Реабілітація дітей з особливими потребами (поради батькам)

Основними проблемами дітей з обмеженими можливостями є:

1. Психологічна несамостійність. У дітей, віднесених до даної категорії, формується психологія залежності від іншої людини, яка перешкоджає інтеграції в соціум, позбавляє здатності захищати свої законні права.

2. Соціально-психологічна обмеженість, яка є наслідком інвалідності.

3. Утруднення процесу соціалізації. Це найважливіша проблема дітей з особливими потребами. Труднощі соціалізації дитини поєднуються з неадекватністю сприйняття дитини пропонованими до нього соціальними вимогами та неготовністю суб’єктів взаємодії до партнерських відносин із ними.

4. Деформація психологічної сфери, що тотально перешкоджає ефективному соціальному функціонуванню на фоні різко зниженої самооцінки, непродуктивних контактів з оточуючими.

Коли у сім’ї з’являється фізично або розумово неповносправна дитина, батьки проходять через наступні стадії:

1. Шок. Інформація про те, що дитина нездорова, може бути руйнівною – початкове невір’я перетворюється на негативізм. Батьки думають, що їх дитина просто не може бути хворою. Почуття, які супроводжують їх, це страх, депресія, безпорадність, невір’я та, інколи, лють.

2. Депресія. Безпорадність та безнадійність, які багато хто з батьків почуває, зростають до такої міри, що з ними важко впоратися, і батьки, переповнені своїми емоціями, впадають у депресію. Систематичний догляд і піклування про дитину вирівнює їхній стан і приносить душевний спокій.

3. Стадія очевидного пристосування. Батьки часто відчайдушно шукають рішення цієї ситуації в цілому – їх охоплюють різні думки та ідеї, які викликані їх захисними механізмами. Батьки намагаються знайти когось, хто винен у неповносправності їх дитини, що допомагає їм полегшити власне почуття провини; часом вони відкидають думку про те, що їхня дитина неповносправна. На цій стадії дії батьків можуть бути хаотичними, і їхні уявлення можуть призвести до думки про те, що допомогти зможе візит до гіпнотизера, біоенерготерапевта або травника. Коли всі варіанти закінчуються, батьки часто відмовляються від боротьби.

4. Стадія конструктивного пристосування. Це позитивна стадія, коли батьки починають працювати разом із дитиною над покращенням її життя. На цій стадії батьки вчаться, як отримувати радість від проведення часу із своєю дитиною. Вони також відкривають те, що дитина дає їм свою безмежну любов, і це робить їх щасливими. Крім того, вони шукають рішення, яке зробить їх дитину щасливою.

Два основних напрями, які повинні визначати життя та дії батьків дитини з інвалідністю і сприяти збереженню та зміцненню родини:

1. Забезпечити дитину-інваліда доглядом, що включає в себе елементи розвитку; максимально прищеплювати їй навички самообслуговування; сприяти соціалізації її в суспільстві.

2. Підтримувати здорову психологічну атмосферу в родині; не обділяти увагою й любов’ю одне одного, а також інших дітей і членів родини; прагнути того, щоб у всіх членів родини була можливість саморозвитку й повноцінного життя.

ПОРАДИ БАТЬКАМ

Виховання дитини з відхиленнями в розвитку в сім‘ї вимагають від батьків великих фізичних і духовних сил. Тому важливо, щоб вони зберегли своє фізичне здоров‘я і душевну рівновагу та оптимізм.

Поради батькам дітей з особливими потребами

Якщо виявиться, що ваша дитина має вади, то перш за все не можна впадати в паніку та розпач. Це нелегко, але треба робити все, щоб цього уникнути.

В жодному випадку не треба шукати чиєїсь провини, особливо не слід звинувачувати шлюбного партнера чи його родину.

Не слід ставити собі запитання: «Чому це сталося з нами, а не, наприклад, з Н…». У випадку спокуси задати таке запитання, краще запитайте: «А чому б це мало статися з родиною Н., а не з нами?».

Від самого початку потрібно підтримувати контакт із лікарями-спеціалістами.

Дуже важлива абілітація дитини. Лікарський догляд та абілітаційні заходи повинні проводитись постійно і систематично.

Ви повинні працювати над усвідомленням того, що дитина, незважаючи на свою ваду, є людиною в повному сенсі цього слова. Вона є таким самим особливим створінням, як і Ви.

Подбайте, щоб дитина жила не тільки в домашньому оточенні. Поцікавтесь товариствами та організаціями, що об’єднують родини, подібні до вашої. Це може бути товариство захисту дітей з інвалідністю чи якесь інше. Подбайте, щоб час від часу, хоч би ненадовго, відпочити від догляду за дитиною. Це необхідно для вашого здоров’я.

Якщо ваша неповносправна дитина має братів чи сестер, то їх слід відповідним чином підготувати до ситуації, що склалась. Спочатку вони будуть соромитись неповносправного брата чи сестри. З часом це мине, і замість сорому з’явиться особлива любов і турбота.

Намагайтеся багато ходити з дитиною – це не тільки рухова реабілітація, прогулянки приносять дитині багато різних вражень та стимулів.

Громадське життя дає вам і дитині можливість участі у різних заходах.

Намагайтеся не думати забагато про майбутнє, не турбуйтесь тим, що буде опісля.

Неповносправна дитина збагачує вас і обдаровує. І ви зрозумієте, що якби не вона, ви були б цілком іншими людьми.