Як розбудити мозок дитини, щоб вона заговорила?

До кого ми йдемо, коли бачимо, що дитина не говорить, має проблеми з мовленням? Правильно – до логопеда. Усі думають, що логопед – це той, хто «ставить звуки». Насправді сьогоднішній логопед – це вже значно більше. Сьогодні то мусить бути нейрофахівець. Той, хто розбирається у механізмах мозкової діяльності і знає, як саме працюють мовленнєві зони в корі головного мозку, а якщо вони не працюють, то чому і як їх запустити.
Нейрон – це активна клітина головного та спинного мозку, її місія полягає в передачі імпульсів, сигналів до інших нейронів та до різних частин тіла і від нього. З’єднання нейронів називають синапсами, які в свою чергу створюють мега-потужну своєрідну сітку-мережу. Для порівняння: світова мережа Інтернет налічує 100 тисяч мільярдів зв’язків між сторінками – гіперпосилань. У мозку дитини мають взаємодіяти між собою у 10 разів більше синаптичних зв’язків! Їх - 1 мільйон мільярдів!

Так от всі вони потребують у дитинстві своєрідної їжі – відчуттів та вражень, які можуть здобуватись ними через зорові, слухові, тактильні, нюхові, смакові стимули. Якщо цю потребу (так званий imprinting ) не задовольнити, то це негативно відображається на структурі мозку майбутньої дорослої людини. То ж головне завдання – наситити дитину відчуттями, зафіксувати їх у мозку через позитивну взаємодію, і чим її більше, тим краще. Чи розуміють це батьки, у яких народилася дитина з проблемами мовлення? І що їм робити?
Так, дійсно, статус нейрологопеда насправді тішить мене, розширює професійний кругозір і водночас заспокоює, оскільки я знайшла відповіді на масу питань, глибше усвідомила та підсумувала власні знання та уміння.

Давно і далеко відійшли часи, коли для успішної та результативної роботи таким вузьким спеціалістам, як логопеди, психологи, корекційні педагоги, реабілітологи тощо вистачало диплома про вищу освіту. Сьогодні кажуть: щоб залишитись на місці, варто бігти зі всіх ніг.

Насправді вже багато років у практичній логопедичній діяльності я застосовую рекомендації та орієнтуюся на нейропсихологічну основу роботи мозку, в тому числі і при формуванні функції мовлення.
Вивчати роботу мозку настільки ж складно, наскільки й цікаво. Щодо нейрологопедії, то вона розглядає мовленнєву функцію у фокусі тих бар’єрів, які виникають на етапі первинного формування їх механізмів і далі на шляху становлення мовлення як процесу. Нейрологопедію ще називають місточком від медицини до педагогіки.

Резерви людського мозку безмежні. Мозок часто порівнюють з бібліотекою – сховищем-скарбом. Надзвичайно великі об’єми інформації у ньому можуть займати геть невеликі за обсягом площі, особливо тоді коли людина зуміє власні знання, уміння навички перевести у формат автоматизмів. І хіба комп’ютерні архівовані файли не є очевидним аналогом? Як бачимо, осягати загадки мозку аж кортить.

Нейронауки, такі як нейропсихологія, нейрофізіологія, нейропедагогіка розглядають проблему не у видимих зовні її проявах, а вивчають той захований від ока механізм, який до цього призвів.