РОЗВИТОК КОМУНІКАТИВНИХ НАВИЧОК ДІТЕЙ ІЗ ЗАГАЛЬНИМ НЕДОРОЗВИНЕННЯМ МОВЛЕННЯ У ПРОЦЕСІ СОЦІАЛІЗАЦІЇ

В сучасних умовах розвитку суспільства велика увага приділяється
соціалізації дітей старшого дошкільного віку, зокрема дітям із загальним
недорозвиненням мовлення. Спілкування виступає однією з основних умов
всебічного та повноцінного розвитку дитини, найважливішим фактором
формування особистості, провідним видом людської діяльності, спрямованим
на пізнання та оцінку самого себе через посередництво та з допомогою
навколишнього суспільства. В силу свого дефекту дитина не може повноцінно
та якісно соціалізуватися. У таких дітей їхній дефект призводить до порушень
зв’язків із соціумом. Дитина не в змозі сприймати соціальні норми і повноцінно
спілкуватись з однолітками та дорослими. Що є для нас напрямом
цілеспрямованої роботи над формуванням комунікативних навичок, як однієї з
умов адаптації дітей в колективі.
Розвиток мовлення відбувається у процесі вдосконалення практичного
використання мовлення у спілкуванні з іншими людьми. Водночас мовлення
стає основою перебудови психічних процесів, знаряддям мислення. Засвоєння
мови супроводжується великою мовленнєвою активністю дитини.
Найчутливішою до мовних явищ дитина стає саме в дошкільному віці.
Орієнтуючись у змісті слів вона одночасно виявляє неабияку цікавість до
звукової форми слова, часто спеціально змінює слова, творить нові .
Більшість дітей з порушенням мовлення більш активні з дорослими у процесі
ігрової діяльності. Але навіть у грі мовлення цих дітей характеризується
змістовою збідненістю та недостатньою структурованістю мовленнєвої
продукції, що в ній використовується .
Для більшості дошкільників із порушенням мовлення характерна здатність вступати
в контакт лише за зовнішньою ініціативою та зниження інтересу до
спілкування. Такі діти потребують налагодження емоційного контакту з
дорослим, формування зацікавленості у спілкуванні з дітьми та близькими
дорослими .
Чимало науковців сходяться на думці, що комунікативному розвитку
передує потреба у спілкуванні, прагнення вступати в контакт з однолітками та
близькими дорослими. Потреба у спілкуванні є однією
з ранніх соціальних потреб особистості. З віком ця потреба розширюється і
поглиблюється за формою і змістом. По мірі оформлення потреби розвивається
спілкування, його мотиви, відбувається становлення комунікативних умінь
особистості . Рушійною силою комунікативного розвитку
є становлення і розвиток мотивації до спілкування. Мотивом спілкування
визначається партнер з такими якостями, заради яких дитина ініціює звернення
до нього або підтримує ініційовану ним комунікативну діяльність. Тому мотив
спілкування збігається з його об'єктом. Відомо, що до комунікативної
діяльності спонукають різні мотиви, які домінують в залежності від провідної
діяльності і значущості спілкування для дитини: потреба в нових враженнях
породжує пізнавальні мотиви спілкування, потреба в активному
функціонуванні—ділові мотиви спілкування, потреба у визнанні та підтримці—
особистісні мотиви спілкування.
Як відомо, спілкування—найважливіша соціальна потреба людини.
Позбавлена спілкування дитина несвоєчасно та не повноцінно розвивається.
Дефіцит спілкування призводить до затримок у психічному і загальному
розвитку мовлення, що віддзеркалює розвиток мислення; затримується
розвиток гри, що є показником уповільненого соціального розвитку, зокрема
взаємин з іншими дітьми; пригнічується емоційна сфера, внаслідок чого емоції
та почуття стають невиразними, уповільненими, не адекватними; зменшується
жвавість і природна рухливість дитини, з'являється млявість, вайлуватість,
скутість. Ці та інші явища, знецінюють природну потребу дитини у спілкуванні
й ще більше поглиблюють відстань між нею та іншими дітьми, яку з віком
важче скоротити. Ускладнюються певні стереотипи стосунків, які змінити дуже
складно.
Досліджуючи комунікативну сферу дітей із загальним недорозвиненням
мовлення в ігровій діяльності з'ясувалось що спілкування в іграх
відбувається переважно в одностатевих діадах, а постійних ігрових груп у дітей
не виявлено. Результати досліджень свідчать, що гра може бути
способом організації і презентації мовленнєвих засобів, способом мотивації
спілкування дошкільників із загальним недорозвиненням мовлення, але тільки
в умовах спеціально організованого навчання.
Отже, спілкування ми розглядаємо для виявлення особливих потреб
дитини і як засіб їх задоволення чи компенсації. Таким чином ініціювання
спілкування з іншими дітьми є важливим чинником соціалізації особистості
дошкільника.
Зазвичай в дітей із порушеннями спілкування інтенсивність є нижчою, ніж
в інших однолітків у групі. Вони здебільшого мовчать, дослухаються до
ровесників. А змістовність спілкування в цих дітей неоднакова. Є серед них,
звичайно, з обмеженими для свого віку знаннями, з бідним досвідом,
недостатніми практичними вміннями в іграх, самообслуговуванні, побутових
справах. Саме тому вони й нецікаві одноліткам. Але серед невпевнених,
боязких дітей, які зрідка й мало висловлюються в дитячому садку, є діти, яким
батьки багато читають, показують на прогулянках та екскурсіях. Удома ці діти
в атмосфері любові, уваги близьких балакучіші, вміліші, впевненіші. Але їхній
обмежений досвід спілкування не дає змоги так само виявити себе й у
стосунках з однолітками.

Таким чином вищезазначене не тільки розкриває та характеризує складний
процес соціалізації дитини, його особливості, закономірності, механізми,
умови, але й дає підстави формувати нові позиції, здатні сприяти розробці
стратегії виховання, враховуючи усі взаємопов’язані новоутворення, які
формують дитину як особистість.