Раннє втручання: що це і як воно може допомогти дітям

допомогти дітям

12 ТРАВНЯ 201715:08

Катерина
Городнича
Три українських міністерства (Охорони здоров’я, освіти та науки, а також соцзахисту населення) спільно із громадськими організаціями, дитячим омбудсменом та декількома міжнародними організаціями підписали Меморандум про створення платформи “Послуги раннього втручання”.

Що таке раннє втручання? Що означає термін, якого ще й досі немає в законодавстві? Куди збираються втручатися? Хто втручатиметься?

“Коли моєму сину було один рік і сім місяців, він не розмовляв і не реагував на те, що йому казали. Він був веселий і життєрадісний, але абсолютний іноземець. Жодних шансів на взаєморозуміння. Ціла низка тривожних ознак, які могли свідчити про що завгодно: від тимчасової затримки розвитку до аутизму, або навіть значно гіршого діагноза.

Найголовніший і найвідоміший мені дитячий психіатр тоді оглянув його і сказав: “Співайте йому пісень і читайте книжки, а коли вам буде три роки, приходьте, почнемо ставити діагноз і лікувати”.

Але небажання втрачати час приводило нас із сином до логопедів, які казали: “Приходьте, коли він буде сидіти і виконувати наші вказівки”.

Ми тоді змогли врешті решт знайти фахівців, які взялися працювати із “незручною” дитиною. Завдяки цьому син не перетворився на інваліда, а вийшов на норму, і тепер багато хто вважає, що я перебільшую ступінь проблеми, яка колись нас спіткала.“

Це історія мами, яка несвідомо і інтуїтивно забезпечила своєму сину програму раннього втручання. Адже за нинішньою медичною практикою раніше трирічного віку ніхто не ставитиме діагнозів дітям із затримками у розвитку. Лікарі отримують в свої руки дитину із вже сформованою проблемою, якій можна дати визначення і призначити лікування. Але світовим досвідом вже доведено, що у багатьох дітей, в залежності від ступеню враженості, проблему можна не формувати, їй можна запобігти.

За оцінками Голови Національної Асамблеї осіб з інвалідністю України, Валерія Сушкевича, в країні на сьогодні близько 250 тисяч дітей із вадами розвитку, і щороку народжується понад 4000 немовлят, у яких з тих чи інших причин будуть затримки розвитку, аутизм чи важкі психіатричні діагнози. Важко сказати, який саме відсоток цих дітей мав би шанс на повну соціалізацію в разі, якби вчасно отримав допомогу.

“У світі давно існують протоколи раннього втручання, за ними в Україні вже багато років діють декілька центрів.” - розповідає Олена Скрипко, національний координатор програми “Батьки за раннє втручання в Україні”. - “Один з них - Харківський інститут раннього втручання. Він і став першою ластівкою, та рушійною силою майбутніх змін в системі. А коли харків’яни отримали підтримку Нацасамблеї осіб з інвалідністю, з’явилась надія, що від ентузіазму і окремих центрів з послугою раннього втручання це перейде у площину рішень державного рівня.”

Раннє втручання - це коли за перших тривожних здогадок батьків щодо рівню розвитку дитини (всі мами й тата знають про таблички, в якому віці і що дитина вже має вміти, розуміти, говорити) вони йдуть родиною до спеціального центру. В цьому центрі знаходяться всі потрібні фахівці, які колегіально оцінюють рівень проблеми і починають працювати як з дитиною, так і з батьками.

“Раннє втручання - це допомога тим малюкам, у яких ще навіть не сформувався діагноз. Це, по суті, превентивний захід. Він допомагатиме зменшити кількість інвалідів у суспільстві. Адже світова медична практика дитячої психіатрії доводить - якщо корекцію почати з перших тривожних ознак, велика кількість дітей у свої три роки просто не отримає той діагноз, який їй загрожує.” - підсумовує Олена Скрипко.

Отже, в ідеалі, сценарій виглядатиме приблизно так: батьки помічають проблему, йдуть до сімейного лікаря, який каже “ок, у вас є сумнів, ось вам адреса державного (або муніципального) закладу раннього втручання, вам туди”. Батьки разом із дитиною йдуть в центр, де на них чекають фахівці для дитини, які візьмуться за корекцію розвитку, а також психологи для батьків. На них - не менша відповідальність.

Психотерапевт і виконавчий директор ГО “КоАдаптація”, Євгенія Полтенко, каже: “Зазвичай багато часу йде на те, щоб мама й тато зрозуміли, що дитині потрібно буде роками допомагати. Пройти всі етапи - від відчаю до прийняття ситуації - психологи допомагають батькам заради саме дітей. Адже кожній дитині із ментальними проблемами чи, іншими словами, затримками розвитку, потрібен впевнений у позитивному результаті дорослий, який мислить тверезо і розсудливо.”

Така комплексна допомога існує і зараз, але центри з подібним підходом до розвитку дітей із затримками - поодинокі. Часто послуги таких центрів для родин фінансово недоступні. Тому і виникла ініціатива вивести питання раннього втручання на державний рівень.

Наразі є принципова готовність до співпраці і у МОЗу, і у Міністерства освіти, і у Міністерства соцзахисту. Є на меморандумі і підпис представника Президента. Тож, попереду - робота із розробки механізмів та технології.