Види туговухості

Туговухість - стійке зниження слуху, що викликає труднощі в сприйнятті мови.

Туговухість може бути:

кондуктивною,
сенсоневральною (нейросенсорною)
змішаною.
Кондуктивна туговухість
Виникає внаслідок деяких захворювань, сірчаних пробок, аномального будови зовнішнього та середнього вуха і усувається методами консервативного лікування або за допомогою оперативного втручання.

Найбільш різке зниження слуху відзначається при сенсоневральній туговухості, пов'язаній з ураженням внутрішнього вуха або слухового нерва; при цьому порушення носять стійкий незворотний характер. Лікування може іноді дати певний ефект, якщо воно розпочато в ранньому періоді хвороби. При значно вираженій туговухості істотну допомогу приносить звукопідсилююча апаратура.

При змішаній туговухості ураження внутрішнього вуха або слухового нерва супроводжується кондуктивним компонентом - порушенням нормального функціонування зовнішнього та середнього вуха, після усунення якого слух поліпшується.

Повна глухота є результатом двостороннього руйнування клітин равлика, а іноді і слухового нерва. Вона зустрічається рідко. В таких випадках для відновлення слуху необхідна електрична стимуляція слухового нерва або слухових центрів мозку. При цьому використовуються дуже складні пристрої - кохлеарні або мозкові імпланти. Шляхом операції всередину кісток черепа вставляють найтонший дріт - електрод, і подають електричні імпульси відразу на слуховий нерв. Даний метод корекції вимагає тривалої і складної реабілітації.

Вроджена туговухість
а також туговухість, що виникла в домовленнєвий період або в початковому періоді формування мови, веде до порушення нормального мовного розвитку. Дітей, які страждають тугоухостью, називають слабочуючими дітьми. На відміну від глухих дітей, вони мають можливість за допомогою слуху накопичувати деякий запас слів. Раннє корекційне навчання дає змогу навіть дітям з важкою тугоухостью вже в дошкільному віці оволодіти розгорненою фразовою мовою. Коли туговухість не розпізнається або на неї не звертається увага, мова дитини може виявитися недорозвинутою навіть при порівняно невеликому ступені.

Слабочуючі, що володіють розгорненою фразовою мовою, добре розуміють звернену до них усну мову і виразно (зрозуміло для оточуючих) говорять, можуть навчатися в звичайних дитячих садках і школах. Однак навіть незначна туговухість (дитина чує шепіт на відстані 2-4 м) може викликати труднощі у навчанні. Слабочуючі діти можуть успішно навчатися в звичайних закладах при наданні їм корекційної допомоги вчителями-дефектологами сурдологічних кабінетів і груп короткотривалого перебування при дошкільних закладах компенсуючого та комбінованого типів.

При вираженому недорозвиненні діти потребують навчання в спеціальному дошкільному закладі (групі) або в школі для слабочуючих і пізнооглухлих. Слабочуючі дошкільники можуть виховуватися вдома і отримувати корекційну допомогу вчителя-дефектолога.