. Можливо, ваша дитина намагається врятуватись від вас тим, що замикається в собі і мовчки, покірно вислуховує ваші нотації та виконує ваші вимоги. Цілком можливо, що коли «ваша слухняна овечка» виросте, то почне робити все навпаки, тож матимете цілковиту протилежність тому, чого ви навчали довгі роки. А можливо, збереже зовнішню слухняність і намагатиметься триматись від вас якнайдалі...

Від 26 до 34 балів
Ви — справді хороша мати чи батько. Маєте повний контакт з дитиною, знаєте її таємниці, проблеми, радощі й болі. Дитина вважає вас своїм другом, не хоче засмучувати вас своєю поведінкою, а якщо все-таки так стається, то ви швидко знаходите порозуміння, і конфлікт не переростає у хронічні скандали. Ви знаєте свою дитина і можете передбачити її реакцію чи поведінку у певних ситуаціях. Дитина почувається захищеною у сім’ї. У вас справжні близькі стосунки, що не переходять в панібратство, бо ви вмієте зберігати дистанцію і авторитет, бути вимогливим при потребі.

Від 35 до 40 балів
Ви — прислуга своєї дитини. За власним бажанням ви обслуговуєте її не тільки в побутовому сенсі, а й у моральному: дитина крутить вами, як собі хоче, пристосовує вас до своїх потреб і виконання бажань, вважаючи себе пупом землі. Будьте готові до того, що коли вона виросте, то не буде рахуватися з вами. Можливо, ви свідомо приносите себе в жертву, але задумайтесь ще й про таке: плекаючи егоїста, ви виростите нещасну людину, бо рано чи пізно ваша дитина з’ясує, що світ таки не крутиться тільки навколо неї. І хтозна, чи зможе вона з цим примиритися...

Першим університетом життя для дитини є сім'я, в якій народилася дитина. Основне батьківське завдання - виростити зрілу та відповідальну людину. І які б якості батьки не намагалися розвивали в дитині, головне - будувати виховання на любові.

Існує безліч різних стилів сімейного виховання. Розуміння того, який стиль підходить саме вам, дозволить створити позитивну атмосферу, що сприяє особистісному зростанню, емоційному та інтелектуальному розвитку дитини.

Стилі виховання дітей.

Стилі виховання в сім’ї традиційно розділяються на гіперопіку, авторитарний, ліберальний і демократичний. Кожен із цих стилів виховання по-своєму впливає на самооцінку дітей.

Надмірна опіка (гіперопіка).

Цей стиль характеризується надмірним піклуванням, попередженням активності, бажанням зробити все за дитину.

З раннього дитинства діти дуже прив’язані до батьків. По мірі зростання самостійності, і, особливо, в перехідному віці, ця залежність починає дитину обтяжувати. Погано, якщо дітям не вистачає батьківської любові, але надмірна опіка також шкодить дитині, а батьки інколи плутають любов і опіку. Батьки звикли до своєї дитини і не схильні помічати вікових психологічних змін, що відбуваються з нею. Вона виросла, змінилася, а люблячі батьки все ще бачать її такою, якою вона була декілька років тому, причому власна думка їм здається беззаперечною. Підлітки, навпаки, набувають критичного ставлення до батьків, вони починають чинити опір. А це часто ображає батьків «Я живу заради дітей», - заявляють батьки. Але при ретельному аналізі виявляється, що фактично буває так, батьки живуть не заради дітей, а скоріше за їх рахунок. Багато з них відносяться до своїх дітей зверхньо, висмоктуючи з них усі «соки». Спілкуючись із дитиною вони можуть відчувати себе великими начальниками.

Завдання дорослого – попередити, застерегти, пояснити, вказати на можливі наслідки, але дати можливість дитині діяти самостійно, здійснювати свій власний вибір. Тоді, навіть зробивши помилку, дитина навчиться думати, відповідати за свої вчинки, за себе, бути самостійною.

Авторитетний (демократичний) стиль виховання

(високий рівень контролю та теплі стосунки)

Особливістю цього стилю взаємин є тверде, послідовне і водночас гнучке виховання. Батьки завжди пояснюють мотиви своїх вимог, заохочують їх обговорення з підлітком; влада використовується лише в міру необхідності; у дитині цінується як слухняність, так і незалежність; батьки встановлюють правила і твердо втілюють їх у життя ,вони прислухаються до думки дитини, хоч і не діють виключно відповідно до її бажань.

Авторитетний стиль — самий дисциплінований стиль виховання. Авторитетні батьки беруть на себе відповідальність за своїх дітей, їх поведінку і дії, поки діти не досягнуть емоційної зрілості. Діти, виховані авторитетними батьками, в подальшому житті досягають найбільших успіхів, вони стають самостійними, відповідальними і впевненими в собі людьми. ВОНИ ДОБРЕ ВЧАТЬСЯ В ШКОЛІ ТА МАЮТЬ ВИСОКУ САМООЦІНКУ. Завдяки турботі авторитетних батьків, їх увазі до життя і потребам дитини, він не тільки прагне їм догодити, але й отримує загальний напрямок для подальшого розвитку і особистісного зростання.

Авторитарний стиль виховання

(ВИСОКИЙ РІВЕНЬ КОНТРОЛЮ, ХОЛОДНІ СТОСУНКИ)

Авторитарний стиль виховання - це стиль, при якому батьки недооцінюють позитив, який є в їхніх дітях і віддають перевагу контролю. Цей спосіб виховання іноді пов’язують з агресивно-командним впливом батьків. Авторитарні батьки намагаються з раннього віку прищепити дитині страх і дисципліну. Цей стиль виховання орієнтований на покарання, а не на заохочення. Він може негативно вплинути на самооцінку дитини і перешкоджає його повноцінному розвитку. Авторитарні батьки прагнуть контролювати всі сфери життя дитини. Діти з авторитарних сімей практично не мають прав і позбавлені свободи дій.

Насправді авторитарні батьки – не обов’язково диктатори й деспоти, вони можуть бути дуже люблячими і ніжними, але у стосунках з дитиною на перше місце, , ставлять свою потребу бути поруч, контролювати життя дитини, приймати за неї рішення. З одного боку, це забезпечує певний психологічний комфорт: можна менше хвилюватися за дитину, не боятися, що вона наробить помилок. Але з іншого боку, надмірний батьківський контроль унеможливлює розвиток самостійності підлітка: він не може навчитися ініціативності, відповідальності, наполегливості, самоконтролю. Адже самоповага і впевненість у собі формуються лише за умови, що людина має можливість сама поставити собі мету й досягти її самостійно

ДІТИ У ТАКИХ БАТЬКІВ ВІДЛЮДНІ, БОЯЗКІ, ПОХМУРІ, НЕВИБАГЛИВІ, ДРАТІВЛИВІ.,ДІВЧАТА НАЙЧАСТІШЕ ЗАЛИШАЮТЬСЯ ПАСИВНИМИ І ЗАЛЕЖНИМИ. ХЛОПЦІ МОЖУТЬ СТАТИ НЕКЕРОВАНИМИ І АГРЕСИВНИМИ.

Для того, щоб зберегти стосунки зі своїми дітьми і підтримувати їх упевненість у собі й самостійність, необхідно обмежити зону свого контролю, поступово передаючи підліткам відповідальність за їхні дії та вчинки. Це може бути досить серйозним психологічним випробуванням для батьків: адже дитина може наробити помилок, які доведеться потім виправляти. Наприклад, рішення підлітка піти до басейну може призвести до його застуди, лікування, ускладнень. Але якщо не пустити його, то наслідки можуть бути ще гіршими: і для стосунків з батьками (образа, недовіра, спроби приховувати від дорослих свої наміри) і для авторитету підлітка серед товаришів (підлітки зневажливо ставляться до однолітків, які підкорюються дорослим), і для самооцінки особистості (неможливість відстояти своє рішення інтерпретується дитиною як нерішучість, слабкість волі або як відсутність поваги, нерозуміння з боку сім’ї).

Щоб зберегти психологічний контакт із старшокласниками, батьки повинні враховувати дорослішання дітей, відмовляючись від авторитарних методів виховання, навіть якщо вони здавалися раніше успішними.

Ліберальний стиль виховання

(НИЗЬКИЙ РІВЕНЬ КОНТРОЛЮ, ТЕПЛІ СТОСУНКИ)

Ліберальні батьки прагнуть дати своїм дітям усе найкраще, намагаються у всьому їм догодити. Ліберальний стиль виховання характеризується наданням повної самостійності дітям. Батьки цього типу готові поступатися вимогам дитини з ранніх років і з готовністю потурають будь-яким його примхам, не пред’являючи до нього практично ніяких вимог. Головною фігурою у відносинах «батьки — дитина» є дитина, а не батьки.

Ліберальні батьки, як правило, керуються благими намірами, але їх зусилля можуть призвести до прямо протилежних наслідків. Більшість з нас хоча б один раз зустрічалися з дітьми ліберальних батьків — вони безвідповідальні і інфантильні, вважають, що оточуючі їм зобов’язані, не люблять і не вміють працювати. Словом, це розпещені діти, СХИЛЬНІ ДО НЕСЛУХНЯНОСТІ АГРЕСИВНОСТІ. В ПРИСУТНОСТІ ЛЮДЕЙ ПОВОДЯТЬ СЕБЕ НЕАДЕКВАТНО ТА ІМПУЛЬСИВНО

Отже, надання підліткам надмірної свободи так само небезпечне для становлення їх особистості, як і надмірне її обмеження.

Індиферентний стиль виховання

(НИЗЬКИЙ РІВЕНЬ КОНТРОЛЮ ХОЛОДНІ СТОСУНКИ)

На жаль, багато батьків практикують індиферентний стиль виховання, часто навіть не підозрюючи про це. Індиферентні батьки просто … індиферентні. Вони не беруть участі у житті дитини, не цікавляться його потребами. Діти в таких сім’ях, як правило, ростуть самотніми і замкненими, або ж агресивними і некерованими. Діти, виховані індиферентними батьками, часто стають алкоголіками, наркоманами, гвалтівниками або злочинцями.

Як знайти золоту середину

Не кожен стиль виховання підходить для вашої родини і для вашої дитини. Може виявитися, що ваша дитина від природи дисциплінований, але для розвитку йому потрібно теплота і турбота. Або ж ваша дитина, навпаки, потребує дисципліни і чіткій структурі, йому потрібен порядок, щоб відчувати себе в безпеці. Перш ніж вибирати стиль виховання, батьки повинні зрозуміти, які цінності вони можуть і хочуть передати дитині, чого від нього чекають, і який у вашому уявленні повинна бути ідеальна сім’я.

Сім помилок батьків

Перелічимо найпоширеніші помилки, яких припускаються дорослі.

Побутові погрози

"Якщо не прибереш у кімнаті, залишишся без ласощів", "Роби так, як я сказав. Не став зайвих запитань, бо не пущу на вулицю".

Цим висловам, які злітають з вуст батьків повсякчас, часто не надається ніякого значення. Але ж дитина, сприймає все набагато складніше. Такі погрози викликають в неї не лише страх, а й почуття ворожості, прихований негативізм щодо батьків.

Авторитарні накази

"Якщо тобі це говорить батько, ти маєш слухатися", " Я тобі забороняю товаришувати з...", "Я — мати, тож краще знаю, що для тебе добре, а що — ні."

Такі репліки є виявленням прагнення підкорити собі іншу людину. Це призводить до порушення в родині атмосфери рівноправності. Дитина затамовує образу: "Ось виросту, побачимо, хто сильніший", — думає вона.

Критика "глухого кута"

"Ти абсолютно не привчений працювати", "Ти такий лінивий, як і твій батько", "Вчу тебе вчу, а все марно".

Такі зауваження заганяють дитину у глухий кут, не залишаючи їй жодної надії на виправлення, тим більше, коли її обвинувачують у тому, що не залежить від неї. Дитина, почуваючись позбавленою батьківської любові та підтримки, відчужується, стає замкненою, мовчазною.

Образливі прізвиська

"Ти поводишся, як упертий віслюк", "Таке може сказати лише повний дурень", "І в кого ти такий йолоп уродився?"

Образливі прізвиська знижують самооцінку дитини, а до того ж закріплюють у її свідомості модель спілкування з іншими людьми у формі приниження.

Невмотивований допит

"Ну то скільки часу у тебе на це пішло?", "І чого це ти так запізнився?", "І чим ти тут так довго займаєшся?".

Іноді батьки приділяють надто багато уваги з'ясуванню неістотних деталей у поведінці дитини. Дитина розцінює це як прояв недовіри до себе. В результаті може з'явитися стійкий страх перед дорослими, що змусить дитину в майбутньому приховувати від батьків своє особисте життя.

Безапеляційні твердження

Ти так робиш мені на зло, я знаю", "Ти просто жадібний, я вже зрозуміла", "Можеш не виправдовуватися, я знаю наперед, що ти скажеш".

Такі твердження надзвичайно болючі для дитини і руйнівні для його психічного здоров'я. Небажання дорослого розібратися в діях дитини зводить між ними стіну, яка згодом ставатиме дедалі вищою.

Несвоєчасні поради

"Якби ти тоді зробила так, як я тобі радила, нічого б не трапилося. А тепер маєш собі проблему", "Якби в тебе на столі був лад, ти б зараз не переживав, що загубився твій малюнок", "Навіщо ти так переймаєшся? То все дурниці. Ось коли виростеш, зрозумієш: не варто через це плакати".

Такі поради абсолютно недоречні тоді, коли дитині потрібно, щоб її просто вислухали, поспівчували, допомогли. Іншого разу вона не захоче з вами ділитися нічим — ні горем, ні радістю.

Раджу вам час від часу аналізувати те, що говорите дитині протягом дня. У спокійній обстановці, коли ви вже нікуди не поспішаєте і ніщо вже вас не дратує, деякі ваші слова здаватимуться вам самим жахливими, неприпустимими.

Рекомендації батькам щодо виховання дітей

1. Повірте в неповторність своєї дитини ,у те ,що вона-єдина, унікальна, не схожа на жодну іншу і не є вашою точною копією .Тому не варто вимагати від неї реалізації заданої вами життєвої програми і досягнення поставленої вами мети. Дайте їй право прожити власне життя.

2. Дозвольте дитині бути собою, зі своїми вадами, вразливими місцями та чеснотами. Приймайте її такою, якою вона є. Підкреслюйте її сильні властивості.

3. Не соромтеся виявляти свою любов до дитини, дайте їй зрозуміти, що любитимете за будь- яких обставин.

4. Не бійтеся «залюбити» своє маля: саджайте його собі на коліна , дивіться йому в очі, обіймайте та цілуйте, коли воно того бажає.

5. Обираючи знаряддя виховного впливу, удавайтеся здебільшого до ласки та заохочення, а не до покарання та осуду.

6. Намагайтеся щоб ваша любов не перетворювалась на вседозволеність та бездоганність. Встановіть чіткі межі дозволеного (бажано, щоб заборон було небагато-лише найголовніші) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Неухильно дотримуйтесь встановлених вами заборон і дозволів.

7. Ніколи не давайте дитині особових негативних оцінювальних суджень « ти поганий», «ти брехливий», «ти злий». Оцінювати треба лише вчинок. Треба казати : «Твій вчинок поганий, але ж ти хороший, розумний хлопчик (дівчинка) і надалі не повинен так робити».

8. Намагайтеся впливати на дитину проханням-це найефективніший спосіб давати їй інструкцію. І тільки в разі відвертого непослуху батьки можуть думати про покарання. Цілком зрозуміло, що воно має відповідати вчинку, а дитина має розуміти, за що її покарали. Батьки самі вирішують , як покарати, але майте на увазі, що фізичне покарання- найтяжчий за своїми наслідками засіб покарання. Дитина повинна боятися не покарання, а того, що вона може прикро вразити вас. Покараний-вибачений. Сторінку перегорнуто. Про старі гріхи жодного слова! Покарання не повинно сприйматися дитиною, як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження.

Поради з виховання

Як можна допомогти дитині добре поводитись?

Подавайте дітям приклад хорошої поведінки

Діти вчаться, наслідуючи поведінку дорослих. Ваша поведінка - приклад для наслідування.

Змінюйте оточення, а не дитину

Краще тримати цінні, крихкі та небезпечні предмети у недоступних для дітей місцях, аніж потім карати дітей за їхню природну цікавість.

Висловлюйте свої бажання позитивно

Кажіть дітям, чого Ви від них очікуєте, замість того, чого НЕ бажаєте.

Висувайте реальні вимоги

Запитуйте себе, чи відповідають Ваші вимоги віку дитини, ситуації, в якій вона опинилася. Ви маєте бути більш терпимими до маленьких дітей.

Не надавайте надто великого значення заохоченням і покаранням

В міру дорослішання дитини покарання і заохочення стають все менш результативними. Пояснюйте причину, яка впливає на Ваше рішення. Прагніть до компромісу у спілкуванні зі старшими дітьми, а з меншими - використовуйте тактику переключення уваги.

Обирайте виховання без побиття та крику

На початку це може здаватися результативним, однак незабаром виявиться: щоразу Ви змушені бити все з більшою силою, щоб досягти бажаного результату. Крик або постійні докори є також шкідливими та можуть призвести до тривалих проблем емоційного характеру.

Покарання не допомагають дитині виробити навички самоконтролю і поваги до інших.

Психолого-педагогічні вимоги до використання покарання

— Покарання не має шкодити здоров’ю — ані фізичному, ані психічному

♦ Покарання обов’язково мас бути справедливим. Справедливе покарання дитина сприймає без образ.

♦ Покарання діє, коли воно породжує каяття, а не образу, приниження, незадоволення через несправедливість. Як говорить народна мудрість, дитину карає той, хто її любить, покарання без любові — жорстокість.

ДИТИНУ НЕ КАРАЮТЬ:

l. За те, що вона чимось не влаштовує дорослих: холерика за те, що він непосидючий і впертий, сангвініка — за рухливість, флегматика — за повільність, меланхоліка— за плаксивість.

2. Під час їжі.

3. Якщо вона зазнала невдачі (вона й без того засмучена, присоромлена, пригнічена). Тут краще підтримати її.

4. За необережність, а вчать обережності, роблячи висновки з прорахунків дитини; за повільність, незібраність (за цим може бути приховане занурення в себе або фантазування); за забруднений і порваний одяг, а вдягають відповідно до обставин; за прорахунки самих батьків тощо.

5. На людях (в автобусі, на вулиці), адже це ще й публічне приниження.

6. При молодшій дитині, оскільки підривається авторитет старшої, а якщо є ревнощі між дітьми, то це може породити озлобленість у старшої дитини, а в молодшої — злорадство, а це погіршить їх взаємини.

7. За емоційність, імпульсивність, енергійність. Карати за вчинки, які дитина не може передбачити, — значить карати за те, що вона дитина.

8. Поспішно, не розібравшись: краще пробачити десятьох винних, ніж покарати одного невинного. Необхідно поєднувати покарання з іншими методами виховання, дотримуючись педагогічного такту та враховуючи вікові та індивідуальні особливості дитини.

Реакція батьків на вчинок дитини має бути продуманою, вільною від негативних емоцій. У реакції не повинно бути істеричності. На істеричний крик, жестикуляцію, надлишок емоцій дитина відповідає тим самим. Не повинно бути люті, гніву. Лють призводить до надмірних покарань, а це породжує в батьків муки сумління. Спочатку покарали, а потім шкодують, жаліють. Тепер в очах дитини винні батьки і вона стає в позу ображеної. Не слід погрожувати дитині, краще попередити. Часом погроза сприймається гірше, ніж саме покарання. В погрозі завжди є шантаж, і зрештою дитина також починає шантажувати батьків.

ЯК ЗАПОБІГТИ НЕГАТИВНИМ НАСЛІДКАМ ПОКАРАННЯ

1. Відокремлюйте свої почуття від дій.

Не засуджуйте дитину. Вона має відчувати, що її люблять, але її дії в конкретному випадку можуть бути неприйнятними. Пам'ятайте: щоб змінити вчинки дитини, треба навчитися розуміти її. Суворі слова мають стосуватися тільки неправильних дій дитини, але не її особистості. Брутальність, нетактовність свідчать про педагогічну непридатність, а дитину роблять невпевненою, знервованою, тривожною.

2. Уважно вивчайте свою дитину.

Обов'язковою умовою у виборі форм покарання є знання індивідуальних особливостей дитини: її темпераменту, характеру, особливостей реагування на певний вид покарання. Ви маєте знати стан її здоров'я, нервової системи. Дії дитини у стані нервового розладу є симптомами емоційних ускладнень через критику, звинувачення або покарання, напружену сімейну атмосферу. Зрозуміло, що витончений, вразливий меланхолік сприйматиме покарання зовсім не так, як енергійний, товариський сангвінік, вибуховий холерик чи врівноважений, спокійніший флегматик. Дівчаток теж треба карати не так, як хлопчиків. Дівчинка взагалі потребує особливого виховання, заснованого більшою мірою на ніжності й ласці. Вона більш чуттєва й емоційна, глибше переживає з приводу зроблених помилок. Часом одного суворого слова, навіть докірливого погляду, досить, щоб вона припинила небажані дії. Необхідно взагалі відмовитися від тілесних покарань, від яких шкоди більше, ніж користі.

3. Треба враховувати емоційний стан дитини.

Якщо видно, що дитина засмучена і дуже переживає, не потрібно додавати негативу,та використовувати покарання. Відчувши всю повноту негативних переживань, дитина не захоче повторити подібний вчинок. Потрібно, щоб вона набула цього негативного досвіду, але тут не можна перестаратися. А дорослий у цей час повинен бути поруч, зі схваленням поставитися до рішення дитини і всіляко підтримати її. Відповідайте на почуття дитини. Давайте їй виговоритися, щоб негативні емоції знайшли вихід у словах, а не в діях.

4. Перш ніж карати, треба обов'язково з'ясувати мотиви вчинку.

Якщо без покарання не можна обійтися, нехай дитина вибере його сама. Практика показує: діти здебільшого вибирають суворіше покарання, ніж батьки. Але в таких випадках вони не вважають його несправедливим і не ображаються.

5. Караючи дитину, впевніться у тому, що вона розуміє причину, щоб вона звинувачувала себе, а не того, хто карає.

Якщо ж дорослий змушений застосувати покарання, то при цьому йому не можна використовувати образливі слова, принижувати гідність маленької людини, акцентувати увагу на слабких сторонах, фізичних вадах дитини.

6. Дайте зрозуміти синові чи доньці, що проблеми дітей стосуються не тільки дорослих, а є спільними для всіх.

— Якщо є сумніви щодо покарання, не карайте навіть якщо ви зрозуміли, що надто м’які, довірливі та нерішучі. Ніякої «профілактики», ніяких покарань «про всяк випадок»!

— За один раз — одне покарання. Навіть якщо поганих вчинків скоєно декілька, покарання має бути одне, за все одразу, а не по одному за кожний вчинок.

— Краще не карати, ніж карати із запізненням.

7. Навчайте дитину норм і правил поведінки в різних місцях і різних життєвих ситуаціях ненав'язливо та без моралізування.

8.НАКЛАДНІСТЬ ОБМЕЖЕННЯ НА НЕБЕЗПЕЧНІ ТА РУЙНІВНІ ДІЇ.

Допоможіть дитині спрямувати свою активність у дозволене русло. У цьому полягає основна формула динамічного підходу до проблеми дисципліни дитини.

9. Будьте самі прикладом культурної поведінки з іншими людьми, з предметами та довкіллям.

10. Треба пам'ятати, що вся відповідальність за наслідки покарання цілком покладається на дорослого. Слід пам'ятати, що міра покарання повинна відповідати важкості провини, тобто не треба застосовувати серйозне покарання за несерйозну провину.

ЯК УНИКНУТИ ПОКАРАНЬ?

Необхідно поспілкуватися з дити­ною, пояснити, розповісти, показати на прикладі, чому так робити можна, а так — не можна, до яких наслідків може призвести порушення якогось правила, норми, розпорядження, яке покарання воно тягне за собою. Треба вчити дитину робити такий аналіз самостійно, думати, перш ніж щось зробити, передбачати наслідки скоєного.

Десять «золотих правил» виховання щасливих дітей

Правило1 Стимулюйте інтелект дитини.

Створивши сприятливі умови, можна підвищити розумовий розвиток дитини

Правило 2. Формуйте самоповагу.

Необхідно розвивати в дитини такі здібності, прищеплювати такі навички, котрі б вирізняли її з-поміж інших, викликали б повагу ровесників і дорослих. Діти мають знати, що успіх, майбутній добробут залежить від них самих. І ще: у кожної дитини має бути хороший друг. Батьки спрямовують цю дружбу і зміцнюють її.

Правило 3. Навчіть дитину спілкуватися.

Є 6 умов, за яких у дитини виробляються корисні навички: щира любов до батьків ( дає відчуття захищеності); приязне ставлення до навколишніх ( не лише до близьких та рідних); зовнішня привабливість ( одяг, манери); можливість спостерігати правильне спілкування ( поведінка батьків, учителів, ровесників); висока самооцінка, а звідси – впевненість у собі; середній ( як мінімум) запас слів; вміння підтримувати розмову.

Правило 4. Пильнуйте, щоб дитина не стала "залежною" від комп’ютера чи телевізора.

Телевізор, комп’ютер, як злі чаклуни, здатні красти в дитини години, дні й роки . Надмірне сидіння перед телевізором чи комп’ютером гальмує в дітей розвиток мовлення. Діти стають нервовими, миттєво реагують дією, не намагаючись осмислити та обговорити події. Потрібно залучити дітей до занять спортом, музикою, читанням, корисною роботою, тощо.

Правило 5. Виховуйте відповідальність, порядність.

Не тільки пояснюйте, що таке добре, а що – погано, а й закріплюйте гарні звички, карайте за негідні вчинки, тільки не різкою. За приклад дитині має слугувати гідна поведінка батьків, а пізніше ровесників.

Правило 6. Навчіть дитину шанувати сім’ю Щоб виростити ніжних і люблячих дітей, оточіть їх піклуванням, ласкою з перших днів життя.

Діти мають бачити все тільки добре та розуміти "хочу" і "треба".

Любов і повага між членами родини краще за будь-яку лекцію дадуть зрозуміти дитині, що сімейне життя – це, насамперед, рівноправність у стосунках, відповідальність перед коханою людиною, бажання зробити для неї добро, виявляти ніжність та взаємну повагу.

Правило 7. Живіть у хорошому оточенні.

Друзі, яких виберуть собі ваші діти, впливатимуть на їхні моральні орієнтири, поведінку.

Правило 8. Будьте вимогливими.

Діти з високою самооцінкою, почуттям власної гідності, вмінням робити щось краще за інших виховуються, як правило, у сім’ях, де до них ставлять високі вимоги: дотримуватися порядку у домі, організовувати своє дозвілля, гідно поводитися. Не будьте тиранами . Запам’ятайте, що відповідальними, розумними й слухняними діти стають не одразу. На це треба витратити роки.

Правило 9. Привчайте дитину до праці.

Але без примусу. Подбайте, щоб вони набули трудових навичок, подбайте, щоб їхнє життя було заповнене цікавими і корисними справами.

Правило 10. Не робіть за дітей те, що вони можуть зробити самі.

Нехай все перепробують, вчаться на власних помилках. Беруть участь у сімейних нарадах . Нехай якнайраніше привчаються робити щось для інших, особливо, те, що в них добре виходить.

Десять заповідей батькам

1. Не навчайте тому, у чому ви самі не обізнані. Щоб правильно ви­ховувати, треба знати вікові та інди­відуальні особливості дитини.

2. Не сприймайте дитину як свою власність, не ростіть її для себе.

3. Довіряйте дитині. Залишайте за нею право на власні помилки, тоді ди­тина оволодіє вмінням їх самостійно виправляти.

4. Не ставтеся до дитини зневаж­ливо. Дитина повинна бути впевнена в своїх силах, тоді з неї виросте відпові­дальна особистість.

5. Будьте терплячими. Ваша не­терплячість — ознака слабкості, показ вашої невпевненості в собі.

6. Будьте послідовними у своїх ви­могах, але пам'ятайте: твердість лінії у вихованні досягається не покаранням, а стабільністю обов'язкових для вико­нання правил, спокійним тоном спілкування, неквапливістю і послідов­ністю.

7. Вчіть дитину самостійно прий­мати рішення і відповідати за них.

8. Замініть форму вимоги «Роби, якщо я наказав!» на іншу: «Зроби, тому що не зробити цього не можна, це корисно для тебе і твоїх близь­ких».

9. Оцінюючи дитину, кажіть їй не тільки про те, чим ви невдоволені, а й про те, що вас радує. Не порівнюйте її з сусідською дитиною, однокласни­ками, друзями. Порівнюйте, якою во­на була вчора і якою є сьогодні. Це допоможе вам швидше набути батькі­вської мудрості.

10. Ніколи не кажіть, що у вас не­має часу виховувати свою дитину, бо це означатиме: мені ніколи її любити.

Завжди пам'ятайте: ми виховуємо дітей власним прикладом, системою власних цінностей, звичним тоном спілкування, ставленням до праці та дозвілля. Тож давайте вчитися виховувати наших дітей, пізнавати те, чого ми не знаємо, знайомитись з основами пе­дагогіки, психології, права, якщо насправді любимо їх і бажаємо їм щастя.

Не викликає сумніву, що правильно встановленими, цілими, міцними, безпечними сходами можна кого завгодно вивести на будь-яку висоту

На українському телебаченні вийшов серіал "Перші ластівки" про проблеми підлітків - булінг, самотність, агресію, небезпечні онлайн-ігри.

Після цього дитяча лінія правозахисної організації "Ла-Страда Україна", чий номер вказано в титрах, отримала вшестеро більше дзвінків від підлітків, ніж зазвичай.

"Альо прєдкі, розуйте очі, чи нам поздихати, щоб ви нас помітили?" - каже один із героїв серіалу, Нікіта.

Як розпізнати так звані "перші ластівки", ознаки того, що у дитини психологічні проблеми?

"Перші ластівки": серіал про підлітків, який сколихнув Україну
"Мене тоді вже не буде". Як я вижила після спроби самогубства
Діти завжди просять про допомогу. Просто вони часто невміло подають "сигнали лиха".

Ми ж ще не навчилися ці сигнали розпізнавати і реагувати, бо вважаємо, що краще боротися з наслідками.

Підліткам складно пристосуватися до змін
Підліткові проблеми - буллінг, баффінг, різні форми залежності - від інтернету до алкоголю і наркотиків, втеча до віртуального світу, на жаль, - це вже небезпечні симптоми, а не перші попискування пташенят.

Сучасні батьки самі не можуть розпізнати життєві і психічні проблеми дітей. Часто батьки, згадуючи своє, радянське дитинство, порівнюють своїх дітей з собою в тому ж віці або використовують методи виховання своїх батьків.

Те ж саме часто трапляється і з вчителями та іншим авторитетними людьми в житті дітей.

У наших дітей нові цінності, необмежені можливості, вони вільніші за нас, у них більше вибору. Але велика кількість варіантів накладає на них особливе психологічне навантаження, в якій роль батьків і соціуму стає важливою, як ніколи.

Проблеми часто починаються раніше, ніж ми припускаємо. Задовго до того, як психічні проблеми отримують фізичні прояви у вигляді жорстокості, алкоголізму, небезпечних ігор з собою і оточуючими, які ми любимо обговорювати з обуренням і натхненням.

З 11-12 років у дітей змінюються бажання, інтереси, поведінка, трансформується їхній внутрішній світ.

Підліткам складно пристосуватися до змін свого тіла і гормонального фону. Підлітковий вік (10-19 років) є вже унікальним періодом формування особистості.

Різноманітні фізичні, емоційні і соціальні зміни — жорстоке поводження, життя у бідності, погане виховання і погана освіта - роблять їх вразливими перед психічними проблемами.

Підлітки хочуть відрізнятися, намагаються себе ідентифікувати в житті, але суспільство і батьки постійно карають їх за це — вони дають абсолютно суперечливі сигнали: "Будь собою, але тільки не геєм, репером, товстим чи неслухняним".

Копирайт изображенияNURPHOTO GETTY IMAGES
У підлітків набагато менше здатності до самоконтролю, тому ознаки порушень і відхилень можна помітити досить рано. Те, що відбувається, може іноді нагадувати ускладнену кризу перехідного віку, але виразність поведінкових порушень у підлітків набагато більша, ніж у дорослих.

Можливо, у вашої дитини психологічні проблеми, якщо у неї є такі ознаки:

перепади настрою, різкі і мало пояснювані;
ворожість, прагнення відмежуватися від батьків;
віддаленість;
дратівливість, агресія;
зміни харчової поведінки;
драматичні зміни зовнішнього вигляду;
дивні зустрічі і "справи", підозрілі нові знайомі;
зникнення з будинку грошей і речей;
безсоння, сонливість вдень;
різке зниження успішності;
падіння фізичної активності;
втрата інтересу до звичайних або нових занять.
"Я у твої роки"
У цей період батьки і вчителі роблять головну помилку. Вони бачать перед собою сформовану у фізичному плані людину, але не усвідомлюють, що ця людина ще не стала особистістю, поки що не готова до самостійного життя і рішень.

Людський мозок завершує своє формування тільки до 20-25 років. Тобто психічно, це дитина зростом у 190 см. А батьки і суспільство вимагають від нього усвідомлених рішень дорослого, поведінки і відповідальності, вимагають бути дисциплінованим зрілим директором середнього бізнесу. Якщо ви не батьки Олександра Македонського, то вимагати чогось з такого підлітка ще рано. Його потрібно підтримувати, а не вдаватися до історичних екскурсів на тему "я у твої роки".

Особливо важко позначається на дітях жорстоке ставлення. Такі діти схильні до агресії, низької самооцінки, вживання наркотиків у підлітковому віці.

"Мене теж били, і це виховало в мені характер" - тут теж недоречне. Такий метод виховав емоційно закритих батьків.

Психологічне насильство
Насильство залишається головним ризиком для психічного здоров'я підлітка. Це не тільки жорсткі методи виховання, знущання з боку однолітків і соціально-економічні проблеми. Величезної шкоди дитині завдає психологічне насильство вдома і в суспільстві, де репресивні традиції минулого століття нікуди не зникли.

Можна відучити батьків бити дітей, але дуже складно відучити від емоційного та інтелектуального знущання над дітьми, з метою зробити з дитини людину за своїм образом і подобою.

Копирайт изображенияROMAN PIMENOV GETTY IMAGES
Стрес у підлітковому віці викликають такі речі — прагнення до більшої самостійності, бажання відповідати очікуванням однолітків, пошук сексуальної ідентичності, а також сучасні технології.

Наші діти намагаються впоратись з цим, як можуть.

"Перші ластівки" перетворюються у "синіх китів".
Дитина не прокидається одного ранку і не вирішує накласти на себе руки. Найчастіше це накопичений стрес і біохімічні порушення організму, про які не підозрює ні дитина, ні її батьки, чи близькі люди. Через агресію до оточуючих проявляється презирство до себе.

У ігноруванні цих проблем страшні реальні наслідки, коли "перші ластівки" перетворюються у "синіх китів".

Четверо людей скоїли суїциди через "групи смерті" - поліція
Прокуратура просить батьків захистити дітей від гри "Синій кит"
Ігнорування симптомів може призвести до суїциду. Самогубства є третьою причиною смертності у віковій групі 15-19 років. Спроба суїциду — це не симптом розладу психіки і не захворювання. Це практичний результат захворювань, які були проігноровані.

Якщо у дитини є психічні порушення, то жодні методи виховання вже не допоможуть. Половина всіх порушень виникають до 14-річного віку, проте такі випадки у більшості своїй не виявляють. Це залишається без лікування.

Переконайтеся, що у дитини немає ознак психічних розладів, що вона не страждає від депресії і тривожних розладів. Основні симптоми у всіх вікових груп схожі й з ними варто ознайомитись:

19 ознак того, що вашій психіці потрібна допомога
"Не хочу помирати, але не в силах жити далі". Що таке сучасна депресія
Коли тривожність стає діагнозом
У моїй практиці батьки часто не звертаються за допомогою для своєї дитини, тому що бояться почути, що це вони в усьому винні, або що їм доведеться кардинально змінити підхід до життя і власні поведінкові стереотипи.

Гарячі лінії і служби підтримки корисні й необхідні.

Виговориться і знайти підтримку вже величезний крок вперед. Гаряча лінія може зняти гостроту у кризовій ситуації. Але на наступний день підліток знову прокинеться в тій же реальності, зі злим татом, жорстокими однолітками, байдужими викладачами.

Психічна травма триватиме. Особливу тривогу повинні викликати повторні звернення. Повторні епізоди це вже ознаки розладів.

Якщо у дитини вже є ознаки психічних порушень, то потрібна професійна і іноді лікарська допомога. Обов'язково. І за це, в першу чергу, відповідають батьки.

Підліток не може сам записатися до лікаря, оплатити послуги психотерапевта або визначити свій психічний стан.

Не слід обманювати і заспокоювати себе. Ні, не пройде, і не перебіситься. Психологічний стан підлітків і захист їх від негативних переживань і факторів ризику, які можуть позначитися на розвитку, це не тільки запорука їхнього щастя у підлітковому віці, але і їхнього фізичного та психічного здоров'я у дорослому житті.

Особливо важливо навчити підлітків справлятися зі стресом і важкими переживаннями. Інакше роль антистресу візьмуть на себе наркотики, алкоголь, агресія, онлайн ігри, особливо в сім'ях, де практикуються насильство.

"Якщо існує щось, що ми хочемо змінити в дитині, потрібно спочатку дослідити і подивитися, чи не є воно тим, що краще було б змінити в нас самих". На жаль, це сказала не я, і можу лише погодитися з Карлом Густавом Юнгом.

ПРАВИЛА РОБОТИ З ГІПЕРАКТИВНИМИ ДІТЬМИ

• Працюйте з дитиною на початку дня, а не ввечері.
• Знизьте робоче навантаження на дитину. Діліть роботу на коротші, але частіші періоди. Використовуйте фізкультурні хвилинки.
•Будьте драматичним, експресивним педагогом.
• Знизьте вимоги до акуратності на початку роботи, щоб сформувати почуття успіху. Під час занять садіть дитину поряд з дорослим.
• Використовуйте тактильний контакт (елементи масажу, погладжування, обійми). Домовляйтеся з дитиною про ті чи ті дії заздалегідь.
• Давайте короткі, чіткі і конкретні інструкції.
• Використовуйте гнучку систему заохочень і покарань.
• Заохочуйте дитину відразу ж, не відкладаючи на майбутнє.
• Надавайте дитині можливість вибору.
• Завжди залишайтеся спокійним.
• У своїх взаєминах з дитиною підтримуйте позитивну установку. Хваліть її щоразу, коли вона на це заслужила, помічайте успіхи. Це дасть змогу закріпити впевненість дитини у своїх силах.
• Уникайте повторення слів «немає» і «не можна».
• Розмовляйте стримано, спокійно, м’яко. Давайте дитині лише одне завдання на певний відрізок часу, щоб вона могла його завершити.
• Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію. Заохочуйте дитину до всіх видів діяльності, що потребують концентрації уваги (наприклад, робота з кубиками, розфарбовування, читання тощо).
• Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня. Час прийому їжі, занять, ігор і сну щодня має відповідати цьому розпорядку.
• Уникайте скупчення людей. Дитині складно перебувати у великих магазинах, на ринках, у кафе.
• Під час ігор обмежуйте дитину лише одним партнером. Уникайте неспокійних, галасливих друзів.
• Оберігайте дитину від утоми, оскільки це призводить до зниження самоконтролю і наростання гіперактивності.
• Давайте дитині змогу витрачати надмірну енергію. Корисна щоденна фізична активність на свіжому повітрі, тривалі прогулянки, біг, спортивні заняття.
• Спілкуйтеся з іншими батьками, які мають таких дітей.
• Зробіть усе можливе для підвищення самооцінки дитини, адже через дефіцит уваги вона може неправильно розуміти вказівки та іншу інформацію, тому всі навколо безупинно її виправляють.
• Одразу хваліть і винагороджуйте дитину за хорошу поведінку.
• Будьте послідовні у питаннях дисципліни. Якщо хтось залишається з дитиною під час вашої відсутності, переконайтеся, що він дотримується ваших методів.
• Завдання мають бути простими і конкретними, скажімо: «Почисти зуби. А тепер одягайся», а не «Збирайся у садок».
• Підтримуйте дитину у всьому, у чому вона сильна, особливо у спорті і заняттях за інтересами.
• У кімнаті дитини має бути якомога менше предметів, іграшки повинні бути розкладені так, щоб не відволікати увагу.

ШАНОВНІ БАТЬКИ! Головне у співпраці з гіперактивною дитиною — постійна винагорода позитивної та бажаної поведінки, стимулювання мотивації, заохочення до потрібних дій. Хоча гіперактивність і неминуча, але її можна тримати під розумним контролем завдяки названим заходам

ГІПЕРАКТИВНА ДИТИНА І ЯК ЦЕ ПРОЯВЛЯЄТЬСЯ В ЇЇ ПОВЕДІНЦІ

Картинки по запросу картинка гіперактивної дитини

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

До гіперактивності призводить порушення нервової системи, яке полягає у неповноцінності процесів гальмування і різкому переважанні процесу збудження. Такий дисбаланс нервових процесів є причиною підвищеної неструктурованої активності і перешкоджає концентрації, довільності уваги дитини.

Праксис (від грець, ргахіз — дія) — адекватно координована дія, що супроводжується розгорнутим контролем, яка може порушуватися при ураженнях головного мозку. різної локалізації.
Гіперактивна дитина привертає до себе увагу насамперед надмірною рухливістю, непосидючістю, неуважністю та імпульсивністю реакцій. На заняттях вона постійно шарпається, крутить щось у руках, не може всидіти на місці, відволікається сама та відволікає товаришів.
Отже, гіперактивність виявляється через надмірну рухову активність, метушливість, численні сторонні рухи, яких дитина часто не помічає. Для дітей із синдромом гіперактивності характерні надмірна балакучість, нездатність усидіти на одному місці, менша від норми тривалість сну. У руховій сфері у них спостерігають порушення координації рухів, несформованість тонкої моторики та праксису. Це виявляється у невмінні зав’язувати шнурки, застібати ґудзики, користуватися ножицями. Дослідження польських учених свідчать, що рухова активність таких дітей на 25 — 30% вища за норму. Вони рухаються навіть уві сні.
Гіперактивність супроводжується дефіцитом уваги, що виявляється у труднощах її утримання, зниженні вибірковості та концентрації уваги, що призводить до вираженої не зосередженості. Такі діти непослідовні у поведінці, забудькуваті, не вміють слухати, часто гублять особисті речі.
Гіперактивні діти прагнуть уникати завдань, що потребують тривалих розумових зусиль. Характерною особливістю розумової діяльності гіперактивних дітей є циклічність. Діти можуть продуктивно працювати 5—15 хв., потім 3 — 7 хв. мозок відпочиває, накопичуючи енергію для наступного циклу. У цей час дитина відволікається і не реагує на вихователя. Потім розумова діяльність відновлюється і дитина знов готова до роботи протягом 5—15 хв. Такі діти можуть «впадати» й «випадати» із стану зосередження. Щоб залишатися активними, їм необхідно весь час рухатися, крутитися тощо.
Імпульсивність виражається у тому, що дитина часто діє необмірковано, перебиває інших. Такі діти не вміють регулювати своїх дій та підкорятися правилам, часто підвищують голос, емоційно лабільні — у них часто змінюється настрій. До підліткового віку підвищена рухова активність у більшості випадків зникає, а імпульсивна активність і дефіцит уваги зберігаються.
Серед хлопчиків гіпердинамічний синдром трапляється втричі частіше, ніж серед дівчаток.
Гіперактивна дитина — ініціатор безглуздої біганини. Вона штовхає, смикає дітей, часто є винуватцем конфліктів. Практично всі витівки дитини спонтанні, незлобливі. Тим часом у запалі бійки, коли відмовляють і без того слабкі механізми гальмування, дитина може бути несвідомо жорстокою, і її важко зупинити. Від гамірної гри вона швидко збуджується, а потім повільно заспокоюється. Дитина часто діє, не замислюючись про наслідки. Поганого у собі не помічає, тому покарання сприймає як безглузду, незаслужену несправедливість. З огляду на те, скільки їй дорікають і скільки її карають, не дивно, що дитина часто стає агресивною, а в майбутньому стає лідером у групі дітей з асоціальною поведінкою.
У колективі гіперактивна дитина є джерелом постійної турботи: галасує, не замислюючись бере чужі речі і заважає оточенню, відволікаючи всіх. Ровесникам важко зрозуміти таких дітей через їхню непередбачуваність. Часто у дитячих колективах гіперактивній дитині відводять роль блазня, клоуна, у яку вона зазвичай охоче вживається, іс­нуючи у своєму світі фантазій або намагаючись так налагодити стосунки з ровесниками. Але спілкуватися з нею зазвичай готові лише діти молодшого віку або однолітки, що мають аналогічні проблеми.
Причини виникнення гіперактивності:
• генетичні чинники;
• біологічні особливості будови і функціонування головного мозку;
• пологові травми;
• інфекційні захворювання, перенесені дитиною у перші місяці та роки життя; Ш виснажливі соматичні захворювання;
• фізичні та психічні травми;
• психосоціальні проблеми — стосунки батьків у сім’ї, тип сімейного виховання тощо;
• несприятливі фактори середовища та вплив харчових домішок.
Зазвичай, в основі гіпердинамічного синдрому лежить мінімальна мозкова дисфункція (ММД), наявність якої визначає лікар-невропатолог після проведення спеціальної діагностики.

ПРАВИЛА РОБОТИ З ГІПЕРАКТИВНИМИ ДІТЬМИ

• Працюйте з дитиною на початку дня, а не ввечері.
• Знизьте робоче навантаження на дитину. Діліть роботу на коротші, але частіші періоди. Використовуйте фізкультурні хвилинки.
•Будьте драматичним, експресивним педагогом.
• Знизьте вимоги до акуратності на початку роботи, щоб сформувати почуття успіху. Під час занять садіть дитину поряд з дорослим.
• Використовуйте тактильний контакт (елементи масажу, погладжування, обійми). Домовляйтеся з дитиною про ті чи ті дії заздалегідь.
• Давайте короткі, чіткі і конкретні інструкції.
• Використовуйте гнучку систему заохочень і покарань.
• Заохочуйте дитину відразу ж, не відкладаючи на майбутнє.
• Надавайте дитині можливість вибору.
• Завжди залишайтеся спокійним.
• У своїх взаєминах з дитиною підтримуйте позитивну установку. Хваліть її щоразу, коли вона на це заслужила, помічайте успіхи. Це дасть змогу закріпити впевненість дитини у своїх силах.
• Уникайте повторення слів «немає» і «не можна».
• Розмовляйте стримано, спокійно, м’яко. Давайте дитині лише одне завдання на певний відрізок часу, щоб вона могла його завершити.
• Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію. Заохочуйте дитину до всіх видів діяльності, що потребують концентрації уваги (наприклад, робота з кубиками, розфарбовування, читання тощо).
• Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня. Час прийому їжі, занять, ігор і сну щодня має відповідати цьому розпорядку.
• Уникайте скупчення людей. Дитині складно перебувати у великих магазинах, на ринках, у кафе.
• Під час ігор обмежуйте дитину лише одним партнером. Уникайте неспокійних, галасливих друзів.
• Оберігайте дитину від утоми, оскільки це призводить до зниження самоконтролю і наростання гіперактивності.
• Давайте дитині змогу витрачати надмірну енергію. Корисна щоденна фізична активність на свіжому повітрі, тривалі прогулянки, біг, спортивні заняття.
• Спілкуйтеся з іншими батьками, які мають таких дітей.
• Зробіть усе можливе для підвищення самооцінки дитини, адже через дефіцит уваги вона може неправильно розуміти вказівки та іншу інформацію, тому всі навколо безупинно її виправляють.
• Одразу хваліть і винагороджуйте дитину за хорошу поведінку.
• Будьте послідовні у питаннях дисципліни. Якщо хтось залишається з дитиною під час вашої відсутності, переконайтеся, що він дотримується ваших методів.
• Завдання мають бути простими і конкретними, скажімо: «Почисти зуби. А тепер одягайся», а не «Збирайся у садок».
• Підтримуйте дитину у всьому, у чому вона сильна, особливо у спорті і заняттях за інтересами.
• У кімнаті дитини має бути якомога менше предметів, іграшки повинні бути розкладені так, щоб не відволікати увагу.

ШАНОВНІ БАТЬКИ! Головне у співпраці з гіперактивною дитиною — постійна винагорода позитивної та бажаної поведінки, стимулювання мотивації, заохочення до потрібних дій. Хоча гіперактивність і неминуча, але її можна тримати під розумним контролем завдяки названим заходам

ГІПЕРАКТИВНА ДИТИНА І ЯК ЦЕ ПРОЯВЛЯЄТЬСЯ В ЇЇ ПОВЕДІНЦІ

Картинки по запросу картинка гіперактивної дитини

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

До гіперактивності призводить порушення нервової системи, яке полягає у неповноцінності процесів гальмування і різкому переважанні процесу збудження. Такий дисбаланс нервових процесів є причиною підвищеної неструктурованої активності і перешкоджає концентрації, довільності уваги дитини.

Праксис (від грець, ргахіз — дія) — адекватно координована дія, що супроводжується розгорнутим контролем, яка може порушуватися при ураженнях головного мозку. різної локалізації.
Гіперактивна дитина привертає до себе увагу насамперед надмірною рухливістю, непосидючістю, неуважністю та імпульсивністю реакцій. На заняттях вона постійно шарпається, крутить щось у руках, не може всидіти на місці, відволікається сама та відволікає товаришів.
Отже, гіперактивність виявляється через надмірну рухову активність, метушливість, численні сторонні рухи, яких дитина часто не помічає. Для дітей із синдромом гіперактивності характерні надмірна балакучість, нездатність усидіти на одному місці, менша від норми тривалість сну. У руховій сфері у них спостерігають порушення координації рухів, несформованість тонкої моторики та праксису. Це виявляється у невмінні зав’язувати шнурки, застібати ґудзики, користуватися ножицями. Дослідження польських учених свідчать, що рухова активність таких дітей на 25 — 30% вища за норму. Вони рухаються навіть уві сні.
Гіперактивність супроводжується дефіцитом уваги, що виявляється у труднощах її утримання, зниженні вибірковості та концентрації уваги, що призводить до вираженої не зосередженості. Такі діти непослідовні у поведінці, забудькуваті, не вміють слухати, часто гублять особисті речі.
Гіперактивні діти прагнуть уникати завдань, що потребують тривалих розумових зусиль. Характерною особливістю розумової діяльності гіперактивних дітей є циклічність. Діти можуть продуктивно працювати 5—15 хв., потім 3 — 7 хв. мозок відпочиває, накопичуючи енергію для наступного циклу. У цей час дитина відволікається і не реагує на вихователя. Потім розумова діяльність відновлюється і дитина знов готова до роботи протягом 5—15 хв. Такі діти можуть «впадати» й «випадати» із стану зосередження. Щоб залишатися активними, їм необхідно весь час рухатися, крутитися тощо.
Імпульсивність виражається у тому, що дитина часто діє необмірковано, перебиває інших. Такі діти не вміють регулювати своїх дій та підкорятися правилам, часто підвищують голос, емоційно лабільні — у них часто змінюється настрій. До підліткового віку підвищена рухова активність у більшості випадків зникає, а імпульсивна активність і дефіцит уваги зберігаються.
Серед хлопчиків гіпердинамічний синдром трапляється втричі частіше, ніж серед дівчаток.
Гіперактивна дитина — ініціатор безглуздої біганини. Вона штовхає, смикає дітей, часто є винуватцем конфліктів. Практично всі витівки дитини спонтанні, незлобливі. Тим часом у запалі бійки, коли відмовляють і без того слабкі механізми гальмування, дитина може бути несвідомо жорстокою, і її важко зупинити. Від гамірної гри вона швидко збуджується, а потім повільно заспокоюється. Дитина часто діє, не замислюючись про наслідки. Поганого у собі не помічає, тому покарання сприймає як безглузду, незаслужену несправедливість. З огляду на те, скільки їй дорікають і скільки її карають, не дивно, що дитина часто стає агресивною, а в майбутньому стає лідером у групі дітей з асоціальною поведінкою.
У колективі гіперактивна дитина є джерелом постійної турботи: галасує, не замислюючись бере чужі речі і заважає оточенню, відволікаючи всіх. Ровесникам важко зрозуміти таких дітей через їхню непередбачуваність. Часто у дитячих колективах гіперактивній дитині відводять роль блазня, клоуна, у яку вона зазвичай охоче вживається, іс­нуючи у своєму світі фантазій або намагаючись так налагодити стосунки з ровесниками. Але спілкуватися з нею зазвичай готові лише діти молодшого віку або однолітки, що мають аналогічні проблеми.
Причини виникнення гіперактивності:
• генетичні чинники;
• біологічні особливості будови і функціонування головного мозку;
• пологові травми;
• інфекційні захворювання, перенесені дитиною у перші місяці та роки життя; Ш виснажливі соматичні захворювання;
• фізичні та психічні травми;
• психосоціальні проблеми — стосунки батьків у сім’ї, тип сімейного виховання тощо;
• несприятливі фактори середовища та вплив харчових домішок.
Зазвичай, в основі гіпердинамічного синдрому лежить мінімальна мозкова дисфункція (ММД), наявність якої визначає лікар-невропатолог після проведення спеціальної діагностики.

-Не забувайте хвалити дитину і поділити з нею радість її перемог. Всіляко стимулюйте її прагнення до знань, самостійність, упевненість
– Батьки повинні помічати у дітей ознаки підвищеної нервозності, втомлюваності, виснаженості, вялості та пасивності і своєчасно звертатися за допомогою до психолога, невролога, психіатра
– Памятайте! “Дорослий – взірець для наслідування!”
-Не перевтомлюйте дитину, але займайтесь систематично. І успіх прийде обов’язково.

ТИПИ ВТРАТИ СЛУХУ:

КОНДУКТИВНА ВТРАТА СЛУХУ

виникає внаслідок блокування зовнішнього або середнього вуха, через що звук не може нормально потрапляти до внутрішнього вуха.

СЕНСОРНА ВТРАТА СЛУХУ

виникає, коли у внутрішньому вусі пошкоджено волоскові клітини. Внаслідок цього порушується нормальне сприйняття звуків.

НЕВРАЛЬНА ВТРАТА СЛУХУ

при деяких станах мозок взагалі не здатний правильно обробляти електричні імпульси, або неправильно їх сприймає. В таких випадках для опису нервової втрати слуху застосовується термін «Аудиторна нейропатія» або «Слухова нейропатія».

СЕНСОНЕВРАЛЬНА ВТРАТА СЛУХУ

виникає при пошкодженні волоскових клітин та спотворенні обробки звукових сигналів мозку. Постійну втрату слуху зазвичай називають сенсоневральною, оскільки дуже важко встановити, яким чином завитка та мозок впливають на проблему зі слухом, особливо у маленької дитини.

КОМБІНАТОРНА ВТРАТА СЛУХУ –

це поєднання кондуктивної та сенсоневральної втрати слуху. При такій втраті слуху порушується проведення звуків від зовнішнього або середнього до внутрішнього вуха, а також існують порушення у внутрішньому вусі та в невральному відділі слухового аналізатора.

ВЧИТИСЯ МОВІ ТА МОВЛЕННЮ!!!

Діти навчаються мові, слухаючи людей, що їх оточують. Загалом, слабочуюча дитина може навчитися говорити так само, як і інші діти, за умов, якщо розмовляти з нею достатньо голосно, щоб вона могла почути ваші слова та спийняти їх. Для цього процесу надзвичайно важливо знати обсяг слухової зони дитини.

Слова, які діти вивчають найшвидше – це слова, що використовуються для розмов про те, що цікавить дитину на даний момент.

Якщо граючи разом з дитиною коментувати, описувати, що вона робить або що бачить, то це допоможе малюку розвивати мову – якщо ваші слова будуть сприйматися в доступній слуховій зоні. У випадку, коли ви користуєтеся мовою жестів, слід знаходитися в полі зору дитини.

Ви допоможете дитині «схоплювати мову», якщо слухові апарати будуть використовуватись протягом усього дня, а також, шляхом зменшення оточуючого шуму та використання всіх нагод для перебування у слуховій зоні дитини.

ПОРАДИ ЩОДО СПІЛКУВАННЯ З ДИТИНОЮ, ЯКА МАЄ ПРОБЛЕМИ СЛУХУ

Не забувайте про обсяг слухової зони вашої дитини, та спілкуйтеся з нею в цих межах.
Переконайтеся, що слухові апарати завжди увімкнені: вони є гарантією того, що дитина чує ваш голос та вчиться мовленню.
Мові не вчаться, її сприймають, тому в оточенні вашої дитини повинно звучати багато значущих розмов.
Стежте за потребами дитини; вона вивчає та використовує слова, що найбільш значущі для неї.
Якщо дитина не чує вас, перейдіть у зону, де вона вас чує; не підвищуйте голос, оскільки це може бути спийняте як гнів чи незадоволення
Якщо дитина чує тільки частину того, що ви говорите, спробуйте повторити фразу іншими словами або розширити тему, щоб дитина могла зрозуміти, про що йдеться.
Будьте послідовні; це – одна з основ успіху. Послідовність допоможе дитині не знемагати в боротьбі, навіть якщо вона не все чує.
Будьте в курсі справ стосовно втрати слуху вашою дитиною. Навчіть дитину, що слухові апарати – це її частина, а отже, за ними слід доглядати. Самооцінка дитини, її віра у власні можливості коріниться у вашій власній поведінці та оцінці.
Сподівайтеся більшого; так, втрата слуху заважає нормальному спілкуванню, однак ваша дитина зможе подолати усі перешкоди, а ваша родина та місцева спільнота зможуть допомогти.
Дайте дитині можливість бути самостійною: нехай ваша дитина приймає активну участь в життєвих обставинах; дайте їй самій розв'язувати власні проблеми – не виправдовуйте її тому, що вона має проблеми слуху.