Особливості педагогічного карантину — як подолати стрес

Особливості педагогічного карантину —
як подолати стрес
Поради психолога

Так сталося, що для одних карантин став незапланованою відпусткою, а для інших, навпаки, потрійним навантаженням. І якщо на передньому краї боротьби за майбутнє опинилися медики, на другому — вогнеборці, то третій фронт, значно менш помітний оку, тримають учителі.

Учителі — третя передова
Учителі опинилися в ситуації, коли їм по суті доводиться опановувати нову спеціальність. Причому в авральному режимі, не збавляючи швидкості й не втрачаючи якості. Насправді це важка і вкрай стресова ситуація, тим паче в умовах, у яких це відбувається. Адже за поєднання цілої низки обставин маємо множинний стрес і множинну кризу.

Тривожність, що нині панує в Україні та у світі, наявність загрози — це безумовний стрес. Другим стресом є карантин з його суворими обмеженнями зовні та необхідністю переглядати умови співіснування з близькими у власному помешканні.

З одного боку, до наших домівок увірвалося те, що раніше існувало переважно поза ними: робота, навчання, керівництво, безліч інших контактів.

З іншого, існує відчутний дефіцит соціальних контактів і підтримки, яку можна було б отримати від живого спілкування. Це також стрес.

Професіонали цього фаху зараз потребують значної підтримки.

Підтримайте себе — психологічні рекомендації
Дистанційна робота — це нелегко

Доволі стресовим є процес організації роботи з дому, особливо в невеликому просторі, за наявності дітей, якщо треба ділити продуктивний час і простір. Додамо ще сюди необхідність опановувати нову технологію, необхідність адаптувати до неї матеріали, зрозумілу невпевненість у власній обізнаності, вимоги керівництва, незадоволення з боку батьків і при цьому необхідність зберігати драйв і позитив — і ми отримаємо досить типову ситуацію, у якій опинилися сьогодні вчителі.

Найголовніше — здоров'я. Нинішня ситуація — це не час для нових досягнень та завищення планок. Основне завдання нині — максимальне збереження фізичного та психічного здоров'я, стабільного стану та ресурсу.

Наше становище — це марафон із туманними перспективами, який неможливо подолати разовим напруженням сил. Тому важливо розставити пріоритети, дещо знизити планку вимог до себе й оточення.

Дозвольте собі бути неідеальними. Дистанційне навчання — це не просто навичка користуватися певною апаратурою (що також буває непросто).

Це новий формат спілкування з аудиторією, який дуже відрізняється від звичного.
Це нові способи подання матеріалу та утримання уваги слухачів, інші шляхи мотивування, маємо нові можливості щодо контролювання процесу та отримання зворотного зв'язку.
Та для багатьох це доволі виснажлива робота — саме через відсутність живого контакту.
Комусь така форма роботи припаде до душі, а хтось зробить висновок про те, що це не для нього/неї. І це нормально — адже всі ми різні.

Нинішній формат навчання не обирали ані вчителі, ані учні. Для всіх це незвично і складно. Тому основне завдання для всіх — адаптуватися, а це потребує зусиль і часу.

Окресліть кордони. Віртуальний зв'язок підступний тим, що він постійний. Ми не можемо переключитися, як це робимо це, коли йдемо з роботи додому. Цілодобова доступність через чати, соцмережі, повідомлення тощо — це важко, це спричинює відчуття постійного напруження і повсякчасного вторгнення.

Варто уникати такої доступності, якщо є така можливість: вимкнути звукові сигнали повідомлень та обмежити час ділового спілкування.

Допоможіть собі!

Залучіться підтримкою батьків. Конструктивний діалог з батьками допоможе якнайкраще підлаштувати дистанційне навчання під можливості родин. У нинішній ситуації ми всі в одному човні, у кожної сім'ї свої проблеми. Добре, якщо у вашому класному колективі вже є звичка відверто й толерантно говорити про проблемні моменти.

Спільний чат або конференція в Zoom, де ви зможете обговорити всі питання без взаємної агресії та незадоволення, полегшить процес і сприятиме взаєморозумінню.

Значно краще, коли вчителі та батьки не є конкурентами або перекидачами "гарячої картоплі", а є партнерами, які з розумінням ставляться до проблем одне одного. Ви можете розповісти, які маєте труднощі у викладанні, а у відповідь почути, що заважає вашим учням працювати. Так ви підлаштуєте свої вимоги, а батьки дізнаються, чого ви очікуєте від дітей.

Попіклуйтеся про себе. Не забувайте про свої власні емоційні потреби. Можливо, це бажання усамітнитися, розслабитися, поспілкуватися. Варто намагатися задовольняти ці потреби — хоча б трохи.

Залиште до кращих часів висування до себе суворих вимог і покарання себе за помилки. Розглядайте все, що відбувається зараз, як корисний досвід і сходинки власного розвитку. Знаходьте час на турботу про себе й тіште себе приємними дрібничками.

Колись цей час стане спогадом, а зараз ми маємо пережити його з найменшим стресом.